Ухвала

від 31.10.2024 по справі 289/2440/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

31 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 289/2440/22

провадження № 61-13022ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Радомишльського районного суду Житомирської області від 05 січня 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 14 серпня 2024 року в справі за скаргою ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця Радомишльського відділу державної виконавчої служби у Житомирському районі Житомирської області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Маліневської Тамари Володимирівни у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, заінтересована особа - ОСОБА_2 ,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою, в якій просила визнати неправомірними дії старшого державного виконавця Радомишльського відділу державної виконавчої служби у Житомирському районі Житомирської області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Маліневської Т. В.; зобов`язати старшого державного виконавця скасувати постанову про накладення штрафу від 13 грудня 2022 року у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 та вимогу старшого державного виконавця від 13 грудня 2022 року № 12174/19.15-28/3/2022.

Ухвалою Радомишльського районного суду Житомирської області від 05 січня 2023 року в задоволенні скарги відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 4 000,00 грн на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що оцінивши наявні у матеріалах справи докази, перевіривши відповідність заявленої до стягнення суми наданому обсягу адвокатських послуг, суд дійшов висновку, що час витрачений адвокатом на підготовку процесуальних документів є завищеним, а отже стягненню підлягають судові витрати на правову допомогу у розмірі 4000 грн.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 05 липня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Радомишльського районного суду Житомирської області від 05 січня 2023 року скасовано в частині відмови у скасуванні постанови про накладення штрафу

від 13 грудня 2022 року в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1, а провадження у справі в цій частині закрито, та в частині стягнення 4 000 грн витрат на правничу допомогу. В іншій частині ухвалу суду залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 06 грудня 2023 року касаційну скаргу

ОСОБА_2 задоволено частково. Постанову Житомирського апеляційного суду від 05 липня 2023 року в частині вирішення вимог ОСОБА_2 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 14 серпня 2024 року ухвалу Радомишльського районного суду Житомирської області від 05 січня 2023 року в частині розподілу судових витрат змінено, зменшено розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , з 4 000 грн до 2 000 грн.

Апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про наявність підстав для стягнення витрат на правову допомогу, однак з урахуванням закриття провадження у справі в частині скасування постанови про накладення штрафу від 13 грудня 2022 року в межах виконавчого провадження, вважав, що їх розмір підлягає зменшенню з 4 000 грн до 2000 грн.

25 вересня 2024 року ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Радомишльського районного суду Житомирської області від 05 січня 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 14 серпня 2024 року, в якій просить скасувати судові рішення в частині стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами проігноровано відсутність у матеріалах справи належних доказів на підтвердження правомочності адвоката на вчинення дій в інтересах стягувача. Наданий представником стягувача ордер на надання правничої допомоги не відповідає вимогам Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» та Положенню про ордер на надання правничої (правової) допомоги, затвердженого рішенням Ради України від 12 квітня 2019 року № 41, оскільки не містить обов`язкового реквізиту (двовимірного штрих-коду (QR-код) з посиланням на профайл адвоката в Єдиному реєстрі адвокатів України. Посилається на необхідність відступлення від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові

від 01 квітня 2020 року у справі № 757/29269/18.

Ухвалою Верховного Суду від 10 жовтня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, а саме запропоновано заявнику надіслати на адресу суду: 1) заяву про поновлення строку на касаційне оскарження ухвали Радомишльського районного суду Житомирської області від 05 січня 2023 року та постанови Житомирського апеляційного суду від 14 серпня 2024 року із зазначенням підстав для поновлення такого строку та надати належні докази на підтвердження поважності причин пропуску цього строку; 2) докази надсилання копії касаційної скарги та копії доданих до неї матеріалів стягувачу ОСОБА_2 з урахуванням положень статті 43 ЦПК України (шляхом надсилання до електронного кабінету, а у разі відсутності електронного кабінету чи відсутності відомостей про наявність електронного кабінету - у паперовій формі листом з описом вкладення).

16 жовтня 2024 року заявником виконано вимоги ухвали Верховного Суду

у встановлений строк, надано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень та доказинадсилання копії касаційної скарги та копії доданих до неї матеріалів листом з описом вкладення стягувачу ОСОБА_2 .

В заяві про поновлення строку на касаційне оскарження заявник посилається на те, що повідомлення про надходження повного тексту оскарженої постанови до електронного кабінету було надіслано на електронну пошту 08 вересня 2024 року, що підтверджує наданими доказами.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з статтею 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу.

Зважаючи на викладене та те, що строк на касаційне оскарження судового рішення заявником пропущено з поважних причин, колегія суддів вважає за можливе його поновити.

Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відмову

у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою.

Суди встановили, що понесені стягувачем витрати на професійну правничу допомогу, які пов`язані з розглядом даної справи, підтверджуються наданими копіями:

договором про надання правової допомоги від 02 січня 2023 року, укладеним між ОСОБА_2 (Адвокатом), та ОСОБА_2 (Клієнтом), згідно з яким сторони домовилися, що гонорар за договором в кожній окремій судовій інстанції становить в розмірі по 8000 грн,

ордером на надання правничої (правової) допомоги від 02 січня 2023 року,

свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю про право на заняття адвокатською діяльністю серії КВ № 6367, виданого ОСОБА_3 на підставі рішення Ради адвокатів міста Києва від 04 квітня 2019 року № 28,

кошторисом витрат на суму 8000,00 грн, відповідно до якого витрати складаються, зокрема, із консультування клієнта до початку складання і написання скарги, збір доказів та аналіз матеріалів справи, написання (складання) заперечення по справі, написання (складання) заяви на ознайомлення з матеріалами справи, написання (складання) додаткових пояснень по справі, написання (складання) клопотання про залучення представника та стягнення витрат на правову допомогу адвоката, написання (складання) заяви про розгляд справи без участі стягувача та його представника.

Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

У частині четвертій статті 62 ЦПК України визначено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

У пункті 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що витрати на професійну правничу допомогу відносяться до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У частині третій статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Тобто, ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження

№ 14-382цс19).

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Ці висновки узгоджуються з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження № 11-1465заі18) та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року, у постанові від 12 травня 2020 року у справі

№ 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) та постанові від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18 (провадження № 12-136гс19).

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та таке ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі № 826/1216/16 (провадження

№ 11-562ас18) та в постанові Верховного Суду від 24 червня 2020 року в справі

№ 757/16448/17-ц (провадження № 61-48191св18).

Встановивши, що в матеріалах справи є належні докази на підтвердження повноважень адвоката Бойка В. В. суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення судових витрат, що підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 .

Щодо доводів касаційної скарги про те, що ОСОБА_2 не є адвокатом, оскільки відомості про нього не включені до Єдиного реєстру адвокатів України та у нього відсутні права надавати професійну (правничу) допомогу, суд касаційної інстанції звертає увагу на наступне.

У матеріалах справи міститься копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КВ № 6367, виданого ОСОБА_3 на підставі рішення Ради адвокатів міста Києва від 04 квітня 2019 року №28.

Беззаперечних доказів того, що вказаний документ визнаний у передбаченому законом порядку недійсним або є скасованим, матеріали справи не містять, а тому відсутні підстави для відмови в задоволенні заяви про стягнення витрат на правову допомогу.

Вказаний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 01 квітня 2020 року в справі № 757/29269/18-ц.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів, незгоди з висновками суду з їх оцінкою та на правильність висновків апеляційного суду не впливають.

Висновки суду апеляційної інстанції не суперечать правовим позиціям Верховного Суду, викладених у постановах на які посилається заявник у касаційній скарзі.

Підстав для відступу від висновку, викладеного у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 757/29269/18, колегія суддівне вбачає.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у редакції до 03 жовтня 2017 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

З огляду на зміст оскаржуваних судових рішень та касаційної скарги, вона є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновки щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і судами ухвалені судові рішення відповідно до такого висновку, а наведені у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судового рішення та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

На підставі викладеного Верховний Суд дійшов висновку про наявність передбачених пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України підстав для визнання касаційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Радомишльського районного суду Житомирської області від 05 січня 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 14 серпня 2024 року необґрунтованою та відмови у відкритті касаційного провадження.

Керуючись статтею 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження задовольнити.

Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження на ухвалу Радомишльського районного суду Житомирської області від 05 січня 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 14 серпня 2024 року.

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Радомишльського районного суду Житомирської області від 05 січня 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 14 серпня 2024 року в справі за скаргою ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця Радомишльського відділу державної виконавчої служби у Житомирському районі Житомирської області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Маліневської Тамари Володимирівни у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, заінтересована особа - ОСОБА_2 .

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді:М. Є. Червинська Є. В. Коротенко В. М. Коротун