Постанова

від 14.12.2023 по справі 380/21545/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2023 рокуЛьвівСправа № 380/21545/23 пров. № А/857/18463/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий-суддя Довга О.І.,

суддя Глушко І.В,

суддя Запотічний І.І.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2023 року про відмову у відкритті провадження (головуючий суддя Чаплик І.Д., м. Львів) у справі № 380/21545/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до керівника апарату Мостиського районного суду Львівської області Квасниці Л.С., Територіального управління Державної судової адміністрації в Львівській області, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій,-

В С Т А Н О В И В:

13.09.2023 позивач звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до керівника апарату Мостиського районного суду Львівської області Квасниці Л.С., Територіального управління Державної судової адміністрації в Львівській області, Державної судової адміністрації України, в якому просив: визнати незаконними дії керівника апарату Мостиського районного суду Львівської області, Лариси Квасниці, а також працівників апарату цього суду, які полягають у порушенні вимог пункту 1 Розділу II Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженої Наказом Державної судової адміністрації України від 20.08.2019 №814, при реєстрації обвинувального акта та реєстру матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 №420221414000042, які надійшли від Львівської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону з датою реєстрації 10 листопада 2022 року вхідний номер №5001, а також стосовно того, що на копії супроводжувального листа прокурора відсутній штамп суду, не вказана посада та прізвище працівника апарату суду, а лише проставлена кругла печатка канцелярії суду та стоїть підпис невідомої особи і вказана дата 04.11.2022, що не відповідає вимогам приписів пункту 3 Розділу II вказаної Інструкції; визнати незаконними дії начальника ТУ ДСА в Львівській області Віктора Дейнеки щодо розгляду скарги на дії працівників апарату Мостиського районного суду Львівської області від 28.02.2023; визнати незаконними дії керівництва ДСА України щодо розгляду скарги на дії начальника ТУ ДСА в Львівській області від 08.04.2023.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2023 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до керівника апарату Мостиського районного суду Львівської області Квасниці Л.С., Територіального управління Державної судової адміністрації в Львівській області, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального та процесуального права, зазначив, що ним оскаржуються не процесуальні дії керівника та працівників апарату суду, а саме управлінські функції, пов`язані з порушенням нормативно- правового акту (Інструкції), який не має ніякого відношення до здійснення процесуальних функцій. Що стосується позовних вимог до інших відповідачів - ТУ ДСА у Львівській області та ДСА України, вважає, що суд першої інстанції також не визначився з предметом спору та предметом позову в цій частині. З урахуванням вказаного, вважає, що суд першої інстанції незаконно відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі, що дає підстави для висновку у перешкоджанні у доступі до правосуддя. Просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, а справу направити на продовження розгляду.

Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У відповідності до частини другої статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Право звернення до суду є невід`ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду. У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватися відповідно до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах.

Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Аналіз зазначених положень дозволяє дійти висновку, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Оглядаючи матеріали справи, колегія суддів вказує, що позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що працівниками апарату Мостиського районного суду Львівської області було прийнято і зареєстровано обвинувальний акт щодо нього з порушенням строків проведення досудового розслідування, встановлених Кримінальним процесуальним кодексом України. Позивач вважає, що суддя вказаного суду Білоус Ю.Б., який розглядає вказану кримінальну справу, протиправно відмовив у закритті кримінального провадження та вчиняв дії, які свідчать про його упередженість стосовно розгляду справи.

Даючи оцінку таким доводам позивача, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до частин першої та третьої статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.

Конституційний Суд України у пункті 4.2 Рішення від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001 роз`яснив, що порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судового розгляду справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття по них судових рішень, належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий. Що ж стосується актів, дій або бездіяльності посадових і службових осіб органів судової влади, що належать до сфери управлінської діяльності, то вони можуть бути оскаржені до суду на загальних підставах.

Кримінальне судочинство - це врегульований нормами Кримінально-процесуального кодексу України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу-підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів.

Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду. Але таке оскарження може здійснюватись у порядку, встановленому Кримінально-процесуальним кодексом України, оскільки діяльність посадових осіб органів міліції, прокуратури має свої особливості і не належить до управлінської сфери.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 14.12.2011 № 19-рп правовідносини, що мають місце під час розгляду заяв про злочини, за своєю правовою природою є кримінально-процесуальними. Тому перевірка скарг на рішення, дії чи бездіяльність вказаних суб`єктів владних повноважень має відбуватися у тому ж процесуальному порядку і тим же судом, на який відповідно до закону покладені повноваження щодо перевірки й оцінки доказів у кримінальній справі, тобто судом із розгляду кримінальних справ.

Відповідно до вимог п.2 ч.3 ст.314 КПК України суд має право прийняти рішення про закриття кримінального провадження у випадках встановлення підстав, передбачених пунктами 4-8, 10 частини першої або частиною другою статті 284 цього Кодексу.

Згідно з п.10 ч.1 ст.284 КПК України кримінальне провадження закривається в разі, якщо після повідомлення особі про підозру закінчився строк досудового розслідування, визначений статтею 219 цього Кодексу, крім випадку повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину проти життя та здоров`я особи.

Таким чином, прийняття рішення щодо закриття кримінального провадження з вказаних підстав, є процесуальною дією, яка вчиняється суддею в межах розгляду кримінальної справи у порядку, визначеному КПК України.

Оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ. Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді). Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією, яка міститься, зокрема, в постановах Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 240/533/21, від 26 травня 2021 року у справі № 460/9271/20, від 27 листопада 2019 року у справі № 320/3328/19, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019 у справі № 1340/4052/18.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 квітня 2018 року в справі №820/5586/16, вказала на те, що дії суду (судді), вчинені при виконанні своїх обов`язків щодо здійснення правосуддя (самостійного виду державної діяльності, яка здійснюється шляхом розгляду й вирішення в судових засіданнях в особливій, установленій законом процесуальній формі адміністративних, цивільних, кримінальних та інших справ), є процесуальними, а не управлінськими. Оскарження в будь-який спосіб процесуальних актів, дій (бездіяльності) судів і суддів при розгляді конкретної справи поза передбаченим процесуальним законом порядком не допускається. У порядку адміністративного судочинства можуть бути оскаржені акти, дії або бездіяльність посадових і службових осіб судів, що належать до сфери управлінської діяльності та не пов`язані зі здійсненням судом провадження у справі, результатом якого є прийняття акта органом судової влади.

Водночас, відповідно до абзацу другого пункту 10 постанови Пленуму Верховного Суду України Про незалежність судової влади від 13.06.2007 виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.

Аналогічної позиції дотримується і Консультативна рада європейських суддів, яка в пункті 57 Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень підкреслює, що зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.

У постанові Пленуму Верховного Суду України Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів № 6 від 12.06.2009 судам роз`яснено, що у розумінні положень частини 1 статті 2, підпунктів 1, 7, 9 частини 1 статті 3, статті 17, частини 3 статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України (прим. - текст постанови з посиланням на норми права, що втратили чинність наведений без змін для забезпечення праворозуміння висновків пленуму Верховного Суду України) судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб`єктами владних повноважень і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв`язку з розглядом судових справ. Скарги на дії, бездіяльність і рішення суддів мають розглядатися відповідно до процесуального законодавства.

Суд зазначає, що позивач посилається на вчинення порушень працівниками апарату суду при прийнятті та реєстрації обвинувального акта з порушенням строків.

Згідно із висновками, зробленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08 травня 2018 року в справі №521/18287/15-ц, обов`язок працівників апарату відповідного суду зареєструвати та розподілити подану позовну заяву в АСДС належить до владних управлінських функцій суду, адже цей обов`язок спрямований на виконання повноважень, закріплених процесуальним законом і Положенням про АСДС, а тому спір за позовом фізичної особи, яка звернулася до суду, але він не виконав обов`язку щодо реєстрації та розподілу через автоматизовану систему документообігу позовної заяви, необхідно розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Крім того, колегія суддів зазначає, що вчинення працівниками апарату суду заходів, пов`язаних з автоматичним розподілом справ (матеріалів) між суддями, керівником апарату суду або іншою особою функцій, пов`язаних з судовим розглядом справи, не може бути самостійним предметом судового розгляду. У порядку адміністративного судочинства можуть бути оскаржені акти, дії або бездіяльність посадових і службових осіб судів, що належать до сфери управлінської діяльності та не пов`язані зі здійсненням судом провадження у справі, результатом якого є прийняття акта органом судової влади. Право особи, яка бере участь у судовому процесі (кримінальному провадженні) на незалежний і безсторонній суд забезпечується у передбачений процесуальним законодавством спосіб, у тому числі реалізацією права заявити відвід судді, можливістю оскарження рішення з підстав розгляду справи (заяви, інших матеріалів) незаконним складом суду, якщо таке рішення може бути оскаржене, тощо.

Апеляційний суд зазначає, що прийняття рішення щодо закриття кримінального провадження з підстав закінчення строку досудового розслідування є процесуальною дією, яка вчиняється суддею в межах розгляду кримінальної справи у порядку, визначеному КПК України. Відтак, обставини дотримання строку подання обвинувального акта, в тому числі при його реєстрації працівниками апарату суду є предметом дослідження та надання їм правової оцінки при вчиненні процесуальних дій в межах розгляду кримінальної справи у порядку, визначеному КПК України, а тому такий спір не може бути предметом судового розгляду. Дії учасника справи у разі його незгоди з дотриманням строку подання обвинувального акта випливають із процесуального закону, який не передбачає у таких випадках можливості подання цим учасником справи позову до працівників апарату відповідного суду. Відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду (працівників апарату суду), відповідно ухваленого або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, є легітимним обмеженням, покликаним забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та з судом. Таке обмеження не шкодить суті права на доступ до суду та є пропорційним визначеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду.

Відповідні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 462/32/17 (провадження № 14-5цс19).

Отже, колегія суддів вважає, що вказані вимоги не можуть розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

З приводу вимог щодо визнання протиправними дій ТУ ДСА у Львівській області та ДСА України щодо розгляду скарг позивача на дії працівників апарату Мостиського районного суду Львівської області, апеляційний суд зазначає, що вказані вимоги є похідними від первинної вимоги, оскільки обгрунтовуються саме незаконністю дії працівників апарату щодо реєстрації обвинувального акта, при цьому аргументи позивача не стосуються процедурних порушень щодо розгляду його скарг, а тому висновки суду в цій частині є аналогічними.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що спір у цій справі не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а отже, як вірно зазначив суд першої інстанції у відкритті провадження слід відмовити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України.

Відповідно до ч. 5 ст. 170 КАС України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Крім того, згідно з частиною 6 статті 170 КАС України у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що публічно-правовим спором за Кодексом адміністративного судочинства України, є не будь-який публічно-правовий спір, а лише той, який випливає із здійснення суб`єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій.

Отже, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що цей спір не віднесений до юрисдикції жодного суду, оскільки не може розглядатися за правилами будь-якого судочинства.

Одночасно суд апеляційної інстанції зважає на положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали суду не вбачається.

Керуючись ст. ст. 308, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 380/21545/23 без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя О. І. Довга судді І. В. Глушко І. І. Запотічний