Постанова

від 05.06.2024 по справі 757/19682/18-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2024 року

м. Київ

справа № 757/19682/18-ц

провадження № 61-4627 св 24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,

Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного суду від 28 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Голуб С. А., Слюсар Т.А., Таргоній Д. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

Позовна заява мотивована тим, що у травні 2005 року він

та ОСОБА_4 познайомились під час святкування Дня Києва. З травня

2006 року він та ОСОБА_4 почали проживати однією сім`єю, вести спільне господарство та спільно відпочивати. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилась дочка - ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження

серія НОМЕР_1 .

З осені 2008 року він за особисті кошти орендував квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , куди вони разом з відповідачкою переїхали та проживали там однією сім`єю і вели спільне господарство.

04 червня 2010 року він та відповідачка придбали квартиру

АДРЕСА_2 , а також машиномісце № НОМЕР_2 у підземному автопаркінгу за зазначеною адресою. При купівлі цього нерухомого майна покупцем за договором, а також власником майна зазначена ОСОБА_4 , якій на той час було лише 25 років та яка у цей період ніде не працювала. 09 грудня 2010 року у нього та відповідачки народилася друга дитина - ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_3 .

13 грудня 2012 року він та відповідачка придбали квартиру

АДРЕСА_3 , де покупцем за договором, а також власником цього майна зазначена ОСОБА_4 .

Фактично з травня 2006 року до квітня 2015 року він та ОСОБА_2 проживали разом однією сім`єю, були пов`язані спільним побутом, вели спільне господарство. Під час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу він та відповідачка мали спільний сімейний бюджет.

Він надавав відповідачці довіреності на розпорядження своїми банківськими рахунками та коштами, що на них зберігались, а також нотаріально засвідчені довіреності на керування і розпорядження своїми автомобілями, вони разом подорожували та відпочивали, тривалий час мешкали за межами території України.

Останні роки сумісного життя він разом з відповідачкою та дітьми мешкали у Австрійській Республіці. Датою припинення фактичних шлюбних відносин він вважає 29 квітня 2015 року. Саме у вказаний день він прилетів із-за кордону

до м. Києва. По дорозі з аеропорту до м. Києва він на власному автомобілі потрапив у дорожньо-транспортну пригоду, у результаті якої отримав тяжкі тілесні ушкодження. Наслідком отриманих травм стало довготривале лікування у лікарнях м. Києва та отримання ІІ групи інвалідності. Об`єктами спільного майна подружжя є майно, придбане ними протягом періоду з травня 2006 року до 29 квітня

2015 року.

Нерухоме майно, яке є предметом цього спору, зареєстроване за ОСОБА_2 , однак це майно придбано за час спільного проживання, а отже, є їх спільною сумісною власністю. У добровільному порядку згоди щодо поділу спірного майна вони дійти не можуть.

З врахуванням викладеного ОСОБА_1 просив суд упорядку поділу спільного майна подружжя визнати за ним право власності на 1/2 частки нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 166,6 кв. м; квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 225,40 кв. м, машиномісця

АДРЕСА_4 , у підземному паркінгу по АДРЕСА_5 , загальною площею 10,50 кв. м;

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2022 року

у складі судді Григоренко І. В. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач посилався на факт проживання з відповідачкою з травня 2006 року по квітень 2015 року однією сім`єю без реєстрації шлюбу. При цьому, він вказував, що ці обставини будуть підтвердженні показаннями свідків. Під час судового розгляду позивач не заявляв клопотань про виклик свідків. Належні письмові докази, які підтверджували б доводи позивача щодо існування між ним та відповідачем відносин, притаманних подружжю, ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та побуту, придбання спірного нерухомого майна за їх спільні сумісні кошти або спільною працею у справі відсутні. При цьому, наявність доказів про придбання турів на відпочинок за кордоном та довіреностей на розпорядження коштами на банківських рахунках позивача не свідчать про існування між сторонами відносин, притаманних подружжю. Наявність у сторін спільних дітей само по собі також не свідчить про утворення родини та спільність побуту. На виконання процесуального обов`язку щодо доведення обставини позову, позивач не підтвердив належними та допустимими доказами факт його з відповідачем спільного проживання з травня 2006 року по квітень 2015 року однією сім`єю.

Згідно з пунктами 1.7 договорів купівлі-продажу квартири та машиномісця

від 04 червня 2010 року покупець придбаває квартиру у особисту власність за особисті кошти, оскільки на момент укладення цих договорів у зареєстрованому шлюбі та/або у фактичних шлюбних відносинах не перебуває, що підтверджується його заявою, зміст якої доведено до відома продавця. Відповідно до пункту 3.5 договору купівлі-продажу квартири від 13 грудня 2012 року покупець заявляє, що в шлюбі не перебуває, грошові кошти за які купується квартира, не є об`єктом спільної власності та є особистою приватною власністю покупця. Доказів на підтвердження того, що вказані договори визнані недійсними матеріали справи не містять.

Ураховуючи викладене, оскільки відсутні правові підстави вважати, що спірне майно є спільним майном подружжя, то таке майно не підлягає поділу між позивачем та відповідачем.

Постановою Київський апеляційний суд від 13 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Печерського районного суду

м. Києва від 18 жовтня 2022 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскільки позивач не звертався з позовною вимогою про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та за відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, відсутні і підстави, передбачені статтею 74 СК України вважати майно таким, що належить на праві спільної сумісної власності сторонам, як жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2023 року касаційну скаргу

ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_7 , задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 13 червня 2023 року скасовано та передано справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження

№ 61-11480 св 23).

Судове рішення суду касаційної інстанції мотивовано тим, що апеляційний суд дійшов передчасного висновку про те, що оскільки позивач не звертався з позовною вимогою про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та за відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, відсутні, так як для застосування положень статті 74 СК України законодавцем не передбачено обов`язкового пред`явлення окремої позовної вимоги про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у разі поділу спільного сумісного майна набутого під час спільного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Суд апеляційної інстанції не врахував, що разом із апеляційною скаргою та поясненнями до апеляційної скарги позивач надав докази на підтвердження факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . При цьому позивач просив визнати причини неподання доказів в суд першої інстанції поважними та дослідити нові докази, пославшись на те, що протягом 4 років перебування справи на стадії підготовчого провадження і до судового засідання 18 жовтня 2022 року ОСОБА_2 не заперечувала своє спільне проживання однією сім`єю з ОСОБА_1 . Крім того, в інших судових справах впродовж років, подаючи процесуальні офіційні документи, ОСОБА_2 підтверджувала факт її проживання однією сім`єю з ОСОБА_1 .

Апеляційний суд постановив протокольні ухвали про задоволення клопотань позивача про долучення доказів до матеріалів справи, проте не дослідив їх, не надав їм оцінки. 24 квітня 2023 року позивач звернувся із заявою про виклик свідків і у судовому засіданні 25 квітня 2013 року були допитані свідки:

ОСОБА_8 та ОСОБА_9 . Проте апеляційний суд не надав будь-якої правової оцінки показанням вказаних свідків. Суд апеляційної інстанції не врахував, що майно, набуте сторонами за час спільного проживання, належить жінці та чоловікові, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, на праві спільної сумісної власності.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 28 лютого 2024 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Печерського районного суду

м. Києва від 18 жовтня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково. У порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 225,40 кв. м, реєстраційний номер майна: 30595734; машиномісце № НОМЕР_2 ,

що знаходиться в АДРЕСА_5 , загальною площею 10,50 кв. м, реєстраційний номер майна: 30595787.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави в особі Державної судової адміністрації

України судовий збір у розмірі 39 645 грн.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що на підтвердження своїх позовних вимог позивач додав до позовної заяви відповідні докази, а саме: копії довіреностей, виданих ним 22 вересня 2010 року на ім`я відповідачки, якими уповноважив ОСОБА_2 розпоряджатися його депозитним рахунком

№ НОМЕР_4 в публічному акціонерному товаристві «Універсал Банк» (далі - ПАТ «Універсал Банк») в доларах США і в тому самому банку розпоряджатись поточним рахунком № НОМЕР_5 в євро. У березні 2011 року позивач видав на ім`я ОСОБА_2 ще одну довіреність на розпорядження відкритим на ім'я ОСОБА_1 в ПАТ «Універсал Банк» поточним рахунком № НОМЕР_6 в доларах США. Відповідно до довідок ПАТ «Універсал Банк» станом на 12 березня 2012 року на рахунку фізичної особи в доларах США № 26209000678937 сума коштів складала 293 612,88 доларів США, а станом на 09 квітня 2012 року сума коштів на рахунку фізичної особи в доларах США № 26209000678937 складала 321 087,38 доларів США. Також позивач надав копії довіреності, виданої ОСОБА_2 29 серпня 2014 року, якою вона уповноважила ОСОБА_1 представляти її інтереси щодо належного їй автомобіля «Bentley Continental» в усіх органах, керувати ним. Вказаними доказами доводиться спільне розпорядження сторонами майном, яке належало їм.

При цьому позивач надав суду докази спільного відпочинку сторін у 2009 році

у Грецькій Республіці, у 2012 році на Мальдівських островах Мальдівської Республіки, у 2013 році у Грецькій Республіці, у 2013 році на Мальдівських островах Мальдівської Республіки, у 2014 році в Арабській Республіці Єгипті, у 2015 році

у Грецькій Республіці. Також позивач додав авіаквитки, якими підтверджено перельоти сторін одночасно із м. Відня Австрійської Республіки до м. Києва та у зворотному напрямку.

Відзив відповідачки не містить заперечень щодо факту проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу у спірний період.

Апеляційний суд зазначив, що з урахуванням наведених вище обставин, а саме долучення до позовної заяви доказів, які були достатніми і самі по собі доводили наявність спільного бюджету та сімейних відносин між сторонами, відсутності заперечень відповідачки проти встановлення факту проживання однією сім`єю,

у позивача не було підстав для надання усіх можливих доказів, які були створені протягом тривалого проживання однією сім`єю.

Разом з тим апеляційний суд врахував обставини, на які посилався позивач,

а саме отримання ним травми унаслідок ДТП, тривале лікування, обмеження відповідачкою доступу до квартири, в якій зберігалися відповідні докази і у зв`язку із цим неможливість їх вчасного подання до суду першої інстанції. Проти наведених обставин відповідачка не заперечувала у відзиві на апеляційну скаргу.

Отже, надані позивачем докази до апеляційної скарги були долучені при попередньому перегляді справи в апеляційному порядку, а наведене вище мотивування щодо обґрунтованості їх залучення і наявності підстав для їх прийняття на стадії апеляційного провадження є достатнім і зрозумілим, тому ці докази можуть бути оцінені судом апеляційної інстанції на предмет їх належності, допустимості і достатності.

Відповідно до копії позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договорів недійсними від 21 жовтня 2016 року, поданої до Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області, ОСОБА_2 зазначено, що вона разом із ОСОБА_1 для забезпечення екологічно безпечних умов спільних дітей за спільні кошти придбали три земельні ділянки і житловий будинок, які були оформлені на ОСОБА_1 і почали будувати новий житловий будинок, площею 243,6 кв. м, за адресою: АДРЕСА_6 . Справа № 695/3204/16-ц розглядалась Золотоніським міськрайонним судом Черкаської області і ухвалою від 21 грудня 2017 року провадження було закрито у зв`язку з відмовою позивачки від позовних вимог.

У позовній заяві ОСОБА_2 до ОСОБА_1 від 27 жовтня 2020 року про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 зазначалося, що вона з травня 2006 року проживала разом із ОСОБА_1 однією сім`єю, вони вели спільне господарство, спільно відпочивали та мали спільний побут. У цей період в них народилося двоє дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а з вересня 2015 року вони живуть окремо. Справа № 755/15979/20 перебуває на розгляді у Дніпровському районному суді м. Києва.

З копії позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1 від 27 грудня 2020 року щодо виключення відомостей про особу, як батька, з актового запису про народження дитини ОСОБА_6 , вбачається, що ОСОБА_2 вказувалося, що вона з травня 2006 року проживала разом із ОСОБА_1 однією сім`єю, вони вели спільне господарство, спільно відпочивали та мали спільний побут.

У цей період в них народилося двоє дітей, а з вересня 2015 року вони живуть окремо. Справа № 755/374/21 розглядалася Дніпровським районним судом

м. Києва і за заявою ОСОБА_2 ухвалою суду від 14 червня 2022 року її позов був залишений без розгляду.

Згідно з листом товариства з обмеженою відповідальністю «Система 200» родина ОСОБА_1 в особі дружини ОСОБА_2 разом із дітьми ОСОБА_5 та ОСОБА_6 є пацієнтами медичного центру «Медіна». ОСОБА_1 приводив на регулярні профілактичні огляди своїх дітей.

Відповідно до довідки гостинного комплексу «Пуща Лісна» від 14 квітня 2016 року ОСОБА_1 разом із сім`єю ОСОБА_2 , ОСОБА_10 та ОСОБА_6 з 02 липня по 02 вересня 2008 року, з 01 травня по 31 травня 2010 року, з 01 травня по 01 вересня 2011 року, з 01 серпня по 01 вересня 2012 року проживали в цьому готелі.

Ураховуючи викладене, позивачем належними та допустимими доказами підтверджено факт сталих сімейних відносин, притаманних подружжю, вони вели спільний побут, мали спільне місце проживання, витрати і подорожі.

Отже, спірне нерухоме майно набуто сторонами за час проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з травня 2006 року по квітень 2015 року, тому є їх спільною сумісною власністю.

Під час розгляду цієї справи 20 квітня 2023 року ОСОБА_2 без його згоди подарувала спірну квартиру АДРЕСА_3

ОСОБА_11 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23 травня 2023 року і договором дарування квартири від 20 квітня 2023 року.

13 червня 2023 року позивач подав до апеляційного суду заяву, в якій просив виділити йому у власність квартиру

АДРЕСА_2 та 1/2 частку машиномісця у підземному паркінгу за тією самою адресою.

Отже, при поділі спільного майна має враховуватися ринкова вартість відчуженої відповідачкою квартири, яка становить 15 824 800 грн. Вартість іншого майна, яке перебуває у спільній власності сторін становить 15 825 400 грн (14 855 500 грн (квартира) + 969 900 грн (машиномісце)).

Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку про те, що квартира

АДРЕСА_2 , загальною площею 225,40 кв. м, та машиномісце № НОМЕР_2 , що розташоване у підземному паркінгу за цією самою адресою підлягають виділенню у власність ОСОБА_1 , оскільки їх вартість відповідає вартості відчуженої відповідачкою квартирі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 просив оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати й залишити у силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 757/19682/18-ц з Печерського районного суду м. Києва. Підставою відкриття касаційного провадження зазначено пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

У квітні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 травня 2024 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що, враховуючи критерії, які визначені

у відповідних постановах Верховного Суду, слід констатувати, що в період придбання майна, що є предметом судового розгляду, позивач та відповідач не були подружжям та сім`єю, оскільки разом не проживали, не мали спільного сімейного бюджету, не несли спільних сімейних витрат, не сплачували разом комунальні платежі, не вели спільне господарство, не мали взаємних подружніх прав та обов`язків, не були пов`язані спільним побутом, не брали спільної участі у придбанні майна для спільного користування, у витратах на утримання житла, його ремонті, не мали усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловими приміщеннями. У суді першої інстанції позивачем не подано доказів на підтвердження існування вказаних відносин.

У договорах купівлі-продажу спірного майна чітко зазначено, що відповідачка, як покупець у шлюбі не перебуває, а майно купує за власні кошти.

Подані позивачем до суду першої інстанції документи не підтверджують, що він та відповідач у період придбання майна проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, перебували в фактичних сімейних відносинах та складали між собою сім`ю.

Апеляційним судом безпідставно прийнято нові докази, позивачем не наведено поважних причин їх неподання до суду першої інстанції.

Доводи особи, яка подала відзив

У травні 2024 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_7 подала заперечення на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувана постанова апеляційного суду є законною і обґрунтованою, доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на їх законність не впливають. Факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу позивача та відповідачки з травня 2006 року по квітень

2015 рокувизнаний сторонами і не потребує доказування. Крім того, вказані обставини підтверджуються чисельними доказами, які наявні у справі. Отже, спірне нерухоме майно є спільною сумісною власністю подружжя.

Також у цьому запереченні представником ОСОБА_1 - ОСОБА_7 порушено клопотання про закриття касаційного провадження відповідно до положень пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України, згідно з яким суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

У травні 2024 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_12 подав відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувана постанова апеляційного суду є законною і обґрунтованою, доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на їх законність не впливають. Апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів дійшов правильного висновку про доведеність позивачем чисельними доказами факт проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

За обставинами позову, як встановив апеляційний суд, з травня 2006 року

ОСОБА_1 та ОСОБА_4 почали проживати однією сім`єю без реєстрації шлюбу, вести спільне господарство та спільно відпочивати.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народилась дитина - ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії

НОМЕР_1 , виданим відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпровського управління юстиції у м. Києві, в якому батьком ОСОБА_5 зазначено

ОСОБА_1

04 червня 2010 року між ОСОБА_13 , як продавцем, та ОСОБА_4 ,

як покупцем, був укладений договір купівлі-продажу квартири, за умовами якого покупець набула у власність квартиру АДРЕСА_2 ,

а також договір купівлі-продажу машиномісця за умовами якого покупець набула

у власність машиномісце № НОМЕР_2 у підземному автопаркінгу за зазначеною адресою.

ІНФОРМАЦІЯ_4 у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народилася дитина - ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про народження від 04 січня

2011 року серії НОМЕР_3 , виданим відділом реєстрації актів цивільного стану Печерського управління юстиції у м. Києві, в якому батьком ОСОБА_6 зазначено ОСОБА_1

13 грудня 2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Мабуст»,

як продавцем, та ОСОБА_2 , як покупцем, був укладений договір купівлі-продажу квартири, за умовами якого покупець набула у власність квартиру АДРЕСА_3 .

Позивач на підставі двох довіреностей від 22 вересня 2010 року уповноважив ОСОБА_2 на розпорядження його рахунками, відкритими в ПАТ «Універсал Банк».

Позивач надав довідки від 12 березня 2012 року та від 09 квітня 2012 року, згідно з якими на його рахунку у ПАТ «Універсал Банк» на вказані дати знаходилися суми коштів: 293 612,88 доларів США та 321 087,38 доларів США.

20 квітня 2023 року ОСОБА_2 подарувала спірну квартиру

АДРЕСА_3 ОСОБА_11 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23 травня 2023 року і договором дарування квартири від 20 квітня 2023 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ситницькою Т. О. (а.с 160-163, т. 3).

Відповідно до копії позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договорів недійсними від 21 жовтня 2016 року, поданої до Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області, ОСОБА_2 зазначено, що вона разом із ОСОБА_1 для забезпечення екологічно безпечних умов спільних дітей за спільні кошти придбали три земельні ділянки і житловий будинок, які були оформлені на ОСОБА_1 і почали будувати новий житловий будинок,

площею 243,6 кв. м, за адресою:

АДРЕСА_6 . Справа № 695/3204/16-ц розглядалась Золотоніським міськрайонним судом Черкаської області і ухвалою від 21 грудня 2017 року провадження було закрито у зв`язку з відмовою позивачки від позовних вимог.

У позовній заяві ОСОБА_2 до ОСОБА_1 від 27 жовтня 2020 року про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 зазначалося, що вона з травня 2006 року проживала разом із ОСОБА_1 однією сім`єю, вони вели спільне господарство, спільно відпочивали та мали спільний побут. У цей період в них народилося двоє дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а з вересня 2015 року вони живуть окремо. Справа № 755/15979/20 перебуває на розгляді у Дніпровському районному суді м. Києва.

З копії позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1 від 27 грудня 2020 року щодо виключення відомостей про особу, як батька, з актового запису про народження дитини ОСОБА_6 , вбачається, що ОСОБА_2 вказувалося, що вона з травня 2006 року проживала разом із ОСОБА_1 однією сім`єю, вони вели спільне господарство, спільно відпочивали та мали спільний побут.

У цей період в них народилося двоє дітей, а з вересня 2015 року вони живуть окремо. Справа № 755/374/21 розглядалася Дніпровським районним судом

м. Києва і за заявою ОСОБА_2 ухвалою суду від 14 червня 2022 року її позов був залишений без розгляду.

Згідно з листом товариства з обмеженою відповідальністю «Система 200» родина ОСОБА_1 в особі дружини ОСОБА_2 разом із дітьми ОСОБА_5 та ОСОБА_6 є пацієнтами медичного центру «Медіна». ОСОБА_1 приводив на регулярні профілактичні огляди своїх дітей.

Відповідно до довідки гостинного комплексу «Пуща Лісна» від 14 квітня 2016 року ОСОБА_1 разом із сім`єю ОСОБА_2 , ОСОБА_10 та ОСОБА_6 з 02 липня по 02 вересня 2008 року, з 01 травня по 31 травня 2010 року, з 01 травня по 01 вересня 2011 року, з 01 серпня по 01 вересня 2012 року проживали в цьому готелі.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувана постанова апеляційного суду ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Надаючи правову оцінку встановленим судами обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки (абзац перший частини другої статті 3 СК України).

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (пункти 1, 2, 3 частини першої статті 57 СК України).

Якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу (стаття 74 СК України, у редакції, чинній з 16 січня 2007 року).

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша

статті 71 СК України).

Тлумачення вказаних норм з урахуванням принципу розумності, свідчить, що статтею 74 СК України регулюються тільки майнові права та обов`язки жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. При цьому на рівні статті 74 СК України передбачено загальне правило: майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності цих осіб, поширюються положення глави 8 СК України.

У статті 74 СК України закріплено спеціальний прийом юридичної техніки для того, щоб уникнути повторення норм СК України. Це означає, що майно, набуте цими особами за час спільного проживання, належить жінці та чоловікові, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, на праві спільної сумісної власності. Тобто і для жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, передбачено презумпцію спільності права власності. Ця презумпція може бути спростована й жінка та (або) чоловік можуть оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числів судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на жінку та (або) чоловіка, який її спростовує. Жінка та (або) чоловік, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів.

Законодавець визначив у статтях 57 та 58 СК України випадки для подружжя,

за яких майно є особистою приватною власністю. Такий же підхід має бути застосований і до жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. Зокрема, особистою приватною власністю для жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, є: майно, набуте нею, ним до проживання однією сім`єю; майно, набуте нею, ним за час проживання однією сім`єю, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час проживання однією сім`єю, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Спільною сумісною власністю жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з них вони були набуті.

Як поділ спільного сумісного майна в натурі, так і визначення розміру часток жінки та чоловіка, може здійснюватися на підставі: а) договору жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі; б) рішення суду при наявності спору між жінкою та чоловіком, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі.

У постанові Верховного Суду України від 08 червня 2016 року у справі

№ 6-2253цс 15 зроблено висновок, що за правилами статті 74 СК України

(у редакції, чинній до 16 січня 2007 року) якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки або чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 цього Кодексу. Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно. Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків. Особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти. Рішення обґрунтовують належними і допустимими доказами, про що зазначають у мотивах прийнятого рішення з посиланням на конкретні факти».

Аналогічні по суті висновки зроблені у постанові Верховного Суду від 18 липня

2018 року у справі № 544/1274/16-ц (провадження № 61-22277 св 18), постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 490/6060/15-ц (провадження №61-28343св 18, постанові Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі

№ 751/3021/17 (провадження № 61-10778 св 18).

Тлумачення статті 74 СК України, в редакції, чинній як до, так і з 16 січня 2007 року, свідчить, що для застосування статті 74 СК України законодавцем не передбачено обов`язкового пред`явлення окремої позовної вимоги про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у разі поділу спільного сумісного майна набутого під час спільного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Тобто, така обставина (факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу), у разі пред`явлення позову про поділ спільного сумісного майна набутого під час спільного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю без реєстрації шлюбу, встановлюється під час розгляду такого позову. Також не виключається, що така обставина (факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу) визнається сторонами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі

№ 644/6274/16-ц (провадження № 14-283 цс 18) зазначено, що «згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України

від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім`ї» членами сім`ї військовослужбовця є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі

№ 760/20948/16-ц (провадження № 14-70 цс 22) зроблено висновок, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Разом з тим у справах позовного провадження факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов`язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами.

Вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити такі факти: спільне проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження №14-22 цс 20)).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін

(частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У сторін за спірний період народилося двоє дітей, а саме ІНФОРМАЦІЯ_1

дочка - ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження

серія НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_4 син - ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_3 .

Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про те, що позивачем на підтвердження своїх позовних вимог було подано до суду першої інстанції дві довіреності від 22 вересня 2010 року видані ним на ім`я відповідачки, якими він уповноважив ОСОБА_2 на розпорядження відкритими на його ім`я рахунками

в ПАТ «Універсал Банк», нотаріально посвідчену довіреність від 29 серпня

2014 року, якою ОСОБА_2 уповноважила ОСОБА_1 представляти її інтереси щодо належного їй автомобіля «Bentley Continental» в усіх органах та керувати ним. Крім того, позивач надав докази спільного відпочинку сторін

у 2009 році у Грецькій Республіці, у 2012 році на Мальдівських островах Мальдівської Республіки, у 2013 році у Грецькій Республіці, у 2013 році на Мальдівських островах Мальдівської Республіки, у 2014 році в Арабській Республіці Єгипті, у 2015 році у Грецькій Республіці.

Апеляційний суд вірно врахував отримання позивачем травми унаслідок ДТП, тривале лікування, обмеження відповідачкою доступу до квартири, в якій зберігалися відповідні докази і у зв`язку із цим неможливість їх вчасного подання до суду першої інстанції.

Згідно з частиною третьою статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Отже, апеляційний суд, врахувавши висновки Верховного Суду при попередньому скасуванні судового рішення згідно з частиною п`ятою статті 411 ЦПК України, вірно прийняв нові докази та надав їм належу правову оцінку, у тому числі вірно вказав, що ОСОБА_2 у поданих нею до різних судів трьох позовних заявах до ОСОБА_1 про визнання договорів недійсними; про позбавлення батьківських прав; виключення відомостей про особу, як батька, з актового запису про народження дитини, зазначала, що вона з травня 2006 року проживала разом із ОСОБА_1 однією сім`єю, вони вели спільне господарство, спільно відпочивали та мали спільний побут.

Крім того, апеляційний суд указав, що нові докази лише підтверджують доведеність позову, до якого теж були подані докази, які й так були достатніми.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем належними та допустимими доказами підтверджено факт проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу у період з травня 2006 року по квітень 2015 року, оскільки у сторін існували спільний бюджет, сімейні відносини, народилися спільні діти, вони вели спільне господарство і проживали однією сім`єю. Вказані висновки суду спростовують доводи касаційної скарги у відповідній частині.

Таким чином, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що спірне нерухоме майно набуто сторонами за час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з травня 2006 року по квітень 2015 року, тому є їх спільною сумісною власністю.

Разом з тим 20 квітня 2023 року ОСОБА_2 без згоди позивача подарувала спірну квартиру АДРЕСА_3 ОСОБА_11 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23 травня 2023 року і договором дарування квартири

від 20 квітня 2023 року.

У абзаці 2 пункту 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2017 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз`яснено, що у випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

13 червня 2023 року позивач подав до апеляційного суду заяву, в якій просив виділити йому у власність квартиру

АДРЕСА_2 та 1/2 частку машиномісця у підземному паркінгу за тією самою адресою, яка мотивована тим, що відповідачка без згоди позивача після ухвалення рішення суду першої інстанції подарувала своєму рідному брату ОСОБА_11 квартиру АДРЕСА_3 .

З урахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов вірного висновку про те, що квартира АДРЕСА_2 , загальною площею 225,40 кв. м, та машиномісце № НОМЕР_2 , що розташоване у підземному паркінгу за цією самою адресою підлягають виділенню у власність ОСОБА_1 , оскільки їх вартість (14 855 500 грн (квартира) + 969 900 грн (машиномісце) = 15 825 400 грн) відповідає вартості квартири відчуженої відповідачкою (15 824 800 грн).

Такий розподіл майна подружжям у суді касаційної інстанції не оскаржується.

Доводи касаційної скарги про те, що у договорах купівлі-продажу спірного майна чітко зазначено, що відповідачка, як покупець у шлюбі не перебуває, а майно купує за власні кошти, на увагу не заслуговують, оскільки спростовуються встановленими судом обставинами у справі та належним чином оціненими доказами у їх сукупності та взаємозв`язку, що дає підстави для висновку про проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу у вказаний період.

Посилання касаційної скарги на те, що апеляційним судом безпідставно прийнято нові докази, на увагу не заслуговують, оскільки спростовуються висновком апеляційного суду про те, що позивачем наведено поважні причини неподання таких доказів до суду першої інстанції унаслідок отримання ним тяжких травм при настанні ДТП, тривалого лікування, обмеження відповідачкою доступу до квартири, в якій зберігалися відповідні докази. Суд вірно застосував положення частини третьої статті 367 ЦПК України.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

При цьому, згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

У задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_7 про закриття касаційного провадження у справі слід відмовити, оскільки під час касаційного перегляду справи, Верховний Суд не встановив підстав, передбачених статтею 396 ЦПК України, для закриття касаційного провадження у справі.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_7 про закриття касаційного провадження відмовити.

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 28 лютого 2024 рокузалишити без змін.

Поновити виконання постанови Київського апеляційного суду від 28 лютого

2024 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець