Постанова

від 14.08.2024 по справі 289/2440/22

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційнийсуд

Справа №289/2440/22 Головуючий у 1-й інст. Кириленко О. О.

Категорія 16 Доповідач Шевчук А. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді Шевчук А.М.,

суддів:Талько О.Б., Коломієць О.С.,

за участі секретаря судового засідання Бузган А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі

цивільну справу №289/2440/22 за скаргою ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця Радомишльського відділу державної виконавчої служби у Житомирському районі Житомирської області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) Маліневської Т.В., за участі стягувача: ОСОБА_2 , у виконавчому провадженні №40560330

за апеляційноюскаргою ОСОБА_1

на ухвалу Радомишльського районного суду Житомирської області від 05 січня 2023 року, яка постановлена під головуванням судді Кириленка О.О. в м.Радомишлі,

в с т а н о в и в:

У грудні2022року ОСОБА_1 звернулася досуду зіскаргою в порядку розділу VII ЦПК України. Просила: визнати неправомірними дії старшого державного виконавця Радомишльського відділу ДВС у Житомирському районі Житомирської області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Маліневської Т.В.; зобов`язати старшого державного виконавця Радомишльського відділу ДВС у Житомирському районі Житомирської області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Маліневську Т.В. скасувати постанову про накладення штрафу від 13 грудня 2022 року в межах виконавчого провадження №40560330; зобов`язати старшого державного виконавця Радомишльського відділу ДВС у Житомирському районі Житомирської області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Маліневську Т.В. скасувати вимогу державного виконавця від 13 грудня 2022 року №12174/19.15-28/3/2022.

Скаргу обґрунтовувала тим, щона підставі виконавчого листа від 08 травня 2012 року №2-18/2011, виданого Радомишльським районним судом Житомирської області, Радомишльським відділом ДВС у Житомирському районі Житомирської області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) було відкрито виконавче провадження за номером 40560330. У зазначеному виконавчому провадженні стягувачем була ОСОБА_3 , яка згідно ухвали суду від 03 квітня 2018 року замінена на ОСОБА_2 , а боржником був ОСОБА_4 . У зв`язку зі смертю ОСОБА_4 виконавче провадження 40560330 було постановою від 30 квітня 2021 року закінчене на підставі п.3 частини першої ст.39 Закону України «Про виконавче провадження». Ухвалою Радомишльського районного суду Житомирської області від 26 листопада 2021 року в справі №2-18/2011 замінена сторона виконавчого провадження, а саме, боржник ОСОБА_4 замінений на його правонаступника ОСОБА_1 , тобто на неї. Вимогою державного виконавця від 28 листопада 2022 року №10309/19.15-28/3/2022 їй запроновано виконати рішення суду, на підставі якого виданий вказаний вище виконавчий лист, у десятиденний термін із моменту отримання вимоги, а саме, повернути паркан та попередні межі між земельними ділянками ОСОБА_3 та ділянкою ОСОБА_4 , визначені у технічній документації; відновити стан належних ОСОБА_3 земельних ділянок. Листом від 07 грудня 2022 року вона повідомила державного виконавця, що рішення суду повністю виконано та попросила закінчити виконавче провадження №40560330 у зв`язку з фактичним виконанням у повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Незважаючи на це, 15 грудня 2022 року вона одержала лист від Радомишльського відділу ДВС, яким їй надіслана постанова про накладення штрафу та вимога державного виконавця від 13 грудня 2022 року, у зв`язку з чим вона звернулася до суду.

Ухвалою Радомишльського районного суду Житомирської області від 05 січня 2023 року ОСОБА_1 у задоволенні скарги відмовлено та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 4 000 грн на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, боржник ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу скасувати та постановити нову, якою її скаргу задовольнити у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги аргументує тим, що суд не звернув увагу на те, що нею надана відповідь на вимогу державного виконавця від 28 листопада 2022 року №10309/19.15-28/3/2022 щодо виконання рішення суду в повному обсязі. Суд не дослідив матеріали виконавчого провадження та не встановив розбіжностей між рішенням Радомишльського районного суду у виконавчому листі від 08 травня 2012 року 2-18/2011 та вимогами і постановами державного виконавця. Державний виконавець всупереч рішенню суду вимагає виконання, яке суперечить виконавчому листу від 08 травня 2012 року 2-18/2011. Також суд першої інстанції не застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню, а саме, ст.ст.19,22 Закону України «Про виконавче провадження». Крім того, суд безпідставно стягнув із неї витрати на професійну правничу допомогу, надану ОСОБА_5 , оскільки останній не є особою, яка має право здійснювати адвокатську діяльність на підставах та в порядку, передбаченому Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», тобто не є адвокатом, та не надано суду належних документів про здійснення таких витрат стягувачем ОСОБА_2 .

Постановою Житомирського апеляційного суду від 05 липня 2023 року апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволена частково. Ухвала Радомишльського районного суду Житомирської області від 05 січня 2023 року скасована в частині відмови скасування постанови про накладення штрафу від 13 грудня 2022 року в межах виконавчого провадження №40560330, а провадження у справі в цій частині закрито, та в частині стягнення 4000 грн витрат на правничу допомогу. У решті ухвала залишена без змін.

Постановою Верховного Суду від 06 грудня 2023 року постанова Житомирського апеляційного суду від 05 липня 2023 року в частині вирішення вимог ОСОБА_2 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу скасована, а справа в цій частині направлена на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При новому розгляді справи в частині вирішення вимог ОСОБА_2 простягнення витратна професійнуправничу допомогу в суді апеляційної інстанції, тобто в скасованій касаційним судом частині, учасники в судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. Боржник ОСОБА_1 спрямувала заяву про розгляд справи без її участі та одночасно зазначила, що скаргу підтримує і просить відмовити у стягненні витрат на професійну правничу допомогу, врахувавши відсутність законного права у ОСОБА_2 , як адвоката, представляти інтереси. Відповідно до змісту частини другої ст.372 ЦПК України неявка учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в частинівирішення вимог ОСОБА_2 простягнення витратна професійнуправничу допомогу відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку про те, що ухвалу в цій частині належить змінити, зменшивши розмір витрат на професійну правничу допомогу з наступних підстав.

Із вказаного вище встановлено, що суд першої інстанції своєї ухвалою від 05 січня 2023 року стягнув з ОСОБА_1 (боржник) на користь ОСОБА_2 (стягувач) 4 000 грн на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, а суд апеляційної інстанції постановою від 05 липня 2023 року скасував ухвалу суду першої інстанції в частині стягнення 4000 грн витрат на правничу допомогу.

За змістом положень частини першої ст.417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Скасовуючи постановуЖитомирського апеляційногосуду від05липня 2023року вчастині вирішеннявимог ОСОБА_2 про стягненнявитрат напрофесійну правничудопомогу танаправляючи справув ційчастині нановий розгляддо судуапеляційної інстанції,Верховний Суд зазначив, що апеляційний суд у постанові від 05 липня 2023 року зробив помилковий висновок про скасування ухвали місцевого суду в частині розподілу між сторонами витрат, понесених стягувачем на професійну правничу допомогу адвоката, оскільки в матеріалах справи є належні докази на підтвердження повноважень адвоката Бойка Володимира Володимировича, а саме ордер та належним чином засвідчена копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 11 квітня 2019 року серії КВ №6367, яке у встановленому законом порядку не скасовувалося та недійсним не визнавалося, а доказів припинення права ОСОБА_2 на здійснення адвокатської діяльності матеріали справи не містять.

Такі вказівки касаційного суду щодо статусу ОСОБА_5 , як адвоката, в силу положень ст.417 ЦПК України є обов`язковими для Житомирського апеляційного суду під час нового розгляду справи в частині відшкодування стягувачу ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу.

За частиною першою ст.452 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.

Відповідно до частин першої та третьої ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Із матеріалів справи вбачається, що стягувач ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу, які пов`язані з розглядом даної справи, підтверджує наступними копіями документів: договором про надання правової допомоги від 02 січня 2023 року, укладеним між ОСОБА_2 (адвокатом) та ОСОБА_2 (клієнтом), у п.3.1 якого сторони домовилися, що гонорар за договором в кожній окремій судовій інстанції становить в розмірі по 8 000 грн (а.с.21-23 т.1); ордером на надання правничої (правової) допомоги від 02 січня 2023 року (а.с.25 т.1); свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю (а.с.26 т.1); кошторисом витрат на суму 8000 грн, у відповідності до якого витрати складаються, зокрема, із консультування клієнта до початку складання і написання скарги, збір доказів та аналіз матеріалів справи, написання (складання) заперечення по справі, написання (складання) заяви на ознайомлення з матеріалами справи, написання (складання) додаткових пояснень по справі, написання (складання) клопотання про залучення представника та стягнення витрат на правову допомогу адвоката, написання (складання) заяви про розгляд справи без участі стягувача та його представника (а.с.51 т.1).

Згідно практики Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справі «Баришевський проти України» від 26 лютого 2015 року (п.95), рішення у справі «Меріт проти України» від 30 березня 2004 року (п.88), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише в разі, якщо доведе, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір є обґрунтованим.

При визначенні суми конкретного відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічні висновки викладені також у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі №755/9215/15-ц.

У постанові від 16 листопада 2022 року в справі №922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року в справі №904/4507/18. Згідно пунктів 144,145,147 цієї ж постанови, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис. Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права. У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їхрозміру,зурахуванням складності справита фінансового стану учасників справи.

В своїй постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Щодо доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_2 не є адвокатом, оскільки відомості про нього не включені до Єдиного реєстру адвокатів України та у нього відсутні права надавати професійну (правничу) допомогу, слід звернути увагу на наступне.

У матеріалах справи міститься копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КВ №6367, виданого ОСОБА_6 на підставі рішення Ради адвокатів міста Києва від 04 квітня 2019 року №28 (а.с.26).

Беззаперечних доказів того, що вказаний документ визнаний у передбаченому законом порядку недійсним або є скасованим, матеріали справи не містять, а тому відсутні підстави для відмови в задоволенні заяви про стягнення витрат на правову допомогу. Вказаний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 01 квітня 2020 року в справі №757/29269/18-ц.

Доводи апеляційної скарги з приводу відсутності доказів про сплату витрат на надану професійну правничу допомогу безпідставні, враховуючи, що за усталеною судової практикою у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості витрати на надану професійну правничу допомогу підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено учасником справи чи тільки має бути сплачено.

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що на користь стягувача з боржника належить стягнути витрати на правничу допомогу в сумі 4 000 грн.

Разом ізтим,слід прийнятидо увагиобставину закриттяпровадження усправі вчастині скасування постановипро накладенняштрафу від13грудня 2022року вмежах виконавчогопровадження №40560330.

За таких обставин, відповідно до положень частини тринадцятої ст.141 ЦПК України та ст.452 ЦПК України колегія суддів змінює розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , зменшуючи їх із 4 000 грн до 2 000 грн.

Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374,376,381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Ухвалу Радомишльського районного суду Житомирської області від 05 січня 2023 року в частині розподілу судових витрат змінити, зменшивши розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , з 4 000 грн до 2 000 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча Судді: