Постанова

від 06.11.2024 по справі 911/1482/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 911/1482/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Случа О.В.

секретаря судового засідання - Дерлі І.І.

за участю представників сторін:

позивача - не з`явився

відповідача - Корнієнко І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Білоцерківської міської ради Київської області

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.07.2024 (у складі колегії суддів: Коробенко Г.П. (головуючий), Тарасенко К.В., Кравчук Г.А.)

та рішення Господарського суду Київської області від 16.11.2023 (суддя Лутак Т.В.)

за позовом Релігійної громади Української Православної Церкви Парафії Блаж. Ксенії Петербурзької

до Білоцерківської міської ради Київської області

про визнання незаконним і скасування рішення,-

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст та підстави позовних вимог

1.1. Релігійна громада Української Православної Церкви Парафії Блаж. Ксенії Петербурзької (надалі - Релігійна громада, Позивач) звернулася до Господарського суду Київської області з позовом до Білоцерківської міської ради Київської області (надалі - Рада, Відповідач, Скаржник) про визнання незаконним та скасування рішення № 3815-39-VIII Білоцерківської міської ради Київської області від 27.04.2023 "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою Релігійній громаді Української Православної Церкви Парафії Блаж. Ксенії Петербурзької" на земельну ділянку з цільовим призначенням 03.04 для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій, площею 0,4409 га, з кадастровим номером: 3220484900:01:005:0065, яке виникло на підставі розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області № 392 від 09.08.2019 (надалі - рішення Ради).

1.2. В обґрунтуванні позовних вимог Позивач посилався на те, що оспорюване рішення прийняте з порушенням процедури, норм чинного законодавства України, за неналежних підстав та порушує його права користування земельною ділянкою.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 16.11.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.07.2024, позовні вимоги Релігійної громади задоволено повністю, визнано незаконним та скасовано рішення Ради.

2.2. Рішення та постанова мотивовані обґрунтованістю позовних вимог з огляду на те, що з матеріалів справи не вбачається наявності передбачених статтями 141, 143 Земельного кодексу України вичерпних підстав для припинення Радою права постійного користування спірною земельною ділянкою Релігійної громади, а оспорюваним рішенням порушено права та інтереси Позивача щодо права користування спірною земельною ділянкою, на якій розміщено належний їй на праві власності об`єкт нерухомості.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

3.1. У своїй касаційній скарзі Рада просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.07.2024 та рішення Господарського суду Київської області від 16.11.2023 скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

3.2. Ухвалою Суду від 10.10.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Ради на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.07.2024 та рішення Господарського суду Київської області від 16.11.2023 у справі № 911/1482/23 на підставі пункту 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.3. У своїй касаційній скарзі Рада посилається на неправильне застосування і порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, наголошуючи на необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми статті 141 Земельного кодексу України в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.11.2019 у справі № 906/392/18, яке (відступлення) Скаржник аргументує необхідністю доповнення переліку підстав припинення права постійного користування релігійних організацій земельними ділянками згідно з нормою пункту "в" частини 2 статті 92 Земельного кодексу України, а саме враховуючи правосуб`єктність на право постійного користування земельною ділянкою комунальної форми власності, оскільки втрата правосуб`єктності тягне за собою припинення права постійного користування земельними ділянками релігійною організацією у зв`язку з втратою чинності її статутом (положенням) у частині, якою визначається повна офіційна назва релігійної організації (об`єднання).

Крім того, на думку Скаржника, Позивач не є релігійною організацією, статут якої зареєстровано у встановленому законом порядку, а тому відповідно до статті 92 Земельного кодексу України Релігійна громада не є суб`єктом права постійного користування земельною ділянкою комунальної форми власності, оскільки позивач не надавав до суду першої інстанції будь-яких документів щодо зміни та подання на реєстрацію змін до свого статуту, зокрема передбачених статтею 12 Закону України від 23.04.1991 № 987-ХІІ "Про свободу совісті та релігійні організації" (далі - Закон № 987-ХІІ).

За позицією Скаржника, відомості, зазначені в позовній заяві, щодо повного найменування Позивача (як юридичної особи) не відповідають вимогам спеціального Закону України від 20.12.2018 № 2662-VIII "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України" (далі - Закон № 2662-VIII), тому, статут Позивача на цей час втратив чинність у частині, яка визначає повну офіційну назву релігійної організації. Такі обставини, на думку Ради, прямо свідчать про невиконання Позивачем вимог статті 162 Господарського процесуального кодексу України щодо зазначення найменування юридичної особи в позовній заяві.

4. Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

4.1. 18.05.2018 Білоцерківською районною державною адміністрацією Київської області прийнято розпорядження № 244 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі для передачі в постійне користування Релігійній громаді в адміністративних межах Піщанської сільської ради", яким, відповідно статей 17, 92, 122, 123 Земельного кодексу України, законів України "Про землеустрій", "Про місцеві державні адміністрації", розглянувши клопотання керівника Релігійної громади Української Православної Церкви Парафії Блаж. Ксенії Петербурзької від 26.04.2018, вирішено: затвердити технічну документацію із землеустрою, розроблену фізичною особою-підприємцем Харитончук Аллою Євгенівною, Релігійній громаді Української Православної Церкви Парафії Блаженної Ксенії Петербурзької (код ЄДРПОУ 26426446) на земельну ділянку загальною площею 0,8818 га (кадастровий номер 3220484900:01:005:0100) в адміністративних межах Піщанської сільської ради Білоцерківського району Київської області; надати у постійне користування земельну діяльну Релігійній громаді загальною площею 0,8818 га (кадастровий номер 3220484900:01:005:0100) за рахунок земель житлової та громадської забудови під розміщення храму в адміністративних межах Піщанської сільської ради Білоцерківського району Київської області, вул. Глиняна, буд. 158; міськрайонному управлінню у Білоцерківському районі та м. Білій Церкві Головного управління Держгеокадастру у Київській області внести відповідні зміни в земельно-облікові документи; керівнику Релігійної громади надати до адміністрації документи, що посвідчують реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою: контроль за виконанням цього розпорядження покласти на першого заступника голови райдержадміністрації Савчука Ю.С.

4.2. 30.05.2018 на підставі вищезазначеного розпорядження № 244 від 18.05.2018, зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право постійного користування Релігійної громади на земельну ділянку загальною площею 0,8818 га (кадастровий номер 3220484900:01:005:0100) під розміщення храму в адміністративних межах Піщанської сільської ради Білоцерківського району Київської області, вул. Глиняна, буд. 158.

4.3. 30.05.2019 Білоцерківською районною державною адміністрацією Київської області прийнято розпорядження № 295 "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою Релігійній громаді в адміністративних межах Піщанської сільської ради", яким, відповідно до статей 17, 122, 142 Земельного кодексу України, Закону України "Про місцеві державні адміністрації", розглянувши клопотання керівника Релігійної громади від 24.05.2019 та у зв`язку з поділом земельної ділянки, вирішено: припинити право постійного користування земельною ділянкою, зареєстроване Комунальним підприємством "Центр державної реєстрації речових прав та бізнесу" 30.05.2018, реєстраційний номер речового права: 26436714, Релігійній громаді (код ЄДРПОУ 26426446) загальною площею 0,8818 га (кадастровий номер 3220484900:01:005:0100) державної форми власності для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій в адміністративних межах Піщанської сільської ради Білоцерківського району Київської області, вул. Глиняна, буд. 158; керівнику Релігійної громади надати до адміністрації документи, що посвідчують припинення права постійного користування земельною ділянкою; міськрайонному управлінню у Білоцерківському районі та м. Білій Церкві Головного управління Держгеокадастру у Київській області внести відповідні зміни в земельно-облікові документи; визнати таким, що втратило чинність розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області № 244 від 18.05.2018 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі для передачі в постійне користування Релігійній громаді в адміністративних межах Піщанської сільської ради".

4.4. 03.07.2019 на підставі вищезазначеного розпорядження № 295 від 30.05.2019 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно припинення права постійного користування Релігійної громади на земельну ділянку загальною площею 0,8818 га (кадастровий номер 3220484900:01:005:0100) під розміщення храму в адміністративних межах Піщанської сільської ради Білоцерківського району Київської області, вул. Глиняна, буд. 158.

4.5. 09.08.2019 Білоцерківською районною державною адміністрацією Київської області прийнято розпорядження № 392 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки та передачі в постійне користування Релігійній громаді в адміністративних межах Піщанської сільської ради", яким, відповідно до статей 17, 92, 122, 123 Земельного кодексу України, Закону України "Про землеустрій", Закону України "Про місцеві державні адміністрації", розглянувши клопотання керівника Релігійної громади від 31.07.2019, вирішено: затвердити технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, розроблену фізичною особою-підприємцем Маліковим Анатолієм Вікторовичем, Релігійній громаді (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) загальною площею 0,4409 га (кадастровий номер 3220484900:01:005:0065) в адміністративних межах Піщанської сільської ради Білоцерківського району Київської області; надати у постійне користування земельну ділянку Релігійній громаді загальною площею 0,4409 га (кадастровий номер 3220484900:01:005:0065) за рахунок земель житлової та громадської забудови для будівництва і обслуговування будівель громадських релігійних організацій в адміністративних межах Піщанської сільської ради Білоцерківського району Київської області; керівнику Релігійної громади надати до адміністрації документи, що посвідчують реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою.

4.6. 19.08.2019 на підставі вищезазначеного розпорядження № 392 від 09.08.2019 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право постійного користування Релігійної громади на земельну ділянку загальною площею 0,4409 га (кадастровий номер 3220484900:01:005:0065) з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування громадських та релігійних організацій.

Також, реєстрація права постійного користування Релігійної громади на земельну ділянку загальною площею 0,4409 га з кадастровим номером 3220484900:01:005:0065 підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-3200879102023 від 21.07.2023.

4.7. 13.04.2023 на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності Білоцерківської міської територіальної громади в особі Ради на земельну ділянку загальною площею 0,4409 га з кадастровим номером 3220484900:01:005:0065.

4.8. 27.04.2023 Рада прийняла рішення № 3815-39-VIII "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою Релігійній громаді Української Православної Церкви Парафії Блаж. Ксенії Петербурзької", яким, розглянувши подання постійної комісії з питань земельних відносин та земельного кадастру, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам`яток, історичного середовища № 69 від 21.04.2023, протокол засідання постійної комісії з питань земельних відносин та земельного кадастру, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам`яток, історичного середовища № 69 від 21.04.2023 та протокол засідання постійної комісії з питань дотримання прав людини, законності, оборонної роботи, запобігання корупції, з питань децентралізації, сприяння депутатській діяльності, етики та регламенту № 26 від 26.04.2023, керуючись Земельним кодексом України, Законами України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про свободу совісті та релігійні організації" та "Про внесення змін до ст. 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України", беручи до уваги Висновок релігієзнавчої експертизи Статуту про управління Української Православної Церкви на наявність церковно-канонічного зв`язку з Московським патріархатом, затверджений наказом Державної служби України з етнополітики та свободи совісті № Н-8/11 від 27.01.2023, з метою забезпечення духовної незалежності, сприяння консолідації українського суспільства та усвідомлюючи важливість забезпечення законності і національної безпеки в країні в умовах повномасштабного вторгнення російської федерації, вирішено:

1. Припинити право постійного користування Релігійній громаді (код ЄДРПОУ 26426446) на земельну ділянку з цільовим призначенням 03.04 Для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій площею 0,4409 га з кадастровим номером 3220484900:01:005:0065, яке виникло на підставі розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області № 392 від 09.08.2019;

2. Землекористувачу або Управлінню регулювання земельних відносин Білоцерківської міської ради зареєструвати припинення права постійного користування земельною ділянкою в порядку, визначеному чинним законодавством України;

3. Контроль за виконанням цього рішення покласти на постійну комісію з питань земельних відносин та земельного кадастру, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам`яток, історичного середовища.

4.9. Позивач, звертаючись з цим позовом до суду першої інстанції, оскаржує рішення Ради, вважаючи його незаконним та таким, що підлягає скасуванню. На думку Позивача, жодна з підстав для припинення права користування земельною ділянкою, передбачених статтями 141-143 Земельного кодексу України, не застосовується, а тому Рада прийняла це рішення без належних законних підстав. Крім того, оспорюване рішення було ухвалене на основі подання № 69 від 21.04.2023 комісії, яка, за твердженням Позивача, діяла з порушенням положень "Про постійні комісії Білоцерківської міської ради", затверджених рішенням Ради № 10-02-VIII від 10.12.2020, оскільки його не було повідомлено про дату та час засідання комісії, на якому розглядалося питання про припинення права користування земельною ділянкою. Позивач також зазначає, що рішення ґрунтувалося на висновку релігієзнавчої експертизи, яка, на його думку, не передбачена законодавством і не має юридичної сили. Окрім того, Позивач зауважує, що на спірній земельній ділянці розташований об`єкт нерухомості - храм, який належить йому на праві власності, для обслуговування якого ця ділянка була надана у постійне користування.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасника справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. Предмет позову у цій справі полягає у визнанні незаконним та скасуванні рішення Ради з підстав того, що воно прийнято з порушенням процедури, норм чинного законодавства України, за неналежних підстав та порушує права постійного користування спірною земельною ділянкою Релігійної громади. Отже, предметом судового дослідження виступає питання правомірності прийняття Радою оспорюваного рішення з дотриманням положень статей 141, 143 Земельного кодексу України в розрізі невиконання Позивачем приписів статті 12 Закону № 987-ХІІ.

5.3. Задовольняючи позовні вимоги суди виходили з того, що Релігійна громада довела належними та допустимими доказами факт прийняття Радою оспорюваного рішення з порушенням положень статей 141, 143 Земельного кодексу України та прав Позивача як постійного землекористувача.

5.4. Заперечуючи правомірність такої позиції у касаційній скарзі Рада наголошує на необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми статті 141 Земельного кодексу України в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.11.2019 у справі № 906/392/18, яке (відступлення) Скаржник аргументує необхідністю доповнення переліку підстав припинення права постійного користування релігійних організацій земельними ділянками згідно з нормою пункту "в" частини 2 статті 92 Земельного кодексу України, а саме враховуючи правосуб`єктність на право постійного користування земельною ділянкою комунальної форми власності, оскільки втрата правосуб`єктності тягне за собою припинення права постійного користування земельними ділянками релігійною організацією у зв`язку з втратою чинності її статутом (положенням) у частині, якою визначається повна офіційна назва релігійної організації (об`єднання).

Зазначене Відповідач обгрунтовує тим, що Позивач не є релігійною організацією, статут якої зареєстровано у встановленому законом порядку, а тому, відповідно до статті 92 Земельного кодексу України Релігійна громада не є суб`єктом права постійного користування земельною ділянкою комунальної форми власності, оскільки Позивач не надавав до суду першої інстанції будь-яких документів щодо зміни та подання на реєстрацію змін до свого статуту, зокрема передбачених статтею 12 Закону № 987-ХІІ.

5.5. Водночас Суд при підготовці справи до розгляду з`ясував, що питання правомірності прийняття Радою рішень про припинення прав постійного користування земельними ділянками релігійних організацій за аналогічних підстав було предметом дослідження Верховного Суду у справах № 911/1476/23, № 911/1474/23, № 911/1472/23, № 911/1406/23, № 911/1477/23, № 911/1473/23, розглянутих після прийняття рішення судом апеляційної інстанції у цій справі.

За результатами їх розгляду сформовано правову позицію щодо правомірності припинення органом місцевого самоврядування права постійного землекористування таких організацій через втрату ними статусу релігійної організації в силу невиконання приписів статті 12 Закону № 987-ХІІ.

5.6. У зв`язку з цим, Суд вважає за необхідне застосувати частину четверту статті 300 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою Верховний Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

5.7. З врахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 11.09.2024 у справі № 911/1476/23 та у подальшому застосованому, зокрема, в постановах Верховного Суду від 17.09.2024 у справах № 911/1474/23 та № 911/1472/23, від 22.10.2024 у справі № 911/1406/23, від 22.10.2024 у справі № 911/1477/23, від 22.10.2024 у справі № 911/1473/23 Суд зазначає таке.

5.8. Юридична особа, згідно з частинами першою, третьою статті 90 Цивільного кодексу України, повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму та назву. Найменування установи має містити інформацію про характер її діяльності. Юридична особа може мати крім повного найменування скорочене найменування. Найменування юридичної особи вказується в її установчих документах і вноситься до Єдиного державного реєстру.

5.9. Разом з тим відповідно до частини першої статті 16 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" (у редакції, чинній з 31.01.2019) найменування юридичної особи повинно містити інформацію про її організаційно-правову форму (крім державних органів, органів місцевого самоврядування, органів влади Автономної Республіки Крим, державних, комунальних організацій, закладів, установ, а також випадку, передбаченого абзацом 2 цієї частини) та назву. Найменування релігійної організації може містити інформацію про її організаційно-правову форму виключно за бажанням такої юридичної особи.

5.10. За змістом пунктів 1, 31, 32 частини другої статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" (у редакції, чинній з 31.01.2019) в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб: найменування юридичної особи, у тому числі скорочене (за наявності); вид релігійної організації; віросповідна приналежність релігійної організації.

5.11. Отже, така юридична особа як релігійна організація саме "повинна" мати своє найменування, а не "може" мати таке найменування, оскільки без найменування юридична особа взагалі не може існувати як суб`єкт права - учасник цивільних, господарських та інших відносин. Адже найменування юридичної особи ідентифікує її у вказаних правовідносинах та є засобом її індивідуалізації.

5.12. Однак організаційно-правова форма в найменуванні релігійної організації може зазначатися лише за її бажанням.

5.13. Відповідно до частин сьомої, восьмої статті 12 Закону № 987-ХІІ (у редакції пункту Закону № 2662-VІІІ, чинній з 26.12.2018) релігійна організація (об`єднання), яка безпосередньо або як складова частина іншої релігійної організації (об`єднання) входить до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, зобов`язана у своїй повній назві, зазначеній у її статуті (положенні), відображати належність до релігійної організації (об`єднання) за межами України, до якої вона входить (частиною якої вона є), шляхом обов`язкового відтворення у своїй назві повної статутної назви такої релігійної організації (об`єднання) з можливим додаванням слів "в Україні" та/або позначення свого місця в структурі іноземної релігійної організації. Входження релігійної організації (об`єднання) до релігійної організації (об`єднання), зазначеної в частині сьомій цієї статті, визначається у разі наявності однієї з таких ознак: 1) у статуті (положенні) релігійної організації, що діє в Україні, містяться вказівки на входження до структури релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України; 2) у статуті (положенні) закордонної релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, містяться вказівки на входження до її структури релігійної організації (об`єднання), що діє на території України, а також на право прийняття статутними органами управління зазначеної закордонної релігійної організації (об`єднання) рішень з канонічних і організаційних питань, які є зобов`язуючими для релігійної організації (об`єднання), що діє на території України; 3) статутом (положенням) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, передбачене обов`язкове входження керівників (повноважних представників) релігійної організації (об`єднання), що діє на території України, до статутних органів управління зазначеної закордонної релігійної організації (об`єднання) з правом вирішального голосу.

5.14. Водночас імперативною нормою пункту 4 розділу II "Перехідні та прикінцеві положення" Закону № 2662-VІІІ передбачено, що у разі якщо протягом чотирьох місяців (для релігійних громад - дев`яти місяців) з дня набрання чинності цим Законом та/або набрання чинності законом, яким іноземна держава визнається такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, релігійна організація (об`єднання) не внесла передбачених законом змін до своєї офіційної назви та не подала відповідні зміни до свого статуту (положення) на реєстрацію, її статут (положення) втрачає чинність у частині, якою визначається повна офіційна назва релігійної організації (об`єднання).

5.15. Відтак, обов`язок релігійних організацій (об єднань), які входять до офіційно опублікованого переліку релігійних організацій, внести зміни до свого статуту (положення) виникає відповідно до прямої вказівки частини сьомої статті 12 Закону № 2662-VIII.

5.16. Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що встановлення відповідності статуту (положення) релігійної організації ознакам за частинами сьомою, восьмою статті 12 Закону № 987-ХІІ зумовлює обов`язок такої організації внести до нього відповідні зміни. Наслідком невиконання такого обов`язку протягом чотирьох місяців є втрата ним чинності в частині, якою визначається повна офіційна назва релігійної організації (аналогічний висновок викладено в пункті 29 постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 640/4748/19, а також у пункті 20 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.09.2024 у справі № 911/1476/23, ухваленої у подібних правовідносинах).

5.17. Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини другої та абзацу 1 частини шостої статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

5.18. Приписи Закону № 2662-VІІІ та статті 12 Закону № 987-XII зі змінами, внесеними Законом № 2662-VIII, були перевірені Конституційним Судом України на предмет їх відповідності Конституції України.

5.19. За наслідками конституційного контролю Рішенням Конституційного Суду України від 27.12.2022 № 4-р/2022 (справа щодо повної назви релігійних організацій) Закон № 2662-VІІІ та стаття 12 Закону № 987-XII зі змінами, внесеними Законом № 2662-VIII, визнані такими, що відповідають Конституції України (пункт 1 резолютивної частини).

5.20. Так, Конституційний Суд України, розв`язуючи питання відповідності Конституції України зазначених приписів законів України, серед іншого виснував, що з аналізу норм статті 90 Цивільного кодексу України, частини третьої статті 8, частин першої, п`ятої статті 12, статей 13, 14 Закону № 987-XII, статті 16 Закону України від 15.05.2003 № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" випливає, що Закон № 2662-VIII не запроваджує інакшого ставлення до певної релігійної організації (об`єднання), а уточнює загальні вимоги держави до здійснення реєстраційно-облікової діяльності релігійних організацій (об`єднань) у випадку підлеглості такої релігійної організації (об`єднання) керівним центрам (управлінням), що знаходяться в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину її території (абзаци 2- 8 підпункту 4.5 пункту 4 мотивувальної частини).

Тож орган конституційного контролю дійшов висновку, що приписи розділу I Закону № 2662-VIII у частині уточнення назви релігійних організацій (об`єднань) не порушують конституційного права на свободу світогляду і віросповідання (релігії), права на свободу об`єднання в громадські організації, а отже, права на підлеглість релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості (абзац 9 підпункту 4.5 пункту 4 мотивувальної частини).

Конституційний Суд України, аналізуючи пояснювальну записку до проєкту Закону України про внесення змін до Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України (реєстр. № 5309), ухваленого в подальшому як Закон № 2662-VIII, з`ясував, що його розроблено з метою забезпечення державної безпеки та суверенітету України, а також із метою забезпечення суспільства повною та достовірною інформацією. Тобто законодавець, унормовуючи порядок реєстраційно-облікової діяльності релігійних організацій (об`єднань), які підлеглі релігійним центрам (управлінням), які знаходяться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, керуючись приписами частини другої статті 35, частини першої статті 36, частини першої статті 37 Конституції України, мав право застосувати обмеження у вигляді обов`язку таких релігійних організацій (об`єднань) уточнити свою назву в цій частині та відобразити повну назву у своїх установчих документах (абзаци 2, 4 підпункту 4.6 пункту 4 мотивувальної частини).

5.21. Відтак, Конституційний Суд України визнав правомірними, а отже, допустимими обмеження свободи світогляду і віросповідання (релігії) у поєднанні зі свободою об`єднання в громадські організації (у частині обов`язку уточнення назви релігійних організацій (об`єднань)); орган конституційного контролю окремо зауважив, що його висновок про домірність застосованих заходів обумовлений також тим фактом, що ухвалення цього Рішення відбувається в умовах введеного в Україні воєнного стану, під час боротьби Українського народу проти агресії російської федерації (див. абзаци 6, 7 підпункту 4.6 пункту 4 мотивувальної частини).

5.22. У цьому конституційному провадженні Конституційний Суд України дослідив твердження суб`єкта права на конституційне подання щодо невідповідності частині третій статті 35, частині першій статті 36 Конституції України у частині наділення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, повноваженнями проводити релігієзнавчу експертизу зареєстрованих статутів релігійних організацій (об`єднань).

5.23. Конституційний Суд України зазначив, що Конституція України не містить приписів, які прямо або опосередковано забороняли б державі здійснювати релігієзнавчі експертизи статутів (положень) релігійних організацій (об`єднань). Із приписів частин другої, третьої статті 35, частини першої статті 36, частини першої статті 37 Конституції України випливає, що державі належить перевіряти створювання політичних партій, громадських організацій та об`єднань на відповідність вимогам, що їх визначено Конституцією України. Одним із правомірних засобів такої перевірки є експертиза статутів політичних партій, громадських організацій та об`єднань, здійснювана відповідно до закону уповноваженими суб`єктами (абзац 2 підпункту 4.7 пункту 4 мотивувальної частини). Орган конституційної юрисдикції у зв`язку з цим вказав: "установлений пунктом 2 розділу II "Перехідні та прикінцеві положення" Закону № 2662-VIII порядок здійснення релігієзнавчої експертизи має на меті запобігти будь-яким зловживанням правом на свободу світогляду і віросповідання (релігії), забезпечити достовірне подання релігійними організаціями (об`єднаннями) відомостей про свою повну назву відповідно до вимог розділу I Закону № 2662-VIII. Таку мету Закону № 2662-VIII Конституційний Суд України вважає легітимною" (абзац 5 підпункту 4.7 пункту 4 мотивувальної частини).

Також у конституційному поданні його автори стверджували, що "держава не може позбавляти чинності статут (положення) релігійної організації (об`єднання), яка не внесла угодні державі зміни, як це передбачено оспорюваним Законом № 2662-VIII" (перше речення абзацу 1 підпункту 4.8 пункту 4 мотивувальної частини).

Конституційний Суд України визнав таке твердження юридично безпідставним і наголосив, що ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань (перше речення частини четвертої статті 35 Конституції України), зазначене стосується й релігійних організацій (об`єднань), які за змістом частини десятої статті 5 Закону № 987-XII зобов`язані додержуватися вимог чинного законодавства, тому такий підхід законодавця до врегулювання питання юридичної відповідальності релігійної організації (об`єднання) за відмову виконати свій обов`язок та уточнити у своїй повній офіційній назві свою належність до іноземної організації як її структурної частини, на думку Конституційного Суду України, є виправданим (речення друге абзацу першого, абзаци 2- 4 підпункту 4.8 пункту 4 мотивувальної частини).

5.24. У зв`язку з цим Конституційний Суд України констатував, що припис пункту 4 розділу II "Перехідні та прикінцеві положення" Закону № 2662-VIII не суперечить Конституції України.

5.25. Поряд з цим, суб`єкт права на конституційне подання, посилаючись на припис частини першої статті 8 Конституції України та, зокрема, на Рішення Конституційного Суду України від 29.06.2010 № 17-рп/2010, пов`язав питання дотримання/недотримання процедури ухвалення Закону № 2662-VIII із принципом юридичної визначеності який, на його думку, "вимагає, щоб норми були чіткими і точними та спрямованими на забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишалися передбачуваними", а також, що "порушення законодавчої процедури стосується зокрема положення про передбачуваність ситуації, оскільки прийняття закону мало б не відбутись або закон мав би бути в іншій редакції якби законодавча процедура була дотримана" (див. перше речення абзацу 1 підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини). Втім, орган конституційного контролю, дослідивши порушене авторами конституційного подання питання, вказав, що приписи Закону № 2662-VIII є чіткими й однозначними, вони є передбачними за своїми наслідками, їх сформульовано з достатньою чіткістю та зрозумілістю, а саме так, що в релігійних організацій (об`єднань) немає перешкод, щоб відповідно до них упорядкувати свою поведінку. Отже, підстав для визнання Закону № 2662-VIII таким, що суперечить статті 8 Конституції України, немає (абзац 2 підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).

5.26. Відтак, Суд під час розгляду цієї справи бере до уваги той факт, що питання конституційності приписів Закону № 2662-VІІІ та статті 12 Закону № 987-XII зі змінами, внесеними Законом № 2662-VIII, було всебічно досліджене Конституційним Судом України, який не встановив невідповідності вказаних норм законодавства Основному Закону України.

5.27. Частиною п`ятою статті 12 Закону № 987-ХІІ (у редакції, чинній з 26.12.2018) унормовано, що статут (положення) релігійної організації не повинен суперечити чинному законодавству.

5.28. Наведене положення кореспондується як із нормою пункту 8 частини першої статті 28 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", за змістом якої підставою для відмови в державній реєстрації є невідповідність найменування юридичної особи вимогам закону, так із вимогами частини 1 статті 15 Закону № 987-ХІІ, відповідно до яких у реєстрації статуту (положення) релігійної організації може бути відмовлено, якщо її статут (положення) або діяльність суперечать чинному законодавству.

5.29. У частині сьомій статті 17 Закону № 987-ХІІ встановлено, що користування землею релігійні організації здійснюють у порядку, встановленому Земельним кодексом України та іншими законодавчими актами України. Земельні ділянки, що надаються релігійним організаціям у постійне користування для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності, забороняється використовувати для здійснення підприємницької діяльності.

5.30. Згідно з частиною першою та пунктом "в" частини другої статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності.

5.31. Водночас Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що пунктом 6 статті 3 Цивільного кодексу України закріплений принцип справедливості, добросовісності та розумності. Зазначений принцип включає, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість та добросовісно вести переговори. Відсутність договірних відносин між сторонами до моменту укладення договору не означає, що на переддоговірній стадії сторони не несуть жодних обов`язків по відношенню одна до одної. Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України). Отже, і на переддоговірній стадії сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Прояви таких обов`язків та недобросовісної чи нерозумної поведінки є численними і не можуть бути визначені у вичерпний спосіб. Зокрема, недобросовісну поведінку може становити необґрунтоване припинення переговорів, пропозиція нерозумних умов, які завідомо є неприйнятними для контрагента, вступ у переговори без серйозних намірів (зокрема з метою зірвати укладення договору з третьою особою, наприклад з конкурентом недобросовісної сторони переговорів), нерозкриття необхідної контрагенту інформації тощо (такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19 (пункт 6.20), від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц (пункт 37)).

5.32. Кожен суб`єкт цивільного права повинен виконувати свої обов`язки, якщо вони випливають з закону або звичаю (стаття 7 Цивільного кодексу України). Для цього воля такого суб`єкта має формуватися таким чином, щоб його дії були правомірними. Якщо ж суб`єкт цивільного права не виконує свій обов`язок добровільно, хоча має юридичну та фактичну можливість його виконати, то це свідчить про дефект його волі. Зокрема, якщо суб`єкт цивільного права зобов`язаний виконати вимоги закону, який визнано конституційним, але протиправно не робить цього, то це свідчить про дефект волі такого суб`єкта. Спонукання такого суб`єкта до внесення відповідних змін до статуту не може полягати в його зобов`язанні або його представника чи органу (посадової особи) судом прийняти рішення про подання відповідних змін до свого статуту (положення) на державну реєстрацію тощо, бо обов`язок вчинити такі дії вже виник із закону. Якщо такий обов`язок не виконується, то додаткове покладення цього ж самого обов`язку судом, з одного боку, є неможливим, а з іншого - є неефективним, бо дефект волі стане на заваді виконанню такого обов`язку навіть у разі ухвалення відповідного судового рішення.

5.33. Отже, виходячи із системного аналізу змісту положень пункту 6 статті 3 та частин першої, третьої статті 90 Цивільного кодексу України, пункту "в" частини другої статті 92 Земельного кодексу України, статей 12- 14, 17 Закону № 987-ХІІ, пункту 4 розділу II "Перехідні та прикінцеві положення" Закону № 2662-VІІІ та статей 9, 16, 28 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", Суд у постановах від 11.09.2024 у справі № 911/1476/23 та у подальшому застосованому, зокрема, в постановах Верховного Суду від 17.09.2024 у справах № 911/1474/23 та № 911/1472/23, від 22.10.2024 у справі № 911/1406/23, від 22.10.2024 у справі № 911/1477/23, від 22.10.2024 у справі № 911/1473/23 виснував, що в разі очевидної недобросовісної поведінки Релігійної громади, яка полягає в порушенні відповідною релігійною організацією обов`язку, покладеного на неї Законом № 2662-VІІІ (щодо внесення відповідних змін до статуту в установлений цим Законом строк), який визнано конституційним, право постійного землекористування такої організації може бути припинено органом місцевого самоврядування в зв`язку зі втратою постійним землекористувачем статусу релігійної організації, який (статус) на підставі пункту "в" частини другої статті 92 Земельного кодексу України надається виключно тим суб`єктам, чий статут (положення) зареєстровано у встановленому законом порядку, оскільки зумовлена невиконанням імперативних вимог Закону № 2662-VІІІ втрата чинності статутом релігійної організації в частині, в якій визначається повна офіційна назва такої організації, призводить до припинення господарської та інших видів діяльності релігійної організації.

Адже в разі порушення вимог спеціального закону, який безпосередньо регулює статус і діяльність релігійних організацій, відповідна релігійна організація в розумінні пункту "в" частини другої статті 92 Земельного кодексу України не може вважатися такою, статут (положення) якої зареєстровано у встановленому законом порядку, тобто припиняє свою діяльність як учасник цивільних, господарських та інших відносин (без найменування юридична особа взагалі не може існувати як суб`єкт права), а тому втрачає як статус релігійної організації, так і статус суб`єкта права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності.

5.34. Наведеним вище повністю спростовується покладений в основу оскаржуваних судових рішень висновок судів попередніх інстанцій про відсутність передбачених статтею 141 Земельного кодексу України вичерпних підстав припинення права користування спірною земельною ділянкою, оскільки пунктом "в" частини першої цієї статті (у редакції, чинній на час прийняття Радою рішення) чітко визначено таку підставу, як припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій, що не слід ототожнювати із припиненням Позивача як юридичної особи, коли таке припинення відбувається без правонаступництва.

5.35. За таких обставин, вміщений в оскаржуваних рішенні та постанові висновок судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позовної вимоги про визнання незаконним і скасування рішення Ради, яким Відповідач припинив право постійного користування Релігійній громаді на спірну земельну ділянку саме в зв`язку із втратою Позивачем статусу релігійної організації та її набувача, є помилковим, позаяк не відповідає викладеному вище висновку щодо комплексного застосування положень пункту 6 статті 3 та частин першої, третьої статті 90 Цивільного кодексу України, пункту "в" частини другої статті 92 Земельного кодексу України, статей 12- 14, 17 Закону № 987-ХІІ, пункту 4 Перехідних та прикінцевих положень Закону № 2662-VІІІ та статей 9, 16, 28 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань".

5.36. У зв`язку з цим колегія суддів погоджується з доводами Скаржника про те, що Позивач, внаслідок свідомого ігнорування вимог законодавства, втратив свій статус релігійної організації, статут якої зареєстровано у встановленому законом порядку, а тому відповідно до статті 92 Земельного кодексу України Релігійна громада не є суб`єктом права постійного користування земельною ділянкою комунальної форми власності, оскільки Позивач не надавав до суду першої інстанції будь-яких документів щодо зміни та подання на реєстрацію змін до свого статуту, зокрема, передбачених статтею 12 Закону № 987-ХІІ, що, в свою чергу свідчить про законність та обґрунтованість оспорюваного рішення Ради на виконання положень Закону № 2662-VІІІ та Рішення Конституційного Суду України від 27.12.2022 № 4-р/2022 у справі № 1-13/2019(374/19) (справа щодо повної назви релігійних організацій).

5.37. У разі коли за результатами перевірки судом касаційної інстанції буде встановлено, що фактичні обставини, які входять до предмета доказування у цій справі, з`ясовані судом першої або апеляційної інстанції з достатньою повнотою, однак допущено помилки у застосуванні норм матеріального права, у зв`язку з чим висновки судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають цим обставинам, суд касаційної інстанції приймає нове рішення.

5.38. Оскільки судами попередніх інстанцій достовірно встановлено той факт, що Позивач у встановлений строк не вніс передбачених Законом № 2662-VIII змін до своєї офіційної назви і не подав відповідні зміни до свого статуту (положення) на державну реєстрацію, та ураховуючи правові висновки, викладені Судом у постановах від 11.09.2024 у справі № 911/1476/23 та у подальшому застосованому, зокрема, в постановах Верховного Суду від 17.09.2024 у справах № 911/1474/23 та № 911/1472/23, від 22.10.2024 у справі № 911/1406/23, від 22.10.2024 у справі № 911/1477/23, від 22.10.2024 у справі № 911/1473/23 про те, що статут Релігійної громади втрачає чинність у частині, яка визначає повну офіційну назву релігійної організації, а тому в розумінні пункту "в" частини другої статті 92 Земельного кодексу України Позивач не є релігійною організацією, статут якої зареєстровано у встановленому законом порядку, а відтак наразі не може вважатися набувачем права постійного користування спірною земельною ділянкою, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувані рішення та постанова підлягають скасуванню повністю як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

5.39. Суд також вважає за необхідне наголосити й на таких аспектах цього спору.

5.40. Так, предметом розгляду судами в цьому випадку є не питання функціонування релігійної організації в цілому, а право на користування нею земельною ділянкою, яка була надана на певному юридичному титулі (праві постійного користування).

5.41. Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) в статті 9 "Свобода думки, совісті і релігії" передбачено, що:

"1. Кожен має право на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.

2. Свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб".

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини щодо застосування цієї статті Конвенції було сформовано ряд важливих висновків серед, яких, зокрема висновки про те, що релігійні громади традиційно та повсюдно існували у вигляді організованих структур. У справах, що стосуються форми організації релігійної громади, статтю 9 Конвенції потрібно тлумачити у світлі статті 11, яка гарантує захист свободи об`єднання від необґрунтованого втручання з боку держави. Право віруючих на свободу віросповідання передбачає, що громаді буде дозволено існувати мирно, без свавільного втручання з боку держави. Автономне існування релігійних громад є передумовою плюралізму в демократичному суспільстві, а отже лежить в основі захисту, який забезпечує стаття 9. Це безпосередньо стосується не лише форми організації громади як такої, але й ефективного користування правом на свободу релігії з боку всіх її активних членів. Якби організаційне життя громади не було захищене статтею 9 Конвенції, решта аспектів свободи віросповідання стали б вразливими ("Фернандес Мартінес проти Іспанії" (Fernбndez Martнnez v. Spain).

5.42. Згідно з положеннями статті 9 Держава виконує загальну роль нейтрального та безстороннього організатора сповідування різних релігій, вірувань та переконань з метою збереження громадського порядку, релігійної гармонії та терпимості в демократичному суспільстві ("С.А.С. проти Франції" (S.A.S. v. France)).

5.43. При цьому в контексті забезпечення прав передбачених цією статтею державі забороняється зобов`язувати релігійну громаду приймати нових або виключати наявних членів ("Свято-Михайлівська Парафія проти України" (Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine); визначати законність конкретних релігійних переконань і способів вираження таких переконань або свавільно "перекласифіковувати" віросповідання, до якого належить людина або громада ("Іззеттін Доган та інші проти Туреччини" (Эzzettin Doрan and Others v. Turkey); "Стародавня Балтійська Асоціація Ромува проти Литви" (Ancient Baltic religious association "Romuva" v. Lithuania); "Християнська релігійна організація Свідків Єгови в НКР проти Вірменії" (Christian Religious Organization of Jehovah's Witnesses in the NKR v. Armenia); втручатись у внутрішні справи розділеної релігійної громади, примушуючи її до об`єднання під єдиним керівництвом ("Церква Бессарабської Митрополії та інші проти Молдови" (Metropolitan Church of Bessarabia and Others v. Moldova).

5.44. Водночас оспорюваним рішенням Ради жодного втручання у зазначені аспекти діяльності Позивача не здійснюється, організація продовжує своє існування без обмежень на що, зокрема, і звертав увагу Конституційний Суд України у вже наведеному рішенні від 27.12.2022 № 4-р/2022 у справі № 1-13/2019(374/19), зазначаючи, що запроваджені зміни не стосуються внутрішнього аспекту права на свободу світогляду і віросповідання (релігії). Обмеження цього права в частині уточнення назви певних релігійних організацій (об`єднань) стосуються виключно його зовнішнього аспекту (forum externum). Приписи Закону № 2662-VIII є чіткими й однозначними, вони є передбачуваними за своїми наслідками, їх сформульовано з достатньою чіткістю та зрозумілістю, а саме так, що в релігійних організацій (об`єднань) немає перешкод, щоб відповідно до них упорядкувати свою поведінку.

Зазначений висновок робився із врахуванням і позиції Європейського суду з прав людини, який зазначив, що сам факт того, що держава вимагає від релігійної організації, що бажає бути зареєстрованою, узяти назву, яка унеможливлює введення в оману вірян та суспільство загалом і завдяки якій є можливим її відрізняти від уже наявних організацій, у принципі, можна вважати виправданим обмеженням її права вільно обирати свою назву ("Ільїн та інші проти України" (Ilyin and Others v. Ukraine)).

5.45. У свою чергу Позивач, ухилившись від виконання вимог закону повинен був передбачити питання юридичної відповідальності організації (об`єднання) за відмову виконати свій обов`язок та уточнити у своїй повній офіційній назві свою належність до іноземної організації як її структурної частини та спрогнозувати наслідки у вигляді втрати права користування земельною ділянкою на праві постійного користування з мотивів, які вже наводилися Судом.

5.46. З огляду на вищевикладене, Суд також не вбачає і стверджуваного Позивачем порушення права на майно (користування земельною ділянкою), оскільки він не позбавлений права звернутись за оформленням права користування земельною ділянкою для використання та обслуговування належного йому майна на іншому доступному йому юридичному титулі (праві власності або оренди) у встановленому законодавством порядку.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Згідно з частиною першою статті 311 Господарського процесуального кодексу України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

6.3. За наведених обставин висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову не відповідає положенням статей 86, 236, 269 Господарського процесуального кодексу України.

6.4. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли помилкового висновку щодо обґрунтованості позовних вимог, як наслідок, оскаржувані рішення та постанова підлягають скасуванню як ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, що в свою чергу є підставою для задоволення касаційної скарги шляхом скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову повністю.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки касаційна скарга підлягає задоволенню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовної вимоги немайнового характеру, то керуючись загальними правилами розподілу судових витрат, передбаченими статтею 129 ГПК України, Суд вбачає підстави для здійснення розподілу судових витрат Скаржника у виді сплаченого ним судового збору, понесених у зв`язку з розглядом справи в судах апеляційної та касаційної інстанцій, шляхом покладання цих витрат на Позивача.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 306, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Білоцерківської міської ради задовольнити.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.07.2024 та рішення Господарського суду Київської області від 16.11.2023 у справі № 911/1482/23 скасувати.

3. Ухвалити нове рішення, яким відмовити Релігійній громаді Української Православної Церкви Парафії Блаж. Ксенії Петербурзької у задоволенні позову.

4. Стягнути з Релігійної громади Української Православної Церкви Парафії Блаж. Ксенії Петербурзької (09100, Київська область, місто Біла Церква, вулиця Фадєєва, будинок 107А, квартира 8, ідентифікаційний код 26426446) на користь Білоцерківської міської ради Київської області (09100, Київська область, місто Біла Церква, вулиця Ярослава Мудрого, будинок 15, ідентифікаційний код - 26376300) 9 394 (дев`ять тисяч триста дев`яносто чотири) грн 00 коп. судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг.

5. Доручити Господарському суду Київської області видати наказ.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді І. Берднік

О. Случ