Постанова

від 06.12.2023 по справі 289/2440/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

06 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 289/2440/22

провадження № 61-10625св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

суб`єкт оскарження - старший державний виконавець Радомишльського відділу державної виконавчої служби у Житомирському районі Житомирської області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Маліневська Тамара Володимирівна,

заінтересована особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця Радомишльського відділу державної виконавчої служби у Житомирському районі Житомирської області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Маліневської Тамари Володимирівни у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, заінтересована особа - ОСОБА_2 ,

за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Житомирського апеляційного суду від 05 липня 2023 року у складі колегії суддів: Борисюка Р. М., Трояновської Г. С., Павицької Т. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст вимог скарги

У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою, в якій просила визнати неправомірними дії старшого державного виконавця Радомишльського відділу державної виконавчої служби у Житомирському районі Житомирської області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Маліневської Т. В.; зобов`язати старшого державного виконавця скасувати постанову про накладення штрафу від 13 грудня 2022 року у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 та вимогу старшого державного виконавця від 13 грудня 2022 року № 12174/19.15-28/3/2022.

Обґрунтовуючи вимоги скарги, ОСОБА_1 посилалася на те, що на підставі виконавчого листа від 08 травня 2012 року № 2-18/2011, виданого Радомишльським районним судом Житомирської області, було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1. У зазначеному виконавчому провадженні стягувачем була ОСОБА_3 , яка на підставі ухвали від 03 квітня 2018 року замінена на ОСОБА_2 , а боржником був ОСОБА_4 . У зв`язку зі смертю ОСОБА_4 виконавче провадження закінчено постановою від 30 квітня 2021 року на підставі пункту 3 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження». Ухвалою Радомишльського районного суду Житомирської області від 26 листопада 2021 року замінено сторону виконавчого провадження у справі № 2-18/2011, а саме боржника ОСОБА_4 на його правонаступника - ОСОБА_1 .

Вимогою державного виконавця від 28 листопада 2022 року № 10309/19.15-28/3/2022 боржнику пропонувалось виконати рішення суду в десятиденний термін з моменту отримання вимоги, а саме повернути паркан та попередні межі між земельними ділянками ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , визначені у технічній документації. Відновити стан зазначених належних ОСОБА_3 земельних ділянок. Листом від 07 грудня 2022 року ОСОБА_1 повідомила державного виконавця, що повністю виконала рішення суду, а тому просила виконавче провадження закрити. Однак попри це 15 грудня 2022 року вона отримала лист від державної виконавчої служби, яким їй надіслано постанову про накладення штрафу та вимога державного виконавця від 13 грудня 2022 року. У зв`язку з цим вона звернулась до суду.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Радомишльський районний суд Житомирської області ухвалою від 05 січня 2023 року в задоволенні скарги відмовив. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 4 000,00 грн на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Суд першої інстанції мотивував ухвалу тим, що ОСОБА_1 не довела того, що повною мірою та належним чином виконала рішення суду на підставі якого було видано виконавчий лист, тобто не довела, що оскаржувані дії державного виконавця є протиправними.

Вирішуючи питання про відшкодування стягувачу витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку, що клопотання підлягає частковому задоволенню і на відшкодування цих витрат стягнув 4 000,00 грн.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Житомирський апеляційний суд постановою від 05 липня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Ухвалу Радомишльського районного суду Житомирської області від 05 січня 2023 року в частині відмови у скасуванні постанови про накладення штрафу від 13 грудня 2022 року в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 скасував та провадження в цій частині закрив, та скасував ухвалу в частині стягнення 4 000,00 грн витрат на правничу допомогу. В іншій частині ухвалу суду залишив без змін.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання протиправними дій державного виконавця, зокрема в частині вимоги від 13 грудня 2022 року № 12174/19.15-28/32022, оскільки ОСОБА_1 не довела виконання нею рішення суду.

Разом з тим суд першої інстанції помилково відмовив у задоволенні скарги в частині накладення на ОСОБА_1 штрафу, оскільки справа в цій частині не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а належить до компетенції суду адміністративної юрисдикції.

Також апеляційний суд скасував ухвалу місцевого суду в частині стягнення витрат на правничу допомогу, оскільки ОСОБА_2 не є особою, яка має право здійснювати адвокатську діяльність на підставах та в порядку, передбаченими Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», тобто не є адвокатом.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У липні 2023 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Житомирського апеляційного суду від 05 липня 2023 року в частині недопуску представника стягувача - адвоката ОСОБА_2 до розгляду справи. В іншій частині просила постанову Житомирського апеляційного суду від 05 липня 2023 року залишити без змін.

Підставою касаційного оскарження зазначено те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 23 вересня 2021 року № 367/862/19, від 21 жовтня 2019 року у справі № 757/213848/19, від 01 квітня 2020 року у справі № 757/29269/18, від 23 грудня 2019 року у справі № 826/17484/16.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу, оскільки представництво здійснюється на підставі ордера про надання правової допомоги, договору про надання правової допомоги, свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю. Відсутність в Єдиному реєстрі адвокатів України інформації про адвоката не позбавляє його права на представництво інтересів позивача у суді та на відшкодування понесених витрат.

Адвокат ОСОБА_2 подав копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії КВ № 6367, виданого на підставі рішення Ради адвокатів м. Києва від 04 квітня 2019 року № 28, та витяг з Єдиного реєстру адвокатів України щодо адвоката ОСОБА_2 Доказів на підтвердження визнання недійсним зазначеного свідоцтва немає. Таким чином, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про скасування ухвали місцевого суду про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

У вересні 2023 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, у якому просила в її задоволенні відмовити.

Також просила скасувати ухвалу місцевого суду повністю, а постанову апеляційного суду змінити, скасувавши постанову державного виконавця про накладення штрафу від 13 грудня 2022 року та повністю задовольнити її апеляційну скаргу.

Оскільки зазначені вимоги наведені у відзиві на касаційну скаргу, тому вони не підлягають розгляду як самостійні вимоги касаційної скарги.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

28 серпня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Апеляційний суд встановив, що на підтвердження своїх повноважень адвокат ОСОБА_2 надав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 11 квітня 2019 року серії КВ № 6367, видане на підставі рішення Ради адвокатів міста Києва від 04 квітня 2019 року № 28, та ордер на надання правничої (правової) допомоги від 02 листопада 2023 року № 0024911.

Проте, Рада адвокатів міста Києва рішення від 04 квітня 2019 року № 28 про видачу ОСОБА_2 свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю не приймала і свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 11 квітня 2019 року серії КВ № 6367 не видавала. Відомостей про ОСОБА_2 як про адвоката відповідальна особа Ради адвокатів міста Києва - адміністратор першого рівня бази даних до Єдиного реєстру адвокатів України не вносила.

Інших документів, які надають ОСОБА_2 право представляти інтереси стягувача згідно зі статтею 62 ЦПК України, не надано.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Зміст касаційної скарги з урахуванням принципу диспозитивності свідчить про те, що постанова оскаржена лише в частині скасування ухвали місцевого суду про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, а тому переглядається лише в цій частині.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Вирішуючи справу в частині вимог про стягнення витрат на професійну правову допомогу, апеляційний суд дійшов висновку, що правових підстав для стягнення цих витрат немає, оскільки Єдиний реєстр адвокатів України не містить будь-яких відомостей щодо адвоката ОСОБА_2, а відповідно до статті 137 ЦПК України розподілу підлягають витрати учасників справи, пов`язані з правничою допомогою адвоката.

Верховний Суд не може погодитися із цим висновком апеляційного суду.

Згідно з частиною першою статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 60 ЦПК України під час розгляду спорів, що виникають з трудових відносин, а також справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених у статті 61 цього Кодексу.

Частиною четвертою статті 62 ЦПК України передбачено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» особі, яка склала присягу адвоката України, радою адвокатів регіону у день складення присяги безоплатно видаються свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та посвідчення адвоката України.

Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю і посвідчення адвоката України не обмежуються віком особи та є безстроковими.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» Рада адвокатів України забезпечує ведення Єдиного реєстру адвокатів України з метою збирання, зберігання, обліку та надання достовірної інформації про чисельність і персональний склад адвокатів України, адвокатів іноземних держав, які відповідно до цього Закону набули права на заняття адвокатською діяльністю в Україні, про обрані адвокатами організаційні форми адвокатської діяльності. Внесення відомостей до Єдиного реєстру адвокатів України здійснюється радами адвокатів регіонів та Радою адвокатів України.

У постановах Верховного Суду від 06 липня 2019 року у справі № 855/229/19 та від 26 вересня 2019 року у справі № 910/3845/19 міститься висновок про те, що особа адвоката підтверджується посвідченням адвоката України та свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відомості до Єдиного реєстру адвокатів України вносяться радами адвокатів регіонів та Радою адвокатів України.

Стаття 32 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачає порядок припинення права на заняття адвокатською діяльністю.

У справі є копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю від 11 квітня 2019 року серії КВ № 6367, виданого ОСОБА_2 на підставі рішення Ради адвокатів міста Києва від 04 квітня 2019 року № 28 (а. с. 26, т. 1).

Водночас у матеріалах справи немає належних та допустимих доказів на підтвердження того, що вказаний документ визнаний у передбаченому законом порядку недійсним або скасований.

Також немає доказів щодо припинення права ОСОБА_2 на заняття адвокатською діяльністю у порядку, передбаченому законом.

Подібні за змістом правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2019 року у справі № 757/21384/19-ц (провадження № 61-15866св19), від 23 вересня 2021 року у справі № 367/862/19 (провадження № 61-8402св21), від 13 вересня 2023 року у справі № 283/2629/19 (провадження № 61-5962св23), від 27 вересня 2023 року у справі № 289/114/23 (провадження № 61-11038св23) та від 08 листопада 2023 року у справі № 289/1758/22 (провадження № 61-9684св23).

У справі є ордер на представництво інтересів стягувача адвокатом - ОСОБА_2 у Радомишльському районному суді Житомирської області, Житомирському апеляційному суді та Верховному Суді (а. с. 21, т. 1).

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (частина друга статті 137 ЦПК України).

Оскільки в матеріалах справи є належні докази на підтвердження повноважень адвоката ОСОБА_2, а саме ордер та належним чином засвідчена копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 11 квітня 2019 року серії КВ № 6367, яке у встановленому законом порядку не скасовувалось та недійсним не визнавалось, а доказів припинення права ОСОБА_2 на здійснення адвокатської діяльності матеріали справи не містять, апеляційний суд зробив помилковий висновок про скасування ухвали місцевого суду в частині розподілу між сторонами витрат, понесених стягувачем на професійну правничу допомогу адвоката.

Таким чином, доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом норм процесуального права заслуговують на увагу.

Оскільки апеляційний суд з формальних підстав скасував ухвалу місцевого суду в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу, тобто не переглянув її по суті, закривши водночас провадження в частині вимог скарги, не здійснив розподіл судових витрат, у суду касаційної інстанції не має підстав для такого розподілу за наслідками розгляду касаційної скарги.

Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

У зв`язку з наведеним колегія суддів Верховного Суду вважає, що касаційну скаргу слід частково задовольнити, постанову суду апеляційної інстанції в частині вирішення вимог ОСОБА_2 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 05 липня 2023 року в частині вирішення вимог ОСОБА_2 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов