Рішення

від 14.12.2023 по справі 140/3931/23

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2023 року ЛуцькСправа № 140/3931/23

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Димарчук Т.М.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Волинській області про визнання бездіяльності протиправною, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Головного управління Національної поліції у Волинській області (далі - ГУ НП у Волинській області, відповідач), в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просить визнати протиправною бездіяльність відповідача з приводу не проведення остаточного розрахунку при звільненні за скороченням штатів або проведенням організаційних з органів поліції 05.03.2021; стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку в сумі 394 100 грн з урахуванням податків і зборів; стягнення моральної шкоди в розмірі 150 000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у період з 07.11.2015 по 05.03.2021 позивач перебував у трудових відносинах з ГУ НП у Волинській області.

Наказом начальника ГУ НП у Волинській області від 05.03.2021 №66 о/с його звільнено зі служби в поліції на підставі пункту 4 частини першої статті 77 Закону України Про Національну поліцію- у зв`язку з скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, з 05 березня 2021 року.

Втім, як зазначає позивач, у день звільнення з ним не було проведено остаточний розрахунок.

Так, згідно виписки по картці/рахунку ним були отримані наступні виплати: 14.02.2023 43620, 19 грн зарплата ГУ НП у Волинській області із затримкою понад 700 днів.

Позивач вважає, що відповідач не провівши з ним повний розрахунок у день звільнення допустив протиправну бездіяльність, у зв`язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статей 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), за якими підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Крім того, бажаючи відновити справедливість та підняти свою ділову репутацію шляхом доведення посадовим особам ГУ НП у Волинській області, що при його звільненні було допущено протиправну бездіяльність, а також зважаючи на глибину душевних страждань позивача, на характер та тривалість немайнових втрат, просить стягнути моральну шкоду з відповідача у розмірі 150 000 грн.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 20.03.2023 прийнято дану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за цим позовом та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

У відзиві на позовну заяву від 07.04.2023 представник відповідача заперечила проти позову та вказала, що наказом начальника ГУ НП у Волинській області від 05.03.2021 №66 о/с ОСОБА_1 заступника начальника Іваничівського відділення поліції Горохівського відділу ГУ НП у Волинській області звільнено зі служби в поліції на підставі пункту 4 частини першої статті 77 Закону України Про Національну поліцію - у зв`язку з скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, з 05.03.2021.

Так, на підставі вказаного наказу ОСОБА_1 було нараховано грошове забезпечення за березень 2021 року по день звільнення в сумі 1 534,58 грн та компенсація за 7 календарних діб невикористаної у 2021 році відпустки в сумі 1 935,59 грн, які виплачені йому 22.03.2021 шляхом зарахування на його картковий рахунок в AT КБ Приватбанк.

Крім того, на підставі статті 9 Закону №2262-ХІІ ОСОБА_1 при звільненні зі служби була нарахована одноразова грошова допомога при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 24 роки календарної служби в сумі 99 545,16 грн. Кошти на виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги надійшли на рахунок ГУНП у Волинській області 25 червня 2021 року, а виплата проведена 29 червня 2021 року, тобто у межах строків визначених пунктом 8 розділу VI Порядку №260.

Таким чином при звільненні з поліції з 05.03.2021 ГУ НП у Волинській області розрахунок з ОСОБА_1 проведено у повному обсязі.

Окрім того, представник відповідача вказує на те, що позивач повторно звернувся до суду з адміністративним позовом з тим самим предметом і з тих самих підстав, оскільки у провадженні Волинського окружного адміністративного суду знаходиться справа №140/4025/22 у якій позивач також просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку в сумі 218505, 32 грн.

Щодо стягнення моральної шкоди, то вважає, що позивачем не надано суду доказів на підтвердження фізичного погіршення якихось здібностей або позбавлення його можливості їх реалізації, а також не наведено будь-яких фактичних обставин, в яких би знайшли своє відображення завдані йому фізичні чи душевні страждання, враховуючи відсутність очевидних негативних наслідків чи втрат для позивача, що могли б бути детерміновані протиправною поведінкою відповідача.

З наведених підстав просила відмовити у задоволенні позову.

У відповіді на відзив від 05.05.2023 позивач підтримав доводи та аргументи викладені у позовній заяві (а.с.40).

Ухвалою суду від 08.05.2023 закрито провадження в адміністративній у справі №140/3931/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Волинській області про визнання бездіяльності протиправною, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнення моральної шкоди (а.с.60).

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.08.2023 скасовано ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 08.05.2023 про закриття провадження в адміністративній справі №140/3931/23, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції (а.с.88-91).

18.09.2023 дана справа надійшла на адресу Волинського окружного адміністративного суду та за результатами повторного автоматизованого розподілу справи визначено суддю для розгляду справи ОСОБА_2 . Ухвалою від 25.09.2023 справу прийнято до провадження та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін відповідно до ч.2, 4 ст. 262 КАС України (а.с.97).

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 10.10.2023 відмовлено у задоволенні клопотання позивача про розгляд даної справи за правилами загального позовного провадження (а.с.108)

Дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 з 2015 року проходив службу в органах внутрішніх справ та Національної поліції України.

Наказом начальника ГУ НП у Волинській області від 03.03.2021 №66 о/с ОСОБА_1 заступника начальника Іваничівського відділення поліції Горохівського відділу ГУ НП у Волинській області звільнено зі служби в поліції на підставі пункту 4 частини першої статті 77 Закону України Про Національну поліцію - у зв`язку з скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, з 05.03.2021.

Позивачу була нарахована одноразова грошова допомога при звільненні та грошова компенсація за невикористану в році звільнення відпустку тривалістю 7 календарних днів.

Як стверджує позивач ОСОБА_1 , у день звільнення з ним не було проведено остаточний розрахунок.

Так, згідно виписки по картці/рахунку ним були отримані наступні виплати: 14.02.2023 43 620, 19 грн зарплата ГУ НП у Волинській області (а.с.8).

Не погоджуючись із такою затримкою розрахунку при звільненні, та вважаючи, що відповідач недотримався вимог статті 116 КЗпП України, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон № 580-VIII Про Національну поліцію.

Частиною першою статті 94 Закону № 580-VIII передбачено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.

Згідно з частиною другою статті 94 Закону № 580-VIII порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення поліцейських врегульовано Постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988 Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції (далі - Постанова № 988), а також Порядком та умовами виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженим (далі - Порядок №260 в редакції, діючій станом на час виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 1 Постанови № 988 визначено, що грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

У пункті 3 Розділу І Порядку № 260 зазначено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 13 Розділу І Порядку № 260 (в редакції, яка існувала на час звільнення позивача зі служби) виплата грошового забезпечення поліцейським здійснюється щомісяця в останній день місяця за поточний місяць.

В свою чергу, спеціальним законодавством в редакції, діючій станом на дату звільнення позивача зі служби в поліції, а саме Законом № 580-VIII та Порядком № 260 не було врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні поліцейських із служби в Національній поліції України, зокрема, не встановлено дати проведення остаточного розрахунку та відповідальності роботодавців за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що фактично позбавляє таких осіб гарантій на своєчасне фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов`язків.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17.02.2015 у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

У такому разі, застосуванню до правовідносин, що склалися підлягають норми загального законодавства, а саме: приписи КЗпП України.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Суд також звертає увагу на те, що Конституційний Суд України в рішенні від 22.02.2012р. № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237 КЗпП України, вказав на те, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, колегія суддів приходить до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення зі служби в Національній поліції.

Отож обов`язок роботодавця провести виплату працівнику всіх належних йому сум при звільненні, передбачений у статті 117 КЗпП України.

Як вбачається з матеріалів справи, звільнення позивача відбулося без проведення остаточного з ним розрахунку.

Так, передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні настає у випадку невиплати в день звільнення всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації. Вказаний законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові в день його звільнення.

При цьому, суд звертає увагу на те, що аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом в постанові від 06.02.2020р. (справа № 806/305/17).

Крім цього, у постанові від 15.09.2015р. (справа № 21-1765а15) Верховний Суд України зробив правовий висновок про те, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП України. При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто, виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, оскільки позивачу не виплачені належні йому у день звільнення доплати та частина грошового забезпечення, позовна вимога про стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку є правомірною, а датою, по яку суд розраховує даний середній заробіток, є 14.02.2023.

При визначенні суми стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати суд враховує наступне.

Згідно зі статтею 27 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР Про оплату праці порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі Постанова № 100).

Відповідно до пункту 2 Постанови № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Пунктом 5 Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Отже, оскільки відповідачем остаточний розрахунок з позивачем проведено лише 14.02.2023, тому фактично затримка у розрахунку з 06.03.2021 (наступного дня після виключення із списків з особового складу у зв`язку зі звільненням - 05.03.2021) по 13.02.2023 (день фактичного розрахунку 14.02.2023) склала 710 днів.

На вимогу суду відповідачем надано довідку від 27.09.2023 № 1216/05/29-2023 про доходи позивача за два останні повні місяці перед звільненням - січень і лютий 2021 року, згідно якої розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 становив за вказаний період 8645,49 грн та 8834,39 грн відповідно. Відтак, середньоденне грошове забезпечення позивача згідно з вказаною довідкою 296, 27 грн (17479, 88 : 59 днів = 296, 26).

Однак, при визначенні середньоденного грошового забезпечення, суд враховує наступне.

Згідно з ч.4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06.04.2023 у справі №140/4025/22 вказано наступне: "на вимогу апеляційного суду відповідач надав письмові пояснення щодо розміру та часу нарахованих за судовими рішеннями по справі № 140/6609/21 заборгованих позивачу сум, що підлягали йому виплаті на день звільнення, а також докази виплачених позивачу сум з моменту його звільнення по 28.04.2022.

З даних доказів вбачається, що відповідач у довідці від 21.03. 2023 № 400/05/29-2023 не зазначив суми, які відповідно до судових рішень по справі № 140/6609/21 повинен був включити в грошове забезпечення ОСОБА_1 за січень та лютий 2021 року, зокрема, щомісячну премію за січень 2021 року в розмірі 7668,48 грн та за лютий 2021 року 7555,00 грн.

Тому дані суми підлягають врахуванню при обрахунку розміру грошового забезпечення позивача, отриманого ним перед звільненням.

Отже розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 у січні 2021 року становив 16303,97 грн (8645,49 + 7668,48), в лютому 16389,39 грн (8834,39 + 7555)".

Враховуючи висновки викладені у постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06.04.2023 у справі №140/4025/22 суд дійшов переконання, що у даній справі, з врахуванням премій (у січні та лютому 2021 року), розмір доходів позивача ОСОБА_1 за два останні місяці служби перед звільненням для обрахунку середньомісячного доходу (заробітної плати) становив 32703,36 грн (16313,97 грн у січні 2021 року та 16389,39 грн у лютому 2021 року).

Кількість календарних днів служби позивача у січні - лютому 2021 становила 59 днів.

Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача за два останні місяці служби перед звільненням складає 554,29 грн (32703,36 грн/59 днів).

Відтак, середній заробіток за час затримки розрахунку відповідача з позивачем складає 393 545,90 грн (554,29 грн х 710 днів).

Суд вважає за необхідне зменшити дану суму середнього заробітку з огляду на її непропорційно великий розмір, виходячи із суми, що виплачена позивачу та тієї частки, за який розраховується середній заробіток.

Розмір невчасно виплачених сум (зарплата ГУ НП у Волинській області) складає 43620, 19 грн.

З огляду на те, що обрахований судом розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку відповідача з позивачем (393 545,90 грн) значно перевищує розмір невчасно виплачених сум (43620,19 грн), суд вважає за необхідне застосування до даних правовідносин принципу справедливості та співмірності, з врахуванням розміру середнього заробітку позивача, суми заборгованості, несвоєчасно виплаченої відповідачем з 06.03.2021 по 13.02.2023 (включно), істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності до подібних правовідносин неодноразово висловлювалась Верховним Судом, зокрема в постанові від 18.07.2018 у справі № 825/325/16.

Так, при розмірі невиплаченого грошового забезпечення 43620,19 грн істотність частки даної суми в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 43620,19 грн/ 393 545,90 грн = 0,110.

Сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 43290,05 грн (середня заробітна плата позивача за один робочий день 554,29 х 710 календарних днів затримки розрахунку х 0,110 = 43290,05 грн).

Таким чином, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд приходить до висновку, що сума, яка підлягає відшкодуванню позивачу, а саме, середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 06.03.2021 по 13.02.2023 (включно), становить 43290,05 грн.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов переконання про те, що позовні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності ГУ НП у Волинській області з приводу непроведення із ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні за скороченням штатів або проведенням організаційних з органів поліції 05.03.2021 та стягнення з ГУ НП у Волинській області на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку підлягають частковому задоволенню.

При цьому, суд звертає увагу, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу зменшуються роботодавцем на суму податків і зборів.

Вказане узгоджується з висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, висловленим у постанові від 18.07.2018 (справа 359/10023/16-ц).

Щодо стягнення з відповідача моральної шкоди в сумі 150 000,00 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно зі статтею 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 23 Цивільного кодексу України).

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постановах від 10.04.2019 у справі №464/3789/17, від 27.11.2019 у справі № 750/6330/17. Зокрема, Верховний Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п. 52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

Таким чином, сам факт порушення прав особи ще не свідчить про заподіяння їй моральної шкоди, оскільки така шкода повинна мати певний прояв у вигляді фізичних та/або душевних страждань, приниженні честі і гідності тощо, і наявність таких обставин повинна довести особа, яка вважає, що їй заподіяно моральну шкоду.

Вимоги про відшкодування моральної шкоди у сумі 150000 гривень позивач пов`язує з бездіяльністю відповідача у вигляді несвоєчасної виплати йому сум, належних при звільненні, а також неодноразовими грубими порушеннями його прав під час проходження публічної служби.

Суд звертає увагу на те, що предметом розгляду даної справи не є протиправність дій чи бездіяльності відповідача поза межами предмету даного спору (несвоєчасна виплата належних позивачу сум при звільненні і стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку).

Отже будь-яка оцінка неправомірних дій чи бездіяльності відповідача під час проходження публічної служби позивачем як от незаконне його звільнення, притягнення до дисциплінарної відповідальності, не може бути надана в межах даної справи, як і встановлення моральної шкоди, завданої такими діями/бездіяльністю.

Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не приймає до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Позивачем не зазначено, в чому виявилися його страждання та приниження з боку органу державної влади або його посадових осіб, негативні наслідки, яких він зазнав через дії відповідача, відсутні докази на підтвердження причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та негативними наслідками, які, як стверджує позивач, зазнав, разом з тим, таких не довів, а тому доводи позивача не можуть підтверджувати заподіяння моральної шкоди відповідачем.

Таким чином, з врахуванням вищенаведених мотивів, суд вважає безпідставними доводи позивача щодо стягнення на його користь з відповідача моральної шкоди у розмірі 150000 грн, а тому відмовляє у задоволенні вказаних позовних вимог.

Таким чином, перевіривши обґрунтованість основних доводів сторін, суд дійшов переконання про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 73 - 77, 90, 94, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у Волинській області щодо непроведення остаточного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні за скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - 05 березня 2021 року.

Стягнути з Головного управління Національної поліції у Волинській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06 березня 2021 року по 13 лютого 2023 року (включно) у розмірі 43290,05 грн (сорок три тисячі двісті дев`яносто гривень 05 копійок) з відрахуванням податків і обов`язкових платежів передбачених законодавством.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).

Відповідач: Головне управління Національної поліції у Волинській області (43025, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Винниченка, 11, ідентифікаційний код юридичної особи 40108604).

Суддя Т.М. Димарчук