Постанова

від 11.12.2023 по справі 206/5841/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 206/5841/21

провадження № 61-5992св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця»,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 01 лютого 2022 року в складі судді Малихіної В. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 березня 2023 року в складі колегії суддів: Свистунової О. В., Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця») та просив визнати незаконним і скасувати наказ від 09 грудня 2021 року № 05/ос про відсторонення його від роботи, поновити його на роботі та зобов`язати відповідача виплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що працював на посаді помічника машиніста в АТ «Укрзалізниця». Наказом відповідача від 09 грудня 2021 року його відсторонено від роботи з підстави відсутності щеплення проти COVID-19. Вважав відсторонення незаконним та таким, що порушує його права.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 01 лютого 2022 року (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 30 червня 2022 року) позов задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ про відсторонення від роботи ОСОБА_1 від 09 грудня 2021 року № 05/ос.

Зобов`язано АТ «Укрзалізниця» виплатити ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи.

У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що відсторонення позивача від роботи є незаконним, тому вимоги в частині визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботита зобов`язання відповідача виплатити позивачу невиплачену заробітну плату за час відсторонення від роботи обґрунтовані.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 березня 2023 року рішення Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 01 лютого 2022 року в частині зобов`язання АТ «Укрзалізниця» виплатити позивачу невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи скасовано й ухвалено в цій частині нове рішення.

Стягнуто з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час незаконного відсторонення від роботи за період з 09 грудня 2021 року по 03 березня 2022 року в розмірі 23 979,52 грн з утриманням із цієї суми установлених законодавством податків та зборів. В іншій частині рішення Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 01 лютого 2022 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення позивача від роботи є обґрунтованим. Відсторонення позивача від роботи не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого позивача, оскільки відповідач не навів жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи. Відповідач не стверджував, що обіймаючи посаду помічника машиніста електропоїзда, позивач міг спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників АТ «Укрзалізниця», учасників дорожнього руху тощо.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У квітні 2023 року АТ «Укрзалізниця» подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 01 лютого 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 березня 2023 року й ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Підставами касаційного оскарження зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм прав без урахування висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 14 грудня 2022 року в справі № 130/3548/21.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди неповно з`ясували обставини, які мають значення для справи. Не врахували, що запровадження обов`язкової вакцинації не може вважатися непропорційним заходом, як і відсторонення від роботи деяких нещеплених працівників. Позивач на робочому місці потенційно може мати від п`яти контактів з іншими працівниками, піддаючи їх можливому ризику ураження інфекційною хворобою.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 травня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

19 червня 2023 року справа № 206/5841/21 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини, встановлені судами

Позивач працює в регіональній філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» на посаді помічника машиніста електропоїзда приміського та пасажирського руху дільниці експлуатації локомотивів.

Листом від 26 листопада 2021 року ОСОБА_1 був ознайомлений з необхідністю обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19. Також був повідомлений про необхідність надати керівнику не пізніше 08 грудня 2021 року документ, який підтверджує проведену вакцинацію проти COVID-19 однією чи кількома дозами вакцини, або надати висновок лікаря щодо наявності протипоказань для проведення такого щеплення за формою № 028-1/о, виданого закладом охорони здоров`я.

Наказом АТ «Українська залізниця» від 09 грудня 2021 року № 05/ос ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 09 грудня 2021 року без збереження заробітної плати до дня фактичного щеплення проти COVID-19 або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти COVID-19 (форма № 028-1/о).

Підстава: стаття 46 КЗпП, частина друга статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06 квітня 2000 року № 1645-ІІІ, наказ МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04 жовтня 2021 року № 2153, пункт 41-6 постанови КМУ від 09 грудня 2020 року № 1236, лист-ознайомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Стаття 43 Конституції України гарантує, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю.

Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України).

Термін «законодавство» досить широко використовується у правовій системі, в основному в значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин.

Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону України «Про основи законодавства України про охорону праці» громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

У статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями.

Наказом Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153).

Наказом Міністерства охорони здоров`я від 01 листопада 2021 року № 2393 «Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», який набрав чинності 09 грудня 2021 року, Перелік № 2153 доповнено пунктами 4-6, відповідно до яких у Перелік увійшли також працівники підприємств, установ та організацій, включених до Переліку № 83 (зокрема, АТ «Укрзалізниця»).

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 доповнено постанову Кабінету Міністрів України № 1236 новим пунктом 41-6, пунктами 2, 3 якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року в справі № 130/3548/21зазначено, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник.

Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як: - кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); - форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; - умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; - контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Згідно зі статтею 12, частиною першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У цій справі встановлено, що позивач працює на посаді помічника машиніста електропоїзда приміського та пасажирського руху дільниці експлуатації локомотивівАТ «Укрзалізниця».

Застосовуючи до ОСОБА_1 передбачені Переліком № 2153 та Законом № 1645-ІІІ заходи, відповідач не обґрунтовував необхідність відсторонення позивача тим, що він, виконуючи свої посадові обов`язки, створював загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивача заробітку.

Об`єктивної необхідності під час виконання позивачем його трудових обов`язків особисто контактувати з іншими людьми відповідач не довів.

Отже, фактично ОСОБА_1 відсторонений від роботи та позбавлений заробітку лише тому, що він працював в АТ «Укрзалізниця», всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19, тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним.

Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого позивача.

З огляду на викладене, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання незаконним та скасування наказу відповідача про відсторонення ОСОБА_1 від роботи.

У разі незаконного відсторонення працівника від роботи він має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Оскільки встановлено, що позивач був незаконно відсторонений від виконання посадових обов`язків без збереження заробітної плати, апеляційний суд обґрунтовано стягнув з відповідача середній заробіток за час відсторонення, розмір якого відповідач не спростовує.

Висновки апеляційного суду відповідають правовому висновку, викладеному Великою Палатою Верхового Суду від 14 грудня 2022 року в справі № 130/3548/21.

Доводикасаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для їх скасування.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в нескасованій при апеляційному перегляді частині та постанову апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.

Рішення Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 01 лютого 2022 року в нескасованій при апеляційному перегляді частині та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Ю. Тітов

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко