Рішення

від 16.11.2023 по справі 911/1482/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" листопада 2023 р. Справа № 911/1482/23

Господарський суд Київської області у складі судді Лутак Т.В., за участю секретаря судового засідання Дідик Є.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Релігійної громади Української Православної Церкви Парафії Блаж. Ксенії Петербурзької

до Білоцерківської міської ради Київської області

про визнання незаконним і скасування рішення

Представники:

від позивача: Іваницька О.П.

від відповідача: Корнієнко І.М.

Обставини справи:

Позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання незаконним та скасування рішення № 3815-39-VIII Білоцерківської міської ради Київської області від 27.04.2023 «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою Релігійній громаді Української Православної Церкви Парафії Блаж. Ксенії Петербурзької» на земельну ділянку з цільовим призначенням 03.04 для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій, площею 0,4409 га, з кадастровим номером: 3220484900:01:005:0065, яке виникло на підставі розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області № 392 від 09.08.2019.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що оспорюване рішення прийняте з порушенням процедури, норм чинного законодавства України, за неналежних підстав та порушує права позивача.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 05.06.2023 відкрито провадження у даній справі, розгляд справи у підготовчому засіданні призначено на 29.06.2023 та витребувано у сторін певні документи.

20.06.2023 до Господарського суду Київської області від відповідача надійшов відзив № 1740/01-07 від 15.06.2023 (вх. № 12091/23 від 20.06.2023) на позовну заяву, у якому він заперечує проти задоволення позову.

До Господарського суду Київської області від позивача надійшла відповідь б/н від 26.06.2023 (вх. № 12499/23 від 27.06.2023) на відзив відповідача на позовну заяву.

У судовому засіданні 29.06.2023 судом оголошено перерву до 24.07.2023.

06.07.2023 до Господарського суду Київської області від відповідача надійшли заперечення № 1938/01-13 від 04.07.2023 (вх. № 13047/23 від 06.07.2023) на відповідь позивача на відзив на позовну заяву.

До Господарського суду Київської області від позивача надійшли письмові пояснення б/н від 21.07.2023 (вх. № 14147/23 від 24.07.2023) та документи по справі.

У судовому засіданні 24.07.2023 судом продовжено строк підготовчого провадження у даній справі на тридцять днів та оголошено перерву до 04.09.2023.

Проте, судове засідання, призначене на 04.09.2023, не відбулося, у зв`язку з чим ухвалою Господарського суду Київської області від 11.08.2023 призначено розгляд даної справи у підготовчому засіданні на 18.09.2023.

У судовому засіданні 18.09.2023 судом оголошено перерву до 19.10.2023.

18.10.2023 та 19.10.2023 до Господарського суду Київської області від позивача надійшли клопотання б/н від 18.10.2023 (вх. № 3736/23 від 18.10.2023) і заява б/н від 19.10.2023 (вх. № 19843/23 від 19.10.2023) про приєднання до матеріалів справи доказів.

До Господарського суду Київської області від відповідача надійшло клопотання б/н б/д (вх. № 19844/23 від 19.10.2023) про долучення доказів до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 19.10.2023 закрито підготовче провадження у даній справі та призначено справу до розгляду по суті у судовому засіданні на 16.11.2023.

Присутній у судовому засіданні 16.11.2023 представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд їх задовольнити з підстав викладених у позові.

Представник відповідача у судовому засіданні 16.11.2023 заперечив проти задоволення позову з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

У судовому засіданні 16.11.2023, відповідно до ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

18.05.2018 Білоцерківською районною державною адміністрацією Київської області прийнято розпорядження № 244 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі для передачі в постійне користування Релігійній громаді Української Православної Церкви Парафії Блаженної Ксенії Петербурзької в адміністративних межах Піщанської сільської ради», яким, відповідно статей 17, 92, 122, 123 Земельного кодексу України, законів України «Про землеустрій», «Про місцеві державні адміністрації», розглянувши клопотання керівника Релігійної громади Української Православної Церкви Парафії Блаж. Ксенії Петербурзької від 26.04.2018, вирішено: затвердити технічну документацію із землеустрою, розроблену фізичною особою-підприємцем Харитончук Аллою Євгенівною, Релігійній громаді Української Православної Церкви Парафії Блаженної Ксенії Петербурзької (код ЄДРПОУ 26426446) на земельну ділянку загальною площею 0,8818 га (кадастровий номер 3220484900:01:005:0100) в адміністративних межах Піщанської сільської ради Білоцерківського району Київської області; надати у постійне користування земельну діяльну Релігійній громаді Української Православної Церкви Парафії Блаженної Ксенії Петербурзької загальною площею 0,8818 га (кадастровий номер 3220484900:01:005:0100) за рахунок земель житлової та громадської забудови під розміщення храму в адміністративних межах Піщанської сільської ради Білоцерківського району Київської області, вул. Глиняна, буд. 158; міськрайонному управлінню у Білоцерківському районі та м. Білій Церкві Головного управління Держгеокадастру у Київській області внести відповідні зміни в земельно-облікові документи; керівнику Релігійної громади Української Православної Церкви Парафії Блаженної Ксенії Петербурзької надати до адміністрації документи, що посвідчують реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою: контроль за виконанням цього розпорядження покласти на першого заступника голови райдержадміністрації Савчука Ю.С.

30.05.2018, на підставі вищезазначеного розпорядження № 244 від 18.05.2018, зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право постійного користування Релігійної громади Української Православної Церкви Парафії Блаженної Ксенії Петербурзької на земельну ділянку загальною площею 0,8818 га (кадастровий номер 3220484900:01:005:0100) під розміщення храму в адміністративних межах Піщанської сільської ради Білоцерківського району Київської області, вул. Глиняна, буд. 158.

30.05.2019 Білоцерківською районною державною адміністрацією Київської області прийнято розпорядження № 295 «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою Релігійній громаді Української Православної Церкви Парафії Блаженної Ксенії Петербурзької в адміністративних межах Піщанської сільської ради», яким, відповідно до статей 17, 122, 142 Земельного кодексу України, Закону України «Про місцеві державні адміністрації», розглянувши клопотання керівника Релігійної громади Української Православної Церкви Парафії Блаж. Ксенії Петербурзької від 24.05.2019 та у зв`язку з поділом земельної ділянки, вирішено: припинити право постійного користування земельною ділянкою, зареєстроване Комунальним підприємством «Центр державної реєстрації речових прав та бізнесу» 30.05.2018, реєстраційний номер речового права: 26436714, Релігійній громаді Української Православної Церкви Парафії Блаженної Ксенії Петербурзької (код ЄДРПОУ 26426446) загальною площею 0,8818 га (кадастровий номер 3220484900:01:005:0100) державної форми власності для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій в адміністративних межах Піщанської сільської ради Білоцерківського району Київської області, вул. Глиняна, буд. 158; керівнику Релігійної громади Української Православної Церкви Парафії Блаженної Ксенії Петербурзької надати до адміністрації документи, що посвідчують припинення права постійного користування земельною ділянкою; міськрайонному управлінню у Білоцерківському районі та м. Білій Церкві Головного управління Держгеокадастру у Київській області внести відповідні зміни в земельно-облікові документи; визнати таким, що втратило чинність розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області № 244 від 18.05.2018 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі для передачі в постійне користування Релігійній громаді Української Православної Церкви Парафії Блаженної Ксенії Петербурзької в адміністративних межах Піщанської сільської ради».

03.07.2019, на підставі вищезазначеного розпорядження № 295 від 30.05.2019, зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно припинення права постійного користування Релігійної громади Української Православної Церкви Парафії Блаженної Ксенії Петербурзької на земельну ділянку загальною площею 0,8818 га (кадастровий номер 3220484900:01:005:0100) під розміщення храму в адміністративних межах Піщанської сільської ради Білоцерківського району Київської області, вул. Глиняна, буд. 158.

09.08.2019 Білоцерківською районною державною адміністрацією Київської області прийнято розпорядження № 392 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки та передачі в постійне користування Релігійній громаді Української Православної Церкви Парафії Блаженної Ксенії Петербурзької в адміністративних межах Піщанської сільської ради», яким, відповідно до статей 17, 92, 122, 123 Земельного кодексу України, Закону України «Про землеустрій», Закону України «Про місцеві державні адміністрації», розглянувши клопотання керівника Релігійної громади Української Православної Церкви Парафії Блаж. Ксенії Петербурзької від 31.07.2019, вирішено: затвердити технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, розроблену фізичною особою-підприємцем Маліковим Анатолієм Вікторовичем, Релігійній громаді Української Православної Церкви Парафії Блаженної Ксенії Петербурзької (код ЄДРПОУ 26426446) загальною площею 0,4409 га (кадастровий номер 3220484900:01:005:0065) в адміністративних межах Піщанської сільської ради Білоцерківського району Київської області; надати у постійне користування земельну ділянку Релігійній громаді Української Православної Церкви Парафії Блаженної Ксенії Петербурзької загальною площею 0,4409 га (кадастровий номер 3220484900:01:005:0065) за рахунок земель житлової та громадської забудови для будівництва і обслуговування будівель громадських релігійних організацій в адміністративних межах Піщанської сільської ради Білоцерківського району Київської області; керівнику Релігійної громади Української Православної Церкви Парафії Блаженної Ксенії Петербурзької надати до адміністрації документи, що посвідчують реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою.

19.08.2019, на підставі вищезазначеного розпорядження № 392 від 09.08.2019, зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право постійного користування Релігійної громади Української Православної Церкви Парафії Блаженної Ксенії Петербурзької на земельну ділянку загальною площею 0,4409 га (кадастровий номер 3220484900:01:005:0065) з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування громадських та релігійних організацій.

Також, реєстрація права постійного користування Релігійної громади Української Православної Церкви Парафії Блаженної Ксенії Петербурзької на земельну ділянку загальною площею 0,4409 га з кадастровим номером 3220484900:01:005:0065 підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-3200879102023 від 21.07.2023.

13.04.2023, на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності Білоцерківської міської територіальної громади в особі Білоцерківської місткої ради Київської області на земельну ділянку загальною площею 0,4409 га з кадастровим номером 3220484900:01:005:0065.

27.04.2023 Білоцерківською міською радою Київської області прийнято рішення № 3815-39-VIII «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою Релігійній громаді Української Православної Церкви Парафії Блаж. Ксенії Петербурзької», яким, розглянувши подання постійної комісії з питань земельних відносин та земельного кадастру, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам`яток, історичного середовища № 69 від 21.04.2023, протокол засідання постійної комісії з питань земельних відносин та земельного кадастру, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам`яток, історичного середовища № 69 від 21.04.2023 та протокол засідання постійної комісії з питань дотримання прав людини, законності, оборонної роботи, запобігання корупції, з питань децентралізації, сприяння депутатській діяльності, етики та регламенту № 26 від 26.04.2023, керуючись Земельним кодексом України, Законами України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про свободу совісті та релігійні організації» та «Про внесення змін до ст. 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України», беручи до уваги Висновок релігієзнавчої експертизи Статуту про управління Української Православної Церкви на наявність церковно-канонічного зв`язку з Московським патріархатом, затверджений наказом Державної служби України з етнополітики та свободи совісті № Н-8/11 від 27.01.2023, з метою забезпечення духовної незалежності, сприяння консолідації українського суспільства та усвідомлюючи важливість забезпечення законності і національної безпеки в країні в умовах повномасштабного вторгнення російської федерації, вирішено:

1. Припинити право постійного користування Релігійній громаді Української Православної Церкви Парафії Блаж. Ксенії Петербурзької (код ЄДРПОУ 26426446) на земельну ділянку з цільовим призначенням 03.04 Для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій площею 0,4409 га з кадастровим номером 3220484900:01:005:0065, яке виникло на підставі розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області № 392 від 09.08.2019;

2. Землекористувачу або Управлінню регулювання земельних відносин Білоцерківської міської ради зареєструвати припинення права постійного користування земельною ділянкою в порядку, визначеному чинним законодавством України;

3. Контроль за виконанням цього рішення покласти на постійну комісію з питань земельних відносин та земельного кадастру, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам`яток, історичного середовища.

Позивач Релігійна громада Української Православної Церкви Парафії Блаж. Ксенії Петербурзької стверджує, що вищевказане рішення відповідача Білоцерківської міської ради № 3815-39-VIII від 27.04.2023 має бути визнано судом незаконним та скасовано, оскільки жодна з перелічених у статтях 141-143 Земельного кодексу України підстав для припинення права користування земельною ділянкою відсутня, а тому відповідач самовільно, без згоди позивача, без наявності законних на те підстав прийняв вказане рішення. Крім того, оспорюване рішення прийнято на підставі подання № 69 від 21.04.2023 комісії, під час проведення засідання якої порушено положення «Про постійні комісії Білоцерківської міської ради», затверджене рішенням Білоцерківської міської ради № 10-02-VIII від 10.12.2020, оскільки позивача не було проінформовано про дату та час засідання цієї комісії, на якій вирішувалося питання про припинення йому права користування земельною ділянкою. Також, оспорюване рішення прийнято з урахуванням висновку релігієзнавчої експертизи, а такого виду експертиз, за твердженням позивача, в законодавстві не визначено, а тому вона не носить юридичного характеру. Разом з тим, позивач зазначає, що на спірній земельній ділянці розташований об`єкт нерухомості - храм, який належить йому на праві власності, для обслуговування якого і було надано позивачу спірну земельну ділянку у постійне користування.

Відповідач, в свою чергу, заперечуючи проти задоволення позовний вимог, зазначає, що позивач не є релігійною організацією, статут якої зареєстровано у встановленому законом порядку, а тому відповідно до ст. 92 Земельного кодексу України останній не є особою, яка має правосуб`єктність на право постійного користування земельною ділянкою комунальної форми власності, у зв`язку з чим відповідачем в межах своїх повноважень у спосіб передбачений законом було прийняте оскаржуване рішення, так як земельна ділянка не може перебувати в особи, в якої відсутній обсяг прав для користування нею. Крім того, відповідач стверджує, що позивач у встановлений законом термін не змінив своєї офіційної назви у статуті, що прямо впливає на невиконання ним вимог ст. 162 Господарського процесуального кодексу України щодо зазначення найменування юридичної особи, також відповідач вважає, що позивач згідно поданого ним статуту не має самостійного права на звернення до суду, подані позивачем документи не підтверджують відповідних повноважень особи, яка подала та підписала позовну заяву.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Щодо посилання відповідача на не виконання позивачем вимог ст. 162 Господарського процесуального кодексу України щодо зазначення найменування юридичної особи, а також на те, що позивач згідно поданого ним статуту не має самостійного права на звернення до суду, а подані позивачем документи не підтверджують відповідних повноважень особи, яка подала та підписала позовну заяву, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» доступність правосуддя для кожної особи забезпечується відповідно до Конституції України та в порядку, встановленому законами України.

Кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Доступ до правосуддя здійснюється шляхом точного, послідовного і неухильного дотримання процесуального алгоритму, що передбачений, зокрема, Господарським процесуальним кодексом України.

Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Наведені норми свідчать про те, що ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати безпосередню участь у судовому процесі, або позбавлений такого права. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Реалізація особою права на подання позову до суду здійснюється шляхом дотримання визначеної процесуальним законом процедури (порядку) захисту порушених прав, яка передбачає виконання чітких та передбачуваних вимог Господарського процесуального кодексу України щодо форми, змісту позовної заяви, документів, які додаються до неї, недотримання яких має негативні наслідки для позивача, зокрема, передбачені ч. 5 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 2 та п. 2 ч. 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи. Позовна заява повинна містити: повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); поштовий індекс; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), вказівку на статус фізичної особи - підприємця (для фізичних осіб - підприємців); відомі номери засобів зв`язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти.

Згідно з п. 1 ч. 5 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи також у разі, якщо заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.

Сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника (ч. 1 і ч. 3 ст. 56 Господарського процесуального кодексу України).

За загальним правилом у теорії права самопредставництво юридичної особи - це право одноосібного виконавчого органу (керівника) чи голови (уповноваженого члена) колегіального виконавчого органу безпосередньо діяти від імені такої особи без довіреності, представляючи її інтереси за законом, статутом, положенням.

Для визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно щоб у відповідному законі, статуті, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначено її право діяти від імені такої юридичної особи (суб`єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження (довіреності). Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29.03.2023 у справі № 913/720/20, від 04.11.2023 у справі № 910/2010/19 (925/364/19).

Статтею 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» передбачено, що Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.

Відповідно до п. 13 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» в Єдиному державному реєстрі містяться, зокрема, відомості про керівника юридичної особи, а за бажанням юридичної особи - також про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо, дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи.

Згідно з ч. 1 та ч. 4 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи-підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах.

З матеріалів справи вбачається, що Релігійна громада Української Православної Церкви Парафії Блаж. Ксенії Петербурзької, яка звернулася до суду з даним позовом, є юридичною особою, а позовну заяву від її імені підписав настоятель Релігійної громади Української Православної Церкви Парафії Блаж. Ксенії Петербурзької Матохнюк Б.В.

Так, відповідно до доданих до позовної заяви документів та даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Матохнюк Б.В. є керівником цієї юридичної особи (Релігійної громади Української Православної Церкви Парафії Блаж. Ксенії Петербурзької) без обмежень щодо її представництва.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що позивач є юридичною особою, яка має право звертатися до господарського суду, подана ним позовна заява підписана особою, яка має права її підписувати, а зазначення найменування юридичної особи з його зміною або без не впливає на можливість реалізації особою права на подання позову до суду.

Щодо вирішення даного спору по суті, суд зазначає таке.

Земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (ч. 1 ст. 3 Земельного кодексу України).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У частинах 1 та 4 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права і обов`язки виникають як із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, так і з інших дій, які за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування.

Згідно з п. 10 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Частиною 1 ст. 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що в разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема, правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, яка звернулась за їх захистом.

Відповідно до ч. 1 ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

За змістом ч. 1 ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ч. 2 ст. 116 Земельного кодексу України).

Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування (ч. 1 ст. 123 Земельного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

У ч. 2 ст. 92 Земельного кодексу України наведено вичерпний перелік осіб, які можуть набувати права постійного користування земельною ділянкою.

Так, п. «в» ч. 2 ст. 92 Земельного кодексу України передбачено, що права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають, зокрема, релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності.

Разом з тим, суд звертає увагу, що законодавством передбачено відповідні підстави припинення права користування землями, зокрема й права постійного користування земельними ділянками, які належать до земель державної та комунальної власності.

Так, відповідно до ст. 141 Земельного кодексу України (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії; з) припинення права користування надрами у разі закінчення встановленого спеціальним дозволом на користування надрами строку користування надрами (у разі передачі земельної ділянки державної, комунальної власності користувачу надр для здійснення діяльності з користування надрами).

З наведеного вище вбачається, що порядок набуття, виникнення, а також припинення права постійного користування земельною ділянкою, що, зокрема, перебуває у комунальній власності, врегульований нормами Земельного кодексу України.

Вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, необхідно враховувати, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статями 140-149 Земельного кодексу України.

Відповідно до п. «в» ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій.

При цьому, приписи п. «в» ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України слід розуміти таким чином, що припинення права користування земельною ділянкою з підстав припинення підприємств, установ та організацій допускається лише у випадку, коли припинення останніх виключає правонаступництво або за умови, що правонаступник не може набувати відповідне право згідно з чинним на час правонаступництва законодавством, тобто у даному випадку, згідно зі ст. 92 Земельного кодексу України, яка чітко визначає суб`єктів права постійного користування. У випадку ж, коли суб`єкт перестає відповідати встановленим ст. 92 Земельного кодексу України вимогам, набуття ним права постійного користування земельною ділянкою є неможливим в силу прямої вказівки закону.

Як вже зазначалося вище, п. «в» ч. 2 ст. 92 Земельного кодексу України передбачено, що права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями). Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями).

Згідно з ст. 13 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» релігійна організація визнається юридичною особою з дня її державної реєстрації. Релігійна організація як юридична особа користується правами і несе обов`язки відповідно до чинного законодавства і свого статуту (положення).

Статтею 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» передбачено, що статут (положення) релігійної організації, який відповідно до цивільного законодавства визначає її правоздатність, підлягає реєстрації у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону. Статут (положення) релігійної організації повинен містити відомості про: 1) вид релігійної організації, її віросповідну приналежність і місцезнаходження; 2) місце релігійної організації в організаційній структурі релігійного об`єднання; 3) майновий стан релігійної організації; 4) права релігійної організації на заснування підприємств, засобів масової інформації, інших релігійних організацій, створення навчальних закладів; 5) порядок внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної організації; 6) порядок вирішення майнових та інших питань у разі припинення діяльності релігійної організації. Статут (положення) може містити й інші відомості, пов`язані з особливостями діяльності даної релігійної організації. Статут (положення) релігійної організації не повинен суперечити чинному законодавству. Документи, які визначають віросповідну діяльність, вирішують інші внутрішні питання релігійної організації, не підлягають реєстрації в державних органах.

Законом України «Про внесення зміни до статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України» № 2662-VIII від 20.12.2018, який набрав чинності 26.12.2018, статтю 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» доповнено частинами сьомою та восьмою такого змісту:

«Релігійна організація (об`єднання), яка безпосередньо або як складова частина іншої релігійної організації (об`єднання) входить до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, зобов`язана у своїй повній назві, зазначеній у її статуті (положенні), відображати належність до релігійної організації (об`єднання) за межами України, до якої вона входить (частиною якої вона є), шляхом обов`язкового відтворення у своїй назві повної статутної назви такої релігійної організації (об`єднання) з можливим додаванням слів «в Україні» та/або позначення свого місця в структурі іноземної релігійної організації.

Входження релігійної організації (об`єднання) до релігійної організації (об`єднання), зазначеної в частині сьомій цієї статті, визначається у разі наявності однієї з таких ознак: 1) у статуті (положенні) релігійної організації, що діє в Україні, містяться вказівки на входження до структури релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України; 2) у статуті (положенні) закордонної релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, містяться вказівки на входження до її структури релігійної організації (об`єднання), що діє на території України, а також на право прийняття статутними органами управління зазначеної закордонної релігійної організації (об`єднання) рішень з канонічних і організаційних питань, які є зобов`язуючими для релігійної організації (об`єднання), що діє на території України; 3) статутом (положенням) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, передбачене обов`язкове входження керівників (повноважних представників) релігійної організації (об`єднання), що діє на території України, до статутних органів управління зазначеної закордонної релігійної організації (об`єднання) з правом вирішального голосу».

У розділі ІІ «Перехідні та прикінцеві положення» Закону № 2662-VIII від 20.12.2018 встановлено таке:

« 1. Під Законом, яким іноземна держава визнається такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, мається на увазі Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (Відомості Верховної Ради України, 2014 р., № 26, ст. 892) та/або інший закон, яким іноземна держава визнається такою, що вчинила збройну агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України.

2. Протягом одного місяця з дня набрання чинності цим Законом або набрання чинності законом, яким іноземна держава визнається такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України (якщо такий закон набрав чинності пізніше цього Закону), центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, проводить релігієзнавчу експертизу зареєстрованих статутів релігійних організацій (об`єднань) для встановлення обставин, передбачених частинами сьомою і восьмою статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., № 25, ст. 283).

3. У разі встановлення обставин, передбачених частинами сьомою та восьмою ст. 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., № 25, ст. 283), центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, публічно через офіційне видання «Урядовий кур`єр» та письмово інформує релігійні організації (об`єднання), які підпадають під дію частини сьомої статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», про необхідність у строк не пізніше трьох місяців внести до свого статуту (положення) передбачені законом зміни та подати їх на реєстрацію у встановленому порядку.

4. У разі якщо протягом чотирьох місяців (для релігійних громад - дев`яти місяців) з дня набрання чинності цим Законом та/або набрання чинності законом, яким іноземна держава визнається такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, релігійна організація (об`єднання) не внесла передбачених законом змін до своєї офіційної назви та не подала відповідні зміни до свого статуту (положення) на реєстрацію, її статут (положення) втрачає чинність у частині, якою визначається повна офіційна назва релігійної організації (об`єднання).

5. Не допускається надання переваг або накладення обмежень у діяльності релігійної організації (об`єднання), що входить до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, крім обмеження доступу священнослужителів, релігійних проповідників, наставників такої релігійної організації у частини, з`єднання Збройних Сил України та інших військових формувань України у місцях їхньої дислокації або інших обмежень, передбачених законом».

Рішенням Конституційного Суду України № 4-р/2022 від 27.12.2022 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення зміни до статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України» (справа щодо повної назви релігійних організацій, справа № 1-13/2019(374/19)) (далі - Рішення) визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційним):

- Закон України «Про внесення зміни до статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України» № 2662-VIII від 20.12.2018;

- статтю 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» № 987-ХІІ від 23.04.1991 зі змінами, унесеними Законом України «Про внесення зміни до статті 12 Закону У країни «Про свободу совісті та релігійні організації» щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України» № 2662-VIII від 20.12.2018.

26.01.2019, за результатами релігієзнавчої експертизи, проведеної Міністерством культури України щодо встановлення переліку релігійних організацій (об`єднань), які підпадають під дію норм частин сьомої і восьмої статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», відповідно до розділу II «Перехідних та прикінцевих положень Закону України № 2662-VIII від 20.12.2018, у газеті «Урядовий кур`єр» № 17 опубліковано Перелік релігійних організацій, яким необхідно внести зміни до статуту Зведена таблиця щодо переліку релігійних організації, які підпадають під дію частини 7 статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».

У вказаному переліку у розділі «Релігійні громади, що входять до складу релігійного об`єднання РПСЦ (перебувають у складі його окремих управлінь чи центру) та утворенні відповідно до вимог ст. 8 та ч. 1 ст. 14 Закону» пункт 9 «Київська область» за номером 11 перебуває позивач Релігійна громада Української Православної Церкви Парафії Блаж. Ксенії Петербурзької (09100, Київська область, місто Біла Церква, вулиця Фадєєва, будинок 107А, квартира 8, ідентифікаційний код 26426446).

Отже, позивач зобов`язаний був у строк не пізніше трьох місяців внести до свого статуту (положення) передбачені частиною сьомою статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» зміни та подати їх на реєстрацію у встановленому порядку, про що також зазначено у вищевказані публікації.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем надано статут Релігійної громади (парафії) блаж. Ксенії Петербурзької Білоцерківської єпархії Української Православної Церкви, ухвалений парафіяльними зборами 12.02.2003 та зареєстрований розпорядженням голови Київської обласної державної адміністрації № 227 від 21.04.2003.

Будь-яких інших документів щодо зміни та подачі на реєстрацію змін до свого статут, зокрема передбачених ст. 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», позивачем до суду не надано.

З огляду на вищезазначене вбачається, що позивач не виконав вимоги спеціального закону, який безпосередньо регулює статус та діяльність релігійних організацій та у встановлений термін не вніс передбачених законом змін до своєї офіційної назви і не подав відповідні зміни до свого статуту (положення) на реєстрацію.

Відповідно до ч. 10 ст. 5 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» релігійна організація зобов`язана додержувати вимог чинного законодавства і правопорядку.

Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» статут (положення) релігійної організації, який відповідно до цивільного законодавства визначає її правоздатність, підлягає реєстрації у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.

Частиною 2 ст. 13 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» передбачено, що релігійна організація як юридична особа користується правами і несе обов`язки відповідно до чинного законодавства і свого статуту (положення).

Відповідно до ч. 22 ст. 14 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» зміни і доповнення статутів (положень) релігійних організацій підлягають реєстрації в тому ж порядку і в ті ж терміни, що і реєстрація статутів (положень).

Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 16 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» діяльність релігійної організації може бути припинено у зв`язку з її реорганізацією (поділом, злиттям, приєднанням) або ліквідацією. Реорганізація або ліквідація релігійної організації здійснюється відповідно до її власних настанов. Реєстрація статутів (положень) новоутворених після реорганізації релігійних організацій здійснюється в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.

Отже, з вищезазначеного судом встановлено, що позивачем не дотримано вимог чинного законодавства і правопорядку, не зареєстровано відповідні зміни до статуту, який визначає правоздатність юридичної особи як релігійної організації, а його статут, що наданий до матеріалів справи, втратив чинність у частині, якою визначається його повна офіційна назва та статус як релігійної організації.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу, що на виконання Закону України № 2662-VIII від 20.12.2018, п. 2 рішення Ради національної безпеки і оборони України від 01.12.2022 «Про окремі аспекти діяльності релігійних організацій в Україні і застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», введеного в дію Указом Президента України № 820/2022 від 01.12.2022, постанови Верховної ради України № 337-VIII від 21.04.2015, наказу Державної служби України з етнополітики та свободи совісті № Н-39/11 від 23.12.2022 «Про забезпечення проведення релігієзнавчої експертизи Статуту про управління Української Православної Церкви» проведено релігієзнавчу експертизу Статуту про управління Української Православної Церкви на наявність церковно-канонічного зв`язку з Московським патріархатом, про що складено висновок, який затверджено наказом Державної служби України з етнополітики та свободи совісті № Н-8/11 від 27.01.2023.

Узагальнений висновок релігієзнавчої експертизи Статуту про управління Української Православної Церкви (далі - УПЦ) на наявність церковно-канонічного зв`язку з Московським патріархатом (Російською Православною Церквою, далі - РПЦ) такий:

1. Прийняття нової редакції Статуту про управління УПЦ (від 27.05.2022) та Постанови Собору УПЦ не призвели до розриву церковно-канонічного зв`язку Української Православної Церкви із Російською Православною Церквою. Статус УПЦ як структурного підрозділу РПЦ, що користується певними правами самостійності, але не утворює автокефальну Церкву, залишається незмінним.

2. УПЦ відносно РПЦ має церковно-канонічний зв`язок частини із цілим. Відносини УПЦ з РПЦ не є відносинами однієї самостійної (автокефальної) церкви з іншою самостійною автокефальною церквою. УПЦ також не має статусу автономної Церкви, який би визнавався іншими церквами, а, отже, з точки зору еклезіології та канонічного права є структурним підрозділом РПЦ, що має окремі права самостійного утворення без власної канонічної суб`єктності.

3. Нинішня діяльність чи бездіяльність найвищих органів церковної влади та управління УПЦ свідчить про те, що УПЦ продовжує перебувати відносно РПЦ у відносинах підпорядкування. Вона не діє як самостійна (автокефальна) Церква і не проголошує власної самостійності (автокефалії). Жодних документів чи дій, які би свідчили про трансформацію УПЦ в самостійну відносно РПЦ релігійну організацію, членами Експертної групи не виявлено.

Відповідно до ст. 29 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» забезпечення виконання та додержання законодавства про свободу совісті, світогляду, віросповідання та релігійні організації здійснюють у межах компетенції центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері релігії, інші центральні органи виконавчої влади, органи прокуратури, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Згідно з ст. 30 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, забезпечує проведення державної політики щодо релігій і церкви, зокрема шляхом: здійснення реєстрації статутів (положень) релігійних організацій, зазначених у ч. 2 ст. 14 цього Закону, а також змін і доповнень до них; забезпечення релігієзнавчої експертизи за участю представників релігійних організацій та відповідних спеціалістів.

Конституційний Суд України у Рішенні № 4-р/2022 від 27.12.2022 зазначив, що Конституція України не містить приписів, які прямо або опосередковано забороняли б державі здійснювати релігієзнавчі експертизи статутів (положень) релігійних організацій (об`єднань). Із приписів частин другої, третьої ст. 35, ч. 1 ст. 36, ч. 1 ст. 37 Конституції України випливає, що державі належить перевіряти створювання політичних партій, громадських організацій та об`єднань на відповідність вимогам, що їх визначено Конституцією України. Одним із правомірних засобів такої перевірки є експертиза статутів політичних партій, громадських організацій та об`єднань, здійснювана відповідно до закону уповноваженими суб`єктами.

Зі змісту приписів п. 2 розділу ІІ «Перехідні та прикінцеві положення» Закону № 2662-VIII випливає, що законодавець, унормувавши порядок реєстраційно-облікової діяльності релігійних організацій (об`єднань), які підлеглі релігійним центрам (управлінням), які знаходяться в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, запровадив обов`язкове проведення релігієзнавчої експертизи зареєстрованих статутів (положень) релігійних організацій (об`єднань) для встановлення обставин, визначених частинами сьомою, восьмою статті 12 Закону № 987-ХІІ.

Стаття 30 Закону № 987-ХІІ установлює, що центральний орган виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері релігії, забезпечує релігієзнавчу експертизу за участю, зокрема, представників релігійних організацій (об`єднань).

Установлений п. 2 розділу ІІ «Перехідні та прикінцеві положення» Закону № 2662-VIII порядок здійснення релігієзнавчої експертизи має на меті запобігти будь-яким зловживанням правом на свободу світогляду і віросповідання (релігії), забезпечити достовірне подання релігійними організаціями (об`єднаннями) відомостей про свою повну назву відповідно до вимог розділу І Закону № 2662-VIII. Таку мету Закону № 2662-VIII Конституційний Суд України вважає легітимною.

Отже, зважаючи на вказане, суд вважає, що твердження позивач про те, що такого виду експертиз як релігієзнавча експертиза в законодавстві не визначено, а тому вона не носить юридичного характеру та не може бути взята до уваги спростовується вищезазначеним та тим, що проведення релігієзнавчої експертизи відповідає нормам чинного законодавства України.

Щодо посилання позивача на те, що оспорюване рішення прийнято на підставі подання № 69 від 21.04.2023 комісії, під час проведення засідання якої порушено положення «Про постійні комісії Білоцерківської міської ради», затверджене рішенням Білоцерківської міської ради № 10-02-VIII від 10.12.2020, оскільки позивача не було проінформовано про дату та час засідання цієї комісії, на якій вирішувалося питання про припинення йому права користування земельною ділянкою, суд зазначає, що вказаним положенням не передбачено обов`язку відповідача завчасно інформувати позивача про дату та час засідання постійних комісій і вказане не може бути підставою для визнання незаконним оспорюваного рішення.

Відповідно до ч. 7 ст. 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» користування землею релігійні організації здійснюють у порядку, встановленому Земельним кодексом України та іншими законодавчими актами України. Земельні ділянки, що надаються релігійним організаціям у постійне користування для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності, забороняється використовувати для здійснення підприємницької діяльності.

Як вже зазначалося вище, п. «в» ч. 2 ст. 92 Земельного кодексу України передбачено, що права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності.

З матеріалів справи вбачається, що 15.08.2017, на підставі довідки Відділу Держгеокадастру у Білоцерківському районі Київської області № 998 від 01.09.2016, відповіді на запит КП КОР «Південне бюро технічної інвентаризації» № 1039 від 24.05.2017, технічного паспорту від 19.05.2017 та рішення Піщанської сільської ради Білоцерківського району Київської області № 20 від 11.04.2017, зареєстровано право власності позивача на нежитлову будівлю «Храм» літ. «А-2», загальною площею 112.6 кв.м., що знаходиться за адресою: Київська обл., Білоцерківський р-н, с/р Піщанська, на земельній ділянці з кадастровим номером 3220484900:01:005:0100, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 94950585 від 18.08.2017.

Зокрема, у зв`язку з вищезазначеним, розпорядженням Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області № 244 від 18.05.2018 затверджено технічну документацію із землеустрою Релігійній громаді Української Православної Церкви Парафії Блаженної Ксенії Петербурзької на земельну ділянку загальною площею 0,8818 га (кадастровий номер 3220484900:01:005:0100) в адміністративних межах Піщанської сільської ради Білоцерківського району Київської області та надано у постійне користування позивачу під розміщення храму вказану земельну діяльну за рахунок земель житлової та громадської забудови в адміністративних межах Піщанської сільської ради Білоцерківського району Київської області, вул. Глиняна, буд. 158, 30.05.2018 зазначене право позивача постійного користування земельною ділянкою було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до пояснень позивача, на земельній ділянці з кадастровим номером 3220484900:01:005:0100 планувалося, окрім будівлі храму, збудувати ще будівлі дзвіниці, часовні, трапезної та підсобні приміщення, а тому позивачу була виділена земельна ділянка загальною площею 0,8818 га.

Проте, в зв`язку з обмеженими фінансовими можливостями, будівництво вищеперерахованих будівель не відбулося і як наслідок відпала потреба в земельній ділянці такої площі - 0,8818 га, а тому позивач звернувся з клопотанням щодо поділу земельної ділянки загальною площею 0,8818 га з кадастровим номером 3220484900:01:005:0100 та виділення йому земельної ділянки меншою площею під розміщеним храмом. Вказані обставини не заперечуються відповідачем.

Так, розпорядженням Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області № 295 від 30.05.2019 припинено право постійного користування позивача земельною ділянкою загальною площею 0,8818 га (кадастровий номер 3220484900:01:005:0100) та визнано таким, що втратило чинність розпорядженням Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області № 244 від 18.05.2018, про що 03.07.2019 проведено відповідну реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

В подальшому було здійснено поділ земельної ділянки загальною площею 0,8818 га з кадастровим номером 3220484900:01:005:0100, внаслідок якого виділено земельну ділянку загальною площею 0,4409 га з кадастровим номером 3220484900:01:005:0065 та відповідно розпорядженням Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області № 392 від 09.08.2019 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки загальною площею 0,4409 га (кадастровий номер 3220484900:01:005:0065) в адміністративних межах Піщанської сільської ради Білоцерківського району Київської області і надано у постійне користування позивачу земельну ділянку загальною площею 0,4409 га (кадастровий номер 3220484900:01:005:0065) за рахунок земель житлової та громадської забудови для будівництва і обслуговування будівель громадських релігійних організацій в адміністративних межах Піщанської сільської ради Білоцерківського району Київської області.

19.08.2019, на підставі вищезазначеного розпорядження № 392 від 09.08.2019, зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право постійного користування позивача на земельну ділянку загальною площею 0,4409 га з кадастровим номером 3220484900:01:005:0065.

Отже, з вищезазначеного судом встановлено, що на спірній земельній ділянці загальною площею 0,4409 га з кадастровим номером 3220484900:01:005:0065, право постійного користування позивача на яку припинено оспорюваним рішенням Білоцерківської міської ради Київської області № 3815-39-VIII від 27.04.2023, розташований об`єкт нерухомості - нежитлова будівля «Храм» літ. «А-2», загальною площею 112.6 кв.м., що також підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав № 350785791 від 18.10.2023 та відповідю № 325228 від 16.11.2023 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з ч. 1 ст. 134 Земельного кодексу України земельні ділянки державної чи комунальної власності продаються або передаються в користування (оренду, суперфіцій, емфітевзис) окремими лотами на конкурентних засадах (на земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Частиною 2 ст. 134 Земельного кодексу України передбачено, що не підлягають продажу, передачі в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Таке положення законодавства спрямоване на забезпечення слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, яка на ній розташована, що закріплений у нормах ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України.

Отже, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачають перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах ст. 120 Земельного кодексу України, ст. 377 Цивільного кодексу України, інших положеннях законодавства.

Відповідно до принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, зміст якого розкривається у вищенаведених нормах, особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття. Отже, відповідно до зазначених правових норм власники споруди мають право на користування земельною ділянкою, на якій вона розташована. Ніхто інший, окрім власника цього об`єкта, не може претендувати на вказану земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна (пункти 49, 51 та 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 921/158/18).

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що оспорюваним рішенням порушено права та інтереси позивача щодо права користування земельною ділянкою, на якій розміщений належний йому на праві власності об`єкт нерухомості.

Статтями 76-79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що докази, які подаються сторонами повинні бути належними, допустимими, достовірними та вірогідними.

Згідно з ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Матеріалами справи підтверджується та відповідачем не заперечується, що спірна земельна ділянка загальною площею 0,4409 га з кадастровим номером 3220484900:01:005:0065 фактично була сформована (виділена із земельної ділянки загальною площею 0,8818 га з кадастровим номером 3220484900:01:005:0100) і надана позивачу у зв`язку із розміщенням на ній належного позивачу на праві власності об`єкту нерухомості храму, який і на даний час продовжує знаходитися на вказаній земельній ділянці та належить позивачу.

З огляду на вищевикладене, враховуючи встановленні судом обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Релігійної громади Української Православної Церкви Парафії Блаж. Ксенії Петербурзької про визнання незаконним та скасування рішення № 3815-39-VIII Білоцерківської міської ради Київської області від 27.04.2023 «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою Релігійній громаді Української Православної Церкви Парафії Блаж. Ксенії Петербурзької» на земельну ділянку з цільовим призначенням 03.04 Для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій, площею 0,4409 га, з кадастровим номером: 3220484900:01:005:0065, яке виникло на підставі розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області № 392 від 09.08.2019, підлягають задоволенню, оскільки вказане рішення порушує права та інтереси позивача щодо права користування земельною ділянкою, на якій розміщений належний йому на праві власності об`єкт нерухомості.

Судовий збір, відповідно приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на відповідача.

Керуючись статтями 2, 11, 13, 73-79, 86, 129, 237-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги Релігійної громади Української Православної Церкви Парафії Блаж. Ксенії Петербурзької задовольнити повністю.

2. Визнати незаконним та скасувати рішення № 3815-39-VIII Білоцерківської міської ради Київської області від 27.04.2023 «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою Релігійній громаді Української Православної Церкви Парафії Блаж. Ксенії Петербурзької» на земельну ділянку з цільовим призначенням 03.04 Для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій, площею 0,4409 га, з кадастровим номером: 3220484900:01:005:0065, яке виникло на підставі розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області № 392 від 09.08.2019.

3. Стягнути з Білоцерківської міської ради Київської області (09100, Київська область, місто Біла Церква, вулиця Ярослава Мудрого, будинок 15, ідентифікаційний код - 26376300) на користь Релігійної громади Української Православної Церкви Парафії Блаж. Ксенії Петербурзької (09100, Київська область, місто Біла Церква, вулиця Фадєєва, будинок 107А, квартира 8, ідентифікаційний код 26426446) 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп судового збору.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Дане рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 256-257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення підписано: 18.12.2023.

Суддя Т.В. Лутак