Рішення

від 08.12.2023 по справі 385/515/23

ГАЙВОРОНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 385/515/23

Провадження № 2/385/240/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08.12.2023 року м. Гайворон

Гайворонський районний суд Кіровоградської області у складі:

головуючого судді Венгрина М. В.,

секретар судового засідання Шевченко Л. О.,

за участю:

представника позивача ОСОБА_1

представника позивача адвоката Волощука В. В.

представника відповідача адвоката Гури К. Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Фермерського господарства «Юлія» до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Головне управлінняДержгеокадастру уКіровоградській області, ОСОБА_3 , про витребування майна у добросовісного набувача,

встановив:

ФГ «Юлія» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки розміром 2,0 га, кадастровий номер 3521182800:02:000:2120 у добросовісного набувача.

Стислий виклад позицій сторін

позиція позивача

В обґрунтування позовних вимог позивач поклакався на те, що рішеннями 16 сесії та 12 сесії Гайворонської районної ради народних депутатів Гайворонського району Кіровоградської області від 02.08.2000 № 114 та 24.04.2001 № 152 ОСОБА_4 надано в постійне користування земельну ділянку площею 30,3 га, в межах згідно планом, яка розташована на території Котовської сільської ради для ведення селянського (фермерського) господарства. Згідно плану зовнішніх меж землекористування, який розташований на зворотній частині Державного акту на право постійного користування землею, вбачається, що земельна ділянка площею 30,3 га, складається з ділянки № НОМЕР_1 площею 6,8 га, ділянки № НОМЕР_2 площею 2,6 га, ділянки № НОМЕР_3 площею 15 га, ділянки № НОМЕР_4 площею 5,9 га. 22.10.2001 було засноване ФГ «Юлія». Згідно статуту ФГ «Юлія» зареєстрованого Гайворонською РДА 27.02.2005, в користуванні господарства знаходиться земельна ділянка площею 30,30 га, яка розташована на території Котовської сільської ради згідно Державного акту на право постійного користування землею №64 від 01.08.2001.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 29.12.2015 спадкоємцями майна ОСОБА_4 є його син - ОСОБА_1 , донька - ОСОБА_5 , та донька ОСОБА_6 , в розмірі по 1/3 частині кожен. Згідно протоколу № 1 загальних зборів членів ФГ «Юлія» від 29.01.2016 виключено із засновників ОСОБА_4 в зв`язку з смертю та виключено із членів даного господарства ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 . Також обрано головою ФГ «Юлія» Плахотнюка О. С. та зареєстровано статут ФГ «Юлія» в новій редакції.

В подальшому ФГ «Юлія» здійснювало свою діяльність згідно статуту ФГ «Юлія», затвердженого 27.02.2023 з використанням земельної ділянки наданої в постійне користування ОСОБА_4 площею 30,3 га. До звернення до суду, позивач користувався земельними ділянками, які надані йому у постійне користування.

02.04.2020 головою ФГ «Юлія» було подано заяву до Гайворонського ВП ГУНП в Кіровоградській області щодо незаконного заволодіння чужим майном шляхом протиправного позбавлення права постійного користування господарства земельною ділянкою № 3 розміром 15 га, розташованою на території Покровської (Котовської) сільської ради, на підставі якої було внесено відомості до ЄРДР № 12020120120000153 від 02.04.2020.

З матеріалів досудового розслідування стало відомо, що земельна ділянка розміром 2,0 га, кадастровий номер 3521182800:02:000:2120 яка розташована на території Покровської (Котовської) сільської ради та входить до складу земельної ділянки № НОМЕР_3 розміром 15 га, розташованої на території Покровської (Котовської) сільської ради яка перебуває в користуванні ФГ «Юлія», знаходиться у власності відповідача ОСОБА_2 та була придбана ним згідно договору купівлі-продажу № 460 від 28.03.2020, засвідченим приватним нотаріусом Веліховською Т. С.

Тобто відповідач придбав земельну ділянку розміром 2,0 га, кадастровий номер 3521182800:02:000:2120, яка розташована на території Покровської (Котовської) сільської ради та входить до складу земельної ділянки № НОМЕР_3 розміром 15 га, розташованої на території Покровської (Котовської) сільської ради яка перебуває в постійному користування ФГ «Юлія», у продавця, який не мав права відчужувати вказану земельну ділянку, так як вона перебуває на праві постійного користування у ФГ «Юлія».

За таких обставин вбачається що Державний акт на право постійного користування землею № 64 від 01.08.2001 є дійсним і наказ про припинення права постійного користування Головне Управління Держгеокадастру у Кіровоградській області не приймало.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, просив його задоволити.

позиція відповідача

20.04.2023 від відповідача ОСОБА_2 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить в задоволені позову відмовити повністю. Зазначає, що земельна ділянка з кадастровим № 3521182800:02:000:2120 в такому вигляді та з такими характеристиками вперше виникла, як об`єкт цивільних прав після видачі наказу ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області 18.03.2020 та виготовлення технічної документації відповідачем і присвоєння земельній ділянці кадастрового номера. Вказує, що майнові права, що входять до складеного капіталу фермерського господарства передаються йому на визначений у Статуті термін, порядок володіння, користування і розпорядження майном ФГ здійснюється відповідно до його статуту, якщо інше не передбачене угодою між членами ФГ та законом. На момент укладення договору купівлі продажу діяв Статут ФГ «Юлія» в редакції 2016 року, яким скасовано статут у редакції від 2005 року і такий не містить положень щодо входження права постійного користування земельною ділянкою до статутного капіталу ФГ, в тому числі і спірною земельною ділянкою на відміну від попереднього. Крім того, позивач 27.02.2023 затвердив статут в новій редакції, в якому знову передбачено, що ФГ «Юлія» створено на підставі Державного акту на право постійного користування землею № 64 від 01.08.2001, площею 30,30 га. Крім того відсутня державна реєстрація речового права позивача на спірну земельну ділянку, що суперечить ст. 125, 126, 182 ЦК України. Підкреслив, що оскільки позивач з 2013 року не зареєстрував речове право шляхом внесення до реєстру відповідного запису про державну реєстрацію отриманого речового права, а з 2016 року не вніс до статуту інформацію про використання спірної земельної ділянки, тому, в повній мірі не набув права володіння, користування, розпорядження земельною ділянкою, тобто обраний спосіб захисту є неефективним, оскільки позивач не довів, що є власником або користувачем спірної земельної ділянки з 09.01.2016. Наголосив, що право власності є непорушним та саме він, ОСОБА_2 , є законним власником спірної земельної ділянки, яке набув на підставі договору купівлі продажу від 28.03.2020, посвідченим приватним нотаріусом Веліховською Т. С. При цьому земельна ділянка відчужувалася належним власником, що перевірялось нотаріусом та належала продавцю ОСОБА_3 на підставі наказу № 11-4274/14-20-СГ, виданого ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області 18.03.2020, право приватної власності за ОСОБА_3 було зареєстровано 18.03.2020 у Державному реєстрі речових прав. Крім того вважає сумнівним наявність у позивача права постійного користування земельною ділянкою, оскільки хоча рішенням 2001 року на земельну ділянку оформлено права постійного користування за позивачем, однак наказом № 11-4274/04-20-СГ ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області, земельну ділянку площею 2 га, що входила до складу тієї земельної ділянки (яка була на думку позивач в його постійному користуванні) відчужено на користь фізичної особи та відповідне право якої зареєстроване. Наказ № 11-4274/04-20-СГ позивачем чи будь ким іншим не оспорювався. Крім того ФГ «Юлія» з позовною вимогою про відновлення припиненого права постійного користування земельною ділянкою до суду не зверталось. Отже позивач звернувся до суду за захистом неіснуючого (припиненого) права. Звертає увагу, що обраний спосіб захисту не є належним через відсутність складу цивільних правовідносин, згідно ст. 388 ЦК України. Вважає, що зі змісту ст. 388 ЦК України обов`язковими умовами права на витребування майна у добросовісного набувача є наявність: відплатного договору; особи, яка не мала права на відчуження майна; добросовісного набувача; обставин вибуття майна у його законного володільця. Водночас вважає, що в даному випадку відсутні всі необхідні умови для цього. Зокрема ОСОБА_3 будучи законним власником, право якого зареєстровано мав право відчужити земельну ділянку. Також звертає увагу на те, що не зрозуміло, як позивач ідентифікує земельну ділянку площею 30,3 га на місцевості, на підставі Державного акту на право постійного користування і чи взагалі вона існує як об`єкт цивільних прав, оскільки позовна заява з доданими до неї матеріалами не містить інформації стосовно реєстрації земельної ділянки площею 30,3 га в Державному земельному кадастрі, присвоєння їй кадастрового номера, реєстрації права власності за власником та інших речових прав, в тому числі права постійного користування за Позивачем. У даному випадку вказана «віртуальна» земельна ділянка взагалі не являється об`єктом цивільних прав, оскільки Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження цього факту. Також податкова декларація платника єдиного податку, інша статистична звітність не являються документами, що підтверджують факт чи право користування земельною ділянкою, а є лише частиною податкового обліку підприємства. З огляду на викладене, Позивачем не доведено і належним чином не обґрунтовано заявлені позовні вимоги, його позиція не базується на належних та допустимих доказах, а тому Відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

В судовому засіданні представник відповідача - адвокат Гура К.В. в позові просив відмовити з підстав зазначених у відзиві на позовну заяву та неприпустимості втручання у право мирно володіти своїм майном. Вказав, що позивачем обрано невірний спосіб захисту, оскільки він є не власником ділянки, в випадку задоволення позову до нього перейде саме правовлансоті а не право користування.

Позиція третіх осіб

ОСОБА_3 правом подання пояснень не скористався.

ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області було подано пояснення третьої особи щодо позову в якому просив відмовити в задоволенні позову. В такому зазначено, що рішеннями Рішеннями 16 сесії та 12 сесії Гайворонської районної ради народних депутатів Гайворонського району Кіровоградської області від 02.08.2000 № 114 та 24.04.2001 року № 152 ОСОБА_4 надано в постійне користування земельну ділянку площею 30,3 га (ділянка № НОМЕР_1 6,8 га, ділянка № НОМЕР_2 2,6 га, ділянка № НОМЕР_3 15,0 га, ділянка № НОМЕР_4 5,9 га), в межах згідно планом, яка розташована на території Котовської сільської ради для ведення селянського (фермерського) господарства, про що було видано Державний акт на право постійного користування землею від 01.08.2001 КР № 64. Згідно виписки з ЄДРПОУ 22.10.2001 зареєстровано ФГ «Юлія» якому перейшло право постійного користування даною земельною ділянкою, що передбачено в п. 5.1 статуту в редакції 2001 року. В статуті ФГ «Юлія» в новій редакції 2016 року відсутні положення щодо наявності права постійного користування земельною ділянкою площею 30,3 га. Відповідно до ст. 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державноїреєстрації цих прав. Наказом № 11-4274/04-20-СГ Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 18.03.2020 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам України для відведення особистого селянського господарства загальною площею 14 0000 га., які розташовані за межами населеного пункту на території Покровської сільської ради Гайворонського району Кіровоградської області та надано у власність ОСОБА_3 у власність земельну ділянку площею 2 га, в тому числі: рілля площею 2.0000 га, кадастровий номер 3521182800:02:000:2120 із земель сільськогосподарського призначення державної власності без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Покровської сільської ради Гайворонського району Кіровоградської області. Такий наказ є законним та чинним.

Треті особи в судове засідання, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце проведення такого не з`явились, про причини неявки не повідомили.

Заяви та клопотання сторін, процесуальні дії та рішення у справі

Ухвалою від 10.04.2023 відкрито провадження в справі в порядку загального позовного провадження.

18.04.2023 відповідачем подано заяву про відвід судді Ханас М.М.

20.04.2023 до суду надійшов відзив відповідача на позов.

24.04.2023 ухвалою визнано заявлений відвід необгрунтованим.

26.04.2023 ухвалою Гайворонського районного суду (головуючий суддя Венгрин М.В.) відмовлено в задоволенні заяви про відвід судді Ханас М.М.

19.05.2023 представником відповідача подано клопотання про долучення та витребування доказів а також про виклик свідка.

30.05.2023 представником відповідача подано клопотання про долучення та витребування доказів, а також про застосування строків позовної давності.

06.06.2023 представником позивача подано клопотання про витребування доказів.

Ухвалою від 06.06.2023 задоволено клопотання про залучення до участі в справі третіх осіб - ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області та ОСОБА_3 .

Ухвалою від 06.06.2023 задоволено клопотання про витребування доказів.

28.06.2023 ГУ Держгеокадастру в Кіровоградській області було подано пояснення на позов.

29.06.2023 представником відповідача подано клопотання про закриття провадження.

29.06.2023 представником позивача подано клопотання про відкладення розгляду справи.

29.06.2023 представником відповідача подано клопотання про надання додаткового строку для подання доказів та приєднання до матеріалів справи письмових доказів.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.08.2023 головуючим суддею для розгляду даної справи визначено суддю Венгрина М.В.

Ухвалою від 11.08.2023 прийнято до свого провадження дану справу, призначено підготовче судове засідання.

24.08.2023 відповідачем подано клопотання про відкладення розгляду справи.

25.08.2023 представником відповідача ОСОБА_11 подано клопотання про вступ у справу, як представника.

Ухвалою від 25.08.2023 клопотання відповідача про відкладення підготовчого судового засідання задоволено.

12.09.2023 представником позивача подано клапотання про забезпечення позову, яке задоволено ухвалою суду від 15.09.2023.

22.09.2023 представником відповідача подано клопотання про долучення доказів.

09.10.2023 представником відповідача подано клопотання про витребування доказів та заяву щодо неприпустимості порушення гарантій ст. 1 Першого протоколу до Європейської Конвенції з прав людини та втручання у право мирного володіння своїм майном. Крім того, подано клопотання про проверення судового засідання 11.10.2023 за відсутності відповідача та його представника.

11.10.2023 предстаником позивача подано заяву про проведення підготовчого судового засідання за відсутності позивача та його представника, а також клопотання про приєднання до матеріалів справи письмових доказів.

Ухвалою від 11.10.2023 клопотання представника позивача про приєднання письмових доказів та клопотання представника відповідача про долучення та витребування доказів задоволені, підготовче судове засідання відкладено.

07.11.2023 від представника відповідача надійшла заява про зупинення провадження у справі.

08.11.2023 представником відповідача подано клопотання про проведення підготовчого засідання за відсутності відповідача та його представниката, підтримує клопотання про зупинення провадження у справі.

09.11.2023 представником позивача подано заяву про проведення підготовчого засідання за відсутності позивача та його представника, закриття підготовче провадження у справі, відмову в задоволенні клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі.

Ухвалою від 09.11.2023 відмовлено в задоволенні клдопотання представнка відповідача про зупинення провадження у справі, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Суд заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги ст. 6 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод, згідно якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків, суд вважає, що справу слід вирішити в межах наявних письмових доказів, які містяться у матеріалах справи та на підставі пояснень позивача. Слід зазначити, що дотримуючись принципів змагальності та диспозитивності судового процесу, оцінивши докази з точки зору належності, допустимості та достатності, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, до суду може звернутись кожна особа за захистом своїх порушених прав, а також інтересах інших осіб у випадках встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 76, ч. 1, 2 ст. 77, ч. 2 ст. 78, ч. 1 ст. 95 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини справи, які за законом можуть бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 6 ст. 81, ч. 1 ст. 89 ЦПК України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування

Згідно Державного акту на права постійного користування землею серії КР від 01 серпня 2001 року ОСОБА_4 надано у постійне користування земельна ділянка площею 30,3 га, з них ріллі 15 га, кормових угідь 15,3 га. Земельна ділянка розташована на території Котовської сільської ради. Землю надано для ведення селянського (фермерського) господарства. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 64. Земельна ділянка складається з чотирьох ділянок: Ділянка № 1 6,8 га, Ділянка № 2 2,6 га, АДРЕСА_1 5,9 га (Т. 1 а.с. 15-16).

З виписки з ЄДРПОУ щодо ФГ «Юлія» вбачається, що таке зареєстроване 22.10.2021 (Т. 1 а.с. 17-18).

Згідно копії Статуту фермерського господарства «Юлія», затвердженого 22 лютого 2005 року головою фермерського господарства «Юлія», протокол №2, зареєстрованого Гайворонською райдержадміністрацією 27.02.2005 року засновником господарства є ОСОБА_4 (пункт 1.2 Статуту). Господарство є юридичною особою (п.3.1 Статуту). Статутний фонд Господарства складає 5000 гривень. Члени Господарства є власниками майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не передбачено угодою між ними (п. 4.1, 4.2 Статуту). До земель Господарства належать земельні ділянки, отримані (придбані) засновником Господарства у власність, у постійне користування та надані господарству в оренду. В користуванні Господарства знаходиться земельна ділянка площею 30,3 га, яка розташована на території Котовської сільської ради (Державний акт на право постійного користування землею №64 від 1 серпня 2001 року) (п. 5.1 Статуту) (Т. 1 а.с. 19-26).

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_5 (Т. 1 а.с. 13).

Відповідно до Протоколу № 1 загальних зборів членів ФГ Юлія від 29.01.2016 виключено з складу засновників ФГ Юлія ОСОБА_4 , та зі складу членів ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ; обрано головою ФГ Юлія Плахотнюка Олександра Сергійовича та доручено йому зареєструвати статут ФГ Юлія в новій редакції (Т. 1 а.с. 50).

Згідно копії свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Гайворонської районної державної нотаріальної контори Кіровоградської області Ковбасюк Н.Ю., спадкоємцями майна ОСОБА_4 , 1972 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 є: його син ОСОБА_1 на 1/3 частку у спадщині; донька ОСОБА_5 на 1/3 частку у спадщині; донька ОСОБА_6 . Спадщина, на яку видане це свідоцтво, складається з: внеску до статутного фонду ФГ «Юлія», ідентифікаційний код юридичної особи 31609271, с. Котовка Гайворонського району Кіровоградської області розміром 5000 грн, що належить спадкодавцеві на підставі Витягу з Єдиного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, Гайворонського управління юстиції 14.12.2015 року, номер витягу 21528188 (Т. 1 а.с. 14).

09.01.2016 загальними зборами ФГ «Юлія» затверджено Статут фермерського господарства «Юлія» (нова редакція) (Т. 1 а.с. 113-119).

27.02.2023 загальними зборами ФГ «Юлія» затверджено Статут фермерського господарства «Юлія» (нова редакція) (Т. 1 а.с. 73-79).

Згідно довідки Покровської сільської ради Гайворонського району Кіровоградської області від 25.01.2017 № 67 ФГ «Юлія» на території Покровської сільської ради користується земельними ділянками в кількості: всього землі 30,3 га; фермерські землі 30,3 га; в т.ч. орні 15 га; пасовища 15,3 га (Т. 1 а.с. 27).

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № довідки 239585061 від 31.12.2020 щодо суб`єкта ОСОБА_2 , останній є власником земельної ділянки площею 2,0 га, кадастровий номер 3521182800:02:000:2120, адреса: Кіровоградська область Гайворонський р., с/рада, Покровська, дата державної реєстрації права власності - 28.03.2020 (Т. 1 а.с. 51-72).

З відомостей про земельну ділянку з кадастровим номером 3521182800:02:000:2120 станом на 16.12.2021 її нормативна грошова оцінка становить 62158,09 грн (Т. 1 а.с. 83).

З витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку щодо земельної ділянки кадастровий номер 3521182800:02:000:2120 від 12.11.2020 вбачається, що така площею 2 га, розташована на території Покровської сільської ради Гайворонського району Кіровоградської області, власником є ОСОБА_2 , дата державної реєстрації земельної ділянки 05.03.2020 (Т. 1 а.с. 80-82).

Згідно Договору купівлі-продажу укладеного 28.03.2020 між ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) - Продавець продав та передав, а Покупець купив та прийняв у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га за кадастровим номером 3521182800:02:000:2120, яка розташована на території Покровської сільської ради Гайворонського району Кіровоградської області. Земельна ділянка, яка відчужується, належить Продавцю на підставі Наказу №11-4274/14-20-СГ, виданого Головним управлінням Держгеокадастру у Кіровоградській області 18.03.2020 (Т. 1 а.с. 110-111, 123-124).

З Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 30.03.2020 вбачається, що власником земельної ділянки площею 2,0 га, кадастровий номер 3521182800:02:000:2120 є ОСОБА_2 , дата та час державної реєстрації 28.03.2020 (Т. 1 а.с. 112).

З Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 20.03.2020 вбачається, що власником земельної ділянки площею 2,0 га, кадастровий номер 3521182800:02:000:2120 був ОСОБА_3 , дата та час державної реєстрації 18.03.2020 (Т. 1 а.с. 125).

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 18.03.2020 №11-4274/14-20-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» - затверджено «Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам України (згідно додатку до завдання на виконання робіт) для ведення особистого селянського господарства загальною площею 14,0 га, які розташовані за межами населеного пункту на території Покровської сільської ради Гайворонського району Кіровоградської області. Пунктом 2 Наказу надано ОСОБА_3 у власність земельну ділянку площею 2,0 га, в тому числі: рілля площею 2,0 га (кадастровий номер 3521182800:02:000:2120) із земель сільськогосподарського призначення державної власності без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Покровської сільської ради Гайворонського району Кіровоградської області (Т. 1 а.с. 126).

Згідно довідки від 26.03.2020 № 222/108-20 виданої відділом у Гайворонському районі ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області земельна ділянка з кадастровим номером 3521182800:02:000:2120, що належить ОСОБА_3 не є виділеною в натурі земельною часткою (паєм) та не підлягає під мораторій на відчуження (Т. 1 а.с. 127).

Відповідно до листа ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області від 27.04.2023 № 31-11-0.6-1412/2-23 відповідно до розпорядження голови Гайворонської РДА від 14.11.2013 № 307-р затверджено результати інвентаризації в результаті чого було сформовано земельну ділянку з кадастровим номером 3521182800:02:000:2028 площею 15,1897 га та віднесено до земель запасу. Наказами Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 18.03.2020, зокрема №11-4274/14-20-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» затверджено проект землеустрою для відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства, зокрема земельну ділянку № 3521182800:02:000:2120 ОСОБА_3 площею 2 га. Наказ є законним та чинним (Т. 1 а.с. 189-190).

Згідно Висновку експерта № 8-08/2023 за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи на замовлення учасника справи №385/51523 від 25.08.2023 виконаного судовим експертом Комашко Р. В. на замовлення позивача: Спірна земельна ділянка з кадастровим номером: 3521182800:02:000:2120, площею 2,0 та, яка розташована на території Покровської (Котовської) сільської ради Голованівського району Кіровоградської області, утворилася внаслідок поділу земельної ділянки кадастровий номер: 3521182800:02:000:2028 площею 15,1897 га, яка розташована на території Покровської (Котовської) сільської ради Голованівського району Кіровоградської області. Виходячи з того, що по всіх параметрах, а саме: площі, периметру, конфігурації, геометричних розмірах меж, розташування земельних ділянок, дослідженням встановлено значний відсоток схожості, зроблено висновок, що ділянка № НОМЕР_3 площею 15 га, яка згідно плану зовнішніх меж землекористування, який розташований на зворотній частині Державного акту на право постійного користування землею виданого від 01.08.2001 року на ім`я ОСОБА_4 та архівна земельна ділянка кадастровий номер: 3521182800:02:000:2028, яка розташована на території Покровської (Котовської) сільської ради найбільш вірогідно є однією і тією ж земельною ділянкою (Т. 2 а.с. 135-150).

Отже на час надання засновнику ФГ «Юлія» ОСОБА_4 права постійного користування земельною ділянкою діяв Земельний кодекс Української РСР від 18 грудня 1990 року, який у відповідній редакції передбачав наступне регулювання відносин щодо права постійного користування земельною ділянкою.

Так постійним визнавалося землекористування без заздалегідь установленого строку (частина друга статті 7 зазначеного кодексу (тут і далі - у редакції, чинній на час надання земельної ділянки засновникові). Право постійного користування землею посвідчували державні акти. Їх видавали та реєстрували сільські, селищні, міські, районні Ради народних депутатів (частина перша статті 23 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року).

Громадянам України, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, земельні ділянки передавалися у власність або надавалися в користування, в тому числі на умовах оренди, включаючи присадибний наділ (частина перша статті 50 вказаного кодексу). Землю у постійне користування надавали Ради народних депутатів, зокрема і для ведення громадянами України селянського (фермерського) господарства (пункт 1 частини п`ятої статті 7 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року).

Громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздив з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подавали до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписував голова створюваного селянського (фермерського) господарства. У заяві зазначали: бажані розмір і місце розташування ділянки, кількість членів селянського (фермерського) господарства, повідомляли про їх досвід роботи в сільському господарстві та наявність кваліфікації або спеціальної підготовки. Можливими були також інші обґрунтування щодо виділення земельної ділянки (частини перша та друга статті 51 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року).

Право користування земельною ділянкою чи її частиною припинялося, зокрема, у разі припинення діяльності селянського (фермерського) господарства (пункт 3 частини першої статті 27 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року).

На час заснування ФГ «Юлія» відносини, пов`язані зі створенням і діяльністю селянських (фермерських) господарств, регулював Закон № 2009-XII, приписи якого були спеціальними до відповідних приписів інших Законів України, зокрема і до ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року.

Селянське (фермерське) господарство було формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Інтереси селянського (фермерського) господарства перед підприємствами, установами та організаціями, окремими громадянами представляв голова господарства. На його ім`я видавався Державний акт на право приватної власності на землю або Державний акт на право постійного користування землею; з головою селянського (фермерського) господарства укладався договір на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, складалися інші документи відповідно до законодавства України (частини перша, четверта та п`ята статті 2 Закону № 2009-XII).

Право на створення селянського (фермерського) господарства мав кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку, виявив таке бажання, мав документи, що підтверджують його здатність займатися сільським господарством, і пройшов конкурсний відбір. Першочергове право на створення селянського (фермерського) господарства надавалося громадянам, які проживали в сільській місцевості і мали необхідну кваліфікацію або досвід роботи в сільському господарстві (частина перша статті 4 Закону № 2009-XII).

Земельні ділянки громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства передавалися у приватну власність і надавалися в користування, в тому числі на умовах оренди. У постійне користування земля надавалася громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства із земель, що перебували у державній власності. У тимчасове користування земельні ділянки надавалися, зокрема, із земель запасу, а також могли надаватися із земель лісового та водного фондів (частина друга статті 4 Закону № 2009-XII).

Громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування, в тому числі в оренду, подавали до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, підписану головою створюваного селянського (фермерського) господарства. У заяві зазначали: бажані розмір і місце розташування ділянки, кількість членів селянського (фермерського) господарства, документально підтверджували їх досвід роботи в сільському господарстві та наявність кваліфікації або спеціальної підготовки, обґрунтування щодо розмірів земельної ділянки і перспектив діяльності селянського (фермерського) господарства (частина перша статті 5 Закону № 2009-XII).

Після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягало у 30-денний строк державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) й одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набувало статусу юридичної особи, одержувало печатку з його найменуванням і адресою, відкривало розрахунковий та інші рахунки в установах банку, вступало у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнавалося державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону (частини перша та друга статті 9 Закону № 2009-XII).

Діяльність селянського (фермерського) господарства припиняється у разі припинення права власності на землю, права користування земельною ділянкою у випадках, передбачених статтями 27 і 28 Земельного кодексу України (пункт 2 частини першої статті 29 Закону № 2009-XII).

За змістом наведених приписів на час створення ФГ «Юлія» можливість реалізації права на створення селянського (фермерського) господарства була підпорядкована фактичному одержанню громадянином, зокрема, права постійного користування земельною ділянкою для ведення такого господарства. Наявність у засновника визначеного законом права на земельну ділянку була однією з умов державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи. Більше того, право користування земельною ділянкою мало припинятися з припиненням діяльності селянського (фермерського) господарства (пункт 3 частини першої статті 27 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року), а припинення права користування земельною ділянкою мало наслідком припинення діяльності цього господарства (пункт 2 частини першої статті 29 Закону № 2009-XII).

Враховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки інакше, ніж за її цільовим призначенням (пункт 1 частини першої статті 40 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року), а також юридичні наслідки її використання не за цільовим призначенням (пункт 7 частини першої статті 27, частина друга статті 29, частина перша статті 88 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року), надана громадянину у встановленому порядку для ведення селянського (фермерського) господарства земельна ділянка за її правовим режимом була та є такою, яку слід використовувати виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб цього громадянина.

Передбачені законом особливості надання фізичній особі земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства підтверджують те, що таку ділянку можна було безоплатно отримати лише для створення відповідного господарства, після чого її використання можливе було тільки для ведення селянського (фермерського) господарства, тобто для вироблення, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції (частина перша статті 2 Закону № 2009-XII). Таку діяльність здійснює саме селянське (фермерське) господарство, а не його засновник. Іншими словами, після набуття засновником селянського (фермерського) господарства права постійного користування земельною ділянкою для ведення такого господарства та проведення державної реєстрації останнього постійним користувачем зазначеної ділянки стає селянське (фермерське) господарство.

Враховуючи наведене, з моменту створення ФГ «Юлія» відбулася фактична заміна постійного землекористувача, і обов`язки останнього перейшли до селянського (фермерського) господарства з дня його державної реєстрації. Державна реєстрація права постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства за його засновником не змінює вказаний висновок, оскільки після державної реєстрації такого господарства саме воно як суб`єкт підприємницької діяльності могло використовувати відповідну ділянку за її цільовим призначенням, тобто бути постійним користувачем. Відповідно з часу державної реєстрації цього господарства воно повноважне зареєструвати за собою право постійного користування земельною ділянкою, яку раніше для ведення селянського (фермерського) господарства отримав його засновник. Вказане узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, сформульованими у постанові від 10 квітня 2019 року (пункти 23-29) й ухвалі від 13 листопада 2019 року (пункти 17-18) у справі № 275/82/18, а також у постанові від 1 квітня 2020 року у справі № 320/5724/17 (пункти 6.24-6.29) щодо належності права на продовження договірних відносин з користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства саме такому господарству, а не його засновникові.

01 січня 2002 року набрав чинності ЗК України від 25 жовтня 2001 року, згідно з частиною першою статті 92 якого право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Вичерпний перелік осіб, які могли набувати земельні ділянки у постійне користування, був визначений у частині другій статті 92 ЗК України від 25 жовтня 2001 року. Фермерські господарства та фізичні особи до вказаного переліку не належали. Але у пункті 6 розділу Х «Перехідні положення» зазначеного кодексу було передбачено, що громадяни та юридичні особи, які вже мали у постійному користуванні земельні ділянки, не могли мати їх на такому праві та повинні були у визначений строк переоформити право власності або право оренди на них відповідно до встановленого порядку. При переоформленні права постійного користування земельними ділянками, наданими для ведення селянських (фермерських) господарств, у довгострокову оренду її строк мав визначатися відповідно до закону.

22 вересня 2005 року Конституційний Суд України ухвалив рішення № 5-рп/2005, згідно з яким визнав неконституційним пункт 6 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України від 25 жовтня 2001 року щодо обов`язку переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або на право оренди. Конституційний Суд України вказав, що немає підстав визнавати неконституційною статтю 92 ЗК України від 25 жовтня 2001 року, оскільки використання у ній терміну «набувають» (який означає «ставати власником чого-небудь, здобувати що-небудь») вказує на те, що ця стаття не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте в установлених законодавством випадках станом на 1 січня 2002 року до його переоформлення (абзац 11 пункту 5.3 мотивувальної частини вказаного рішення).

Отже, право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку до 1 січня 2002 року, не втрачається внаслідок його непереоформлення користувачем, який за ЗК України від 25 жовтня 2001 року не є суб`єктом такого права. Право постійного користування земельною ділянкою зберігається за таким користувачем до приведення прав і обов`язків щодо вказаної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства (див. аналогічний висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 663/1738/16-ц (реєстровий номер 85174518)), чим спростовується аргумент відповідача щодо відсутності права на земельну ділянку в ФГ «Юлія» через непроведення реєстрації такого.

Тому право постійного користування земельною ділянкою, яке від засновника перейшло до ФГ «Юлія», не припинилося ані через зміни у земельному законодавстві, ані через смерть засновника.

Такий висновок суду узгоджується з висновоком щодо застосування норм права викладеним в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 в справі № 179/1043/16-ц.

За таких обставин суду необхідно з`ясувати чи спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3521182800:02:000:2120 входить, утворилася чи є частиною земельної ділянки яка перебуває у постійному користуванні ФГ «Юлія» відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії КР від 01 серпня 2001 року.

Сторона позивача на підтвердження того, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3521182800:02:000:2120 утворилась внаслідок поділу ділянки № НОМЕР_3 площею 15 га, яка згідно плану зовнішніх меж землекористування, який розташований на зворотній частині Державного акту на право постійного користування землею виданого від 01.08.2001 на ім`я ОСОБА_4 , наддав висновок експерта № 8-08/2023 від 25.08.2023.

Надаючи оцінку згаданому висновку експерта суд зазначає що такий проведений на замовлення сторони позивача, що відповідає положенням ЦПК України, експертом, який попереджений про кримінальну відповідальність.За результатами проведеного дослідження, експертом зробив висновок:

Шляхом співставлення координат поворотних точок меж завіреної копії Поземельної книги на земельну ділянку кадастровий номер 3521182800:02:000:2028 відкритої 22.10.2013 та копії Поземельної книги на земельну ділянку кадастровий номер 3521182800:02:000:2120 відкритої 05.03.2020 в програмному комплексі «AutoCAD» встановлено, що земельна ділянка кадастровий номер 3521182800:02:000:2120 площею 2,0 га повністю накладається на земельну ділянку кадастровий номер 3521182800:02:000:2028 площею 15,1897 га та є її частиною; Проектом землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам України для ведення особистого селянського господарства загальною площею 14,000 га, які розташовані за межами населеного пункту на території Покровської сільської ради Гайворонського району Кіровоградської області передбачено утворення земельних ділянок в тому числі і площею 2,0 га, що надавалась ОСОБА_3 , шляхом поділу земельної ділянки кадастровий номер 3521182800:02:000:2028 площею 15,1897 га. Виходячи із вищевказаного зроблено висновок, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером: 3521182800:02:000:2120, площею 2,0 га, яка розташована на території Покровської (Котовської) сільської ради Голованівського району Кіровоградської області, утворилася внаслідок поділу земельної ділянки кадастровий номер: 3521182800:02:000:2028 площею 15,1897 га, яка розташована на території Покровської (Котовської) сільської ради Голованівського району Кіровоградської області.

Обидві земельні ділянки знаходяться на території Котовської сільської ради та межують із землями Котовської сільської ради; Ділянки схожі по розташуванню та знаходяться в північно-західній частині земель Котовської сільської; Конфігурація земельних ділянок має форму паралелограма із двома рівними сторонами і двома із зміщеннями, що відображені додатковими точками на межах, які в обох земельних ділянок мають схожу конфігурацією; Розміри меж є схожими від 96,1% до 99,3%, а в середньому по всіх межах схожість становить 98,15%; Периметр ділянок має схожість 99,9%; Площа земельних ділянок має схожість 98,8%; При аналізі кадастрового поділу діючих та архівних земельних ділянок Котовської сільської ради, не виявлено жодної іншої схожої ділянки, яка існує в межах земель даної сільської ради…

Виходячи з того, що по всіх параметрах земельних ділянок, а саме: конфігурації, площі, периметру, геометричних розмірах меж, розташування, дослідженням встановлено значний відсоток схожості, зроблено висновок, що ділянка № НОМЕР_3 площею 15 га, яка згідно плану зовнішніх меж землекористування, який розташований на зворотній частині Державного акту на право постійного користування землею виданого від 01.08.2001 на ім`я ОСОБА_4 та архівна земельна ділянка кадастровий номер 3521182800:02:000:2028, яка розташована на території Покровської (Котовської) сільської ради найбільш вірогідно є однією і тією ж земельною ділянкою.

За таких обставин, суд доходить висновку, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3521182800:02:000:2120 утворилась внаслідок поділу ділянки № НОМЕР_3 площею 15 га, яка, згідно плану зовнішніх меж землекористування, який розташований на зворотній частині Державного акту на право постійного користування землею виданого від 01.08.2001 на ім`я ОСОБА_4 , та яка перебуває в постійному користуванні ФГ «Юлія».

Суд зазначає, що оскільки експерт покликається на те, що схожість земельних ділянок складає більше 96-98 % та, що при аналізі кадастрового поділу діючих та архівних земельних ділянок Котовської сільської ради, не виявлено жодної іншої схожої ділянки, яка існує в межах земель даної сільської ради, то такий висновок не є ймовірним, а категоричним та таким, що може бути покладений в основу судового рішення.

Отже, Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області наказом від 18.03.2020 №11-4274/14-20-СГ передало у власність ОСОБА_3 спірну земельну ділянку з кадастровим номером 3521182800:02:000:2120, яка перебувала у постійному користуванні ФГ «Юлія», як частина земельної ділянки № 3 розміром 15 га згідно Державного акту на право постійного користування землею № 64 від 01.08.2001.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з приписами частини четвертої статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно до частини першої статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Стаття 22 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року № 561-XII (чинного на час видачі державного акта) встановлювала, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 вказав, що стаття 92 ЗК України не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках. Раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними та підлягають заміні у разі добровільного звернення осіб (Постанова Кабінету Міністрів від 2 квітня 2002 року № 449 (чинна до 23 липня 2013 року).

Таким чином, право постійного користування земельною ділянкою, набуте особою у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не підлягає обов`язковій заміні.

Разом із тим, відповідно до статті 141 ЗК України, підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

За приписами статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Отже, право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 названого Кодексу, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Так у постанові від 05.11.2019 по справі №906/392/18 Велика Палата Верховного Суду вказує, що громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм в установлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, встановлених законом. Така позиція відповідає висновку, викладеному в Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

У постанові від 20 січня 2021 року у справі № 9901/258/20 Велика Палата Верховного Суду вказала, що гарантоване ст.55Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 березня 2021 року у справі № 372/2876/17 зазначено: «Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтвердженого належними доказами факту порушення (невизнання або оспорювання) цього права на земельну ділянку».

Судом встановлено, що саме ФГ «Юлія» є землекористувачем земельної ділянки згідно з Державним актом серії КР від 01.08.2001.

Відповідно до копії Державного акту на право постійного користування землею серії КР, виданий ОСОБА_4 Гайворонською районною радою 01 серпня 2001 року та зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 64, а також Статуту заснованого ОСОБА_4 ФГ «Юлія» у редакції 2005 року згідно з п. 5.1 якого до земель господарства належать земельні ділянки отримані засновником господарства у власність, постійне користування та оренду, зокрема в користуванні господарства перебуває земельна ділянка площею 30,3 га на території Котовської сільської ради, право на яку підтверджено державним актом на постійне користування земельною ділянкою від 01 серпня 2001 року № 64.

Хоча вказана редакція статуту ФГ «Юлія» затверджена та зареєстрована у лютому 2005 року, з наявної у справі копії виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 02 лютого 2016 року вбачається, що датою державної реєстрації ФГ «Юлія» є 22 жовтня 2001 року, а запис у ЄДР про його реєстрацію цієї здійснено пізніше - 27 лютого 2005 року.

При цьому згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» № 2009-XII, чинного до 29 липня 2003 року, наявність статуту у селянського (фермерського) господарства не була обов`язковою.

Згідно з ч. 2 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Таким чином ОСОБА_4 заснував ФГ «Юлія» менш ніж через три місяці після надання йому для цієї мети у постійне користування земельної ділянки площею 30,3 га.

Нормами ст.7ЗК України у редакції Закону № 561-ХІІ від 18 грудня 1990 року зі змінами, який був чинним до 31 грудня 2001 року, передбачали, зокрема, що користування землею може бути постійним або тимчасовим; постійним визнається користування без заздалегідь установленого строку; у постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності громадянами України для ведення селянського (фермерського) господарства.

Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів (ч. 1 ст.23ЗК України у редакції Закону № 561-ХІІ від 18 грудня 1990 року).

На час заснування ФГ «Юлія», тобто станом на 22 жовтня 2001 року, відносини, пов`язані зі створенням і діяльністю селянських (фермерських) господарств були унормовані Законом України «Про селянське (фермерське) господарство» № 2009-XII, приписи якого були спеціальними до відповідних приписів інших Законів України, зокрема і до чинного на той час ЗК України.

Селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Інтереси селянського (фермерського) господарства перед підприємствами, установами та організаціями, окремими громадянами представляє голова господарства. На його ім`я видається відповідно Державний акт на право приватної власності на землю або Державний акт на право постійного користування землею (ч. 1, ч. 4, ч. 5 ст. 2 Закону № 2009-XII).

Земельні ділянки громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства передаються у приватну власність і надаються в користування, в тому числі на умовах оренди. У постійне користування земля надаються громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства із земель, що перебували у державній власності (ч. 2 ст. 4 Закону № 2009-XII).

Для ведення селянського (фермерського) господарства можуть передаватися у приватну власність або надаватися у користування земельні ділянки, розмір яких не повинен перевищувати 50 гектарів ріллі і 100 гектарів усіх земель. Конкретні розміри земельних ділянок громадян, які ведуть селянське (фермерське) господарство, у межах норм, передбачених частиною першою цієї статті, визначають, зокрема, районні Ради народних депутатів диференційовано, з урахуванням регіональних особливостей, спеціалізації та можливостей ефективного використання наданих земель (ч. 1, ч. 2 Закону № 2009-XII).

Після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний строк державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Для державної реєстрації селянського (фермерського) господарства до відповідної Ради народних депутатів подається заява, статут, якщо це необхідно для створення організаційної форми підприємства, список осіб, які виявили бажання створити його (із зазначенням прізвища, імені та по батькові голови), і документи про внесення плати за державну реєстрацію. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) й одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи, одержувало печатку з його найменуванням і адресою, відкриває розрахунковий та інші рахунки в установах банку, вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону (ч. 1, ч. 2 ст. 9 Закону № 2009-XII).

Діяльність селянського (фермерського) господарства припиняється у разі припинення права власності на землю, права користування земельною ділянкою у випадках, передбачених статями 27 і 28Земельного кодексуУкраїни (п. 2 ч. 1 ст. 29 Закону № 2009-XII).

Право користування земельною ділянкою чи її частиною припинялося, зокрема, у разі припинення діяльності селянського (фермерського) господарства (п. 3 ч. 1 ст.27ЗК України у редакції Закону № 561-ХІІ від 18 грудня 1990 року).

Слід вказати на Рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року у справі № 5-рп/2005 визнано неконституційним п. 6 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України від 25 жовтня 2001 року щодо обов`язку переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або на право оренди. При цьому Конституційний Суд України вказав, що немає підстав визнавати неконституційною ст. 92 ЗК України від 25 жовтня 2001 року, оскільки використання у ній терміна «набувають» (який означає «ставати власником чого-небудь, здобувати що-небудь») вказує на те, що ця стаття не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте в установлених законодавством випадках станом на 1 січня 2002 року до його переоформлення (абз. 11 п. 5.3 мотивувальної частини вказаного рішення).

Положеннями ст. 149 ЗК України регулюється порядок вилучення земельних ділянок із постійного користування. Так,

«1. Земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом.

2. Вилучення земельних ділянок проводиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень. […]

5. Районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності (крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті), які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для:

а) сільськогосподарського використання […]

10. У разі незгоди землекористувача з вилученням земельної ділянки питання вирішується в судовому порядку».

Всупереч вказаним нормам ЗК України відповідач та треті особи у справі не надали суду доказів того, що уповноважений орган прийняв рішення за згодою ФГ «Юлія», як постійного землекористувача, про вилучення у нього земельної ділянки, яка згодом передана у власність ОСОБА_2 або суд ухвалив відповідне рішення.

Таким чином, Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, приймаючи наказ від 18.03.2020 №11-4274/14-20-СГ«Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» розпорядилася земельною ділянкою, яка перебувала у постійному користуванні ФГ «Юлія», при чому таке є безстроковим та набуте згідно з державним актом, а отже, без належних на те законодавчо встановлених підстав втрутилось управо позивачана мирневолодіння йогомайном,яким єземельна ділянка,надана йомуу постійне(безстрокове)користування дляздійснення йогодіяльності та фактично припинило право постійного користування земельною ділянкою фермерського господарства.

Щодо належності обраного способу захисту слід зазначити про те, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).

Позов у цій справі поданий у зв`язку з незаконним, на думку позивача, заволодінням земельною ділянкою, що перебувала у його користуванні, відповідачем.

Набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Таким чином, належним відповідачем за позовом про витребування від (стягнення з) особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України) (п. 146,147 постанови ВП ВС від 23.11.2021 року по справі №359/3373/16-ц).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Крім того, у п. 109 Постанови ВП ВС від 23.11.2021 року по справі №359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду знову звертає увагу, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (провадження № 12-95гс19, пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 35), від 01 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19, пункт 52)). Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена,. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - «суд знає закони» (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19, пункт 50), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19, пункт 84), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 101) та інші). Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення.

Наведеним спростовуються аргументи відповідача та третьої особи ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області про неналежний спосіб захисту та необхідність відмови в позові у зв`язку з тим, що позивач не оспорював Наказ Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 18.03.2020 року №11-4274/14-20-СГ та такий не скасовано.

Крім того, на думку суду податкова декларація платника єдиного податку, інша статистична звітність, зокрема повідомлення ФГ «Юлія» про об`єкти оподаткування, не являються документами, що підтверджують факт чи право користування земельною ділянкою, а є лише частиною податкового обліку підприємства тому суд вважає неналежними відповідні докази подані позивачем.

Суд не погоджується з позицією відповідача про те, що в даному випадку відсутні всі необхідні умови для витребування майна у добросовісного набувача оскільки ОСОБА_3 був законним власником спірної ділянки та мав право її відчужити, так як це суперечить висновкам суду про те, що підстав для будь якого вилучення земельної ділянки у ФГ «Юлія» не було.

Посилання відповідача на ту обставину, що статут ФГ «Юлія» у редакції 2016 року, на відміну від попередньої редакції статуту 2005 року, не містить умов про право постійного користування земельною ділянкою площею 30,3 га на території Котовської сільської ради згідно з державним актом на постійне користування земельною ділянкою від 01 серпня 2001 року № 64, не дає підстав вважати, що відповідне право позивача припинилося так, як чинним на той час законодавством (Закон України «Про фермерське господарство», ст. 141, 143. 149 ЗК України) не було передбачено припинення права фермерського господарства користування земельною ділянкою у зв`язку із внесенням змін до статутних документів.

Щодо твердження відповідача про те, що у позивача відсутнє будь-яке право на земельні ділянки загальною площею 30,3 га через нездійснення ним починаючи з 01 січня 2013 року державної реєстрації речового права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, суд цей аргумент до уваги не бере виходячи з того, що нездійснення з 01 січня 2013 року, тобто з дати набрання чинності закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України», державної реєстрації чинного на той час права ФГ «Юлія» на постійне користування вказаною земельною ділянкою 30,3 га не вказує на відсутність або припинення такого права так, як це право позивача виникло до набрання чинності вказаним Законом, зареєстроване відповідно до тогочасного законодавства і не припинилося у зв`язку з настанням цієї події.

Щодо аргументів відповідача про те, що віндикаційний позов може бути подано лише власником земельної ділянки, а не постійним користувачем, слід вказати на те, що Верховний Суд дотримується позиції про те, що при розгляді спорів про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння необхідно враховувати, що позивачем за таким позовом може бути лише власник майна, який на момент подання позову не володіє цим майном, а також особа, яка хоча і не є власником, але в якої майно перебувало у володінні за законом або договором, зокрема на підставі цивільно-правових договорів (зберігання, майнового найму тощо), в оперативному управлінні, на праві повного господарського відання, а також на інших підставах, встановлених законом (постанови Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 766/4410/17, 21 грудня 2022 року у справі № 522/8412/19). А отже суд відхиляє такий аргумент та доходить висновку про можливість обрання позивачем, як постійним користувачем такого способу захисту.

Враховуючи специфіку нерухомих речей в обороті, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі власникові або його законному користувачу. Останній на підставі норм ст. 388, 396 ЦК України має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

Також зауважує, що за обставинами справи, ОСОБА_3 , який набув право власності на спірну земельну ділянку 18.03.2020, на підставі Наказу ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області від 18.03.2020, який суд оцінив та визнав таким, що без належних на те законодавчо встановлених підстав порушив та фактично припинив право постійного користування земельною ділянкою фермерського господарства, відчужила таке 28.03.2020 на підставі договору купівлі-продажу. Придбавши спірну земельну ділянку за такий короткий термін після її першої реєстрації та оформлення права власності, відповідач не проявив розумну обачність, ознайомившись зі змістом документів, що підтверджують право власності на це майно, підстави його набуття, швидку перепродаж, вартість, і за необхідності отримавши правову допомогу, мав б зважити на такі обставини при укладенні правочину купівлі-продажу, а тому не можна вважати, що за таких обставин мало місце порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Також суд відхиляє аргументи представника відповідача про те, що задоволення позову спричинить оформлення реєстратором права власності на земельну ділянку за позивачем, якого в того не має. Слід зауважити, що судом в даній справі не вирішується питання визнання права власності. Покликання на правові позиці ВС не є релевантними до даних правовідносин.

Підсумовуючи зазначене, суд вважає, що позов підставний та підлягає задоволенню.

щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності

Відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності.

Так з матеріалів справи вбачається, що право приватної власності на спірну земельну ділянку було зареєстровано за ОСОБА_3 18.03.2020 у Державному реєстрі речових прав на підставі наказу № 11-4274/14-20-СГ, виданого ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області 18.03.2020. Надалі, на підставі договору купівлі-продажу № 460 від 28.03.2020 така була придбана відповідачем ОСОБА_2 .

Тобто, з часу внесення змін (вказання власника майна) до Державного реєстру речових прав 18.03.2020 позивач міг дізнатись про вибуття земельної ділянки з його постійного користування.

Даний позов надійшов до суду 28.03.2023.

Позивач своїх аргументів щодо того коли він дізнався про порушення свого права та щодо пропуску строку позовної давності, поновлення такого не навів. Вказав, що строк позовної давності до віндикаційного позову не застосовується.

З цим суд погодитись не може. На вимоги про витребування майна поширюються норми Цивільного кодексу України щодо загальної позовної давності. Зокрема в постанові КЦС ВС в справі № 351/1317/18 від 02.06.2021 містяться висновки щодо застосування строків загальної позовної давності при поданні віндикаційного позову.

Відповідно до статті 8Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, складовою частиною якого є правова визначеність, яка тісно пов`язана з позовною давністю.

Відповідно до ст.256ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За правилами ч. 3 та ч. 4 ст.267ЦПК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ч. 1ст. 257 ЦК України).

До позовних вимог про визнання недійсними договорів та витребування майна на підставі статей 203, 215, 387, 388 ЦК Українизастосовується загальна позовна давність у три роки.

Згідно з частиною першою статті 261ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» устатті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

У визначенні початку перебігу строку позовної давності має значення не лише встановлення, коли саме особа, яка звертається за захистом свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу, довідалася про порушення цього права або про особу, яка його порушила, а й коли ця особа об`єктивно могла дізнатися про порушення цього права або про особу, яка його порушила, тобто в даному випадку - з 19.03.2020 (наступний день після внесення даних про власника ОСОБА_3 ).

Обов`язок позивача довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, також випливає із загального правила, встановленогостаттею 81 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові ВП ВС від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16.

Позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право.

Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб`єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов`язаної особи.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 18 липня 2018 року у справі 504/1653/15-ц.

Разом з тим, Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»(із наступними змінами і доповненнями) установлено з 12.03.2020 до 31.10.2020 на всій території України карантин.Дію такого неодноразово продовжено та дія такого на території України завершена з 01.07.2023.

Законом України від 30.03.2020 №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID- 19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дї карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Зазначений Закон України від 30.03.2020 № 540-IX набрав чинності 02.04.2020.

Зважаючи на те, що сплив строку прозовної давності розпочався 19.03.2020, тобто останнім днем звернення до суду з позовом у межах строку позовної давності було 18.03.2023, а Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX щодо продовження строків позовної давності на час дії карантину набрав чинності 02 квітня 2020 року, з огляду на встановлений Кабінетом Міністрів України карантин з 12 березня 2020 року, строк позовної давності на момент звернення з позовом до суду не сплив та в суду відсутні підстави для застосування такого.

Правова позиція щодо застосування статті 257 ЦК України та пункту 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 06.05.2021 у справі № 903/323/20, від 31.05.2022 у справі № 926/1812/21, від 22.06.2022 у справі № 916/1157/21, 07.09.2022 у справі № 679/1136/21.

щодо заходів забезпечення позову

Ухвалою суду від 15.09.2023 задоволено заяву представника позивача Фермерського господарства «Юлія» про забезпечення позову, забезпечено позов шляхом заборони відповідачу ОСОБА_2 вчиняти дії по розпорядженню (в тому числі: зміну цільового призначення, поділ чи об`єднання, передачу у власність або в оренду, купівлі-продажу, дарування, міни, в тому числі продаж на земельних торгах (аукціоні)) земельною ділянкою сільськогосподарського призначення кадастровий номер 3521182800:02:000:2120, до завершення розгляду справи судом та набрання рішенням суду законної сили.

Згідно ч. 7 ст.158ЦПК України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

щодо судових витрат

Відповідно до частин 1, 2 статті 246 ЦПК України, якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Згідно з п. 5 ч. 7 ст. 265 ЦПК України у разі необхідності в резолютивній частині також вказується про призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати, дату, час і місце його проведення; строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру понесених нею судових витрат.

Враховуючи наведене, оскільки представником позивача до закінчення судових дебатів у справі подано заяву про, те що ним до суду буде подано, протягом п`яти днів з дня винесення рішення, докази понесених судових витрат по справі, а тому питання про судові витрати, понесені позивачем, слід вирішити після ухвалення рішення по суті позовних вимог, визначивши позивачу строк для подання доказів щодо розміру понесених ним судових витрат.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 89, 141, 259, 264, 265, 268, 273 ЦПК України, суд,-

ухвалив :

позов Фермерського господарства «Юлія» (місцезнаходження: 26324, с. Покровське, Голованівський район, Кіровоградська область, код ЄДРПОУ 31609271) до ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_6 ), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області (місцезнаходження: 25030, вул. Академіка Корольова, 26, м. Кропивницький, код ЄДРПОУ 39767636), ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_7 ) про витребування майна у добросовісного набувача задовольнити.

Витребувати у ОСОБА_2 земельну ділянку розміром 2,0 га, кадастровий номер 3521182800:02:000:2120, яка розташована на території Покровської (Котовської) сільської ради на користь Фермерського господарства «Юлія», код ЄДРПОУ 31609271.

В силу положень ч. 7 ст. 158 ЦПК України, заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Призначити судове засідання для вирішення питання про судові витрати Фермерського господарства «Юлія» на 20.12.2023 о 08 год 30 хв в приміщенні Гайворонського районного суду Кіровоградської області.

Визначити Фермерському господарству «Юлія» строк для подання доказів щодо розміру понесених ним судових витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, тобто до 13 грудня 2023 року включно.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 15.12.2023.

Суддя: М. В. Венгрин

Дата документу 08.12.2023