Постанова

від 14.05.2024 по справі 352/2324/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2024 року

м. Київ

справа № 352/2324/17

провадження № 61-1021св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Коротуна В. М., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: Орган опіки та піклування Тисменицької районної державної адміністрації, Служба у справах дітей Тисменицької міської ради, Служба у справах дітей Єзупільської селищної ради,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Тинівим Ігорем Дмитровичем, на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 25 вересня 2023 року у складі судді Кіндратишин Л. Р. тапостанову Івано-Франківського апеляційного суду від 11 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Пнівчук О. В., Баркова В. М., Луганської В. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Орган опіки та піклування Тисменицької районної державної адміністрації, Служба у справах дітей Тисменицької міської ради, Служба у справах дітей Єзупільської селищної ради, про визначення місця проживання дитини з матір`ю, відібрання дитини від батька, повернення її матері.

Позов мотивований тим, що з 05 квітня 2016 року вона та ОСОБА_2 перебували у фактичних шлюбних відносинах, під час яких ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася спільна дитина ОСОБА_3 , батьком якої записаний відповідач. У неї була складна вагітність та важкі пологи. Після народження у дитини було діагностовано збільшення правих відділів серця. Відповідач почав агресивно поводитись щодо до неї, звинувачував її у тому, що у дитини є вади серця. У зв`язку з такими конфліктними відносинами стан її психічного здоров`я погіршився, приблизно на другий місяць після пологів вона стала тривожною, неспокійною, не могла нічого робити, весь час переживала за стан дитини і боялась її втратити.

25 квітня 2017 року вона звернулась за медичною допомогою до Івано-Франківської обласної психоневрологічної лікарні № 3, де перебувала на стаціонарному лікуванні до 02 червня 2017 року з приводу психічного розладу, та, пройшовши курс лікування, вона повністю вилікувалась від цього. Проте, після виписки з медичного закладу, повернутися по місцю проживання в будинок відповідача не змогла, так як з часу звернення за медичною допомогою ОСОБА_2 не допускає її до будинку та не дає можливості бачитись з дитиною.

Відповідач зі своєю матір`ю взагалі не допускають її до дитини, яка проживає у відповідача за його місцем проживання у с. Побережжя, та не дають їй можливості бачитися, спілкуватися з дитиною, опікуватися нею. Усі її намагання побачитися з дитиною, брати участь у її вихованні виявились безрезультатними. Згідно з рішенням комісії з питань захисту прав дитини Тисменицької районної державної адміністрації від 22 серпня 2017 року вирішено вважати за доцільне визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір`ю ОСОБА_1 .

ОСОБА_1 просила суд:

визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір`ю,

відібрати малолітню дитину у відповідача та повернути дитину матері, допустивши рішення у цій частині до негайного виконання.

Короткий зміст судових рішень

Справу суди розглядали неодноразово.

Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 24 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 20 червня 2019 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 з матір`ю ОСОБА_1 . Відібрано малолітню дитину ОСОБА_3 від батька ОСОБА_2 і повернуто дитину матері ОСОБА_1 . Рішення суду у частині відібрання дитини від батька та повернення її матері звернено до негайного виконання.

Додатковим рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 07 травня 2019 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 640,00 грн та витрати, пов`язані з проведенням експертизи, у розмірі 7 963,07 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 640,00 грн судового збору в дохід державного бюджету.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачем порушено право позивача на безперешкодне особисте спілкування з малолітньою дочкою, на догляд та піклування за нею та на особисте виховання дитини. При ухваленні рішення судом першої інстанції враховано рішення комісії з питань захисту прав дитини Тисменицької районної державної адміністрації від 22 серпня 2017 року, яка вважає за доцільне визначити місце проживання дитини з матір`ю, ставлення кожного з батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, вік дитини, стан її здоров`я, позитивну характеристику позивача за місцем проживання, наявність у неї офіційного місця роботи і достатнього рівня доходів, ненадання відповідачем характеристики з місця проживання, те, що відповідач працює неофіційно, маючи достатній рівень доходів; проживання обох сторін у задовільних матеріальних умовах, що підтверджується відповідними актами обстеження житлових та матеріально-побутових умов, що дозволяє їм забезпечити належні умови для проживання і матеріального утримання дитини.

Апеляційний суд зробив висновок, що суд першої інстанції надав належну оцінку обставинам справи щодо перешкоджання батьком у спілкуванні дитини з її матір`ю, самовільної зміни місця проживання дитини та правильно вважав, що такі дії можуть завдати шкоди здоров`ю та розвитку дитини з урахуванням рішення комісії з питань захисту прав дитини Тисменицької районної державної адміністрації від 22 серпня 2017 року.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції щодо відібрання дитини від батька на підставі частини першої статті 162 СК України, який дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визначення місця проживання дитини з матір`ю та відсутність правових підстав, передбачених вказаними нормами матеріального права, для розлучення дитини зі своєю матір`ю.

Також вказав, що виняткових обставин у розумінні положень статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, які б свідчили про неможливість проживання дитини разом з матір`ю, не встановлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року (провадження

№ 61-14041св19) касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 24 квітня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 20 червня 2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що позивач не надала, а в матеріалах справи відсутні докази про те, що місце проживання дочки сторін було визначено законом або судом саме з нею, а відповідач його протиправно змінив. При визначенні місця проживання дитини необхідним є встановлення, хто з батьків створює найкращі умови для розвитку та виховання дитини. Зазначивши в оскаржуваних рішеннях про врахування інтересів дитини, суди не в повному обсязі встановили обставини, які мають значення для визначення найкращих інтересів дитини, не встановили, проживання з ким із батьків буде відповідати найкращим інтересам дитини, поведінку кожного з батьків стосовно дитини, не взяли до уваги, що після народження дитини батьки забрали її з пологового будинку до помешкання батька та продовжували проживати за місцем проживання відповідача, і лише протягом тижня після виписки з лікарні ОСОБА_1 вони проживали разом з дитиною за місцем реєстрації позивача у житловому будинку матері ОСОБА_1 , враховуючи діагностовані проблеми зі здоров`ям - чи перебуває дитина на обліку у лікарні, проходить обстеження у відповідних лікарів, отримує належне лікування, та чи звертався батько протягом часу, коли дитина проживає з ним, до лікарів щодо стану її здоров`я, чи відвідує дитина ясла/дитячий садок, розвиваючі гуртки за місцем її проживання, чи має прив`язаність до членів сім`ї батька, з якими проживає, хто фактично займається вихованням дитини, який психологічний зв`язок між дитиною та батьками. Суди не звернули уваги на те, що рішення засідання комісії з питань захисту прав дитини Тисменицької районної державної адміністрації від 22 серпня 2017 року № 04-17/02-23 винесене без спілкування/огляду дитини, бесіди психолога з дитиною на предмет того, яке у неї ставлення до кожного з батьків, чи є у неї прихильність до одного з них, та не має для суду наперед встановленої сили, а повинно оцінюватися у взаємозв`язку з іншими доказами, не надали оцінки доводам відповідача та доказам, наданим останнім на їх підтвердження, не з`ясували через відповідні органи та за участю психолога прихильність чи схильність (з огляду на вік) дитини до кожного з батьків.

Оскарженим рішення Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області від 25 вересня 2023 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 11 грудня 2023 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що з системного тлумачення частини першої статті 3, статті 9 Конвенції про права дитини, частин другої та третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», статті 161 СК України вбачається, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.

Встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спільного місця проживання фактично не мали. Після народження дитини до квітня 2017 року вони проживали за місцем проживання ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 . На час перебування ОСОБА_1 у лікарні дитина разом з ОСОБА_2 проживала також у с. Побережжя. Після виписки позивача з лікарні ОСОБА_2 протягом тижня разом з малолітньою дитиною проживали по АДРЕСА_2 . 14 червня 2017 року відповідач відвіз дитину на огляд до лікаря та не повернувся до ОСОБА_1 . Як стверджує відповідач, ОСОБА_1 добровільно віддала дитину, так як у зв`язку з продовження лікування не могла нею займатися, а дитина також потребувала лікування. У той же час ОСОБА_1 заперечує такий факт та вказує, що через декілька днів приїжджала за дитиною, однак відповідач не віддав її, а вже у серпні вона звернулась до опікунської ради про визначення місця проживання дитини з нею. Рішення було прийнято на її користь. Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров`я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам. Разом з тим встановлено, що дитина з народження в основному проживала за місцем проживання батька - ОСОБА_2 , позивач з будь-якими заявами про викрадення дитини не зверталась, а доказів на підтвердження того, що відповідач самовільно без згоди позивача змінив місце проживання дитини ОСОБА_4 , враховуючи, що основне місце проживання після її народження було у с. Побережжя, не надано.

У всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага повинна приділятись якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб. Між сторонами склались вкрай неприязні відносини, які існують тривалий час, що також є наслідком того, що дитина втратила соціальний зв`язок з матір`ю. Наведене фактично не заперечується й позивачем з урахуванням того, що відповідач чинить перешкоди у спілкуванні з дитиною. Дитині виповнилось шість років, з народження проживає з батьком, який повністю піклується здоров`ям, навчанням та вихованням дитини, в чому йому допомагає його мати ? ОСОБА_5 . Між матір`ю та дитиною втрачено соціальний зв`язок. У вересні 2023 році дитина пішла до першого класу. Відтак, відповідач створив належні умови для проживання, відпочинку, навчання та розвитку малолітньої дитини. У дитини є особисті речі, одяг, іграшки. Батько має тісний психоемоційний контакт з дитиною. Дитина прихильна до батька.

Разом з тим, суд приходить до переконання, що мати здатна забезпечити належні умови для проживання та виховання дитини. Однак зміна місця проживання, визначення місця проживання, відібрання дитини повернення дитини до матері на цей час не буде в повній мірі відповідати інтересам дитини, зважаючи, що у матері та дочки відсутній будь-який психоемоційний контакт, що також підтверджується висновком експерта. Разом з тим, у висновку органу опіки піклування від 27 грудня 2022 року зазначено, що визначення місця проживання дитини з батьком є доцільним за умови безперешкодного спілкування матері та дитини у час, що визначений рішенням суду.

Інтереси дитини на цей час переважають над бажанням матері щодо визначення місця проживання дитини разом з нею. Задоволення вимог позивача на цей час не забезпечить дитині захист якнайкращих інтересів, адже повна та різка зміна середовища дитини, може становити певні ризики для душевної рівноваги дитини, особливо на початку спільного проживання; може призвести до негативних та непередбачуваних психологічних травм для дитини; відбудеться зміна стійкого сімейного середовища, оточення, розрив звичних життєвих зв`язків, однозначна зміна особистого сприйняття оточення, перебування у невідомому, новому сімейному колі, можна однозначно ствердити, що таке не матиме позитивного впливу на дитину, її психоемоційний стан, а тому на теперішній час не відповідає її інтересам щодо зростання у передбачуваній емоційно-стабільній атмосфері.

Разом з тим, суд приймає до уваги доводи позивача, що залишення дитини проживати з батьком, зважаючи на існування конфліктних відносин між сторонами та того, що протягом шести років ОСОБА_1 не має змоги безперешкодно бачитись з дитиною (встановлено рішенням суду у справі №352/506/20, висновком експерта), позбавляє дитину повноцінної материнської опіки, а ОСОБА_1 ? на повноцінне спілкування з дитиною. Мати дитини, яка безсумнівно, відіграє важливу роль у житті та розвитку дитини, має право та обов`язок піклуватися про здоров`я дитини, стан її розвитку, незалежно від того, з ким дитина буде проживати. Відтак позивачу як матері потрібно поступово входити в життя дитини. При цьому, обом сторонам - батькам дитини необхідно вчиняти активні дії саме на відновлення зв`язку матері з дочкою задля повноцінного психологічного розвитку дитини. У таких чутливих правовідносинах, враховуючи тривалий спір про визначення місця проживання малолітньої дитини, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з її матір`ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей із матір`ю.

Батьки дитини не змогли самостійно вирішити спір щодо визначення місця проживання дитини та забезпечити доброзичливе спілкування один з одним. Сторонам слід прийняти, що дитина не може бути інструментом для з`ясування стосунків, а негативне відношення до ОСОБА_1 , зокрема в присутності дитини, може розвинути в дитини небажані психотравмуючі наслідки, формування негативної думки про матір у дитини, а також формування дитини як повноцінної особистості, на що також звернув увагу експерт у своєму висновку. Так, експерт зазначив про необхідність зміни поведінки батька в контексті відносин з матір`ю дитини (припинення її відчуження), задля виключення проблем у психічному розвитку дитини в майбутньому.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та відхилив посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідач у справі протягом тривалого часу чинить позивачу перешкоди у вихованні та спілкуванні з дитиною і така поведінка суперечить сімейним цінностям та не відповідає найкращому забезпеченню інтересів дитини, що ОСОБА_2 своєю поведінкою та притаманними йому морально-психологічними якостями несе загрозу для формування та виховання дівчинки, та вказав, що зазначеним обставинам суд дав належну правову оцінку та зазначив, що мати дитини, яка безсумнівно, відіграє важливу роль у житті та розвитку дитини, має право та обов`язок піклуватися про здоров`я дитини, стан її розвитку, незалежно від того, з ким дитина буде проживати. Однак за обставин, що склалися, матері потрібно поступово входити в життя дитини, обом батькам дитини необхідно вчиняти активні дії на відновлення зв`язку матері з дочкою задля повноцінного психологічного розвитку дитини.

Апеляційний суд врахував доводи позивача, що протягом шести років ОСОБА_1 не має змоги безперешкодно бачитись з дитиною, що позбавляє як дитину повноцінної материнської опіки, так і ОСОБА_1 повноцінного спілкування з дитиною. Разом з тим задоволення вимог позивача на цей час не забезпечить дитині захист якнайкращих інтересів, може призвести до негативних та непередбачуваних психологічних травм для дитини.

Аргументи учасників справи

15 січня 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просила оскаржені судові рішення у справі скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову, судові витрати по справі покласти на відповідача.

Касаційна скарга мотивована тим, що вона з відповідачем не перебувала у зареєстрованому шлюбу, а після народження дочки з дитиною переїхала проживати в будинок ОСОБА_2 . Всупереч вимог частини п`ятої статті 49 СК України їй не було створено відповідних умов для належного догляду за дитиною, що в сукупності з важкою вагітністю та пологами призвело до виникнення та розвитку психічного захворювання. Через несприятливу та агресивну ситуацію в сім`ї та фактичне вчинення з боку відповідача насильства щодо неї, вона потрапила на лікування до психоневрологічної лікарні з діагнозом «важкі психічні та поведінкові розлади, пов`язані з післяпологовим депресивно-параноїдним синдромом». Після повернення її з лікування вони з відповідачем тиждень проживали у неї в будинку. У подальшому він забрав дитину під приводом чергового обстеження та не повернув її. Рішенням комісії з питань захисту прав дитини було вирішено визначити місце проживання дитини з нею, проте відповідач не виконував це рішення, у зв`язку з чим вона звернулась до суду з цим позовом, який розглядається впродовж шести років.

Відповідач постійно змінював свої доводи, заперечуючи проти задоволення позову, вдавався до затягувань судового процесу, зловживаючи процесуальними правами. Батько дитини активно перешкоджає у її спілкуванні з матір`ю, обмежує будь-які можливі контакти, враховуючи наявність в матеріалах справи висновку психолога щодо відсутності у дитини інформації про свою матір, сплутаність ролей, а саме сприйняття дитиною бабусі як своєї матері, що є неприйнятним. Крім цього, батько відверто шляхом психологічного впливу налаштовує дитину проти матері, намовляє її, застосовує залякування, що призводить до формування у дитини відчуження до матері. Такі ж самі дії вчиняє і матір відповідача ? ОСОБА_5 . Таким чином, сімейна ситуація, в якій на даний час опинилась дитина, негативним чином впливає на її виховання і формування здорового світогляду.

Суди встановили, що матеріально-побутові умови сторін є однаковими, проте ОСОБА_2 не довів джерел свого доходу та не підтвердив наявності вільного часу для занять з дитиною. При цьому дитину він утримує за рахунок аліментів, які вона сплачує. Бабуся дитини ? ОСОБА_5 негативно впливає на дитину, а її характеристики взагалі не досліджувались судом. Більше того, вказана особа здійснила її побиття та активно перешкоджає їй у побаченнях з дочкою.

Створювання одним із батьків для іншого протягом тривалого часу перешкод у вихованні дитини та спілкуванні з нею мають наслідком руйнування зв`язків із сім`єю, до якої належить як батько, так і мати дитини, а отже в такому разі поведінка того із батьків, хто створює перешкоди, суперечить сімейним цінностям та не відповідає найкращому забезпеченню інтересів дитини. Своєю поведінкою та морально-психологічним якостями ОСОБА_2 несе загрозу для формування та виховання дитини, що відображено у судово-психологічній експертизі, чого суд не врахував. Поза увагою суди залишили те, що проживання дитини з батьком є наслідком його протиправної поведінки, що встановлено судовими рішеннями у справі № 352/506/20. Суди не врахували висновок судово-психологічної експертизи, а послались на висновок органу опіки та піклування Єзупільської селищної ради, який є сумнівним. Протиправність дій відповідача стала наслідком примусового формування у дитини прихильності до батька, оскільки мати була позбавлена контакту з дитиною.

23 лютого 2024 року через систему «Електронний суд» ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якій просив оскаржені судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Відзив мотивований тим, що в касаційній скарзі заявник посилається на висновок Верховного Суду у постанові від 12 січня 2022 року у справі № 663/724/19, відповідно до якого підставою для визначення місця проживання дитини одним з батьків є встановлення факту перешкоджання такого з батьків участі у вихованні іншого з батьків. У той же час обставини цієї справи є відмінними від справи, яка переглядається.

У разі задоволенні позову дитину буде відібрано від батька, з яким склався тісний психоемоційний контакт. Апеляційний суд правильно вказав, що у випадку визначення місця проживання дитини з матір`ю дитина буде поміщена в нове для неї середовище, що буде суперечити її інтересам, може призвести до негативних та непередбачуваних психологічних травм для дитини. Аналіз норм Закону України «Про охорону дитинства», Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Щодо того, що батько дитини перешкоджає матері в участі в спілкуванні і вихованні дитини, то до таких тверджень позивача слід поставитись критично. Виконавчий лист на рішення у справі № 352/506/20 подано до примусового виконання лише 15 вересня 2023 року, хоча рішення суду у цій справі набрало законної сили 23 лютого 2022 року. Судами не було встановлено факт невиконання цього судового рішення батьком.

Щодо відмови в позові в частині відібрання дитини в батька, суди попередніх інстанції, з огляду на обставини справи, дійшли правильного висновку про те, що відсутні підстави, визначені статтями 162, 170 СК України, а тому правомірно відмовили у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2024 року клопотання ОСОБА_1 про зменшення розміру судового збору за подання касаційної скарги задоволено та відкрито касаційне провадження у справі.

В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений, у постанові Верховного Суду від 12 січня 2022 року у справі № 663/724/19).

Ухвалою Верховного Суду від 11 березня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що з середини 2016 року сторони перебували у фактичних шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу.

ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась ОСОБА_3

Батьками дитини є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

З березня до квітня 2017 року сторони проживали за місцем проживання ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 .

Після виписки ОСОБА_1 з лікарні, сторони з дитиною тиждень проживали по АДРЕСА_2 .

З 25 квітня 2017 року до 02 червня 2017 року ОСОБА_1 перебувала на лікуванні в психоневрологічній лікарні №3 м. Івано-Франківська з діагнозом: важкі психічні та поведінкові розлади, пов`язані з післяпологовим депресивно- параноїдним синдромом.

Відповідно до висновку лікарсько-консультативної комісії поліклінічного відділу від 14 серпня 2017 року № 933 ОСОБА_1 практично здорова, з боку психічної сфери патологій не виявлено. За станом здоров`я на цей час протипоказань за доглядом дитини не виявлено.

19 липня 2017 року ОСОБА_1 звернулась з заявою до служби у справах дітей Тисменицької районної державної адміністрації з проханням розглянути питання про визначення місця проживання дочки, мотивоване тим, що ОСОБА_2 забрав дитину та перешкоджає їй брати участь у вихованні дитини.

Відповідно до рішення № 04-17/02-23 засідання комісії з питань захисту прав дитини Тисменицької районної державної адміністрації Івано-Франківської області від 22 серпня 2017 року визнано за доцільне визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір`ю ОСОБА_1 .

Згідно з консультаційним висновком спеціаліста Обласної психоневрологічної лікарні № 3 м. Івано-Франківська від 02 лютого 2018 року № 950 ОСОБА_1 перенесла важкі психічні та поведінкові розлади, пов`язані з післяпологовим періодом, депресивно-параноїдний синдром. На момент огляду розладів психіки немає.

Згідно з актом обстеження житлових та матеріально-побутових умов сім`ї ОСОБА_2 від 13 квітня 2018 року за адресою: АДРЕСА_1 , встановлено склад сім`ї: ОСОБА_2 (власник будинку), ОСОБА_3 - дочка, ОСОБА_5 (бабуся дитини). Умови проживання задовільні. Для дитини створено належні умови. Взаємовідносини із сусідами добрі. Актом обстеження від 18 червня 2019 року встановлено, що для дитини створено умови для проживання та виховання.

Судовим наказом Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 12 червня 2018 року у справі №352/881/18 стягнено з ОСОБА_1 аліменти на утримання ОСОБА_2 у розмірі частини усіх видів її заробітку на одну дитину, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на утримання дочки ОСОБА_3 , починаючи з 15 травня 2018 року та до досягнення дитиною повноліття.

Висновком судово-психіатричного експерта Комунального закладу Львівської обласної ради Львівської обласної клінічної психіатричної лікарні м. Львова від 20 березня 2019 року № 06-К, яка була призначена судом на підставі клопотання обох сторін, ОСОБА_1 перенесла тимчасовий медичний тяжкий психічний розлад у вигляді важких психічних та поведінкових розладів, пов`язаних з післяпологовим періодом, з приводу якого перебувала на стаціонарному лікуванні з 25 квітня 2017 року до 02 червня 2017 року. На час виписки із стаціонару повністю вийшла з хворобливого стану. На цей час ОСОБА_1 психічною хворобою не страждає. Може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, брати участь у вихованні дитини. Психічний стан ОСОБА_1 не становить загрози для життя чи здоров`я підекспертної та інших осіб.

У копії витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань містяться відомості про наявність кримінального провадження щодо ОСОБА_6 (на даний час - ОСОБА_5 ), якій інкриміновано умисне спричинення ОСОБА_1 легких тілесних ушкоджень 09 січня 2018 року.

На розгляді у Тисменицькому районного суду Івано-Франківської області перебував обвинувальний акт, складений відносно ОСОБА_5 (матері відповідача) за частиною першою статті 125 КК України, що полягало в умисному заподіянні потерпілій ОСОБА_1 легких тілесних ушкоджень під час відвідин малолітньої дочки. Ухвалою суду від 05 червня 2020 року звільнено ОСОБА_5 від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строку давності.

Висновком органу опіки та піклування Тисменицької районної державної адміністрації Івано-Франківської області від 06 серпня 2020 року №206, прийнятим за зверненням ОСОБА_2 , вирішено за доцільне залишити без змін рішення

№ 04-17/02-23 засідання комісії з питань захисту прав дитини Тисменицької районної державної адміністрації Івано-Франківської області від 22 серпня 2017 року щодо місця проживання малолітньої ОСОБА_3 . Рішення обґрунтовано актом обстеження матеріально-побутових умов від 19 липня 2018 року, за яким сім`я у складі: ОСОБА_1 , ОСОБА_8 (мати заявниці), ОСОБА_9 (брат), ОСОБА_10 (дядько) проживають у задовільних умовах. Також враховано відсутність виняткових обставин за яких дитина може бути розлучена з матір`ю.

Відповідно до характеристики Івано-Франківського обласного управління АТ ДОБ від 17 березня 2021 року №108-28-17 ОСОБА_1 працює на посаді контролера касира служби касових операцій ТВБВ №1008/0615 м. Івано-Франківськ з 24 лютого 2020 року, а в системі Ощадбанку з 22 вересня 2008 року та проявила себе з позитивної сторони.

18 березня 2021 року Службою у справах дітей Тисменицької міської ради складено акт обстеження житлових умов ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 , за яким встановлено, що створено всі необхідні умови для проживання та розвитку дитини. Облаштовано місце для сну та ігор.

Відповідно до експертного висновку стосовно спостереження за бесідою із дитиною вих. №2, складеного Громадською організацією «Центр психічного здоров`я та реабілітації - Софія» 20 липня 2021 року у присутності бабусі дитини, прихильність до батька встановити не вдалось, оскільки такий не має для цього часу і бажання, мотивуючи зайнятістю у роботі. Матір дитини не було запрошено брати участь у бесіді, оскільки зі слів начальника служби у справах дітей, її присутність призвела до ймовірних конфліктів з особами, які доглядають дитину. На більшість поставлених запитань дитині відповідала «бабуся-мамуся». Спонтанної розмови дитини було дуже мало, оскільки вона часто відповідала завченими фразами. Уся розмова про матір дитини відбувалась за відсутності дитини. Бабуся таке мотивувала збереженням психіки дитини. Розмова відбувалась біля воріт, на подвір`я комісію не допускали, відповідно простежити за психоемоційним ставленням дитини до членів сім`ї під час спонтанної гри дитини не було можливості. При цьому дитина є комунікативно розвинуто добре, проявляє жвавий інтерес до співбесідників, радісна. Разом з тим, за таким висновком надано рекомендації, оскільки було припущено, що дитина плутається у соціальних ролях матері та бабусі, а це згодом у колі її ровесників призведе до ймовірного психологічного травмування. Рекомендовано поступове відновлення стосунків дитини та рідної матері. Зважаючи на конфліктність стосунків матері та батька, рекомендовано відвідування незалежного психолога кожним з батьків разом з дитиною з метою корекції дитячо-батьківських стосунків; роботу психолога з бабусею ОСОБА_4 з метою полегшення переживань щодо тимчасового дистанціювання у стосунках з онукою на період спілкування матері та дитини.

Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 27 жовтня 2021 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 23 лютого 2022 року, у справі №352/506/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користування з дитиною та визначення способу участі у її вихованні, задоволено частково. Визначено спосіб участі матері ОСОБА_1 у вихованні та спілкування з дочкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перший місяць після набрання судовим рішенням законної сили у формі зустрічей в першу та третю суботу місяця з 10:00 години до 18:00 години та другу і четверту неділю місяця з 10:00 години до 18:00 години в присутності батька ОСОБА_2 . У подальшому, після закінчення першого місяця після набрання судовим рішенням законної сили, визначити спосіб участі матері ОСОБА_1 у вихованні та спілкування з дочкою ОСОБА_3 у формі зустрічей в першу та третю суботу місяця з 10:00 години до 18:00 години та другу і четверту неділю місяця з 10:00 години до 18:00 години.

Судом встановлено, що між сторонами склалися неприязні стосунки, відповідач протягом тривалого часу не надає можливості позивачеві спілкуватися з дитиною.

Висновком органу опіки та піклування, що затверджений виконавчим комітетом Єзупільської селищної ради Івано-Франківського району 27 грудня 2022 року, вирішено за доцільне визначити місце проживання ОСОБА_3 з батьком при умові безперешкодної участі матері ОСОБА_1 у вихованні своєї дочки у дні, встановлені рішенням Тисменицького районного суду від 27 жовтня 2021 року.

З 01 червня 2023 року ОСОБА_3 зараховано до 1 класу Поберезького ліцею Єзупільської селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області.

Згідно з випискою з медичної картки амбулаторного хворого КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Ямницької сільської ради від 09 серпня 2023 року у ОСОБА_3 після 29 травня 2023 року з`явились скарги внаслідок психоемоційного стресу (у зв`язку з сімейними обставинами зі слів бабусі), рекомендовано уникати стресів. Згідно з випискою від 30 серпня 2023 року повний діагноз ОСОБА_3 - здорова. Дитина почуває себе добре, активна комунікабельна. У зв`язку з сімейними обставинами, іноді буває стурбована, знервована, погано спить. Рекомендації - уникати надмірних психоемоційних навантажень.

Ні позивач, ні відповідач не створили нової сім`ї, шкідливі звички у сторін відсутні. Позивач працює та отримує стабільний дохід, власного житла не має. Відповідач працює неофіційно, з його слів, отримує стабільний заробіток, розмір якого становить близько 20 000-25 000 грн, забезпечений власним житлом. Позивач сплачує на користь відповідача частину своїх доходів на утримання дочки ОСОБА_4 .

Відповідно до висновку експерта судово-психологічної експертизи Львівського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 20 червня 2023 року №СЕ-19/114-23/7650-ПС:

«особливості прив`язаності малолітньої дитини ОСОБА_3 до матері ОСОБА_1 характеризується порушенням безпечного типу прив`язаності, присутнє несвідоме бажання до відновлення зв`язку та установку на подолання перешкод у стосунках з нею, виявлено емоційне дистанціювання та ознаки емоційного відторгнення, формування зникаючої поведінки, потреба в емоційному спілкуванні фрустрована, ставлення до матері визначається як «протестне».

Особливості прив`язаності малолітньої дитини до батька ОСОБА_2 характеризується безпечним типом прив`язаності, виявлена мотивація до ігрової діяльності з ним, ставлення до батька визначається у особистісній симпатії до нього, відкритості, проте може бути присутня деяка нестабільність з ним. За час проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком ОСОБА_2 в їх родині склався достатньо стабільний мікроклімат, згідно з наданою дитиною інформацією, діагностовано наявність у неї відчуття суб`єктивного психологічного благополуччя, в той час як дослідження неусвідомлених/прихованих станів вказує на наявність тривожності, присутність ірраціональних страхів, приховану відстороненість та замкнутість у стосунках з однолітками, переживання почуття покинутості та неприйняття з боку свого оточення. Виявлені ознаки залучення ОСОБА_3 в тривалий емоційний конфлікт між батьками, що впливає на формування у неї негативного/викривленого образу матері, порушує взаємовідносини з нею та чинить негативний вплив на подальший особистісний та емоційний розвиток неповнолітньої ОСОБА_3 .

Під час дослідження особистості матері - ОСОБА_1 та її індивідуально-психологічних особливостей, які могли б вчинити негативний вплив на психологічний стан та розвиток дитини ОСОБА_3 , не виявлено.

ОСОБА_3 з урахуванням «вікових особливостей (не сформованість самосвідомості, що виражається у нездатності дитини до моральних уявлень та оцінок, вікова схильність до підпорядкованості, орієнтація на думку значимого оточення та інші), емоційного стану (тривожність, переживання почуття покинутості, ірраціональні страхи), індивідуально-психологічних властивостей (комунікабельна, енергійна), рівня розумового розвитку (нормотиповий психологічний розвиток) та умов мікросоціального середовища (з урахуванням ознак психологічного індукування збоку батька) не спроможна надавати об`єктивну оцінку відношенню кожного з батьків до неї.

Для забезпечення найліпших інтересів дитини ОСОБА_3 та її благополуччя з урахуванням вікових особливостей, емоційного стану, індивідуальних психологічних властивостей, рівня розумового розвитку є важливим: проведення зустрічей з матір`ю за участю психолога з метою налагодження контакту матері з дитиною, потім наодинці, без спостереження психолога; припинення дій батька щодо відчуження дитини від матері; повернення до постійного контакту дитини з матір`ю із попередньою психологічною підготовкою матері та дитини, за сприянням батька та за участю психолога.

При визначені наявності залежності оцінки сімейної ситуації дитиною ОСОБА_3 від впливу з боку батьків та інших дорослих (членів родини) було виявлено ознаки психологічного індукування дитини з боку батька ОСОБА_2 , а саме: згадування агресії з боку матері та вислови щодо «відкидання/відібрання» з боку матері не підкріплені прикладами та не розширені коментарями, а також відповідають звинуваченням, які пред`являє до її матері ( ОСОБА_1 ) і батько ( ОСОБА_2 ); спостерігаються ознаки зміни особистісно-смислової пам`яті з порушенням її вибірковості або спотвореннями; констатування та пояснення дитини, щодо ситуації, яка склалася, з великою ймовірністю не могли бути повністю самостійними в силу рівня осмислення ситуації, що перевищує можливості дитини даного віку (знаходиться поза межами вікового досвіду). Залежності оцінки сімейної ситуації від впливу з боку матері, яка на момент дослідження проживає окремо від дитини, не виявлено.

Водночас експертом відповідно до ст. 72 ЦПК України зазначено, що під час дослідження з боку ОСОБА_2 було виявлено моделі поведінки, спрямовані на відчуження матері ОСОБА_1 з боку ОСОБА_4 , а саме: прояв ворожого ставлення до матері ОСОБА_1 при контакті з дитиною; схильність ОСОБА_2 до винесення міжособистісних конфліктів зі сфери сімейних подружніх відносин в дитячо-батьківську взаємодію; змістовна наповненість його повідомлень вказує на переважання в прагненнях щодо дитини власних бажань та бажань дитини, але не її інтересів та потреб; відсутність сприяння до збереження/відновлення позитивних стосунків між дитиною та їх матір`ю (обмеження контакту з матір`ю); постійне акцентування уваги на психічне захворювання матері.

Виявлено декілька найбільш розповсюджених поведінкових проявів відчуження щодо матері з боку дитини ОСОБА_3 : дитина чинить опір контактам або взагалі відмовляється контактувати, уникає стосунків з матір`ю (та її родиною); дитина повторює перелік критики в бік відстороненої матері; слабке обґрунтування відсторонення одного з батьків дитиною (відсутність причинно-наслідкового зв`язку, пояснення поведінки матері з великою ймовірністю не могли бути повністю самостійними в силу рівня осмислення ситуації, що перевищує можливості дитини даного віку); дитина переконує, що її вислови та твердження стосовно матері це суто її власна думка (явище «незалежного мислителя»); відсутність амбівалентності по відношенню до обох батьків; наявність запозичених розповідей, тобто обвинувачення в бік відчуженої матері із використанням ідей, запозичених в батька чи іншого «значимого» дорослого, якому надається перевага (згадування суто негативних проявів з боку матері, відповідають звинуваченням, які пред`являє до матері її батько); використання моделей поведінки, що сприяють відчуженню матері з боку батька та проявляється у слідуванні за позицією батька (принцип соціальної значущості людини); обговорення з дитиною проблем дорослих та тем, що стосуються дорослих.

Зазначене, з урахуванням виявленого під час психодіагностичного дослідження: емоційно-нейтрального ставлення ОСОБА_4 до матері, несвідоме бажання до відновлення зв`язку та установку на подолання перешкод у стосунку з матір`ю, емоційне дистанціювання та ознаки емоційного відторгнення, формування уникаючої поведінки, потреба в емоційному спілкуванні фрустрована - дозволяє констатувати помірний/середній рівень відчуження матері (на момент дослідження). Зазначено про відсутність невиконання батьківських обов`язків або суттєво неякісного виконання батьківських обов`язків з боку матері. Також відсутність регулярних зустрічей з дитиною протягом 6 років впливає на ступінь відчуження дитини до матері в сторону його зростання і потенціювання. «Синдром відчуження одного з батьків» / «відчуження одного з батьків» - психічний стан, при якому дитина, батьки якої роз`їжджаються або розлучаються в умовах значного конфлікту, має міцний союз з одним з батьків (якому надається перевага) і відхиляє стосунки з іншим з батьків (відчуженим батьком/матір`ю) без вагомих підстав. Відчуження одного з батьків є формою психологічного насилля. Незмінність моделей поведінки з боку ОСОБА_2 , спрямованих на відчуження матері ОСОБА_1 , може мати значні негативні наслідки, а саме: посилення ступеню відчуження до тяжкої стадії, що може призвести до повної відмови дитини від спілкування з матір`ю, без можливості відновлення цих стосунків; ймовірні проблеми у психічному розвитку дитини (хибні оцінки реальності, викривлене міжособистісне сприйняття, низька самооцінка або неадекватно завищена, послаблення ресурсу соціалізації дитини в групі однолітків, нездатність будувати здорові стосунки в дорослому віці); хронічні депресивні стани та відчуття провини через усвідомлення дитиною власної участі у відчужені».

Позиція Верховного Суду

Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено у статті 7 СК України, згідно з якою жінка та чоловік мають рівні права й обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу (стаття 141 СК України).

Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 161 СК України).

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини та Верховного Суду дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання (частина перша статті 170 СК України).

Згідно з частиною першою статті 162 СК України якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання. Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров`я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам.

При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частини четверта - шоста статті 19 СК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Декларація прав дитини не є міжнародним договором. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей. У зв`язку з наведеним Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, про обов`язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини бути розлучена зі своєю матір`ю. Велика Палата Верховного Суду вважає, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18)).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2022 року у справі № 663/724/19 (провадження № 61-15273св21), на яку є посилання в касаційній скарзі, вказано, що «суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визначення місця проживання малолітнього сина сторін ОСОБА_4 з матір`ю з огляду на те, що батько, хоча й належним чином займається вихованням та утриманням дитини, однак, перешкоджаючи ОСОБА_1 у спілкуванні із сином, позбавляє його як належної опіки і виховання з боку матері, так і порушує їх право на прямі контакти, що суперечить найкращим інтересам дитини. […] Натомість місцевий суд дійшов помилкового висновку про визначення місця проживання дитини з батьком, пославшись лише на їх тривале спільне проживання та висновок органу опіки і піклування, не врахувавши при цьому, що створювані батьком протягом тривалого часу перешкоди для матері у вихованні та спілкуванні із сином руйнують його зв`язки зі своєю сім`єю, до якої належить як батько, так і матір, а отже, в даному конкретному випадку така поведінка відповідача за первісним позовом суперечить сімейним цінностям та не відповідає якнайкращому забезпеченню інтересів малолітнього ОСОБА_4 , який через свій ранній вік починає все більше сприймати нову дружину батька як рідну матір. Що стосується підстави, з якої відкрито касаційне провадження у справі, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, то її обґрунтування, наведене заявником в касаційній скарзі, не свідчить про помилковість застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, оскільки викладені в оскаржуваному судовому рішенні в цій справі висновки суду узгоджуються з правовими висновками, викладеними у вищенаведених постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) та постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18), щодо необхідності першочергового врахування інтересів дитини, які переважають над інтересами батьків, при визначенні місця її проживання».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі №357/17852/15-ц (провадження № 14-199цс19) зроблено висновок, що «положення цієї статті покликані захистити права того з батьків, з ким на підставі рішення суду визначено проживання дитини, від неправомірних дій другого з батьків щодо зміни її місця проживання».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справа № 183/1464/22 (провадження

№ 61-7478сво23) зроблено висновок, що «судове рішення про визначення місця проживання дитини по своїй суті є рішенням про визнання, а за своїм змістом є рішенням немайнового характеру. Зважаючи на відсутність у судовому рішенні про визначення місця проживання дитини обов`язку вчинення дій боржником (тим з батьків, з яким фактично проживає дитина), таке рішення не підлягає примусовому виконанню. Чинне законодавство не передбачає, що невиконання одним з батьків судового рішення щодо визначення місця проживання дитини з іншим з батьків, є умовою/підставою застосування статті 162 СК України. Основною умовою застосування статті 162 СК України є факт «самочинної зміни місця проживання дитини». У СК України є прогалина та відсутній регулятор, який визначав би правило поведінки учасників сімейних відносин для випадку, коли один із батьків змінив місце проживання дитини до ухвалення рішення про визначення місця проживання і після ухвалення судового рішення місце проживання її не змінював. Подібною нормою є стаття 162 СК України, яка підлягає застосуванню на підставі аналогії закону. Очевидно, що позбавлення матері (батька) права ініціювати позов про відібрання дитини, у разі коли один з батьків змінив місце проживання до ухвалення рішення про визначення місця проживання і після ухвалення судового рішення місце проживання сина не змінював, суперечить принципу розумності та справедливості. Мати (батько) має право на пред`явлення позову про відібрання дитини, у разі коли один з батьків змінив без згоди іншого з батьків місце проживання до ухвалення рішення про визначення місця проживання і після ухвалення судового рішення місце проживання сина не змінював, згідно з статтею 162 СК України, яка підлягає застосуванню на підставі аналогії закону».

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін,кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

суди встановили, що умови проживання сім`ї ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 задовільні, для дитини створено належні умови для проживання та виховання; сім`я ОСОБА_1 у складі ОСОБА_8 (мати заявниці), ОСОБА_9 (брат), ОСОБА_10 (дядько) за адресою: АДРЕСА_2 проживають у задовільних умовах, де створено всі необхідні умови для проживання та розвитку дитини, облаштовано місце для сну та ігор; ні позивач, ні відповідач не створили нової сім`ї, шкідливі звички у сторін відсутні, позивач працює та отримує стабільний дохід, позитивно характеризується,відповідач працює неофіційно, забезпечений власним житлом; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає разом з батьком ОСОБА_2 та бабусею ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 ; з 25 квітня 2017 року до 02 червня 2017 року позивач перенесла тимчасовий психічний розлад у вигляді важких психічних поведінкових розладів, пов`язаних з післяпологовим періодом, однак на момент розгляду цієї справи ОСОБА_1 психічною хворобою не страждає; між сторонами склалися неприязні стосунки, відповідач протягом тривалого часу не надає можливості позивачеві спілкуватися з дитиною; останнім висновком органу опіки та піклування, що затверджений виконавчим комітетом Єзупільської селищної ради Івано-Франківського району 27 грудня 2022 року, вирішено за доцільне визначити місце проживання ОСОБА_3 з батьком при умові безперешкодної участі матері ОСОБА_1 у вихованні своєї дочки у дні, встановлені рішенням Тисменицького районного суду від 27 жовтня 2021 року; у вересні 2023 році дитина пішла до першого класу;

відповідно до експертного висновку, складеного Громадською організацією «Центр психічного здоров`я та реабілітації - Софія» 20 липня 2021 року, зокрема, рекомендовано поступове відновлення стосунків дитини та рідної матері, зважаючи на конфліктність стосунків матері та батька, рекомендовано відвідування незалежного психолога кожним з батьків разом з дитиною з метою корекції дитячо-батьківських стосунків;

згідно з висновком судово-психологічної експертизи від 20 червня 2023 року для забезпечення найліпших інтересів дитини ОСОБА_3 та її благополуччя з урахуванням вікових особливостей, емоційного стану, індивідуальних психологічних властивостей, рівня розумового розвитку є важливим: проведення зустрічей з матір`ю за участю психолога з метою налагодження контакту матері з дитиною, потім наодинці, без спостереження психолога; припинення дій батька щодо відчуження дитини від матері; повернення до постійного контакту дитини з матір`ю із попередньою психологічною підготовкою матері та дитини, за сприянням батька та за участю психолога.

Встановивши, що обоє з батьків здатні забезпечити належні умови для проживання та виховання дитини, проте дитина з народження в основному проживала за місцем проживання батька - ОСОБА_2 , втрату зв`язку матері з дитиною, який не може бути відновлений одномоментно, суди зробили обґрунтований висновок, що задоволення вимог позивача на цей час не матиме позитивного впливу на дитину, її психоемоційний стан, може призвести до негативних та непередбачуваних психологічних травм для дитини, що не відповідає найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Суд касаційної інстанції погоджується з доводами касаційної скарги, що відчуження дитини від матері є наслідком протиправної поведінки відповідача, який чинив перешкоди позивачу у вихованні та спілкуванні з дитиною. Проте за обставин цієї справи та на момент її розгляду судами зазначене не може бути достатньою підставою для задоволення позовних вимог, оскільки інтереси дитини при вирішення спорів про визначення місця її проживання та її відібрання переважають над інтересами та бажаннями батьків. Колегія суддів враховує, що спір стосовно вчинення перешкод позивачу у вихованні та спілкуванні з дитиною вирішений у справі №352/506/20 та рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 27 жовтня 2021 року визначено спосіб участі матері ОСОБА_1 у вихованні та спілкування з дочкою ОСОБА_3 . Тому при оцінці таких доводів позивача суди зробили правильний висновок, що мати дитини безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку дитини, має право та обов`язок піклуватися про здоров`я дитини, стан її розвитку, незалежно від того, з ким дитина буде проживати, однак за обставин, що склалися, матері потрібно поступово входити в життя дитини і обом батькам дитини необхідно вчиняти активні дії на відновлення зв`язку матері з дочкою задля повноцінного психологічного розвитку дитини.

За таких обставин суди зробили правильний висновок, що позовні вимоги в частині визначення місця проживання дитини з матір`ю слід залишити без задоволення.

Оскільки позовні вимоги в частині визначення місця проживання дитини з матір`ю не підлягають задоволенню, відсутність інших обставин, які згідно з частиною першою статті 170 СК України є підставами для негайного відібрання дитини, не можуть бути задоволені і вимоги про відібрання малолітньої Мілани у батька та повернення матері.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справа № 183/1464/22 (провадження № 61-7478сво23), не дають підстави для висновку, що оскаржені рішення судів ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, судові рішення - без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 25 вересня 2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 11 грудня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

В. М. Коротун