Постанова

від 27.03.2024 по справі 916/4162/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/4162/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Колоколова С.І.

суддів: Разюк Г.П., Савицького Я.Ф.

Справа розглядається в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Контейнери України»

на рішення Господарського суду Одеської області від 12.12.2023

у справі №916/4162/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Еврика»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Контейнери України»

про стягнення 250 667, 24 грн,-

головуючий суддя: Погребна К.Ф.

місце прийняття рішення: Господарський суд Одеської області

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю Компанія Еврика звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Контейнери України про стягнення заборгованості у загальному розмірі 250 667,24грн., з яких: 178 440,00 грн. основний борг, 10 384,00 грн. 3% річних, 61 843,24 грн. інфляційні втрати.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору купівлі-продажу товару №КП19/03-21 від 19.03.2021.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 12.12.2023 року по справі №916/4162/23 (суддя Погребна К.Ф.) позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Еврика» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Контейнери України» задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Контейнери України» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Еврика» основний борг в сумі 178 440 грн., 3% річних в розмірі 10 384 грн., інфляційні витрати в сумі 59 663 грн. 87коп. та судовий збір 3 726 грн. 72коп. В решті позовних вимог відмовлено.

Судове рішення мотивовано доведеністю факту порушення відповідачем зобов`язань за договором купівлі-продажу товару №КП19/03-21 від 19.03.2021 в частині поставки товару, а в подальшому не повернення попередньої оплати.

Також, суд дослідивши розрахунок 3% річних, наданий позивачем встановив, що він є арифметично вірним та обґрунтованим, у зв`язку з чим дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 3% річних у розмірі 10 384 грн підлягають задоволенню.

Разом з тим, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що вказані позовні вимоги підлягають частковому задоволенню у загальному розмірі 59 663,87 грн.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Контейнери України» звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій посилаючись на нез`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, а також порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заявник апеляційної інстанції зазначає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів існування у ТОВ «Контейнери України» заборгованості перед ТОВ «Компанія Еврика» на суму 178 440 грн.

Зокрема, апелянт вказує, що надані суду платіжне доручення №90 від 02.04.2021 на суму 102 000 грн. та платіжне доручення №103 від 08.04.2021 на суму 76 440 грн. не містять відмітку банку про їх проведення.

Таким чином, на думку апелянта, господарська операція пов`язана не з самим фактом підписання договору, а з фактом руху активів суб`єкта господарювання та руху його капіталу, натомість, сам по собі договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку, оскільки останній свідчить лише про намір виконання дій (операцій) за фактом надання послуг (виконання робіт, передачі товару, тощо).

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.01.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Контейнери України» на рішення Господарського суду Одеської області від 12.12.2023 у справі №916/4162/23.; розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Контейнери України» ухвалено здійснювати у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Еврика» у відзиві на апеляційну скаргу висловило заперечення щодо її задоволення, посилаючись на її необґрунтованість та просило рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Крім того позивач просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Контейнери України» витрати на забезпечення професійної правничої допомоги у розмір 12 000,00 грн. та зазначено, що докази понесених витрат буде надано протягом 5 днів з дня ухвалення рішення.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до частини тринадцятої статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно із частиною третьою статті 270 Господарського процесуального кодексу України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Переглянувши у порядку письмового провадження оскаржуване у справі рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла до наступних висновків.

Як свідчать матеріали справи та встановлено господарським судом, 19.03.2021р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Контейнери України» (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Еврика» (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу товару №КП19/03-21, за умовами якого Продавець зобов`язується передати у власність Покупця Товар в асортименті та за цінами відповідно до п.2 цього договору, а Покупець прийняти і оплатити його згідно умов даного договору (п.1.1 договору).

Право власності на Товар виникає у Покупця з моменту повної його оплати. При цьому Покупець несе відповідальність за товар з моменту його отримання (п.1.2 договору).

Згідно п.2.1 договору, Продавець передає Товар в власність Покупця згідно виставленого Продавцем рахунку-фактури в асортименті і за відповідними цінами, зазначеними у Специфікації, що є невід`ємною частиною даного договору.

Відповідно до пунктів 3.1, 3.2 договору, Покупець здійснює попередню оплату Товару на поточний рахунок Продавця на підставі рахунку-фактури в обсязі 50% загальної суми договору у строк до 09.04.2021р. включно. Покупець перераховує залишок загальної суми за договором в розмірі 50% на поточний рахунок Продавця протягом 3 банківських днів з моменту отримання товару Покупцем.

Пунктом 4.2 договору передбачено, що строку поставки товару встановлюється 12 тижнів з моменту отримання передоплати.

19.03.2021р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Контейнери України» (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Еврика» (Покупець) було підписано Специфікацію №1 до договору купівлі-продажу товару №КП19/03-21, згідно якої загальна вартість товару складає 356 880грн.

Позивач вказує, що на виконання пункту 3.1 договору, здійснив оплату Товару на поточний рахунок продавця на підставі рахунку-фактури № 110 від 19.03.2021р. в обсязі 50% загальної суми договору у строк 09.04.2021р., що підтверджується платіжним дорученням № 90 від 02.04.2021р. на суму 102 000грн. та платіжним дорученням № 103 від 08.04.2021р. на суму 76 440грн. Загальна сума попередньої оплати склала 178 440 грн.

Як зазначає позивач, Постачальник мав передати Покупцеві товар з урахуванням п.4.2 договору в строк до 01.06.2021р., а Покупець сплатити решту суми зобов`язання. Проте, у встановлені строки попередньо оплачений Товар Постачальником так і не був переданий Покупцеві.

Разом з тим, як вказує позивач, на його вимогу повернути кошти, відповідач надіслав електронною поштою лист в якому було зазначено, що товар буде виготовлений 24.07.2021р. та поставлений до України по факту виконання заводом-виробником замовлення.

09.08.2021р. позивач повторно надіслав відповідачу вимогу про повернення коштів, яка була залишена останнім без відповіді та задоволення.

У зв`язку з порушенням відповідачем зобов`язань за договором позивачем було нараховано відповідачу 3% річних у розмірі 10 384 грн. та інфляційних втрати у розмірі 61 843,24грн.

Посилаючись на порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором купівлі-продажу товару №КП19/03-21 від 19.03.2021р., Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Еврика» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом за захистом свого порушеного права.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо часткового задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором, купівлі-продажу а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару (ст. 664 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (ст. 193 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Так, як вже було зазначено вище, у відповідності до умов Договору, Продавцем було виставлено Покупцю рахунок на оплату №110 від 19.03.2021 року на суму 356 880 гривень.

На виконання умов Договору Покупець сплатив на банківський рахунок Продавця суму попередньої оплати за Товар згідно вказаного вище рахунку у розмірі 178 440,00 гривень, що підтверджується платіжним дорученням № 90 від 02.04.2021р. на суму 102 000грн. та платіжним дорученням № 103 від 08.04.2021р. на суму 76 440грн.

Згідно положень п.п. 4.2. п. 4 Договору, Товар повинен був бути поставлений Продавцем протягом 12 тижнів з моменту отримання передоплати від Покупця.

Проте, як вірно зазначено судом першої інстанції, в порушення вищевказаних положень Договору відповідач зобов`язання щодо поставки Товару не виконав, тому позовна вимога щодо повернення суми коштів в розмірі 178 440,00 грн підлягає задоволенню

Відповідно до частини 2 статті 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані.

При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося. Такий висновок про застосування норми права викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/12382/17.

У постанові Верховного Суду від 07.02.2018 у справі №910/5444/17 зроблено висновок щодо застосування ст. 693 ЦК України. Верховний Суд зазначив, що зі змісту частин першої та другої статті 693 ЦК України вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Таким чином, виходячи з наведених норм права та зазначеної практики Верховного Суду, а також з огляду на встановлені обставини, зокрема, щодо здійснення 50% передоплати та відсутність доказів належного виконання продавцем (відповідачем) своїх зобов`язань щодо поставки товару у передбачений договором строк, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що грошові кошти у розмірі 178 440,00 грн на підставі ч. 2 ст. 693 ЦК України підлягають поверненню на користь позивача.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 зроблено такі висновки:

"За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Тобто правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3% річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.

Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги п`ятої ЦК України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Приписи розділу І книги п`ятої ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, у тому числі як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги п`ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги п`ятої цього Кодексу). При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Не є таким винятком із загального правила випадок, коли покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати на підставі частини другої статті 693 ЦК України. З огляду на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань на них поширюється дія положень частини другої статі 625 ЦК України.

З урахуванням викладеного, перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних в розмірі 10384грн., колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з місцевим господарським судом, що такий розрахунок є обґрунтованим, а позовні вимоги про стягнення трьох процентів річних - такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимог про стягнення інфляційних втрат у розмірі 61 843,24 грн., колегія суддів апеляційної інстанції перевіривши наданий позивачем розрахунок у вказаній частині, погоджується з судом першої інстанції, що під час здійснення розрахунку позивачем не було враховано дефляцію, розмір якої відповідно до абзацу 3 п. 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань також повинен враховуватися під час розрахунку збитків від інфляції. Таким чином загальна сума інфляційних витрат яка підлягає задоволенню становить 59 663,87грн..

Досліджуючи посилання скаржника на недоліки первинних бухгалтерських документів, зокрема, платіжних доручень, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 1087 Цивільного кодексу України розрахунки між юридичними особами, а також розрахунки за участю фізичних осіб, пов`язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, провадяться в безготівковій формі. Розрахунки між цими особами можуть провадитися також готівкою, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частинами першою та другою статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до визначень термінів, що містяться у статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»: господарська операція дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Підпунктом 2.1. пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24 травня 1995 року, визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Безготівкові розрахунки здійснюються їх учасниками відповідно до вимог Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою правління Національного банку України № 22 від 21 січня 2004 року, (далі по тексту - Інструкція) (пункт 1.3. Інструкції). Відповідно до визначення термінів, що містяться у пункті 1.4. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженій постановою правління Національного банку України № 22 від 21 січня 2004 року, (далі по тексту - Інструкція) розрахунковий документ - документ на паперовому носії, що містить доручення та/або вимогу про перерахування коштів з рахунку платника на рахунок отримувача. Згідно з пунктом 1.13. Інструкції під час здійснення розрахунків можуть застосовуватись розрахункові документи на паперових носіях та в електронному вигляді. Ця Інструкція встановлює правила використання під час здійснення розрахункових операцій таких видів платіжних інструментів: меморіального ордера; платіжного доручення; платіжної вимоги-доручення; платіжної вимоги; розрахункового чека; інкасового доручення (розпорядження).

Отже зазначені платіжні інструменти є за своєю суттю розрахунковими документами, тобто первинними документами, що підтверджують факт оплати товару у певній господарській операції. З огляду на викладене, за загальним правилом доказом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку. Доказом підтвердження проведення розрахунків між юридичними особами у їх господарській діяльності, зокрема проведення оплати товару у певній господарській операції, є розрахункові документи, що відповідають встановленим законом вимогам.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем разом з позовною заявою було надано докази оплати товару, зокрема, копії платіжних доручень№ 90 від 02.04.2021р. на суму 102 000грн. та платіжним дорученням № 103 від 08.04.2021р. на суму 76 440грн з відміткою банка про проведення платежу (а.с. 19-20)

В свою чергу відповідач в суді першої інстанції не ставив під сумнів наявність оплати збоку позивача та не надав доказів відсутності такої оплати.

Додатково колегія суддів зазначає, що скаржником було підтверджено отримання попередньої оплати від позивача, що підтверджується змістом наявного в матеріалах справи листа ТОВ «Контейнери України» адресованого ТОВ «Компанія Еврика» (а.с.21).

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків господарського суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі Трофимчук проти України Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановленого судом першої інстанції.

Відтак, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд за результатами оцінки в сукупності всіх наявних у справі матеріалів доказів дійшов вірного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Згідно з ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, враховуючи, що доводи і вимоги апеляційної скарги не підтверджують наявність обставин, які згідно зі ст. 277 Господарського процесуального кодексу України визначені в якості підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення, а підстав для виходу за межі апеляційних доводів і вимог в порядку ч. 4 ст. 269 цього Кодексу апеляційним судом встановлено не було, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Контейнери України» залишається без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 12.12.2023 у справі № 916/4162/23 - без змін.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов`язані з апеляційним переглядом даної справи, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Контейнери України» залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Одеської області від 12.12.2023 у справі №916/4162/23 - без змін.

Постанова набирає законної з дня її прийняття та не підлягає оскарженню, крім випадків передбачених ст. 287 ГПК України.

Повний текст постанови

складено та підписано 27.03.2024

Головуючий суддя С.І. Колоколов

Суддя Г.П. Разюк

Суддя Я.Ф. Савицький