Рішення

від 05.08.2024 по справі 183/12215/23

НОВОМОСКОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 183/12215/23

№ 2/183/1121/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 серпня 2024 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області, у складі:

головуючої судді Сороки О.В.

секретаря судових засідань Аніськової А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Сєвєродонецький ВДВС у Сєвєродонецькому районі Луганської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) про припинення стягнення аліментів,

за участю:

представника позивача ОСОБА_3 ,

представника відповідача ОСОБА_4 ,-

в с т а н о в и в :

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Сєвєродонецький ВДВС у Сєвєродонецькому районі Луганської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), в якому просив:

- припинити стягнення аліментів, що стягуються на підставі судового наказу Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 29 липня 2021 року, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5 ;

- визнати таким, що не підлягає виконанню судовий наказ Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 29 липня 2021 року, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5 .

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що з 26.07.2013 року по 25 жовтня 2021 року сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Судовим наказом Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 29 липня 2021 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5 , у розмірі частки від всіх видів заробітку (доходу), щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку та не більше 10-ти розмірів прожиткового мінімуму, починаючи стягнення з дня подачі заяви про видачу судового наказу до суду, тобто 12.07.2021 року до досягнення дитиною повноліття.

Постановою державного виконавця Сєвєродонецького відділу державної виконавчої служби у Сєвєродонецькому районі Луганської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) відкрито виконавче провадження за вищевказаним виконавчим документом.

Після розірвання шлюбних відносин, дитина залишилась проживати з відповідачкою, а позивач в свою чергу, попри перешкоджання з боку відповідачки, брав участь у вихованні сина.

З початком повномасштабного вторгнення військ РФ позивач неодноразово звертався до колишньої дружини з проханням евакуюватися з дитиною із м. Сєвєродонецька для збереження їхнього життя, яке було під загрозою внаслідок активних бойових дій та масштабних постійних обстрілів з боку військ РФ. В березні 2022 року позивачу таки вдалося евакуювати відповідачку та сина з м. Сєвєродонецька до санаторію «Тисовець» Скольського району Львівської області, де їм було надано безкоштовний прихисток, як близьким родичам військовослужбовців, оскільки позивач проходив військову службу з липня 2020 року по грудень 2022 року.

Не зважаючи на те, що ОСОБА_1 до грудня 2022 року перебував на нульовій лінії зіткнення, позивач все одно підтримував зв`язок з сином та колишньою дружиною.

Окрім вищевказаного, позивач також зазначає, що весь цей час сумлінно сплачував аліменти з усіх джерел доходів.

Після звільнення з лав ЗСУ ОСОБА_1 проживав разом з родиною в АДРЕСА_1 . В цей же час, ОСОБА_2 з сином проживали в АДРЕСА_2 .

Однак, наприкінці січня 2023 року, після проведених з батьком вихідних, дитина відмовилася повертатись до відповідачки.

Тому, на заяву позивача від 01.02.2023 року щодо визначення місця проживання дитини - ОСОБА_5 , Службою у справах дітей виконавчого комітету Хустської міської ради, було проведено акт обстеження умов проживання від 02.02.2023 року за адресою АДРЕСА_1 ., а вже 02.03.2023 року малолітній ОСОБА_6 , в супроводі позивача, був взятий на облік як внутрішньо переміщена особа за вказаною адресою.

24.03.2023 року позивач разом зі своєю сім`єю та сином ОСОБА_5 виїхали на постійне місце проживання до Німеччини до АДРЕСА_3 , про що відповідачка була заздалегідь повідомлена.

Відтак, позивач з лютого 2023 року повністю утримує та піклується про свого сина ОСОБА_5 , забезпечує всі його потреби, водночас, продовжує сплачувати аліменти на користь відповідачки. Саме тому, позивач й був вимушений звернутися до суду з позовною заявою про припинення стягнення аліментів та визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою суду від 17 листопада 2023 року відкрито спрощене позовне провадження по справі (а.с. 59).

Представник позивача у судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримала, наполягала на їх задоволенні у повному обсязі .

Представник відповідачки відзив на позовну заяву не подала, однак у призначеному судовому засіданні заперечила стосовно задоволення позовних вимог й надала свої пояснення стосовно предмету позову, які також продублювала в письмовому вигляді й долучила до матеріалів справи.

Відтак, ознайомившись зі змістом позовної заяви, ОСОБА_2 , не погоджуючись із її вимогами, зазначила наступне.

На початку 2023 року ОСОБА_1 виявив бажання зустрітися із сином, на що відповідачка надала згоду та не мала заперечень, розуміючи, що позивач, як батько, має право бачитися та спілкуватися з сином.

Проте, ОСОБА_1 мав на меті не просто сімейну зустріч із сином, а мав певний план як забрати сина - ОСОБА_5 та за допомогою нього перетнути кордон України, та покинути її територію, що власне, і зробив позивач.

Коли син знаходився у ОСОБА_1 , останній забороняв дитині спілкуватися телефоном з матір`ю, забрав його документи зі школи у Львові, повідомивши адміністрацію школи, що дитина начебто переходить до іншого учбового закладу.

З метою фіксування факту начебто постійного проживання сина із батьком, позивач викликав соціальну службу, якою було обстежено умови проживання дитини.

Дані докази були необхідні позивачу для перетину кордону, як батьку трьох дітей, які перебувають на його утриманні, оскільки від шлюбу з новою дружиною ОСОБА_1 має ще двох дітей.

Зібравши необхідні документи, позивач разом зі своєю сім`єю та їх спільним із відповідачкою сином виїхав за межі України, про що спочатку навіть не повідомив ОСОБА_2 .

Позивач після викрадення сина в повному обсязі перешкоджав дитині та матері спілкуватися та забороняв сину навіть в телефонному режимі спілкуватися з матір`ю, у зв`язку із чим ОСОБА_2 зверталася до СЮП ЛРУП № 2 ГУНП у Львівській області з заявами про викрадення дитини, та побоювання його вивезення за межі країни.

Довгий період часу відповідачка не знала місця перебування своєї дитини. Через деякий час, відповідачка довідалась, що позивач із сином перебувають у Німеччині, а саме в місті Гаген.

Не вагаючись, залишивши своє місце проживання та роботу, відповідачка поїхала до Німеччини розшукувати сина, виборювати право бачитися з ним та повернути його під свій нагляд та піклування.

З метою встановлення місця проживання сина, відповідачка звернулась у Німеччині до органів поліції, які і повідомили їй адресу.

Наразі відповідачка знаходиться в Німеччині та проводить всі необхідні дії для повернення сина під її нагляд.

За умовами що діють у Німеччині, відповідачка позбавлена можливості одразу забрати сина для спільного проживання.

На сьогоднішній час відбувається судовий процес за опіку над сином, до якого залучено державний орган, що займається вирішенням питання щодо дітей та участі батьків у їх житті. Розробляються певні документи, щодо можливості поетапно участі матері у вихованні та спілкуванні з сином.

Отже, з фактичних обставин справи вбачається, що на сьогодні існує такий факт, що ОСОБА_6 перебуває у батька, проте це було фактично викраденням їх спільної дитини, а таму з юридичної точки зору, на час перебування сина у батька, вимога позивача на сьогоднішній день є логічною, враховуючи, що дитина вже більше року знаходиться з ним та на його утриманні. Проте, дана обставина є тимчасовою.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, його неявка не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши позиції сторін, озвучені їх представниками у судовому засіданні, дослідивши подані докази, з точки зору належності та допустимості, а у своїй сукупності з точки зору достатності, встановив наступні обставини справи.

Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 25 жовтня 2021 року, розірвано шлюб, зареєстрований між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 26.07.2013 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Сєвєродонецького міського управління юстиції у Луганській області, актовий запис № 334 (а.с. 16-17).

ІНФОРМАЦІЯ_1 у подружжя народився син ОСОБА_5 , про що Хустським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Хустському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції видрано повторне свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 (а.с. 15).

У відповідності до судового наказу Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 29 липня 2021 року, з ОСОБА_1 стягнуто на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5 , у розмірі частки від всіх видів заробітку (доходу), щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку та не більше 10-ти розмірів прожиткового мінімуму, починаючи стягнення з дня подачі заяви про видачу судового наказу до суду, тобто 12.07.2021 року до досягнення дитиною повноліття (а.с. 39).

12.08.2021 року на підставі зазначеного наказу Сєвєродонецьким відділом державної виконавчої служби у Сєвєродонецькому районі Луганської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції відкрито виконавче провадження № НОМЕР_4 про стягнення аліментів (а.с. 41-42, 43-44).

Згідно довідки № 1330-5002568854 від 09.02.2023 року, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , законним представником якого є матір ОСОБА_2 , взятий на облік як внутрішньо переміщена особа з фактичним місцем перебування за адресою: АДРЕСА_2 , (а.с. 122).

У відповідності до інформації, яку містить довідка № 5 від 04.01.2023 року, видана Директором школи № 31 Христоною Бережанською, ОСОБА_5 за вказаним місцем проживання відвідував середню загальноосвітню школу № 31 м. Львова (а.с. 123), де зарекомендував себе з позитивної сторони. Мати хлопчика приділяла належну увагу навчанню і вихованню сина. ОСОБА_6 завжди був охайно вдягнутий, доглянутий. Також мама постійно цікавилась успіхами хлопчика у навчанні, поведінкою, регулярно відвідувала батьківські збори (а.с. 124).

Однак, на початку 2023 року ОСОБА_6 почав проживати з батьком ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджено довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 02.03.2023 року № 2118-5002618183 (а.с. 18) та актом обстеження умов проживання від 02.02.2023 року (а.с. 47-48).

А згодом, позивач разом зі свої сином виїхав на постійне місце проживання до Німеччини, АДРЕСА_3 (а.с. 21-22, 24).

Матеріали справи містять не спростовані позивачем докази про те, що починаючи з 14.01.2023 року ОСОБА_2 неодноразово зверталась до ЛРУП № 2 ГУНП у Львівській області із заявами про вчинене кримінальне правопорушення та іншу подію з приводу конфлікту, який виник з її колишнім чоловіком щодо визначення місця проживання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 117).

08 лютого 2023 року ОСОБА_2 знову звернулась із заявою до Начальника ЛРУП № 2 ГУНП у Львівській області, якою повідомила, що ОСОБА_1 самовільно без узгодження із матір`ю дитини забрав документи дитини зі школи та перевіз його до себе із м. Львів до м. Хуст Закарпатської області. Також, у даній заяві відповідачка попередила органи поліції про намір її колишнього чоловіка неправомірно перетнути Український кордон за допомогою їх спільного сина, і просила вжити заходів недопущення даного інциденту (а.с. 11-113, 118).

Довідавшись про місце перебування сина відповідачка одразу ж поїхала до Німеччини й розпочала процедуру з розшуку та повернення додому її спільної з позивачем дитини (а.с. 107-110).

До правовідносин, що виникли між сторонами, суд вважає за необхідне застосувати наступні норми права, а саме.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно із частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада1989 року, яка набрала чинності для України 27 вересня 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).

За змістом ст. 181 СК України аліментами є кошти на утримання дитини, які присуджуються за рішенням суду до стягнення з одного з батьків дитини на користь того з батьків, разом з яким проживає дитина.

Стаття 179 СК України передбачає, що аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання.

Відтак, з урахуванням предмета даного спору (припинення стягнення аліментів на утримання дитини), однією з обставин, яка підлягає доказуванню у справі, є те, з ким саме з батьків проживає дитина на час розгляду справи судом та ухвалення рішення по справі, зокрема з одержувачем аліментів чи з їх платником.

Відповідно до ст. 188 СК України батьки можуть бути звільнені від обов`язку утримувати дитину тільки за рішенням суду.

Згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

Способи захисту сімейних прав та інтересів встановлені ч.2 ст. 18 СК України, згідно з нормами якої способами захисту сімейних прав та інтересів зокрема є припинення правовідношення, а також його анулювання.

Відповідно до закону, батьки зобов`язані утримувати своїх дітей незалежно від того, перебувають вони в шлюбі чи шлюб між ними розірвано. Обов`язок батьків утримувати своїх дітей є безумовним і не залежить від того, чи є батьки працездатними й чи є в них кошти, достатні для надання утримання, а лише враховується судом при визначенні розміру стягуваних аліментів.

Положеннями частин другої та третьої статті 181 СК України визначено, що за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

За змістом статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів. 4) інші обставини, що мають істотне значення.

У підпункті 1 пункту 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" судам роз`яснено, що за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.

Відповідно до ч.1 ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ст. 273 СК України, якщо матеріальний або сімейний стан особи, яка сплачує аліменти, чи особи, яка їх одержує, змінився, суд може за позовом будь-кого з них змінити встановлений розмір аліментів або звільнити від їх сплати. Суд може звільнити від сплати аліментів осіб, зазначених у статтях 267 - 271 цього Кодексу, за наявності інших обставин, що мають істотне значення.

З аналізу вказаних статей вбачається, що припинення стягнення аліментів є можливим у тому випадку, коли одержувач аліментів, наприклад, мати дитини, не витрачає отримувані нею аліменти на дитину, або ж у випадку, коли дитина з певного часу перебуває на утриманні іншого з батьків, з якого вже стягуються аліменти. У такому випадку відбувається припинення стягнення аліментів на ім`я одержувача аліментів - матері дитини. При цьому обов`язок батька - платника аліментів утримувати дитину не припиняється.

Суд також враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 4 вересня 2019 року (справа № 711/8561/16), відповідно до якого за своєю суттю аліменти - це кошти покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків хто проживає із дитиною та бере більш активну участь у її вихованні.

Судом у ході розгляду справи встановлено, що після розірвання шлюбних відносин між сторонами справи, їх спільний син ОСОБА_7 залишився проживати з матір`ю й знаходився на її утриманні, батько ж дитини на підставі судового наказу сплачував аліменти.

Однак, із початком повномасштабної війни без відома колишньої дружини та/або судового рішення про визначення місця проживання дитини, позивач забрав малолітню дитину від його матері, й без її згоди на те, перевіз сина до Німеччини.

В межах даної справи позивачем належними та допустимими доказами не доведено наявність належних та законних підстав для постійного місця проживання сина разом із батьком.

Як зазначав суд вище у постанові ВС від 4 вересня 2019 року у справі № 711/8561/16-ц (провадження № 61-21318св18) Верховний Суд погодився з рішенням суду першої інстанції, яким припинено стягнення аліментів із позивача на користь відповідачки на утримання неповнолітніх дітей, які стягнуто рішенням суду. ВС зазначив, що аліменти - це кошти, спрямовані на забезпечення дитини всім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків, хто проживає з дитиною та бере більш активну участь у її вихованні. У цьому аспекті доведенню підлягають саме ті обставини, що діти постійно, а не тимчасово проживають із тим з батьків, хто сплачував аліменти.

Аналіз поданих сторонами доказів свідчать про те, що проживання малолітньої дитини з батьком на території Німеччини містить тимчасовий характер.

Ні національні суди України, ні спеціальні суди за місцем фактичного перебування дитини та батьків не прийняли остаточного рішення щодо визначення місця проживання дитини разом з батьком, поданий представником позивача протокол закритого судового засідання місцевого суду Рехса, у сукупності з іншими матеріалами справи, не містять переконливих доказів про те, що ОСОБА_8 має постійне місце проживання в Німеччині, і саме з ним постійно проживає дитина (а.с. 131-137).

Крім того, Верховний суд у своїй постанові 28 вересня 2022 року у справі № 686/18140/21 (провадження № 61-6611св22 звернув увагу на наступне.

Відповідно до СК України аліменти, одержані на дитину, є її власністю. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами винятково за цільовим призначенням в інтересах дитини.

Припинення стягнення аліментів можливе, якщо одержувач аліментів не витрачає отримані ним гроші на дитину.

Контроль за цільовим витрачанням аліментів здійснюється органом опіки та піклування у формі інспекційних відвідувань одержувача аліментів, порядок та періодичність здійснення яких визначаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері усиновлення та захисту прав дітей.

За заявою платника аліментів (крім тих, які мають заборгованість зі сплати аліментів) інспекційні відвідування одержувача аліментів здійснюються органом опіки та піклування позапланово, але не більше одного разу на три місяці.

Припинення стягнення аліментів є можливим у тому випадку, коли одержувач аліментів не витрачає одержані ним аліменти на дитину, дитина проживає з іншим із батьків, який її повністю і утримує. У такому випадку відбувається припинення стягнення аліментів на ім`я їх одержувача.

Сама по собі наявність постанови про відкрите виконавче провадження не може бути беззаперечним доказом, який би свідчив про те, що позивач продовжує сплачувати аліменти на утримання син на користь відповідачки, не має заборгованості зі сплати аліментів, а відповідачка не витрачає одержані нею аліменти на дитину.

Сукупність встановлених в судовому засіданні обставин не дає суду підстав для припинення стягнення, у зв`язку зі зміною обставин, а саме те, що син з лютого 2023 року постійно проживає разом із ним та знаходиться на його утриманні.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо припинення стягнення аліментів не знайшли своє підтвердження в ході судового засідання, оскільки позивачем не надано суду доказів, які б суд міг покласти в основу задоволення вимог позивача.

Вимога позивача про визнання таким, що не підлягає виконанню судовий наказ Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 29 липня 2021 року, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5 , хоча і заявлена, як позовна вимога, однак жодним чино не обґрунтована.

Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів, внормовані Розділом VІ ЦПК України.

В силу ст. 431 ЦПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Згідно із Законом України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

З наведених положень законодавства випливає, що підставою для виконання судових рішень є виконавчі листи.

Відповідно до ст.432 ЦПК України виконавчий лист має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України «Про виконавче провадження».

Суд, який видав виконавчий лист, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, та стягнути на користь боржника безпідставно одержане стягувачем за виконавчим листом. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Як випливає із змісту узагальнення судової практики Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами процесуальних питань, пов`язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах» від 25.09.2015, наведені в статті 432 ЦПК України підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, можна поділити на дві групи: матеріально-правові та процесуально-правові.

До матеріальних підстав відносяться випадки відсутності обов`язку боржника через його припинення, добровільне виконання боржником чи іншою особою.

Процесуальними підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема:

- видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню);

- коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню;

- видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа;

- помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване;

- видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката;

- пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання.

Під іншими причинами, за роз`ясненнями згаданого узагальнення, слід розуміти випадки, коли в апеляційному чи касаційному порядку або у зв`язку з нововиявленими обставинами скасовано чи змінено рішення суду, а виконавчий лист ще не виконаний.

Завершенням судового захисту є фактичне виконання рішення суду, тому наведеними положеннями Основного Закону України встановлено обов`язковість до виконання судових рішень.

Виняток з цього правила становлять перелічені в статті 432 ЦПК України причини, якими може бути обумовлено невиконання рішення суду.

Таким чином, до підстав для невиконання рішення суду (визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню), відносяться випадки, коли немає матеріальної передумови для виконання рішення, тобто об`єктивно відсутній обов`язок боржника; або ж випадки видачі виконавчого документа, коли його не треба було видавати, тобто випадки помилкової видачі виконавчого листа; або випадки, коли після видачі виконавчого документа був змінений зміст рішення.

Таких підстав для невиконання судового наказу про стягнення аліментів під час вирішення питання цього розгляду судом не встановлено, а тому у задоволенні позову і в цій частині слід відмовити.

У відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 76-82, 89, 141, 212, 263, 265, 274 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову до ОСОБА_2 про припинення стягнення аліментів на утримання дитини, третя особа - Сєвєродонецький ВДВС у Сєвєродонецькому районі Луганської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування сторін:

Позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 .

Відповідач - ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 .

Третя особа - Сєвєродонецький ВДВС у Сєвєродонецькому районі Луганської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків), код ЄДРПОУ 34988646.

Суддя Сорока О.В.