Постанова

від 14.12.2023 по справі 160/2303/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 160/2303/20

адміністративне провадження № К/990/14460/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Блажівської Н.Є.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу адвоката Воловика Максима Олександровича, який діє від імені ОСОБА_1 , на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 липня 2022 року (головуюча суддя Верба І.О.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2023 року (колегія суддів у складі: головуюча суддя - Дурасова Ю.В., судді - Божко Л.А., Лукманова О.М.) у справі за позовом ОСОБА_1 до відповідача Кам`янської міської ради про визнання протиправними та скасування рішень,

установив:

У лютому 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Кам`янської міської ради (далі - Рада, відповідач), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позову, просив: визнати протиправними та скасувати рішення Кам`янської міської ради №816-19/VII, прийняте 29 вересня 2017 року на 19 сесії VII скликання; визнати протиправним та скасувати рішення Кам`янської міської ради №1105-25/VII, прийняте 22 червня 2018 року на 25 сесії VII скликання.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказував, що, приймаючи оскаржувані рішення, Рада не дотримала процедури, передбаченої Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», та Регламентом Кам`янської міської ради VII скликання. Зокрема, як стверджував позивач, проєкти рішень не пройшли відповідної процедури погодження (візування) відповідними комісіями Ради та виконавчим комітетом Ради, не були оприлюднені у встановленому законом порядку з метою їх публічного обговорення, не були погоджені територіальним органом Антимонопольного комітету України, а проєкти рішень та, власне, зміст прийнятих рішень суттєво різниться. Позивач стверджував, що спірні рішення прийняті відповідачем із порушенням вимог підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (далі - ПК України) щодо строків унесення змін до рішення про встановлення місцевих податків і зборів, що також свідчить про їх протиправність. У світлі попереднього аргументу позивач також звертав увагу, що Законами України від 20 грудня 2016 року № 1791-VIII та від 7 грудня 2017 року № 2245-VIII, якими вносились зміни до ПК України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 та 2018 роках (зокрема, в частині справляння окремих місцевих податків та зборів) не було унесено відповідних змін до підпунктів 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 та 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України, положеннями яких знехтував відповідач при прийнятті рішень.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 липня 2022 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2023 року, у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем не наведено таких доводів та аргументів, які б свідчили про прийняття відповідачем оскаржуваних рішень не у в межах повноважень, не на підставі та не у спосіб, що передбачені нормами Конституції та законами України, натомість, у ході судового розгляду справи Радою як суб`єктом владних повноважень було доведено дотримання установленої законом процедури ухвалення спірних рішень.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій представник позивача звернувся із касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалені судами рішення й прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржником зазначено неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадках, передбачених пунктами 1, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

У розрізі заявленої підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, позивач вказує, що судами не було взято до уваги висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 16 травня 2018 року у справі №819/1952/14 та від 18 липня 2018 року у справі №612/414/16, в яких Верховний Суд зазначив, що порушення регламенту міської ради при прийнятті рішення є самостійною підставою для скасування такого рішення. Представник позивача переконує, що у справі, яка переглядається, відповідачем не надано (а судами не витребувано) жодних доказів, які б свідчили про дотримання Радою під час прийняття спірного рішення процедури погодження структурними підрозділами даного органу місцевого самоврядування, як це передбачено Регламентом Кам`янської міської ради VII скликання.

Окрім викладеного заявник касаційної скарги звертає увагу на те, що судами попередніх інстанцій не було взято до уваги висновку Об`єднаної палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 16 березня 2020 року у справі №922/1658/19, де касаційний суд зауважив, що, «зважаючи на природу індексації, одночасна подвійна індексація орендної плати та індексація нормативної грошової оцінки не повинна застосовуватись». На думку представника позивача, оскільки приписами чинного законодавства передбачено умову щодо індексування саме орендної плати, а спірні рішення прийняті відповідачем з урахуванням індексації нормативно-правової оцінки землі, - то такі рішення покладають на позивача як платника податків надмірний тягар (одночасне подвійне індексування орендної плати та нормативної грошової оцінки).

Наполягаючи на порушенні судами попередніх інстанцій норм процесуального права (пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України) заявник касаційної скарги стверджує, що суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази, не встановили фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, та, загалом, безпідставно надали перевагу доводам відповідача, залишивши при цьому поза увагою вагомі аргументи позивача. Зокрема, заявник звертає увагу на те, що суди повинні були дослідити не лише факт прийняття оскаржуваних рішень, але й безпосередньо саме питання щодо процедури, яку пройшли такі рішення перед прийняттям, та, відповідно, чи відбулось це з дотриманням вимог Регламенту Кам`янської міської ради VII скликання.

У відзиві на касаційну скаргу Рада заперечує проти доводів представника позивача, просить залишити оскаржувані судові рішення без змін, повністю підтримуючи висновки судів попередніх інстанцій. Зазначає, що було дотримано вимог чинного законодавства під час ухвалення оскаржуваних рішень, натомість, вважає, що доводи позивача щодо порушення відповідачем процедури прийняття таких рішень є надуманими та отримали належне спростування в рамках даного спору.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав до задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Як з`ясовано судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 є співорендарем земельної ділянки несільськогосподарського призначення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1210400000:03:035:0277, згідно із договором оренди земельної ділянки від 1 грудня 2015 року №14128, укладеним із орендодавцем Дніпродзержинською міською радою.

У провадженні Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська перебуває цивільна справа №208/3582/19 за позовом Кам`янської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про внесення змін до договору оренди земельної ділянки.

Рішенням Кам`янської міської ради від 29 вересня 2017 року № 816-19/VII «Про затвердження Положення про порядок обчислення та сплати орендної плати за земельні ділянки у межах міста», з метою раціонального та ефективного використання земель міста, забезпечення соціально-економічного розвитку міста, наповнення місцевого бюджету від плати за землю, відповідно до Податкового кодексу України, Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році» від 20 грудня 2016 року № 1791-VIII, на виконання протоколу № 27 постійної комісії з питань містобудування, архітектури, будівництва, земельних ресурсів та комунальної власності від 14 серпня 2017 року, керуючись пунктами 24, 34 частини першої статті 26, частиною 1 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», зокрема, вирішено: затвердити Положення про порядок обчислення та сплати орендної плати за земельні ділянки у межах міста; вважати таким, що втратить чинність, пункт 1 рішення міської ради від 23 червня 2017 року № 725-17/VIІ «Про затвердження Положення про порядок обчислення та сплати орендної плати за земельні ділянки у межах міста» з 1 жовтня 2017 року.

Додатком до рішення Ради від 29 вересня 2017 року № 816-19/VII є «Положення про порядок обчислення та сплати орендної плати за земельні ділянки у межах міста», згідно з пунктом 5 якого розмір орендної плати за земельні ділянки, встановлюється у відсотку від нормативної грошової оцінки:

- пункт 5.1: ставки орендної плати за земельні ділянки, які використовуються для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка): 3% від нормативної грошової оцінки;

- пункт 5.2: ставки орендної плати за земельні ділянки, які не зазначені в пунктах 5.1, 5.3: 4% від нормативної грошової оцінки;

- пункт 5.3: ставки орендної плати за земельні ділянки, які використовуються для розміщення об`єктів торгівлі (посередництво в торгівлі) пальним та паливом та за земельні ділянки, які використовуються для розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності: 12 % від нормативної грошової оцінки.

Як встановили суди вказане рішення підготовлено та завізовано: Департаментом комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно міської ради; начальником юридичного відділу департаменту комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно міської ради; погоджено та завізовано: секретарем міської ради; першим заступником міського голови з питань діяльності виконавчих органів міської ради; заступником міського голови з питань діяльності виконавчих органів міської ради; начальником юридичного відділу міської ради; начальником відділу секретаріату міської ради; головою постійної комісії міської ради з питань містобудування, архітектури, будівництва, земельних ресурсів та комунальної власності.

Рішення Ради від 29 вересня 2017 року № 816-19/VII розміщено на її офіційному веб-сайті 29 вересня 2017 року та у місцевому друкованому виданні 11 жовтня 2017 року.

Також, судами попередніх інстанцій установлено, що 24 травня 2018 року на офіційному веб-сайті Кам`янської міської ради розміщено проект рішення «Про ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю, пільги зі сплати земельного податку на території міста».

Рішенням Кам`янської міської ради від 22 червня 2018 року №1105-25/VII «Про ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю, пільги зі сплати земельного податку на території міста», керуючись Податковим кодексом України, частиною четвертою статті 54, частиною першою статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Законом України від 7 грудня 2017 року № 2245-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році», з метою додержання форми типового рішення про встановлення ставок та пільг із сплати земельного податку, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 24 травня 2017 року № 483 «Про затвердження форм типових рішень про встановлення ставок та пільг із сплати земельного податку та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки», відповідно до листа Департаменту комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам`янської міської ради від 23 травня 2018 року вх. № 01-05/1406, міська рада, зокрема, вирішено:

1) установити на території міста:

1.1. ставки земельного податку та розмір орендної плати за землю (додаток 1);

1.2. пільги для фізичних і юридичних осіб, надані відповідно до статей 281, 282, 284 Податкового кодексу України, зі сплати земельного податку згідно з переліком (додаток 2);

2) визначити об`єкт оподаткування, платників податку, податковий період, особливості оподаткування, інші обов`язкові елементи плати за землю згідно зі ст. ст. 46 - 49, 269 - 271, 273, 281 - 289 ПК України;

3) установити, що рішення міської ради від 27 липня 2017 року № 790-18/VII «Про затвердження Положення про порядок обчислення та сплати земельного податку» та рішення міської ради від 29 вересня 2017 року № 816-19/VII «Про затвердження Положення про порядок обчислення та сплати орендної плати за земельні ділянки у межах міста» зі змінами або доповненнями, інші нормативно-правові акти міської ради стосовно плати за землю та пільг із земельного податку, які прийнято до набрання чинності цим рішенням, діють у частинах, що не суперечать нормам цього рішення;

4) установити, що це рішення набирає чинності з першого числа місяця, який настає за датою його офіційного оприлюднення.

Рішення від 22 червня 2018 року № 1105-25/VII розміщено на офіційному веб-сайті Ради того ж дня, а у місцевому друкованому виданні - 27 червня 2018 року.

Вважаючи протиправними й такими, що прийняті без дотримання визначеної законом процедури, рішення Кам`янської міської ради № 816-19/VII від 29 вересня 2017 року та № 1105-25/VII від 22 червня 2018 року, позивач звернувся до суду із цим позовом за захистом своїх прав.

За приписами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи, колегія суддів КАС ВС виходить з наступного.

За приписами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин першої- третьої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР) рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням. Результати поіменного голосування підлягають обов`язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації». На офіційному веб-сайті ради розміщуються в день голосування і зберігаються протягом необмеженого строку всі результати поіменних голосувань. Результати поіменного голосування є невід`ємною частиною протоколу сесії ради.

Згідно з частиною одинадцятою статті 59 Закону № 280/97-ВР акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування підлягають обов`язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації». Проекти актів органів місцевого самоврядування оприлюднюються в порядку, передбаченому Законом України «Про доступ до публічної інформації», крім випадків виникнення надзвичайних ситуацій та інших невідкладних випадків, передбачених законом, коли такі проекти актів оприлюднюються негайно після їх підготовки.

Відповідно до частини дванадцятої статті 59 Закону № 280/97-ВР акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються у порядку, встановленому Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Між тим, частиною десятою статті 59 Закону № 280/97-ВР унормовано, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Згідно зі статтею 69 Закону № 280/97-ВР органи місцевого самоврядування відповідно до Податкового кодексу України встановлюють місцеві податки і збори.

За приписами пункту 24 частини першої статті 26 Закону № 280/97-ВР питання встановлення місцевих податків і зборів відповідно до Податкового кодексу України вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 10 грудня 2021 року, розглядаючи справу за №0940/2301/18, відступила від попереднього висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, стосовно того, що рішення органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків та зборів є регуляторним актом і на таке рішення поширюються положення Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Одночасно Об`єднаною палатою було сформульовано наступний висновок: «рішення органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке приймається на підставі, за правилами й на виконання відповідних приписів Податкового кодексу України і оприлюднюється у встановленому цим Кодексом порядку. Вказані рішення не належать до регуляторних актів у розумінні Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», у зв`язку з чим цей Закон не поширює свою дію на такі рішення загалом та, зокрема, у 2017, 2018 роках».

Перевіряючи прийняті Радою рішення на відповідність положенням Конституції України, Податкового кодексу України, Законів України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про Антимонопольний комітет України», «Про доступ до публічної інформації», а також Регламенту Кам`янської міської ради VII скликання через призму судової практики Верховного Суду суди попередніх інстанцій констатували їх правомірність, виходячи при цьому з наступних міркувань.

Так, суди з`ясували, що з метою забезпечення прозорості діяльності відповідного органу місцевого самоврядування та можливості обговорення проектів Ради до моменту їх прийняття, у тому числі громадськістю та заінтересованими особами, проекти обидвох оскаржуваних рішень були оприлюднені як на офіційному веб-сайті Кам`янської міської ради, так і в місцевих друкованих виданнях (відповідні докази публікацій містяться в матеріалах справи).

З наведеного суди попередніх інстанцій виснували, що позивачеві було забезпечено конституційне право взяти участь і обговоренні проектів спірних рішень, висловити свою незгоду з ними в аспекті окремих пунктів чи актів у цілому, навести свої міркування/зауваження/заперечення з приводу урегульованих ними суспільних правовідносин.

Водночас, як зауважили суди, до виникнення питання щодо внесення у судовому порядку змін до договору оренди (йдеться про цивільну справу за позовом Кам`янської міської ради до позивача про внесення змін до договору оренди земельної ділянки), та, відповідно, необхідності внесення плати за землю, позивач зацікавленості в порушених ним в цьому адміністративному позові питаннях не виявляв.

Аналізуючи доводи позивача щодо недодержання Радою внутрішніх процедур при ухваленні спірних рішень (Регламенту Кам`янської міської ради VII скликання), суди врахували, що відповідними змінами у проекті рішення передбачено зменшення розміру ставки орендної плати за землю з 6% до 4%, що, на думку судів, не свідчить про порушення майнових прав позивача. Більше того, з матеріалів справи суди з`ясували, що ініціатива зменшення ставки орендної плати за землю з 6% до 4% належить постійній комісії з питань соціально-економічного розвитку міста, бюджету, фінансів та інвестицій; вказана пропозиція розглянута Радою 29 вересня 2017 року на пленарному засіданні, проект рішення, з урахуванням внесеної пропозиції, ухвалено депутатами міської ради в цілому.

Судами також встановлено, що проект рішення від 29 вересня 2017 року № 816-19/VII «Про затвердження положення про порядок обчислення та сплати орендної плати за земельні ділянки у межах міста» був опублікований 17 серпня 2017 року (рішення опубліковано 2 жовтня 2017 року), а проект рішення № 1105-25/VII від 22 червня 2018 року «Про ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю, пільги зі сплати земельного податку на території міста» був опублікований 24 травня 2018 року (рішення опубліковано 25 червня 2018 року). З наведеного суди зробили висновок, що перед прийняттям оскаржуваних рішень відповідачем було дотримано процедури, визначеної частиною одинадцятою статті 59 Закону № 280/97-ВР щодо опублікування їх проектів та самих рішень, що свідчить про безпідставність доводів позивача.

Аналізуючи доводи позивача щодо необхідності погодження оскаржуваних рішень із органами антимонопольного комітету, вплив оскаржуваних рішень на розмір витрат суб`єктів господарювання, необхідних для сплати цих платежів, суди попередніх інстанцій виходили з того, що рішення, які оскаржує позивач, не є такими, що мають погоджуватися Антимонопольним комітетом України, адже нормами чинного законодавства обов`язковість заявленої позивачем процедури у даному випадку не передбачена. Такий висновок судів узгоджується із постановою Верховного Суду від 1 лютого 2022 року у справі №160/1936/21 за подібних правовідносин.

Не знайшли свого підтвердження у ході розгляду справи в судах попередніх інстанцій й доводи позивача про порушення відповідачем положень Регламенту Кам`янської міської ради VII скликання при прийнятті оскаржуваних рішень.

У світлі доводів позивача щодо порушення відповідачем принципу стабільності при прийнятті спірних рішень, колегія суддів виходить з того, що Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі №640/7520/21 (постанова від 26 вересня 2023 року) виснувала наступне: «норми підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України не скасовують дію норми, якою встановлено (змінено) податок (збір) та/або будь-який елемент податку (збору) і яка запроваджена законом, що прийнятий пізніше, ніж за шість місяців до початку бюджетного періоду, в якому запроваджується податок (збір) та/або зміни будь-якого елементу податку (збору). Колізії між такою нормою та принципом стабільності немає, оскільки принцип стабільності застосовується в системному зв`язку з іншими принципами податкового законодавства. Така норма не застосовується лише тоді, коли вона суперечить принципу верховенства права в контексті права платника податку на мирне володіння майном».

Висновок судів попередніх інстанцій про відсутність порушення з боку Ради законодавства, у тому числі регуляторного, при прийнятті відповідачем оскаржуваних у цій справі рішень узгоджується із чинною практикою Верховного Суду.

Таким чином, колегія суддів КАС ВС не може не погодитись із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав до задоволення позову.

Окремо слід зауважити й те, що оскаржувані позивачем в цій справі рішення Кам`янської міської ради №816-19/VII від 29 вересня 2017 року та №1105-25/VII від 22 червня 2018 року вже були предметом судового розгляду, а саме:

у справі №804/985/18 рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 травня 2018 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2018 року, відмовлено у задоволенні позову ТОВ «НАФТА КЕПІТАЛ ГРУП» про визнання протиправним і скасування рішення Кам`янської міської ради №816-19/VII від 29 вересня 2017 року. Постановою Верховного Суду від 22 листопада 2022 року вказані рішення залишені без змін.

у справі №160/1172/19 рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 1 жовтня 2019 року, відмовлено у задоволенні позову Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» про скасування рішень Кам`янської міської ради №816-19/VII від 29 вересня 2017 року та №1105-25/VII від 22 червня 2018 року.

у справі №160/279/21 рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2021 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2021 року, відмовлено у задоволенні позову Акціонерного товариства «Дніпроазот» про скасування рішень Кам`янської міської ради №816-19/VII від 29 вересня 2017 року та №1105-25/VII від 22 червня 2018 року.

Переліченими вище рішення судовими рішеннями, які набрали законної сили, було констатовано законність прийняття Кам`янською міською радою указаних рішень. В означених справах суди детально перевіряли дотримання Кам`янською міською радою процедури прийняття рішень, про які йдеться у даному позові.

У доводах касаційної скарги її заявник стверджує, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували при вирішенні спору постанови КАС ВС постановах від 16 травня 2018 року у справі №819/1952/14 та від 18 липня 2018 року у справі №612/414/16. Утім, вивчивши вказані рішення, колегія суддів констатує, що правовідносини у наведених скаржником постановах є відмінними, ніж ті, що встановлено у справі, яка переглядається.

Так, у рамках справи №819/1952/14 Верховний Суд, досліджуючи правомірність прийняття органом місцевого самоврядування рішення «Про затвердження положення про порядок призначення на посади та звільнення з посад, укладення контрактів з керівниками підприємств, установ, організацій спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області», скерував справу на новий розгляд, та зазначив, що судам необхідно було дослідити обставини дотримання порядку прийняття оспорюваного рішення, зокрема, чи було таке предметом розгляду рішення на постійних комісіях ради, та чи був погоджений проект рішення в установленому порядку згідно регламенту ради.

У справі №612/414/16 Верховний Суд перевіряв правомірність рішення місцевої ради «Про внесення змін до рішення ради «Про обрання складу постійних комісій районної ради» і, установивши недотримання відповідачем процедури включення і розгляду на сесії ради питань щодо внесення змін до раніше прийнятих рішень, погодив висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав до його скасування.

У справі ж, яка переглядається, спірним є дотримання органом місцевого самоврядування процедури прийняття рішення про встановлення місцевих податків і зборів. Тобто, даний спір має відмінну правову природу від справ, що наведені позивачем як подібні. Більше того, обставини щодо процедурних порушень, про які йдеться в якості підстав позову, у всіх згаданих справах є різними.

Що стосується посилань заявника касаційної скарги на висновки Верховного Суду у справі №922/1658/19, в аспекті доводів про неможливість застосування одночасно подвійної індексації орендної плати та індексації нормативної грошової оцінки, слід зазначити, що в даній справі господарським судом вирішувався правовий спір, що виник між суб`єктами господарювання з приводу виконання договірних зобов`язань.

Отже, переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень суди повно й правильно встановили обставини справи, не допустили неправильного застосування норм матеріального права, чи порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій є результатом оцінки наявних у їх розпорядженні доказів. Суд касаційної інстанції не може не погодитись із ними, оскільки така оцінка судами здійснена з дотриманням вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з`ясування всіх обстави справи на підставі належних та допустимих доказів.

Колегія суддів констатує, що судами попередніх інстанцій в цій справі надано належну й вичерпну правову оцінку усім доводам, якими позивач обґрунтовував свої позовні вимоги. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вимогам статті 242 КАС України щодо законності та обґрунтованості судового акту.

Своєю чергою, доводи й аргументи заявника касаційної скарги, які слугували підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).

У зв`язку з цим, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

п о с т а н о в и в :

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 липня 2022 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2023 року залишити без змін, а касаційну скаргу адвоката Воловика Максима Олександровича, який діє від імені ОСОБА_1 , - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя І.Л. Желтобрюх

Судді О.В. Білоус

Н.Є. Блажівська