Ухвала

від 15.12.2023 по справі 183/12215/23

НОВОМОСКОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 183/12215/23

№ 2-з/183/138/23

У Х В А Л А

15 грудня 2023 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі головуючої судді Сороки О.В., розглянувши у письмовому провадженні заяву представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 про забезпечення позову, -

в с т а н о в и в:

31 жовтня 2023 року на адресу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа Сєвєродонецький ВДВС у Сєвєродонецькому районі Луганської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про:

-припинення стягнення аліментів, що стягуються на підставі судового наказу Сєвєроденецького міського суду Луганської області від 29 липня 2021 року, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , у розмірі 1/4 частки від всіх видів заробітку (доходу), щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10-ти розмірів прожиткового мінімуму, починаючи стягнення з дня подачі заяви про видачу судового наказу до суду, тобто з 12.07.2021 року до досягнення дитиною повноліття;

-визнання таким, що не підлягає виконанню судовий наказ Сєвєроденецького міського суду Луганської області від 29 липня 2021 року, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , у розмірі 1/4 частки від всіх видів заробітку (доходу), щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10-ти розмірів прожиткового мінімуму, починаючи стягнення з дня подачі заяви про видачу судового наказу до суду, тобто з 12.07.2021 року до досягнення дитиною повноліття.

13 грудня 2023 року представник позивача звернулась до суду із заявою про забезпечення позову, шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документу судового наказу Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 29 липня 2021 року по справі № 428/6363/21, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , у розмірі частки від всіх видів заробітку (доходу), щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10-ти розмірів прожиткового мінімуму, починаючи стягнення з дня подачі заяви про видачу судового наказу до суду, тобто з 12.07.2021 до досягнення дитиною повноліття.

Заява мотивована тим, що подана ними позовна заява мотивована тим, що 26.07.2013 року ОСОБА_1 зареєстрував шлюб з ОСОБА_3 . В шлюбі у сторін народилася дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 25 жовтня 2021 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу задоволено. Розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Судовим наказом Сєвєроденецького міського суду Луганської області від 29 липня 2021 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , у розмірі 1/4 частки від всіх видів заробітку (доходу), щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10-ти розмірів прожиткового мінімуму, починаючи стягнення з дня подачі заяви про видачу судового наказу до суду, тобто з 12.07.2021 року до досягнення дитиною повноліття.

Постановою державного виконавця Сєвєродонецького відділу державної виконавчої служби у Сєвєродонецькому районі Луганської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) відкрито виконавче провадження за вищевказаним виконавчим документом. Після розірвання шлюбу, дитини проживала з відповідачем, а позивач в свою чергу, попри перешкоджання з боку відповідача, брав участь у його вихованні. З початку повномасштабного вторгнення військ РФ, позивач неодноразово звертався до колишньої дружини з проханням евакуюватися з дитиною із м. Сєвєродонецьк для збереження їхнього життя, яке було під загрозою внаслідок активних бойових дій та масштабних постійних обстрілів з боку військ РФ. В березні 2022 року позивачу таки вдалося евакуювати Відповідача та сина з м. Сєвєродонецьк до санаторію "Тисовець" Скольського району Львівської області, де їм було надано безкоштовний прихисток, як близьким родичам військовослужбовців, оскільки позивач проходив військову службу з липня 2020 року по грудень 2022 року. Не зважаючи на те, що позивач до грудня 2022 року перебував на нульовій лінії зіткнення, позивач підтримував зв`язок з сином та відповідачем. Слід зауважити, що весь цей час позивач сплачував аліменти з усіх джерел доходів: грошового забезпечення, як військовослужбовця, з додаткової винагороди, яка нараховувалася згідно постанови КМУ №168 від 28.02.2022 року та із заробітної плати, яку позивачу нараховував НАК "Нафтогаз України". Після звільнення позивача з лав ЗСУ він проживав разом з родиною в АДРЕСА_1 . В цей же час, відповідач з сином проживали в АДРЕСА_2 . Наприкінці січня 2023 року, після проведених з відповідачем вихідних, дитина відмовилася повертатися до відповідача. Тому, на заяву позивача від 01.02.2023 року щодо визначення місця проживання дитини - ОСОБА_4 , Службою у справах дітей виконавчого комітету Хустської міської ради, було проведено акт обстеження умов проживання від 02.02.2023 року за адресою АДРЕСА_1 . Відповідно до довідки від 02.03.2023 року № 2118-5002618183, яка видана на ім`я ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в супроводі позивача, ОСОБА_4 був взятий на облік внутрішньо переміщеної особи Виконавчим комітетом Хустівської міської ради Закарпатської області, місце проживання: АДРЕСА_1 . Однак, в березні 2023 року, позивач разом із своєю родину вирішили виїжджати за межі України, тому 24.03.2023 року родина позивача, разом із дитиною ОСОБА_4 - виїхали до Німеччини, про що відповідачу достовірно відомо, адже їй повідомлялося про зазначене як самим позивачем, так дитиною, яка підтримує зв`язок із відповідачем. Як вбачається з посвідки на проживання, виданої на ім`я ОСОБА_5 та посвідки на проживання, виданої на ім`я позивача, 23.05.2023 року їх місце проживання зареєстроване в АДРЕСА_3 . Як вбачається з листа ОСОБА_6 , позивачу, його дружині ОСОБА_7 та дітям ОСОБА_8 та ОСОБА_4 затверджено пільги для забезпечення життя з 01.08.2023 року по 05.03.2024 року. Як вбачається з листа LEG Wohnen NTW GmbH в Бергкамені, родині Гліженків, до якої входить і дитина ОСОБА_4 , підтверджено надання житла за адресою АДРЕСА_3 з 01.08.2023 року. Як вбачається з довідки про реєстрацію за місцем проживання, ОСОБА_4 з 07.08.2023 року зареєстрований за адресою АДРЕСА_3 з 01.08.2023 року. Як вбачається з довідки про навчання, ОСОБА_4 відвідує 3в клас в Громадській початковій школі міста Гаген. Відтак, позивач з лютого 2023 року повністю утримує та піклується про дитину ОСОБА_4 , забезпечує всі його потреби, водночас, продовжує сплачувати аліменти на користь відповідача, про що матеріли даної справи містять відповідні докази.

Представник позивача зазначає, що якщо не зупинити стягнення аліментів, то з позивача і надалі у примусовому порядку буде здійснюватись стягнення.

Відповідно до приписів ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду), крім випадків, передбачених частиною п`ятою цієї статті.

Розглянувши заяву про забезпечення позову, всебічно дослідивши доводи представника позивача, суд приходить до висновку, що заява не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст.149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Згідно із ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

У відповідності до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Під забезпеченням позову слід розуміти обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволенню вимог позивача (заявника), вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.

Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Так, забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Відповідно до вимог ст. 129-1 Конституції України та ст. 18 ЦПК України рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання, а оцінка законності судових рішень може бути здійснена лише в установленому процесуальним законом порядку шляхом перегляду вищими судовими інстанціями.

Відповідно до положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» недопустимо забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили.

При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову.

Тому, при поданні заяви про забезпечення позову не достатньо посилатись на диспозицію відповідної норми процесуального права. Заява повинна бути належним чином мотивована, а її доводи - підтверджені. Не може бути задоволено клопотання про забезпечення позову, якщо заявник не надав докази, які б свідчили про те, що невжиття заходів забезпечення позову ускладнить або зробить неможливим виконання рішення суду.

Стороною позивача не надано відповідних доказів та не обґрунтовано, що невжиття заходів забезпечення позову може у майбутньому утруднити чи унеможливить виконання рішення суду.

Звертаючись до суду з позовом про звільнення його від сплати аліментів та обираючи спосіб захисту свого права, позивач в порядку забезпечення позову просить зупинити виконання судового рішення про стягнення аліментів.

Питання про звільнення від сплати аліментів є предметом судового розгляду та не може бути вирішене шляхом забезпечення позову. Звертаючись до суду із вказаною заявою про забезпечення позову, позивач фактично в порядку забезпечення позову просить вирішити спір в частині позовних вимог про звільнення від сплати аліментів.

З урахуванням вищевикладеного, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, відсутністю підстав, передбачених ч. 2 ст. 149 ЦПК України, суд дійшов висновку, що в задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.

Крім того, слід зазначити, що нормами п. 6 ч. 1 ст. 150 ЦПК України передбачено, що застосування такого виду забезпечення позову як зупинення стягнення на підставі виконавчого документа можливо лише у разі оскарження боржником виконавчого документа у судовому порядку. Фактично обраний позивачем вид забезпечення позову - зупинення виконання рішення суду (судового наказу), яке набрало законної сили, не відповідає принципам цивільного процесу.

Відповідно до п. 1 ч. 10 ст. 150 ЦПК України, не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що заявник просить зупинити стягнення за судовим наказом Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 29 липня 2021 року по справі № 428/6363/21, чим фактично зупинить його виконання, що є неприпустимим.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 149-153, 353 ЦПК України, суддя

п о с т а н о в и в :

У задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 про забезпечення позову відмовити.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційний суд Дніпропетровської області протягом 15 днів з моменту її оголошення.

Суддя Сорока О.В.