Постанова

від 21.05.2024 по справі 622/1061/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2024 року

м. Київ

cправа № 622/1061/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Харківської області від 11.12.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.03.2024 у справі

за позовом керівника Богодухівської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Золочівської селищної ради

до: 1) Головного управління Держгеокадастру у Харківській області,

2) ОСОБА_1 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні другого відповідача - Селянське фермерське господарство «Цилюрик»,

про визнання наказу незаконним, договору недійсним, скасування реєстрації та повернення ділянки.

У судовому засіданні взяли участь: прокурор - Валевач М. М. та представник ОСОБА_1 - Халабурдін С. В.

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У вересні 2021 року керівник Богодухівської окружної прокуратури Харківської області (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Золочівської селищної ради звернувся до Золочівського районного суду Харківської області з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (далі - ГУ Держземагенства у Харківській області) та ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) в якій просив:

- визнати незаконним та скасувати наказ ГУ Держземагенства у Харківській області від 22.12.2014 № 3565-СГ про затвердження проекту землеустрою та надання ОСОБА_1 в оренду земельної ділянки для ведення фермерського господарства, кадастровий номер 5322655100:002:0911, розташованої за межами населених пунктів Золочівської селищної ради (далі - наказ № 3565-СГ);

- визнати недійсними договір оренди земельної ділянки від 14.01.2015 з кадастровим номером 5322655100:002:0911 площею 8,0 га, укладений між ГУ Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 , скасувати його державну реєстрацію (далі - договір оренди від 14.01.2015);

- зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5322655100:002:0911 площею 8,0 га до комунальної власності Золочівської селищної ради.

1.2. На обґрунтування позовної заяви зазначено, що спірний наказ № 3565-СГ прийнято з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема положень Закону України «Про фермерське господарство».

Прокурор наголошував, що при зверненні ОСОБА_1 із заявою про надання в оренду земельної ділянки для ведення фермерського господарства не надано документа на підтвердження наявності у нього аграрної освіти, не підтверджено наявність необхідної матеріально-технічної бази для обробітку землі, не зазначено дані про членів сім`ї. Також із часу укладення спірного договору оренди від 14.01.2015 до часу подачі позову фермерське господарство не створене, проте ОСОБА_1 передав спірну земельну ділянку в суборенду Селянському фермерському господарству «Цилюрик» (далі - СФГ «Цилюрик»), яке було засновано ним же 23.01.1998, а передача земельної ділянки в суборенду здійснена ним як фізичною особою, що є порушення положенням статті 14 Закону України «Про фермерське господарство».

Прокурор також звертав увагу на те, що раніше ОСОБА_1 у приватну власність надавалася земельна ділянка Золочівською селищною радою для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та у користування СФГ «Цилюрик» для створення і ведення фермерського господарства. Таким чином, дії ОСОБА_1 щодо отримання спірної земельної ділянки спрямовані на розширення земельного банку СФГ «Цилюрик» за спрощеною процедурою, а саме без проведення земельних торгів, а тому ОСОБА_1 не мав жодних намірів створювати фермерське господарство та використовувати землі за призначенням. Таким чином, спірний наказ № 3565-СГ та договір оренди від 14.01.2015 підлягають визнанню недійсними, а спірна земельна ділянка підлягає поверненню власникові.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, згідно з інформацією, розміщеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 є кінцевим бенефіціарним власником, керівником та підписантом СФГ «Цилюрик», яке засновано та зареєстровано 23.01.1998.

Наказом ГУ Держземагенства у Харківській області від 15.10.2014 № 2712-СГ «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів на території Золочівського району Харківської області. Орієнтовний розмір земельних ділянок, зокрема 71,0000 га (з них земельна ділянка № 1 - 50,0 га, земельна ділянка № 2 - 8,0 га, земельна ділянка № 3 - 13,0 га), за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь (рілля) для ведення фермерського господарства.

Наказом ГУ Держземагенства у Харківській області від 22.12.2014 № 3565-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду» затверджено розроблений ФОП Фроловим В. О. «Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства, розташованої за межами населених пунктів Золочівської селищної ради на території Золочівського району Харківської області».

ОСОБА_1 надано в оренду земельну ділянку, розташовану за межами населених пунктів Золочівської селищної ради на території Золочівського району Харківської області з кадастровим номером 5322655100:002:0911 площею 8,0 га за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь (рілля) для ведення фермерського господарства (код згідно з КВЦПЗ-01.02) строком на 49 років.

14.01.2015 між ГУ Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 укладено договір оренди спірної земельної ділянки строком на 49 років, який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 14.01.2015.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, після укладання договору оренди від 14.01.2015 громадянин ОСОБА_1 . фермерське господарство не створював.

У подальшому відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна ОСОБА_1 на підставі договору суборенди від 29.01.2015 передав в суборенду СФГ «Цилюрик» земельну ділянку, отриману в оренду на підставі договору оренди від 14.01.2015.

Матеріалами справи також підтверджено, що за ОСОБА_1 в органах Державної фіскальної служби обліковується три договори оренди земельних ділянок площами 80 га, 13 га та 8 га.

У користуванні СФГ «Цилюрик» також перебуває земельна ділянка, надана для створення і ведення фермерського господарства, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею, серія ХР-13-00-000879, виданого ОСОБА_2 згідно з розпорядженням райдержадміністрації Золочівського району від 14.03.1997 для ведення селянського (фермерського) господарства.

Рішенням ХІІ сесії VІІІ скликання Золочівської селищної ради Золочівського району Харківської області від 30.10.2018 № 1941 вирішено прийняти 687 земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність Золочівської селищної об`єднаної територіальної громади в особі Золочівської селищної ради, які відповідно до даних Державного земельного кадастру розташовані за межами населених пунктів на території Золочівської селищної об`єднаної територіальної громади, загальною площею 8167,6480 га, зокрема і спірна земельна ділянка з кадастровим номером 5322655100:002:0911 площею 8,0 га, згідно з додатком до цього наказу.

3. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3.1. Рішенням Диканського районного суду Полтавської області від 26.12.2022 у справі № 622/1061/21 у задоволенні позову відмовлено.

3.2. Постановою Полтавського апеляційного суду від 20.06.2023 рішення Диканського районного суду Полтавської області від 26.12.2022 скасоване, а провадження у справі - закрито.

3.3. 24.07.2023 до Полтавського апеляційного суду надійшла заява Прокурора про передачу справи за встановленою юрисдикцією.

3.4. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 01.09.2023 відкрито провадження у справі № 622/1061/21 та залучено СФГ «Цилюрик» до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні ОСОБА_1 .

3.5. Рішенням Господарського суду Харківської області від 11.12.2023 у справі № 622/1061/21 (суддя Прохоров С. А.), залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 06.03.2024 ( Тихий П. В. - головуючий, судді: Плахов О. В., Терещенко О. І.), у позові відмовлено повністю у зв`язку зі спливом позовної давності.

3.6. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про обґрунтованість вимог Прокурора при зверненні до господарського суду з позовною заявою в межах цієї справи. Проте суди зазначили, що зі змісту поданої позовної заяви вбачається, що Прокурор знав про існування раніше поданих позовних заяв до інших судів, що описується у змісті позовної заяви. Тобто станом на червень 2018 року Прокурор був обізнаний про існування порушень у спірних правовідносинах. Крім того, суди вказали, що держава в особі відповідного органу дізналася про наявні обставини саме із часу прийняття спірного наказу № 3565-СГ та укладення договору оренди від 14.01.2015, проте даний позов подано Прокурором лише у вересні 2021 року, тобто через 7 років з моменту прийняття спірного наказу та укладення спірного договору оренди. Відтак, суди вказали, що Прокурором пропущено строк для звернення до суду із даним позовом. Поважних причин на поновлення вказаного строку Прокурором не зазначено та судом не встановлено. За таких обставин суди попередніх інстанцій відмовили в задоволені позову Прокурора у зв`язку зі спливом позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі.

4. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї

4.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Харківської області від 11.12.2023 та постановою Східного апеляційного господарського суду від 06.03.2024 у справі № 622/1061/21, заступник керівника Харківської обласної прокуратури звернувся із касаційною скаргою, в якій просить:

- передати справу № 622/1061/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, адже справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики;

- скасувати постанову та рішення в частині відмови у задоволенні позову про визнання недійсним договору оренди від 14.01.2015, скасування його державної реєстрації та про зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку до комунальної власності Золочівської селищної ради, ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги Прокурора задовольнити; визнати недійсним договір оренди від 14.01.2015 та скасувати його державну реєстрацію; зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5322655100:002:0911 площею 8,0 га до комунальної власності Золочівської селищної ради; в іншій частині рішення та постанову залишити без змін.

4.2. За змістом касаційної скарги її подано на підставі положень пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

4.3. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник наголошує, що судами попередніх інстанцій застосовано положення:

статей 261, 267, 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) без урахування висновків щодо застосування цих норм, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі № 607/15489/15-ц;

частини 2 статті 215, частин 1, 2 статті 228 ЦК України без урахування висновків щодо застосування цих норм, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21 та постановах Верховного Суду від 09.08.2023 у справі № 922/1832/19, від 10.01.2024 у справі № 922/1130/23;

статей 14, 73, 74, 162, 237 ГПК України стосовно принципу «jura novit curia» («суд знає закони») без урахування висновку щодо застосування цих норм, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 та постанові Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 685/1008/20;

статей 1, 7, 8, 12 Закону України «Про фермерське господарство», статей 116, 121, 123, 134 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) без урахування висновків щодо застосування цих норм, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц, від 15.01.2020 у справі № 627/1351/18, від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 та постановах Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 917/1416/19, від 07.03.2023 у справі № 922/3108/19, від 14.03.2023 у справі № 922/1974/19, від 07.06.2023 у справі № 922/3737/19, від 13.06.2023 у справі № 908/1445/20;

статті 391 ЦК України без урахування висновку щодо застосування цієї норми, викладеного у постановах Верховного Суду від 09.08.2023 у справі № 922/1832/19, від 10.01.2024 у справі № 922/1130/23.

У контексті наведених доводів скаржник вважає необґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій про те, що договір оренди від 14.01.2015 є оспорюваним правочином, оскільки обставини, із якими пов`язується недійсність зазначеного правочину в силу закону, характеризує його як нікчемний правочин із усіма наступними юридичними наслідками.

У разі, коли сторона правочину вважає його нікчемним, вона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи вимоги його нікчемністю.

Таким чином, на думку скаржника, суди попередніх інстанцій дійшли необґрунтованого висновку про те, що спірний договір оренди від 14.01.2015 підлягає визнанню недійсним в судовому порядку, оскільки такий правочин є нікчемним в силу положень частин 1, 2 статті 228 ЦК України.

Відповідно застосовуючи до спірних правовідносин позовну давність, перебіг якої за змістом частини 1 статті 261 ЦК України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, суди попередніх інстанцій не визначили зміст (правову природу прав та обов`язків тощо) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та не застосували норми права, а саме положення статті 391 ЦК України, статті 152 ЗК України, які підлягають застосуванню до цих правовідносин. Позов Прокурора про повернення земельної ділянки у даному випадку є таким, що спрямований на усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, тобто негаторним, а тому, на думку скаржника, позовна давність не підлягала застосуванню.

4.4. Скаржник також наголошує, що зазначена справа містить виключну правову проблему і передача справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Питання про нікчемність договорів оренди земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення, яка надавалась в оренду для ведення фермерського господарства у позаконкурентний спосіб, вирішено у постановах Верховного Суду від 10.01.2024 у справі № 922/1130/23, від 16.01.2024 у справі № 615/986/20. Проте у ряді випадків Верховний Суд, перевіряючи правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріальною і процесуального права в аналогічних правовідносинах (постанови Верховною Суду від 02.11.2022 у справі № 922/3166/20, від 06.06.2023 у справі № 922/3120/19, від 07.06.2023 у справі № 922/3737/19, від 08.02.2023 у справі № 922/3589/21, від 19.09.2023 у справі № 917/724/21, від 20.02.2024 у справі № 922/3953/21 тощо стверджує про існування між сторонами договірних правовідносин і фактично застосовує такий спосіб захисту, як визнання правочину недійсним (стаття 215 ЦК України) та в подальшому за наслідками розгляду заяв відповідачів про застосування наслідків спливу позовної давності застосовує до вимог Прокурора позовну давність.

Таким чином, на думку скаржника, очевидною є необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо комплексного застосування норм матеріального права, а саме статей 1, 7, 8, 12 Закону України «Про фермерське господарство», статей 116, 121, 123, 134 ЗК України, частини 2 статті 215, частини 2 статті 228, статей 261, 267, 391 ЦК України з метою забезпечення вимог верховенства права, невід`ємною складовою якого є дотримання принципу юридичної визначеності, що обумовлює однакове застосування норми права, недопущення можливостей для її довільного трактування, враховуючи, що юридична визначеність норми права є основною умовою забезпечення кожному ефективного судового захисту незалежним судом.

Вирішенню підлягає питання щодо ефективного способу захисту порушеного права власності держави (його складових - права користування та розпорядження) на відповідну земельну ділянку, не пов`язаного з позбавленням титульного володіння, що відповідає змісту відповідного права, характеру його порушення та спричиненим наслідкам, стосовно випадків користування особами, що раніше нібито набули право користування такою земельною ділянкою під видом її отримання для ведення фермерського господарства, але за відсутності у так званого орендаря правових підстав для користування земельною ділянкою (користування землею на підставі нікчемного договору):

- набуття особою права оренди на земельну ділянку нібито для ведення фермерського господарства за відсутності підстави, визначеної частиною 2 статті 134 ЗК України (за відсутності рішень уповноважених органів щодо розпорядження земельною ділянкою у визначений законом спосіб);

- правової кваліфікації правочину, укладеного за наслідками таких діянь, вчинених з метою отримання земельної ділянки без дотримання конкурентних засад, як такого, що спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної чи комунальної власності;

- права власника земельної ділянки (держави/територіальної громади) вимагати усунення перешкод у користуванні належним йому майном.

4.5. ГУ Держземагенства у Харківській області у відзиві просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, рішення та постанову - залишити без змін.

4.6. ОСОБА_1 у відзиві просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, рішення та постанову - залишити без змін.

4.7. 16.05.2024 ГУ Держземагенства у Харківській області надало на адресу суду клопотання, в якому просило провести судове засідання за відсутності його представника.

5. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене та те, що судові рішення оскаржуються в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору оренди від 14.01.2015, скасування його державної реєстрації та про зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку до комунальної власності Золочівської селищної ради, касаційний господарський суд переглядає оскаржувані рішення та постанову в межах доводів та вимог касаційної скарги.

5.2. Предметом позову в цій справі є вимоги Прокурора в інтересах держави в особі Золочівської селищної ради, зокрема, про визнання недійсними договору оренди від 14.01.2015, скасування його державної реєстрації та зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку кадастровий номер 5322655100:002:0911, площею 8,0 га до комунальної власності Золочівської селищної ради.

5.3. Проаналізувавши підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, наведені скаржником у тексті касаційної скарги, Верховний Суд зазначає, що основним питанням, яке постало перед Верховним Судом під час касаційного перегляду оскаржуваних рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції у цій справі, є визначення належного способу захисту порушеного права у наведеному випадку, який відповідає вимогам закону і є одночасно ефективним, а саме чи є спірній договір оренди від 14.01.2015 оспорюваним правочином або нікчемним, недійсність якого встановлена законом.

Відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств регулюються Конституцією України, ЗК України, Законом України «Про фермерське господарство» та іншими нормативно-правовими актами України.

За змістом статті 22 ЗК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

У статті 31 ЗК України передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Відповідно до частини 1 статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Так, відповідно до положень статей 22, 31, 93, 124 ЗК України, землі сільськогосподарського призначення можуть надаватися громадянам для ведення фермерського господарства та використовуватися цим господарством, зокрема, на умовах оренди.

За правилом статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами 2, 3 статті 134 цього Кодексу.

Відповідно до положень частин 2, 3 статті 134 ЗК України визначені випадки, коли земельні торги не проводяться, а передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Зокрема, земельні торги не проводяться при передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

Відповідно до частини 2 статті 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

У частині 3 статті 123 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, стаття 123 ЗК України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати інші, ніж установлені цією статтею, матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

Аналогічні правові висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19.

Як уже зазначалося, відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств, регулюються, крім ЗК України, Законом України від 19.06.2003 № 973-IV «Про фермерське господарство» (далі - Закон № 973-IV), який є спеціальним нормативно-правовим актом.

У статті 1 Закону № 973-IV (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (стаття 8 Закону № 973-IV).

Відповідно до положень статті 8 зазначеного Закону № 973-IV після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації.

В абзацах 1, 2 частини 1 статті 7 Закону № 973-IV визначено, що для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк, і в разі її задоволення, дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом (частини 2, 4 статті 7 Закону № 973-IV).

Таким чином, спеціальний Закон № 973-IV визначав обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які дещо відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 ЗК України, до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, в заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (статті 5 ЗК України) та меті правового регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає в створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону № 973-IV).

Отже, при вирішенні спору про правомірність надання та використання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок, визначений статтею 7 Закону № 973-IV як спеціального щодо статті 123 ЗК України.

Таким чином, за змістом статей 1, 7, 8 Закону № 973-IV, заява громадянина про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення фермерського господарства повинна містити комплекс передбачених частиною 1 статті 7 цього Закону умов і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування (а в разі переданого на розгляд суду спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і умовам, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства.

В іншому випадку відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №525/1225/15-ц та від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19.

Закон № 973-IV передбачав, що заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна бути розглянута по суті. При цьому норми даного Закону не містять імперативної вказівки про задоволення заяви за наявності певних формальних умов, допускаючи можливість прийняття органом державної влади чи органом місцевого самоврядування рішення про відмову в задоволенні заяви без визначення виключного переліку підстав для такої відмови.

Можливість передачі земельних ділянок державної та комунальної форми власності для ведення фермерського господарства юридичним особам, тобто після створення громадянином фермерського господарства та його державної реєстрації відповідно до вимог статті 8 Закону № 973-IV, без проведення земельних торгів, діючим законодавством України як на момент прийняття оспорюваного рішення, так і на даний час, не передбачена.

Таким чином, передача громадянину земельної ділянки для ведення фермерського господарства здійснюється без проведення земельних торгів (аукціону) тоді, коли земельна ділянка передається громадянину, який виявив бажання займатися фермерським господарством саме для створення фермерського господарства та реєстрації його у встановленому законом порядку, а не для розширення земельного банку вже існуючого фермерського господарства.

Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 та від 15.01.2020 у справі №627/1351/18 наголошено, що можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з одержанням ним державного акта на право власності на земельну ділянку або укладанням договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства, що є передумовою для реєстрації останнього, натомість відсутність такої реєстрації протягом розумного строку є невиконанням умов закону для отримання земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 , звертаючись до ГУ Держземагенства у Харківській області із заявою про отримання земельної ділянки, мав на меті не створення нового фермерського господарства, а розширення земельного банку вже існуючого СФГ «Цилюрик», бенефіціарним власником якого він є.

Вказане підтверджується, зокрема, тим, що після укладання договору оренди від 14.01.2015 ОСОБА_1 не створив фермерське господарство, а передав спірну земельну ділянку в суборенду СФГ «Цилюрик» згідно з договором суборенди від 29.01.2015 з метою обходу останнім обов`язкової процедури - земельних торгів.

Беручи до уваги викладене, а також зважаючи на підстави та зміст позову, встановлені судами обставини справи, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позовні вимоги Прокурора є обґрунтованими.

Доводи скаржника щодо нікчемності спірного договору оренди від 14.01.2015 та відповідно неправильного застосування позовної давності, колегіє суддів відхиляються з огляду на таке.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22 звертала увагу на деякі аспекти розмежування оспорюваного правочину та нікчемного правочину, зокрема як такого, що порушує публічний порядок.

Так, Велика Палата Верховного Суду в пунктах 71- 73 постанови від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц дійшла таких висновків: недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац 1 частини 2 статті 215 ЦК України); якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтepecy позивача; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

У пунктах 74, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 сформульовано висновки про те, що такий cпociб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Отже, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення як обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення (див. пункт 33.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 469/3134/19).

З огляду на вищевикладене об`єднана палата з метою визначення судами нікчемних правочинів, які порушують публічний порядок (в контексті заволодіння майном фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади), наголосила на необхідності достеменного встановлення судом того, чи існують певні законодавчо визначені обставини, за наявності яких такий правочин загалом може бути укладено, але з порушеннями такого законодавства (недійсний правочин) чи укладення такого правочину неможливе за будь-яких обставин (нікчемний правочин) як такого, що порушує публічний порядок.

Законом України від 18.02.2016 № 1012-VIII «Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів» (далі - Закон № 1012-VIII) який набув чинності з 03.04.2016, було внесено зміни до частини 2 статті 134 ЗК України шляхом викладення абзацу 16 в такій редакції: «передачі громадянам земельних ділянок для сінокосіння і випасання худоби, для городництва». Отже, з 03.04.2016 земельні ділянки для ведення фермерського господарства було виключено з переліку земель, які не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах).

При цьому положеннями пункту 2 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1012-VIII визначено, що фізичні та юридичні особи, які до дня набрання чинності цим Законом одержали в установленому порядку дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок або технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для передачі у власність або користування земельних ділянок державної та комунальної власності, мають право на отримання таких земельних ділянок без проведення земельних торгів у випадках, визначених положеннями частини 2 статті 134 ЗК України, що виключаються цим Законом.

Отже, фізичні та юридичні особи, які до набрання чинності цим Законом № 1012-VIII, у встановленому земельним законом порядку отримали дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок або технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), мають право на отримання таких земельних ділянок без проведення земельних торгів.

Наведене свідчить про помилковість доводів скаржника про те, що оспорюваний договір оренди від 14.01.2015 є нікчемним, а відповідно позовна давність не підлягала застосуванню до спірних правовідносин, оскільки відповідно до встановлених фактичних обставин справи ОСОБА_1 отримав спірну земельну ділянку до набрання чинності Законом № 1012-VIII, тобто у період, коли законодавством допускалося надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів. Однак обставини отримання заявником земельних ділянок за пільговою процедурою (без дотримання конкурентних засад) один раз чи більше не є очевидними і встановити це можливо лише під час перевірки заяви громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, що у цьому разі було здійснено судами попередніх інстанцій. Таким чином, договір оренди від 14.01.2015 є оспорюваним правочином, а відповідно суди у цьому разі повинні були досліджувати й початок перебігу позовної давності.

Аналогічні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах від 12.03.2024 у справі № 922/3953/21 та від 09.04.2024 у справі № 629/6198/21 і підстави для відступу від них відсутні.

За таких обставин Верховний Суд зазначає, що наведена відповідачем підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не знайшла підтвердження під час касаційного розгляду справи.

5.4. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду також дійшов висновку про відсутність підстав для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на таке.

Відповідно до частини 5 статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до положень частини 5 статті 302 ГПК України, суд, керуючись внутрішнім переконанням, у кожному конкретному випадку, з урахуванням порушеного питання оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо існування проблеми у застосуванні відповідної норми права, а також оцінює, чи необхідна така передача для формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.

При цьому наявність виключної правової проблеми надає касаційному суду право та, відповідно, не покладає на нього обов`язку передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Верховний Суд, оцінивши доводи скаржника, дійшов висновку, що ця справа не містить виключної правової проблеми і така передача не є необхідною для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, адже спірні правовідносини виникли до набрання чинності 03.04.2016 Законом № 1012-VIII.

5.5. Оскільки доводи скаржника щодо позовної давності обґрунтовано виключно нікчемністю спірного договору оренди від 14.01.2015, Верховний Суд не досліджує питання правильності обчислення судами попередніх інстанцій позовної давності у цій справі.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

6.2. Згідно з положеннями статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.3. Взявши до уваги викладене, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

7. Розподіл судових витрат

7.1. З огляду на висновок Верховного Суду про залишення касаційної скарги без задоволення судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 11.12.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.03.2024 у справі № 622/1061/21 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ