Постанова

від 06.03.2024 по справі 622/1061/21

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2024 року м. Харків Справа № 622/1061/21

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Тихий П.В., суддя Плахов О.В. , суддя Терещенко О.І.

за участю секретаря судового засідання Березки О.М.,

та представників учасників справи:

прокурора Н.В. Горгуль;

позивача не з`явився;

першого відповідача А.В. Чернявський;

другого відповідача С.В. Халабурдін;

третьої особи - не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури (вх.№54Х/1-43) на рішення господарського суду Харківської області від 11.12.2023 (суддя С.А.Прохоров, повний текст рішення складено 15.12.2023) у справі №622/1061/21

за позовом Керівника Богодухівської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави, в особі Золочівської селищної ради;

до 1-го відповідача Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, Харків;

2-го відповідача ОСОБА_1 ; Харківська область, смт. Золочів;

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні другого відповідача - СФГ "Цилюрик"; Харківська область, Золочівський район, с. Зрубанка;

про визнання наказу незаконним, договору недійсним, скасування реєстрації та повернення ділянки, -

ВСТАНОВИВ:

Прокурор 29.09.2021 звернувся до Золочівського районного суду Харківської області з позовом:

- визнати незаконним та скасувати наказ ГУ Держземагенства у Харківській області № 3565-СГ від 22.12.2014 про затвердження проекту землеустрою та надання ОСОБА_1 в оренду земельної ділянки для ведення фермерського господарства, кадастровий №5322655100:002:0911, розташовану за межами населених пунктів Золочівської селищної ради;

- визнати недійсними договір оренди земельної ділянки від 14.01.2015, з кадастровим №5322655100:002:0911, площею 8.0 га, укладений між ГУ Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 та скасувати його державну реєстрацію;

- зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку кадастровим №5322655100:002:0911, площею 8.0 га до комунальної власності Золочівської селищної ради.

В обґрунтування позовної заяви вказує, що 10.10.2014 ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держземагенства у Харківській області із заявою про надання в оренду для ведення фермерського господарства земельної ділянки площею 8 га за межами населених пунктів на території Золочівської селищної ради, з кадастровим № 5322655100:002:0911. Проте вже під час подання заяви, ОСОБА_1 надав копію диплома про освіту у Харківському інституті механізації та електрифікації сільського господарства за спеціальністю «інженер-електрик», що не відповідає вимогам ЗУ «Про фермерське господарство» та не підтверджує аграрну освіту.

Наказом ГУ Держземагенства у Харківській області №2712-СГ від 15.10.2014 ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки, орієнтовною площею 8,0 га, розташовану за межами населених пунктів Золочівської селищної ради. В подальшому наказом ГУ Держземагенства у Харківській області № 3565 від 22.12.2014 затверджено проект землеустрою та надано ОСОБА_1 в оренду зазначену земельну ділянку з кадастровим №5322655100:002:0911 за рахунок земель державної власності, для ведення фермерського господарства, строком на 49 років.

14.01.2015 між ГУ Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 укладено два договори оренди вказаної земельної ділянки строком на 49 років, який зареєстровано у реєстрі 14.01.2015 за №8377177.

В подальшому ОСОБА_1 29.01.2015 передав зазначену земельну ділянку в суборенду СФГ «Цилюрик».

Прокурор зазначає, що накази ГУ Держземагенства у Харківській області прийняті з порушенням законодавства, у зв`язку з чим надання землі в оренду та суборенду відбулося незаконно.

Так, при подачі ОСОБА_1 заяви про надання в оренду для ведення фермерського господарства земельної ділянки, не надано документа на підтвердження аграрної освіти, не підтверджено наявність необхідної матеріально-технічної бази для обробітку, не зазначено дані про членів сім`ї. Також з часу укладення договору оренди до часу подачі позову фермерське господарство не створено, проте останній передав земельну ділянку в суборенду СФГ, яке було засновано ним же 23.01.1998, а передача ділянки в суборенду здійснена ним як фізичною особою, що є порушенням ст.14 ЗУ «Про фермерське господарство».

Також раніше ОСОБА_1 у приватну власність надавалася земельна ділянка Золочівською селищною радою для ведення товарного с/г виробництва та у користування СФГ "Цилюрик" для створення і ведення фермерського господарства. Таким чином дії ОСОБА_1 були спрямовані на розширення земельного банку СФГ в користування вищевказаної земельної ділянки за спрощеною процедурою, а саме без проведення земельних торгів, а сам ОСОБА_1 не мав жодних намірів на створення фермерського господарства та використання землі за призначенням.

Також, оскільки оспорювані накази Держгеокадастру підлягають визнанню незаконними та скасуванню, то і договори оренди підлягають визнанню недійсними, а земельні ділянки підлягають поверненню власнику.

Рішенням Диканського районного суду Полтавської області від 26.12.2022 у справі №622/1061/21 в задоволенні позову керівника Богодухівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Золочівської селищної ради до ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру в Харківській області, про визнання наказу незаконним, договору оренди земельної ділянки недійсним, скасування реєстрації та повернення земельної ділянки - відмовлено.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 20.06.2023 апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури А. Кравченка - задоволено частково. Рішення Диканського районного суду Полтавської області від 26 грудня 2022 року - скасовано, а провадження у справі - закрито.

24.07.2023 поштовим відправленням від 21.07.2023 до Полтавського апеляційного суду надійшла заява керівника Богодухівської окружної прокуратури Харківської області про передачу справи за встановленою юрисдикцією - до Господарського суду Харківської області.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 18.09.2023 було відкрито провадження у справі та залучено СФГ "Цилюрик" (код ЄДРПОУ 25459030, 62203, Харківська область, Золочівський район, с. Зрубанка) до участі у справі у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні другого відповідача.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 11.12.2023 у справі №622/1061/21 в позові відмовлено повністю.

Заступник керівника Харківської обласної прокуратури з рішенням суду першої інстанції не погодилось, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 11.12.2023 у справі №622/1061/21 та ухвалити нове рішення про задоволення позову прокурора. 3. Судові витрати за подання позову та двох апеляційних скарг (на рішення Диканського районного суду Полтавської області від 26.12.2022 та даної апеляційної скарги) у справі покласти на відповідачів. 4. Справу розглянути за участі представника Харківської обласної прокуратури. 5. Про дату, час та результати розгляду апеляційної скарги повідомити сторони та Харківську обласну прокуратуру

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції необґрунтовано відхилив аргументи прокурора про можливість бути обізнаним про порушене право держави тільки лише за наслідком отримання 22.03.2018 листа ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 05.03.2018 № 10-20-14-1809/0/19-18 та відсутність у прокурора повноважень згідно із Законом, які б надавали йому можливість довідатись про прийняття спірного наказу ГУ Держземагентства у Харківській області від 22.12.2014 № 3565-СГ та укладеного на його підставі договору оренди раніше.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.01.2024 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Тихий П.В., суддя Плахов О.В., суддя Терещенко О.І.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 08.01.2024 зокрема відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Харківської області від 11.12.2023 у справі №622/1061/21. Встановлено позивачу, відповідачам та третій особі десятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на апеляційну скаргу з доказами надсилання його скаржнику. Витребувано з Господарського суду Харківської області матеріали справи №622/1061/21.

09.01.2024 від Головного управління Держгеокадастру у Харківській області надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить суд залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (вх.№385). В обґрунтування своєї позиції по справі зазначає, що місцевим судом під час розгляду справи вірно встановено, що прокуратура вже зверталася до Золочівського районного суду Харківської області з тотожним позовом до ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування наказу від 22.12.2014, визнання недійсним договору оренди землі, скасування їх державної реєстрації та повернення у відання держави землі ще у червні 2018 року (справа №622/623/18). В подальшому з аналогічними позовними вимогами до ОСОБА_1 прокуратура зверталася до Господарського суду Харківської області, де позов був розглянутий та відмовлено у задоволенні позовних вимог через пропуск строку позовної давності (справа №922/1112/19). Тобто станом на червень 2018 року прокурор був обізнаний про існування порушень у спірних правовідносинах. Зокрема зі змісту поданої позовної заяви вбачається, що прокурор знав про існування раніше поданих позовних заяв до інших судів, що описується у змісті позовної заяви. Крім того, зазначає, що Держава в особі відповідного органу, дізналася про наявні обставини саме з моменту прийняття оскаржуваного наказу від 22.12,2014 та укладеного договору оренди від 14.01.2015, проте прокурором подано даний позов у вересні 2021 року, тобто через 7 років з моменту прийняття спірного наказу та укладення спірного договору оренди землі. Крім того, зазначає, що позовні вимоги про визнання незаконними та скасування наказів Головного управління суперечать статті 45 ГПК України, оскільки в частині цієї позовної вимоги позов Фактично пред`явлений державою (в особі прокурора) до неї самої (в особі Головного управлінню). Таким чином, позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору.

10.01.2024 до Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №622/1061/21.

23.01.2024 від представника ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить суд залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (вх.№1205). В обґрунтування своєї позиції по справі зазначає, що прокурор, з урахуванням наданих йому законом повноважень, мав можливість і був зобов`язаний отримати повну та достовірну інформацію про незаконне надання земельної ділянки у межах встановленого законом строку позовної давності. Зазначає, що як підтверджується матеріалами справи Дергачівська місцева прокуратура Харківської області зверталася до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області зі запитом від 19.09.2016 №04-28-739 вих-16, в якому просила, у зв`язку з вивченням законності відведення земельних ділянок на території Золочівського району Харківської області та встановлення підстав для представництва інтересів держави, керуючись ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», у строк до 22.09.2016 надати до Золочівського відділу Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області наступну інформацію: - чи укладалася додаткова угода до договору оренди від 14.01.15. (укладеного на підставі наказу № 3567-СГ від 22.12.2014) про передачу земельної ділянки, загальною площею 13 га. в оренду ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства, після затвердження грошової оцінки зазначеної земельної ділянки Золочівською районною радою Харківської області; чи укладалася додаткова угода до договору оренди від 14.01.15. (укладеного на підставі наказу № 3565-СГ від 22.12.2014)про передачу земельної ділянки, загальною площею 8 га, в оренду ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства, після затвердження грошової оцінки зазначеної земельної ділянки Золочівською районною радою Харківської області; - чи укладалася додаткова угода до договору оренди від 14.01.15. (укладеного на підставі наказу N 3566-СГ від 22.12.2014) про передачу земельної ділянки, загальною площею 50 га, в оренду ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства, після затвердження оцінки зазначеної земельної ділянки Золочівською районною радою Харківської області. У відповідь на вказаний запит Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області було надано інформацію, що до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області надійшло клопотання від ОСОБА_1 про укладання додаткових угод до договорів оренди землі від 14.01.2015 загальною площею 71.0000 га, у зв`язку із затвердженням нормативної грошової оцінки земельних ділянок. 3 урахуванням викладеного, вирішення питання щодо укладання додаткових угод до договорів оренди землі від 14.01.2015 буде прийнято у встановлений чинним законодавством України термін. Запитом від 29.11.2016 Дергачівська місцева прокуратура Харківської області повторно звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області щодо надання інформації про укладення додаткових угод до договорів оренди від 14.01.2015. Тобто, як вбачається із зазначеного, прокуратура здійснювала вивчення законності відведення спірних земельних ділянок як мінімум вже в 2016 році і мала в своєму розпорядженні спірні договори ще до 19.09.2016. Таким чином, той факт, що прокуратура зверталася зі запитом стосовно спірних земельних ділянок ще 19.09.2016, свідчить про те, що прокуратурі було відомо про спірні правовідносини ще до 19.09.2016.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 02.02.2024 призначено апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Харківської області від 11.12.2023 у справі №622/1061/21 до розгляду на "06" березня 2024 р. о 15:00 у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, пр. Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань. №132.

В судове засідання 06.03.2024 з`явився прокурор, який підтримує вимоги апеляційної скарги та просить її задовольнити, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позов прокурора задовольнити.

Присутні також в судовому представники відповідачів заперечують проти задоволення апеляційної скарги та просять залишити без змін оскаржуване рішення суду.

Інші учасники справи належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази, однак, наданим йому процесуальним правом не скористався та в судове засідання не з`явились, повноважних представників не направили, про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи положення ч.12 ст.270 ГПК України, відповідно до яких неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, судова колегія вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутністю представників учасників справи.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши в судовому засіданні прокурора та представників відповідачів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, Згідно інформації, розміщеної в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 є кінцевим бенефіціарним власником, керівником та підписантом СФГ «Цилюрик», яке засновано та зареєстровано 23.01.1998.

Наказом Головного Управління Держземагенства у Харківській області №2712-СГ від 15.10.2014 «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів на території Золочівського району Харківської області. Орієнтовний розмір земельних ділянок зокрема 71,0000 га (з них земельна ділянка № НОМЕР_1 - 50,0 га, земельна ділянка № НОМЕР_2 - 8,0 га, земельна ділянка № НОМЕР_3 - 13,0 га) за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь (рілля) для ведення фермерського господарства.

Наказом Головного Управління Держземагенства у Харківській області №3565-СГ від 22.12.2014 «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду» затверджено розроблений ФОП Фролов В.О. «Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства, розташованої за межами населених пунктів Золочівської Селищної ради на території Золочівського району Харківської області».

Надано ОСОБА_1 в оренду земельну ділянку, розташовану за межами населених пунктів Золочівської селищної ради на території Золочівського району Харківської області з кадастровим номером 5322655100:002:0911, площею 8.0 га зарахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь (рілля) для ведення фермерського господарства (код згідно КВЦПЗ-01.02), строком на 49 років.

14.01.2015 між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 укладено договір оренди спірної земельної ділянки строком на 49 років.

Вищезазначений договір оренди земельної ділянки зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 14.01.2015.

З матеріалів справи вбачається, що після укладання вказаного договору оренди, громадянин ОСОБА_1 фермерське господарство не створював.

В подальшому, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, ОСОБА_1 , на підставі договору суборенди від 29.01.2015 передав в суборенду СФГ "Цилюрик" спірну земельну ділянку, раніше отриману в оренду на підставі вказаного вище договору оренди від 14.01.2015.

Відповідно до матеріалів справи за ОСОБА_1 в органах ДФС обліковується три договори оренди земельних ділянок площами 80 га, 13 га та 8 га.

Також в користуванні СФГ "Цилюрик" перебуває земельна ділянка, надана для створення і ведення фермерського господарства, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею Серія ХР-13-00-000879, виданого ОСОБА_3 згідно з розпорядженням райдержадміністрації Золочівського району від 14.03.1997 для ведення селянського (фермерського) господарства.

Рішенням ХІІ сесії VІІІ скликання Золочівської селищної ради Золочівського району Харківської області №1941 від 30.10.2018 вирішено прийняти 687 земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність Золочівської селищної об`єднаної територіальної громади в особі Золочівської селищної ради, які згідно даних Державного земельного кадастру розташовані за межами населених пунктів на території Золочівської селищної об`єднаної територіальної громади, загальною площею 8167,6480 га, зокрема і спірна земельна ділянка з кадастровим номером 5322655100:002:0911,площею 8.0га, згідно з додатком до цього наказу.

Прокурор зазначає, що накази ГУ Держземагенства у Харківській області прийняті з порушенням законодавства, у зв`язку з чим надання землі в оренду та суборенду відбулося незаконно, оскільки при подачі ОСОБА_1 заяви про надання в оренду для ведення фермерського господарства земельної ділянки, не надано документа на підтвердження аграрної освіти, не підтверджено наявність необхідної матеріально-технічної бази для обробітку, не зазначено дані про членів сім`ї. Також з часу укладення договору оренди до часу подачі позову фермерське господарство не створено, проте останній передав земельну ділянку в суборенду СФГ, яке було засновано ним же 23.01.1998, а передача ділянки в суборенду здійснена ним як фізичною особою, що є порушенням ст.14 ЗУ «Про фермерське господарство».

А відтак, на думку прокурора оскаржувані накази прийняті з порушенням вимог Земельного кодексу України та Закону України "Про фермерське господарство", у зв`язку з чим останні підлягають визнанню їх незаконними та скасуванню як такі, що видані в порушення ст. 7, 8, 14 Закону України "Про фермерське господарство" (далі - Закон), а укладений договір оренди визнанню недійсними та зобов`язанням повернути спірну земельну ділянку до комунальної власності Золочівської селищної ради.

Наведені обставини стали підставою для звернення прокурора в інтересах держави з позовом до господарського суду.

Також прокурор, звертаючись до господарського суду з даним позовом, надав до суду заяву про визнання поважними причини пропуску позовної давності для звернення до суду.

Суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість вимог прокурора при зверненні до господарського суду з позовною заявою в межах даної справи. Проте, суд зазначив, що зі змісту поданої позовної заяви вбачається, що прокурор знав про існування раніше поданих позовних заяв до інших судів, що описується у змісті позовної заяви. Тобто станом на червень 2018 року прокурор був обізнаний про існування порушень у спірних правовідносинах. Крім того, суд вказав, що Держава в особі відповідного органу, дізналася про наявні обставини саме з моменту прийняття оскаржуваного наказу від 22.12.2014 та укладеного договору оренди від 14.01.2015, проте прокурором подано даний позов у вересні 2021 року, тобто через 7 років з моменту прийняття спірного наказу та укладення спірного договору оренди землі. Відтак, суд вказав, що прокурором пропущено строк позовної давності для звернення до суду із даним позовом. Поважних причин на поновлення вказаного строку прокурором не зазначено та судом не встановлено. За таких обставин, суд першої інстанції відмовив в позові прокурора у зв`язку зі спливом строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає про таке.

Відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, Законом України "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України.

Так, відповідно до положень ст. ст. 22, 31, 93, 124 ЗК України, землі сільськогосподарського призначення можуть надаватися громадянам для ведення фермерського господарства та використовуватися цим господарством, зокрема, на умовах оренди.

За правилом ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється за результатами проведення земельних торгів.

Ч. 2, 3 ст. 134 ЗК України визначені випадки, коли земельні торги не проводяться, а передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється в порядку, встановленому ст. 123 цього Кодексу.

Зокрема, земельні торги не проводяться при передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

Відповідно до ч. 2 ст.123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, в якому зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Органам, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Ч. 2 ст. 123 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, ст. 123 ЗК України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати інші, ніж установлені цією статтею, матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

Разом з тим відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються, крім Земельного кодексу України, Законом України "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України (ст. 2 цього Закону). У таких правовідносинах Закон України "Про фермерське господарство" (Закон) є спеціальним нормативно-правовим актом, а Земельний кодекс України - загальним.

Згідно з преамбулою Закону цей Закон визначає правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств як прогресивної форми підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства України. Закон спрямований на створення умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України.

Ст. 1 Закону (в редакції, що була чинній на момент спірних правовідносин) визначено, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

Згідно з абз. 1, 2 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство", для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності, з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності, з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Таким чином, спеціальний Закон України "Про фермерське господарство" визначав обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які дещо відрізняються від загальних вимог, передбачених ст.123 ЗК України, до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, в заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (ст. 5 ЗК України) та меті правового регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає в створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону України "Про фермерське господарство").

Відповідно до ст. 8 зазначеного Закону після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації.

Таким чином, за змістом ст. 1, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство", заява громадянина про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення фермерського господарства повинна містити комплекс передбачених частиною першою ст.7 цього Закону умов і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування (а в разі переданого на розгляд суду спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і умовам, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки, орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства.

В іншому випадку відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №525/1225/15-ц від 24.04.2019.

Закон України "Про фермерське господарство" передбачав, що заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна бути розглянута по суті. При цьому норми даного Закону не містять імперативної вказівки про задоволення заяви за наявності певних формальних умов, допускаючи можливість прийняття органом державної влади чи органом місцевого самоврядування рішення про відмову в задоволенні заяви без визначення виключного переліку підстав для такої відмови.

Можливість передачі земельних ділянок державної та комунальної форми власності для ведення фермерського господарства юридичним особам, тобто після створення громадянином фермерського господарства та його державної реєстрації відповідно до вимог ст. 8 Закону України "Про фермерське господарство", без проведення земельних торгів, діючим законодавством України, як на момент прийняття оспорюваного рішення, так і на даний час, не передбачена.

Таким чином, передача громадянину земельної ділянки для ведення фермерського господарства здійснюється без проведення земельних торгів (аукціону) тоді, коли земельна ділянка передається громадянину, який виявив бажання займатися фермерським господарством саме для створення фермерського господарства та реєстрації його у встановленому законом порядку, а не для розширення земельного банку вже існуючого фермерського господарства.

Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 05.10.2022 у справі №922/1830/19, та від 15.01.2020 у справі №627/1351/18 наголошено, що можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з одержанням ним державного акту на право власності на земельну ділянку або укладанням договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства, що є передумовою для реєстрації останнього, натомість відсутність такої реєстрації протягом розумного строку є невиконанням умов закону для отримання земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства.

Водночас, фермерське господарство, для створення якого другий відповідач отримав у довгострокову оренду земельну ділянку, станом на момент розгляду справи в установленому законом порядку не зареєстровано, натомість земельну ділянку він передав в суборенду вже існуючому СФГ "Цилюрик" для розширення земельного банку останнього.

За таких підстав, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що вимога прокурора про визнання незаконним наказу Головного управління Держземагенства у Харківській області №3565-СГ від 22.12.2014 " є обґрунтованою.

Щодо вимог прокурора про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 14.01.2015 з кадастровим №5322655100:002:0911, площею 8.0 га, укладений між ГУ Держземагенства у Харківській області та Цилюриком А.В., колегія суддів зазначає про таке.

Ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до приписів ст. 16 ЦК України, одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів це визнання правочину недійсним та визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Ч. 3 ст. 215 ЦК України встановлено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Ст. 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків (п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними".

Правовою підставою для виникнення права оренди у ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером №5322655100:002:0911 є наказ Головного управління Держземагентства у Харківській області №3565-СГ від 22.12.2014.

З урахуванням того, що договір оренди земельної ділянки від 14.01.2015 є похідними від незаконного наказу Головного управління Держземагентства у Харківській області №3565-СГ від 22.12.2014 відповідно, останній підлягає визнанню судом недійсними з моменту його вчинення, оскільки його прийнято з порушення вимог ст. 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство", ст. 123, ч. 2 ст.124, ст. 134 ЗК України.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги прокурора про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 14.01.2015 з кадастровим №5322655100:002:0911, площею 8.0 га, укладений між ГУ Держземагентства у Харківській області та ОСОБА_1 є обґрунтованими.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність вимог прокурора при зверненні до господарського суду з позовною заявою в межах даної справи.

Стосовно заяви про застосування наслідків спливу позовної давності до вимог керівника Богодухівської окружної прокуратури у даній справі, колегія суддів зазначає про таке.

Строк, у межах якого пред`являється позов як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи носія порушеного права (інтересу) Цивільним кодексом України визначено як позовну давність (стаття 256 Цивільного кодексу України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частин 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 Цивільного кодексу України).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною справи тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами довідалася та могла довідатися у статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права, і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Отже, як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушено, так і в разі пред`явлення позову в інтересах зазначеної особи іншою уповноваженою на це особою відлік позовної давності обчислюється однаково, а саме з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади (подібні висновки викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №359/2012/15-ц, від 07.11.2018 у справі №372/1036/15-ц).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 у справі №697/2751/14-ц міститься висновок про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суду слід встановити, коли прокурор дізнався чи міг дізнатися про порушення інтересів держави.

Цей висновок Велика Палата Верховного Суду конкретизувала у постанові від 17.10.2018 у справі №362/44/17 (провадження №14-183цс18). Зокрема, як наголошено у зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду, позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках:

1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Таким чином, навіть у разі, коли прокурор звертається до суду не як самостійний позивач, а в інтересах повноважного органу, якщо прокурор мав об`єктивну можливість довідатися про порушення прав раніше такого органу, строк позовної давності починає обрахуватись саме з такого моменту.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) аспекти.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ст. 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Оскільки держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконних правових актів, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, яку покликані підтримувати норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право. При цьому, держава в такому випадку може нести ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних дій державних органів, зокрема шляхом укладання правочинів з порушенням вимог законодавства (аналогічна правова позиція викладена в Постановах Верховного Суду від 06 червня 2018 року по справі №348/1237/15-ц, від 10 травня 2018 року по справі №914/1708/17).

Аналіз наведених правових норм, дає підстави для висновку, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Як встановлено судами, позов про визнання незаконним наказу Головного управління Держземагентства у Харківській області від 22.12.2014 та визнання недійсним Договорів оренди від 14.01.2025 та повернення орендованої земельної ділянки прокурором подано 29.09.2021, - тобто майже через сім років з моменту прийняття спірного наказу та укладення на його підставі відповідного договору оренди.

В обґрунтування поважності причин пропуску встановленої ст. 257 ЦК України трирічної позовної давності прокурор вказує те, що він дізнався про порушені права держави у вересні 2021 року під час формування інформації з реєстру нерухомого майна.

Разом з тим, відповідно до змісту норм Цивільного кодексу України, якими врегульовано позовну давність, та правової позиції Верховного Суду щодо їх застосування, позивач (у даному випадку, прокурор) має не лише вказати, коли йому фактично стало відомо про порушене право, але й довести неможливість дізнатися про вказане порушення раніше зазначеної ним дати.

Ст. 1 Закону України "Про прокуратуру" (у редакції, на час видачі спірних наказів ГУ Держземагентства) визначено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Прокурор в свою чергу вказав, що внаслідок прийняття Закону України Про прокуратуру в редакції від 14.10.2014 суттєво змінено форму реалізації повноважень органів прокуратури в позакриминальній сфері, зокрема з цієї дати, органи прокуратури позбавлені можливості проводити доповідні перевірки за результатами яких прокурор міг би встановити наявність відсутність порушень закону.

Одночасно з цим, прокурором зазначено, що реалізуючи функціональні повноваження, які передбачені Конституцією України та ст. 23 Про прокуратуру, Богодухівської окружною прокуратурою Харківської області було направлено лист до ГУ Держгеокадастру у Харківській області було направлено лист щодо надання інформації та необхідних матеріалів питань передачі Цилюрику А.В. земельних ділянок для ведення фермерського господарства, на який отримано відповідь 22.03.2018.

Відтак, в апеляційній скарзі прокурор зазначає, що про порушення вимог земельного законодавства під час відведення спірної земельної ділянки Цилюрику А.В. органи прокуратури дізнались у березні 2018 року, у зв`язку із отриманням 22.03.2018 листа ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 05.03.2018 № 10-20-14-1809/0/19-18 з додатками, зі змісту яких вбачається інформація про наявність у ОСОБА_1 в оренді земельної ділянки з кадастровим номером 6322655100:05:002:0911 на підставі укладеного 14.01.2015 між ОСОБА_1 та ГУ Держземагентства у Харківській області договору оренди, а тому строк позовної давності звернення з позовом прокурором, на його думку, не пропущений.

За приписами ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції чинній на момент прийняття спірних наказів), виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Таким чином, прокуратурою систематично здійснюється моніторинг законності розпорядження земельними ділянками і у разі виявлення порушень чинного законодавства направляються позови до суду.

Тобто, прокурор не був позбавлений можливості, з використанням повноважень, передбачених Законом України "Про прокуратуру", як чинним до 14.10.2014 так і після, своєчасно отримати від відповідного суб`єкта владних повноважень (у даному випадку - Головного управління Держгеокадастру у Харківській області) необхідну для подання позову інформацію.

Будь-яких доказів ухилення Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від надання такої інформації прокурору, матеріали справи не містять, натомість, у відповідь на запит прокуратури Головне управління Держгеокадастру у Харківській області в короткий термін надало витребувані документи.

Крім того, судами встановлено, що прокуратура (заступник керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області) вже зверталася до Золочівського районного суду Харківської області з частково тотожними позовом до ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу від 22.12.2014, визнання недійсним договору оренди землі, скасування їх державної реєстрації та повернення у відання держави землі ще у червні 2018 року (справа №622/623/18).

Ухвалою районного суду від 11.01.2019 позов залишено без розгляду.

В подальшому з аналогічними позовними вимогами до ОСОБА_1 прокуратура (Керівник Дергачівської місцевої прокуратури) зверталася до Господарського суду Харківської області, де позов був розглянутий та відмовлено у задоволенні позовних вимог через пропуск строку позовної давності (справа № 922/1112/19).

Тобто, як вірно вказав місцевий суд, станом на червень 2018 року прокурор був обізнаний про існування порушень у спірних правовідносинах.

Крім того, в апеляційній скарзі прокурор зазначає, що він був обізнаний про існування порушень ще в березні 2018.

Згідно ст. 1 ЗУ "Про прокуратуру" Прокуратура України є незалежним державним органом, що становить єдину централізовану систему, яка від імені суспільства на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, здійснює покладені на неї функції із захисту від неправомірних посягань прав і законних інтересів людини і громадянина та інтересів держави і суспільства.

Таким тином, доводи прокурора, викладені в позовній заяві про те, що він дізнався про порушені права держави у вересні 2021 року під час формування інформації з реєстру нерухомого майна є неспроможними, оскільки спростовуються матеріалами справи.

Зокрема зі змісту поданої позовної заяви вбачається, що прокурор знав про існування раніше поданих позовних заяв до інших судів, що описується у змісті позовної заяви.

Доводи апеляційної скарги прокурора, що строк позовної давності не пропущений, оскільки він дізнався про порушення в березні 2018 року відхиляються колегією суддів, з огляду на те, що позов у цій справі подано в вересні 2021 року.

Судами встановлено, що Держава в особі відповідного органу, дізналася про наявні обставини саме з моменту прийняття оскаржуваного наказу від 22.12.2014 та укладеного договору оренди від 14.01.2015, проте прокурором подано даний позов у вересні 2021 року, тобто через 7 років з моменту прийняття спірного наказу та укладення спірного договору оренди землі.

Колегія суддів зазначає, що той факт, що спірну земельну ділянку передано Золочівській селищній об`єднаній територіальній громаді в особі Золочівської селищної ради у комунальну власність жодним чином не змінює факт спливу строків позовної давності та не може вважатися поважною причиною їх пропуску, оскільки держава довідалася та могла довідатися про імовірне порушення її інтересів з моменту прийняття спірних наказів та укладення спірних договорів. У постанові від 03 жовтня 2023 року в cправі №922/3953/21 Верховний суд зроби висновок, що у спірних правовідносинах суб`єктом прав є саме держава, а не її конкретний орган, тому зміна уповноваженого органу щодо розпорядження земельними ділянками і здійснення контролю за ними внаслідок внесення змін до чинного законодавства не змінює порядку перебігу позовної давності (близький за змістом висновок викладений у постанові Верховного Суду від 19.02.2019 у справі №910/1426/15-г).

Стосовно тверджень прокурора, що даний позов є негаторним, а тому до позовних вимог у цій справі не може бути застосована позовна давність, колегія суддів зазначає про таке.

Дійсно, згідно з принципом jura novit curia (суд знає закон) неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Суд незалежно від наявності посилання сторін вирішує, які норми права повинні застосовуватися для вирішення спору, при цьому сторони не зобов`язані доказувати в суді наявність та необхідність застосування певної норми до спірних правовідносин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц).

У зв`язку з цим господарський суд, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (такий висновок викладено в пункті 7.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №924/1473/15).

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (такий висновок викладено в пункті 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17).

Разом з тим колегія суддів звертає увагу на те, що реалізація судом викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2021 у справі №9901/172/20, від 01.07.2021 у справі №9901/381/20, від 26.10.2021 у справі №766/20797/18, від 01.02.2022 у справі №750/3192/14, від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц, від 04.07.2023 у справі №233/4365/18 висновку щодо застосування принципу jura novit curia ("суд знає закон"), на чому передчасно наполягає скаржник, безпосередньо залежить як від предмета пред`явленого позову, так і від конкретних фактичних обставин, встановлених судом у кожній справі окремо.

Натомість у цій справі обґрунтована відмова в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору оренди з мотивів спливу позовної давності об`єктивно унеможливлює задоволення вимоги про повернення Раді спірної земельної ділянки, яка (вимога) хоча і є негаторним позовом (про усунення перешкод у користуванні майном), на яку позовна давність не поширюється, однак чинність оспорюваних договорів (за відсутності підстав їх дострокового розірвання чи припинення, передбачених законом) як передумова фактичного користування третьою особою (суборендарем) спірною земельною ділянкою виключає обов`язок її повернення відповідачем-2.

Адже статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (такий висновок сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №916/5073/15, від 14.11.2018 у справі №2-1383/2010).

Крім того наведена позиція щодо неможливості задоволення негаторного позову в разі існування між сторонами спору договірних правовідносин відповідає висновкам, викладеним у пунктах 89, 90, 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2022 у справі №922/3166/20

Також твердження скаржника про помилкове незастосування судами положень статті 391 ЦК України та статті 152 ЗК України до спірних договірних відносин (у контексті дотримання принципу jura novit curia ("суд знає закон")) не відповідає викладеному в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.11.2021 у справі №910/248/20 висновку про недопустимість ототожнення негаторного позову про усунення перешкод в користуванні майном з позовом про визнання недійсними договорів з підстав порушення при їх укладенні норм чинного законодавства, оскільки позов про визнання правочину недійсним є самостійним способом судового захисту, передбаченим пунктом 2 частини 2 статті 16 ЦК України.

Також твердження скаржника про помилкове незастосування судами положень статті 391 ЦК України та статті 152 ЗК України до спірних договірних відносин (у контексті дотримання принципу jura novit curia ("суд знає закон")) не відповідає викладеному в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.11.2021 у справі №910/248/20 висновку про недопустимість ототожнення негаторного позову про усунення перешкод в користуванні майном з позовом про визнання недійсними договорів з підстав порушення при їх укладенні норм чинного законодавства, оскільки позов про визнання правочину недійсним є самостійним способом судового захисту, передбаченим пунктом 2 частини 2 статті 16 ЦК України.

Щодо аргументів скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновку щодо застосування норми статті 391 ЦК України, викладеного, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, у постанові Касаційного цивільного суду в складі Верховного суду від 06.03.2018 у справі №607/15489/15-ц, в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.01.2023 у справі №924/820/21, від 09.08.2023 у справі №922/1832/19, колегія суддів зазначає таке.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц (предмет позову виселення громадян зі службової квартири) сформульовано висновок про те, що з моменту, коли перестали існувати правові підстави для користування службовим житлом, особа, якій воно було надане, володіє ним незаконно, і власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні таким майном шляхом виселення. Отже, позов про виселення є негаторним.

Водночас у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (предмет позову визнання недійсними рішень органу місцевого самоврядування, державних актів на право власності на земельні ділянки, свідоцтв про право власності на земельні ділянки, рішень про державну реєстрацію права власності на ці об`єкти нерухомого майна, договорів іпотеки витребування земельних ділянок лісогосподарського призначення із чужого незаконного володіння) зазначено, що відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов). Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

Таким чином, на відміну від цієї справи, у справі №359/3373/16-ц вирішувався спір про витребування земель лісогосподарського призначення, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, внаслідок чого держава, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина 3 статті 13, частина 7 статті 41, частина 1 статті 50 Конституції України, частина 3 статті 1 ЗК України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункти "а" і "б" частини 1 статті 91, пункти "а" і "б" частини 1 статті 96 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (див. постанови від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункт 127), від 07.11.2018 у справі № 488/6211/14-ц (пункт 90), від 14.11.2018 № 183/1617/16 (пункт 148), від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц (пункт 53)).

Водночас, ухвалюючи постанову від 11.01.2023 у справі №924/820/21 (предмет позову зобов`язання повернути Гвардійській сільській раді земельні ділянки, скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельних ділянок та скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права приватної власності ТОВ "Мисливський затишок" на земельні ділянки), якою судові рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін в частині задоволення вимог негаторного позову, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду з урахуванням встановлених судами обставин належності спірних земельних ділянок до земель водного фонду (в межах прибережної захисної смуги) дійшов висновку, що заявлена прокурором вимога про повернення земельних ділянок територіальній громаді в особі сільради є ефективним способом захисту, тобто негаторним позовом, на вимоги якого не поширюється позовна давність.

В свою чергу, ухвалюючи постанову від 06.03.2018 у справі № 607/15489/15-ц, якою було скасовано судові рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов`язання ОСОБА_5 як суміжного землевласника за власні кошти вчинити дії зі встановлення підпірної стіни між земельними ділянками власників та ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення позову, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про те, що позовна давність до вимог за негаторним позовом не застосовується, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі, а тому негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, доки існує саме правопорушення.

Оскільки в справах №№ 653/1096/16-ц, 359/3373/16-ц, 607/15489/15-ц, 924/820/21 взагалі не розглядалися та не задовольнялися позовні вимоги про визнання недійсними договорів, на підставі яких орендар чи суборендар користуються земельною ділянкою, то з мотивів, наведених у пунктах 33 35 цієї постанови, колегія суддів вважає, що висновки Верховного Суду в зазначених справах, які не є релевантними до спірних орендних правовідносин, не мали враховуватися судами при вирішенні цього господарського спору.

Водночас, ухвалюючи постанову від 09.08.2023 у справі №922/1832/19 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду виходив передусім зі встановлених обставин нікчемності договорів оренди земельної ділянки згідно з частинами 1 та 2 статті 228 ЦК України, тобто як таких, що укладені без дотримання конкурентних засад (положень частини 1 статті 134 ЗК України), в зв`язку з чим дійшов висновків про те, що позовна давність до вимог негаторного позову (про повернення земельної ділянки) не застосовується, а сторона правочину, яка вважає його нікчемним, за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи вимоги його нікчемністю.

Натомість при розгляді цієї справи питання щодо нікчемності оспорюваного договору оренди судами не досліджувалося, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемності правочину жодною із його сторін не заявлялася.

Разом з тим, в прохальній частині позовної заяви, керівник Богодухівської прокуратури Харківської області просить суд визнати поважними причини пропуску строку позовної давності.

Відомо, що за правилами абзацу першого частини 3 статті 23 Закону Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Частина 3 статті 53 ГПК України установлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Досліджуючи обґрунтування прокурора щодо наявності поважних причин, які спричинили пропуск строків позовної давності і які мають бути ураховані судом, апеляційний суд виходить з того, що у разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади.

У застосуванні зазначених положень слід враховувати правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №907/50/16, в якій зазначено, що це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Разом з тим, вказані прокурором обставини не можна вважати об`єктивно існуючими перешкодами, які унеможливлювали своєчасне звернення з позовом у цій справі. Запитування і отримування необхідної інформації від органів державної влади, місцевого самоврядування, установ і організацій, дослідження загальновідомої інформації з відкритих джерел, зокрема Реєстрів, адміністрування яких здійснюється державними органами, є діями прокурора, спрямованими на виконання посадових обов`язків, що випливають з компетенції прокуратури при здійснені захисту інтересів держави, і не можуть бути віднесені до поважних причин пропуску строків позовної давності.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права (пункти 47, 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №907/50/16).

Так прокурор, приймаючи на себе компетенцію представляти інтереси держави у спірних правовідносинах, автоматично приймає на себе обов`язок бути компетентним (обізнаним) в усіх юридично значущих обставинах цих відносин.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду у справі №924/430/19 від 06.07.2021.

Доводи прокурора, які стосуються внесення змін до Закону України Про прокуратуру законом від 14.10.2014 №1697, яким виключено із закону положення щодо здійснення прокурорами загального нагляду за додержанням законодавства, апеляційний суд оцінює критично, оскільки ці доводи не можуть вплинути на висновок про відсутність об`єктивно існуючих обставин, які б, незалежно від волі прокурора, позбавляли би його можливості пред`явити позов у межах строків позовної давності.

За приписами частини четвертої статті 23 Закону України Про прокуратуру (в редакції чинній на момент прийняття спірних наказів), виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Таким чином, прокуратурою систематично здійснюється моніторинг законності розпорядження земельними ділянками і у разі виявлення порушень чинного законодавства направляються позови до суду.

Тобто, прокурор не був позбавлений можливості, з використанням повноважень, передбачених Законом України Про прокуратуру, як чинним до 14.10.2014 так і після, своєчасно отримати від відповідного суб`єкта владних повноважень (у даному випадку - Головного управління Держгеокадастру у Харківській області) необхідну для подання позову інформацію.

Відтак, дослідивши причини пропуску строку позовної давності, колегія суддів приходить до висновку, що прокурором не наведено достатніх аргументів на підтвердження поважності причин пропуску вказаного строку. За таких обставин колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у задоволенні позову з підстав, встановлених частиною 4 статті 267 ЦК України.

З огляду на наведене колегія суддів приходить до висновку, що доводи скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції.

З огляду на той факт, що висновки суду першої інстанції відповідають в повній мірі приписам законодавства та фактичним обставинам справи, судова колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги заступника керівника Харківської обласної прокуратури та залишення рішення господарського суду 11.12.2023 у справі №622/1061/21 без змін.

Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені прокурором, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 269, 270, п. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 11.12.2023 у справі №622/1061/21 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту до Верховного суду у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено 12.03.2024.

Головуючий суддя П.В. Тихий

Суддя О.В. Плахов

Суддя О.І. Терещенко