Рішення

від 12.12.2023 по справі 916/4162/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"12" грудня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/4162/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Погребна К.Ф. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін матеріали справи №916/4162/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Еврика (04128, м. Київ, вул. Ак. Туполєва, 22Г, код ЄДРПОУ 43867424)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Контейнери України (65014, м. Одеса, проспект Академіка Глушка, буд. 29, офіс 228, код ЄДРПОУ 42163494)

про стягнення 250 667,24грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Компанія Еврика звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Контейнери України про стягнення 250 667,24грн.

Ухвалою від 02.10.2023р. судом, у порядку ст. 174 Господарського процесуального кодексу України, позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Еврика було залишено без руху.

04.10.2023р. до Господарського суду надійшла заява (вх. №34831/23) Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Еврика про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 09.10.2023р. за даним позовом було відкрито провадження у справі №916/4162/23 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження.

Вказаною ухвалою суду було запропоновано сторонам надати у відповідні строки заяви по суті спору, а також роз`яснено сторонам про можливість звернення до суду з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін у строки, визначені ч.7 ст. 252 ГПК України.

Відповідачу ухвала про відкриття провадження у справі була надіслана в межах строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України, на його юридичну адресу, яка зазначена у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Як вбачається з матеріалів справи, надіслана судом відповідачу рекомендованим листом з позначкою "Судова повістка" ухвала про відкриття провадження у справі була повернута поштовою установою з відміткою "адресат відсутній за вказаною адерсою"

Суд зауважує, що згідно ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу вищенаведених положень законодавства, день спроби вручення поштового відправлення за адресами місцезнаходження відповідача, який зареєстрований у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу відповідної ухвали суду.

Отже, оскільки ухвала суд про відкриття провадження у справі направлена судом за належною адресою відповідача і повернута поштою, суд доходить висновку, що відповідач повідомлений про відкриття провадження у справі та прийняття позовної заяви до розгляду.

Крім того, за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що відповідач має доступ до судових рішень та мав можливість ознайомитись з ухвалою суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Згідно з ч.ч.5, 7 ст. 252 ГПК України ст.252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учассуд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін від учасників справи до суду не надходило.

Водночас суд зауважує, що відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Зі змісту ст. 165 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що свої заперечення проти позову відповідач може викласти у відзиві на позовну заяву. При цьому, згідно ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Відповідач своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористався, жодних заперечень проти позову не надав, з огляду на що суд вважає за можливе відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Згідно положень ст. 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи суд встановив наступне.

19.03.2021р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Контейнери України (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Компанія Еврика (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу товару №КП19/03-21, за умовами якого Продавець зобов`язується передати у власність Покупця Товар в асортименті та за цінами відповідно до п.2 цього договору, а Покупець прийняти і оплатити його згідно умов даного договору (п.1.1 договору).

Право власності на Товар виникає у Покупця з моменту повної його оплати. При цьому Покупець несе відповідальність за товар з моменту його отримання (п.1.2 договору).

Згідно п.2.1 договору, Продавець передає Товар в власність Покупця згідно виставленого Продавцем рахунку-фактури в асортименті і за відповідними цінами, зазначеними у Специфікації, що є невід`ємною частиною даного договору.

Відповідно до пунктів 3.1, 3.2 договору, Покупець здійснює попередню оплату Товару на поточний рахунок Продавця на підставі рахунку-фактури в обсязі 50% загальної суми договору у строк до 09.04.2021р. включно. Покупець перераховує залишок загальної суми за договором в розмірі 50% на поточний рахунок Продавця протягом 3 банківських днів з моменту отримання товару Покупцем.

Пунктом 4.2 договору передбачено, що строку поставки товару встановлюється 12 тижнів з моменту отримання передоплати.

19.03.2021р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Контейнери України (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Компанія Еврика (Покупець) було підписано Специфікацію №1 до договору купівлі-продажу товару №КП19/03-21, згідно якої загальна вартість товару складає 356 880грн.

Позивач вказує, що на виконання пункту 3.1 договору, здійснив оплату Товару на поточний рахунок продавця на підставі рахунку-фактури № 110 від 19.03.2021р. в обсязі 50% загальної суми договору у строк 09.04.2021р., що підтверджується платіжним дорученням № 90 від 02.04.2021р. на суму 102 000грн. та платіжним дорученням № 103 від 08.04.2021р. на суму 76 440грн. Загальна сума попередньої оплати склала 178 440 грн.

Як зазначає позивач, Постачальник мав би передати Покупцеві товар з урахуванням п.4.2 договору в строк до 01.06.2021р., а Покупець сплатити решту суми зобов`язання. Проте, у встановлені строки попередньо оплачений Товар Постачальником так і не був переданий Покупцеві.

Разом з тим, як вказує позивач, на його вимогу повернути кошти, відповідач надіслав електронною поштою лист в якому було зазначено, що товар буде виготовлений 24.07.2021р. та поставлений до України по факту виконання заводом-виробником замовлення.

09.08.2021р. позивач повторно надіслав відповідачу вимогу про повернення коштів, яка була залишена останнім без відповіді та задоволення.

Крім того, у зв`язку з порушенням Відповідачем зобов`язань за договором Позивачем було нараховано Відповідачу 3% річних у розмірі 10 384 грн. та інфляційних втрати у розмірі 61 843,24грн.

Посилаючись на порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором купівлі-продажу товару №КП19/03-21 від 19.03.2021р., Товариство з обмеженою відповідальністю Компанія Еврика звернулося до господарського суду Одеської області з позовом за захистом свого порушеного права.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

Відповідно до ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності зі статтею 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частиною 1 статті 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч.1 ст. 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

За приписами ч.1 ст.664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Абзацом 1 ч. 1. ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 4.2 договору передбачено, що строку поставки товару встановлюється 12 тижнів з моменту отримання передоплати.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач на виконання пункту 3.1 договору, здійснив оплату Товару на поточний рахунок продавця на підставі рахунку-фактури № 110 від 19.03.2021 в обсязі 50% загальної суми договору у строк 09.04.2021, що підтверджується платіжним дорученням № 90 від 02.04.2021 на суму 102 000 грн. та платіжним дорученням № 103 від 08.04.2021 на суму 76 440грн. Загальна сума попередньої оплати склала 178 440 грн.

В той же час, відповідачем у встановлені строки попередньо оплачений Товар поставлений не був, доказів зворотного матеріали справи не містять.

Частиною 2 статті 693 ЦК України встановлено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Згідно до ст.193 ГК України, яка цілком кореспондується зі ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Враховуючи вищезазначене, оскільки належних доказів, які б підтвердили повернення відповідачем суми попередньої оплати у розмірі 178 440 грн на користь позивача, відповідач, згідно приписів ст.ст.74, 76-77 ГПК України, суду не надав, та наявність такої заборгованості підтверджується матеріалами справи, суд вважає позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Еврика цілком обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, у зв`язку з порушенням Відповідачем зобов`язань за договором Позивачем було нараховано Відповідачу 3% річних у розмірі 10 384 грн. та інфляційних втрати у розмірі 61 843,24грн.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Зазначених висновків дійшла також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року у справі №711/4010/13-ц та постанові від 22.09.2020 у справі № 918/631/19, зокрема відповідно до останньої Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків Верховного Суду України та Верховного Cуду щодо застосування частини другої статті 625 ЦК України у випадку прострочення зобов`язання з повернення суми попередньої оплати товару, визначивши, що правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки у постачальника (продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов`язанням, а тому на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати і 3 % річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України.

Враховуючи наведене у своїй сукупності, суд приходить до висновку про правомірність та обґрунтованість звернення позивача із вимогою про сплату інфляційних витрат та 3% річних.

Згідно з п. 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань (з наступними змінами і доповненнями) огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 ГПК України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Згідно роз`яснень, наведених в п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" № 14 від 17.12.2013 р., інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Розглянувши наданий позивачем розрахунок трьох відсотків річних, суд доходить висновку, що вказаний розрахунок було здійснено позивачем обґрунтовано, з урахуванням приписів чинного законодавства, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Контейнери України трьох відсотків річних в розмірі 10 384грн. підлягають задоволенню.

Разом з тим, дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних витрат, господарський суд зазначає що позивачем під час здійснення розрахунку не було враховано дефляцію, розмір якої відповідно до абзацу 3 п. 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань також повинен враховуватися під час розрахунку збитків від інфляції.

Так, здійснивши перерахунок інфляційних витрат за допомогою системи Ліга Закон, судом встановлено, що загальна сума інфляційних витрат яка підлягає задоволенню становить 59 663,87грн..

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідачем у встановленому законом порядку позовні вимоги позивача не спростовано.

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Еврика є обґрунтованими, підтверджені належними доказами наявними в матеріалах справи, проте враховуючи перерахунок інфляційних витрат підлягаю частковому задоволенню.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Еврика (04128, м. Київ, вул. Ак. Туполєва, 22Г, код ЄДРПОУ 43867424) до Товариства з обмеженою відповідальністю Контейнери України (65014, м. Одеса, проспект Академіка Глушка, буд. 29, офіс 228, код ЄДРПОУ 42163494) задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Контейнери України (65014, м. Одеса, проспект Академіка Глушка, буд. 29, офіс 228, код ЄДРПОУ 42163494) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Еврика (04128, м. Київ, вул. Ак. Туполєва, 22Г, код ЄДРПОУ 43867424) основний борг в сумі 178 440 (сто сімдесят чотири тисячі чотириста сорок)грн., 3% річних в розмірі 10 384 (десять тисяч триста вісімдесят чотири)грн., інфляційні витрати в сумі 59 663 (п`ятдесят дев`ять тисяч шістсот шістдесят три)грн. 87коп. та судовий збір 3 726 (три тисячі сімсот двадцять шість)грн. 72коп.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення складено 12 грудня 2023 р. у зв`язку з призупиненням роботи в КП «Діловодство спеціалізованого суду» згідно з наказом керівника апарату суду від 30.11.2023 та відновленням роботи КП «Діловодство спеціалізованого суду» з 08.12.2023р. згідно з наказом голови суду від 07.12.2023р.

Суддя К.Ф. Погребна