Рішення

від 28.11.2023 по справі 487/938/22

ЗАВОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

Справа № 487/938/22

Провадження № 2/487/636/23

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2023 року Заводський районнийсуд м.Миколаєва ускладі головуючогосудді ГаврасієнкоВ.О.,за участюсекретаря РадченкоК.В.,розглянувши увідкритому судовомузасіданні взалі судум.Миколаєва цивільнусправу запозовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики

В С Т А Н О В И В:

21.02.2022 адвокат Мотельчук Юлія Ігорівна, яка діє в інтересах ОСОБА_1 звернулася до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,про стягненняборгу задоговором позики у розмірі 120000 грн. та судових витрат.

Позовні вимогиобґрунтовані тим,що 15березня 2017року позивачнадав відповідачу ОСОБА_2 позику урозмірі 120000грн,строком до10березня 2020року зцільовим призначеннямна придбанняжитлової нерухомості,а самеквартири АДРЕСА_1 зприлюдних торгів.В подальшу22березня 2017року булипроведені електронніторги зреалізації 1/2частки квартири АДРЕСА_1 .Вказана квартирабула реалізована2-малотами по1/2частці заціною 35590,80грн закожну частку.Переможцем торгіввизнано ОСОБА_2 26червня 2017року ОСОБА_2 приватним нотаріусомбули виданідва Свідоцтваза №1786та 1787про правовласності на1/4частку нерухомогомайна,а саме,квартири АДРЕСА_1 ,що всукупності складає1/2частку вказаноїквартири.Право власностіна 1/2частку за ОСОБА_2 в Реєстріречових правна нерухомемайно булозареєстровано 26.06.2017року.Таким чином,відповідач ОСОБА_2 витратив коштиотримані зарозпискою заїх цільовимпризначенням придбавшина електроннихторгах тазареєструвавши засобою правовласності на1/2частку квартири АДРЕСА_1 .Рішенням Заводськогорайонного судум.Миколаєва від21.12.2018року ОСОБА_2 було виділенов натурізі спільноїчасткової власностів самостійнийоб`єкт нерухомості48/100часток квартири АДРЕСА_1 таприпинено правоспільної частковоївласності.Рішенням за№ 116від 22.02.2019року квартирі АДРЕСА_1 присвоєно окремоадресу,а саме:квартира АДРЕСА_2 .22квітня 2019року правовласності ОСОБА_2 було зареєстрованов Державномуреєстрі речовихправ правовласності наквартиру АДРЕСА_1 .На моментреєстрації вказаноїквартири за ОСОБА_2 останній перебуваву шлюбіз ОСОБА_3 .Шлюб міжвідповідачами тривавв періодз 19.01.2008по 01.07.2020рік табув розірванийрішенням Заводськогорайонного судум.Миколаєва посправі №487/6740/19.Таким чином,на моментотримання ОСОБА_2 грошових коштівна придбанняжитлової нерухомостіу м.Миколаєві заадресою: АДРЕСА_3 (квартира АДРЕСА_2 )відповідачі перебувалиу зареєстрованомушлюбі тавідповідно отриманіза розпискоюкошти булиспрямовані вінтересах сім`їна придбанняспільного житла.Підтвердженням тогофакту,що квартира АДРЕСА_4 є спільноюсумісною власністюта придбаназа спільнікошти подружжяявляється рішенняЗаводського районногосуду м.Миколаєва від02.03.2020року посправі №487/8331/19.Цим жерішенням визнаноправо власностіна 1/2частку квартири АДРЕСА_1 за відповідачем ОСОБА_3 .Право власностіна 1/2частку вказаноїквартири булозареєстровано вДержавному реєстріречових правна нерухомемайно завідповідачем ОСОБА_3 08.02.2022року за№ 46673553. Відповідач ОСОБА_2 не виконав своє зобов`язання щодо повернення суми позики в обумовлений сторонами строк.

Позивач неодноразово та безрезультатно намагався повернути суму шляхом проведення чисельних переговорів із відповідачем як під час телефонних розмов, так і при особистих зустрічах.

На підставі викладеного, позивач просив суд стягнути в солідарному порядку з відповідачів на його користь заборгованість за договором позики від 15 березня 2017 року у розмірі 120000 гривень.

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 25.04.2022 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.

16.05.2022 року від представника відповідача ОСОБА_3 адвоката Рудь О.А. до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є колишнім подружжям. У зареєстрованому шлюбі перебували з 19.01.2008 року по 01.06.2020 року. Відповідачами проведено поділ майна подружжя за рішенням суду від 02.03.2023 року. Проте не бажаючи погоджуватись із даним рішенням ОСОБА_2 вдається до шахрайства, маючи на меті відібрати у ОСОБА_3 будь-якими методами отриману нею за судовим рішенням нерухомість та повернути стягнуті за рішенням суду грошові кошти. Так у березні 2021року за попередньою змовою із своїм другом ОСОБА_4 ОСОБА_2 «створює» розписку, датовану 01.09.2013р., тобто під час перебування у шлюбі з ОСОБА_5 , про нібито отримання ним у борг грошових коштів у розмірі 20000 доларів СІЛА для придбання нерухомого майна, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_5 . Саме на дану квартиру в порядку поділу спільного майна подружжя судом було визнано право власності за ОСОБА_3 . Однак, дізнавшись про даний до неї позов, 07.02.2022 року ОСОБА_3 направила до Національної поліції України заяву про вчинення ОСОБА_2 та ОСОБА_4 злочинів, передбачених ст.ст.190,358 КК України. На даний час проводиться перевірка. Відразу після направлення заяви до поліції та виклику до відділу поліції, ОСОБА_4 звернувся до Миколаївського районного суду Миколаївської області, який на той час розглядав позов про стягнення заборгованості за договором позики із заявою залишення позову без розгляду. Ухвалою суду від 23 лютого 2022року позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики залишено без розгляду. Також зазначила, що на примусовому виконанні у Заводському відділі ДВС у місті Миколаєві регіонального міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебувають п`ять виконавчих проваджень щодо стягнення коштів на користь ОСОБА_3 з ОСОБА_2 , з яких на виконання виконавчих листів, виданих на підставі вже згаданого рішення Миколаївського районного суду м. Миколаєва від 02.03.2021р. про поділ майна. Разом з тим сума за виконавчими документами сягає разом з виконавчим збором 126648,24грн Тому стає зрозумілим, чому саме сума у 120 тис гривень нібито «позичена по розписці», 15.03.2017р., ОСОБА_2 у позивача ОСОБА_1 .

Відповідну заяву про вчинення злочинів, передбачених ст. 190 Кримінального кодексу «Шахрайство» та ч. 4 ст. 358 Кримінального кодексу України «Підроблення документів» ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за попередньою змовою, направлено ОСОБА_3 до Головного Управління Національної поліції у Миколаївській області 04.05.2022р. На даний час щодо руху заяви відсутня.

Наголошувала,що заперіод шлюбу, ОСОБА_2 жодних договорівпозик неукладав,грошей уборг небрав,особливо вінтересах сім`ї.Розписки почализ`являтись післяподілу спільногосумісного майнаподружжя всудовому порядку.Під чассудового розглядуЗаводським районнимсудом м.Миколаєва справипро поділмайна ОСОБА_2 жодного разуне згадувавпро можливеіснування якихосьборгів,складених розписок,про придбаннянерухомості тазапозичені коштитощо,рівно які невчиняв дійщодо включенняможливих зобов`язаньза нібитоукладеними договорамидо складуспільного майна,що підлягаєподілу.Це свідчитьпро те,що жоднихрозписок таборгів уперіод шлюбувідповідачів посуті неіснувало.Необхідність їх«виникненні» насталапісля винесеннясудового рішення«не вінтересах ОСОБА_2 »,адже вінбажав розділитинерухоме майноіншим чином,аби невтрачати контролюнад усієюнерухомістю.

Долучені копії документів доводять лише факт придбання ОСОБА_2 в спільну сумісну власність нерухомості з прилюдних торгів лотами за ціною по 37464,00 грн кожен, а разом 74928,00 грн., і жодним чином не підтверджують її придбання за запозичені за розпискою у ОСОБА_1 кошти у сумі 120000грн.

Аналогічним за своїм змістом є також висновок представника позивача, що оскільки на момент складання розписки та реєстрації придбаної з прилюдних торгів квартири ОСОБА_2 перебував у шлюбі з ОСОБА_3 , то «отримані за розпискою кошти були спрямовані в інтересах сім`ї - на придбання спільного житла». Такий висновок не підкріплений жодними доказами.

Твердження позивача про те, що внаслідок укладення ОСОБА_2 договору позики в період перебування його у шлюбі з ОСОБА_3 виникло зобов`язання в інтересах сім`ї не відповідає вимогам закону та не узгоджується з доказами, наданими стороною відповідача ОСОБА_3 . Сам факт перебування ОСОБА_3 з ОСОБА_2 у шлюбі станом на 15.03.2017 року, тобто на час коли нібито ним було укладено договір позики з ОСОБА_1 , не може бути підставою покладання на відповідача ОСОБА_3 солідарного обов`язку по сплаті боргу за таким договором позики. З огляду на зазначене, вона не може нести відповідальність перед кредитором спільно з ОСОБА_2 .

Зазначила, що оскільки предметом позову є стягнення заборгованості за договором позики солідарно з відповідачів, як з подружжя, то, як висловився Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати касаційного цивільного суду у справі № 607/3973/18 від 30 вересня 2020 року за подібних фактичних обставин, в даній категорії справи, саме позивач має довести цільове направлення коштів, визначене договором позики та довести суду, що ОСОБА_3 зобов`язана нести солідарну відповідальність за договором позики, який підписав її чоловік під час перебування з нею у шлюбі. В даній категорії справ, ОСОБА_3 не зобов`язана спростовувати презумпцію спільної власності подружжя, оскільки вказаний тягар, покладено на другого з подружжя, хто не погоджується з презумпцією, у справі про поділ майна подружжя, де встановлюється режим майна подружжя. А в даній справі, що розглядається, предмет позову інший.

На підставі викладеного вважала, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 як солідарного боржника за договором позики, що нібито був укладений 15.03.2017 року ОСОБА_2 в період їх шлюбу, є необґрунтованими, недоведеними, та не підтверджені належними та допустимими доказами, а отже такими, що не підтягають задоволенню судом.

Ухвалою суду від 03.11.2022 року визначено перейти від розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до розгляду за правилами загального позовного провадження та продовжити розгляд справи зі стадії підготовчого засідання.

Ухвалою суду від 27.02.2023 закрито підготовче провадження по справі.

До судового засідання представник позивача не з`явилась, надала до суду заяву, у якій просила провести розгляд справи за відсутності позивача та його представника, просила позовні вимоги задовольнити. Долучила до заяви письмові пояснення позивача, згідно яких у позивача є всі обґрунтовані підстави просити солідарного стягнення з подружжя за договором займу. Оскільки договір займу, який укладений між позивачем та відповідачем не визнаний у судовому порядку недійсним, при постановленні рішення мають бути застосовані наслідки ч.4 ст.65 СК України, оскільки грошові кошти за договором позики були отримані в інтересах сім`ї, що є підставою для солідарного стягнення заборгованості оскільки створює обов`язки для другого з подружжя.

Відповідач ОСОБА_2 до судового засідання не з`явився, надав до суду нотаріально посвідчену заяву, у якій зазначив, що позовні вимоги визнає та хоче пояснити наступне. Він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 з 19.01.2008 року по 01.06.2020 року. Шлюб між ними було розірвано за рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва. На момент шлюбу його колишня дружина ОСОБА_3 працювала начальником Миколаївської районної державної виконавчої служби та повідомила його, що з торгів продається об`єкт нерухомості за адресою: АДРЕСА_3 та запропонувала його придбати. У зв`язку з тим, що коштів у них не вистачало на купівлю, вони вирішили позичити кошти 15.03.2017 року у їх спільного знайомого ОСОБА_1 . У зв`язку з тим, що ОСОБА_3 , займала певну посаду та була держслужбовцем, при цьому постійно надавала щорічну декларацію про доходи, попросила його, щоб при складенні боргової розписки ОСОБА_1 її не вказувати, щоб до неї не було питань. Вони отримали кошти у розмірі 120 000 грн та придбали 22.03.2017 року з прилюдних торгів вищезазначений об`єкт нерухомості. Вартість придбаного майна складала 74928 грн., а залишок коштів було витрачені на складення проектної документації, виведення в окрему адресу та приведення документів відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідач ОСОБА_3 у судовому засіданні, яке відбулось 05.09.2023 року позовні вимоги не визнала, суду пояснила, що з 2008 по 2020 рік перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , під час якого ними було придбано нерухомість, авто та фірма. Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва майно між ними розділено. Розгляд справи тривав біля трьох років та під час розгляду справи про боргові зобов`язання по розписці ОСОБА_2 не заявляв. ОСОБА_2 в борг грошові кошти не брав, а саме давав у борг. З першим позовом щодо стягнення боргу по розписці звернувся ОСОБА_6 , але потім подав заяву про залишення його без розгляду. Через 3 місяці їй зателефонував ОСОБА_1 та попросив продати йому частину квартири на АДРЕСА_6 , а потім з`явився позов ОСОБА_7 у Заводському районному суді м. Миколаєва про стягнення грошових коштів по розписці на таку ж суму що і стягнуто за рішенням суду під час поділу майна. Зазначила, що у Миколаївському районному суді Миколаївської області на розгляді перебувала аналогічна позовна заяву, але по іншій квартирі, яка на АДРЕСА_7 . В подальшому до судового засідання не з`явилась.

Представник відповідача ОСОБА_3 адвокат Рудь О.А. до судового засідання не з`явилась, надала до суду заяву, у якій просила цивільну справу слухати без її участі та участі відповідача ОСОБА_3 , проти заявлених позовних вимог заперечувала, просила відмовити у їх задоволенні. Також просила стягнути з позивача на користь ОСОБА_3 понесені судові витрати по справі, докази на підтвердження яких будуть надані до суду в передбачений ЦПК України строк.

Всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 19 січня 2008 року зареєстрували шлюб, а рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 01.06.2020 шлюб розірвано.

15 березня 2017 року ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 в позику у розмірі 120000 грн, строком до 10 березня 2020 року з цільовим призначенням на придбання житлової нерухомості, а саме квартири АДРЕСА_1 з прилюдних торгів.

22 березня 2017 року були проведені електронні торги з реалізації 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 .

Згідно протоколів за № 244355 та 244354 з проведення електронних торгів вказана квартира була реалізована 2-ма лотами по 1/4 частці за ціною 35590,80 грн за кожну частку.

Переможцем торгів визнано ОСОБА_2 .

26 червня 2017 року ОСОБА_2 приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Ягужинською К.Т. були видані два Свідоцтва за № 1786 та 1787 про право власності на 1/4 частку нерухомого майна, а саме, квартири АДРЕСА_1 , що в сукупності складає 1/2 частку вказаної квартири.

Згідно копії свідоцтва про право власності та копії Витягів з державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на 1/2 частку за ОСОБА_2 в Реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано 26.06.2017 року.

В подальшому рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 21.12.2018 року по справі № 487/1684/18 ОСОБА_2 було виділено в натурі зі спільної часткової власності в самостійний об`єкт нерухомості 48/100 часток квартири АДРЕСА_1 та припинено право спільної часткової власності.

Рішенням Миколаївської міської ради № 116 від 22.02.2019 року квартирі АДРЕСА_1 присвоєно окремо адресу, а саме: квартира АДРЕСА_2 .

22 квітня 2019 року право власності ОСОБА_2 було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 02 березня 2021 року по справі №487/8331/19 визнано об`єктами права спільної сумісної власності подружжя квартири за адресами: АДРЕСА_3 ; АДРЕСА_8 ; АДРЕСА_9 . Здійснено поділ спільного майна подружжя, визнавши за ОСОБА_3 право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_9 та на 1/2 частку квартири за адресою: АДРЕСА_3 , залишивши у власності ОСОБА_2 квартиру за адресою: АДРЕСА_8 та 1/2 частку квартири за адресою: АДРЕСА_3 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію 1/2 частини вартості автомобіля марки Skoda OCTAVIA Combi д.н.з. НОМЕР_1 , 2011 року випуску, чорного кольору, у розмірі 106884,77 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію 1/2 частини вартості внеску до статутного фонду Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроінпром» ідентифікаційний код юридичної особи 41285592, що складає 250,00 грн.

Ст. 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Ст. 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.

Крім того, ч. 1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець за цим договором набуває тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як слідує із розписки від 15.03.2017, борг відповідачем ОСОБА_2 мав бути повернутий в строк до 10.03.2020 року. Строк повернення коштів за договором позики минув, однак, відповідачем грошове зобов`язання в строк, передбачений розпискою, не виконано.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно ч. 4 ст. 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Правовий аналіз частини четвертої статті 65 СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім`ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Для встановлення солідарного боргового обов`язку подружжя слід, щоб один із подружжя довів у суді, що другий з подружжя був обізнаний про розписку та не заперечував проти такої позики, а також суду необхідно встановити на підставі доказів, що позичені кошти були витрачені в інтересах сім`ї.

Зі змісту боргової розписки від 15.03.2017 року слідує, що отримана позика витрачається на придбання житла (квартири).

Разом з тим, у рішенні Заводського районного суду м. Миколаєва від 02 березня 2021 року по справі №487/8331/19 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ майна подружжя не зазначений той факт, що 1/2 часток квартири АДРЕСА_1 придбана сторонами за позичені у ОСОБА_7 гроші. Про існування боргової розписки від 15.03.2017 року в даному рішенні не згадується.

З огляду на вищевикладене суд приходить до висновку, що позивачем не доведено того, що саме кошти, які були отримані відповідачем ОСОБА_2 у борг, використані в інтересах сім`ї.

Також, матеріали справи не містять доказів того, що відповідач ОСОБА_3 надавала свою згоду на отримання грошей відповідачем ОСОБА_2 у борг від позивача.

Розписка не містить інформації про обізнаності ОСОБА_3 в отриманні грошей відповідачем ОСОБА_2 взагалі, та в інтересах сім`ї. Доказів того, що зазначена частина квартири була придбана саме за гроші, отримані ОСОБА_2 за борговою розпискою, написаною ним від 15.03.2017 р., у справі не має. Відсутній будь-який документ, що свідчить про згоду відповідача ОСОБА_3 на отримання позики її чоловіком ОСОБА_2 .

Крім того, в судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 підтвердила той факт, що вона під час передачі коштів в позику та написання розписки ОСОБА_2 не була присутня, про існування розписки вона не знала.

Суд не може погодитися з твердженнями позивача та його представника, що вказаний у розписках борг є спільним боргом подружжя, оскільки вказані твердження не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду справи і доказів вказаного ними не надано, не надано ніяких письмових доказів саме того, що відповідач ОСОБА_3 була згодна на отримання вказаної грошової суми по вказаній борговій розписці написаній її чоловіком ОСОБА_2 та вони використані в інтересах сім`ї, а на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України) доказування ґрунтуватися не може.

Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом України в постанові від 22 травня 2019 року у справі №638/5286/17.

Отже, суд дійшов висновку, що підстав для стягнення боргу за вказаною борговою розпискою з відповідача ОСОБА_3 не вбачається.

Враховуючи ту обставину, що позивач, як позикодавець, має право вимагати повернення боргу, а відповідач ОСОБА_2 , як позичальник, позику в установлений розпискою строк не повернув, то таку суму боргу за невиконання грошового зобов`язання слід стягнути на користь позивача в примусовому порядку.

Відповідно до положень, викладених у ст.ст.13,81 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з вимогами статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В постановах Верховного Суду від 08.08.2019 року у справі №450/1686/17 та від 15.07.2019 р. у справі №235/499/17 зазначено, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

З урахуванням вищевикладеного, оскільки судом встановлено факт невиконання позичальником зобов`язання за договором позики, що не заперечувалось останнім в ході розгляду справи, суд приходить до переконання, що з ОСОБА_2 підлягає стягненню сума боргу за договором позики, оскільки таким договором не покладається його виконання на дружину позичальника, остання не надавала згоду на укладання договору позики, факт використання таких коштів в інтересах сім`ї по справі належними та допустимим доказами не доведено, що виключає виникнення солідарного обов`язку іншого подружжя разом з боржником, а відтак колишня дружина ОСОБА_3 , не може відповідати за його зобов`язаннями в розумінні ст. 65 СК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача слід стягнути судовий збір в розмірі 1200,00 грн.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, суд приходить до висновку, що у зв`язку з тим, що представником позивача зроблено заяву про надання доказів розміру судових витрат після ухвалення рішення, на підставі ч. 2 ст. 246 ЦПК України, для вирішення питання про судові витрати слід призначити судове засідання та встановити строк для подання доказів щодо розміру понесених позивачем судових витрат.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 76-78, 206, 258-268, 273, 280-289, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики від 15 березня 2017 року у розмірі 120000,00 (сто двадцять тисяч) гривень.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1200,00 грн.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Для вирішення питання про судові витрати призначити судове засідання на 18 грудня 2023 року на 13:00 год.

Встановити відповідачу ОСОБА_3 та її представнику адвокату Рудь Ользі Анатолівні строк для подання доказів щодо розміру понесених ним судових витрат, який не може перевищувати 5 (п`яти) днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Миколаївського Апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_10 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідачі: ОСОБА_2 , адреса проживання: АДРЕСА_11 , РНОКПП НОМЕР_3 .

ОСОБА_3 , адреса проживання: АДРЕСА_12 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Повне судове рішення складено 11 грудня 2023 р.

Суддя: В.О. Гаврасієнко