Постанова

від 12.12.2023 по справі 420/10499/23

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 грудня 2023 р.м. ОдесаСправа № 420/10499/23

Головуючий І інстанції: Іванов Е.А.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Косцової І.П., Скрипченка В.О.

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 липня 2023 року (м.Одеса, дата складання повного тексту судового рішення - 07.07.2023р.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправними та скасування рішень, -

В С Т А Н О В И В:

09.05.2023р. ОСОБА_1 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до ГУ ДПС в Одеській області, в якому просила суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС в Одеській області від 08.07.2022р. №0448306/2019-2411-1509, яким визначено суму податкового зобов`язання за 2019р. з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на суму - 38562,27 грн.;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС в Одеській області від 08.07.2022р. №0448306/2020-2411-1509, яким визначено суму податкового зобов`язання за 2020р. з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на суму - 160030,49 грн;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС в Одеській області від 08.07.2022р. №0448306-2411-1509, яким визначено суму податкового зобов`язання за 2021р. з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на суму - 221778 грн;

- визнати протиправною та скасувати податкову вимогу ГУ ДПС в Одеській області форми «Ф» від 29.03.2023р. №0000381-1307-1532 про сплату податкового боргу в сумі 420370,76 грн;

- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДПС в Одеській області про опис майна у податкову заставу від 14.04.2023р. №298/15-32-13-07.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є власником нерухомого майна (об`єкта нежитлової нерухомості) за адресою: АДРЕСА_1 , яке складається з будівлі сіносховища та будівлі вісової, яка належить їй на праві приватної власності. Вказані приміщення відповідно до даних Державного класифікатору будівель та споруд ДК 018-2000 відносяться до приміщень класу 1271 «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва, та рибного господарства, що підтверджується експертним висновком від 04.08.2022р. При цьому, вказані будівлі не передані в оренду, лізинг або позичку. У свою чергу, ОСОБА_1 самостійно використовує вищевказані об`єкти нерухомості у сільськогосподарській діяльності за їх цільовим призначенням. Також, позивачу належить на правах власності земельна ділянка, кадастровий номер: 5121010100:01:00200905, розташована за адресою: Одеська область, Біляївська об`єднана територіальна громада, цільове призначення та вид використання якої - для ведення особистого селянського господарства, яку вона обробляє в особистих цілях для власного домогосподарства, вирощування овочів, у тому числі цибулі, які в подальшому зберігає у вказаних вище будівлях.

Окрім використання цієї земельної ділянки та будівель позивач надає третім особам послуги зі зберігання сільськогосподарської продукції у своїй будівлі. Вирощену нею сільськогосподарську продукцію ОСОБА_1 передає на користь військовослужбовців, внутрішньо переміщених осіб, малозабезпечених сімей тощо. Тому, на переконання позивача, відповідач неправомірно нарахував податок та прийняв оскаржувані податкові повідомлення-рішення та вимогу.

Представник ГУ ДПС в Одеській області надав до суду першої інстанції письмовий відзив, в якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні, мотивуючи це тим, що позивач відповідно до пп.266.1.1 п.266.1 ст.266 Податкового кодексу України є платником податку на нерухоме майно площа якого становить - 4920,40 кв.м, та на момент формування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень була відсутня будь-яка інформація, яка підтверджувала віднесення нежитлового приміщення розташованого за адресою: АДРЕСА_1 до приміщень класу 1271 «Будівель сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства. З-поміж іншого, відповідач звернув увагу на те, що ОСОБА_1 не є сільськогосподарським товаровиробником, так як остання не займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власно виробленої продукції та її реалізацією. Отже, позивач лише надає послуги із зберігання та обробки сільськогосподарської продукції інших осіб, а тому не звільняється від сплати податку.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 07 липня 2023 року (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, позивач 15.08.2023р. подала апеляційну скаргу, в якій зазначила, що судом, при винесенні оскаржуваного судового рішення, порушено норми матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07.07.2023р. та прийняти нове, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою судді П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17.08.2023р. дану апеляційну скаргу - залишено без руху.

29.08.2023р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Ухвалою судді П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07.09.2023р. ОСОБА_1 -продовжено строк для усунення недоліків поданої апеляційної скарги.

21.09.2023р. позивачем подано заяву про поновлення строку оскарження судового рішення.

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12.10.2023р. поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження судового рішення, відкрито апеляційне провадження за її апеляційною скаргою та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.

Відповідач, належним чином повідомлений про розгляд даної справи, правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).

Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційних скарг сторін, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Позивач - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з 31.10.2019р. є власником нежитлової будівлі загальною площею - 4928 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , що складається з будівлі сіносховища площею - 2942,2 кв.м. і будівлі вісової площею - 1986,2 кв.м.

Також, з 10.08.2020р. ОСОБА_1 належить на праві власності земельна ділянка загальною площею - 1,0834 га, що розташована за адресою: Одеська область, Біляївська ОТГ, з кадастровим номером: 5121010100:01:002:0905, «сільськогосподарського призначення», вид використання «для ведення особистого селянського господарства» (а.с.19).

Вказані приміщення, відповідно до даних Державного класифікатору будівель та споруд ДК 018-2000, відносяться до приміщень класу 1271 «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва, та рибного господарства, що підтверджується експертним висновком від 04.08.2022р. АС2 №2204603, складеним ДП «Державний науково-дослідний інститут автоматизованих систем в будівництві», яке є розробником Державного класифікатора ДК 018-2000.

08.07.2022р. уповноваженою особою контролюючого органу, відповідно до пп.266.7.2 п.266.7 ст.266 ПК України, на адресу позивачки винесено податкові повідомлення-рішення форми «Ф» від 08.07.2022р. №0448306/2019-2411-1509, яким визначено суму податкового зобов`язання за 2019р. з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на суму - 38562,27 грн., №0448306/2020-2411-1509, яким визначено суму податкового зобов`язання за 2020р. з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на суму - 160030,49 грн. та №0448306-2411-1509, яким визначено суму податкового зобов`язання за 2021р. з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на суму - 221778 грн. Всього на загальну суму - 420370,76 грн.

29.03.2023р. відповідачем було прийнято та направлено на адресу позивача податкову вимогу форми «Ф» №0000381-1307-1532 про сплату податкового боргу в сумі - 420370,76 грн.

14.04.2023р. відповідачем прийнято рішення №298/15-32-13-07 про опис майна позивача у податкову заставу.

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення форми «Ф», вимогу та рішення про опис майна протиправними, позивачка звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

Вирішуючи справу по суті та повністю відмовляючи у задоволенні позову, суд 1-ї інстанції виходив із необґрунтованості та недоведеності позовних вимог та, як наслідок, відсутності правових підстав для їх задоволення.

Однак, колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, не погоджується з висновками суду 1-ї інстанції та вважає їх необґрунтованими, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено те, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами ст.67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України.

Положеннями ст.265 цього Кодексу визначено, що податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.

Згідно з пп.266.1.1 п.266.1 ст.266 ПК України, платники податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Так, як загально відомо, «об`єктом оподаткування» є об`єкт житлової і нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (пп.266.2.1 п.266.2 ст.266 ПК України), а «базою оподаткування» - загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (пп.266.3.1 п.266.3 ст.266 ПК України).

У відповідності до пп.266.3.2 п.266.3 ст.266 ПК України, база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема, документів на право власності.

За правилами пп.266.3.3 п.266.3 ст.266 ПК України, база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи із загальної площі кожного окремого об`єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об`єкт.

У розумінні положень ст.30 ПК України, «податковою пільгою» є передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених п.30.2 цієї статті.

Так, положеннями пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України визначено перелік об`єктів нерухомого майна, які не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Виходячи із системного тлумачення вищеозначеної норми ПК України необхідно вказати, що законодавець у кожному пункті (від «а» до «л») передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не являється об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Кожен із визначених у пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України «буквених» пунктів має прив`язку або до статусу суб`єкта, який володіє такою нерухомістю, зокрема, діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування («д»), суб`єкти господарювання малого та середнього бізнесу («е»), сільськогосподарський товаровиробник («ж»), громадські організації інвалідів та їх підприємства («з»), релігійні організації («и»), та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування, тобто непридатна до проживання («ґ»), будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів («і»), будівлі промисловості («є») тощо.

Про те, що пп. «ж» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України була визначена податкова пільга в тому числі і для фізичних осіб, свідчить подальше законодавче уточнення правового регулювання. Законом України «Про внесення змін до ПК України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів» від 23.11.2018р. №2628-VIII пп. «ж» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України викладено в новій редакції, згідно з якою не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Слід зазначити, що встановлена пп. «ж» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України пільга стосується діяльності сільськогосподарських товаровиробників і направлена на створення сприятливих умов для її ведення, зокрема стимулювання такої діяльності та досягнення її збалансованого податкового навантаження.

Системний аналіз змісту вказаної вище норми у наведених редакціях дає підстави для висновку про те, що правовою підставою для застосування до особи пільги зі сплати податку на нерухоме майно у вигляді звільнення від його сплати у відповідності до положень пп. «ж» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України є призначення такої будівлі для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, а також особа має бути сільськогосподарським товаровиробником.

Такої ж правової позиції дотримується і Верховний Суд у постанові від 12.10.2021р. у справі №580/322/20.

Таким чином, сама по собі специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме споруди сільськогосподарських товаровиробників не є підставою для звільнення від оподаткування. Зокрема, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки з його статусом (придатністю його застосування у сільськогосподарській діяльності), а й з фактичним використанням цієї будівлі у сільськогосподарській діяльності.

У цьому контексті, колегія суддів зазначає, що 17.08.2000р. Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом №507 затверджено і введено в дію «Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000», який був призначений для використання органами центральної, а також місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики і всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об`єктами класифікації в «Державному класифікаторі будівель та споруд ДК 018-2000» є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Будівлі класифікуються за їх функціональним призначенням.

У відповідності до «Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000», клас будівель сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства з кодом 1271 включає: будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та такі інші. При цьому, він не включає споруди зоологічних та ботанічних садів (2412).

Зокрема, до будівель з кодом 1271 відноситься: будівлі для тваринництва (1271.1); будівлі для птахівництва (1271.2), будівлі для зберігання зерна (1271.3), будівлі силосні та сінажні (1271.4), будівлі для садівництва, виноградарства та виноробства (1271.5), будівлі тепличного господарства (1271.6), будівлі рибного господарства (1271.7), будівлі підприємств лісівництва та звірівництва (1271.8), будівлі сільськогосподарського призначення інші (1271.9).

Які ж саме будівлі сільськогосподарського призначення мають статус інших, нормативно-правові акти не визначають.

Так, як вбачається зі змісту пояснень позивачки, вона на власній земельній ділянці вирощує цибулю для власних потреб та волонтерства, а у нежитловому приміщенні, за договором з фізичною особою-підприємцем, надає послуги зі зберігання та обробки сільськогосподарської продукції.

На підтвердження даних обставин, до суду першої інстанції було надано договір про надання сільськогосподарських послуг від 12.11.2018р. (без номера), укладений між ФОП ОСОБА_2 (замовником) та ОСОБА_1 (виконавцем) зі зберігання овочів і баштанових культур, коренеплодів і бульбоплодів, оброблення продукції для захисту від комах та гризунів, сортування переданої продукції, акти виконаних робіт та квитанції про оплату за надані послуги.

Предметом наданого ОСОБА_1 договору є надання виконавцем на свій власний ризик та власними силами і засобами сільськогосподарських послуг, передбачених цим же Договором, а замовник бере на себе зобов`язання прийняти і оплатити надані послуги.

Сторони, у даному випадку, погодили, що виконавець надає заявнику наступні послуги:

- зберігання овочів і баштанних культур, коренеплодів і бульбоплодів;

- оброблення продукції для захисту від комах і гризунів;

- сортування переданої замовником продукції;

- інші послуги, необхідні для зберігання та охорони продукції.

З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку, що нежитлові будівлі, які належать позивачу на праві власності: будівлі сіносховища площею - 2942,2 кв.м. і будівлі вісової площею - 1986,2 кв.м., з урахуванням їх класифікаційних ознак та функціонального призначення згідно з «Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000», а також експертним висновком ДП «Державний науково-дослідний інститут автоматизованих систем в будівництві» від 04.08.2022р. АС2 №2204603, дійсно відносяться до приміщень класу 1271 - «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва, та рибного господарства».

Також, при цьому, варто ще зазначити й про те, що згідно з протоколом №1 рішень учасника ПП « ОСОБА_3 » від 25.10.2019р., ОСОБА_1 , частка якої в Підприємстві складала 100%, вийшла з числа учасників Підприємства та отримала в рахунок сплати належну частку в Підприємстві в натуральній формі у вигляді нерухомого майна, а саме, нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 .

Акт приймання-передачі нерухомого майна від 25.10.2019р. свідчить, що позивач отримала від ПП « ОСОБА_3 » на підставі вказаного вище протоколу нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 .

Отже, з вказаних вище документів, як вірно зазначив апелянт, слідує, що до моменту оформлення позивачем, як фізичною особою, права власності 30.10.2019р. сільськогосподарських будівель, останні теж фактично належали їй, як частка у статутному капіталі ПП « ОСОБА_3 ».

Жодного спростування вказаних обставин відповідачем під час розгляду справи як у суді 1-ї інстанції, так і в суді апеляційної інстанції, не наведено та відповідних доказів не надано.

Разом з тим, визначаючись щодо обґрунтованості поданої ОСОБА_1 апеляційної скарги, судова апеляційної інстанції звертає увагу на те, що землі сільськогосподарського призначення - це землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей (пп.14.1.76 п.14.1 ст.14 ПК України).

Згідно з пп.14.1.235 п.14.1 ст.14 ПК України, сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Тобто, визначення «сільськогосподарський товаровиробник», яке міститься у пп.14.1.235 п.14.1 ст.14 ПК України, застосовується для цілей глави розділу ХІV цього Кодексу «Спрощена система оподаткування, облік та звітність», тоді як в даному конкретному випадку йдеться саме про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (розділ ХІІ «Податок на майно»).

Відповідно до п.п.5.2,5.3 ст.5 ПК України, у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу.

Інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Поняття «сільськогосподарський товаровиробник» також міститься у ст.1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років» від 18.01.2001р. за №2238-III, під яким законодавець визначає фізичну особу або ж юридичну особу, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої продукції, а також її реалізацією.

Окрім того, з метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, законодавцем вживається також поняття «виробники сільськогосподарської продукції».

Так, за приписами ст.1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» від 23.09.2008р. №575-VI, виробниками сільськогосподарської продукції вважаються також юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи - підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.

Таким чином, системний аналіз наведених норм дає підстави вважати, що поняття «сільськогосподарський товаровиробник» не суперечить його визначенню у пп.14.1.235 п.14.1 ст.14 ПК України, яке, до того ж, має чітко обмежену сферу застосування.

Як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів у відповідності до положень п.5.3 ст.5 ПК України.

Враховуючи викладене, посилання ГУ ДПС в Одеській області на те, що позивач нібито взагалі не підпадає під визначення «сільськогосподарський товаровиробник», колегія суддів оцінює критично та наголошує, що згідно з ПК України вимога про те, що «сільськогосподарський товаровиробник» має бути юридичною особою стосується лише платників єдиного податку 4 групи.

Для всіх інших правовідносин сільськогосподарським товаровиробником може бути як фізична так і юридична особа, яка є як платником єдиного податку, так і та, що знаходиться на загальній системі оподаткування.

Таке правозастосування відповідає і практиці Верховного Суду, викладеній у його постановах від 10.04.2020р. у справі №823/1751/17, від 24.04.2020р. у справі №540/2206/19, від 26.11.2020р. у справі №560/168/19 та від 17.02.2021р. у справі №820/3707/17.

Більш того, на користь наведеного вище висновку про те, що положення пп. «ж» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України є застосовними в тому числі й для фізичних осіб, свідчить і подальше законодавче уточнення правового регулювання. Як уже зазначалося колегією суддів, законодавець уточнив з 01.01.2019р., що сільськогосподарським товаровиробником є як юридичні, так і фізичні особи.

Так, виходячи із наявних у матеріалах даної справи доказів, право власності та використання ОСОБА_1 земельних ділянок, які вона обробляла, підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом, що посвідчене 19.03.2009р. державним нотаріусом Біляївської державної нотаріальної контори Одеської області Кифоренко Р.Б., відповідно до якого, в порядку спадкування позивач отримала від сина - ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , у власність земельну ділянку площею 4,43 га, що розташована на території Біляївської міської ради.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за індексним номером 229740605 від 27.10.2020р., за ОСОБА_1 було зареєстроване 22.10.2020р. право приватної власності на земельну ділянку площею 4,4256 га, кадастровий номер: 5121010100:01:001:0944, на підставі свідоцтва про право на спадщину від 19.03.2009р., виданого Біляївською державною нотаріальною конторою Одеської області.

Також, свідоцтвом про право на спадщину за законом, посвідченим 05.11.2019р. державним нотаріусом Біляївської державної нотаріальної контори Одеської області Грабовенко-Ворсуляк Д.М., підтверджується, що в порядку спадкування позивач отримала від чоловіка - ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , у власність 1/2 частку земельної ділянки площею 3,0431 га, кадастровий номер: 5121010100:01:001:0944, що розташована на території Біляївської міської ради.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за індексним номером 187498729 від 05.11.2019р., 05.11.2019р. за ОСОБА_1 було зареєстроване право приватної власності на земельну ділянку площею 3,0431 га, кадастровий номер: 5121010100:01:001:0944, на підставі свідоцтва про право на спадщину від 05.11.2019р., виданого Біляївською державною нотаріальною конторою Одеської області.

Інформація про отримання вказаних вище земельних ділянок позивачем у спадщину також підтверджується наданою ГУ ДПС в Одеській області інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо позивача (номер інформаційної довідки 334707039).

Зі змісту вказаної довідки, з-поміж іншого, вбачається, що позивач з 05.11.2019р. є власником і земельної ділянки з кадастровим номером: 5121010100:01:002:0127, площею 3,0431, з цільовим призначенням «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва».

Також, додатково слід зазначити, що факт використання земельних ділянок (паїв) позивачем підтверджується і доказами оплати земельного податку, наданими до апеляційної скарги, а саме: квитанціями про прийняття податків і зборів від 18.10.2017р. серії БС №016867 на суму 1630 грн.; від 05.06.2019р. серії БС №20534 на суму 850 грн.; від 18.10.2020 р. серії БС №022624 на суму 1394 грн. та від 19.10.2022р. серії БС №025430 на суму 4023 грн.

Отже, з огляду на викладене, колегія суддів погоджується з доводами позивача про те, що у неї та її сім`ї були у власності земельні ділянки, які вони використовували та які ОСОБА_1 продовжує використовувати в особистому селянському господарстві.

Що ж стосується доказів, наданих позивачем до позовної заяви, а саме: подяк від громадських організацій за благодійну допомогу у вигляді сільськогосподарської продукції та довідки лікарні від 06.03.2023р. №194 про благодійну допомогу у період з 2019р. по 2022р. - 3645 кг. цибулі, то колегія суддів, на противагу висновкам суду 1-ї інстанції, зазначає, що згідно з актом приймання передачі ТМЦ від 10.03.2022р., позивач передала ЕО «Українська Торгово-Економічна Місія» 2000 кг цибулі ріпчастої у вигляді благодійної допомоги.

Окрім того, актом здачі-прийняття благодійної допомоги від 03.03.2023р. підтверджується, що ОСОБА_1 в якості благодійника передавала ТО «Янголи Світла» 200 кг цибулі ріпчастої як благодійну допомогу.

Крім того, відповідно до листа ГО «Шикарна Балка» від 18.09.2023р., між ОСОБА_1 та цією організацією укладена усна угода про надання благодійної допомоги у вигляді харчової продукції на користь Збройних Сил України. Передана ОСОБА_1 харчова продукція - цибуля ріпчаста власного виробництва була передана за адресою: АДРЕСА_2 та одразу спрямована до м.Миколаїв для подальшого розповсюдження до військових частин за цільовим призначенням.

Актом приймання-передачі благодійної допомоги від 05.04.2022р., підписаним позивачем як благодійником та керівником ГО «Шикарна Балка» як благодійною організацією, підтверджується, що позивачем було переданого відповідну продукцію у кількості - 400 кг.

Вказані докази додані позивачем до апеляційної скарги.

У даному випадку, суд попередньої інстанції необґрунтовано та безпідставно не взяв до уваги зазначені письмові докази (подяки від громадських організацій за благодійну допомогу та довідку лікарні), пославшись виключно на відсутність дат та доказів того, що дана сільськогосподарська продукція була вирощена саме позивачем, а не придбана за власні кошти, чи отримана ним від інших осіб матеріали справи.

Частиною 1 ст.77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.

Водночас, ч.4 ст.9 КАС України зобов`язує суд до активної ролі в судовому процесі, в тому числі до офіційного з`ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках до витребування тих доказів, яких, на думку суду, не вистачає для з`ясування всіх обставин, що розглядається.

Однак, судом 1-ї інстанції зазначених процесуальних вимог фактично не було дотримано та жодних доказів на підтвердження або ж спростування зазначених обставин не витребувано.

Таким чином, враховуючи встановлений судом 2-ї інстанції факт того, що вказані будівлі ОСОБА_1 віднесено до класу 1271 - «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва, та рибного господарства» та які беззаперечно використовуються нею у сільському господарстві, судова колегія вважає, що, в даному випадку, зазначені будівлі не є належним «об`єктом оподаткування» відповідно до пп. «ж» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України.

Аналізуючи наведене правове регулювання у контексті встановлених обставин справи, а також через призму згаданих правових висновків Верховного Суду, колегія суддів вважає, що ГУ ДПС в Одеській області, прийнявши спірні податкові повідомлення-рішення від 08.07.2022р. №0448306/2019-2411-1509, №0448306/2020-2411-1509, №0448306-2411-1509, податкову вимогу ГУ ДПС в Одеській області форми «Ф» від 29.03.2023р. №0000381-1307-1532 та рішення ГУ ДПС в Одеській області про опис майна у податкову заставу від 14.04.2023р. №298/15-32-13-07 діяла неправомірно, а тому, відповідно, вказані рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

До того ж, також слід зазначити й про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За правилами ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову, що, у свою чергу, не було відповідним чином реалізовано відповідачем при розгляді справи в суді 2-ї інстанції.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

У силу вимог ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду 1-ї інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Отже, в обсязі встановлених обставин та враховуючи, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також у зв`язку із тим, що деякі висновки суду не відповідають обставинам справи, судова колегія, діючи виключно в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, у відповідності до п.п.1,3,4 ч.1 ст.317 КАС України, вважає за необхідне скасувати рішення суду 1-ї інстанції та прийняти нове - про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.

Одночасно, колегія суддів вважає за необхідне вирішити питання і щодо розподілу судових витрат, та з врахуванням приписів ст.ст.132,139 КАС України, доходить висновку, що оскільки апеляційним судом фактично задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 та її позовні вимоги, то відповідно, і судовий збір, сплачений нею за подачу адміністративного позову та апеляційної скарги, також підлягає стягненню з відповідача на її користь.

Отже, враховуючи вказані обставини та приписи ст.ст.132,139 КАС України, судова колегія вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 сплачений нею за подання адміністративного позову та апеляційної скарги судовий збір у загальному розмірі - 16100,43 грн. (1878,90 грн. + 14221,53 грн.).

Керуючись ст.ст.139,308,311,315,317,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 липня 2023 року - скасувати та прийняти нове, яким позов адміністративний ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області від 08.07.2022 року №0448306/2019-2411-1509, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов`язання за 2019 року з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на суму - 38562,27 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області від 08.07.2022 року №0448306/2020-2411-1509, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов`язання за 2020 року з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на суму - 160030,49 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області від 08.07.2022 року №0448306-2411-1509, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов`язання за 2021 року з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на суму - 221778 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкову вимогу Головного управління ДПС в Одеській області форми «Ф» від 29.03.2023 року №0000381-1307-1532 про сплату податкового боргу в сумі 420370,76 грн.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС в Одеській області про опис майна у податкову заставу від 14.04.2023 року №298/15-32-13-07.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору за подання адміністративного позову та апеляційної скарги у сумі - 16100,43 грн. (шістнадцять тисяч сто гривень 43 копійки) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Одеській області (код ЄДРПОУ 44069166).

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено: 12.12.2023р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов

Судді: І.П. Косцова

В.О. Скрипченко