Постанова

від 14.12.2023 по справі 911/2712/22

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.12.2023 року м.Дніпро Справа № 911/2712/22

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії

головуючого судді: Мороза В.Ф. (доповідач),

суддів: Коваль Л.А., Чередка А.Є.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВВ-Груп" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 01.06.2023 (суддя Фещенко Ю.В.)

у справі № 911/2712/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Володан", с. Виповзів Козелецького району Чернігівської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВВ-Груп", м. Дніпро

про стягнення заборгованості за договором-заявкою на перевезення вантажу автомобільним транспортом від 21.07.2022 у розмірі 140 000 грн. 00 коп.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Володан" звернулось до Господарського суду Київської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВВ-Груп" заборгованість за договором-заявкою на перевезення вантажу автомобільним транспортом від 21.07.2022 у розмірі 140 000 грн. 00 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором-заявкою на перевезення вантажу автомобільним транспортом від 21.07.2022 в частині повного та своєчасного розрахунку за надані позивачем послуги перевезення вантажу, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 140 000 грн. 00 коп.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 24.01.2023 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Володан" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВВ-Груп" про стягнення заборгованості за договором-заявкою на перевезення вантажу автомобільним транспортом від 21.07.2022 у розмірі 140 000 грн. 00 коп. передано за територіальною підсудністю до Господарського суду Дніпропетровської області, у зв`язку зі зміною місцезнаходження відповідача.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 01.06.2023 у справі №911/2712/22 позовні вимоги задоволено у повному обсязі. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВВ-Груп" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Володан" 140 000 грн. 00 коп. заборгованості за перевезення вантажу автомобільним транспортом та 2 481 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Не погодившись з вказаним рішенням, Товариством з обмеженою відповідальністю "ВВВ-Груп" подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 01.06.2023 у справі № 911/2712/22 та прийняте нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування поданої апеляційної скарги зазначає, що судом неправильно встановлено обставини виникнення спірних відносин, що склалися між сторонами. Суд помилково вважав укладеним сторонами договору-заявки на перевезення вантажу автомобільним транспортом від 21.07.2022 та що спірні правовідносини з міжнародного автомобільного перевезення виникли на підставі Договору. Отже висновки суду не відповідають встановленим обставинам справи. Відповідно до частини 2 статті 307 ГК України договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі; укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Відповідно до статей 4 та 9 Конвенції договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, яка є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником. Із зазначеною нормою кореспондується і частина 2 статті 307 ГК України. Як зазначав Відповідач під час розгляду справи по суті, Позивачем 26.07.2022 прийнято до перевезення товар «морква свіжа» у кількості 21500 кг (2100 мішків, 21 палета) від вантажовідправника (постачальника Відповідача) PHU LDSERVICE LUKASZ DABROWSKI (Польща) до вантажоодержувача ТОВ «ВВВ-ГРУП» за міжнародною товарно-транспортною накладною CMR від 26.07.2022 р, (далі - CMR, копія цієї накладної в редакції Відповідача мається в матеріалах справи). Місце завантаження згідно CMR Велюнь (Wielun), Польща, місце розвантаження - Дніпро, Україна. Перевезення здійснювалось транспортним засобом з державним номером НОМЕР_1 / НОМЕР_2 . Температура перевезення товару, згідно графи 19 «Особливі умови» CMR, +2-+5 градусів Цельсія. На CMR від 26.07.2022 р. мається відбиток штампу з написом «товар быстро портится». Зазначені фактичні обставини підтверджуються безпосередньо змістом CMR, Таким чином, між Позивачем та Відповідачем виникли зобов`язальні правовідносини з міжнародного перевезення вантажу на підставі CMR. При цьому, будь-якого окремого письмового договору з цього приводу сторони не укладали. Єдиним доказом підтвердження виникнення спірних правовідносин між сторонами саме щодо міжнародного автомобільного перевезення вантажу є CMR. Суд при прийнятті Рішення на викладені обставини уваги не звернув, неправильно оцінив докази у справі, що стало наслідком неправильного висновку про те, що між сторонами справи виникли спірні правовідносини на підставі Договору. Окрім того суд не взяв до уваги той факт, що Позивачем долучено до матеріалів справи копію доказу, якого не існувало і не існує взагалі, при тому, що Позивач жодним чином не спростував відсутність в нього оригіналу Договору. Також судом не враховано доводи Відповідача про те, що рахунок-фактура МСФ-00150 від 26.07.2022 та акт №ОУ-0000068 від 01.08.2022 не можуть бути доказами у справі, бо не відповідають нормам законодавства. Акт виконаних послуг №ОУ-0000068 від 01.08.2022 вчинений виключно зі сторони Позивача - підпис уповноваженої особи Відповідача відсутній. З цієї ж причини акт виконаних послуг не можна вважати й первинним документом, бо такий акт не містить усіх реквізитів встановлених ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Окрім того суду також належало встановити наявність чи відсутність у Відповідача грошового обов`язку з оплати саме 140000 грн. на підставі належних норм законодавства, які суд не застосував, чим їх порушив. Відповідач вважає відсутнім свій обов`язок з оплати вартості перевезення в розмірі 140000 грн., бо такий висновок є наслідком невиконання Позивачем свого обов`язку забезпечити перевезення товару з дотриманням встановленого в CMR температурного режиму.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 11.07.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВВ-Груп" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 01.06.2023 у справі № 911/2712/22 у порядку письмового провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи.

Позивач проти доводів апеляційної скарги заперечує та зазначає, що Договір-заявка від 21.07.2022 містить всі істотні умови щодо договору такого виду, та внаслідок його підписання між сторонами виникли правовідносини з перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні. Відповідач не заперечує факт отримання товару, та сам зазначає що внаслідок того, що товар (морква свіжа) було доставлено позивачем не за визначеною адресою, а також у зіпсованому, внаслідок порушення температурного режиму його перевезення, стані, а також з недостачею, відповідач відмовився підписувати міжнародну автомобільну накладну CMR від 26.07.2022. Окрім того 01.08.2022 було складено Акт про пошкодження та втрату товару. У договорі-заявці від 21.07.2022 та міжнародній товарно-транспортній накладній CMR від 26.07.2022 спільними є: 1) маршрут перевезення (Польща - Україна); 2) інформація про вантаж (свіжа морква); кількість вантажу (21 500 кг); автомобіль, яким здійснювалося перевезення. Розбіжність щодо дати та місця завантаження, а також місця розвантаження судом було розцінено як неістотну. Саме відповідачем було прийнято рішення про розвантаження товару в смт.Глеваха, що і було зроблено позивачем. СМR була підписана представником, який отримав товар, товар був прийнятий без будь-яких зауважень. Відповідач відмовився виконувати зобов`язання за Договором-Заявкою від 21.07.2022 після того як почав висувати вимоги стосовно пошкодження Товару за іншим перевезенням - цибулі та зазначив, що не буде оплачувати перевезення моркви та перестав реагувати на будь-які листи та телефонні дзвінки. Позивач намагався врегулювати спір в досудовому порядку, здійснивши залік зустрічних вимог, однак Відповідач погодився зарахувати лише 40 тисяч гривень, що складає 28,5% від суми перевезення за Договором-заявкою від 21.07.2022, що зумовило Позивача звернутись до суду з цим позовом. За наявності порушень терморежиму, Відповідач набув права у 7-денний строк після доставки вантажу заявити про неочевидні його дефекти, проте ним не скористався, що спростовує його пояснення про будь-які порушення з боку позивача щодо недотримання режиму температури під час спірного перевезення. Відсутність претензій від вантажоодержувача (чи будь-якої ін. особи), направлених в межах 7-денного строку, звільнила перевізника від обов`язку доказування відсутності своєї вини, адже вважається, що він доставив вантаж у належному стані, а докази пошкодження вантажу, надані Відповідачем, згідно Конвенції, є недопустимими. Щодо вартості послуг з перевезення, то відносини між Сторонами мали тривалий характер. На спростування начебто збільшення вартості послуг з перевезення позивачем надано копії платіжних доручень та копію виписки з рахунку Позивача з 19.07.2022р. по 01.08.2022р., зі змісту якої вбачається що Відповідачем за аналогічні автотранспортні послуги, за маршрутами Польща-Дніпро було сплачено Позивачу, приблизно таку ж вартість як і у даній справі. У відзиві позивач також зазначає про те, що очікує понести витрати в суді апеляційної інстанції у розмірі 10 000,00 грн.

Апелянтом надано відповідь на відзив, згідно якого зазначає, що як позивач так і суд неправомірно вважають, що договір був укладений та підписаний сторонами, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження таких обставин. Копія договору наявна в матеріалах справи не є доказом в розумінні ст. 73 ГПК України. При цьому звертає увагу, що позивач безпосередньо посилається саме на СМR як на підставу виконання свого обов`язку здійснення перевезення з відповідним температурним режимом, а не на Договір. Посилання позивача, що ним здійснено перевезення належним чином є хибним, оскільки приїхав «пошкоджений товар», тобто несвіжа морква, тому такий товар не міг бути прийнятий без зауважень. Також апелянт зазначає, що вартість перевезення у розмірі 140 000,00 грн. є значно завищеною. Позивачем не наведено норми, з якими він пов`язує виникнення у відповідача грошового обов`язку з оплати вартості перевезення саме в 140 000,00 грн. Отже позовні вимоги є необґрунтованими. Окрім того заперечує щодо заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 10 000,00 грн.

Позивачем подано заперечення, в яких останній посилається на висновки Верховного Суду, що повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до ст. 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами. При цьому слід врахувати, що суд може розглядати електронне листування між особами в месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, коли воно дає можливість суму встановити авторів цього листування та його зміст.

Відповідно до частини 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивачем було надано відповідачу послуги з перевезення вантажу автомобільним транспортом в міжнародному сполученні, про що позивачем в матеріали справи надано договір-заявку на перевезення вантажу автомобільним транспортом від 21.07.2022, яка була надіслана на його електронну адресу Товариством з обмеженою відповідальністю "ВВВ-Груп" та CMR від 26.07.2022.

Вказаною заявкою передбачалося надання послуг Товариством з обмеженою відповідальністю "Володан" (далі - перевізник) Товариству з обмеженою відповідальністю "ВВВ-Груп", з доставки вантажу морква (в сітках) 21 500 брутто автомобілем Mercedes AA 9668OO/CB 8915 XP за маршрутом Польща Україна.

Договір-заявка містила наступні умови:

- дата та місце перевезення - 22.07.2022, Kopydlow 8 98-350 Biala;

- місце замитнення - Ageneja wektor Stomezyn 81 05-600 Grojek;

- інформація про вантаж (тоннаж, об`єм і т.д.) - морква (в сітках) 21 500 брутто;

- фрахт - 140 000 грн. 00 коп.;

- умови оплати - по безготівковому розрахунку (на розвантаженні);

- дата та місце розвантаження - м. Дніпро.

Згідно CMR накладної від 26.07.2022 позивачем було здійснено перевезення за маршрутом Польща-Україна та прийняло до перевезення товар у PHU LDSERVICE LUKASZ DABROWSKI (Польща) на адресу вантажоодержувача ТОВ "ВВВ-Груп" (Україна).

В подальшому позивачем на електронну адресу відповідача було надіслано рахунок-фактуру №СФ-00150 від 26.07.2022, а також Акт виконаних послуг по перевезенню вантажів №ОУ-0000068 для підписання.

У зв`язку з неоплатою послуг з перевезення, ТОВ «Володан» звернулося до відповідача з листом вих №23/11-22 від 23.11.2022 щодо підписання акту виконаних робіт та сплату суми заборгованості у розмірі 140 000,00 грн протягом 5 календарних днів з моменту отримання листа.

Разом з вказаним листом позивачем повторно було надіслано на адресу відповідача рахунок на оплату та акт виконаних робіт. Докази надіслання надано в матеріали справи.

Відповідачем надано відповідь вих №11/01-23 від 11.01.2023, згідно якої зазначено, що договір заявку на перевезення вантажу автомобільним транспортом від 21.07.2022 тільки передбачалося укласти, але так і не було укладено, оригінал договору відсутній. Відповідно до міжнародної CMR від 26.07.2022 ТОВ «Володан» прийняло до перевезення товар у PHU LDSERVICE LUKASZ DABROWSKI (Польща) на адресу вантажоодержувача ТОВ "ВВВ-Груп" (Україна). Саме на підставі цієї CMR було здійснено перевезення моркви. Однак товар за CMR було доставлено з пошкодженням вантажу та з його нестачею, що зумовило неприйняття товару контрагентом отримувача вантажу та як слідувало далі і ТОВ «ВВВ-Груп». Через це CMR не була підписана вантажоодержувачем. Окрім того відповідач зазначав про недійсність рахунку надісланого на адресу останнього.

Невиконання відповідачем зобов`язання щодо своєчасної та повної оплати наданих послуг і стала причиною звернення позивача з позовними вимогами про стягнення з відповідача суми вартості перевезення у розмірі 140 000,00 грн.

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до статей 626 - 629 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами ст. 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Відповідно до ст. 908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно зі ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Частинами одинадцятою - тринадцятою статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» передбачено, що перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні.

Такими документами можуть бути: авіаційна вантажна накладна (Air Waybill); міжнародна автомобільна накладна (CMR); накладна СМГС (накладна УМВС); коносамент (Bill of Lading); накладна ЦІМ (CIM); вантажна відомість (Cargo Manifest); інші документи, визначені законами України.

Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Статтею 1 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956 (далі - Конвенція) встановлено, що ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Відповідно до ст. 5 Конвенції вантажна накладна складається в трьох оригінальних примірниках, підписаних відправником і перевізником. Ці підписи можуть бути надруковані чи замінені печатками відправника і перевізника, якщо це допускається законодавством країни, в якій складена вантажна накладна. Перший примірник передається відправнику, другий супроводжує вантаж, а третій залишається у перевізника.

Частина 1 ст. 9 Конвенції передбачає, що вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

CMR накладна, надана Позивачем в матеріали справи, оформлена належним чином та містить обов`язкову інформацію та підтверджує факт здійснення перевезення.

Відповідно до наданого в матеріали справи Акту про пошкодження та втрату товару від 01.08.2022, складеного та підписаного представником відповідача, товар, відповідно до міжнародної товарно-транспортної накладної CMR від 26.07.2022, прибув 01.08.2022 до прийняття за адресою Київська область, смт.Глеваха, вул. Вокзальна, 4-В.

Господарський суд, оцінивши надані в матеріали справи докази у їх сукупності, встановивши факт надання позивачем та прийняття відповідачем у липні 2022 року послуг з перевезення вантажу автомобільним транспортом на суму 140 000 грн. 00 коп., врахувавши, що строк оплати є таким що настав, дійшов висновку про доведеність та підтвердження належними доказами заборгованості відповідача перед позивачем у сумі 140 000 грн. 00 коп., що стало підставою для задоволення позовних вимог.

Обґрунтовуючи прийняте рішення суд зазначив, що за результатами аналізу всіх наявних у справі доказів в їх сукупності суд приходить до висновку, що докази, на підтвердження фактичного здійснення позивачем перевезення вантажу автомобільним транспортом за договором-заявкою від 21.07.2022 є більш вірогідними, ніж докази надані на їх спростування.

Згідно зі ст.599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Позивачем надсилалися на адресу відповідача рахунок на оплату та Акт наданих послуг для підписання та отримувалися останнім.

Відповідачем не спростовано факту отримання товару доставленого за CMR від 26.07.2022 та не надано доказів сплати суми вартості послуги з перевезення у заявленому до стягнення розмірі.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи погоджується з висновками господарського суду, про наявність підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача 140 000,00 грн. вартості наданих послуг з перевезення, вважає їх правильними та обґрунтованими.

Щодо доводів апеляційної скарги про непідписання сторонами договору-заявки, з огляду на що, наданий позивачем договір не може вважатися належним та допустимим доказом колегія зазначає наступне.

Згідно ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно п.1 ст.181 ГК України, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовується сторонами, листування щодо погодження та виконання перевезень між сторонами велись, у тому числі в електронному вигляді, шляхом надіслання документів на електронні адреси сторін.

В матеріалах справи наявна копія договору-заявки на перевезення вантажу автомобільним транспортом від 21.07.2022 та CMR накладна від 26.07.2022, що підтверджує здійснення перевезення товару, погодженого сторонами.

Як зазначає позивач, відповідачем договір-заявка була надіслана на електронну пошту позивача, про що останній надає роздруківки з електронної пошти. Рахунок фактура на оплату наданих послуг та Акт виконаних послуг для підписання, відповідно були надіслані позивачем відповідачу також на електронну адресу.

Відповідач стверджує, що між сторонами не укладався договір-заявка на перевезення, що перевезення відбулося саме на підставі CMR накладної від 26.07.2022.

У відповіді на претензію позивача, в листі вих №11/01-23 від 11.01.2023, відповідачем зазначено, що договір заявку на перевезення вантажу автомобільним транспортом від 21.07.2022 тільки передбачалося укласти, але так і не було укладено, оригінал договору відсутній.

Як встановив господарський суд, договір-заявка та CMR накладна від 26.07.2022 містять ідентичний маршрут перевезення (Польща - Україна), інформацію про вантаж (свіжа морква), кількість вантажу (21 500 кг), умови перевезення такого товару, місце розвантаження та транспортний засіб, яким здійснювалося перевезення (Mercedes AA 9668OO/ НОМЕР_3 ).

Відповідачем не спростовано факту надіслання на електронну адресу позивача заявки на перевезення, а наступні дії сторін свідчать, про прийняття позивачем товару до перевезення саме на умовах, зазначених в надісланій відповідачем заявці та відповідно перевезення здійснювалося з урахуванням таких умов.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).

В постанові від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21 Велика Палата Верховного Суду зазначала, що покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були. Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс.

В постанові від 21.06.2023 у справі №916/3027/21 Велика Палата Верховного Суду зазначала, що поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.

Таким чином, враховуючи викладене, оцінивши докази у їх сукупності, колегія доходить висновку, що зазначені вище докази Договір-заявка від 21.07.2022 та CMR накладна від 26.07.2022 стосуються одного й того ж перевезення, а подальші дії сторін щодо здійснення перевезення, свідчать про прийняття до виконання надісланої відповідачем заявки саме на умовах, викладених у вказаній заявці.

Оскаржуючи рішення господарського суду апелянт в апеляційній скарзі посилається на недослідження судом обставин щодо неузгодженості вартості перевезення та зазначає, що CMR накладна не містить ціни вартості послуги у розмірі 140 000,00 грн., відповідно сторонами не узгоджувалася така ціна, а заявлена до стягнення сума є явно завищеною.

Щодо вказаних обставин колегія зазначає, що глава 52 ЦК України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг.

Стаття 632 ЦК України регулює поняття ціни договору, за приписами якої ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Згідно зі ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Як вже було зазначено раніше, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що товар був прийнятий до перевезення на умовах, викладених в договорі-заявці від 21.07.2022, яка у тому числі містить, запропоновану замовником ціну перевезення у розмірі 140 000,00 грн.

При цьому з наданих в матеріали справи документів вбачається, що послуги з інших перевезень за маршрутом Польща-Україна, сплачувалися відповідачем позивачу у такому ж розмірі, що і у даній справі.

При цьому згідно Акту про пошкодження та втрату товару від 01.08.2022, складеного та підписаного вантажоодержувачем ТОВ «Торговий дім Фреш Фуд», товар, відповідно до міжнародної товарно-транспортної накладної CMR від 26.07.2022, прибув 01.08.2022 до прийняття за адресою, вул. Вокзальна, 4-В, смт.Глеваха Київської області, у загальній кількості 19 350 кг. Температура в кузові транспорту при відкритті склала 11,4 градуси Цельсія. Органолептичні показники, характер браку - уся морква млява, гнила. Висновок: товар повністю пошкоджений в результаті недотримання перевізником температурного режиму перевезення. Товар надійшов з недостачею у кількості 2 150 кг.

Тобто вантаж було вивантажено не в м.Дніпро, як зазначено в CMR, а в смт.Глеваха Київської області де був прийнятий вантажоодержувачем.

Як зазначає позивач зміна маршруту відбулася у зв`язку з тим, що по прибуттю до р.Польща, водію прийшлося декілька разів переїжджати з місця на місце, оскільки товару не було в наявності. Після завантаження та розмитнення відповідачем товару, замовник направив машину до розвантаження у м.Бровари. В м.Бровари, оглянувши товар, замовник дав вказівку про розвантаження товару у смт.Глеваха Київської області. Після прийняття товару, представнику замовника було передано CMR, інвойс, вантажно-митну декларацію і роздруківку температурного режиму.

Відповідачем будь-яким чином не заперечуються та не спростовуються вказані обставини, а в матеріалах справи відсутні докази відмови від прийняття товару.

Отже факт отримання вантажоодержувачем товару підтверджується матеріалами справи, при цьому відповідачем не було пред`явлено позивачу претензій, зауважень чи заперечень щодо зміни маршруту та розвантаження не у пункті призначення, зазначеному в CMR накладній.

Апеляційний суд зазначає, що перевізник не міг самостійно змінити маршрут та місце розвантаження товару без узгодження з замовником.

Саме замовником було запропоновано вартість ціни перевезення, змінено маршрут та погоджено місце розвантаження товару, тому посилання апелянта на неузгодження та завищення вартості послуг з перевезення є необґрунтованими.

Доводи відповідача щодо доставки зіпсованого товару, що виключає можливість оплати вартості перевезення судом відхиляються, оскільки прийнявши товар у перевізника, у замовника виник обов`язок з оплати послуг з перевезення. При цьому у разі пошкодження чи втрати вантажу з вини перевізника, замовник може пред`явити перевізнику вимоги щодо відшкодування понесених збитків, з доведенням належними доказами, що втрата вантажу стала наслідком саме недодержання перевізником умов перевезення, обумовлених в договорі та в CMR накладній.

Оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, дійшовши висновку що договір-заявка та CMR накладна стосуються одного перевезення, яке було здійснено на умовах викладених в надісланій позивачу заявці, колегія суддів вважає висновок господарського суду про задоволення позовних вимог правильним та обґрунтованим.

Під час судового провадження суд оцінює подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, і, оскільки оптимальним стандартом доказування є аргументи, викладені сторонами, то через призму наданих доказів суд приймає рішення. Господарським судом було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, та зазначено, з яких саме підстав суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Сторони при виконанні договорів повинні діяти добросовісно і справедливо по відношенню до іншої сторони договору, повинні фактично виконувати умови договору, та не ухилятись від виконання обов`язків.

Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 вказаного кодексу обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 ГПК України).

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У розумінні положень наведеної норми на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Як вже було зазначено, Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів, що запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

У пунктах 1 - 3 частини 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Звертаючись з апеляційною скаргою, апелянт не спростував висновків суду першої інстанції та не довів порушення ним норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права, як необхідної передумови для скасування прийнятого ним рішення.

В силу приписів статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи встановлені обставини справи, зазначені положення законодавства, апеляційний господарський суд вбачає підстави, передбачені статтею 276 Господарського процесуального кодексу України, для залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги - без задоволення.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 269, 275-279 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВВ-Груп" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 01.06.2023 у справі № 911/2712/22 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 01.06.2023 у справі № 911/2712/22 залишити без змін.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "ВВВ-Груп"

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, зазначених у пункті 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддяВ.Ф. Мороз

Суддя А.Є.Чередко

СуддяЛ.А.Коваль