Постанова

від 30.11.2023 по справі 522/23414/17

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/116/23

Справа № 522/23414/17

Головуючий у першій інстанції Домусчі Л.В.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.11.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.,

суддів колегії: Громіка Р.Д., Дришлюка А.І.,

при секретарі: Узун Н.Д.,

за участю: ОСОБА_1 та його адвоката Нетроніна Р.О.,

представника ОСОБА_2 адвоката Іванченка Є.О.,

переглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03 грудня 2018 року за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Марго Групп» про стягнення шкоди заподіяної при продажу неналежної якості та надання послуг з доставки, -

В С Т А Н О В И В:

12 грудня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ФОП ОСОБА_2 , за участі третьої особи: ТОВ «Марго Групп», про стягнення шкоди заподіяної при продажу товару неналежної якості та наданні послуг з доставки, в якому просив:

- стягнути з ФОП ОСОБА_2 150 709,19 грн, вартість відновлювального ремонту оздоблення квартири;

- стягнути з ФОП ОСОБА_2 10 000 грн, в якості компенсації моральної шкоди, заподіяною продажем товару (наданням послуг) неналежної якості.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що 02 липня 2017 року він придбав в Гіпермаркеті меблів «Марго» (багатофункціональний торгівельно-виставковий-офісний комплекс «Рів`єра») диван тримісний розкладний (Тоbассо 5646Н - 174, 218x94x81), що підтверджується договором №79 та нефіскальним чеком. Як було зазначено продавцем-консультантом та у рекламних матеріалах товар (диван) був вироблений у Італії та коштував 44 639,20 грн з урахуванням ПДВ. Гроші за товар були сплачені у касі гіпермаркету, але чек виданий на ім`я ФОП ОСОБА_3 , договір складений від імені ФОП ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ), але підписаний від імені директора Гіпермаркету меблів «Марго». Підпис директора засвідчений печаткою Гіпермаркету меблів «Марго». Крім того, позивачем були оплачені послуги з доставки товару, що підтверджується «Коригуванням замовлення» (внутрішній документ до замовлення покупця №1829 від 02.07.2017). Відповідно до п. 3.1.-3.3. договору №79 від 02.07.2017 продавець зобов`язався передати товар належної якості, який відповідає ДСТУ України та підтвердити його відповідність відповідними документами (сертифікатами, висновками і таке інше). Крім того, зобов`язання продавця, щодо передачі товару належної якості та підтвердження його відповідності досить чітко визначені у ЗУ «Про захист прав споживачів». 13 липня 2017 року товар був доставлений, але не відповідав умовам договору та вимогам елементарної гігієни. Крім того, будь-яка документація, що підтверджувала його відповідність ДСТУ чи іншим стандартам була відсутня. При розпакуванні та первинному огляді було встановлено, що диван покритий грибком та пліснявою, упаковка пошкоджена, було відсутнє маркування та будь-які дані щодо виробника, внутрішній матрац мав жовті плями та сліди ржі і плісняви, металеві елементи конструкції дивану мали сколи та подряпини, диван мав явні ознаки асиметрії швів оббивної тканини, при розкладанні дивану з нього висипались комахи, був присутній інший бруд, були відсутні ніжки (тобто товар був не комплектний). Позивач відмовився від прийняття товару та підписання відповідних документів. Крім того, вимагав від осіб, які здійснювали доставку забрати товар з приміщення свого житла. За їх участю був складений акт відмови з приблизним переліком недоліків товару. При виконанні робіт з доставки (занесенні товару до квартири), розпакуванні товару для перевірки, подальшому його винесенні співробітниками відповідача були порушені елементарні правила безпеки та навмисно, або у зв`язку грубою необережністю суттєво пошкоджене напільне покриття оселі позивача, яке потребує заміни. Завдану шкоду позивач пов`язує з якістю товару, що знаходився у вкрай незадовільному стані та був некомплектний, а також з відсутністю у співробітників відповідача відповідних навичок зі збирання меблів, їх обережного та безпечного переміщення. Від складання відповідного акту про пошкодження покриття оселі особи, що здійснювали доставку, відмовились. У зв`язку з відмовою від товару та завданням шкоди при наданні послуг, позивач звернувся до магазину з претензією, у зв`язку з чим гроші, що були сплачені за товар та супутні послуги з доставки, позивачу повернуто, але заподіяну шкоду при цьому відповідач не компенсував. Позивач зазначив, що вартість відновлювального ремонту оздоблення його квартири згідно Звіту №ID1038, складає 150 709,19 грн. Крім того, позивач вважає, що йому завдано моральну шкоди, яку він пов`язує з продажем товару неналежної якості, а також з стражданнями, яких зазнав після неякісного надання супутніх послуг і пошкодження оселі співробітниками відповідача, у розмірі 10 000 грн.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 03 грудня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 вартість відновлювального ремонту квартири у розмірі 150709,19 грн. Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1 507,09 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Не погодившись із вищевказаним рішенням суду першої інстанції, ФОП ОСОБА_2 звернулась до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Приморського районногосуду м.Одеси від03грудня 2018року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Представник третьої особиТОВ «МаргоГрупп» в судове засідання до апеляційного суду не з`явився, про розгляд справи повідомлений належним чином та завчасно. Заяви про відкладення розгляду справи не надходило.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Крім того, Верховний Суд в постанові від 01 жовтня 2020 року по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, усвідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності належним чином повідомлених про дату і час судового засідання учасників справи.

Відповідно до приписів ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03 грудня 2018 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди, не оскаржується відповідачем, а тому не переглядається апеляційним судом.

Заслухавши суддю-доповідача, представника ОСОБА_2 адвоката Іванченка Є.О., який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, а також ОСОБА_1 та його адвоката Нетроніна Р.О., які заперечували у задоволені апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, за наступних підстав.

Право на доступ до суду, передбачено пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає таке: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру».

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, можуть бути: договори та інші правочини; інші юридичні факти. Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту (ст. ст. 11, 15 ЦК України).

Крім того, частиною 1 ст.4ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Частиною четвертою статті 42Конституції України встановлено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт.

Відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлення прав споживачів, а також визначення механізму їх захисту та основ реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів врегульовані Законом України «Про захист прав споживачів».

Згідно пункту 22 частини першої статті 1 Закону України«Про захистправ споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Статтями 2,6,10Закону України«Про захистправ споживачів» встановлено, що законодавство про захист прав споживачів складається з цього Закону, Цивільного кодексу України, Господарського кодексуУкраїни та інших нормативно-правових актів, що містять положення про захист прав споживачів.

Захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом.

За наявності у роботі (послузі) істотних недоліків споживач має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

Продавець (виробник, виконавець) зобов`язаний передати споживачеві продукцію належної якості, а також надати інформацію про цю продукцію. На товари, що ввозяться на територію України, повинен бути передбачений законодавством документ, який підтверджує їх належну якість.

Виконавець несе відповідальність за шкоду, завдану життю, здоров`ю або майну споживача, що виникла у зв`язку з використанням речей, матеріалів, обладнання, приладів, інструментів, пристосувань чи інших засобів, необхідних для виконання ним робіт (надання послуг), незалежно від рівня його наукових і технічних знань, що дає змогу виявити їх властивості, згідно із законодавством.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Згідно із частинами першою-другою статті 698ЦК України за договором роздрібної купівлі-продажу продавець, який здійснює підприємницьку діяльність з продажу товару, зобов`язується передати покупцеві товар, що звичайно призначається для особистого, домашнього або іншого використання, не пов`язаного з підприємницькою діяльністю, а покупець зобов`язується прийняти товар і оплатити його. Договір роздрібної купівлі-продажу є публічним.

Відповідно до частини першої статті 633ЦК України публічний договір - це договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується. Якщо продавець при укладенні договору купівлі-продажу був повідомлений покупцем про конкретну мету придбання товару, продавець повинен передати покупцеві товар, придатний для використання відповідно до цієї мети (частини перша, друга статті 673 ЦК України).

Визначення поняття гарантії якості товару міститься у частині першій статті 675 ЦК України, якою передбачено, що товар, який продавець передає або зобов`язаний передати покупцеві, має відповідати вимогам щодо його якості в момент його передання покупцеві, якщо інший момент визначення відповідності товару цим вимогам не встановлено договором купівлі-продажу.

Частиною другою статті 678ЦК України передбачено, що у разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов`язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з`явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором: 1) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми; 2) вимагати заміни товару.

Згідно статті 679ЦК України продавець відповідає за недоліки товару, якщо покупець доведе, що вони виникли до передання товару покупцеві або з причин, які існували до цього моменту. Якщо продавцем надані гарантії щодо якості товару, продавець відповідає за його недоліки, якщо він не доведе, що вони виникли після його передання покупцеві внаслідок порушення покупцем правил користування чи зберігання товару, дій третіх осіб, випадку або непереборної сили.

Відповідно до ст. ст. 1172, 1209, 1210 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (Службових) обов`язків. Виготовлювач товару, що є нерухомим майном, виконавець робіт (послуг) зобов`язаний відшкодувати шкоду, завдану фізичній або юридичній особі внаслідок конструктивних, технологічних, рецептурних та інших недоліків товару, робіт (послуг), а також недостовірної або недостатньої інформації про них. Відшкодування шкоди не залежить від вини виготовлювача товару, що є нерухомим майном, виконавця робіт (послуг), а також від того, чи перебував потерпілий з ними у договірних відносинах. Шкода, завдана внаслідок недоліків товару, що є рухомим майном, у тому числі таким, що є складовою частиною іншого рухомого чи нерухомого майна, включаючи електроенергію, підлягає відшкодуванню виготовлювачем товару або іншою особою, визначеною відповідно до закону.

На підставі наявних в матеріалах справи доказів, судом першої інстанції встановлено, що 02 липня 2018 року позивач ОСОБА_1 придбав в гіпермаркеті меблів «Марго» диван тримісний розкладний (Тоbассо 5646Н - 174, 218x94x81), про що було складено договір купівлі-продажу №79 між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (далі договір), скріплений печаткою гіпермаркету меблів «Марго» та видано нефіскальнй чек на ім`я ФОП ОСОБА_3 на суму 44 639,20 грн, що підтверджується чеками від 02.07.2017 (т. 1 а.с. 7).

Згідно договору та замовлення покупця №1828 від 02.07.2017 товаром є диван тримісний розкладний (Тоbассо 5646Н - 174, 218x94x81).

За умовами зазначеного договору продавець зобов`язався передати у власність покупця товар належної якості та підтвердити його відповідність належними документами (п. п. 3.1. - 3.4. договору). Крім того, позивачем було замовлено у ФОП ОСОБА_2 супутні послуги з доставки товару, згідно корегування замовлення покупця №Т16 від 13.07.2017. (а.с. 9).

Таким чином покупець зобов`язався прийняти товар, а також замовлені ним супутні роботи (послуги) і сплатити продавцю вартість товару та замовлених супутніх робіт (послуг).

13 липня 2017 року товар був доставлений позивачу на квартиру за адресою АДРЕСА_1 , але після його розпакування, як зазначає позивач, з`ясувалося що він не відповідав умовам договору та вимогам гігієни, крім того, будь-яка документація, що підтверджувала його відповідність ДСТУ чи іншим стандартам була відсутня.

Позивач ОСОБА_1 також зазначає, що при розпакуванні та первинному огляді дивану було встановлено, що диван покритий грибком та пліснявою, упаковка пошкоджена, було відсутнє маркування та будь-які дані щодо виробника, внутрішній матрац мав жовті плями та сліди ржі і плісняви, металеві елементи конструкції дивану мали сколи та подряпини, диван мав явні ознаки асиметрії швів оббивної тканини, при розкладанні дивану з нього висипались комахи, був присутній інший бруд, були відсутні ніжки (тобто товар був не комплектний).

У зв`язку з чим позивач відмовився від прийняття товару та підписання відповідних документів. Крім того, вимагав від осіб, які здійснювали доставку забрати товар з приміщення свого житла. 13.07.2017 за участю осіб, які здійснювали доставку, був складений акт відмови в отриманні товару неналежної якості з приблизним переліком недоліків товару та який підписаний ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (т. 1 а.с. 10).

Також, ОСОБА_5 були повернуті сплачені ним кошти за диван та за послуги з доставки, на підтвердження чого надано копії нефіскальних чеків (т. 1 а.с. 12-13).

13 липня 2017 року ОСОБА_5 також було складено та пред`явлено претензію як покупця, яку було пред`явлено до гіпермаркету, якою повідомляється, що в момент доставки дивану був сильно пошкоджений паркет в квартирі, у зв`язку із чим він просив компенсувати нанесену цим шкоду (т. 1 а.с. 11).

ОСОБА_5 вказує, що завдану йому шкоду він пов`язує з якістю товару, що знаходився у вкрай незадовільному стані та був некомплектний, а також з відсутністю у співробітників відповідача відповідних навичок зі збирання меблів, їх обережного та безпечного переміщення. Від складання відповідного акту про пошкодження оселі особи, що здійснювали доставку відмовились. У зв`язку з відмовою від товару та завданням шкоди при наданні послуг, позивач звертався до магазину з претензією, у зв`язку з чим гроші, що були сплачені за товар та супутні послуги з доставки, позивачу повернуто, але заподіяну шкоду, а саме, пошкодження підлоги, відповідач не компенсував.

У зв`язку з відмовою відповідача щодо відновлення паркетного покриття або відшкодування шкоди на його ремонт, позивач звернувся до Суб`єкту оціночної діяльності ОСОБА_6 про незалежну оцінку вартості відновлювального ремонту квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Та, згідно Звіту №ID1038 від 02.11.2017 було встановлено, що вартість ремонтно-відновлювальних робіт за пошкодження паркетного покриття підлоги складає 150 709,19 грн (т. 1 а.с. 14-39).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вірно виходив із того, що оскільки товар був прийнятий відповідачем після претензій позивача, повернутий товар дійсно мав істотні недоліки, які у сукупності з грубою необережністю представників (працівників) відповідача спричинили майнову шкоду оселі позивача. Товар не відповідав умовам договору, не мав при передачі документів, що підтверджують його відповідність та відповідно, не був прийнятий позивачем.

Суд першої інстанції також вірно вважав доведеним той факт, що шкоду у вигляді прорізі на підлозі (паркет) в квартирі позивача у наслідок пересування дивану на металевих конструкціях без ніжок, заподіяно при неналежному виконанні службових обов`язків з надання послуг з доставки товару. А тому з урахуванням Звіту №ID1038 від 02.11.2017 щодо вартості ремонтно-відновлювальних робіт, який не був спростований відповідачем, суд дійшов правильного та справедливого висновку про стягнення з ФОП ОСОБА_7 на користь ОСОБА_1 вартість відновлювального ремонту у розмірі 150 709,19 грн.

Колегія суддів апеляційного суду в повній мірі погоджується із такими висновками суду першої інстанції, оскільки суд правильно застосував норми законодавства про захист прав споживачів та положення Цивільного кодексу України, та дійшов законного і справедливого висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача шкоди заподіяної позивачу при продажі товару неналежної якості та надання послуг з доставки.

Щодо посилань в апеляційній скарзі на те, що матеріалами справи не підтверджено наявність обов`язкової умови притягнення відповідача до відповідальності згідно до ст. 1172 ЦК України, як перебування відповідача та осіб, які заподіяли шкоду позивачеві, у трудових відносинах, слід зазначити наступне.

У частинах першій, другій статті 22ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано пов`язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.

Статтею 1166ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до частин першої, другої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Замовник відшкодовує шкоду, завдану іншій особі підрядником, якщо він діяв за завданням замовника.

З аналізу глави 82ЦК України вбачається, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду». За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі частини першої статті 1191ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування.

Відповідно до умов договору №79 від 02.07.2017, укладеного між ФОП ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець), продавець передає у власність, а покупець приймає та оплачує товар на умовах і в строки згідно цього договору.

Розділом 8 вищезазначеного договору сторони погодили умови передання та складання (збірки) товару, яким встановлено, що послуга доставки товару є платною, продавець відвантажує товар покупцеві в місцеотримання товару, вказане покупцем в талоні доставки після сплати послуг з доставки. При отримані товару покупець ознайомлюється та підписує відповідний талон доставки та товаротранпортну накладну. Послуга занесення та складання (збірки) товару є комплексною для збереження цілостності та якості товару та оплачується окремо. В разі самостійного виконання послуги складання (збірки) гарантійні зобов`язання не розповсюджуються. Після виконання послуги складання (збірки) товару покупець ознайомлюється та підписує талон про надання послуг. (т. 1 а.с. 4-5).

Відповідно до коректування замовлення покупця №Т16 від 13.07.2017, ОСОБА_1 оплатив послуги доставки в сумі 300 грн, постачальником послуг вказано ФОП ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 9).

Згідно фіскального чеку від 13.07.2017, сума в розмірі 300 грн, за послуги доставки була повернута ОСОБА_1 , саме ФОП ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 13).

Апеляційний суд вважає, що відповідно до умов договору №79 від 02.07.2017 та коректування замовлення покупця №Т16 від 13.07.2017, саме продавець товару ФОП ОСОБА_2 взяла на себе зобов`язання щодо надання послуг з доставки товару покупцеві, які окрім того були сплачені позивачем в повному обсязі, саме відповідачу ФОП ОСОБА_2 .. Особи, які безпосередньо виконували послугу з доставки товару ОСОБА_1 , не є сторонами договору №79 від 02.07.2017 чи сторонами коректування замовлення покупця №Т16 від 13.07.2017, позивач також не укладав з ними жодних інших договорів щодо умов доставки.

Тому за встановлених обставин, саме відповідач ФОП ОСОБА_2 має нести відповідальність за шкоду, яка була завдана майну позивача, оскільки працівниками, які безпосередньо виконували послугу доставки товару, діяли за її дорученням.

Колегія суддів не приймає також посилання в апеляційній скарзі на те, що наданий позивачем звіт щодо вартості ремонтно-відновлювальних робіт є недопустимим доказом та суд першої інстанції не мав законних підстав брати його до уваги, з огляду на наступне.

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Згідно статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності втрачає сенс (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі №916/3027/21).

Також, в постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) Верховний Суд зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується зпринципом диспозитивностіта, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача».

На підтвердження своїх позовних вимог ОСОБА_1 , в тому числі, надав Звіт №ID1038 від 02.11.2017 про незалежну оцінку вартості відновлювального ремонту квартири за адресою: АДРЕСА_1 , згідно якого вартість ремонтно-відновлювальних робіт за пошкодження паркетного покриття підлоги складає 150 709,19 грн, який був оцінений судом першої інстанції та вірно прийнятий до уваги.

При цьому, заперечуючи проти позовних вимог, відповідач не спростував висновку Звіту №ID1038 від 02.11.2017, при цьому протягом перебування справи в провадженні суду першої інстанції, приблизно протягом одного року, відповідач не заявляла жодних клопотань про проведення судових експертиз, з метою визначення експертом вартості ремонтно-відновлювальних робіт за пошкодження паркетного покриття, також не надавала суду для оцінки інших доказів щодо розміру шкоди, хоча не була позбавлена такої можливості .

Надана відповідачем під час апеляційного перегляду справи, рецензія на звіт №ID1038 від 02.11.2017 про незалежну оцінку вартості відновлювального ремонту квартири за адресою: АДРЕСА_1 , складена ТОВ «Бюро судових експертиз «Надія» від 02.08.2021, не може бути прийнята до уваги апеляційним судом, оскільки є новим доказом, який не подавався відповідачем, не був предметом дослідження суду першої інстанції, із будь-якими заявами щодо долучення до справи вказаного доказу відповідач не зверталась, а також не обґрунтувала та не надала доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від неї.

Згідно вимог ч. 3 ст. 367 ЦПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Справа перебувала на розгляді в суді першої інстанції майже протягом одного року, а саме з 14 грудня 2017 року по 03 грудня 2018 року, відповідач ФОП ОСОБА_2 та її представник належним чином та завчасно повідомлялись про судові засіданні, відповідач скористалась правом надання відзиву на позовну заяву, представник відповідача брав участь у відкритих судових засіданнях, де надавав пояснення щодо суті спору, тобто відповідач не була позбавлена можливості надати будь які докази на підтвердження своїх заперечень на позовну заяву в суді першої інстанції, а не під час апеляційного перегляду справи.

За таких обставин судова колегія приходить до висновку, що доводи наведені у апеляційні скарзі суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильність застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, фактично зводяться до незгоди із мотивами судового рішення та трактування норм права на власний розсуд.

При цьому, слід зазначити, що в п. 54 Рішення у справі Трофимчук проти України (заява №4241/03) від 28.10.2010, остаточне 28 січня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що, «беручи до уваги свої висновки за статтею 11 Конвенції (див. вище пункти 42-45), Суд не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявниці про переслідування її роботодавцем, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими. У зв`язку з цим Суд повторює, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (див. рішення у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1)».

На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, перевіривши доводи позивача, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності та надавши їм належну оцінку у відповідності до вимог ст. ст. 12, 80-89 ЦПК України, дійшов обґрунтованого та справедливого висновку про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст судового рішення складено: 11 грудня 2023 року.

Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький

Р.Д. Громік

А.І. Дришлюк