Постанова

від 28.02.2024 по справі 757/19682/18-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 757/19682/18-ц Головуючий у І інстанції Григоренко І.В.

Провадження № 22-ц/824/1467/2024 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 лютого 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Голуб С.А.,

суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О.,

за участю секретаря судового засідання - Череп Я.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 жовтня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,

в с т а н о в и в:

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним вище позовом, посилаючись на те, що у травні 2005 року він познайомився із ОСОБА_3 , а з травня 2006 року вони почали проживати однією сім`єю, вести спільне господарство та спільно відпочивати.

Фактично від травня 2006 року до квітня 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали разом однією сім`єю, були пов`язані спільним побутом і мали спільний сімейний бюджет.

Позивач надавав відповідачці нотаріально посвідчені довіреності на розпорядження своїми банківськими рахунками та коштами, що на них зберігались, а також нотаріально засвідчені довіреності на керування та розпорядження своїми автомобілями, вони разом подорожували та відпочивали, тривалий час мешкали за межами України.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилась донька ОСОБА_4 , а ІНФОРМАЦІЯ_5 року - син ОСОБА_5

04 червня 2010 року сторони придбали квартиру АДРЕСА_1 , а також машиномісце АДРЕСА_2 в підземному автопаркінгу за зазначеною адресою.

13 грудня 2012 року сторони придбали квартиру АДРЕСА_3 .

Об`єктами спільного майна подружжя є майно, придбане сторонами протягом періоду з травня 2006 року до 29 квітня 2015 року. Нерухоме майно, яке є предметом цього спору, зареєстроване на ОСОБА_2 , однак воно було придбано під час спільного проживання, отже є їх спільною сумісною власністю.

Останні роки сумісного життя позивач разом з відповідачкою та дітьми мешкали у Австрії. Датою припинення фактичних шлюбних відносин позивач вважає 29 квітня 2015 року. Саме цього дня він потрапив у дорожньо-транспортну пригоду, в результаті якої отримав тяжкі тілесні ушкодження. Наслідком отриманих травм стало довготривале лікування у лікарнях м. Києва та отримання другої групи інвалідності.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ним право власності на 1/2 частини нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 166,6 кв. м; квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 225,40 кв. м; машиномісця АДРЕСА_4 , загальною площею 10,50 кв. м; а також вирішити питання про розподіл судових витрат.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2022 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 з підстав неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального праваі порушення норм права ставилося питання про скасування зазначеного рішення суду та ухвалення нового про задоволення позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що при належному дослідженні наданих ним доказів у суду були достатні підстави для встановлення обставин перебування сторін у фактичних шлюбних відносинах, встановлення обставин їх пов`язаності спільним побутом, ведення спільного господарства, існування спільного сімейного бюджету, піклування один про одного, проведення разом дозвілля, що свідчить про існування в цій сім`ї взаємних прав та обов`язків, які притаманні чоловіку і дружині, зокрема, і права спільної сумісної власності на майно та задоволення позовних вимог про поділ майна.

Вказував, що 30 липня 2018 року ухвалою Печерського районного суду м. Києва було відкрито провадження у даній справі № 757/19682/18-ц, однак в межах чотирьохрічного строку перебування справи на стадії підготовчого провадження і до одного фактично проведеного судового засідання, яке відбулося 18 жовтня 2022 року ОСОБА_2 не заперечувала своє спільне проживання однією сім`єю із ОСОБА_1 .

Одночасно в інших справах, впродовж років подаючи процесуальні офіційні документи, ОСОБА_2 підтверджувала факт її проживання однією сім`єю із ОСОБА_1 .

Зокрема: в позовній заяві до ОСОБА_1 про визнання договорів недійсними від 21 жовтня 2016 року, поданій до Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області у справі № 695/3204/16-ц; в позовній заяві до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав від 27 жовтня 2020 року, поданій до Дніпровського районного суду м. Києва у справі № 755/15979/20; в позовній заяві до ОСОБА_1 про виключення відомостей про особу, як батька, з актового запису про народження дитини ОСОБА_5 від 27 грудня 2020 року, поданій до Дніпровського районного суду м. Києва у справі № 755/374/21.

З огляду на вказані обставини та з метою уникнення обтяження справи надмірною кількістю існуючих в томах таких доказів, як сімейні фото і відео за весь час проживання, довідки про відвідування з дітьми медичних установ, відвідування з дітьми спортивних клубів, спільне оздоровлення сім`ї, покази свідків, в тому числі коменданта будинку по АДРЕСА_5 і няні дітей в нотаріальній формі тощо позивачем не подавались.

За показами свідка ОСОБА_6 , яка протягом 2012-2013 років працювала в сім`ї домашньою працівницею, ОСОБА_1 утримував сім`ю, з любов`ю та ніжністю ставився до дітей, які йому відповідали взаємністю, читав їм книжки, грав у розвиваючі ігри тощо.

За показами свідка ОСОБА_7 , який є комендантом в будинку АДРЕСА_5 , позивач оплачував комунальні послуги по утриманню квартири, гуляв з дітьми в парку, був уважним та ніжним до дітей.

ОСОБА_1 завжди працював, як на території України, так і за кордоном, тому повсякчас дбав про матеріальне забезпечення сім`ї.

Зокрема, в ТОВ «Гостинний двір» він працював на посаді менеджера із зовнішньоекономічної діяльності, у Федерації кінного спорту України на посаді начальника департаменту по зв`язкам з громадськістю та в ТОВ «ТОП Юкрейн» на посаді начальника відділу реклами, періодично маючи відрядження до Великобританії. Також, ОСОБА_1 є співвласником ТОВ «Енергетичний еквівалент» та володіє 50 % від загального розміру статутного капіталу.

Починаючи з 2014 року по 2015 рік ОСОБА_1 і ОСОБА_8 разом зі своїми дітьми проживали в Австрії за адресою: АДРЕСА_6 .

Залишивши у справах м. Відень, ОСОБА_1 , рухаючись по Бориспільському шосе в напрямку м. Києва потрапив в аварію і отримав черепно-мозкову травму. Спочатку лікарі боролися за його життя, а потім він тривалий час перебував в стані реабілітаційного періоду. Станом на сьогодні позивач має інвалідність.

У той час, коли ОСОБА_1 був у реанімації, у всіх квартирах були змінені замки і він вже не зміг та до сьогодні не може повернутися додому. Свої особисті документи позивач відновлював, сімейні фотографії, відео тощо збирав по знайомим і друзям.

Станом на дату подання позову ОСОБА_1 за об`єктивних причин не мав можливості надати усі докази, так як основна частина доказів була за місцем проживання у квартирі по АДРЕСА_5 і йому була повернута з деякими особистими речами вже після звернення до суду. У подальшому, він не подавав зібрані докази по причині визнання факту спільного проживання відповідачкою.

Враховуючи викладене, позивач просив визнати причини неподання доказів в суд першої інстанції поважними та дослідити нові докази, які подаються до апеляційної скарги.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Коротя Р.О. вказував, що подаючи зазначений позов, позивач просив поділити майно, яке він вважає спільною сумісною власністю. Утім, презумпція спільності майна подружжя застосовується у випадку, якщо між особами укладено шлюб, а між позивачем та відповідачкою шлюб не укладався. Рішень про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу судами не ухвалювалися та в цьому судовому розгляді таких позовних вимог не заявлялося, а тому жодних правових підстав розглядати майно відповідачки, як спільну сумісну власність, немає, оскільки майно відповідача є її особистою приватною власністю.

Стверджував, що сторони не були подружжям та сім`єю, разом не проживали, не мали спільного сімейного бюджету, не несли спільних сімейних витрат, не сплачували разом комунальні платежі, не вели спільне господарство, не мали взаємних подружніх прав та обов`язків, не були пов`язані спільним побутом, не мали спільних дітей, не брали спільної участі у придбанні майна для спільного користування та у витратах на утримання житла, його ремонті, не мали усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловими приміщеннями.

Тому, посилаючись на практику Верховного Суду, просив залишити без задоволення апеляційну скаргу, а оскаржуване рішення - без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Постановою Київського апеляційного суду від 13 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2022 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 16 листопада 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 13 червня 2023 року скасовано та передано справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції позивач та його представники - адвокати Беніцька В.І. та Кантемір В.І. підтримали апеляційну скаргу та аргументи, викладені в ній та письмових дебатах, просили скасувати рішення районного суду та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідачки - адвокат Коротя Р.О. в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги з підстав необґрунтованості її доводів, просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення позивача і представників сторін у судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвалене у справі судове рішення не відповідає.

Суд першої інстанції встановив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народилась донька ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження від 20 грудня 2007 року серії НОМЕР_1 , виданим відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпровського управління юстиції у м. Києві, у якому батьком ОСОБА_4 зазначено ОСОБА_1

04 червня 2010 року між ОСОБА_9 , як продавцем, та ОСОБА_3 , як покупцем, був укладений договір купівлі-продажу квартири, за умовами якого покупець набула у власність квартиру АДРЕСА_1 , а також договір купівлі-продажу машиномісця, відповідно до якого покупець набула у власність машиномісце НОМЕР_2 в підземному автопаркінгу за зазначеною адресою.

ІНФОРМАЦІЯ_2 у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народився син ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження від 04 січня 2011 року серії НОМЕР_2 , виданим відділом реєстрації актів цивільного стану Печерського управління юстиції у м. Києві, у якому батьком ОСОБА_5 зазначено ОСОБА_1

13 грудня 2012 року між ТОВ «Мабуст», як продавцем, та ОСОБА_2 , як покупцем, був укладений договір купівлі-продажу квартири, згідно з умовами якого покупець набула у власність квартиру АДРЕСА_3 .

До позовної заяви позивач додав дві довіреності від 22 вересня 2010 року та від 01 березня 2011 року, згідно з якими він уповноважив ОСОБА_2 на розпорядження його рахунками, відкритими в ПАТ «Універсал Банк».

Також позивач надав довідки від 12 березня 2012 року та від 09 квітня 2012 року, згідно з якими на його рахунку у ПАТ «Універсал Банк» на вказані дати знаходилися суми коштів 293 612,88 доларів США та 321 087,38 доларів США відповідно.

Відмовляючи у задоволенні позову про поділ спільного майна подружжя, суд першої інстанції виходив з того, що звертаючись із позовом позивач посилався на обставини проживання з відповідачкою з травня 2006 року по квітень 2015 року однією сім`єю. При цьому, позивач вказував на те, що ці обставини будуть підтвердженні показами свідків, а також зазначив, що він надав відповідачці нотаріально засвідчені довіреності на розпорядження своїми банківськими рахунками та коштами, що на них зберігались, а також нотаріально засвідчені довіреності на керування та розпорядження своїми автомобілями, вони разом подорожували та відпочивали, тривалий час мешкали за межами України. Однак, під час судового розгляду позивач не заявляв клопотань про виклик свідків. Належні письмові докази, які підтверджували б доводи позивача щодо існування між ним та відповідачкою відносин, притаманних подружжю, ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету і побуту та придбання спірного житлового будинку за їх спільні сумісні кошти або спільною працею у матеріалах справи відсутні. При цьому, наявність доказів про придбання турів на відпочинок за кордоном та довіреностей на розпорядження коштами на банківських рахунках позивача не свідчать про існування між сторонами відносин, притаманних подружжю. Наявність у сторін спільних дітей само по собі також не свідчить про утворення родини та спільність побуту. Таким чином, на виконання процесуального обов`язку щодо доведення обставини справи, позивач не довів належними та допустимими доказами факт його з відповідачкою спільного проживання з травня 2006 року по квітень 2015 року однією сім`єю.

Крім того, згідно з пунктами 1.7 договорів купівлі-продажу квартири та машиномісця від 04 червня 2010 року покупець придбає квартиру у особисту власність за особисті кошти, оскільки на момент укладення цих договорів у зареєстрованому шлюбі та/або у фактичних шлюбних відносинах не перебуває, що підтверджується його заявою, зміст якої доведено до відома продавця. Відповідно до пункту 3.5 договору купівлі-продажу квартири від 13 грудня 2012 року покупець заявляє, що в шлюбі не перебуває, грошові кошти за які купується квартира, не є об`єктом спільної власності та є особистою приватною власністю покупця. Доказів на підтвердження того, що вказані договори визнані недійсними матеріали справи не містять.

Проте колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Важливим також є визначення правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин. Саме визначення цих правовідносин дає можливість суду остаточно визначитись, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).

З урахуванням наведеного, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.

За правилом частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до частини першої статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Так, сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).

Відповідно до частин другої та четвертої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права й обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що «згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім`ї» членами сім`ї військовослужбовця є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки».

Відповідно до статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

У постанові Верховного Суду України від 08 червня 2016 року у справі № 6-2253цс15 зроблено висновок, що «за правилами статті 74 СК України (у редакції, чинній до 16 січня 2007 року) якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки або чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 цього Кодексу. Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно. Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків. Особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти. Рішення обґрунтовують належними і допустимими доказами, про що зазначають у мотивах прийнятого рішення з посиланням на конкретні факти».

Таким чином, для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

В силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2018 року в справі № 129/2115/15-ц (провадження № 61-2080св18) вказано, що: «згідно із статтею 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу. Тобто при застосуванні статті 74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю. Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно. Крім того, для визнання майна, придбаного під час фактичних шлюбних відносин, спільною сумісною власністю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім`ї.Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 12 грудня 2012 року (справа № 6-148цс12)».

Законодавець визначив в статтях 57 та 58 СК України випадки для подружжя, за яких майно є особистою приватною власністю. Такий же підхід має бути застосований і до жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. Зокрема, особистою приватною власністю для жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, є: майно, набуте нею, ним до проживання однією сім`єю; майно, набуте нею, ним за час проживання однією сім`єю, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час проживання однією сім`єю, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Спільною сумісною власністю жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з них вони були набуті.

Як поділ спільного сумісного майна в натурі, так і визначення розміру часток жінки та чоловіка, може здійснюватися на підставі: (а) договору жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі; (б) рішення суду при наявності спору між жінкою та чоловіком, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 травня 2023 року в справі № 215/1191/17 (провадження № 61-9767св22).

Законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц).

Критеріями, за якими майну може бути надано статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, відповідно до якої йому може бути надано правовий статус спільної власності подружжя. З урахуванням зазначеного, вирішуючи спір про поділ майна, необхідно установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з`ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки.

Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 686/15993/21, від 09 листопада2022 року у справі № 753/10315/19, від 16 листопада 2022 року у справі № 199/3941/20.

Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно - правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово-експлуатаційної організації. Щодо часу проживання слід зазначити, що за своєю природою проживання однією сім`єю спрямоване на довготривалі відносини (постанова Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 643/6799/17).

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 03 червня 2021 року у справі № 748/1943/19 (провадження № 61-5155св20) дійшов правого висновку про те, що для визначення осіб, як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) вказувала на те, що вирішуючи спір про поділ майна, необхідно встановити як обсяг спільного нажитого майна, так і з`ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України).

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів, які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, факт спільного проживання сам по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю.

За відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, відсутні і підстави, передбачені статтею 74 СК України вважати майно таким, що належить на праві спільної сумісної власності сторонам, як жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків.

Ураховуючи вимоги частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши належні, допустимі, достовірні та достатні докази відповідно до вимог статей 77-80 ЦПК України.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17).

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви (частина друга статті 83 ЦПК України).

Відповідно до частини п`ятої статті 177 ЦПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

За загальним правилом, встановленим у статтях 89, 264 ЦПК України обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У справі, яка переглядається в апеляційному порядку, встановлено, що позивач разом із позовною заявою подав до суду докази, які, на його думку, доводили його позовні вимоги щодо проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 2006 по 2015 рік.

Так, позивач надав суду копії довіреностей, які він видавав на ім`я ОСОБА_2 22 вересня 2010 року і якими уповноважував останню розпоряджатись його депозитним рахунком № НОМЕР_3 в ПАТ «Універсал Банк» в доларах США і в тому ж банку розпоряджатись поточним рахунком № НОМЕР_4 в євро.

В березні 2011 року позивач видав на ім`я ОСОБА_2 ще одну довіреність на розпорядження нею відкритим на ім'я ОСОБА_1 в ПАТ «Універсал Банк» поточним рахунком № НОМЕР_5 в доларах США.

Відповідно до довідок ПАТ «Універсал Банк» станом на 12 березня 2012 року на рахунку фізичної особи в доларах США № НОМЕР_5 сума коштів складала 293 612,88 доларів США, а станом на 09 квітня 2012 року сума коштів на рахунку фізичної особи в доларах США № НОМЕР_5 складала 321 087,38 доларів США.

Також позивач надав суду копії довіреності, виданої ОСОБА_2 29 серпня 2014 року, якою вона на підставі договору доручення, укладеного в усній формі, уповноважила ОСОБА_1 представляти її інтереси щодо належного їй автомобіля марки «Bentley Continental» в усіх органах, керувати ним.

Тобто, цими доказами доводиться спільне розпорядження сторонами майном, яке належало їм (банківськими рахунками, автомобілем).

При цьому позивач надав суду докази спільного відпочинку сторін у 2009 році у Греції, у 2012 році на Мальдівських островах, у 2013 році у Греції, у 2013 році на Мальдівських островах, у 2014 році в Єгипті, у 2015 році у Греції. Також позивач низку авіаквитків, які доводили перельоти обох сторін одночасно із Відня до Києва та у зворотному напрямку.

Відповідачка подала до суду відзив на позовну заяву, в якому наводила обставини вирішення уповноваженими органами Австрії питання опіки над дітьми у 2015-2017 роках. Щодо суті спору про поділ майна, набутого в період спільного проживання однією сім`єю, її заперечення зводились лише до того, що позивач невірно визначив вартість цього майна, не надавши звіт про його оцінку, а також зазначила, що позивач не надав суду доказів, що саме ним надані кошти на придбання спірного майна.

Тобто, відзив відповідачки не містив жодних заперечень щодо факту проживання сторін однією сім`єю як чоловіка ті жінки без реєстрації шлюбу з 2006 по 2015 рік. Отже, позивач вважав достатніми надані ним докази для доведення цього факту. Також він вважав цей факт очевидним із врахуванням інших судових спорів, в яких цей факт наводився і ОСОБА_2 .

Разом з тим, суд першої інстанції при відсутності заперечень відповідачки щодо факту спільного проживання, періоду цього проживання, дійшов висновку, що надані позивачем докази, які доводять наявність у сторін двох дітей, проживання їх разом у Відні, постійні спільні авіаперельоти з Відня до Києва, спільне розпорядження майном, а також спільний відпочинок протягом усіх років проживання не доводить наявність між ними сімейних відносин, які притаманні подружжю.

Не погодившись із таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції (пункт 6 частини другої статті 356 ЦПК України).

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частина третя статті 367 ЦПК України).

Разом із апеляційною скаргою позивач надав:

копію рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2022 року у справі № 757/19682/18-ц (вступна та резолютивна частини);

копію позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договорів недійсними від 21 жовтня 2016 року, поданого до Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області у справі № 695/3204/16-ц;

копію позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 від 27 жовтня 2020 року, поданого до Дніпровського районного суду м. Києва у справі № 755/15979/16-ц);

копію позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про виключення відомостей про особу, як батька з актового запису про народження дитини ( ОСОБА_10 ) ІНФОРМАЦІЯ_6 року, поданого до Дніпровського районного суду м. Києва у справі № 755/374/21;

копії сімейних фото ОСОБА_2 , ОСОБА_1 з дітьми;

копії фото і відео з архіву сім`ї ОСОБА_2 , ОСОБА_1 з дітьми (2 диски);

копію пояснення свідка ОСОБА_6 , підпис якої був нотаріально посвідчений 14 квітня 2016 року;

копію пояснення свідка ОСОБА_7 , підпис якого був нотаріально посвідчений 11 квітня 2016 року;

копію довідки відділу РАЦС Дніпровського РУЮ м. Києва від 20 грудня 2007 року № 473 про реєстрацію народження ОСОБА_11 ;

копію довідки відділу РАЦС Дніпровського РУЮ м. Києва від 20 грудня 2007 № 3350, виданої для виплати допомоги в зв`язку з народженням дитини ОСОБА_11 ;

копію витягу № 00007816013 з Державного реєстру актів цивільного стану громадян і про реєстрацію народження для виплати допомоги у зв`язку з народженням ОСОБА_12 , довідка сформована 04 січня 2011 року;

копію довідки, виданої 10 вересня 2015 року ТОВ «Медична династія» про відвідування батька медичний заклад з ОСОБА_13 ;

копію довідки, виданої 10 вересня 2015 року ТОВ «Медична династія» про відвідування батька медичний заклад з ОСОБА_14 ;

копію листа ТОВ «СисТема-2000» від 11 вересня 2015 року;

копію довідки ТОВ «Пуща Лісна» від 14 червня 2016 року № 48;

копію довідки ТОВ «Спортивно-оздоровчий комплекс «Монітор» про відвідування дітей ОСОБА_15 і ОСОБА_16 спортивного клубу «5 Елемент» разом зі своїм батьком ОСОБА_1 ;

копію проїзного документу ОСОБА_11 ;

копія проїзного документу ОСОБА_12 ;

копію заяви-згоди батька на виїзд дітей до Французької республіки у супроводі матері, посвідченої 14 червня 2013 року;

копію заяви-згоди батька на виїзд дітей до Австрійської республіки у супроводі матері, посвідченої 20 червня 2015 року;

копію характеристики, виданої ТОВ «Гостинний двір»;

копію довідки Федерації кінного спорту України від 02 квітня 2012 року № 41/04;

копію довідки ТОВ «ТОП Юкрейн» від 01 жовтня 2014 року № 2-0110214;

витяг з ЄДР по ТОВ «Енергетичний еквівалент» (ЄДРПОУ 40651177);

копію заповіту, складеного ОСОБА_1 20 червня 2015 року на користь дітей;

копію довідки ТОВ «Основа 22» від 12 грудня 2013 року про проживання ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_1 ;

копію листа ГСУ МВС України від 22 березня 2011 року №13/С-1337, направленого ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_7 ;

копію листа ГУ СУ в м. Києві МВС України від 15 квітня 2011 року №12/1-С-І556, направленого ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_7 ;

копію довідки про стан розслідування кримінального провадження №42015100060000181 від 24 червня 2015 року;

копію заяви свідка ОСОБА_17 ;

копію контракту від 15 квітня 2015 року, за змістом якого ОСОБА_2 вказує склад сім`ї: ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 ;

копію спільної реєстрації ОСОБА_22 та ОСОБА_23 в банківській установі Bank of Amerika в Маямі;

копію закордонного паспорту НОМЕР_6 ОСОБА_24 з відміткою візи 19 квітня 2015 року;

копію довідки ОСОБА_1 від Лікарні швидкої медичної допомоги Київської міської лікарні від 20 травня 2015 року;

копію довідки Універсальної клініки «Оберіг» пацієнта ОСОБА_1 від 05 березня 2010 року;

копію постанови про закриття кримінального провадження Дарницького районного управління ГУМВС України у м. Києві від 28 вересня 2015 року;

копію витягу з історії хвороби виданого у Відні стосовно ОСОБА_25 від 12 березня 2015 року;

копію витягу з історії хвороби виданого у Відні стосовно ОСОБА_26 від 12 березня 2015 року;

копію витягу з історії хвороби (підтвердження) виданий ОСОБА_27 у Відні від 12 березня 2015 року (складений німецькою мовою та перекладений українською у Бюро перекладів 03 березня 2021 року);

копію рахунку на оплату від 30 березня 2018 року ТОВ «ЦИТО ОПТІМА» за карбамід на суму 27 013 500 грн (т. 2, а. с. 91-174).

Крім того разом із поясненнями до апеляційної скарги позивач надав: довідку ПАТ «ОТП Банк» від 25 грудня 2015 року № 004-2/871; довідку ТОВ «Основа 22» від 12 грудня 2013 року; лист ТОВ «Система-2000» від 11 вересня 2015 року; виписку з АТ «ОТП Банк» з 30 червня 2010 року - 24 листопада 2015 року; виписки з Raiffeisen Bank Aval (т. 2, а. с. 224 - т. 3, а. с. 74).

Також 24 квітня 2023 року позивач звернувся із клопотанням про долучення доказів, в якому просив приєднати до матеріалів справи DVD-диск, який містить відеозаписи та фото, які були здійснені за час спільного проживання позивача і відповідача та дослідити їх у судовому засіданні (т. 3, а. с. 75-80). 24 квітня 2023 року позивач звернувся із заявою про виклик свідків (т. 3, а. с. 90, 91).

У судовому засіданні 25 квітня 2023 року задоволені клопотання позивача про долучення доказів та були допитані свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_29 (т. 3, а. с. 101-104).

19 травня 2023 року позивач звернувся із клопотанням про долучення доказів, зокрема, копію договору купівлі-продажу, банківських документів, документів, що стосуються трудової діяльності та транспортних засобів (т. 3, а. с. 111-156).

У червні 2023 року позивач звернувся із клопотанням про залучення звітів суб`єкта оціночної діяльності (т. 3, а. с. 183-т. 4, а. с. 8).

Протокольною ухвалою від 06 червня 2023 року задоволено клопотання позивача про долучення до матеріалів справи документів (т. 4, а. с. 11, 12).

В судовому засіданні 25 квітня 2023 року свідок ОСОБА_29 повідомив, що із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 він знайомий, лікував їхніх дітей, є спеціалістом з реабілітації. ОСОБА_1 звертався до нього, як до спеціаліста, він працював з його дітьми, був знайомий і з ОСОБА_30 , і з ОСОБА_31 , однак не був вхожий до всіх родинних моментів. Зазначав, що як лікар він спочатку приїжджав до них на Поділ у 2007 році, коли народилася перша дитина, а в 2010 році вони переїхали у квартиру на АДРЕСА_1, тому він приїжджав вже туди. Речі родини бачив, заходив в квартиру і з обстановки сприймав їх як родину. У квартирі також бачив няню, а розраховувався з ним ОСОБА_33 . Більше того, ОСОБА_33 дуже хороший батько, весь час спілкувався з ним, а з ОСОБА_31 він спілкувався вже як приходив до сторін в помешкання. Діти зверталися до ОСОБА_34 та ОСОБА_35 тато і мама звичайно як до батьків. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зверталися один до одного як чоловік та дружина. Зауважив, що до нього, як до лікаря, переважно звертаються мами, проте в цьому випадку він переважно весь час спілкувався з батьком. З 2007 по 2010 рік чи працювала ОСОБА_2 він не бачив, знає тільки, що вона була з дітьми, а чи працювала чи ні не може сказати. Під час приїзду батьки зустрічали його по черзі і було таке, що лікар приїжджав вдень, а ОСОБА_33 їх всіх привозив, тобто вони приїжджали всі разом.

Також 25 квітня 2023 року була допитана свідок ОСОБА_6 , яка повідомила суду, що з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 достатньо добре знайома, оскільки була у них два роки прибиральницею і відносини були нормальні. Сім`я сторін благополучна, діти прекрасні, батьки спокійно відносилися до дітей, першим вставав ОСОБА_33 та обіймався з дітьми, потім вставала ОСОБА_36 і теж обіймалася з дітьми, сім`я була зразкова. ОСОБА_36 зверталася до ОСОБА_34 - « ОСОБА_37 », вони були як чоловік і жінка, які проживають спільно і спали разом, адже вона змінювала їм постіль, а роботу оплачував ОСОБА_33 , ОСОБА_36 не розраховувалась. Чи працювала ОСОБА_2 вона не знає, бо вона від'їзжала. Працювала прибиральницею з 2012 по 2015 рік, приблизно два роки.

13 червня 2023 року був допитаний свідок ОСОБА_7 , який пояснив, що він був консьєржом будинку, в якому сторони проживали однією сім'єю разом з дітьми.

Скасовуючи постанову Київського апеляційного суду від 13 червня 2023 року, Верховний Суд, серед іншого зазначив, що суд апеляційної інстанції, задовольнивши клопотання позивача про приєднання до справи доказів, разом із тим у своєму рішенні не мотивував підстави для такого приєднання та не взяв ці докази до уваги, не надав їм оцінки.

Колегія суддів вважає, що з урахуванням наведених вище обставин, а саме долучення до позовної заяви доказів, які були достатніми і самі по собі доводили наявність спільного бюджету і сімейних відносин між сторонами, відсутності заперечень відповідачки проти встановлення факту проживання однією сім`єю, у позивача не було підстав для надання усіх можливих доказів, які були створені протягом тривалого проживання однією сім`єю.

Водночас колегія суддів бере до уваги обставини, на які посилався позивач, а саме отримання ним травми внаслідок ДТП, тривале лікування, обмеження доступу до квартири, в якій зберігався ряд доказів і у зв`язку із цим неможливість їх вчасного подання до суду першої інстанції. Проти наведених обставин відповідачка не заперечувала у відзиві на апеляційну скаргу.

З врахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що оскільки надані позивачем докази до апеляційної скарги були залучені попереднім складом суду апеляційної інстанції, наведене вище мотивування щодо обґрунтованості їх залучення і наявності підстав для їх прийняття на стадії апеляційного провадження є достатнім і зрозумілим, отже ці докази можуть бути оцінені судом апеляційної інстанції на предмет їх належності, допустимості і достатності.

Як вбачається із копії позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та інших про визнання договорів недійсними від 21 жовтня 2016 року, поданої до Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області, ОСОБА_2 зазначено, що вона разом із ОСОБА_1 для забезпечення екологічно безпечних умов спільних дітей за спільні кошти придбали три земельні ділянки і житловий будинок, які були оформлені на ОСОБА_1 і почали будувати новий житловий будинок площею 243,6 кв. м за адресою: АДРЕСА_8 . (т. 2, а. с. 92-95). Справа № 695/3204/16-ц розглядалась Золотоніським міськрайонним судом Черкаської області і ухвалою від 21 грудня 2017 року провадження було закрито у зв`язку з відмовою позивачки від позовних вимог.

В позовній заяві ОСОБА_2 до ОСОБА_1 від 27 жовтня 2020 року про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 зазначалося, що вона з травня 2006 року проживала разом із ОСОБА_1 як одна сім`я, вели спільне господарство, спільно відпочивали та мали спільний побут. В цей період в них народилося двоє дітей: ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) та ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ), а з вересня 2015 року вони живуть окремо (т. 2, а.с. 96-97). Справа № 755/15979/20 розглядається Дніпровським районним судом м. Києва.

Із копії позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1 від 27 грудня 2020 року про виключення відомостей про особу, як батька, з актового запису про народження дитини ОСОБА_5 , вбачається, що ОСОБА_2 вказувалося, що вона з травня 2006 року проживала разом із ОСОБА_1 , як одна сім`я, вели спільне господарство, спільно відпочивали та мали спільний побут. В цей період в них народилося двоє дітей, а з вересня 2015 року вони живуть окремо (т. 2, а.с. 98-99). Справа № 755/374/21 розглядалася Дніпровським районним судом м. Києва і заявою ОСОБА_2 ухвалою суду від 14 червня 2022 року її позов був залишений без розгляду.

Листом ТОВ «Система 200» за підписом директора Любко Д.В. та лікаря Мецгер Д.В. інформується, що родина ОСОБА_1 в особі дружини ОСОБА_2 разом із дітьми ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є пацієнтами Медичного центру «Медіна». ОСОБА_39 приводив на регулярні профілактичні огляди своїх дітей. (т. 2, а.с. 144).

Також в матеріалах справи міститься довідка, надана Гостинним комплексом «Пуща Лісна» 14 квітня 2016 року, відповідно до якої ОСОБА_1 разом із сім`єю ОСОБА_2 , ОСОБА_40 та ОСОБА_5 з 02 липня по 02 вересня 2008 року, з 01 травня по 31 травня 2010 року, з 01 травня по 01 вересня 2011 року, з 01 серпня по 01 вересня 2012 року проживали в цьому отелі (т. 2, а.с. 145).

Крім того, матеріали справи містять медичні документи щодо обстеження дітей сторін у Відні у 2014 році, перекладені на українську мову, в яких зазначено, що на обстеженні був присутнім батько. (т. 2, а.с. 171-173).

Наявні і в матеріалах справи низка фотографій та відеозаписів, на яких зафіксовані сторони та їх діти, зокрема, при виписці із пологового будинку із дочкою, у лікарні, у церкві, на відпочинку.

На думку колегії суддів, наведені докази доводять ту обставину, що між сторонами існували сталі сімейні відносини як чоловіка та жінки. Між ними був спільний побут, спільні місця проживання, спільні витрати, спільні подорожі, лікування в одних медичних центрах та інше.

В період проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу сторонами було набуте нерухоме майно, а саме: квартира АДРЕСА_3 , загальною площею 166,6 кв. м; квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 225,40 кв. м; машиномісце АДРЕСА_4 , загальною площею 10,50 кв. м.

Відповідно до звіту № 05-06-23/1 про незалежну оцінку нерухомого майна ринкова вартість квартири АДРЕСА_3 становить 15 824 800,00 грн (т. 3, а.с. 189-212).

Згідно із звітом № 05-06-23/2 про незалежну оцінку нерухомого майна ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 становить 14 855 500,00 грн (т. 3, а.с. 213-236).

За даними звіту № 05-06-23/3 про незалежну оцінку нерухомого майна ринкова вартість машиномісця НОМЕР_2 в підземному паркінгу по АДРЕСА_5 становить 969 900,00 грн (т. 3, а.с. 237-250, т. 4, а.с. 1-8).

Вказане майно набуте в період спільного проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу, отже є спільною сумісною власністю.

До майна, що було набуте під час проживання осіб однією сім`єю, застосовуються положення сімейного законодавства, які регулюють правові відносини з приводу права спільної сумісної власності подружжя, зокрема статті 60, 63-65, 69-71 СК України.

Згідно з частинами першою, другою 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

При цьому не має значення за ким зареєстровано таке майно, оскільки спільна сумісна власність поширюється на майно і у тому випадку, коли право власності на нього майно зареєстровано лише за одним з подружжя (презумпція спільності майна подружжя).

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 і підстав відступити від зазначених висновків не встановлено.

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена (частини перша та друга статті 369 ЦК України).

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена (частина третя статті 65 СК України).

Як вбачається із матеріалів справи, під час розгляду справи, а саме 20 квітня 2023 року ОСОБА_2 подарувала спірну квартиру АДРЕСА_3 ОСОБА_41 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23 травня 2023 року і договором дарування квартири від 20 квітня 2023 року, посвідченим приватним нотаріусом КМНО Ситницькою Т.О. (т. 3, а.с 160-163).

У зв`язку із наведеним, позивач 13 червня 2023 року подав до апеляційного суду заяву, в якій просив виділити йому у власність квартиру АДРЕСА_1 та 1/2 частину машиномісця в підземному паркінгу за тією ж адресою (т. 4, а.с. 23).

Згідно із принципом диспозитивності цивільного судочинства (стаття 13 ЦПК України), суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (див.: постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, провадження № 14-67 цс 20 (пункт 58); постанова Великої Палата Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, провадження № 14-182цс21, яка стосується саме поділу нерухомого майна подружжя (пункти 23-27, 36).

При вирішенні даного спору слід врахувати, що обсяг майна, яке подружжя просить поділити, повинен охоплювати все спільно набуте ними у шлюбі майно з метою найбільш ефективного вирішення спору про його поділ у межах одного провадження. Указане відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи в суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

При вирішенні спору про поділ майна, суд може не погодитися із запропонованим варіантом поділу такого майна та провести його поділ у інший спосіб, враховуючи інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставин, що мають істотне значення. Таким чином, обрання судом при вирішенні спору варіанту поділу майна подружжя, при наявності вимоги про його поділ, відмінного від того, про який просив позивач, не може бути розцінене як вихід судом за межі позовних вимог, оскільки позовна вимога - це поділ майна подружжя і вона є незмінною при будь-якому варіанті його поділу.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 615/1364/16-ц, провадження № 61-6575 св 19, від 17 серпня 2022 року у справі № 522/8676/20, провадження № 61-1714 св 22 та від 17 січня 2024 року у справі № 522/17831/20, провадження № 61-7951 св 23.

Водночас вартість майна, що підлягає поділу, визначається виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Це узгоджується з нормами СК України та правовими висновками Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеними у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18).

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (Воловік проти України, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

У справі, яка переглядається, позивач подав позов про поділ спільного сумісного майна та включив до такого поділу три об`єкти нерухомості. Проте, під час розгляду справи відповідачка відчужила одну із квартир без згоди позивача. Таким чином, на час розгляду справи апеляційним судом у спільній сумісній власності сторін перебувало два об`єкти нерухомості: квартира АДРЕСА_1 та машиномісце у паркінгу за цією ж адресою.

При ухваленні рішення суд має керуватися «обставинами, що мають істотне значення», якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшенням, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо.

Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості.

За загальним правилом, при розгляді справ про поділ спільного майна подружжя вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

У випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі (див. постанову Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 158/2229/16-ц, провадження № 61-19420св18).

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що при поділі спільного майна має враховуватися ринкова вартість відчуженої відповідачкою квартири, яка становить 15 824 800,00 грн.

Вартість іншого майна, яке перебуває у спільній власності сторін становить 15 825 400,00 грн (14 855 500,00 грн (квартира) + 969 900,00 грн (машиномісце)).

Отже, на переконання колегії суддів, з урахуванням того, що відповідачка розпорядилась спільною сумісною власністю без згоди позивача, при вирішенні позову про поділ спільного сумісного майна судом має бути врахована вартість відчуженого майна, яка дорівнює вартості того майна, яке залишилось у спільній власності, а тому квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 225,40 кв. м,та машиномісце АДРЕСА_4 , загальною площею 10,50 кв. м,мають бути виділені у власність ОСОБА_1 .

Розглядаючи зазначений спір, суд першої інстанції неправильно визначився з характером спірних правовідносин та невірно розтлумачив норми матеріального права, які підлягають застосуванню, належним чином не дослідив наявні у справі докази і не надав їм належну правову оцінку, внаслідок чого дійшов безпідставного висновку про недоведеність існування між позивачем та відповідачкою відносин, притаманних подружжю, ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету і побуту та придбання спірного майна за їх спільні сумісні кошти.

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За наведених обставин рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову не відповідає матеріалам справи, ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, а відтак відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

За змістом підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України у постанові суду апеляційної інстанції має бути зазначено про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення; та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

У частинах першій, шостій, тринадцятій статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відтак, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції та її переглядом у судах апеляційної та касаційної інстанцій, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.

Аналогічної позиції дотримується і Велика Палата Верховного Суду (див. постанови від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19)).

Позивач був звільнений судами від сплати судового збору на підставіпункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», тому відповідно до вимог статей 141, 382 ЦПК України з відповідачки пропорційно до розміру задоволених позовних вимог на користь держави в особі Державної судової адміністрації України стягується судовий збір за розгляд справи в суді першої, апеляційної та касаційної інстанціях у загальному розмірі 39 645,00 грн.

Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 жовтня 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задовольнити частково.

В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 225,40 кв. м, реєстраційний номер майна: 30595734; машиномісце № НОМЕР_7 , що знаходиться в місті Києві у підземному паркінгу по АДРЕСА_5 , загальною площею 10,50 кв. м, реєстраційний номер майна: 30595787.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави в особі Державної судової адміністрації України судовий збір у розмірі 39 645,00 грн (тридцять дев`ять тисяч шістсот сорок п`ять гривень).

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 07 березня 2024 року.

Головуючий С.А. Голуб

Судді: Т.А. Слюсар

Д.О. Таргоній