Рішення

від 11.12.2023 по справі 622/1061/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.12.2023м. ХарківСправа № 622/1061/21

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Прохорова С.А.

секретар судового засідання Федорова К.О.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Керівника Богодухівської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави, в особі Золочівської селищної ради до 1 - Головне управління Держгеокадастру у Харківській області , 2 - ОСОБА_1 третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні другого відповідача - СФГ "Цилюрик"про визнання наказу незаконним, договору недійсним, скасування реєстрації та повернення ділянки за участю представників:

прокуратури Пєскова Ю.В.

позивача не з`явився

1-відповідача Чернявський А.В.

2- відповідача ОСОБА_2

3-ї особи не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Прокурор 29.09.2021 звернувся до Золочівського районного суду Харківської області з позовом:

- визнати незаконним та скасувати наказ ГУ Держземагенства у Харківській області № 3565-СГ від 22.12.2014 про затвердження проекту землеустрою та надання ОСОБА_1 в оренду земельної ділянки для ведення фермерського господарства, кадастровий № 5322655100:002:0911, розташовану за межами населених пунктів Золочівської селищної ради;

- визнати недійсними договори оренди земельної ділянки від 14.01.2015, з кадастровим № 5322655100:002:0911, площею 8.0 га, укладений між ГУ Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 та скасувати його державну реєстрацію;

- зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку кадастровим № 5322655100:002:0911, площею 8.0 га до комунальної власності Золочівської селищної ради.

В обгрунтування позовної заяви вказує, що 10.10.2014 ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держземагенства у Харківській області із заявою про надання в оренду для ведення фермерського господарства земельної ділянки площею 8 га за межами населених пунктів на території Золочівської селищної ради, з кадастровим № 5322655100:002:0911. Проте вже під час подання заяви, ОСОБА_1 надав копію диплома про освіту у Харківському інституті механізації та електрифікації сільського господарства за спеціальністю «інженер-електрик», що не відповідає вимогам ЗУ «Про фермерське господарство» та не підтверджує аграрну освіту.

Наказом ГУ Держземагенства у Харківській області №2712-СГ від 15.10.2014 ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки, орієнтовною площею 8,0 га, розташовану за межами населених пунктів Золочівської селищної ради. В подальшому наказом ГУ Держземагенства у Харківській області № 3565 від 22.12.2014 затверджено проект землеустрою та надано ОСОБА_1 в оренду зазначену земельну ділянку з кадастровим № 5322655100:002:0911 за рахунок земель державної власності, для ведення фермерського господарства, строком на 49 років.

14.01.2015 між ГУ Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 укладено два договори оренди вказаної земельної ділянки строком на 49 років, який зареєстровано у реєстрі 14.01.2015 за № 8377177.

В подальшому ОСОБА_1 29.01.2015 передав зазначену земельну ділянку в суборенду СФГ «Цилюрик».

Прокурор зазначає, що накази ГУ Держземагенства у Харківській області прийняті з порушенням законодавства, у зв`язку з чим надання землі в оренду та суборенду відбулося незаконно.

Так, при подачі ОСОБА_1 заяви про надання в оренду для ведення фермерського господарства земельної ділянки, не надано документа на підтвердження аграрної освіти, не підтверджено наявність необхідної матеріально-технічної бази для обробітку, не зазначено дані про членів сім`ї. Також з часу укладення договору оренди до часу подачі позову фермерське господарство не створено, проте останній передав земельну ділянку в суборенду СФГ, яке було засновано ним же 23.01.1998, а передача ділянки в суборенду здійснена ним як фізичною особою, що є порушенням ст.14 ЗУ «Про фермерське господарство».

Також раніше ОСОБА_1 у приватну власність надавалася земельна ділянка Золочівською селищною радою для ведення товарного с/г виробництва та у користування СФГ "Цилюрик" для створення і ведення фермерського господарства. Таким чином дії ОСОБА_1 були спрямовані на розширення земельного банку СФГ в користування вищевказаної земельної ділянки за спрощеною процедурою, а саме без проведення земельних торгів, а сам ОСОБА_1 не мав жодних намірів на створення фермерського господарства та використання землі за призначенням.

Також, оскільки оспорювані накази Держгеокадастру підлягають визнанню незаконними та скасуванню, то і договори оренди підлягають визнанню недійсними, а земельні ділянки підлягають поверненню власнику.

Рішенням Диканського районного суду Полтавської області від 26 грудня 2022 року у справі №622/1061/21 в задоволенні позову керівника Богодухівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Золочівської селищної ради до ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру в Харківській області, про визнання наказу незаконним, договору оренди земельної ділянки недійсним, скасування реєстрації та повернення земельної ділянки - відмовлено.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 20 червня 2023 року апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури А. Кравченка - задоволено частково. Рішення Диканського районного суду Полтавської області від 26 грудня 2022 року - скасовано, а провадження у справі - закрито.

24.07.2023, поштовим відправленням від 21.07.2023, до Полтавського апеляційного суду надійшла заява керівника Богодухівської окружної прокуратури Харківської області про передачу справи за встановленою юрисдикцією - до Господарського суду Харківської області.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу від 13.09.2023 здійснено автоматичний розподіл зазначеної заяви між суддями, присвоєно їй єдиний унікальний номер судової справи 622/1061/21 та визначено її до розгляду судді Прохорову С.А.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 18.09.2023 було відкрито провадження у справі та залучено СФГ "Цилюрик" (код ЄДРПОУ 25459030, 62203, Харківська область, Золочівський район, с. Зрубанка) до участі у справі у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні другого відповідача.

04.10.2023 року за вх. № 26898 Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області (відповідачем1) подано відзив, в якому відповідач1 зазначає, що позовні вимоги про визнання незаконними та скасування спірних наказів відповідача1 фактично є позовом держави до держави, оскільки прокурор діє в інтересах держави і відповідач1 є державним органом. Щодо позовних вимог про визнання недійсним договорів оренди та скасування їх реєстрації відповідач1 наголошує, що не є належним відповідачем за цими позовними вимогами.

Також відповідач1 наголосив про сплив строків позовної давності за позовними вимогами по справі, що є підставою для відмови в задоволенні позову.

Від ОСОБА_1 (відповідача2) також надійшов відзив 09.10.2023 року за вх. № 27291, в якому він зазначає, що позовні вимоги про визнання незаконними та скасування спірних наказів відповідача1 фактично є позовом держави до держави, оскільки прокурор діє в інтересах держави і відповідач1 є державним органом. Щодо позовних вимог про визнання недійсним договорів оренди та скасування їх реєстрації відповідач2 наголошує, що прокурором обрано невірний спосіб захисту, оскільки позовні вимоги мають бути спрямовані на скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки, а не скасування реєстрації договору оренди.

Також відповідач2 заявляє про сплив строків позовної давності за позовними вимогами по справі, що є підставою для відмови в задоволенні позову.

Прокурором подано відповідь на відзив відповідача1 (вх. № 27482 від 10.10.2023).

Відповідно до ч. 2 ст. 177 Господарського процесуального кодексу України підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

За результатами дослідження матеріалів справи, судом у відповідності до приписів ч. 1 ст. 177 Господарського процесуального кодексу України здійснені всі дії, що необхідні для реалізації завдань підготовчого провадження (остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; з`ясування заперечень проти позовних вимог; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вирішення відводів; визначення порядку розгляду справи; вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті).

Згідно з ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд, зокрема, постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 195 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Протокольною ухвалою від 15.11.2023 року було закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті на 29.11.2023 року.

29.11.2023 року протокольною ухвалою розгляд справи по суті було відкладено на 11.12.2023 року.

В ході розгляду даної справи господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

В ході розгляду даної справи судом було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи - у відповідності до приписів ч. 1 ст. 210 ГПК України, а також з урахуванням положень ч. 2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Враховуючи положення ст.ст. 13,74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами по суті.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 11.12.2023 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх представників, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

Згідно інформації, розміщеної в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 є кінцевим бенефіціарним власником, керівником та підписантом СФГ «Цилюрик», яке засновано та зареєстровано 23.01.1998.

Наказом Головного Управління Держземагенства у Харківській області № 2712-СГ від 15.10.2014 «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів на території Золочівського району Харківської області. Орієнтовний розмір земельних ділянок зокрема 71,0000 га (з них земельна ділянка №1 - 50,0 га, земельна ділянка № НОМЕР_1 - 8,0 га, земельна ділянка № НОМЕР_2 - 13,0 га) за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь (рілля) для ведення фермерського господарства.

Наказом Головного Управління Держземагенства у Харківській області № 3565-СГ від 22.12.2014 «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду» затверджено розроблений ФОП Фролов В.О. «Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства, розташованої за межами населених пунктів Золочівської Селищної ради на території Золочівського району Харківської області».

Надано ОСОБА_1 в оренду земельну ділянку, розташовану за межами населених пунктів Золочівської селищної ради на території Золочівського району Харківської області з кадастровим номером 5322655100:002:0911, площею 8.0 га зарахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь (рілля) для ведення фермерського господарства (код згідно КВЦПЗ-01.02), строком на 49 років.

14.01.2015 між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 укладено договір оренди спірної земельної ділянки строком на 49 років.

Вищезазначений договір оренди земельної ділянки зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 14.01.2015.

З матеріалів справи вбачається, що після укладання вказаного договору оренди, громадянин ОСОБА_1 фермерське господарство не створював.

В подальшому, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, ОСОБА_1 , на підставі договору суборенди від 29.01.2015 передав в суборенду СФГ "Цилюрик" спірну земельну ділянку, раніше отриману в оренду на підставі вказаного вище договору оренди від 14.01.2015.

Відповідно до матеріалів справи за ОСОБА_1 в органах ДФС обліковується три договори оренди земельних ділянок площами 80 га, 13 га та 8 га.

Також в користуванні СФГ "Цилюрик" перебуває земельна ділянка, надана для створення і ведення фермерського господарства, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею Серія ХР-13-00-000879, виданого ОСОБА_3 згідно з розпорядженням райдержадміністрації Золочівського району від 14.03.1997 для ведення селянського (фермерського) господарства.

Рішенням ХІІ сесії VІІІ скликання Золочівської селищної ради Золочівського району Харківської області №1941 від 30.10.2018 вирішено прийняти 687 земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність Золочівської селищної об`єднаної територіальної громади в особі Золочівської селищної ради, які згідно даних Державного земельного кадастру розташовані за межами населених пунктів на території Золочівської селищної об`єднаної територіальної громади, загальною площею 8167,6480 га, зокрема і спірна земельна ділянка з кадастровим номером 5322655100:002:0911,площею 8.0га, згідно з додатком до цього наказу.

Надаючи оцінку та правову кваліфікацію спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Статтею 22 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування зокрема громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Згідно з вимогами ч. 1-2 ст. 116 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно дост. 124 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначенимистаттею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьоюстатті 134 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьоюстатті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленомустаттею 123 цього Кодексу.

Статтями 125-126 Земельного кодексу (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) України передбачено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно доЗакону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про фермерське господарство» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Згідно зі ст.ст. 5, 7 Закону України "Про фермерське господарство" (станом на час прийняття спірного наказу), право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Для отримання(придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради. У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерськогогосподарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі. Перелік документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві, затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики. Земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності. Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна чи міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки.

Аналізуючи вказане законодавство, можна дійти висновку, що порядок створення фермерського господарства включає два основні етапи: набуття засновником права на земельну ділянку для ведення фермерського господарства,створення та державна реєстрація фермерського господарства.

Статтею 8 вказаного Закону зазначено, що після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , звертаючись до Головного управління Держземагентства у Харківській області із заявою про отримання земельної ділянки, мав на меті не створити нове фермерське господарство, а розширити земельний банк вже існуючого СФГ "Цилюрик", бенефіціарним власником якого він є, без проведення земельних торгів, як того вимагає Закон, оскільки з метою створення СФГ "Цилюрик" вже надавалася та перебувала земельна ділянка для ведення і створення фермерського господарства, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею, виданого ОСОБА_3 для ведення селянського (фермерського) господарства.

Вказане підтверджується, зокрема, тим, що після укладання договору оренди від 14.01.2015 ОСОБА_1 не створив фермерське господарство, як того вимагає вказаний Закон, а передав цю земельну ділянку за згодою орендодавця в суборенду СФГ "Цилюрик" згідно з договором суборенди від 29.01.2015, з метою обходу останнім обов`язкової процедури - земельних торгів.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство" та ст. ст. 124, 134 Земельного кодексу України (в редакції на дату винесення наказу), без конкурентних засад земельні ділянки можуть передаватися в оренду для ведення фермерського господарства лише громадянам, а тому фактична передача громадянином земельних ділянок раніше створеній нею юридичній особі - фермерському господарству без проведення земельних торгів є незаконними.

Зазначені обставини Головним управлінням Держземагентства у Харківській області не були враховані, що стало наслідком прийняття останнім наказу, який не відповідає вимогам вказаних вище положень Закону, тому суд дійшов висновку, що наказ №3565-СГ від 22.12.2014 є незаконним та підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією.

Згідно з ст. 2 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади діяльність міністерств та інших центральних органів виконавчої влад грунтується на принципах верховенства права, забезпечення дотримання прав свобод людини і громадянина, безперервності, законності, забезпечення єднос державної політики, відкритості та прозорості, відповідальності.

Частиною 3 ст. 152 Земельного кодексу України також визначено, що захист прав громадя та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпен порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішен органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; г') відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачени законом, способів.

Відповідно до ст. 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчо влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються прав особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною ї земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Згідно з ст. 210 Земельного кодексу України угоди, укладені із порушенням встановленог законом порядку купівлі-продажу, ренти, дарування, застави, обміну земельни ділянок, визнаються недійсними за рішенням суду.

Статтею 21 Цивільного кодексу України (далі ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий ак індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влад Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо ві суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права аб інтереси.

Згідно з вимогами ч. 1, 2 ст. 203 ЦК України зміст правочину не мож суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільног законодавства, а також інтересам держави і суспільства; особа, яка вчиня правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Згідно з ст. ст. 215, 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваног правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а тако вимога про застосування наслідків недійсності правочину, так і іншоюн зацікавленою особою, права та законні інтереси якої порушено вчинення правочину. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачени законом.

Поряд з цим, відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майн без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї статт застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Відповідно до ст. 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернуть потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Статтею 216 ЦК України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

У зв`язку з незаконністю вказаного наказу, договір оренди земельної ділянки від 14.01.2015 також є таким, що укладений з порушенням вказаних вище положень Закону, що є наслідком визнання його недійсним на підставі ч. 1 ст. 203, ст. 215 ЦК України.

Отже, суд зазначає, що позовні вимоги прокурора є обгрунтованими.

Разом з тим, вбачається, що при зверненні до суду з даним позовом прокурором було пропущено встановлений законом строк позовної давності.

Відповідно достатті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до ч.4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

За загальним правилом, закріпленим у частині першійстатті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Виходячи зі змісту статей 256,261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноваженізаконом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

На такі позови поширюється положеннястатті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першоїстатті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 25 березня 2015 року у справі № 3-21гс15230, від 22 квітня 2015 року у справі № 3-54гс1524, від 13 травня 2015 року у справі № 3-126гс1525, від 13 травня 2015 року у справі № 3-54гс1526, від 01 липня 2015 року у справі № 6-178цс1527, постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц, провадження № 14-252цс18, від 31 жовтня 2018 року у справі №367/6105/16-ц, провадження № 14-381цс18.

У спірних правовідносинах суб`єктом прав є саме держава, а не її конкретний орган, тому зміна уповноваженого органу щодо розпорядження спірною земельною ділянкою і здійснення контролю за нею внаслідок внесення змін до чинного законодавства України не змінює порядку перебігу позовної давності.

Таким чином, визначаючи початок перебігу позовної давності у цьому спорі, слід враховувати, коли про порушене право довідалася або могла довідатися саме держава в особі уповноваженого органу.

Оскільки держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, яку покликані підтримувати норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Як встановлено судом під час розгляду справи, прокуратура (заступник керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області) вже зверталася до Золочівського районного суду Харківської області з частково тотожними позовом до ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу від 22.12.2014, визнання недійсним договору оренди землі, скасування їх державної реєстрації та повернення у відання держави землі ще у червні 2018 року (справа №622/623/18).

Ухвалою районного суду від 11.01.2019 позов залишено без розгляду.

В подальшому з аналогічними позовними вимогами до ОСОБА_1 прокуратура (Керівник Дергачівської місцевої прокуратури) зверталася до Господарського суду Харківської області, де позов був розглянутий та відмовлено у задоволенні позовних вимог через пропуск строку позовної давності (справа № 922/1112/19).

Тобто станом на червень 2018 року прокурор був обізнаний про існування порушень у спірних правовідносинах.

Згідно ст. 1 ЗУ "Про прокуратуру" Прокуратура України є незалежним державним органом, що становить єдину централізовану систему, яка від імені суспільства на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, здійснює покладені на неї функції із захисту від неправомірних посягань прав і законних інтересів людини і громадянина та інтересів держави і суспільства.

Таким тином, доводи прокурора про те, що він дізнався про порушені права держави у вересні 2021 року під час формування інформації з реєстра нерухомого майна є неспроможними, оскільки спростовуються матеріалами справи.

Зокрема зі змісту поданої позовної заяви вбачається, що прокурор знав про існування раніше поданих позовних зав до інших судів, що описується у змісті позовної заяви.

Крім того, слід звернути увагу, що Держава в особі відповідного органу, дізналася про наявні обставини саме з моменту прийняття оскаржуваного наказу від 22.12.2014 та укладеного договору оренди від 14.01.2015, проте прокурором подано даний позов у вересні 2021 року, тобто через 7 років з моменту прийняття спірного наказу та укладення спірного договору оренди землі.

Суд зазначає, що прокурором пропущено строк позовної давності для звернення до суду із данимпозовом. Поважних причин на поновлення вказаного строку прокурором не зазначено та судом не встановлено.

Таким чином, враховуючи, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Згідно зіст. 17Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд зазначає, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).

У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).

Відповідно достатті 13 Господарського процесуального кодексу Українисудочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зістаттею 73 Господарського процесуального кодексу Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу Українивизначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписамистатті 86 Господарського процесуального кодексу Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позов необхідно залишити без задоволення за спливом строку позовної давності.

Також суд має вирішити питання розподілу та стягнення судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Судовий збір, відповідно приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на прокуратуру.

Інших судових витрат учасниками справи заявлено не було.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 5, 20, 73, 74, 76-79, 86, 126, 129, 185, ст. ст. 236-239 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову керівника Богодухівської окружної прокуратури, поданого в інтересах держави в особі Золочівської селищної ради відмовити повністю.

Згідно із ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду.

Учасники справи:

Прокурор, яким подано позов Керівник Богодухівської окружної прокуратури (62103, Харківська область, м. Богодухів, вул. Свято-Духівська, 1)

Прокуратура, що забезпечує представництво в суді Прокуратура Харківської області (61050, м. Харків, вул. Богдана Хмельницького, 4, код ЄДРПОУ 02910108)

Позивач Золочівська селищна рада 62203, Харківська область, смт. Золочів, вул. Центральна, 13-А, код ЄДРПОУ 25175462)

Перший відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Харківській області (61145, м. Харків, вул. Космічна, 21, поверх 8-9, код ЄДРПОУ 39792822)

Другий відповідач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 )

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні другого відповідача СФГ "Цилюрик" (62203, Харківська область, Золочівський район, с. Зрубанка, код ЄДРПОУ 25459030)

Повне рішення складено "15" грудня 2023 р.

СуддяС.А. Прохоров