Постанова

від 14.12.2023 по справі 908/2078/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2023 року

м. Київ

cправа № 908/2078/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І.М. (головуючий), Булгакової І.В., Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Ковалівської О.М.,

представників учасників справи:

позивача - не з`явився,

відповідача - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Терра-Вест",

на рішення господарського суду Запорізької області від 04.05.2023 та

постанову Центрального апеляційного господарського суду від 13.09.2023

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Терра-Вест"

до концерну "Міські теплові мережі",

про: визнання дійсним договору купівлі продажу та зобов`язання здійснити перерахунок заборгованості.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Терра-Вест" (далі - ТОВ "Терра-Вест", Товариство, позивач) звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом до концерну "Міські теплові мережі" (далі - Концерн МТМ, відповідач) про визнання дійсним (чиним) договору купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді від 22.01.2018 №204089 (далі - Договір №204089) та здійснення перерахунку наявної у Товариства за Договором №204089 заборгованості за теплову енергію, станом на день постановлення судового рішення у справі.

1.2. На обґрунтування своїх вимог позивач послався на порушення відповідачем вимог чинного законодавства щодо розірвання Договору №204089 та порядку укладення нового договору про надання послуги з постачання теплової енергії №72221141.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням господарського суду Запорізької області від 04.05.2023 (суддя Горохов І.С.), залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 13.09.2023 (колегія суддів: Іванов О.Г., Верхогляд Т.А., Парусніков Ю.Б.), у справі №908/2078/22 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

2.2. Судові рішення в частині розгляду вимоги про визнання договору дійсним мотивовано з посиланням на те, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачено законом і такий спосіб захисту фактично не призведе до відновлення порушеного права, що, у свою чергу, виключає можливість задоволення заявлених вимог.

2.3. У частині вимог про зобов`язання здійснити перерахунок заборгованості суди дійшли висновку про необґрунтованість вимог в цій частині та не доведення позивачем обставин, які б давали підстави для зобов`язання відповідача здійснити таке перерахування.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись з рішенням господарського суду Запорізької області від 04.05.2023 та постановою Центрального апеляційного господарського суду від 13.09.2023, Товариство (скаржник) звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду Запорізької області.

4. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4.1. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1.1. На обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 287 та пункт 4 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

4.1.2. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що суди першої і апеляційної інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12,02.2019 у справі №914/2649/17, від 16.02.2021 у справі №910/2861/18, від 22.06.2021 у справі №334/3161/17, постанові Верховного Суду від 25.01.2023 у справі №676/47/21 та у постановах Верховного Суду України від 30.10.2013 у справі №6- 59цс13, від 16.12.2015 у справі №6-2023цс15.

4.1.3. За твердженням скаржника, суди попередніх інстанцій не врахували, що Договір №204089 (договір купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді) укладено між сторонами спору для нежитлового приміщення. Вказаний договір є чинним в силу положень статті 10 Закону України "Про теплопостачання" і підпадає під правове регулювання положень статті 714 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та цього Закону, а тому не є тотожним договору про надання комунальної послуги з постачання теплової енергії, (який підпадає під правове регулювання положень статей 901-907 ЦК України та Закону №2189-VІІІ). У цьому контексті скаржник вважає, що між положеннями статей 13, 14 Закону №2189-VІІІ та нормами визначеними у главах 52 та 53 ЦК України існує колізія на яку суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу та не надали оцінки таким обставинам.

4.1.4. Позивач вважає, що між ним та Концерном МТМ з 01.11.2021 не укладався Типовий індивідуальний договір №72221141 про надання послуги з постачання теплової енергії до нежитлового приміщення - підвалу та першого поверху літ. А-5 загальною площею 417,9 кв.м., який розташований в багатоквартирному будинку на потреби об`єкту: бул. Центральний буд. 21. Про вказані обставини свідчить відсутність у матеріалах справи заяви-приєднання до такого договору підписаної зі сторони позивача та відсутність з боку позивача дій щодо здійснення платежів за умовами такого Типового індивідуального договору №72221141. Позивач вважає, що у опалювальний період 2021 року - 2022 року він отримував теплову енергію виключно на підставі Договору №204089 та статей 275, 276 Господарського кодексу України (далі - ГК України), а тому у такий спосіб не могло відбутись фактичне акцептування позивачем Типового індивідуального договору №72221141.

4.1.5. На переконання скаржника, суди попередніх інстанцій дійшли необґрунтованих висновків про те, що Договір №204089 припинив свою дію з 01.11.2021, оскільки не взяли до уваги, що цей договір сторонами спору не було розірвано у відповідності до вимог ЦК України та положень пункту 8 і 10 Договору, а тому його умови продовжують діяти.

4.1.6. У контексті наведених вище доводів, скаржник наголошує на тому, що суди попередніх інстанцій не застосували норми матеріального права, які за таких обстави справи необхідно було застосувати для вирішення спірних правовідносин, тим самим порушили принцип верховенства права, закріплений у статтях 8 Конституції України та не застосували приписи постанови Пленуму Верховного суду України "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" від 01.11.1996 №9, згідно з якими Конституція України має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, а тому суд мав би був оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акту з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках (за суперечності) застосовувати Конституцію як акт прямої дії.

4.1.7. Крім того, скаржник відзначає, що суди попередніх інстанцій ухвалили судові рішення на підставі недопустимих доказів, що також є обов`язковою умовою для скасування оскаржуваних судових рішень у відповідності до пункту 4 частини третьої статті 310 ГПК України.

4.2. Доводи інших учасників справи

4.2.1. Відповідач своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористався.

5. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

5.1. Концерн МТМ діє на підставі Статуту. Основною метою діяльності Концерну МТМ є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією. Предметом діяльності Концерну є виробництво теплової енергії, розподілення теплової енергії для обігріву житла, а також побутових потреб населення та підприємств, установ та організацій, її збут та інше.

5.2. Між Концерном МТМ (Теплопостачальною організацією) та Товариством (Споживачем) 22.01.2018 укладено Договір №204089 купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді, за умовами пункту 1.1 якого, Теплопостачальна організація відпускає теплову енергію у вигляді гарячої води споживачу, а споживач зобов`язаний прийняти теплову енергію в обсязі і порядку постачання теплової енергії згідно з додатком №1, який є невід`ємною частиною договору, та оплатити її вартість за діючими тарифами (цінами), і дотримуватися передбаченого договором розподілу і режиму використання теплової енергії, а також забезпечити безпечну експлуатацію системи теплопоспоживання (теловикористального обладнання).

5.3. Згідно з положенням пункту 1.3 Договору теплова енергія використовується споживачем через теплокористувальні установки для підтримання належного температурного режиму (обігрівання) належних йому приміщень, в обсязі визначеному відповідно до додатку №1 до Договору.

5.4. У додатку №1 до Договору сторонами визначено, що Теплопостачальна організація відпускає, а споживач зобов`язаний прийняти в поточному році теплову енергію в гарячій воді на об`єкт (приміщення), який розташований в багатоквартирному будинку на потреби об`єкту: бул. Центральний буд. 21, нежитлове приміщення підвалу та першого поверху літ. А-5, норма споживання теплової енергії ккал/год* - 69,2, загальна площа 417,9 м2, теплове навантаження Q=0,013864 Гкал/годину, з додержанням наступних умов: орієнтованим обсягом Qрік=53,82 Гкал/рік.

5.5. Пунктом 3.2.1 Договору передбачено, що споживач зобов`язується виконувати умови цього договору. Дотримуватися вимог актів цивільного законодавства України, нормативно-правових актів, рішень органів місцевого самоврядування, Правил будови і безпечної експлуатації трубопроводів пари та гарячої води ДНАОП 0.00-1.11-98, Правил технічної експлуатації теплових установах і мереж.

5.6. Відповідно до положень пунктів 10.1, 10.4 Договору цей договір набирає чинності з дня його підписання і діє до моменту укладення сторонами письмової угоди про його розірвання, або припинення його дії. Відповідно до статті 631 ЦК України сторони погодилися, що умови договору застосовуються до відносин між Споживачем і Теплопостачальною організацією, які виникли до його укладання з 18.01.2017 .

5.7. За умовами пункту 10.2 договору, договір припиняє свою дію у випадках: взаємної згоди сторін про його припинення; прийняття відповідного рішення господарським судом; ліквідації однієї із сторін. Умови договору можуть бути переглянуті на вимогу будь-якої сторони договору у відповідності до діючого законодавства України.

5.8. Судами встановлено, що 02.10.2021 Концерн МТМ оприлюднив на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування Запорізької міської ради (знаходиться у вільному доступі в мережі Інтернет за посиланням http://zp.gov.ua/uk/articeles/item/10370/ukladannya-publichnih-dogovoriv-z-koncernom-miski-teplovi-merezhi-) та на власному офіційному веб-сайті (знаходиться у вільному доступі в мережі Інтернет за посиланням http//teploseti.zp.ua/ua/for_consumers/Public_contracts/) індивідуальні договори про надання послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води.

5.9. Указані договори є публічними договорами приєднання та вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. Умови вказаних договорів будуть застосовуватись до співвласників багатоквартирних будинків, які не прийняли рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг, які обрали форму індивідуального договору та до власників індивідуальних (садибних) житлових будинків.

5.10. Пунктом 4 Типового індивідуального договору №72221141 про надання послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води встановлено, що фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання (додаток), сплата рахунка за надану послугу, факт отримання послуги.

5.11. Згідно з пунктом 5 Типового договору виконавець зобов`язується надавати споживачу послугу відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а споживач зобов`язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цим договором.

Обсяг спожитої споживачем послуги визначається як частина обсягу теплової енергії, спожитої у будинку для потреб опалення, визначеної та розподіленої згідно з вимогами Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" та складається з:

- обсягу теплової енергії на опалення приміщення споживача безпосередньо; - частини обсягу теплової енергії на задоволення загально будинкових потреб на опалення, який складається з обсягу теплової енергії на опалення місць загального користування і допоміжних приміщень будинку;

- обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньо будинкових систем опалення.

5.12. Суди встановили, що об`єкт споживання позивача (приміщення нежитлове приміщення ХХХХІІ підвалу та першого поверху літ. А-5, загальною площею 417,9 м2) за Договором розташований у багатоквартирному будинку бул. Центральний буд. 21. У якому, за твердженням позивача створено Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку.

5.13. Відповідач вважаючи, що в силу положень Закону №2189-VІІІ, Закону №1060-ІХ, "Правил надання послуги з постачання теплової енергії", затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №830 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 №1022), укладений між сторонами спору Договір №204089 припинив свою дію з 01.11.2021.

5.14. Саме у силу вимог вище наведених норм Закону №2189-VІІІ з 01.11.2021 між сторонами правовідносини з постачання теплової енергії урегульовано типовим індивідуальним договором №72221141 про надання послуги з постачання теплової енергії за адресою: м. Запоріжжя, бул. Центральний буд. 21 (договір), а тому відповідач з листопада 2021 року здійснював нарахування таких послуг відповідно до умов типового індивідуального договору №72221141

5.15. Позивач, не погоджуючись з таким нарахуванням за спожиту теплову енергію, визначеним Концерном МТМ у актах наданих послуг з листопада 2021 року і у рахунках за постачання теплової енергії та вважаючи, що такі нарахування не відповідають умовам Договору №204089 звернувся до суду з вимогами про: визнання дійсним (чиним) Договору №204089 купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді, укладеного 22.01.2018 та здійснення перерахунку наявної у товариства за договором купівлі-продажу теплової енергії заборгованості за теплову енергію, станом на день постановлення судового рішення у справі.

5.16. Зокрема, позивач вважає, що відповідачем порушено вимоги чинного законодавства України щодо розірвання Договору №204089 та порядку укладання Договору №72221141.

5.17. На обґрунтування своїх доводів до матеріалів справи надав рахунок за постачання теплової енергії за квітень 2021 року №204089 на суму 580,94 грн з посиланням на Договір №204089 та рахунок за постачання теплової енергії за листопад 2021 року №72221141 на суму 28 131,35 грн з посиланням на договір №72221141, а також роздруківку з сайту Концерну МТМ.

6. Касаційне провадження

6.1. У зв`язку з відпусткою судді Колос І.Б. склад судової колегії Касаційного господарського суду змінився, що підтверджується Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.12.2023, який наявний в матеріалах справи.

7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.2. Імперативними приписами частини другої статті 300 ГПК України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

7.3. На обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у подібних правовідносинах та про порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Спір у справі виник у зв`язку з тим, що, на думку позивача, відповідач безпідставно вважає припиненим Договір купівлі-продажу теплової енергії, укладений між сторонами у 2018 році та здійснює нарахування позивачу за спожиту теплову енергію на підставі положень Типового індивідуального договору №72221141 про надання послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води.

8.2. Предметом касаційного перегляду є судові рішення попередніх інстанцій, якими відмовлено у задоволенні вимог про визнання договору купівлі-продажу теплової енергії дійсним та зобов`язання вчинити дії.

8.3. Так, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання договору дійсним, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що такий спосіб захисту може бути застосований судом виключно в окремо визначених цивільним законодавством випадках (за правилами частини другої статті 215 ЦК України).

8.4. Суди встановили, що позивач просить визнати дійсним (чинним) Договір купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді №204089, який не має ознак нікчемності, оскільки його недійсність законом не встановлена, а тому у цій частині позовних вимог, суд відмовив у задоволенні позову з підстав обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту порушених прав, оскільки позивачем обрано спосіб захисту, який не відповідає змісту правовідносин та не призведене до поновлення його порушеного права.

8.5. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок заборгованості, суд виходив з того, що такі вимоги ґрунтуються виключно на положеннях умов Договору №204089, який в силу положень Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (далі - Закон №2189-VІІІ), Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання окремих питань у сфері надання житлово-комунальних послуг" (далі - Закон №1060-ІХ) та "Правил надання послуги з постачання теплової енергії", затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №830 (у редакції змін, внесених постановами Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 №1022, №1023) припинив свою дію з 01.11.2021.

8.6. Зокрема, встановивши відсутність рішення позивача про вибір моделі договірних відносин відповідно до положень частини сьомої статті Закону №2189-VІІІ та сплив 30-деного строку з моменту опублікування Концерном МТМ відповідно до вимог цього Закону договору про надання послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, що є публічним договором приєднання (02.10.2021), суд дійшов висновку про те, що в силу положень частини п`ятої статті 13 цього Закону між Концерном МТМ та позивачем з 01.11.2021 спірні правовідносини урегульовано типовим індивідуальним договором №72221141 про надання послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води (до нежитлового приміщення - підвалу та першого поверху літ.А-5 загальною площею 417,9 кв.м., розташованого у вказаному вище багатоквартирному будинку), що є публічним договором приєднання.

Дослідивши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд зазначає таке.

8.7. Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.8. Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

8.9. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

8.10. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.11. Так, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України та вказує, що суди першої і апеляційної інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12,02.2019 у справі №914/2649/17, від 16.02.2021 у справі №910/2861/18, від 22.06.2021 у справі №334/3161/17, постанові Верховного Суду від 25.01.2023 у справі №676/47/21 та постановах Верховного Суду України від 30.10.2013 у справі №6- 59цс13, від 16.12.2015 у справі №6-2023цс15.

8.12. За змістом пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України оскарження судових рішень з підстави, передбаченої цим пунктом, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

8.13. Отже, під час вирішення питання обґрунтованості доводів скарги про неврахування судами правового висновку Верховного Суду щодо питань застосування тих чи інших норм права, процесуальний закон також передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет їх подібності.

8.14. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Такий правовий висновок викладено у пунктах 96, 97 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19.

8.15. При цьому, касаційний суд вказує, що неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суди попередніх інстанцій, посилаючись на норму права, застосували її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачили тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, яка є подібною до справи, що розглядається Судом.

8.16. Не можна посилатись на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

8.17. Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

8.18. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційних скаргах, стосується правовідносин, які не є подібними.

8.19. Проаналізувавши зміст касаційної скарги в цій частині Верховний Суд зазначає, що наведені скаржником доводи не можуть бути підставою для скасування судових рішень з огляду на таке.

8.20. За доводами скаржника, суди попередніх інстанцій дійшли необґрунтованих висновків про те, що Договір №204089 припинив свою дію з 01.11.2021. Суди не взяли до уваги, що цей договір сторонами спору не було розірвано у відповідності до вимог ЦК України та положень пункту 8 і 10 Договору, а тому його умови продовжують діяти. Договір №204089 (договір купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді) укладено між сторонами спору для нежитлового приміщення, який є чинним в силу положень статті 10 Закону України "Про теплопостачання" та підпадає під правове регулювання положень статті 714 ЦК України та цього Закону, а тому не є тотожним договору про надання комунальної послуги з постачання теплової енергії, яка підпадає під правове регулювання положень статей 901-907 ЦК України та Закону №2189-VІІІ.

8.21. Надаючи оцінку зазначеній скаржником підставі касаційного оскарження за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України та її обґрунтуванню, суд касаційної інстанції враховує таке.

8.22. У цій справі (№908/2078/22) предметом розгляду є заявлені вимоги про визнання дійсним договору та зобов`язання вчинити дії. З матеріалів справи вбачається, що позовні вимоги Товариства упродовж розгляду спору зводяться, в основному, до того, що постачання енергії відповідачем здійснювалось та має здійснюватися виключно на підставі Договору №204089 купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді і положення Закону №2189-VІІІ не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

8.23. У преамбулі Закону України 10 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що цей Закон визначає основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об`єктах сфери теплопостачання та регулює відносини, пов`язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення енергоефективності функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання.

8.24. За змістом статті 1 цього Закону "Визначення термінів" :

- постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов`язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору;

- споживачем теплової енергії є фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору;

- теплова енергія - це товарна продукція, яка виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу;

- теплова мережа - це сукупність енергетичних установок, обладнання і трубопроводів, яка забезпечує транспортування теплоносія від джерела теплової енергії, центрального теплового пункту або магістральної теплової мережі до теплового вводу споживача.

8.25. Таким чином аналіз наведених вище визначень дає підставою дійти висновку про те, що обов`язковою ознакою споживача теплової енергії, а саме споживачем теплової енергії у розумінні цього Закону може бути особа (ОСББ, житлово-комунальні організації, виконавці послуг), теплоспоживче обладнання якої (внутрішньобудинкові системи, мережі, устаткування тощо) через тепловий ввід приєднане або має технічні можливості для приєднання до місцевої (розподільчої) теплової мережі.

8.26. З огляду на зазначене вище (за умови технічної можливості для приєднання внутрішньобудинкових мереж, теплоспоживчого устаткування до місцевої (розподільчої) теплової мережі) до споживачів теплової енергії відносяться, зокрема, власники/балансоутримувачі будинків (споруд), будинки яких приєднані до місцевої (розподільчої) теплової мережі.

8.27. Як встановили суди, об`єкт споживання позивача (приміщення нежитлове приміщення ХХХХІІ підвалу та першого поверху літ. А-5, загальною площею 417,9 м2) за Договором розташований у багатоквартирному будинку бул. Центральний буд. 21, Тобто, у розумінні Закону України "Про теплопостачання" позивач не є споживачем, а тому це Закон не підлягає застосуванню у спірних правовідносинах та є споживачем комунальних послуг у розумінні Закону №2189-VІІІ.

8.28. Верховний Суд зазначає про те, що основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки, регулюються Законом №2189-VІІІ.

8.29. За наведеним у пунктах 2, 5 частини першої статті 1 Закону №2189-VІІІ визначенням: житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг; виконавець комунальної послуги - суб`єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору; індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

8.30. Відповідно до частини першої статті 2 Закону №2189-VІІІ предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами.

8.31. Відповідно до частини першої статті 4 Закону №2189-VІІІ передбачено, що законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг базується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства, цього Закону та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг. До повноважень Кабінету Міністрів України належать: затвердження правил надання (постачання) комунальних послуг (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і з постачання та розподілу електричної енергії) та послуг з управління багатоквартирним будинком; затвердження типових договорів про надання (постачання) комунальних послуг (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і з постачання та розподілу електричної енергії) та послуг з управління багатоквартирним будинком.

8.32. Постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №830 затверджено Правила надання послуги з постачання теплової енергії та типові договори про послуг з постачання теплової енергії, які набули чинності з 04.09.2019, відповідно до яких, ці Правила регулюють відносини між суб`єктом господарювання, що провадить господарську діяльність з постачання теплової енергії (далі - виконавець), та індивідуальним і колективним споживачем (далі - споживач), який отримує або має намір отримати послугу з постачання теплової енергії (далі - послуга), та визначають вимоги до якості послуги, одиниці вимірювання обсягу спожитої споживачем теплової енергії, порядок оплати. Надання послуги здійснюється виключно на договірних засадах. Послуга надається споживачеві згідно з умовами договору, що укладається відповідно до типових договорів про надання послуги відповідно до статті 14 Закону (пункт 13 Правил №830).

8.33. Відповідно до частин першої, другої статті 14 Закону №2189-VІІІ за рішенням співвласників багатоквартирного будинку (уповноваженого органу управління об`єднання співвласників багатоквартирного будинку), прийнятим відповідно до закону, договір про надання комунальної послуги укладається з виконавцем відповідної комунальної послуги, визначеним статтею 6 цього Закону: 1) кожним співвласником багатоквартирного будинку самостійно (індивідуальний договір); 2) від імені та за рахунок усіх співвласників багатоквартирного будинку управителем або іншою уповноваженою співвласниками особою (колективний договір); 3) об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку або іншою юридичною особою, яка об`єднує всіх співвласників такого будинку та в їхніх інтересах укладає відповідний договір про надання комунальних послуг, як колективним споживачем.

Співвласники багатоквартирного будинку (об`єднання співвласників багатоквартирного будинку) самостійно обирають одну з моделей організації договірних відносин, визначену частиною першою цієї статті, за кожним видом комунальної послуги (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і з постачання та розподілу електричної енергії).

8.34. Згідно із Законом №2189-VІІІ договори за новими правилами мають бути укладені виконавцями відповідних комунальних послуг протягом двох місяців з дня набрання чинності постанов Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 №1022 та №1023.

8.35. Згідно з Правилами №830 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 №1022:

-Індивідуальний договір вважається укладеним із споживачем, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем.

- Індивідуальний договір з власником індивідуальних (садибних) житлових будинків вважається укладеним, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця такий власник не вчинив дій щодо відключення (відмови) від комунальної послуги (фактичне виконання робіт із відключення будинку).

- Фактом приєднання споживача до умов індивідуального договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка за надані послуги, факт отримання послуги.

- У разі зміни права власності або користування приміщенням у багатоквартирному будинку, з попереднім власником (користувачем) якого було укладено індивідуальний договір, договір з новим власником (користувачем) вважається укладеним із дня такої зміни.

- Споживачі у багатоквартирному будинку, які отримують послугу за іншою моделлю договірних відносин, у разі прийняття рішення про припинення такого договору можуть приєднатися до індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії, вчинивши дії, що засвідчують їх бажання укласти такий договір, відповідно до абзацу шостого цього пункту.

8.36. Відповідно до пункту 3 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення вказаного Закону №2189-VІІІ (у редакції змін внесених Законом №1060-ІХ) договори про надання комунальних послуг, укладені до введення його в дію, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами, до дати набрання чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладеними за правилами, визначеними цим Законом. Такі договори мають бути укладені між споживачами та виконавцями комунальних послуг протягом одного року з дати введення в дію цього Закону. У разі якщо згідно з договорами про надання комунальних послуг, укладеними до введення в дію цього Закону, передбачено більш ранній строк їх припинення, такі договори вважаються продовженими на той самий строк і на тих самих умовах.

8.37. Разом з тим, пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону №2189-VIII передбачено, що не пізніш як протягом одного року з дня введення в дію цього Закону (тобто не пізніше 01.05.2020) співвласники багатоквартирних будинків незалежно від обраної ними форми управління багатоквартирним будинком зобов`язані прийняти рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг (крім послуг з постачання електричної енергії та природного газу) щодо кожного виду комунальної послуги згідно з частиною першою статті 14 цього Закону, а виконавці комунальних послуг - укласти із такими співвласниками договори про надання відповідних комунальних послуг відповідно до обраної співвласниками моделі організації договірних відносин.

8.38. Водночас пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2189-VIII передбачено, що у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі організації договірних відносин з виконавцем комунальної послуги протягом строку, визначеного в пункті 4 цього розділу, між виконавцем та кожним співвласником укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги відповідно до частини сьомої статті 14 цього Закону.

8.39. Наведені вище положення спеціального законодавства у сфері надання комунальних послуг свідчать про те, що законодавець унормував обов`язок підприємства теплопостачання з 01.05.2019 укладати договори на послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води за новими правилами, які в силу вимог Закону мали бути укладені виконавцями відповідних комунальних послуг та споживачами цих послуг протягом двох місяців з дня набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 №1022, з урахуванням волевиявлення споживача щодо обрання моделі договірних відносин. Водночас, за відсутності волевиявлення співвласників багатоквартирних будинків щодо прийняття рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг ініціатива щодо його укладення надається безпосередньо виконавцям таких послуг, що мало місце у цій справі.

8.40. Зокрема, суди попередніх інстанцій встановили, що: відповідачем (Концерн МТМ) 02.10.2021 опублікував на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування Запорізької міської ради та на власному офіційному веб-сайті (які знаходяться у вільному доступі в мережі Інтернет) індивідуальні договори про надання послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води та встановивши обставини щодо відсутності рішення позивача про вибір моделі договірних відносин протягом 30-деного строку з моменту опублікування Концерном відповідно до вимог Закону №2189-VІІІ індивідуального договору про надання послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, що є публічним договором приєднання і дійшли висновку про те, що Договір №204089 про купівлю-продаж теплової енергії в гарячій воді припинив свою дію з 01.11.2021 у зв`язку з приєднанням позивача (споживача у розумінні Закону та Правил) до умов Типового індивідуального договору №72221141 про надання послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води.

8.41. Встановивши зазначені обставини, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно застосувавши норми, які регулюють спірні правовідносини, дослідивши правові підстави, на які посилався позивач заявляючи вимоги про визнання договору дійсним та зобов`язання вчинити дії, а також встановивши обставини щодо фактичного акцептування позивачем умов Типового індивідуального договору №722221141, шляхом отримання таких послуг та відсутності доказів щодо вчинення позивачем (колективним споживачем послуги у розумінні Закону №2189-VІІІ) дій, передбачених у пункті 42 Правил №830, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення таких вимог.

8.42. Разом з тим, проаналізувавши висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12,02.2019 у справі №914/2649/17, від 16.02.2021 у справі №910/2861/18, від 22.06.2021 у справі №334/3161/17, постанові Верховного Суду від 25.01.2023 у справі №676/47/21 та у постановах Верховного Суду України від 30.10.2013 у справі №6- 59цс13, від 16.12.2015 у справі №6-2023цс15, на які посилається скаржник як на підставу касаційного оскарження, Верховний Суд вважає, що вони стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі, що розглядається.

8.43. Зокрема:

- у справі №914/2649/17 - розглядався спір щодо внесення змін у договір оренди нежитлових приміщень;

- у справі №910/2861/18 - розглядався спір щодо зобов`язання виконати умови інвестиційного договору, визнання права власності та про розірвання інвестиційного договору;

- у справі №334/6161/17 - розглядався спір щодо визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру;

- у справі №676/47/21 - розглядався спір щодо зобов`язання привести у попередній стан і повернути земельні ділянки водного фонду

- у справі №6-59цс13 розглядався спір щодо стягнення заборгованості за послуги з утримання будинку та прибудинкової території з урахуванням установленого індексу інфляції й трьох процентів річних від простроченої суми (висновки Верховного Суду України у постанові від 25.01.2023 стосуються застосування можливості застосування положень статті 625 ЦК України у контексті відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги);

- у справі №6-2023цс15 - розглядався спір щодо стягнення заборгованості за надання послуг з вивезення побутових відходів (висновки Верховного Суду України у постанові від 25.01.2023 стосуються застосування можливості застосування положень статті 625 ЦК України у контексті відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги);

8.44. За таких обставин, твердження скаржника, що оскаржувані судові рішення прийнято без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у наведених вище постановах Верховного Суду та Верховного Суду України є безпідставними з огляду на їх неподібність зі справою, яка переглядається, ні за підставами виникнення спірних правовідносин, ані за нормативно-правовим регулюванням.

8.45. Отже, касаційна інстанція встановила, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду та у постановах Верховного Суду України на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі №908/2078/22.

8.46. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, Суд відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у цій частині.

Щодо касаційного оскарження судових рішень на підставі пункту 4 частини третьої статті 310 ГПК України, Суд відзначає таке.

8.47. Доказування у господарському процесі засновується на розподілі тягаря доказування між сторонами у справі. Посилаючись на ту чи іншу обставину або спростовуючи їх у суді, сторона повинна доводити такі обставини належними та допустимими доказами. Важливим фактором того, як сторона користується стандартами доказування виступає її зацікавленість у вирішенні господарського спору на свою користь.

8.48. Якщо існує певний юридичний факт, який входить до предмету доказування у справі, то мають бути наявні відповідні докази на підтвердження цього факту або об`єктивні причини та розумне пояснення їх відсутності.

8.49. За змістом статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

8.50. В силу положень статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

8.51. Відповідно до положень статті 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

8.52. Разом із тим за приписами статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

8.53. Отже, неналежні докази та недопустимі докази - це різні поняття. Така правова позиція міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 31.08.2021 у справі №910/13647/19.

8.54. Верховний Суд зауважує, що належність, як змістовна характеристика та допустимість, як характеристика форми, є властивостями доказів, оскільки вони притаманні кожному доказу окремо і без їх одночасної наявності жодний доказ не може бути прийнятий судом.

8.55. Однак відповідно до положень пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України до повноважень суду касаційної інстанції належить вирішення питання тільки щодо допустимості доказу. Установлення цього дефекту доказу є питанням права в тому значенні, що висновок про недопустимість доказу можна зробити виключно із застосуванням норми права, що містить пряму заборону використання відповідного засобу доказування на підтвердження певної фактичної обставини справи.

8.56. У той же час Товариством у касаційній скарзі взагалі не зазначено наявності передбачених чинним законодавством правових підстав, які б зумовлювали визнання оцінених судами доказів недопустимими, тобто такими, що не можуть підтверджувати відповідні обставини. Касаційна скарга в цій частині містить лише загальне посилання на положення пункту 4 частини третьої статті 310 ГПК України, однак взагалі не містить жодних обґрунтувань, на підставі яких недопустимих доказів ухвалені судові рішення.

8.57. Тобто, скаржником взагалі не мотивовано, що судами попередніх інстанцій були порушені норми процесуального права, зокрема, статті 77 та статті 78 ГПК України.

8.58. Суд зауважує, що в цілому згадані доводи Товариства жодного значення для правильного вирішення спору у цій справі не мають, адже у спірних правовідносинах судами були установлені обставини обрання позивачем неналежного способу захисту та обставини відповідності дій відповідача вимогам чинного законодавства (спеціальних норм матеріального права, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах) щодо його дій із незастосування умов Договору №204089 у зв`язку з припиненням його дії та дій у частині дотримання вимог і порядку укладання нового договору про надання послуги з постачання теплової енергії №72221141, які є самостійними, окремими підставами для відмови у позові.

8.59. Верховний Суд окремо вважає за необхідне вказати, що у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

8.60. У цьому контексті Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржником у цій справі аргументовано не доведено.

8.61. Зважаючи на викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування судових рішень попередніх інстанції з такої підстави.

8.62. Судом касаційної інстанції відхиляються доводи скаржника через їх необґрунтованість щодо ухвалення судових рішень у цій справі з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

8.63. За таких обставин, суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

9.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

9.3. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

9.4. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, про неврахування висновків щодо застосування норми права, викладених у постанові зазначеній в розділі 4 цієї постанови, не підтвердилися, не спростовують висновків господарського суду апеляційної інстанції, а тому касаційне провадження за касаційною скаргою скаржника в частині підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, необхідно закрити, а в частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, слід залишити без задоволення.

10. Судові витрати

10.1. Судовий збір сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладається на скаржника, оскільки Верховний Суд касаційну скаргу залишає без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 129, 296, 300, 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Терра-Вест" на рішення господарського суду Запорізької області від 04.05.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 13.09.2023 зі справи №908/2078/22, відкрите на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Терра-Вест" у частині підстав, передбачених пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення, а рішення господарського суду Запорізької області від 04.05.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 13.09.2023 зі справи №908/2078/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Булгакова

Суддя Т. Малашенкова