Постанова

від 13.12.2023 по справі 910/10273/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" грудня 2023 р. Справа№ 910/10273/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Тищенко А.І.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи

матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фермет Україна»

на рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2023

у справі № 910/10273/23 (суддя Балац С.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Верстаттехехсервіс»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фермет Україна»

про стягнення 128 346,60 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача на користь позивача попередньої оплати в сумі 120 540,00 грн., інфляційних втрат в сумі 5 646,79 грн. та 3 % річних в сумі 2 159,81 грн.

У обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що ним на виконання умов укладеного у спрощений спосіб договору купівлі-продажу відповідачу було перераховано грошові кошти в сумі 315 000,00 грн., проте відповідачем було поставлено товар на загальну суму 194 460,00 грн.. З огляду на вказані обставини позивач звернувся до відповідача з вимогою про повернення коштів, яка відповідачем виконана не була.

У відзиві на позов відповідач проти його задоволення заперечив, пославшись на те, що ним позивачу було передано товар на повну суму його передоплати, а саме - на 315 000,00 грн., що підтверджується довіреністю на отримання матеріальних цінностей № 60 від 14.10.2022. Також відповідач зауважив і на тому, що він не отримував листи позивача з вимогами щодо допоставки товару та/або повернення суми передоплати (вих.№ 26-07-10-2022 від 26.10.2022 та вих.№ 16-07-11-2022 від 16.11.2022), а надані позивачем докази на підтвердження вказаних обставин докази не можуть вважатися належними (відсутні описи вкладення, у рекомендованих повідомленнях про вручення поштового відправлення відсутня адреса отримувача).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.09.2023 у справі № 910/10273/23 позов задоволений частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено основну заборгованість в сумі 120 540,00 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 2 684,00 грн., в іншій частині позову відмовлено.

При розгляді спору сторін по суті суд першої інстанції, встановивши, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджено, що на виконання усних домовленостей, досягнутих між позивачем, як покупцем та відповідачем, як постачальником, з поставки товару, останнім виставлено позивачеві рахунок від 06.10.2022 № 1087 на суму 630 000,00 грн. на оплату товару, який позивачем частково оплачено на суму 315 000,00 грн., проте товар відповідачем поставлений частково на суму 194 460,00 грн., дійшов висновку про те, що позовна вимога про стягнення з відповідача основної заборгованості є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню повністю в сумі 120 540,00 грн.

Судом першої інстанції зазначено про те, що:

- надані позивачем листи від 26.10.2022 № 26-07-10-2022 та від 16.11.2022 № 16-07-11-2022 з вимогами про поставку товару на решту суми попередньої оплати або повернення такої суми не можуть слугувати належними вимогами про поставку товару на решту суми попередньої оплати або повернення такої суми, оскільки в матеріалах справи відсутні описи вкладення до поштових відправлень, які підтверджували б направлення таких листів;

- рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (0101417550071) від 16.11.2022, яке наявне в матеріалах справи у вигляді засвідченої копії, не може слугувати доказом направлення, оскільки не має ідентифікації відправлення;

- у вказаних листах містяться вимоги як про поставку товару на решту суми попередньої оплати, так і про повернення такої суми на користь позивача, що не може визначити, яке саме зобов`язання (грошове/негрошове) виникло у відповідача виходячи з таких листів;

- таким чином, належною вимогою повернення відповідачем позивачу суми грошових коштів за недопоставлену продукцію є дана позовна заява;

- з огляду на вказане, до подачі даного позову до суду зобов`язання відповідача перед позивачем було не грошовим, а відтак заявлена позивачем підстава застосування до відповідача відповідальності, зазначеної у ч. 2 ст. 625 ЦК України стосується порушення грошових зобов`язань, а тому не може бути застосована до порушення не грошових зобов`язань.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фермет Україна» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2023 у справі № 910/10273/23 та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові в повному обсязі.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що оскаржуване рішення прийнято на підставі не повністю досліджених доказів, з порушенням норм матеріального права та при недотриманні норм процесуального права.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт постався на те, що судом першої інстанції не було прийнято до уваги те, що довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей в розумінні положень чинного законодавства, а саме Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» є первинним документом, який підтверджує факт здійснення господарської операції з відпуску цінностей, а відтак довіреність на отримання матеріальних цінностей № 60 від 14.10.2022 підтверджує факт передачі відповідачем позивачу товару на всю суму здійсненої позивачем передоплати.

Крім того, скаржником заявлене клопотання про поновлення строку оскарження вищевказаного рішення.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.09.2023, справу № 910/10273/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Шаптала Є.Ю., Гончаров С.А..

З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу ІV ГПК України, до надходження матеріалів справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.10.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/10273/23, а також відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи № 910/10273/23.

19.10.2023 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.

У зв`язку з перебуванням судді Гончарова С.А., який не є головуючим суддею, у відрядженні розпорядженням в.о. керівника апарату суду № 09.1-08/4298/23 від 23.10.2023 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/10273/23.

Частиною 1 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (глава 1. Апеляційне провадження Розділу IV ГПК України - прим. суду).

Частиною 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 684*100=268 400 грн.) крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої за 268 400,00 грн., справа підлягає розгляду без повідомлення учасників справи.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.10.2023, визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Шаптала Є.Ю., Тищенко А.І..

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.10.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фермет Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2023 у справі № 910/10273/23 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді: Шаптала Є.Ю., Тищенко А.І., клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Фермет Україна» про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2023 у справі № 910/10273/23 залишено без розгляду, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фермет Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2023 у справі № 910/10273/23, постановлено здійснювати розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв (відзивів) та клопотань в письмовій формі протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.

Станом на 12.12.2023 інших відзивів, пояснень та клопотань до суду не надходило.

Враховуючи обставини, пов`язані зі запровадженням воєнного стану в Україні з 24.02.2022 Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, та його продовження Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022 від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 01.05.2023 № № 254/2023, від 26.07.2023 № № 451/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», справа розглядається у розумний строк.

Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні, з наступних підстав.

Відповідачем виставлено позивачу рахунок-фактуру № 1087 від 06.10.2022 на загальну суму 630 000,00 грн., який позивачем платіжним дорученням № 2386 від 14.10.2022 оплачено частково на суму 315 000,00 грн.

Згідно з ч. 1 ст. ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 509 ЦК України).

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 2 ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Частиною 1 ст. 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України:

- правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони;

- правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

- правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

- правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Відповідно до статті 174 ГК України, однією з підстав виникнення господарських зобов`язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Стаття 181 ГК України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

З огляду на обставини справи та враховуючи викладені вище приписи ЦК України, фактично, між позивачем та відповідачем шляхом оформлення вищевказаного рахунку та його часткової оплати вчинено двосторонній правочин, за яким відповідач зобов`язався поставити товар, а позивач - прийняти його та оплатити.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки, до яких за своєю правовою природою відносяться укладені між позивачем та відповідачем договори, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач зазначає про те, що відповідачем було поставлено товар на загальну суму 194 460,00 грн., а відтак вартість оплаченого позивачем, але непоставленого відповідачем товару становить 120 540,00 грн. грн. (315 000,00-194 460,00), з огляду на що позивач звернувся до відповідача з вимогами про повернення коштів, яка відповідачем виконана не була.

За таких обставин позивач просить стягнути з відповідача попередню оплату в сумі 120 540,00 грн., інфляційні втрати в сумі 5 646,79 грн. та 3 % річних в сумі 2 159,81 грн.

У відзиві на позов відповідач проти його задоволення заперечив, пославшись на те, що ним позивачу було передано товар на повну суму його передоплати, а саме - на 315 000,00 грн., що підтверджується довіреністю на отримання матеріальних цінностей № 60 від 14.10.2022. Також відповідач зауважив і на тому, він не отримував листи позивача з вимогами щодо допоставки товару та/або повернення суми передоплати (вих.№ 26-07-10-2022 від 26.10.2022 та вих.№ 16-07-11-2022 від 16.11.2022), а надані позивачем докази на підтвердження вказаних обставин докази не можуть вважатися належними (відсутні описи вкладення, у рекомендованих повідомленнях про вручення поштового відправлення відсутня адреса отримувача).

Суд першої інстанції при розгляді позову, встановивши, що на виконання виставленого відповідачем рахунку-фактури № 1087 від 06.10.2022 позивачем відповідачу перераховано 315 000,00 грн., проте товар відповідачем поставлений частково на суму 194 460,00 грн., дійшов висновку про те, що позовна вимога про стягнення з відповідача основної заборгованості є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню повністю в сумі 120 540,00 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат в сумі 5 646,79 грн. та 3 % річних в сумі 2 159,81 грн., суд першої інстанції виходив з того, що:

- надані позивачем листи від 26.10.2022 № 26-07-10-2022 та від 16.11.2022 № 16-07-11-2022 з вимогами про поставку товару на решту суми попередньої оплати або повернення такої суми не можуть слугувати належними вимогами про поставку товару на решту суми попередньої оплати або повернення такої суми, оскільки в матеріалах справи відсутні описи вкладення до поштових відправлень, які підтверджували б направлення таких листів;

- рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (0101417550071) від 16.11.2022, яке наявне в матеріалах справи у вигляді засвідченої копії, не може слугувати доказом направлення, оскільки не має ідентифікації відправлення;

- у вказаних листах містяться вимоги як про поставку товару на решту суми попередньої оплати, так і про повернення такої суми на користь позивача, що не може визначити яке саме зобов`язання (грошове/негрошове) виникло у відповідача виходячи з таких листів;

- таким чином, належною вимогою повернення відповідачем позивачу суми грошових коштів за недопоставлену продукцію є дана позовна заява;

- з огляду на вказане, до подачі даного позову до суду зобов`язання відповідача перед позивачем було не грошовим, а відтак заявлена позивачем підстава застосування до відповідача відповідальності, зазначеної у ч. 2 ст. 625 ЦК України стосується порушення грошових зобов`язань, а тому не може бути застосована до порушення не грошових зобов`язань.

За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як слідує зі змісту апеляційної скарги, у цій справі рішення суду першої інстанції відповідачем оскаржується лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення передоплати в сумі 120 540,00 грн., адже підстав для скасування рішення суду в іншій частині апеляційна скарга не містить, а відтак, враховуючи, що рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат в сумі 5 646,79 грн. та 3 % річних в сумі 2 159,81 грн. апелянтом не оскаржується, згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України, в цих частинах рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не переглядається.

При цьому колегія суддів зазначає про те, що при апеляційному перегляді не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права щодо винесення судом першої інстанції рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат в сумі 5 646,79 грн. та 3 % річних в сумі 2 159,81 грн..

Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 662 ЦК України встановлено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За правилами ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

З матеріалів справи слідує, що у рахунку-фактурі № 1087 від 06.10.2022 зазначено, що товар відпускається за фактом надходження коштів на поточний рахунок постачальника

Вказане, на думку колегії суддів, свідчить про те, що оплачений позивачем товар мав бути поставлений відповідачем після його оплати позивачем.

З матеріалів справи слідує, що позивач стверджує про те, що відповідачем був поставлений товар на загальну суму 194 460,00 грн., в той час як відповідач стверджує про поставку ним товару на суму 315 000,00 грн.

При дослідженні матеріалів справи колегією суддів встановлено, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів поставки відповідачем позивачу товару.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

За змістом пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (далі Положення) господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів; первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Вимоги щодо оформлення первинних документів наведені у пункті 2.4 Положення, згідно з яким первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою (абзац перший пункту 2.5).

Законодавство не містить вичерпного переліку первинних документів, які використовуються в бухгалтерському обліку для фіксації господарської операції.

Основними видами первинних документів, які можуть бути складені на підтвердження господарської операції поставки товару, за практикою, що склалася на ринку купівлі-продажу/поставки товарів (робіт, послуг), є видаткова накладна, товарно-транспортна накладна, акт приймання-передачі товару тощо.

Колегія суддів зауважує на тому, що учасниками судового процесу на надано будь-якого первинного документу, який би підтверджував господарську операцію з поставки відповідачем позивачу товару, так як єдиний первинний документ, який наявний у матеріалах справи, - це копія виписаної позивачем довіреності на отримання матеріальних цінностей № 60 від 14.10.2022, проте вказаний документ свідчить саме про надання позивачем працівнику права на отримання від відповідача певних товарів, але не посвідчує факт такої поставки.

Водночас, враховуючи, що обома сторонами фактично визнається факт поставки товарів на загальну суму 194 460,00 грн., вказаний факт в силу положень ч. 1 ст. 75 ГПК України визнається колегією суддів таким, що не підлягає доказуванню.

Отже, наявними у матеріалах справи доказами підтверджується невиконання відповідачем обв`язку по поставці товару на суму на суму 120 540,00 грн.

В свою чергу, як вірно зазначено судом першої інстанції:

- надані позивачем листи від 26.10.2022 № 26-07-10-2022 та від 16.11.2022 № 16-07-11-2022 з вимогами про поставку товару на решту суми попередньої оплати або повернення такої суми не можуть слугувати належними вимогами про поставку товару на решту суми попередньої оплати або повернення такої суми, оскільки в матеріалах справи відсутні описи вкладення до поштових відправлень, які підтверджували б направлення таких листів;

- рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (0101417550071) від 16.11.2022, яке наявне в матеріалах справи у вигляді засвідченої копії не може слугувати доказом направлення, оскільки не має ідентифікації відправлення.

Доказів звернення позивача з відповідною вимогою до відповідача про поставку товару матеріали справи також не містять. Разом з тим, матеріали справи не містять й доказів вчинення відповідачем будь-яких дій, які б свідчили про намір передати позивачу оплачений товар чи узгодження умов постачання товару. На момент розгляду справи товар позивачу поставлений так і не був, хоча обов`язок передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу та відповідно до ч. 1 ст. 662 ЦК України покладений на продавця, а відтак, дії відповідача в цій частині є недобросовісними. Матеріали справи не містять доказів відмови відповідача передати оплачений товар, однак його дії свідчать про невиконання ним свого зобов`язання з його передачі позивачу.

Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно з положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

У разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 615 ЦК України).

Відповідно до статті 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 28.11.2011 у справі №3-127гс11 та неодноразово підтримана Верховним Судом у постановах від 07.02.2018 у справі № 910/5444/17 від 31.10.2018 у спарві № 910/13318/16, від 26.10.2018 у справі № 910/1775/18 від 27.08.2019 у справі № 911/1958/18.

З матеріалів справи слідує, що позивачем обрано такий варіант поведінки, як повернення суми попередньої оплати товару.

Відповідно до ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Крім того, відповідно до статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Виходячи з принципу справедливості та добросовісності, відповідач, отримавши від позивача кошти на виконання вимог Договору, мав вжити заходів для виконання свого договірного зобов`язання, оскільки гроші не були позивачем відповідачу подаровані, і відповідач мав певні обов`язки перед платником.

За обставин, що склались, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача основної заборгованості в сумі 120 540,00 грн. Рішення суду першої інстанції в частині задоволення вказаних позовних вимог залишається без змін.

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу колегією суддів враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 14.09.2023 у справі № 910/10273/23 в оскаржуваній частині, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Враховуючи вищевикладене та вимоги апеляційної скарги, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Фермет Україна» задоволенню не підлягає.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покладаються на апелянта.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фермет Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2023 у справі № 910/10273/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2023 у справі № 910/10273/23 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/10273/23.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді Є.Ю. Шаптала

А.І. Тищенко