Постанова

від 21.03.2018 по справі 816/2395/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий І інстанції: К.І. Клочко

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2018 р. Справа № 816/2395/17 Харківський апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача: ОСОБА_1,

суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.01.2018, м. Полтава, повний текст складено 19.01.18 по справі № 816/2395/17

за позовом ОСОБА_2

до Головного управління ДФС у Полтавській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИВ:

26 грудня 2017 року ОСОБА_2 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 14 серпня 2017 року №543394-13.

Позовні вимоги вмотивовані неправомірністю оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками нежитлової нерухомості, за 2016 рік визначене йому згідно вказаного рішення безпідставно. Нежитлова будівля (безалкогольний цех), власником якої є позивач, і відносно якої нараховано зазначене податкове зобов'язання не являється об'єктом оподаткування в силу положень пп.є п.266.2.2 ст.266 Податкового кодексу України.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 16.01.2018 адміністративний позов ОСОБА_2 (вул. Я. Мудрого, 17 б, кв. 41, м. Лубни, Полтавська область, 37500, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Головного управління ДФС у Полтавській області (вул. Європейська, 4, м. Полтава, Полтавська область, 36000, код ЄДРПОУ 38719120) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Полтавській області №543394-13 від 14.08.2017.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Полтавській області (код ЄДРПОУ 38719120) на користь ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) витрати зі сплати судового збору у розмірі 640 грн (шістсот сорок гривень).

Не погодившись з рішення суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Апеляційна скарга обгрунтована тим, що спірне податкове повідомлення-рішення винесене у відповідності до вимог ст.266 Податкового кодексу України, з урахуванням рішень Лубенської міської ради 53 сесії 6 скликання від 19.06.2015, яким встановлено ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на 2016 рік, та 55 сесії 6 скликання від 25.09.2015, яким затверджена схема зонування при встановленні ставок податку на майно, відмінне від земельної ділянки. Об'єкти нерухомості фізичних осіб, в тому числі тих, які здійснюють підприємницьку діяльність, не визначено пп.є пп.266.2.2. п.266.2. ст.266 Податкового кодексу України, як об'єкти нерухомості, що не є об'єктами оподаткування податком на нерухоме майно, про що роз'яснено у листі ДФС України від 21.03.2017 № 3778/Є/99-99-13-02-03-14.

Відповідно до приписів ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглядається в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, учасниками справи не оспорюється та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_2 є власником нежитлового приміщення (безалкогольний цех), загальною площею 245,9 кв.м., яке знаходиться за адресою: вул. Шевченка, 6, м. Лубни, Полтавська область, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 26.01.2012, витягом про державну реєстрацію прав від 30.01.2012, технічним паспортом на виробничий будинок, копії яких наявні у матеріалах справи (а.с. 17-22).

Рішенням Лубенської міської ради 53 сесії 6 скликання від 19.06.2015 "Про встановлення ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки" (а.с. 44-45) встановлено на 2016 рік ставку податку для об'єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб, в залежності від місця розташування (зональності):

- на рівні 0,5 % мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування для першої зони;

- на рівні 0,3 % мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування для другої зони;

- на рівні 0,2 % мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування для третьої зони.

Рішенням Лубенської міської ради 55 сесії 6 скликання від 25.09.2015 "Про затвердження схеми зонування при встановленні ставок податку на майно відмінне від земельної ділянки" вирішено затвердити схему зонування території міста при встановленні ставок податку на майно відмінне від земельної ділянки з переліком вулиць з додатками №1 та №2 (а.с. 46-47).

14.08.2017 ГУ ДФС у Полтавській області винесено податкове повідомлення-рішення №543394-13, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем "податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості 18010300" за 2016 рік у розмірі 1016,55 грн (а.с. 49).

Не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач як суб'єкт владних повноважень, на якого ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, не довів суду правомірності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення від 14.08.2017 №543394-13.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції виходячи з такого.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування та повернення в разі переплати, права та обов'язки платників податків, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства встановлені Податковим кодексом України.

01.01.2015 набрав чинності Закон України від 28.12.2014 №71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким шляхом викладення в новій редакції норм Податкового кодексу України запроваджено новий податок - податок на майно.

Згідно зі ст. 265 Податкового кодексу України (у редакції на час спірних правовідносин) податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Відповідно до пп. 266.1.1 п.266.1, пп.266.2.1 п.266.2, пп.266.3.1, пп.266.3.2 п.266.3 ст.266 Податкового кодексу України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Згідно із пп. 266.7.1 п.266.7 ст.266 Податкового кодексу України обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

За приписами пп. 266.7.2 п.266.7 ст.266 Податкового кодексу України податкове/податкові повідомлення-рішення, про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Підпунктом 266.6.1. п. 266.6. ст. 266 Податкового кодексу України встановлено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 26.01.2012 серії САЕ № 448992 позивач є власником нежитлового приміщення (безалкогольний цех), загальною площею 245,9 кв.м., яке знаходиться за адресою: вул. Шевченка, 6, м. Лубни, Полтавська область.

Підпунктом 14.1.1291 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України визначено, що об'єкти нежитлової нерухомості - це будівлі, приміщення, що не віднесені, відповідно до законодавства, до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють:

а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку;

б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей;

в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування;

г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки;

ґ) будівлі промислові та склади;

д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки);

е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо;

є) інші будівлі.

Статтею 266 Податкового кодексу України визначено платників податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, об'єкти оподаткування, базу оподаткування, а також пільги із сплати цього податку.

Відповідно до пп.є пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України не є об'єктами оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Аналізуючи норму пп. 266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України можна встановити, що не є об'єктом оподаткування будь-які будівлі промисловості. Сполучник "зокрема" вказує на те, що перелік таких підприємств не є вичерпним.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 №507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості".

Таким чином, до будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості"; 1251.2 - "Будівлі підприємств чорної металургії"; 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості"; 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості2; 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості"; 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості"; 1251.7 - "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості"; 1251.8 - "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості"; 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".

Що стосується визначення підприємств промисловими, то такими вважаються підприємства, які відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29.11.2010 № 530, відносяться до секцій:

B "Добувна промисловість та розроблення кар'єрів";

C "Переробна промисловість", зокрема, виробництво харчових продуктів, напоїв, тютюнових виробів, текстильне виробництво, виробництво шкіри, виробів зі шкіри та інших матеріалів,виробництво паперу та паперових виробів, поліграфічна діяльність, тиражування записаної інформації тощо;

D "Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря";

E "Водопостачання; каналізація, поводження з відходами";

F "Будівництво".

Також згідно з Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000 об'єктами класифікації є будівлі виробничого і невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

До групи "Будівлі промислові та склади" належать будівлі промислового призначення (фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо).

Враховуючи приписи пп.є пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України та те, що позивач є власником нежитлової будівлі, а саме - безалкогольного цеху загальною площею 245,9 кв.м., колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що контролюючим органом помилково віднесено належну позивачу нежитлову будівлю до категорії об'єктів оподаткування, що не мають пільг із сплати податку.

Щодо доводів заявника апеляційної скарги про те, що норма пп. 266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України розповсюджується лише на промислові підприємства та не розповсюджується на фізичних осіб, у тому числі тих, які здійснюють підприємницьку діяльність, колегія суддів враховує таке.

З системного аналізу положень Податкового кодексу України, якими врегульовані питання справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, об'єктивно випливає, що поняття "платник податку" безумовно не є тотожним поняттю "об'єкт оподаткування".

При цьому, об'єктом оподаткування є об'єкт нерухомості, а не суб'єкт як власник такої нерухомості. Отже, при визначенні бази оподаткування визначальними ознаками в даному випадку є саме ознаки нерухомості, а не ознаки її власника. Таким чином, база оподаткування повинна визначатися без урахування організаційно-правової форми власника та виду здійснення підприємницької діяльності.

Згідно із п.56.21 ст.56 Податкового кодексу України у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно - правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Норма пп.є пп. 266.2.2 п. 266.2 ст.266 Податкового кодексу України в розрізі основоположного принципу єдиного підходу до встановлення податків і зборів, передбаченого підпунктом 4.1.11 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, і принципу нейтральності оподаткування, встановленого у підпункті 4.1.8 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, не містить жодних виключень, обмежень чи застережень щодо включення будівель промисловості, що належать на праві приватної власності фізичним особам, до об'єктів, які не оподатковуються в силу закону.

В силу вимог ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Колегія суддів бере до уваги рішення Європейського суду з прав людини у справах "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), яким було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.

Крім того, колегія суддів враховує аналогічну правову позицію, висловлену Верховним Судом у постанові від 31.01.2018 по справі № 822/2624/16.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність достатніх правових підстав для задоволення адміністративного позову ОСОБА_2

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів, переглянувши справу, дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Керуючись ст. 243, 250, 311 , 315, 316 , 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Полтавській області залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.01.2018 по справі № 816/2395/17 залишити без змін .

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач ОСОБА_1 Судді ОСОБА_3 ОСОБА_4