Постанова

від 13.12.2023 по справі 206/513/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6377/23 Справа № 206/513/23 Суддя у 1-й інстанції - Сухоруков А.О. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2023 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

Головуючого-судді Халаджи О. В.

суддів: Канурної О.Д. Космачевської Т.В.

секретар Піменова М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 08 травня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа Служба у справах дітей Любимівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області про визначення місця проживання малолітньої дитини (суддя першої інстанції ОСОБА_4 повний текст рішення складено 10 травня 2023 року),

В С Т А Н О В И В:

3 лютого 2023 року позивач ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 звернувся до Самарського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_3 про визначення місця проживання малолітньої дитини, в якому просив визначити місце проживання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - разом з батьком, ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 08 травня 2023 року в задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , про визначення місця проживання малолітньої дитини відмовлено.

Із вказаним рішенням суду не погодився позивач та через свого представника подав апеляційну скаргу, вважає, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не виконав симог ст 19 СК України та ст. 56 ЦПК України, не залучив до участі у справі орган опіки та піклування, чим порушив правила, встановлені нормами законодавства.

Також наголошує на тому, що суд першої інстанції безпідставно не прийняв визнання відповідачкою позову.

ОСОБА_2 просив рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 08 травня 2023 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 доводи апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.

Відповідачка ОСОБА_3 проти позову не наперечувала, оскільки тривалий час проживає за кордоном і дійсно їх з позивачем син проживає разом з батьком.

Залучена до справи апеляційним судом третя особа Служба у справах дітей Любимівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області надала по справі висновок про доцільність проживання дитини разом із батьком. Разом із висновком надано заяву про розгляду справи за відсутності їх представника.

Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_5 , батьками якого є ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 24 грудня 2013 року Самарським відділом держаної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції (а.с. 4).

Відповідно до копії паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 , виданого 12 березня 1997 року Дніпропетровським РВ УМВС України в Дніпропетровській області, ОСОБА_1 з 24 квітня 1997 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 5-8).

На підтвердження рівня доходів позивач надав суду копію довідки про доходи №86 від 19.12.2022, відповідно до якої з 26.08.2020 по теперішній час він займає посаду машиніста подавання палива у Відокремленому підрозділі «Придніпровська теплова електрична станція» Акціонерного товариства «ДТЕК Дніпроенерго» та його дохід за період з червня 2022 року по листопад 2022 року склав 73318,01 гривень (а.с. 15).

За відомостями акту обстеження матеріально-побутових умов сім`ї від 22.12.2022 року, ОСОБА_1 мешкає разом із малолітнім сином ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_2 . Зі слів сусідів, дитина проживає разом із батьком з 2015 року та перебуває на його утриманні. У будинку є окрема кімната для дитини з усім необхідним облаштуванням та обладнанням: дитяче ліжко, шафа для речей, письмовий стіл для навчання, комп`ютер, дитячі іграшки, сезонний одяг. У будинку створені всі умови для проживання дитини (а.с.10-11).

ОСОБА_5 є здобувачем освіти 3 класу Любимівського ліцею Дніпровського району Дніпропетровської області. Дитина має навчальні досягнення достатнього рівня, до виконання доручень ставиться сумлінно, бере активну участь у спортивному житті школи. Тато - ОСОБА_6 приділяє належну увагу вихованню сина, постійно відвідує школу (а.с.12, 13).

Відповідно до довідки Любимівської амбулаторії загальної практики сімейної медицини від 19.12.2022 року, виданої лікарем ОСОБА_7 , позивач спостерігається в амбулаторії та здійснює догляд за дитиною - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.14).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги про встановлення місця проживання дитини заявлені позивачем передчасно, оскільки зверненню до суду з відповідним позовом має передувати спір між батьками щодо місця проживання дитини та, принаймні, існувати на час вирішення справи в суді.

Також однієї підставою для відмови у задоволенні позову було те, що до участі у справі не залучено орган опіки та опіки та піклування та відсутні відповідний висновок щодо місця проживання дитини.

Апеляційний суд не погоджується з даним висновком суду першої інстанції.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (частина перша статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, дата набуття чинності для України - 27 вересня 1991 року).

Частиною третьою статті 51 Конституції України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

За змістом статті 31 ЦК України, малолітньою особою є дитина віком до чотирнадцяти років.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 Сімейного кодексу України, сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно з статті 12 Закону України «Про охорону дитинства», на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Такі заходи можуть бути необхідними у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ч. 1 ст. 3 Конвенції).

Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.

У відповідності до ч.1 статті 160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Відповідно до частин другої-четвертої статті 29 ЦК України, фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно зі статтею 141 СК України, мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до ч. 2 ст. 161 СК України, під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

З аналізу норм сімейного законодавства убачається, що у тому разі, коли батьки дитини спільно не проживають, право визначати місце проживання дитини залишається за кожним з батьків. Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все, з урахуванням прав та законних інтересів дитини.

Відповідно до ч.1 ст.29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Відповідно до ч. 4 ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Проживання дитини разом із батьками є водночас правом дитини та обов`язок батьків утримувати дитину.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

При цьому, вирішуючи спір про визначення місця проживання дитини, суд, у відповідності до ч.4 ст.263 ЦПК України, враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, колегія суддів Верховного Суду у постанові від 03.05.2022 року по справі №944/4968/20 зауважує, що сім`я є цінною для розвитку дитини, і коли вона руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи захистити дитину і забезпечити те, що їй потрібно, щоб дитина зростала у благополучній атмосфері, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення належних стосунків між дитиною й батьками, які є фундаментальними для благополуччя дитини. Діти потребують уваги, підтримки і любові обох батьків. Діти є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю.

Із системного тлумачення ч. 1 ст. 3, ст. 9 Конвенції про права дитини, ч. ч. 2 і 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», ст.161 СК України випливає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини. При цьому суд також враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дитини і турботу про неї, її вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.

Ухвалюючи рішення у справі «М.С. проти України» від 11.07.2017 року (заява №2091/13) ЄСПЛ указав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два міркування: по перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв`язок із сім`єю, крім випадків, коли доведено, що сім`я непридатна або неблагополучна; по друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року до участі у даній справі в якості третьої особи було залученоСлужбу у справах дітей Любимівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області та було зобов`язано, надати Дніпровському апеляційному суду письмовий висновок щодо доцільності визначення місця проживання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком ОСОБА_1 .

Згідно висновку складеного службою у справах дітей Любимівської сільською радою Дніпровського району Дніпропетровської області та затвердженого рішенням виконавчого комітету Любимівської сільської ради № 88 від 07.12.2023 року, встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 проживає разои з малолітнім сином ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 , з самого народження, з матір`ю ОСОБА_3 . ОСОБА_1 проживав однією сім`єю з січня 2013 року по лютий 2014 року, в офіційному шлюбі не перебували. За час проживання дитини ОСОБА_5 разом з батьком ОСОБА_1 мати ОСОБА_3 не цікавилась вихованням та розвитком дитини, не піклувалась про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, матеріально не забезпечувала. За результатами обстеження умов проживання дитини, ОСОБА_5 забезпечений всім необхідним, а саме: окремою кімнатою, яка облаштована всіма необхідними речами (ліжко, шафа для одягу, посьмовий стіл для занять), одягом відповідно до сезону, комп`ютерною технікою для навчання, іграшками, житловий будинок загальною площею 77 кв.м. складається з 7 кімнат, в будинку газове опалення, світло, вода.

Виконавчий комітет Любимівської сільської ради вважав за доцільне визначити місце проживання малолітньої дитини: ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 , разои з батьком ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на викладене, повно та всебічно дослідивши обставини справи щодо визначення місця проживання малолітньої дитини, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємозв`язку, враховуючи, що батько має належні житлові умови, створив належні умови для проживання, виховання та забезпечення дитини, виходячи в першу чергу з інтересів дитини, враховуючи її малолітній вік, та враховуючи те, що матір ОСОБА_5 . ОСОБА_3 не цікавиться вихованням дитини, апеляційний суд вважає, що визначення місця проживання дитини з батьком не буде суперечити інтересам дитини, а тому суд дійшов висновку про наявність підстав для визначення місця проживання дитини з батьком.

За таких обставин, позовні вимоги є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Водночас суд зазначає, що визначення місця проживання дитини з одним із батьків не є перешкодою для іншого щодо виконання як обов`язків так і здійснення прав, оскільки батьки мають рівні права і обов`язки щодо виховання та розвитку дитини незалежно від того, що проживають окремо один від одного.

Крім цього, кожний із батьків не позбавлений права піднімати у майбутньому питання щодо зміни місця проживання дитини з урахуванням обставин, що матимуть істотне значення.

На вказані обставини суд першої інстанції не звернув уваги, та безпідставно не залучив до участі у справі службу у справах дітей за для отримання відповідного висновку.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 08 травня 2023 року підлягає скасуванню із ухваленням нового про задоволення позовних вимог позивача.

Керуючись статтями 367,374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 08 травня 2023 року скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа Служба у справах дітей Любимівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області про визначення місця проживання малолітньої дитини задовольнити.

Визначити місце проживання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - разом з батьком, ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 .

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді: О. В. Халаджи

О.Д. Канурна

Т.В. Космачевська

Повний текст судового рішення складено 14 грудня 2023 року.

Суддя-доповідач О. В. Халаджи