Постанова

від 29.11.2023 по справі 752/11773/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 752/11773/21 Головуючий у суді І інстанції Хоменко В.С.

Провадження № 22-ц/824/9127/2023 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 листопада 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Голуб С.А.,

суддів: Писаної Т.О., Таргоній Д.О.,

за участю секретаря судового засідання - Гаврилко Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 21 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Корольова Вадима Вячеславовича, державного підприємства «Сетам», ОСОБА_2 , третя особа - публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», про визнання електронних торгів недійсними,

в с т а н о в и в:

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Корольова В.В., ДП «Сетам», ОСОБА_2 , третя особа - ПАТ «ОТП Банк», в якому з урахуванням поданої заяви про зміну підстав позову просила визнати недійсними електронні (прилюдні) торги з реалізації арештованого майна - квартири АДРЕСА_1 , оформлені протоколом проведення електронних торгів № 534582 від 15 квітня 2021 року, в процедурі примусового виконання виконавчого листа № 752/15911/15-ц, виданого Голосіївським районним судом м. Києва 14 березня 2016 року, у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.

В обґрунтування своїх вимог зазначила, що оспорювані електронні торги з реалізації належної їй іпотечної квартири відбулися з порушенням встановленої законом процедури для їх проведення, оскільки їй як боржнику не було відомо про виконавче провадження та про результати визначення вартості арештованого майна, які зроблені суб`єктом оціночної діяльності без огляду об`єкта оцінки та її повідомлення.

При цьому на момент примусової реалізації майна ухвалою суду від 25 січня 2021 року у справі № 752/2437/21 в порядку забезпечення позову було заборонено приватному виконавцю здійснювати заходи щодо реалізації квартири на прилюдних торгах.

Також позивач стверджувала, що електронні торги проведені під час існування заборони примусового звернення стягнення (відчуження без згоди власника) на предмет іпотеки, що є забезпеченням виконання зобов`язань, які підлягають реструктуризації на підставі заяви про проведення реструктуризації, встановленої у Законі України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті» № 1381-IX від 13 квітня 2021 року.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 21 березня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач, будучи обізнаною про складання звіту щодо оцінки майна у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1, не реалізувала в належний спосіб своє право на оскарження дій приватного виконавця з проведення оцінки майна, які вчинені до призначення прилюдних торгів, тому відсутні підстави для визнання прилюдних торгів недійсними з наведених мотивів.

Твердження позивача з приводу того, що на момент примусової реалізації арештованого майна в порядку забезпечення позову приватному виконавцю було заборонено здійснювати реалізацію квартири шляхом зупинення електронних торгів суд не прийняв до уваги з огляду на те, що ухвала Голосіївського районного суду м. Києва від 25 січня 2021 року про вжиття вказаних заходів забезпечення позову у справі № 752/2437/21 була скасована ухвалою суду від 30 березня 2021 року за клопотаннями виконавця та стягувача про скасування заходів забезпечення позову, а також за наслідками її перегляду в апеляційному порядку постановою Київського апеляційного суду від 29 липня 2021 року. Крім того, доказів того, що станом на 15 квітня 2021 року відомості про обтяження були зареєстровані в установленому законом порядку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, суду не надано, тому за відсутності такої інформації не було підстав для зупинення електронних торгів.

Посилання позивача на встановлену законом заборону на примусове стягнення (відчуження без згоди власника) на предмет іпотеки, що є забезпеченням виконання зобов`язань, які підлягають реструктуризації на підставі заяви про проведення реструктуризації, також відхилені районним судом з огляду на те, що дія положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті» № 1381-IX від 13 квітня 2021 року, яким було внесено зміни до розділу IV«Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» й які набули чинності 23 квітня 2021 року, в силу статті 58 Конституції України не поширюється на правовідносини, які виникли до набрання чинності цим законом. Відомості про подання позивачем заяви про реструктуризацію матеріали справи не містять. При цьому за наслідками торгів визначаються і покупна ціна (яка запропонована переможцем), і особа покупця (яким є переможець торгів). Отже, моментом укладення договору купівлі-продажу є момент визначення переможця торгів, тобто момент акцепту його пропозиції. Протокол електронних торгів підписується організатором і є доказом укладення договору купівлі-продажу продавцем та переможцем торгів за ціною, визначеною у протоколі, а подальше оформлення та підписання договору купівлі-продажу як окремого документа Порядком реалізації арештованого майна не передбачене.

За наведених обставин суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову з тих підстав, з якими позивач пов`язує недійсність електронних торгів.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач в особі представника - адвоката Числовської І.В. звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених в рішенні суду, обставинам справи,та неправильного застосування норм матеріального права, і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції при ухваленні рішення не врахував, що підтвердженням виникнення права власності на придбане майно є не протокол електронних торгів, а акт виконавця про проведений аукціон, який у даному випадку було складено та підписано приватним виконавцем Корольовим В.В. 27 квітня 2021 року, тобто у період чинності Закону № 1381-ІХ від 13 квітня 2021 року, відповідно до якого внесено зміни та доповнення до Закону України «Про споживче кредитування», що набрав чинності 23 квітня 2021 року.

Висновки суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 не подавала заяву на реструктуризацію заборгованості кредитним договором від 23 серпня 2007 року не відповідають дійсності, оскільки 27 квітня 2021 року вона звернулася до банку із запитом про надання інформації про умови такої реструктуризації та протягом 3-х місяців та 60-ти днів могла отримати дану реструктуризацію, якщо б приватним виконавцем не було реалізовано іпотечну квартиру.

З огляду на запроваджену із 23 квітня 2021 року заборону примусового звернення стягнення на предмет іпотеки, що є забезпеченням виконання зобов`язань, які підлягають реструктуризації на підставі заяви про проведення реструктуризації, приватний виконавець не мав права 27 квітня 2021 року видавати акт про реалізацію предмета іпотеки, на підставі якого ОСОБА_3 було зареєстровано право власності на спірну квартиру.

Відзиви учасників справи на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надійшли.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача - адвоката Числовська І.В. підтримала аргументи апеляційної скарги, просила її задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Мельничук І.В. в судовому засіданні заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, просила залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки до апеляційного суду не повідомили, тому колегія суддів дійшла висновку, що їх неявка відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представників сторін в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 24 листопада 2015 року у справі № 752/15911/15-ц стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором № ML-006/1608/2007 від 23 серпня 2007 року у розмірі 86 930,09 швейцарських франків, що за офіційним курсом НБУ становило 1 991 890,96 грн, та понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 29 878,36 грн.

13 серпня 2019 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Корольовим В.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 752/15911/15-ц, виданого 14 березня 2016 року на підставі вказаного судового рішення.

Іншою постановою приватного виконавця 13 серпня 2019 року накладено арешт на майно, що належить боржнику, а саме на квартиру АДРЕСА_2 .

06 листопада 2019 року приватним виконавцем здійснено опис та накладено арешт на майно боржника - зазначену квартиру, про що винесено відповідну постанову.

Постановою приватного виконавця від 20 жовтня 2020 року призначено суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні - ТОВ «Євроексперт Груп», яким 20 листопада 2020 року надано звіт про оцінку квартири АДРЕСА_2 .

24 грудня 2020 року приватним виконавцем направлено боржнику та стягувачу повідомлення про проведення оцінки майна з копією звіту від 20 листопада 2020 року.

28 грудня 2020 року приватним виконавцем сформовано заявку № 2332 на публікацію в ДП «Сетам» нерухомого майна та внесено відповідні відомості та сканкопії документів в систему для формування лота, а також внесені відповідні відомості про передачу майна на реалізацію в автоматизованій системі виконавчого провадження.

15 квітня 2021 року було проведено електронні торги з реалізації арештованого майна, оформлені протокол № 534582, переможцем яких став ОСОБА_2

27 квітня 2021 року приватним виконавцем Корольовим В.В. на підставі протоколу проведення електронних торгів № 534582 від 15 квітня 2021pоку складено акт про реалізацію предмета іпотеки.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.Частиною другою статті 16 ЦК України визначено способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом, одним із яких може бути визнання правочину недійсним.

Відповідно правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 465/650/16-ц (провадження № 14-356цс18) та від 23 січня 2019 року у справі № 522/10127/14-ц (провадження № 14-428цс18), правова природа процедури реалізації майна на прилюдних торгах полягає у продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів. Ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів - це оформлення договірних відносин купівлі-продажу майна на прилюдних торгах, тобто правочин. Ураховуючи те, що відчуження майна з прилюдних торгів належить до угод купівлі-продажу, така угода може визнаватися недійсною в судовому порядку з підстав, встановлених частиною першою статті 215 ЦК України. Якщо право власності на нерухоме майно вже оформлене на нового власника, ефективним способом захисту прав боржника є пред`явлення до суду позову із залученням переможця прилюдних торгів і державного виконавця як відповідачів про визнання правочину недійсним.

Схожий за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 14-194цс18 та у постановах Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1884цс15, від 25 листопада 2015 року у справі №6-1749цс15, від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1655цс16, від 14 червня 2017 року у справі № 6-1804цс16.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зроблено висновок, що недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 червня 2020 року в справі № 281/129/17 (провадження № 61-14661св19) зроблено висновок по застосуванню частини першої статті 203 ЦК України та вказано, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім, більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із цивільно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у цивільно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних нормах.

Відповідно до правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1884цс15, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-2988цс15 та від 22 лютого 2017 року у справі № 6-2677цс16, головною умовою, яку повинні встановити суди при вирішенні питання про визнання прилюдних торгів недійсними, є наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, тобто не тільки недотримання норм закону під час проведення прилюдних торгів, а й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними. Тобто для визнання судом електронних торгів недійсними необхідним є: наявність підстав для визнання прилюдних торгів недійсними (порушення правил проведення електронних торгів); встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. При цьому наявність підстав для визнання торгів недійсними має встановлюватися судом на момент їх проведення, а не за наслідком оформлення результатів торгів.

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 просила визнати недійсними електронні (прилюдні) торги з реалізації арештованого майна - квартири АДРЕСА_2 , оформлені протоколом проведення електронних торгів № 534582 від 15 квітня 2021 року, в процедурі примусового виконання виконавчого листа Голосіївського районного суду м. Києва № 752/15911/15-ц від 14 березня 2016 року у рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1.

Обґрунтовуючи свої вимоги, зокрема вказувала, що електронні торги проведені під час існування заборони примусового звернення стягнення (відчуження без згоди власника) на предмет іпотеки, що є забезпеченням виконання зобов`язань, які підлягають реструктуризації на підставі заяви про проведення реструктуризації, встановленої у Законі України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті» № 1381-IX від 13 квітня 2021 року.

Відповідно до частин першої, другої статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних відносин) реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною. Порядок проведення електронних торгів визначається Міністерством юстиції України.

Такий порядок визначений Порядком реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5 (далі - Порядок).

З аналізу частини першої статті 650, частини першої статті 655 та частини четвертої статті 656 ЦК України можна зробити висновок, що процедура набуття майна на електронних торгах є різновидом договору купівлі-продажу.

Водночас з аналізу статей 655, 658 ЦК України, пунктів 4, 5 розділу X Порядку вбачається, що набуття майна за результатами електронних торгів є договором купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник, а продавцями, які мають право примусового продажу такого майна, є організатор електронних торгів, який укладає договір, та державна виконавча служба або приватний виконавець, які виконують договір у частині передання права власності на майно покупцю. Покупцем відповідно є переможець електронних торгів.

Організатор електронних торгів пропонує майно для продажу шляхом розміщення інформаційного повідомлення про електронні торги, в якому визначається це майно (пункти 5-10 розділу ІІІ Порядку). Тим самим організатор визначає одну з умов майбутнього договору купівлі-продажу - майно, яке продається організатором. Отже, до початку торгів як продавцю, так і потенційним покупцям (учасникам торгів) відомі всі умови майбутнього договору купівлі-продажу, окрім ціни та особи покупця.

Учасники електронних торгів висувають свої цінові пропозиції (оферти) щодо укладення договору купівлі-продажу за запропонованими ними цінами шляхом їх подання через вебсайт електронних торгів. Прийняття пропозиції (акцепт) учасника, який запропонував найвищу ціну, здійснюється автоматично засобами системи реалізації майна (пункт 2 розділу V, пункт 1 розділу VIII Порядку).

За наслідками торгів визначаються і покупна ціна (яка запропонована переможцем), і особа покупця (яким є переможець торгів). Отже, моментом укладення договору купівлі-продажу є момент визначення переможця торгів, тобто момент акцепту його пропозиції (частина друга статті 638 ЦК України). Протокол електронних торгів підписується організатором (пункт 2 розділу VIII Порядку) і є доказом укладення договору купівлі-продажу продавцем та переможцем торгів за ціною, визначеною у протоколі. Подальше оформлення та підписання договору купівлі-продажу як окремого документа Порядком не передбачене.

Укладений на електронних торгах договір купівлі-продажу підлягає виконанню у порядку, визначеному розділом X Порядку. Покупець (переможець електронних торгів) протягом десяти банківських днів з дня визначення його переможцем здійснює розрахунки за придбане на електронних торгах майно відповідно до пункту 1 розділу X Порядку. Дата, до якої переможець електронних торгів повинен повністю сплатити ціну лота, зазначається також у протоколі (абзац дев`ятий пункту 1 розділу VIII Порядку). Правовою підставою сплати покупцем (переможцем торгів) коштів як покупної ціни за придбане майно є договір купівлі-продажу, укладений на торгах.

Після виконання покупцем (переможцем електронних торгів) свого обов`язку за договором купівлі-продажу, тобто після повного розрахунку за придбане майно, виконавець протягом п`яти робочих днів складає акт про проведені електронні торги. Державний виконавець додатково затверджує акт про проведені електронні торги у начальника відділу, якому він безпосередньо підпорядкований; приватний виконавець самостійно затверджує акт про проведені електронні торги шляхом його підписання та скріплення печаткою приватного виконавця (пункт 4 розділу X Порядку). У випадку придбання нерухомого майна документом, що підтверджує виникнення права власності на придбане майно, є свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, яке видається нотаріусом на підставі акта про проведені електронні торги (пункт 8 розділу X Порядку).

Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19).

Отже, процедура реалізації майна на прилюдних торгах полягає у забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця-учасника прилюдних торгів за плату. Така процедура полягає в укладенні та виконанні договору купівлі-продажу. На підтвердження його укладення складається відповідний протокол, а на підтвердження виконання з боку продавця - акт про проведені прилюдні торги (див. висновки сформульовані у пункті 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц (провадження № 14-577цс19)).

Відповідно до частини другої статті 638 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Відповідно до частини першої статті 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. За змістом зазначених положень моментом укладення договору купівлі-продажу на прилюдних торгах є момент визначення переможця торгів, тобто момент акцепту пропозиції останнього щодо ціни. Оформлення та підписання договору купівлі-продажу як окремого документа Порядок не передбачає.

Тому всі умови майбутнього договору купівлі-продажу, окрім ціни та особи покупця, повинні міститися в інформаційному повідомленні про електронні торги (торги за фіксованою ціною). Зокрема, у такому повідомленні повинна міститися вичерпна інформація про майно, яке продається (див. висновки сформульовані у пункті 56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20)).

Відповідно до частини першої статті 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Передання майна полягає у переході його з володіння однієї особи (яка втрачає володіння) до іншої (яка його набуває).

Набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Близькі за змістом висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункти 95, 96), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29).

Відповідно до частини третьої статті 334 ЦК України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Оскільки, як зазначено вище, оформлення та підписання договору купівлі-продажу майна, проданого на прилюдних торгах, як окремого документа законодавством не передбачено, то виникнення права власності не пов`язується з його нотаріальним посвідченням.

Згідно із частиною четвертою статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності на нерухоме майно підлягає державній реєстрації.

Отже, одночасно з набуттям особою у володіння нерухомого майна шляхом державної реєстрації за нею права власності така особа за наявності правових підстав набуває право власності на таке майно.

Відтак, підставою набуття у власність нерухомого майна, придбаного на прилюдних торгах, є договір купівлі-продажу (укладення якого підтверджується протоколом електронних торгів) та дії сторін, спрямовані на передання нерухомого майна у володіння покупця (затвердження акта про проведені електронні торги, видача або надсилання його покупцю, звернення покупця до державного реєстратора з метою державної реєстрації права власності за покупцем).

23 квітня 2021 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті» № 1381-IX від 13 квітня 2021 року, пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого передбачено, що упродовж строку, передбаченого цим Законом для подання заяви про проведення відповідно до пункту 7 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» реструктуризації, та упродовж 60 днів після закінчення зазначеного строку забороняється примусове звернення стягнення (відчуження без згоди власника) на предмет іпотеки, що є забезпеченням виконання зобов`язань, які підлягають реструктуризації на підставі заяви про проведення реструктуризації.

Суд першої інстанції, встановивши, що оспорювані позивачем електронні торги з реалізації арештованого іпотечного майна, оформлені протокол № 534582, відбулися 15 квітня 2021 року, тоді як Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті» набрав чинності 23 квітня 2021 року, дійшов обґрунтованого висновку, що дія положень вказаного закону в силу вимог статті 58 Конституції України (незворотність дії нормативно-правових актів в часі) не поширюється на правовідносини, які виникли до набрання чинності цим законом, а тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог з тих підстав, з якими позивач пов`язувала недійсність електронних торгів.

Доводи апеляційної скарги про те, що районний не врахував, що підтвердженням виникнення права власності на придбане з аукціону майно є не протокол електронних торгів, а саме акт про реалізацію предмета іпотеки від 27 квітня 2021 року, який у даному випадку було складено та підписано приватним виконавцем у період чинності Закону № 1381-ІХ від 13 квітня 2021 року, є необґрунтованими, оскільки предметом судового розгляду є не правомірність дій відповідачів щодо передання нерухомого майна у володіння покупця, зокрема шляхом складання акта про проведені електронні торги, а дотримання процедури проведення електронних (прилюдних) торгів, які є різновидом договору купівлі-продажу, укладення якого підтверджується протоколом електронних торгів від 15 квітня 2021 року.

Суд правильно врахував, що наявність підстав для визнання торгів недійсними має встановлюватися судом на момент їх проведення, а не за наслідком оформлення результатів торгів.

Відомостей про подання ОСОБА_1 до ПАТ «ОТП Банк» саме заяви про реструктуризацію заборгованості за кредитним договором № ML-006/1608/2007від 23 серпня 2007 року за матеріали справи також не містять, а запит про надання інформації про умови реструктуризацію заборгованості в тому числі цим кредитним договором, направлений кредитору засобами поштового зв`язку 27 квітня 2021 року о 15 год. 14 хв., не є такою заявою в розумінні пункту 7 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування».

Більше стороною позивача жодним чином не обґрунтовано, яким саме чином заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № ML-006/1608/2007 від 23 серпня 2007 року підлягала реструктуризації за наявності рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24 листопада 2015 року про солідарне стягнення цієї заборгованості у розмірі 86 930,09 швейцарських франків, що було еквівалентно 1 991 890,96 грн, з позичальника та поручителів на користь банку, яке набрало законної сили та є обов`язковим до виконання згідно зі статтею 129-1 Конституції України.

Посилання апеляційної скарги на те, що з огляду на запроваджену із 23 квітня 2021 року заборону примусового звернення стягнення на предмет іпотеки приватний виконавець не мав права 27 квітня 2021 року видавати акт про реалізацію предмета іпотеки, на підставі якого ОСОБА_3 було зареєстровано право власності на спірну квартиру також є безпідставними, оскільки не стосуються предмету спору.

На підтвердження виконання договору з боку покупця виконавець виносить постанову про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу. Подальші дії покупця (стягувача) та виконавця спрямовані на передання нерухомого майна у володіння покупця. З цією метою виконавець складає акт та видає або надсилає його покупцю, покупець отримує свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів, якщо вони не відбулися (стаття 72 Закону України «Про нотаріат»), звертається до державного реєстратора з метою державної реєстрації права власності за покупцем.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності проводиться, зокрема, на підставі виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів.

Отже, доводи апеляційної скарги ґрунтуються на власному тлумаченні і розумінні стороною позивача спірних правовідносин та положень законодавства, вони не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і не дають підстав вважати, що районним судом неповно з`ясовано обставин, що мають значення для справи, та/або неправильно застосовано норми матеріального й порушено норми процесуального права, що передбачено статтею 376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги сторони позивача.

За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У такому разі розподіл судових витрат у вигляді сплаченого позивачем судового збору за подання апеляційної скарги не проводиться згідно зі статтями 141, 382 ЦПК України.

Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 21 березня 2023 року у даній справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 12 грудня 2023 року.

Головуючий С.А. Голуб

Судді: Т.О. Писана

Д.О. Таргоній