Постанова

від 10.04.2024 по справі 140/3931/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2024 рокуЛьвівСправа № 140/3931/23 пров. № А/857/255/24Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючого-судді -Мікули О. І.,

суддів- Гінди О. М., Курильця А. Р.,

з участю секретаря судового засідання- Кулабухової М. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові в залі суду в режимі відеофіксації апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Національної поліції у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2023 року у справі № 140/3931/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Волинській області про визнання бездіяльності протиправною, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнення моральної шкоди, -

суддя в 1-й інстанції Димарчук Т. М.,

час ухвалення рішення 14.12.2023 року,

місце ухвалення рішення м. Луцьк,

дата складання повного тексту рішення не зазначена,

в с т а н о в и в:

Позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача- Головного управління Національної поліції у Волинській області, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив визнати протиправною бездіяльність відповідача з приводу не проведення остаточного розрахунку при звільненні за скороченням штатів або проведенням організаційних з органів поліції 05 березня 2021 року; стягнути середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку в сумі 394 100 грн з урахуванням податків і зборів; стягнути моральну шкоду в розмірі 150 000 грн.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2023 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у Волинській області щодо непроведення остаточного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні за скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - 05 березня 2021 року. Стягнено з Головного управління Національної поліції у Волинській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06 березня 2021 року по 13 лютого 2023 року (включно) у розмірі 43290,05 грн (сорок три тисячі двісті дев`яносто гривень 05 копійок) з відрахуванням податків і обов`язкових платежів передбачених законодавством. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач та відповідач оскаржили його в апеляційному порядку, вважають, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню.

Позивач у доводах апеляційної скарги покликається на те, що сума одноразової грошової допомоги при звільненні не була включена до невчасно виплачених сум, при цьому, станом на 14 лютого 2023 року загальна сума невчасно виплачених сум складала 201536,71 грн. Зазначає, що судом першої інстанції неправильно з`ясовано розмір одноденного середнього заробітку і суми, яка підлягає виплаті за час затримки при розрахунку. Вказує, що компенсований податок підлягає врахуванню, оскільки поліцейський при поданні декларації про доходи зазначає не отриманий дохід, а нарахований, тому в цей нарахований дохід включається компенсований податок на доходи фізичних осіб. Звертає увагу, що кількість календарних днів служби позивача у січні лютому 2021 року становила 59 днів, тому середньоденна заробітна плата позивача за останні два місяці служби перед звільненням складає 607,62 грн (35849,74/59 днів), відтак середній заробіток за час затримки розрахунку відповідача з позивачем складає 431410,20 (607,62 грн*710 днів), і навіть застосовуючи принцип справедливості та співмірності коефіцієнт складає 0,467 і сума, яка підлягає виплаті складає 201468,56 грн. Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні задовольнити.

Відповідач у доводах апеляційної скарги покликається на те, що при звільненні з поліції з 05 березня 2021 року Головним управлінням Національної поліції у Волинській області розрахунок з позивачем, а саме: грошове забезпечення, компенсація за невикористані відпустки, одноразова грошова допомога станом на день звільнення, проведено у повному обсязі. Зазначає, що виплата одноразової грошової допомоги при звільненні врегульовано нормами Порядку №260, які є нормами спеціального законодавства і підлягають застосуванню при вирішенні даного спору, норми статті 116 КЗпП України на спірні правовідносини не поширюються. Крім того визначена статтею 117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні настає лише за порушення строків, зазначених у статті 116 КЗпП України. Таким чином, відповідачем дотримано вимоги Порядку №260 щодо строків виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні, а тому відсутні підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки виплати позивачу при звільненні. Просить рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити нове судове рішення в цій частині, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Відзиви учасниками справи на апеляційні скарги подані не були. Відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.

Позивач ОСОБА_1 судовому засіданні в режимі відеоконференції підтримав доводи, викладені у його апеляційній скарзі, вважає висновки суду першої інстанції неправильними та необґрунтованими. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі. Проти доводів апеляційної скарги заперечив.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлений належним чином, тому колегія суддів вважає можливим проведення розгляду справи у відсутності відповідача за наявними у справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення позивача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу позивача необхідно залишити без задоволення, апеляційну скарги відповідача задовольнити частково з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 2015 року проходив службу в органах внутрішніх справ та Національної поліції України.

Наказом начальника ГУ НП у Волинській області від 03 березня 2021 року №66о/с ОСОБА_1 заступника начальника Іваничівського відділення поліції Горохівського відділу ГУ НП у Волинській області звільнено зі служби в поліції на підставі пункту 4 частини першої статті 77 Закону України Про Національну поліцію - у зв`язку з скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, з 05 березня 2021 року.

Позивачу була нарахована одноразова грошова допомога при звільненні та грошова компенсація за невикористану в році звільнення відпустку тривалістю 7 календарних днів.

Як стверджує позивач ОСОБА_1 , у день звільнення з ним не було проведено остаточний розрахунок.

Так, згідно з випискою по картці/рахунку ним були отримані наступні виплати: 14 лютого 2023 року 43 620, 19 грн зарплата ГУ НП у Волинській області (а.с.8).

Не погоджуючись із такою затримкою розрахунку при звільненні та вважаючи, що відповідач не дотримався вимог статті 116 КЗпП України, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивачу станом на день його звільнення зі служби в поліції не було проведено повного розрахунку при звільненні, тому у спірних правовідносинах застосуванню підлягають положення ст.116,117 КЗпП України, при цьому така виплата має бути здійснена з урахуванням принципу справедливості та співмірності, а також істотності частки недоплаченої суми. Разом з тим, відмовив у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, оскільки позивачем не зазначено, в чому виявилися його страждання та приниження з боку органу державної влади або його посадових осіб, негативні наслідки, яких він зазнав через дії відповідача, відсутні докази на підтвердження причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та негативними наслідками.

Даючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Враховуючи вимоги ч.2ст.19 Конституції Українита ч.2 ст.2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Підстави виникнення, проходження і припинення служби в органах поліції визначені не трудовим, а спеціальним законодавством- Законом №580-VІІ та Порядком №260, за приписами якого повинні розглядатися спори з участю таких службовців. У разі відсутності відповідних положень у конституційному або адміністративному законодавстві суд може додатково застосувати трудове законодавство, якщо така можливість передбачена у спеціальному законі.

У разі, коли така можливість застосування трудового права у спеціальному законі не передбачена, то за правилами частини 6 статті 7 КАС України суд застосовує закон, який регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), навівши у рішенні відповідні доводи.

Так, як нормами спеціальних законів, які стосуються проходження служби в органах поліції, не врегульовані питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, індексації грошового забезпечення тощо, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення)), разом з тим, такі питання врегульовані норами КЗпП України, тому колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що згідно з положеннями ст.9 КАС Українисуд вправі застосувати до спірних правовідносин положення КЗпП України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі №806/1899/17 та постановах Верховного Суду від 31 травня 2018 року у справі №823/1023/16, від 30 квітня 2020 року у справі №140/2006/19, від 04 вересня 2020 року у справі № 120/2005/19-а, у постанові від 09 липня 2020 року у справі № 320/6659/18.

Таким чином, враховуючи наведене вище, колегія суддів відхиляє доводи відповідача в частині непоширення положень ст.117 КЗпП України у спірних правовідносинах з наведених вище мотивів.

Як встановлено судом вище, під час звільнення позивача зі служби (05 березня 2021 року) йому не було проведено повного розрахунку при звільненні.

Матеріалами справи стверджується, що виплата такого в розмірі 43620,19 грн проведена 14 лютого 2023 року, що підтверджується випискою з карткового рахунку (а.с.8).

Таким чином, період затримки розрахунку при звільненні становить з 06 березня 2021 року по 13 лютого 2023 року (день фактичного розрахунку 14 лютого 2023 року).

Разом з тим, як стверджується матеріалами справи, постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2023 року у справі № 140/4025/22, позов задоволено частково, стягнено з Головного управління Національної поліції у Волинській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06 березня 2021 року по 28 квітня 2022 року у розмірі 55739,40 грн.

З врахуванням наведеного вище колегія суддів вважає, що з метою недопущення подвійного стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, в межах спірних правовідносин з врахуванням вищевказаного рішення суду, правильним є визначення періоду стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 29 квітня 2022 по 13 лютого 2023 року.

Відповідно до ч.1ст.47 Кодексу законів про працю України(далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зіст.116 КЗпП Українипри звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

З аналізу наведених норм можна дійти висновку про те, що вказаними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що відповідно дост.117 КЗпП України у редакції Закону 2352-ІХ від 01 липня 2022 року (на час виникнення спірних правовідносин) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначеністаттею 116цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановленийчастиною першоюцієї статті.

Умовами застосування ч.1ст.117 КЗпП Україниє невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, індексація грошового забезпечення тощо).

Вказаний у ч.1 ст.117 КЗпП Українизаконодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові в день його звільнення.

Частина 2ст.117 КЗпП Українистосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17 (провадження №11-1210апп19) та у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17.

Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР Про оплату праці середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Верховний Суд зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбаченаст.117 КЗпП Українивідповідальність, що спростовує доводи апеляційної скарги відповідача в цій частині.

Закріплені у ст.116,117 КЗпП Українинорми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Таким чином, суд першої інстанції правильно виходив з того, що не має значення чи роботодавець добровільно виплатив заборгованість із заробітної плати чи на виконання рішення суду, у випадку затримки розрахунку при звільненні працівника до роботодавця застосовуються санкції, передбачені ст.117 КЗпП України.

При цьому, як зазначалося вище, у спірних правовідносинах період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є період з 29 квітня 2022 по 13 лютого 2023 року, однак враховуючи положення ст.117 КЗпП України чинні на час виникнення спірних правовідносин, на думку колегії суддів, позивачу належить до виплати середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні з 29 квітня 2022 року по день фактичного розрахунку 13 лютого 2023 року, але не більш як за шість місяців, тобто за 183 календарних днів.

Також колегія суддів звертає увагу, що при визначенні середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, такий розраховується шляхом множення середньоденної заробітної плати на число робочих (календарних) днів у розрахунковому періоді, виходячи з наступного.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України Про оплату праці за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Нормами абзацу 3 пункту 2 Порядку № 100 визначено, що середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Згідно з пунктом 5 розділу ІV Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати, як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу з врахуванням положень пункту 8 Порядку № 100 та Порядку №260.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, на вимогу суду відповідачем надано довідку від 27 вересня 2023 року № 1216/05/29-2023 про доходи позивача за два останні повні місяці перед звільненням (а.с.101) - січень і лютий 2021 року, згідно з якою розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 становив за вказаний період 8645,49 грн та 8834,39 грн, відповідно. Таким чином, середньоденне грошове забезпечення позивача згідно з вказаною довідкою 296, 27 грн (17479, 88 : 59 днів = 296, 26).

Разом з тим, при визначенні середньоденного грошового забезпечення, суд першої інстанції правильно врахував наступне.

Згідно з ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, у постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2023 року у справі №140/4025/22 вказано: "на вимогу апеляційного суду відповідач надав письмові пояснення щодо розміру та часу нарахованих за судовими рішеннями по справі № 140/6609/21 заборгованих позивачу сум, що підлягали йому виплаті на день звільнення, а також докази виплачених позивачу сум з моменту його звільнення по 28 квітня 2022 року.

З даних доказів вбачається, що відповідач у довідці від 21 березня 2023 року № 400/05/29-2023 не зазначив суми, які відповідно до судових рішень по справі № 140/6609/21 повинен був включити в грошове забезпечення ОСОБА_1 за січень та лютий 2021 року, зокрема, щомісячну премію за січень 2021 року в розмірі 7668,48 грн та за лютий 2021 року 7555,00 грн.

Тому дані суми підлягають врахуванню при обрахунку розміру грошового забезпечення позивача, отриманого ним перед звільненням.

Отже розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 у січні 2021 року становив 16303,97 грн (8645,49 + 7668,48), в лютому 16389,39 грн (8834,39 + 7555)".

Враховуючи висновки викладені у постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2023 року у справі №140/4025/22 суд дійшов висновку, що у цій справі, з врахуванням премій (у січні та лютому 2021 року), розмір доходів позивача ОСОБА_1 за два останні місяці служби перед звільненням для обрахунку середньомісячного доходу (заробітної плати) становив 32703,36 грн (16313,97 грн у січні 2021 року та 16389,39 грн у лютому 2021 року).

Кількість календарних днів служби позивача у січні - лютому 2021 становила 59 днів.

Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача за два останні місяці служби перед звільненням складає 554,29 грн (32703,36 грн/59 днів).

Саме цей розмір середньоденного грошового забезпечення відповідно до вимог ч.4 ст.78 КАС України взятий для обрахунку середнього заробітку за невчасний розрахунок при звільненні.

Доводи апеляційної скарги позивача щодо неправильного обрахунку судом першої інстанції середньоденного грошового забезпечення колегія суддів відхиляє, оскільки такі спростовуються наведеними вище мотивами.

З врахуванням наведеного вище, розмір середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні у спірних правовідносинах становить 101435,07 грн (554,29 грн х 183 к.д.).

Крім того, колегія суддів враховує ту обставину, що обрахований розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку відповідача з позивачем (101435,07 грн) значно перевищує розмір невчасно виплачених сум (43 620,19 грн), а тому вважає за необхідне застосування до спірних правовідносин принципу справедливості та співмірності, з врахуванням того, що загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат повинен був складати 261401,25 грн (100%) (розмір встановлений, враховуючи судові рішення, які набрали законної сили), з яких: виплачені раніше 216781,06 грн (83,31 %) та решта грошового забезпечення, виплачена 14 лютого 2023 року в розмірі 43620,19 грн (16,69 %).

Таким чином, аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, а також принцип розумності, справедливості та співмірності та визначення істотності частки, та положення ст.117 КЗпП України щодо обмеження періоду, при цьому, враховуючи правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22, таке стягнення становить 16929,51 грн (16,69 % від 101435,07 грн) з відрахуванням податків і обов`язкових платежів передбачених законодавством, тому позовні вимоги підлягають задоволенню частково у вказаній сумі.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги відповідача в частині відсутності підстав для стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні в частині задоволення такого не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Доводи апеляційної скарги позивача щодо визначення розміру стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні колегія суддів відхиляє, оскільки такі ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а також, крім того, спростовуються встановленими обставинами у судовому рішенні, яке набрало законної сили та в силу вимог ч.4 ст.78 КАС України не потребує доведенню.

Решта доводів апеляційної скарги позивача щодо порушень процесуального характеру та упередженого ставлення суду щодо розгляду його позову колегія суддів відхиляє як безпідставні, оскільки такі спростовуються дослідженими матеріалами справи.

Крім того, колегія суддів зазначає, що, оскільки рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2023 року у справі № 140/3931/23 в частині відшкодування моральної шкоди не оскаржується в апеляційному порядку, та в процесі апеляційного провадження не було виявлено порушень, допущених судом першої інстанції, які б призвели до неправильного вирішення справи в цій частині, тому колегія суддів вважає недоцільним виходити за межі апеляційної скарги та переглядати оскаржуване рішення в цій частині.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС Українисуд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

З врахуванням усіх вищенаведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції в частині задоволення позову про стягнення на користь позивача розміру середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні помилково розрахував розмір такого, у зв`язку з чим відповідно до вимогст.317 КАС Українирішення суду в цій частині підлягає зміні; в решті суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, правильно і повно встановив обставини справи, тому відповідно до ст.316 КАС України рішення суду в цій частині необхідно залишити без змін.

Керуючись ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Волинській області задовольнити частково.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2023 року у справі № 140/3931/23 змінити, виклавши абзац третій резолютивної частини рішення у наступній редакції:

Стягнути з Головного управління Національної поліції у Волинській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29 квітня 2022 року по 13 лютого 2023 року в розмірі 16929 (шістнадцять тисяч дев`ятсот двадцять дев`ять) грн 51 коп..

У решті рішенняВолинського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2023 року у справі № 140/3931/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя О. І. Мікула судді О. М. Гінда А. Р. Курилець Повне судове рішення складено 16 квітня 2024 року.