Ухвала

від 07.12.2023 по справі 914/1354/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

07 грудня 2023 року

м. Київ

cправа № 914/1354/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранця О. М. - головуючого, Кондратової І. Д., Кролевець О. А.,

за участю секретаря судового засідання Шпорт В. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду Львівської області

у складі судді Синчук М. М.

від 14 грудня 2022 року

та постанову Західного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Кравчук Н. М., Скрипчук О. С., Орищин Г. В.

від 04 вересня 2023 року (повний текст складений 07 вересня 2023 року)

у справі за позовом ОСОБА_1

до: 1) Приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Шелінської Юлії Андріївни,

2) Державного підприємства "Сетам",

3) Фізичної особи - підприємця Кульчик Тетяни Яківни,

4) ОСОБА_2 ,

за участю третіх осіб без самостійних вимог щодо предмета спорту на стороні відповідача: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Хіко",

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторинг-С",

про визнання недійсними електронних торгів № 557051 від 18 жовтня 2021 року та витребування з володіння частки у статутному капіталі,

за участю представників:

від позивача: не з`явилися

від відповідача-1: не з`явилися

від відповідача-2: не з`явилися

від відповідача-3: не з`явилися

від відповідача-4: не з`явилися

від третьої особи-1: не з`явилися

від третьої особи-2: не з`явилися

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

У червні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду Львівської області з позовом до Приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Шелінської Юлії Андріївни, Державного підприємства "Сетам", Фізичної особи - підприємця Кульчик Тетяни Яківни про:

- визнання недійсними електронних торгів з реалізації корпоративних прав - частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Хіко» в розмірі 100%, результати яких затверджені протоколом проведення електронних торгів № 557051 від 18 жовтня 2021 року, складеним Державним підприємством «СЕТАМ»,

- витребування з володіння Фізичної особи - підприємця Кульчик Тетяни Яківни частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Хіко» в розмірі 100% на користь ОСОБА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на спірних електронних торгах була здійснена реалізація належних позивачці майнових прав в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Хіко», вартість яких була визначена на підставі звіту про незалежну оцінку вартості майна, виконаного на замовлення приватного виконавця суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання Товариством з обмеженою відповідальністю «Експерт ІН». За твердженням позивачки зазначений звіт оцінки вартості майна не відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна і має значні недоліки, що вплинули на достовірність оцінки, вартість майнових прав позивачки за цим звітом була визначена неправильно, була занижена, що порушило права позивачки, яка внаслідок цього була позбавлена майнових прав.

Господарський суд Львівської області ухвалою від 18 липня 2022 року прийняв зазначену позовну заяву до розгляду, за якою відкрив провадження у справі № 914/1354/22, постановив здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Господарський суд Львівської області ухвалою від 17 серпня 2022 року у справі № 914/1354/22 залучив до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю «ХІКО», Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг - С» та ОСОБА_2 в якості третіх осіб -1, -2 та -3 без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, а ухвалою від 17 жовтня 2022 року залучив ОСОБА_2 до участі у справі в якості відповідача.

2. Короткий зміст оскаржуваних судових рішень і мотиви їх ухвалення.

Господарський суд Львівської області рішенням від 14 грудня 2022 року у справі № 914/1354/22, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 04 вересня 2023 року, відмовив у задоволенні позовних вимог.

Суди попередніх інстанцій, керуючись висновками Верховного Суду, виходили з того, що в обґрунтування позовних вимог позивачка послалася на порушення, допущені приватним виконавцем при здійсненні своїх повноважень у виконавчому провадженні з виконання судового рішення, зокрема щодо визначення вартості переданого на реалізацію майна, однак такі порушення мають самостійний спосіб оскарження і не можуть бути підставою для визнання електронних торгів недійсними. Натомість обставини порушення правил проведення торгів, зокрема визначених Порядком реалізації арештованого майна, затвердженим наказом Міністерства юстиції України № 2831/5 від 29 вересня 2016 року, не були визначені позивачкою підставами позову та підставами недійсності електронних торгів.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі позивачка ОСОБА_1 просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 14 грудня 2022 року та постанову Західного апеляційного господарського суду від 04 вересня 2023 року, а справу № 914/1354/22 передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

Як на підставу касаційного оскарження зазначених судових рішень скаржниця послалася на пункт 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначила про те, що суди попередніх інстанції не застосували до спірних правовідносин норми матеріального права, а саме: частину першу статті 203 та частину першу статті 215 Цивільного кодексу України, не врахували висновки Верховного Суду України щодо застосування зазначених норм права, викладені у постановах від 16 листопада 2016 року у справі № 635/7415/14-ц (6-1655цс16), від 14 червня 2017 року у справі № 463/1204/15-ц, а також висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 28 лютого 2018 року у справі № 463/593/16-ц.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Відповідачі та треті особи відзиви на касаційну скаргу позивачки до Верховного Суду не надали.

6. Оцінка аргументів учасників справи.

Верховний Суд, дослідивши доводи та аргументи, наведені позивачкою у касаційній скарзі, дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за поданою касаційною скаргою на підставі пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України з огляду на таке.

Як уже зазначалося, касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Для цілей застосування норм процесуального права, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, таку подібність слід оцінювати за певними критеріями, а саме: змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями, з яких: змістовий є основним, а два інші (суб`єктний та об`єктний) - додатковими.

Подібність спірних правовідносин, виявлена одночасно за трьома критеріями, означатиме тотожність цих відносин (однакового виду суб`єкти, однаковий вид об`єкта й однакові права та обов`язки щодо нього). Але процесуальний закон не вимагає встановлювати тотожність.

Такі висновки Верховного Суду викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19.

При дослідженні правовідносин на предмет їх подібності необхідно керуватися зазначеними вище критеріями змістовим, суб`єктним та об`єктним. При застосування цих критеріїв слід виходити з такого.

Основний - змістовний критерій полягає у тому, що оцінювання спірних правовідносин здійснюється за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників.

Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад саме цих правовідносин та/чи їх специфічний об`єкт.

Якщо норма права не передбачає, що її дія поширюється лише на обмежене коло осіб (наприклад, лише на фізичних або на юридичних осіб чи на конкретну групу тих або інших), немає сенсу застосовувати суб`єктний критерій для встановлення подібності правовідносин у різних справах. Так само не завжди для встановлення подібності правовідносин має значення і об`єктний критерій.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних положень процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19.

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається. При цьому така подібність оцінюється з урахуванням зазначених вище критеріїв та висновків Верховного Суду щодо застосування таких критеріїв подібності.

Проаналізувавши висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 16 листопада 2016 року у справі № 635/7415/14-ц (6-1655цс16), від 14 червня 2017 року у справі № 463/1204/15-ц, а також висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 28 лютого 2018 року у справі № 463/593/16-ц, на які послалася позивачка у касаційній скарзі, як на висновки, що не були враховані судами попередніх інстанцій при вирішенні спору у цій справі, суд касаційної інстанції вважає, що правовідносини у зазначених справах є неподібними до правовідносин, які склалися між сторонами у цій справі № 914/1354/22, що переглядається, з огляду на таке.

Спірні правовідносини у цій справи № 914/1354/22 стосуються визнання недійсними електронних торгів з реалізації корпоративних прав ОСОБА_1 , а саме: частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Хіко» у розмірі 100%, оформлених протоколом № 557051 від 18 жовтня 2021 року, що були проведені Державним підприємством «СЕТАМ» за заявкою приватного виконавця на реалізацію арештованого майна боржника ( ОСОБА_1 ) у виконавчому провадженні № 66382688 з виконання рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 07 вересня 2016 року у справі № 450/1276/16-ц про солідарне стягнення кредитної заборгованості. Предметом спору є також вимога про витребування частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Хіко» в розмірі 100% з володіння Фізичної особи - підприємця Кульчик Тетяни Яківни на користь ОСОБА_1 .

Як встановили суди попередніх інстанцій у межах спірних правовідносин приватним виконавцем у виконавчому провадженні № 66382688 з примусового виконання рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 07 вересня 2016 року у справі № 450/1276/16-ц був накладений арешт на майно боржника ОСОБА_3 : (корпоративні права), що належить їй на праві приватної власності, а саме: на частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Хіко", що становить 100% статутного капіталу.

18 жовтня 2021 року відбулися електронні торги з реалізації майна боржника у виконавчому у виконавчому провадженні № 66382688 з виконання рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 07 вересня 2016 року у справі № 450/1276/16-ц: корпоративних прав ОСОБА_1 , а саме: частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Хіко» в розмірі 100%, організатором яких було Державне підприємство «СЕТАМ».

За результатом проведення зазначених електронних торгів був визначений переможець: ОСОБА_2 , податковий номер: НОМЕР_1 , серія та номер документа, що посвідчує особу: № НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 .

На підставі акту приватного виконавця від 25 жовтня 2021 року про проведені електронні торги був затверджений акт приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Хіко» ВП № 66382688 та передано майно (корпоративні права - частка в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Хіко», в розмірі 100%) переможцю торгів, а саме: ОСОБА_2 .

Підставою позову цій справі (підставою недійсності електронних торгів) позивач визначив те, що реалізація на спірних електронних торгах належних позивачці майнових прав в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Хіко» відбулася за заниженою вартістю, що була визначена у звіті про незалежну оцінку вартості майна, виконаного на замовлення приватного виконавця суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання Товариством з обмеженою відповідальністю «Експерт ІН», і цей звіт не відповідав вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, мав значні недоліки, що вплинули на достовірність оцінки. Тобто підставою позову є неправильне визначення (заниження) вартості переданого на реалізацію майна боржника при примусовому виконанні судового рішення у виконавчому провадженні.

Отже, у межах спірних правовідносин була здійснена реалізація арештованого майна боржника на електронних торгах, які відбулися, та за результатом їх проведення був визначений переможець, який став власником такого майна.

Натомість у справах № 635/7415/14-ц (6-1655цс16), № 463/1204/15-ц (6-1804цс16) та № 463/593/16-ц, на висновки Верховного Суду України та Верховного Суду в яких послалася позивачка у касаційній скарзі, мали місце обставини, за яких торги (прилюдні / електронні) не відбулися та арештоване майно боржників не було реалізоване на призначених виконавцями торгах, з огляду на що виконавцями була застосована процедура передачі арештованого нереалізованого майна боржника стягувачу, передбачена частинами шостою - дев`ятою статті 62 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-ХІV.

Постанови Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 635/7415/14-ц (6-1655цс16) та від 14 червня 2017 року у справі № 463/1204/15-ц, а також постанова Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 463/593/16-ц, на які послався відповідач у касаційній скарзі, містять висновки щодо способу захисту прав боржника саме у разі застосування виконавцем процедури передачі арештованого нереалізованого майна боржника стягувачу, передбаченої частинами шостою - дев`ятою статті 62 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-ХІV, а висновки Верховного Суду України та Верховного Суду, викладені у зазначених постановах, стосуються саме зазначеної норми права.

Однак, у цій справі № 914/1354/22 обставини застосування виконавцем у виконавчому провадженні № 66382688 процедури передачі арештованого нереалізованого майна боржника стягувачу відсутні. Положення частин шостої - десятої статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII, чинного станом на момент виникнення спірних у цій справі правовідносин, що визначають порядок застосування та проведення процедури передачі арештованого нереалізованого майна боржника стягувачу, не є нормами, що регулюють спірні у цій справі правовідносини.

Крім того, Верховний Суд також враховує, що підстави вимог позивачів / заявників скарг на дії виконавця у зазначених справах № 635/7415/14-ц (6-1655цс16), № 463/1204/15-ц (6-1804цс16) та № 463/593/16-ц є іншими, ніж підстави позову у цій справі № 914/1354/22, що переглядається.

У справі № № 635/7415/14-ц (6-1655цс16) підставою позовних вимог про визнання недійсним правочину щодо передачі будинку (майна боржника у виконавчому провадженні) у власність стягувачу та визнання недійсним свідоцтва про право власності на будинок було те, що передане стягувачу арештоване нереалізоване майно боржника перебувало на праві користування у малолітніх дітей та реалізація цього майна була здійснена за відсутності попередньої згоди органу опіки та піклування.

У справах № 463/1204/15-ц (6-1804цс16) та № 463/593/16-ц заявники скарг на дії державних виконавців в обґрунтування підстав своїх вимог послалися на те, що нереалізоване арештоване майно боржника було передане стягувачу на підставі недійсної оцінки вартості майна, проведеної виконавцем, оскільки звіт про оцінку майна боржника (висновок про вартість майна боржника) станом на дати передачі стягувачу майна боржника втратили чинність.

Отже, обставини неправильного визначення (заниження) вартості майна боржника при примусовому виконанні судового рішення, що є підставою позову у цій справі № 914/1354/22, не були визначені підставою вимог позивачів / заявників скарг на дії виконавця у зазначених справах № 463/1204/15-ц (6-1804цс16) та № 463/593/16-ц.

З огляду на викладене Верховний Суд зазначає про те, що висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 16 листопада 2016 року у справі № 635/7415/14-ц (6-1655цс16), від 14 червня 2017 року у справі № 463/1204/15-ц, та висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 28 лютого 2018 року у справі № 463/593/16-ц, стосуються інших фактичних обставин, ніж ті, що склалися у цій справі № 914/1354/22. Наведене не дає підстави вважати правовідносини у справах № 635/7415/14-ц (6-1655цс16), № 463/1204/15-ц (6-1804цс16) та № 463/593/16-ц подібними правовідносинам у справі № 914/1354/22. Висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 16 листопада 2016 року у справі № 635/7415/14-ц (6-1655цс16), від 14 червня 2017 року у справі № 463/1204/15-ц та висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 28 лютого 2018 року у справі № 463/593/16-ц, на які послався скаржник, не є релевантними для цієї справи № 914/1354/22, що розглядається, оскільки були зроблені у неподібних до цієї справи правовідносинах.

Верховний Суд зазначає про те, що посилання позивачки у касаційній скарзі на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду України та Верховного Суду, викладених у постановах у зазначених вище справах, є безпідставними, а наведена скаржницею підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, є необґрунтованою та не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

З огляду на викладене касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Львівської області від 14 грудня 2022 року та постанову Західного апеляційного господарського суду від 04 вересня 2023 року у справі № 914/1354/22 підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частин другої та третьої статті 314 Господарського процесуального кодексу України процедурні питання, пов`язані з рухом справи, клопотання та заяви учасників справи, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення провадження у справі, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом касаційної інстанції шляхом постановлення ухвал в порядку, визначеному цим Кодексом для постановлення ухвал суду першої інстанції.

Постанова або ухвала суду касаційної інстанції оформлюється суддею- доповідачем (іншим суддею, якщо суддя-доповідач не згодний з постановою / ухвалою) і підписується всім складом суду, який розглядав справу, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду». При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведена правова позиція викладена в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 910/4647/18).

Керуючись статтями 234, 235, пунктом 5 частини першої статті 296, статтею 314 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Львівської області від 14 грудня 2022 року та постанову Західного апеляційного господарського суду від 04 вересня 2023 року у справі № 914/1354/22 закрити.

2. Ухвала набирає законної сили негайно з моменту її оголошення та не підлягає оскарженню.

Головуючий О. Баранець

Судді І. Кондратова

О. Кролевець