Постанова

від 14.12.2023 по справі 816/2395/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 816/2395/17

касаційне провадження № К/9901/47727/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянув у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України (далі - Управління), на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.01.2018 (суддя Клочко К.І.) та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2018 (головуючий суддя - Бершов Г.Є., судді - Катунов В.В., Ральченко І.М.) у справі за позовом ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) до Головного управління ДФС у Полтавській області (правонаступником якого є Головне управління ДПС у Полтавській області, утворене на правах відокремленого підрозділу ДПС України) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

УСТАНОВИВ:

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління, у якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 14.08.2017 № 543394-13.

На обґрунтування зазначених вимог позивач послався на те, що у його власності перебуває ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення (безалкогольний цех) загальною площею 245,9 м.кв., що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 26.01.2012, витягом про державну реєстрацію прав від 30.01.2012, технічним паспортом на виробничий будинок. Згідно Державного класифікатора будівель та споруд зазначений об`єкт нерухомості відноситься до будівель промисловості, з огляду на що відповідно до положень підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, зазначене приміщення не є об`єктом оподаткування, з огляду на що податковий орган протиправно визначив йому грошові зобов`язання з податку на нерухоме майно за 2016 рік згідно з оспорюваним податковим повідомленням-рішенням. Також позивач зазначив, що обмежень щодо використання або невикористання таких об`єктів нерухомості Податковим кодексом України не встановлено.

Полтавський окружний адміністративний суд рішенням від 16.01.2018, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2018, позов задовольнив повністю: визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від від 14.08.2017 № 543394-13.

Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з того, що будівля, яка належить ОСОБА_1 , є будівлями промисловості відповідно до правовстановлюючих документів, що враховують вимоги ДК 018-2000, та не є об`єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки об`єктом оподаткування є об`єкт нерухомості, а не суб`єкт як власник такої нерухомості, з огляду на що при визначенні бази оподаткування визначальними ознаками в даному випадку є саме ознаки нерухомості, а не ознаки її власника. Таким чином, база оподаткування повинна визначатися без урахування організаційно-правової форми власника та виду здійснення підприємницької діяльності.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Управління звернулося до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального права та процесуального права, просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

На обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач доводить, що позивач є платником податку на майно, від`ємне від земельної ділянки, відповідно до положень підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), оскільки є власником нежитлового приміщення, яке підлягає оподаткуванню, оскільки підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не містить положень щодо об`єктів нерухомості фізичних осіб, тобто положення зазначеного пункту поширюються лише на будівлі промисловості, які перебувають у власності промислових підприємств.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 21.05.2018 відкрив провадження за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить суд відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

У відповідності до положень частини першої статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справі здійснено заміну відповідача його процесуальним правонаступником - Головним управлінням ДПС у Полтавській області, утвореним на правах відокремленого підрозділу ДПС України, відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 № 539, від 30.09.2020 № 893 та наказів ДПС України від 30.09.2020 № 529, від 12.11.2020 № 643, від 24.12.2020№ 755, від 14.01. 2021 № 107, від 19.03.2021 № 355.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 12.12.2023 визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив попередній розгляд справи на 13.12.2023, під час якого суд дійшов висновку про необхідність призначення справи до касаційного розгляду у спрощеному провадженні без повідомлення сторін на 14.12.2023.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

У справі, що розглядається, суди встановили, ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення (безалкогольний цех) загальною площею 245,9 м.кв., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 26.01.2012, витягом про державну реєстрацію прав від 30.01.2012, технічним паспортом на виробничий будинок.

Вважаючи, що нежитлова будівля, яка належить позивачу на праві власності, є об`єктом оподаткування за змістом статті 266 Податкового кодексу України, та, відповідно, ОСОБА_1 є платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, податковий орган самостійно визначив позивачу суму грошових зобов`язань за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 рік та надіслав податкове повідомлення-рішення від 14.08.2017 № 543394-13, яким визначив позивачу податкове зобов`язання за 2016 рік за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в сумі 1016,55 грн.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 №71-VIII запроваджено новий місцевий податок, а саме - податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки, та плата за землю.

Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - ПК України) визначено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України).

Відповідно до підпункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

Згідно з підпунктом 10.1.1 пункту 10.1 статті статті 10 ПК України податок на майно є місцевим податком.

За правилами абзацу 2 пункту 284.1 статті 284 ПК України органи місцевого самоврядування до 25 грудня року, що передує звітному, подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки рішення щодо ставок земельного податку та наданих пільг зі сплати земельного податку юридичним та/або фізичним особам.

Згідно з підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (підпункт 266.6.1. пункту 266.2 статті 266 ПК України).

У даній справі спірним є питання можливості застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України щодо об`єкту нерухомого майна, що належить позивачу на праві власності.

Відповідно до підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 цього Кодексу не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема, виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Пунктом 30.1 статті 30 ПК України визначено, що податкова пільга - це передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України, об`єкти нежитлової нерухомості - це будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт «ґ»).

Згідно пункту 5.3 статті 5 ПК України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 №507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості».

До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості», 1251.2 - «Будівлі підприємств чорної металургії», 1251.3 - «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості», 1251.4 - «Будівлі підприємств легкої промисловості», 1251.5 - «Будівлі підприємств харчової промисловості», 1251.6 - «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості», 1251.7 - «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості», 1251.8 - «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості», 1251.9 - «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне».

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

При цьому, положення підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України поширюють свою дію, в тому числі і на складські приміщення промислових підприємств.

Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі №820/3556/17 (постанова від 17.02.2020), застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Разом з цим, суди попередніх інстанцій, ухвалюючи рішення у даній справі, не встановили, чи є ОСОБА_1 суб`єктом підприємницької діяльності та чи використовує він належне йому нежитлове приміщення за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Вказані обставини входять до предмету доказування та підлягають обов`язковому встановленню судом.

З урахуванням наведеного касаційна скарга Управління підлягає частковому задоволенню, а ухвалені у даній справі судові рішення підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Керуючись ч.1 ст. 52, п. 2 ч. 1 ст. 349, п. 1 ч. 2 ст. 353, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України, задовольнити частково.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.01.2018 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2018 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова