Постанова

від 11.12.2023 по справі 352/2324/17

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 352/2324/17

Провадження № 22-ц/4808/1396/23

Головуючий у 1 інстанції Кіндратишин Л. Р.

Суддя-доповідач Пнівчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2023 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої Пнівчук О.В.

суддів: Баркова В.М., Луганської В.М.

з участю секретаря Петріва Д.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду від 25 вересня 2023 року, у складі судді Кіндратишин Л.Р., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , за участю третіх осіб без самостійних вимог: Органу опіки та піклування Тисменицької районної державної адміністрації, Служби у справах дітей Тисменицької міської ради, Служби у справах дітей Єзупільської селищної ради про визначення місця проживання дитини з матір`ю, відібрання дитини від батька, повернення її матері,

в с т а н о в и в:

15 грудня 2017 ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 , в якому просила визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з нею, матір`ю ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 ; відібрати малолітню дитину від батька відповідача ОСОБА_3 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 та повернути дитину матері ОСОБА_1 . Рішення суду допустити до негайного виконання (том 1 а.с.1-5).

Позов обґрунтовано тим, що позивач перебувала у фактичних шлюбних відносинах з відповідачем ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народилась дочка ОСОБА_4 .

Позивач зазначила, що у неї була складна вагітність та важкі пологи. Після народження у дитини було діагностовано збільшення правих відділів серця. Відповідач почав агресивно поводитись щодо до неї, звинувачував її у тому, що у дитини є вади серця. У зв`язку з такими конфліктними відносинами стан її психічного здоров`я погіршився, приблизно на другий місяць після пологів вона стала тривожною, неспокійною, весь час переживала за стан дитини і боялась її втратити. У зв`язку з цим, 25 квітня 2017 року позивач звернулась за медичною допомогою до Івано-Франківської обласної психоневрологічної лікарні № 3, де перебувала на стаціонарному лікуванні до 02 червня 2017 року з приводу психічного розладу. Пройшовши курс лікування, вона повністю вилікувалась від тимчасового психічного розладу.

Проте, після виписки з медичного закладу, повернутися по місцю проживання в будинок відповідача не змогла, так як з часу звернення за медичною допомогою ОСОБА_3 не допускає її до будинку.

Відповідач разом із своєю матір`ю не допускають її до дитини, яка проживає у відповідача у с. Побережжя, не дають їй можливості бачитися, спілкуватися з дитиною, опікуватися нею. Усі її намагання побачитися з дитиною, брати участь у її вихованні виявились безрезультатними.

22 серпня 2017 року рішенням комісії з питань захисту прав дитини при Тисменицькій РДА в Івано-Франківській області вирішено за доцільне визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_4 , з матір`ю ОСОБА_1 .

Станом на момент звернення з позовом ОСОБА_1 перебувала у декретній відпустці та мала можливість постійно займатися дитиною, однак відповідач поклав обов`язок по піклуванню за донькою на свою матір, позбавивши її права бути матір`ю дитини.

Рішенням Тисменицького районного суду від 24.04.2019 року, залишеним без зміни постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 20.06.2019 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 з матір`ю ОСОБА_1 . Відібрано малолітню дитину ОСОБА_4 від батька ОСОБА_3 і повернуто дитину матері ОСОБА_1 . Рішення суду в частині відібрання дитини від батька та повернення її матері звернуто до негайного виконання.

Постановою Верховного Суду від 30.10.2019 року задоволено частково касаційну скаргу ОСОБА_3 . Рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасовано, а справу направлено на новий розгляд в суд першої інстанції.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 25 вересня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Тинів І.Д. подав апеляційну скаргу. Вважає рішення суду незаконним та необґрунтованим, вказує, що суд неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи та неправильно застосував норми матеріального права.

Зазначає, що батьки мають рівні права та обов`язки щодо дітей.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив ніби-то з інтересів малолітньої дитини, яка фактично з часу свого народження утримується в сім`ї батька, а відтак, на думку суду зміна звичного для дитини середовища спричинить психологічну травму для малолітньої дочки.

Однак з таким висновком суду апелянт не погоджується та зазначає, що судом першої інстанції вірно встановлено, що позивачка ІНФОРМАЦІЯ_3 народила дочку ОСОБА_5 . Дитина була народжена не у шлюбі з особою, яка значиться, як батько дитини, тобто ОСОБА_6 та ОСОБА_3 не перебували у зареєстрованому шлюбі, що в певній мірі обмежувало та не гарантувало матері прав як одного з подружжя. Після народження дитини, ОСОБА_6 з дитиною переїхала на проживання до будинку ОСОБА_3 . Однак для позивачки не було створено відповідних умов для належного догляду за дитиною, мати відповідача ОСОБА_7 та відповідач особисто здійснювали психологічний тиск на позивачку, принижували її, докоряли в побуті та догляді за дитиною, що в сукупності з важкою вагітністю та пологами призвело до виникнення та розвитку психічного захворювання «післяродової депресії». Ці обставини підтверджено висновком судово-психологічної експертизи та свідками. Через несприятливу ситуацію в сім?ї та фактично вчинене з боку відповідача домашнє насильство - позивачка внаслідок захворювання в квітні 2017 року перебувала на лікуванні в Івано-Франківській ПНЛ № 3, з діагнозом «важкі психічні та поведінкові розлади пов`язані з післяпологовим дипресивно-параноїдним синдромом» проходила курс лікування.

Після лікування позивачка в червні 2017 року повернулась до дитини у своє помешкання в с. Вільшаниця. Через тиждень після виписки її з лікарні відповідач під приводом чергового обстеження дитини забрав немовля у свій будинок в с. Побережжя, до цього часу відмовляється повернути її матері та не дає можливості спілкуватись з дитиною.

Упродовж шести років відбувався розгляд справи, ухвалені рішення суду першої та апеляційної інстанції на користь позивачки, ОСОБА_3 не виконував.

Згодом касаційний суд направив справу на новий розгляід і всупереч фактичних обставин по справі рішенням Івано-Франківського міського суду від 25 вересня 2023 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову.

Вважає рішення суду незаконним та необґрунтованим, оскільки судово-психологічною експертизою доведено що у позивачки відсутні будь-які психічні розлади.

Посилання суду на той факт, що дитина фактично з народження і по цей день проживає з батьком є вина тільки відповідача, оскільки він перешкоджає у спілкуванні з дитиною та обмежує будь які контакти з нею, налаштовує дитину проти неї, залякує її, що призводить до формування у дитини відчуження до своєї матері.

Крім того, матеріально побутові умови і позивачки і відповідача є однаковими. ОСОБА_3 не довів джерел свого доходу, не підтвердив наявність вільного часу для виховання дитини. Бабуся дитини ОСОБА_7 негативно впливає на дитину.

Позивачка має постійну роботу та систематичний дохід, а також належні умови для проживання.

Створювані одним із батьків для іншого протягом тривалого часу перешкоди у вихованні дитини та спілкуванні з нею мають наслідки руйнування зв?язків із сім`єю, до якої належить як батько, так і мати дитини, а отже в такому разі поведінка того із батьків, хто створює перешкоди, суперечить сімейним цінностям та не відповідає найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Апелянт зазначив, що відповідно до статей 11, 15 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім»?ї разом з батьком або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов?язані брати участь у її вихованні і мають право спілкування з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Згідно із статтею 159 СК України якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.

Конвенція про права дитини, виходячи із рівності прав матері та батька, у пункті першому статті 9 проголосила правило, за яким дитина не повинна розлучатися з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини.

ОСОБА_3 своєю поведінкою та притаманними йому морально-психологічними якостями несе загрозу для формування та виховання дівчинки, що відображено у висновку судово-психологічної експертизи, який суд в своєму рішенні не врахував.

Судом першої інстанції залишено поза увагою те, що проживання дитини понад 6-ть років з батьком є наслідком протиправної поведінки батька по відношенню до матері.

Просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом з матір?ю - ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 . Відібрати малолітню дитину - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 від батька ОСОБА_3 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 , і повернути дитину матері ОСОБА_6 .

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 зазначив, що жодних перешкод у спілкуванні з дитиною позивачці не чинить. Вважає рішення суду законним та обгрунтованим. А доводи апеляційної скарги такими, що не відповідають дійсності.

У судовому засіданні апеляційного суду апелянт ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 підтримали доводи апеляційної скарги з наведених у ній мотивів.

Відповідач ОСОБА_3 ,його представник ОСОБА_8 заперечили доводи апеляційної скарги, посилаючись на обґрунтованість висновків суду обставинам справи.

Представник Служби у справах дітей Єзупільської селищної ради Цюцьмань Г.О. при вирішенні апеляційної скарги покладається на розсуд суду.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши письмові матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

У відповідності до положень ч.1-3 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до ст.263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`сованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Судове рішення вищезазначеним вимогам відповідає.

Постановляючи рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що що позовні вимоги про зміну місця проживання дитини, визначення проживання з матір`ю, відібрання дитини від батька, повернення матері, зокрема шляхом негайного відібрання її від батька, при втраті зв`язку матері та дитини, який не може бути відновлений одномоментно, за встановлених судом обставин, на даний час не можуть бути задоволенні задля забезпечення інтересів дитини.

З таким висновком суду погоджується колегія суддів з огляду на наступне.

Судом встановлено, що сторони по справі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 являються батьками малолітньої ОСОБА_4 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 .

До часу народження дитини, з середини 2016 року сторони знаходилися у фактичних шлюбних відносинах, без реєстрації шлюбу.

Згідно з випискою із медичної картки стаціонарного хворого обласної психо-неврологічної лікарні №3, м. Івано-Франківська від 02.08.2017 за № 6029, ОСОБА_1 перебувала на лікуванні з 25.04.2017 по 02.06.2017 з діагнозом: важкі психічні та поведінкові розлади, пов`язані з післяпологовим депресивно параноїдним синдромом. У виписці зазначено, що ОСОБА_1 станом на час звернення проживала з чоловіком, дитиною та свекрухою.

Встановлено, що 19.07.2017 ОСОБА_1 звернулася до в.о. начальника служби у справах дітей Тисменицької РДА з проханням розглянути питання про визначення місця проживання доньки, оскільки ОСОБА_3 забрав дитину та перешкоджає їй брати участь у вихованні дитини.

Відповідно до висновку ЛКК ПК від 14.08.2017 №933 ОСОБА_1 практично здорова, з боку псих. сфери патологій не виявлено. За станом здоров`я протипоказань за доглядом дитини не виявлено.

Згідно з консультаційним висновком спеціаліста від 02.02.2018 Обласної психо-неврологічної лікарні №3 за №950, м. Івано-Франківська ОСОБА_1 перенесла важкі психічні та поведінкові розлади, пов`язані з післяпологовим періодом, депресивно параноїдний синдром. На момент огляду розладів психіки немає.

Відповідно до рішення №04-17/02-23 від 22.08.2017 засідання комісії з питань захисту прав дитини Тисменицької районної державної адміністрації Івано-Франківської області від 22.08.2017, вирішено за доцільне визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом з матір`ю ОСОБА_1 .

За зверненням представника відповідача ОСОБА_3 про перегляд рішення комісії від 22.08.2017 року щодо місця проживання малолітньої ОСОБА_4 , рішенням №02-20/02-23 засідання комісії з питань захисту прав дитини Тисменицької районної Державної адміністрації від 31 липня 2020 року, вирішено за доцільне залишити без змін рішення комісії з питань захисту прав дитини від 22.08.2017 №04-17/02-23, щодо місця проживання малолітньої ОСОБА_3 ( а.с. 160-163 т.3).

18.03.2021 службою у справах дітей Тисменицької міської ради 18.03.2021 складено акт обстеження житлових умов ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 , згідно якого створено всі необхідні умови для проживання та розвитку дитини. Облаштовано місце для сну та ігор.

Відповідно до експертного висновку щодо спостереження за бесідою із дитиною вих. №2 від 20.07.2021 ГО « Центр психічного здоров`я та реабілітації Софія», складеного в присутності бабусі дитини, прихильність до батька встановити не вдалось, оскільки такий не має для цього часу і бажання брати у часть у бесіді, мотивуючи зайнятістю у роботі. Матір дитини не було запрошено брати участь у бесіді, оскільки зі слів начальника служби у справах дітей, її присутність призвела б до ймовірних конфліктів з особами, які доглядають дитину. У висновку надано рекомендації, зокрема: оскільки було припущено, що дитина плутається у соціальних ролях матері та бабусі, а це згодом у колі її ровесників призведе до ймовірного психологічного травмування, рекомендовано поступове відновлення стосунків дитини та рідної матері.

Зважаючи на конфліктність стосунків матері та батька, рекомендовано відвідування незалежного психолога кожного з батьків разом з дитиною з метою корекції дитячо-батьківських стосунків; роботу психолога з бабусею ОСОБА_9 з метою полегшення переживань щодо тимчасового дистанціювання у стосунках з онукою на період спілкування матері та дитини.

Згідно з висновком органу опіки та піклування, затвердженим виконавчим комітетом Єзупільської селищної ради Івано-Франківського району 27.12.2022, вирішено за доцільне визначити місце проживання ОСОБА_4 з батьком ОСОБА_3 , при умові безперешкодної участі матері ОСОБА_1 у вихованні своєї доньки у дні, встановлені рішенням Тисменицького районного суду від 27.10.2021.

ОСОБА_4 з 01.06.2023 зарахована до 1 класу Поберезького ліцею Єзупільської селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області (довідка від 28.07.2023 №84/01-16/27 Поберезького ліцею Єзупільської селищної ради Івано-Франківського району.

Встановлено також, що згідно з випискою з медичної картки амбулаторного хворого КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Ямницької сільської ради від 30.08.2023 повний діагноз ОСОБА_4 здорова. У зв`язку з сімейними обставинами, іноді буває стурбована, знервована погано спить. Рекомендації уникати надмірних психоемоційних навантажень.

Позивачка ОСОБА_1 за місцем проживання та праці характеризується позитивно, працює на посаді контролера касира служби касових операцій ТВБВ №1008/0615, м. Івано-Франківськ з 24.02.2020, а в системі Ощадного банку з 22.09.2008, проявила себе з позитивної сторони.

Згідно з висновком судово-психіатричного експерта №06-К від 20.03.2019, Комунального закладу ЛОР ЛОКПЛ, ОСОБА_1 перенесла тимчасовий медичний тяжкий психічний розлад у вигляді важких психічних та поведінкових розладів, пов`язаних з післяпологовим періодом, з приводу якого перебувала на стаціонарному лікуванні з 25.04.2017 по 02.06.2017. На час виписки із стаціонару повністю вийшла з хворобливого стану. На даний час ОСОБА_1 психічною хворобою не страждає. Отже може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, брати участь у вихованні дитини. Психічний стан ОСОБА_1 не становить загрози для життя чи здоров`я під експертної та інших осіб.

Судом першої інстанції встановлено, що між сторонами існує конфлікт, пов`язаний із можливістю ОСОБА_1 брати участь у вихованні та спілкуванні як матері з дитиною ОСОБА_5 .

Так, рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 27.10.2021 у справі №352/506/20, позов ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способу участі у її вихованні задоволено частково. Зобов`язано ОСОБА_3 не чинити перешкоди у спілкуванні ОСОБА_1 з дочкою ОСОБА_10 .

Визначено спосіб участі матері у вихованні та спілкування з дочкою перший місяць після набрання судовим рішенням законної сили у формі зустрічей в першу та третю суботу місяця з 10:00 години до 18:00 години та другу і четверту неділю місяця з 10:00 години до 18:00 години в присутності батька ОСОБА_3 . У подальшому, після закінчення першого місяця, визначено спосіб участі матері у вихованні та спілкування з дочкою у формі зустрічей в першу та третю суботу місяця з 10:00 години до 18:00 години та другу і четверту неділю місяця з 10:00 години до 18:00 години.

Судом встановлено, що між сторонами склалися неприязні стосунки, відповідач протягом тривалого часу не надає можливості позивачеві спілкуватися з дитиною.

Крім того, на розгляді у Тисменицькому районному суді перебував обвинувальний акт відносно ОСОБА_7 , матері відповідача, за ч.1 ст. 125 КК України, яка обвинувачувалася в умисному заподіянні потерпілій ОСОБА_1 легких тілесних ушкоджень під час відвідин малолітньої доньки. Ухвалою суду від 05.06.2020 ОСОБА_7 звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строку давності.

Згідно з актом обстеження житлових та матеріально побутових умов сім`ї ОСОБА_3 від 13.04.2018 та 18.06.2019, в АДРЕСА_2 , встановлено склад сім`ї ОСОБА_3 (власник будинку), ОСОБА_4 дочка, ОСОБА_7 (мати відповідача).

Для дитини створено належні умови для проживання та виховання. Взаємовідносини із сусідами добрі.

Позивачка ОСОБА_1 відповідно до судового наказу від 12.06.2018 сплачує аліменти аліменти на користь ОСОБА_3 у розмірі частини усіх видів її заробітку, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на утримання дочки ОСОБА_4 , починаючи з 15.05.2018.

Відповідно до висновку експерта судово-психологічної експертизи від 20.06.2023 за №СЕ-19/114-23/7650-ПС Львівського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру (а.с. 35-72 т.6), «особливості прив`язаності малолітньої дитини ОСОБА_4 до матері ОСОБА_1 характеризується порушенням безпечного типу прив`язаності, присутнє несвідоме бажання до відновлення зв`язку та установку на подолання перешкод у стосунках з нею, виявлено емоційне дистанціювання та ознаки емоційного відторгнення, формування зникаючої поведінки, потреба в емоційному спілкуванні фрустрована, ставлення до матері визначається як «протестне». Особливості прив`язаності малолітньої дитини до батька ОСОБА_3 характеризується безпечним типом прив`язаності, виявлена мотивація до ігрової діяльності з ним, ставлення до батька визначається у особистісній симпатії до нього, відкритості, проте може бути присутня деяка нестабільність з ним.

За час проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом з батьком ОСОБА_3 в їх родині склався достатньо стабільний мікроклімат, згідно з наданою дитиною інформацією, діагностовано наявність у неї відчуття суб`єктивного психологічного благополуччя, в той час як дослідження неусвідомлених/прихованих станів вказує на наявність тривожності, присутність ірраціональних страхів, приховану відстороненість та замкнутість у стосунках з однолітками, переживання почуття покинутості та неприйняття з боку свого оточення. Виявлені ознаки залучення ОСОБА_4 в тривалий емоційний конфлікт між батьками, що впливає на формування у неї негативного/викривленого образу матері, порушує взаємовідносини з нею та чинить негативний вплив на подальший особистісний та емоційний розвиток неповнолітньої ОСОБА_4 .

Під час дослідження особистості матері ОСОБА_1 індивідуально-психологічних особливостей, які могли б вчинити негативний вплив на психологічний стан та розвиток дитини ОСОБА_4 , не виявлено.

ОСОБА_4 з урахуванням «вікових особливостей (не сформованість самосвідомості, що виражається у нездатності дитини до моральних уявлень та оцінок, вікова схильність до підпорядкованості, орієнтація на думку значимого оточення та інші), емоційного стану (тривожність, переживання почуття покинутості, ірраціональні страхи), індивідуально-психологічних властивостей (комунікабельна, енергійна), рівня розумового розвитку (нормотиповий психологічний розвиток) та умов мікросоціального середовища (з урахуванням ознак психологічного індукування збоку батька) не спроможна надавати об`єктивну оцінку відношенню кожного з батьків до неї. За результатами дослідження було виявлено, що для забезпечення найліпших інтересів дитини ОСОБА_4 та її благополуччя з урахуванням вікових особливостей, емоційного стану, індивідуальних психологічних властивостей, рівня розумового розвитку є важливим: проведення зустрічей з матір`ю за участю психолога з метою налагодження контакту матері з дитиною, потім наодинці, без спостереження психолога; припинення дій батька щодо відчуження дитини від матері; повернення до постійного контакту дитини з матір`ю із попередньою психологічною підготовкою матері та дитини, за сприянням батька та за участю психолога.

При визначені наявності залежності оцінки сімейної ситуації дитиною ОСОБА_4 від впливу з боку батьків та інших дорослих (членів родини) було виявлено ознаки психологічного індукування дитини з боку батька ОСОБА_3 , а саме: згадування агресії з боку матері та вислови щодо «відкидання/відібрання» з боку матері не підкріплені прикладами та не розширені коментарями, а також відповідають звинуваченням, які пред`являє до її матері ( ОСОБА_1 ) і батько ( ОСОБА_3 ); спостерігаються ознаки зміни особистісно-смислової пам`яті з порушенням її вибірковості або спотвореннями; констатування та пояснення дитини, щодо ситуації, яка склалася, з великою ймовірністю не могли бути повністю самостійними в силу рівня осмислення ситуації, що перевищує можливості дитини даного віку (знаходиться поза межами вікового досвіду). Залежності оцінки сімейної ситуації від впливу з боку матері, яка на момент дослідження проживає окремо від дитини, не виявлено.

Водночас експертом у відповідності до ст. 72 ЦПК України зазначено, що під час дослідження з боку ОСОБА_3 було виявлено, моделі поведінки, спрямовані на відчуження матері ОСОБА_1 з боку ОСОБА_11 : прояв ворожого ставлення до матері ОСОБА_1 при контакті з дитиною; схильність ОСОБА_3 до винесення міжособистісних конфліктів зі сфери сімейних подружніх відносин в дитячо-батьківську взаємодію; змістовна наповненість його повідомлень вказує на переважання в потреб; прагненнях щодо дитини власних бажань та бажань дитини, але не її інтересів та потреб; відсутність сприяння до збереження/відновлення позитивних стосунків між дитиною та їх матір`ю (обмеження контакту з матір`ю). - постійне акцентування уваги на психічне захворювання матері.

Виявлено декілька найбільш розповсюджених поведінкових проявів відчуження щодо матері з боку дитини ОСОБА_4 : дитина чинить опір контактам або взагалі відмовляється контактувати, уникає стосунків з матір`ю (та її родиною); дитина повторює перелік критики в бік відстороненої матері; слабке обґрунтування відсторонення одного з батьків дитиною (відсутність причинно-наслідкового зв`язку, пояснення поведінки матері з великою ймовірністю не могли бути повністю самостійними в силу рівня осмислення ситуації, що перевищує можливості дитини даного віку); дитина переконує, що її вислови та твердження стосовно матері це суто її власна думка (явище «незалежного мислителя»); відсутність амбівалентності по відношенню до обох батьків; наявність запозичених розповідей, тобто обвинувачення в бік відчуженої матері із використанням ідей, запозичених в батька чи іншого «значимого» дорослого, якому надається перевага (згадування суто негативних проявів з боку матері, відповідають звинуваченням, які пред`являє до матері її батько); використання моделей поведінки, що сприяють відчуженню матері з боку батька та проявляється у слідуванні за позицією батька (принцип соціальної значушості людини); обговорення з дитиною проблем дорослих та тем, що стосуються дорослих. Зазначене, з урахуванням виявленого під час психодіагностичного дослідження: емоційно-нейтрального ставлення ОСОБА_5 до матері, несвідоме бажання до відновлення зв`язку та установку на подолання перешкод у стосунку з матір`ю, емоційне дистанціювання та ознаки емоційного відторгнення, формування уникаючої поведінки, потреба в емоційному спілкуванні фрустрована - дозволяє констатувати помірний/середній рівень відчуження матері (на момент дослідження). Зазначено про відсутність невиконання батьківських обов`язків або суттєво неякісного виконання батьківських обов`язків з боку матері. Також, відсутність регулярних зустрічей з дитиною протягом 6 років впливає на ступінь відчуження дитини до матері в сторону його зростання і потенціювання. «Синдром відчуження одного з батьків» / «відчуження одного з батьків» - психічний стан, при якому дитина, батьки якої роз`їжджаються або розлучаються в умовах значного конфлікту, має міцний союз з одним з батьків (якому надається перевага) і відхиляє стосунки з іншим з батьків (відчуженим батьком/матір`ю) без вагомих підстав. Відчуження одного з батьків є формою психологічного насилля [21]. Незмінність моделей поведінки з боку ОСОБА_3 , спрямованих на відчуження матері ОСОБА_1 може мати значні негативні наслідки, а саме: посилення ступеню відчуження до тяжкої стадії, що може призвести до повної відмови дитини від спілкування з матір`ю, без можливості відновлення цих стосунків; ймовірні проблеми у психічному розвитку дитини (хибні оцінки реальності, викривлене міжособистісне сприйняття, низька самооцінка або неадекватно завищена, послаблення ресурсу соціалізації дитини в групі однолітків, нездатність будувати здорові стосунки в дорослому віці); хронічні депресивні стани та відчуття провини через усвідомлення дитиною власної участі у відчужені» (т.6 а.с. 72-75).

Так, відповідно дост. 155 СК Україниздійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Законодавством визначено права та обов`язки батьків щодо виховання дитини, при цьому пріоритетним та принциповим визначенням є інтереси дитини, що вони повинні бути непорушними в незалежності від стосунків батьків між собою.

Згідно зі ст.160СКУкраїни місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Відповідно до ст.161 СК Україниу випадку, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ст. ст. 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, держави-учасниці докладають усіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки, або, у відповідних випадках, законні опікуни, несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що вирішують питання соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини (ч. 1 ст. 3 Конвенції).

Постановляючи рішення по суті позовних вимог, суд правильно зазначив, що виходячи із системного тлумачення ч. 1 ст. 3, ст. 9 Конвенції про права дитини, ч. ч. 2 і 3ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства»,ст.161СКУкраїни при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.

Судом встановлено, що малолітня ОСОБА_4 фактично з народження в основному проживала за місцем проживання батька ОСОБА_3 . Позивач з будь-якими заявами про викрадення дитини не зверталась. Належних та достатніх доказів на підтвердження того, що відповідач самовільно без згоди позивача змінив місце проживання дитини ОСОБА_5 , суду не представлено.

Частиною першою статті 170 СК Українивизначено, що суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першоїстатті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання.

У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування.

Основними підставами для відібрання дитини є ухилення батьків від виконання своїх обов`язків з виховання дитини; жорстоке поводження з дитиною; захворювання батьків на хронічний алкоголізм або їх наркотична залежність; будь-які види експлуатації дитини, примус її до жебракування та бродяжництва; залишення дитини у небезпечних для її життя, здоров`я і морального виховання умовах.

Випадки, коли дитина може бути відібрана від батьків, про які йдеться у частині першійстатті 170 СК України,охоплюють ситуації, коли залишення дитини у батьків є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. Така небезпека може випливати не лише з поведінки батьків, а й з їх особистих негативних звичок (демонстрація та заохочення у дитини до протиправної чи розпусної поведінки). Для відібрання дитини від батьків достатня наявність ризику для життя, здоров`я або для морального виховання. Ступінь небезпеки для кожної окремо взятої дитини варто оцінювати з урахуванням її фізичного та психічного розвитку.

Судом першої інстанції встановлено, що ні позивач, ні відповідач не створили нової сім`ї; доказів внаявності у них шкідливих звичок, матеріали справи не містять. Позивачка працює та отримує стабільний дохід, власного житла немає. Відповідач працює неофіційно, зі слів отримує стабільний заробіток, середньомісячний становить близько 20 000 -25000 грн.; забезпечений власним житлом. Позивач сплачує в користь відповідача частину своїх доходів на утримання доньки ОСОБА_5 .

Між сторонами склались вкрай неприязні відносини, які існують тривалий час, що є наслідком того, що дитина втратила соціальний зв`язок з матір`ю.

ОСОБА_12 станом на час розгляду справи виповнилось шість років, у вересні 2023 році дитина пішла до першого класу. Фактично з народження неповнолітня ОСОБА_9 проживає з батьком, який піклується здоров`ям, навчанням, та вихованням дитини; в чому йому допомагає його матір ОСОБА_7 ; натомість встановлено, що соціальний з`язок матері ОСОБА_13 та дитини втрачено; батьки разом із дитиною спільно проживали незначний період часу з березня 2017 року до квітня 2017 року по АДРЕСА_2 та тиждень у червні 2017 року по АДРЕСА_1 .

Зібраними доказами в їх сукупності встановлено, що відповідачем створено належні для проживання, відпочинку, навчання та розвитку малолітньої дитини умови. У дитини є особисті речі, одяг, іграшки. Батько має тісний психо-емоційний контакт з дитиною. Дитина прихильна до батька.

При цьому суд дійшов до переконання, що мати здатна забезпечити належні умови для проживання та виховання дитини, проте, зміна місця проживання, визначення місця проживання, відібрання дитини повернення дитини до матері на даний час не буде в повній мірі відповідати інтересам дитини, зважаючи, що у матері та доньки відсутній будь-який психоемоційний контакт. Вказане також підтверджується висновком експерта. Разом з тим, і висновком органу опіки піклування, що складений останнім по часі - 27.12.2022 вказано на визначення місця проживання з батьком за умови безперешкодного спілкування матері та дитини у час, що визначений рішенням суду.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що залишення дитини проживати з батьком, зважаючи на існування конфліктних відносин між сторонами та того, що на протязі шести років ОСОБА_1 не має змоги безперешкодно бачитись з дитиною позбавляє як дитину повноцінної материнської опіки, так і ОСОБА_13 на повноцінне спілкування з дитиною, разом з тим, задоволення вимог позивачки станом на даний час не забезпечить дитині захист якнайкращих інтересів, оскільки така зміна середовища дитини може призвести до негативних та непередбачуваних психологічних травм для дитини; розрив звичних життєвих зв`язків, перебування у невідомому, новому сімейному колі, за обставин, що склалися (постійних конфліктних відносин батьків) не матиме позитивного впливу на дитину, її психоемоційного стану, а тому не відповідає її інтересам щодо зростання у передбачуваній емоційно-стабільній атмосфері.

У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першочергово повинні бути визначені та враховані інтереси дитини з урахуванням об`єктивних обставин спору.

Міжнародні та національні норми права не містять положень, які б наділяли одного з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судами потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) зазначено, що тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Позивачка не надала доказів на підтвердження того, що залишення малолітньої ОСОБА_11 у її батька є небезпечним для життя, здоров`я і морального виховання дитини. Отже, на час ухвалення оскаржуваного рішення судом не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку, що визначення місця проживання дитини з матір`ю, яке призведе до зміни місця проживання дитини, буде мати більш позитивний вплив на дитину. З огляду на такі обставини суд правильно врахував інтереси дитини та не встановив вагомих підстав змінювати місце її проживання.

Вирішуючи спір, враховуючи наведені норми матеріального права, у повному обсязі встановивши фактичні обставини справи, які мають істотне значення для її вирішення, суд першої інстанції, дійшов правильного висновку про визначення місця проживання дитини з батьком.

При цьому, суд обґрунтовано зауважив що у разі зміни обставин або ж відносин між батьками дитини, а також встановлення можливості їхнього спільного спілкування та проведення часу з дитиною, визначене у цій справі місце проживання дитини може бути змінено як за згодою батьків, так і в судовому порядку.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції не врахував того, що відповідач по справі протягом тривалого часу чинить позивачці перешкоди у вихованні та спілкуванні з дитиною і така поведінка суперечить сімейним цінностям та не відповідає найкращому забезпеченню інтересів дитини того, а також що ОСОБА_3 своєю поведінкою та притаманними йому морально-психологічними якостями несе загрозу для формування та виховання дівчинки, не заслуговують на увагу, оскільки зазначеним обставинам суд дав належну правову оцінку та зазначив, що мати дитини, яка безсумнівно, відіграє важливу роль у житті та розвитку дитини, має право та обов`язок піклуватися про здоров`я дитини, стан її розвитку, незалежно від того, з ким дитина буде проживати.

Однак, за обставин, що склалися, матері потрібно поступово входити в життя дитини, обом батькам дитини, необхідно вчиняти активні дії на відновлення зв`язку матері ОСОБА_13 з дочкою ОСОБА_5 задля повноцінного психологічного розвитку дитини.

Суд взяв до уваги доводи сторони позивача, що на протязі шести років ОСОБА_1 немає змоги безперешкодно бачитись з дитиною, що позбавляє як дитину повноцінної материнської опіки, так і ОСОБА_13 на повноцінне спілкування з дитиною.

Разом з тим суд обґрунтовано зазначив, що задоволення вимог позивачки на даний час не забезпечить дитині захист якнайкращих інтересів, та може призвести до негативних та непередбачуваних психологічних травм для дитини.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З оглядуна встановленіобставини вїх сукупності,колегія суддівдійшла висновку,що станомна данийчас наявні підставидля визначення місцяпроживання малолітньої ОСОБА_11 з батьком,що відповідає якнайкращому забезпеченнюінтересів дитини, атому апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якого представляє ОСОБА_2 слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду, яке постановлено з додержанням вимог норм матеріального та процесуального права, без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 375, 381-383, 390 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду від 25 вересня 2023 рок - без зміни.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Повний текст постанови складено 15 грудня 2023 року.

Головуюча О.В. Пнівчук

Судді: В.М. Барков

В.М. Луганська