Постанова

від 12.12.2023 по справі 607/11558/22

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/11558/22Головуючий у 1-й інстанції Кунець Н.Р. Провадження № 22-ц/817/988/23 Доповідач - Гірський Б.О.Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 грудня 2023 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Гірський Б.О.

суддів - Костів О. З., Хома М. В.,

за участю секретаря - Жук В.М.

представників сторін

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 607/11558/22 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 вересня 2023 року (ухвалене суддею Кунець Н.Р., повний текст якого складено 18 вересня 2023 року) в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про тлумачення заповіту,-

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулась в суд із вказаним позовом.

В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її бабця ОСОБА_3 , яка 10 лютого 1993 року склала заповіт №21, згідно умов якого на випадок своєї смерті заповіла їй належний на праві власності житловий будинок АДРЕСА_1 і земельну ділянку, площею 0,33 га, з яких для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд - 0,25 га та для ведення підсобного господарства - 0,08 га.

Вказувала, що за спадкодавцем ОСОБА_3 був зареєстрований лише один житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

22 березня 2021 року вона подала заяву в нотаріальну контору про прийняття спадщини, проте постановою приватного нотаріуса Тернопільського міського нотаріального округу Дзюбановської О.І. №30/02-31 від 23 березня 2022 року їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на вищезгадане майно у зв`язку із розбіжностями у номері будинку, який зазначений в заповіті (№53) та який належав померлій на час відкриття спадщини (№57); відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове майно, а також відсутності інформації у заповіті про земельну ділянку, яка знаходиться під заповіданим житловим будинком.

Вважаючи, що вищезазначений заповіт є не цілком зрозумілим, логічним, послідовним та є таким, що містить нечітке формулювання волі заповідача щодо належного йому майна, зокрема містить описку у номері будинку, а саме, у заповіті вказано номер будинку АДРЕСА_1 , проте померлій на праві власності належав будинок під АДРЕСА_2 , просила суд розтлумачити, що в заповіті вчиненому на її користь, виявленням волі спадкодавця є розпорядження, згідно якого ОСОБА_3 заповіла ОСОБА_1 житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 вересня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 через свого представника адвоката Іващука В.М. подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалите нове, яким задовольнити її позовні вимоги.

Вважає, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, оскільки прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Звертає увагу, що висновком лінгвістичної експертизи було встановлено, що ОСОБА_3 при складанні заповіту допустила неточність в адресі належного їй майна, яку слід кваліфікувати як описку, проте суд безпідставно не взяв до уваги даний доказ та всупереч вимог ст. 110 ЦПК не навів мотивів його відхилення.

Вказує на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги і не відобразив у судовому рішенні пояснення відповідачки, аудіозапис якого є у матеріалах справи, стосовно того, що їй було відомо, зі слів спадкодавця про те, що ОСОБА_3 за життя хотіла заповісти і весь час вважала, що заповіла належний їй будинок ОСОБА_1 .

Вважає, що суд першої інстанції безпідставно посилався на висновки Верховного Суду, що містяться, зокрема, у постанові від 05 грудня 2018 року у справі №335/9398/16-ц, в постанові від 16 грудня 2020 року у справі №467/356/19 та ін., оскільки обставини у зазначених справах є іншими та не є схожими з обставинами, встановленими у справі, що є предметом даного розгляду.

Зазначає, що справу слід вирішувати також із застосуванням такої аксіоми цивільного судочинства як: «Placuit in omnibus rebus precipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», яка означає «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права».

Від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, оскільки вважає його законним та обґрунтованим, прийнятим з додержанням норм матеріального права.

В судовому засіданні представник позивача - адвокат Іващук В.М. апеляційну скаргу в її межах підтримав, посилаючись, на доводи викладені в ній.

Представник відповідачів - адвокат Майка М.Б. проти доводів апеляційної скарги заперечив, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, відзиву на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам судове рішення відповідає в повній мірі.

Судом встановлено, що 25 травня 1990 року державним нотаріусом Тернопільської районної нотаріальної контори Степановою Р.Г. видано ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину за заповітом, яке зареєстроване в реєстрі за № 884 на житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 , який належав померлій ОСОБА_4 та розташований на присадибній земельній ділянці присадибних земель колгоспу.

Відповідно до заповіту посвідченого 10 лютого 1993 року державним нотаріусом Тернопільської районної нотаріальної контори Степановою Р.Г. та зареєстрованого в реєстрі за № 21, ОСОБА_3 на випадок своєї смерті зробила таке заповідальне розпорядження: належний їй на праві індивідуальної власності жилий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 заповідає ОСОБА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.

09 лютого 2021 року приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Дзюбановською О.І. заведено спадкову справу №07/2021 на підставі заяви дочки померлої ОСОБА_3 - ОСОБА_2 про прийняття спадщини.

26 березня 2021 року приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Дзюбановською О.І. отримано заяву ОСОБА_1 про прийняття спадщини після смерті бабці ОСОБА_3 , згідно заповіту, який посвідчений державним нотаріусом Тернопільської районної нотаріальної контори Степановою Р.Г. та зареєстрований 10 лютого 1993 року за № 21. У вказаній заяві ОСОБА_1 повідомила, що спадкоємцем, який має право на обов`язкову частку в спадщині є ОСОБА_2 , яка доводиться померлій ОСОБА_3 дочкою.

23 березня 2022 року ОСОБА_5 , який діяв від імені ОСОБА_1 подав приватному нотаріусу Тернопільського міського нотаріального округу Дзюбановській О.І. заяву № 48 у якій просив видати свідоцтво про право на спадщину за заповітом на ім`я ОСОБА_1 на: житловий будинок АДРЕСА_1 ; земельні ділянки, загальною площею 0,33 га, в тому числі - переданої для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд - площею 0,25 га, та ведення підсобного господарства - 0,08 га, які розташовані на території села Байківці Тернопільського району Тернопільської області.

Постановою приватного нотаріуса Тернопільського районного нотаріального округу Дзюбановської О.І. № 30/02-31 від 23 березня 2022 року, ОСОБА_1 відмовлено у вчинені нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинок по АДРЕСА_1 та земельну ділянку, площею 0,33 га, що включає в себе: передану для обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд - площею 0,25 га та ведення підсобного господарства - 0,08 га, у зв`язку з розбіжностями у номері будинку, зазначеному в заповіті та належному померлій, відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове майно, а також відсутністю інформації у заповіті про земельну ділянку, яка знаходиться під заповіданим житловим будинком.

Відповідно до інформаційної довідки № 1570 від 21 грудня 2021 року, виданої Тернопільським районним госпрозрахунковим бюро технічної інвентаризації, за матеріалами бюро станом на 01 січня 2013 року житловий будинок з тамбуром загальною площею 52,3 кв.м., житловою площею 41,5 кв. м. літ. «А», хлів - літня Кухня літ. «Б», гараж з підвалом літ. «В», вимощення «І», огорожа «1» по АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого Тернопільською районною державною нотаріальною конторою 25 травня 1990 року за реєстровим № 884, та записано в реєстрову книгу № 2 за реєстровим № 344. Державна реєстрація права власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 в бюро не проведена.

Згідно свідоцтва про право особистої власності на жилий будинок, виданого 30 березня 1989 року виконавчим комітетом Тернопільської районної Ради народних депутатів Тернопільської області Української РСР на підставі рішення виконкому Тернопільської районної Ради народних депутатів № 81 від 28 березня 1989 року та реєстрового напису вчиненого 30 березня 1989 року Тернопільським обласним об`єднаним бюро технічної інвентаризації за № 121, цілий жилий будинок з належними до нього будівлями та спорудами, який розташований в АДРЕСА_1 дійсно належить колгоспному двору, що складається з 6-х членів, головою якого є ОСОБА_6 .

Згідно висновку експерта Українського бюро лінгвістичних експертиз Ажнюк Л.В. № 056/133 від 07 червня 2023 року, складеного за результатами проведення семантико - текстуальної експертизи, з позицій лінгвістичної кваліфікації, з урахуванням визначення юридизованого словесного позначення описка й з урахуванням усталених дискурсивних практик його використання, є лінгвістичні підстави кваліфікувати як описку некоректну адресу (а саме, номер) житлового будинку, який є об`єктом заповідального розпорядження. Ця текстова неточність відповідає всім лінгвістичним критеріям описки: по-перше, ця неточність має механічний (мимовільний, випадковий) характер; по-друге, ця неточність призводить до невірного сприйняття тексту і впливає на можливість його правомірного застосування; по-третє, внесення відповідного виправлення (якби таке виправлення було принципово можливим) не змінює зміст заповідального розпорядження.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що неточності та помилки у тексті заповіту щодо адреси нерухомого майна, яке передається у спадщину, не можуть бути усунуті шляхом тлумачення заповіту відповідно до положень ст. 213, 1256 ЦК України.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується і колегія суддів.

Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин (частина перша статті 1235 ЦК України).

Згідно зі статтею 1256 ЦК України тлумачення заповіту може бути здійснене після відкриття спадщини самими спадкоємцями.

У разі спору між спадкоємцями тлумачення заповіту здійснюється судом відповідно до статті 213 цього Кодексу.

Тлумачення заповіту судом не повинно замінювати волі заповідача, тобто підміняти собою сам заповіт. Суд не може брати на себе права власника щодо розпорядження його майном на випадок смерті. Тлумачення заповіту є лише інструментом з`ясування волі заповідача після його смерті. Отже, суд, здійснюючи тлумачення заповіту, не повинен виходити за межі цього процесу та змінювати (доповнювати) зміст заповіту, що може спотворити волю заповідача.

Неточне відтворення в заповіті власної волі заповідача щодо долі спадщини може бути зумовлене, перш за все, неоднаковим використанням в ньому слів, понять і термінів, які є загальноприйнятими у сфері речових, зобов`язальних, спадкових відносин тощо. Цьому також можуть сприяти й певні неузгодженості між змістом окремих частини заповіту і змістом заповіту в цілому, що ускладнюють розуміння волі заповідача стосовно долі спадщини.

Системний аналіз положень статей 213, 1256 ЦК України діє підстави для висновку, що при тлумаченні змісту заповіту не допускається пошук волі заповідача, яка не знайшла відображення у тексті самого заповіту, а також не допускається внесення змін у зміст заповіту, який є особистим розпорядженням фізичної особи щодо належного їй майна, яким вона відповідно до законодавства має право розпоряджатися на момент укладення заповіту.

Зазначені висновки викладено у постанові Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 595/731/21.

Верховний Суд у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 335/9398/16-ц (провадження № 61-20484св18) зазначив, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що неточності та помилки у тексті заповіту щодо адреси нерухомого майна, яке передається у спадщину не можуть бути усунуті шляхом тлумачення заповіту відповідно до положень статей 213, 1256 ЦК України.

Статтею 213 ЦК України визначено загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні правочину, які втілюються в трьох рівнях.

Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів.

Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні.

Третім рівнем тлумачення (при без результативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення.

Вказані висновки викладено у постанові Верховного Суду від 13 вересня 2023 року у справі № 757/5305/13-ц.

Так, позивач посилався на те, що складений ОСОБА_3 заповіт є не цілком зрозумілим, логічним, послідовним та є таким, що містить нечітке формулювання волі заповідача щодо належного йому майна, зокрема містить описку у номері будинку, а саме, у заповіті вказано номер будинку АДРЕСА_1 , проте померлій на праві власності належав будинок під номер АДРЕСА_2 .

При цьому, за результатами проведеної лінгвістичної експертизи, висновком експерта від 07 червня 2023 року №056/133 було зазначено про наявність лінгвістичних підстав кваліфікувати як описку некоректну адресу (а саме номер) житлового будинку, який є об`єктом заповідального розпорядження та ця текстова неточність відповідає всім лінгвістичним критеріям описки.

Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що заповіт, посвідчений 10 лютого 1993 року державним нотаріусом Тернопільської районної нотаріальної контори Степановою Р.Г. та зареєстрований в реєстрі за № 21 є чітким та зрозумілим, а саме у ньому викладена воля ОСОБА_3 , яка на випадок своєї смерті зробила таке заповідальне розпорядження: належний їй на праві індивідуальної власності жилий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 заповідає ОСОБА_1 .

Апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що неточності та помилки у тексті заповіту щодо адреси нерухомого майна, яке передається у спадщину, не можуть бути усунуті шляхом тлумачення заповіту відповідно до положень статей 213, 1256 ЦК України.

Такий висновок кореспондується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі №335/9398/16-ц.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо нерелевантності посилання суду першої інстанції на вищевказану постанову Верховного Суду.

Факт наявності лінгвістичних підстав кваліфікувати як описку некоректну адресу (а саме номер) житлового будинку, який є об`єктом заповідального розпорядження, що зазначена в змісті заповіту не дає підстав для її усунення шляхом тлумачення заповіту відповідно до положень статей 213, 1256 ЦК України.

Крім цього, заповідач ОСОБА_3 протягом майже 27 - ми років мала можливість усунути зазначену описку шляхом звернення до нотаріальної контори для внесення змін до заповіту у відповідності до ст. 1254 ЦК України, або складення нового заповіту, проте не скористалась своїм правом.

Більше того, законом не встановлено обов`язку нотаріуса пересвідчуватися у наявності в заповідача права на майно, що заповідається, так як заповіт складається зі слів заповідача.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції необґрунтовано не було взято до уваги пояснення відповідачки стосовно того, що їй було відомо, зі слів спадкодавця - її матері про те, що остання, свого часу хотіла заповісти і весь час вважала, що заповіла свій будинок ОСОБА_1 , колегією суддів відхиляються, оскільки зазначені пояснення не впливають на зміст заповіту; наявне у ньому волевиявлення заповідача і відповідно на правильність по суті судового рішення.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, порушень норм матеріального чи процесуального права судом не допущено. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги в апеляційного суду відсутні.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 вересня 2023 року залишити без змін.

Судові витрати за розгляд справи в апеляційному суді покласти на сторони в межах сум, ними понесених.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 14 грудня 2023 року.

Головуючий Гірський Б.О.

Судді: Хома М.В.

Костів О.З.