Ухвала

від 14.12.2023 по справі 757/19682/18-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 757/19682/18-ц Головуючий у суді І інстанції Григоренко І.В.

Провадження № 22-з/824/1595/2023 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.

У Х В А Л А

про забезпечення позову

14 грудня 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Голуб С.А.,

суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О.,

розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову по цивільній справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 жовтня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,

в с т а н о в и в:

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

Позов обґрунтований тим, що у травні 2005 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 познайомились під час святкування Дня Києва. З травня 2006 року сторони почали проживати однією сім`єю, вести спільне господарство та спільно відпочивати.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилась донька ОСОБА_4 . З осені 2008 року позивач за особисті кошти орендував квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , куди вони разом з відповідачкою переїхали та проживали там однією сім`єю і вели спільне господарство.

04 червня 2010 року позивач та відповідачка придбали квартиру АДРЕСА_2 , а також машиномісце № НОМЕР_1 в підземному автопаркінгу за зазначеною адресою. При купівлі цього нерухомого майна покупцем за договором, а також власником цього майна зазначена саме ОСОБА_3 , якій на той час було лише 25 років та яка у цей період ніде не працювала. ІНФОРМАЦІЯ_2 у позивача та відповідачки народилася друга дитина - син ОСОБА_5

13 грудня 2012 року сторони придбали квартиру АДРЕСА_3 , де покупцем за договором, а також власником цього майна зазначена ОСОБА_3 .

Фактично від травня 2006 року до квітня 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали разом однією сім`єю, були пов`язані спільним побутом, вели спільне господарство. Під час проживання однією сім`єю сторони мали спільний сімейний бюджет.

Позивач надавав відповідачці нотаріально посвідчені довіреності на розпорядження своїми банківськими рахунками та коштами, що на них зберігались, а також нотаріально засвідчені довіреності на керування та розпорядження своїми автомобілями, вони разом подорожували та відпочивали, тривалий час мешкали за межами України.

Останні роки сумісного життя позивач разом з відповідачкою та дітьми мешкали у Австрії. Датою припинення фактичних шлюбних відносин позивач вважає 29 квітня 2015 року. Саме цього дня позивач прилетів із-за кордону до Києва (аеропорт «Бориспіль»). По дорозі до м. Києва позивач на власному автомобілі потрапив у дорожньо-транспортну пригоду, в результаті якої отримав тяжкі тілесні ушкодження. Наслідком отриманих травм стало довготривале лікування у лікарнях м. Києва та отримання другої групи інвалідності. Об`єктами спільного майна подружжя є майно, придбане сторонами протягом періоду з травня 2006 року до 29 квітня 2015 року.

Нерухоме майно, яке є предметом цього спору, зареєстроване на ОСОБА_2 , однак це майно придбано під час спільного проживання, отже, це майно є їх спільною сумісною власністю.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ним право власності на 1/2 частини нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 166,6 кв. м, квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 225,40 кв. м, машиномісця АДРЕСА_4 , загальною площею 10,50 кв. м; а також вирішити питання про розподіл судових витрат.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2022 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, 23 січня 2023 року позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Постановою Київського апеляційного суду від 13 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2022 року - без змін.

Постановою Верховного Суду від 16 листопада 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 13 червня 2023 року скасовано та передано справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 27 листопада 2023 року закінчено проведення підготовчих дій у справі та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи на 24 січня 2023 року о 12 год. 30 хв.

11 грудня 2023 року до апеляційного суду надійшла заява представника позивача - адвоката Беніцької В.І. про забезпечення позову, в якій представник просить вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_5 ; машиномісце № НОМЕР_1 в підземному автопаркінгу за адресою: АДРЕСА_6 ; квартиру АДРЕСА_7 , загальною площею 166,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_8 .

В обґрунтування заявлених вимог зазначила, що предметом поділу у даній справі є вказані вище об`єкти нерухомого майна, однак 20 квітня 2023 року відповідачка подарувала рідному брату ОСОБА_6 спірну квартиру АДРЕСА_3 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23 травня 2023 року і договором дарування квартири від 20 квітня 2023 року.

Відповідні дії свідчать про свідоме зловживання правами з метою ухилення від виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог про поділ спільного майна, придбаного ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в період спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Вказані обставини, на переконання представника позивача, є підставою для забезпечення позову, адже невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду та ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

За правилом пункту 3 частини першої статті 152 ЦПК України заява про забезпечення позову подається після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.

Згідно із вимогами частини першої статті 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду), крім випадків, передбачених частиною п`ятою цієї статті.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 365 ЦПК України суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду за клопотанням учасників справи вирішує питання щодо вжиття заходів забезпечення позову.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи та заявлені вимоги, колегія суддів вважає, що заява про забезпечення позову підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

На підставі частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи подальше вчинення дій, що можуть порушити права та інтереси позивача, поновлення яких є предметом судового розгляду.

Згідно із частиною першою статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

При цьому заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).

Обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі у разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведе до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об`єктивний характер.

У постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 754/4437/18 (провадження № 61-47464св18) зроблено висновок про те, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Таким чином, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу. Забезпечення позову спрямоване насамперед проти несумлінних дій відповідача, який за час розгляду справи може приховати майно, продати, пошкодити, знищити чи знецінити його.

Встановлено, що у справі, яка переглядається апеляційним судом, предметом судового розгляду є майнові вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, набутого за час спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а саме: квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 166,6 кв. м, квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 225,40 кв. м, машиномісця № НОМЕР_1 , що знаходиться в АДРЕСА_6 , загальною площею 10,50 кв. м.

20 квітня 2023 року ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_6 спірну квартиру АДРЕСА_3 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23 травня 2023 року і договором дарування квартири від 20 квітня 2023 року, посвідченим приватним нотаріусом КМНО Ситницькою Т.О.

Сторона позивача просить вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірні об`єкти нерухомості, посилаючись на те, що відповідачка відчужила своєму рідному братові одну із квартир, у зв`язку з чим існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову щодо поділу спільного майна, а також забезпечення ефективного захисту, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову має бути домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Необхідність застосування заходів забезпечення позову випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цих заходів призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Забезпечення позову не повинно порушувати принципи змагальності і процесуального рівноправ`я сторін. Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року № ETS № 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

При цьому ЄСПЛ у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» ЄСПЛ зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) ЄСПЛ вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, держава Україна несе обов`язок перед заінтересованими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

На це вказується, зокрема, і в пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справі № 1-33/2004, в якому зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом, як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Також Конституційний Суд України у пункті 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

ЄСПЛ у рішенні від 20 липня 2004 року у справі «Шмалько проти України» вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

Аналогічні висновки викладені у постановах (ухвалах) Верховного Суду від 27 листопада 2019 року в справі № 331/3944/18 (провадження № 61-11311св19), від 07 липня 2021 року в справі № 639/8124/20-ц (провадження № 61-10478ск21) та від 01 липня 2021 року в справі № 754/3144/21 (провадження № 61-10012ск21).

Стороною позивача було надано належні та достатні докази на підтвердження того, що дійсно існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову щодо поділу вищевказаного майна у спосіб, який ОСОБА_1 вважає для себе прийнятним, а внаслідок ухвалення такого рішення позивач буде мати можливість задовольнити свої вимоги, оскільки 1/2 частина у праві власності на квартири та машиномісця, що наразі належать ОСОБА_2 , перейде до нього відповідно заявлених позовних вимог.

При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачки, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним. Можливість накладення арешту на майно в порядку забезпечення позову у спорі про поділ цього майна є додатковою гарантією для позивача того, що рішення суду у разі задоволення позову, буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.

З огляду на обставини спірних правовідносин, якими позивач обґрунтовував свої позовні вимоги, логічними і обґрунтованими є аргументи представника позивача про те, що накладення арешту на спірне нерухоме майно в межах пред`явлених позовних вимог є необхідним і співмірним заходом, який випливає з фактичних обставин, які свідчать про те, що протягом вирішення цього спору не виключається можливість приховування та відчуженнявідповідачкою та пов`язаною з нею особою вказаного майна, що може істотно ускладнити чи унеможливити виконання в майбутньому рішення суду, а також забезпечити ефективний захист і поновлення порушених прав та інтересів позивача.

Суду апеляційної інстанції надано достатньо доказів і наведено значимі факти того, що захист прав, свобод та інтересів позивача у зазначеній справі є неможливим без вжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно, яке є предметом поділу між сторонами.

Отже, здійснивши оцінку обґрунтованості доводів представника позивача щодо необхідності вжиття відповідних заходів та врахувавши, що між сторонами виник майновий спір, а у відповідачки, як власника цього майна, та пов`язаною з нею особою існує реальна можливість вільно розпорядитися ним на власний розсуд, чим може нівелюватися функція судового рішення як механізму дійсного поновлення порушених прав та інтересів особи, яка звернулася до суду за захистом, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав, передбачених статтями 149-153 ЦПК України, для вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту наспірне нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_5 ; машиномісце № НОМЕР_1 в підземному автопаркінгу за адресою: АДРЕСА_6 ; квартиру АДРЕСА_7 , загальною площею 166,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_8 .

Колегія суддів враховує, що питання обґрунтованості позовних вимог перевіряються судом під час розгляду справи по суті і не мають розглядатися при забезпеченні позову, оскільки дана процесуальна дія є оперативним заходом, що вживається для забезпечення виконання рішення суду у разі його потенційного задоволення.

Вид забезпечення позову, який просить застосувати представник ОСОБА_1 - адвокат Беніцька В.І., є співмірним із заявленими позовними вимогами.

У даному випадку такі заходи забезпечення позову не обмежують відповідачку в реалізації її права володіння нерухомим майном та не перешкоджають у вільному користуванні ним, а лише запроваджують тимчасові обмеження, існування яких сприятиме поновленню прав позивача у випадку задоволення позовних вимог, і є дієвою та оптимальною процесуальною дією, яка не дозволить відповідачці на час вирішення спору розпорядитися спірним майном, а також допоможе зберегти у незмінному стані як самі об`єкти обтяження, так і коло осіб, що можуть претендувати на них у межах даного судового розгляду.

Крім того, наведений захід забезпечення позову відповідає вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності вимог позивача щодо забезпечення позову і спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову. Невжиття таких заходів забезпечення позову призведе до неможливості виконання судового рішення і породження нових спорів, що не відповідає завданню цивільного судочинства.

За наведених обставин заява ОСОБА_1 про забезпечення позову по цивільній справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 149, 150, 153, 365, 381, 384 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову по цивільній справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 жовтня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задовольнити.

Вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_5 , реєстраційний номер майна: 30595734; машиномісце № НОМЕР_1 в підземному автопаркінгу за адресою: АДРЕСА_6 , реєстраційний номер майна: 30595787; квартиру АДРЕСА_9 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2723147980000.

Стягувач - ОСОБА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ; адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_10 ; дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Боржник - ОСОБА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 ; адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_11 ; дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Ухвала суду про забезпечення позову є виконавчим документом та підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження. Особи, винні в невиконанні ухвали про забезпечення позову, несуть відповідальність, встановлену законом.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її постановлення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.

Головуючий С.А. Голуб

Судді: Т.А. Слюсар

Д.О. Таргоній