Постанова

від 13.12.2023 по справі 904/5858/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2023 року

м. Київ

cправа № 904/5858/20 (904/8863/21)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Пєскова В.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Ксензової Г.Є.,

за участю представників:

ГУ ДПС у Дніпропетровській області - Пономаренка О. О.,

ТОВ "Дніпромлин" - Кропова А.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.01.2022

та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05.06.2023

у справі № 904/5858/20(904/8863/21)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОМЛИН"

до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області

про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення форми "Р" від 20.10.2021 № 0153320705.

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Господарського суду Дніпропетровської області перебуває справа про банкрутство Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпромлин» (далі - ТОВ "Дніпромлин", боржник).

ТОВ "Дніпромлин" (позивач) в межах провадження у справі про банкрутство звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Головного управління ДПС України у Дніпропетровській області (далі - ГУ ДПС України у Дніпропетровській області, Управління, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення форми "Р" від 20.10.2021 № 0153320705, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем - податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 1 722 252,50 грн, з яких: 1 377 802,00 грн за податковими зобов`язаннями, 344 450,50 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки податкового органу, викладені в Акті перевірки та в податковому повідомленні-рішенні форми "Р" від 20.10.2021 №0153320705, зроблені передчасно та на підставі припущень відповідача, а не на підставі доказів, які можуть бути використані у відповідності до законодавства, з порушенням відповідачем норм матеріального права.

Відповідач у запереченнях вказував, що проведеною ГУ ДПС у Дніпропетровській області перевіркою дотримання вимог податкового законодавства встановлено порушення ТОВ "Дніпромлин" п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14, п.198.2, п.198.3, п.198.6 статті 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість, що підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету всього на суму 1377 802 грн, в т.ч за листопад 2020 року - 991 373 грн за грудень 2020 року на суму 180 273 грн та за липень 2020 року на суму 206156 грн.

За результатами перевірки контролюючим органом складено Акт перевірки від 15.09.2021 року №3115/04-36-07-05/37987680.

На підставі Акту перевірки від 15.09.2021 № 3115/04-36-07-05/37987680 Управлінням прийнято податкове повідомлення-рішення форми "Р" від 20.10.2021 № 0153320705, яке мотивовано тим, що при здійсненні контрольно-перевірочних заходів встановлено, що платник податків, використовуючи схеми ухилення від сплати податків, занизив суму ПДВ, що підлягала перерахуванню до бюджету, шляхом безпідставного документального оформлення нереальної господарської операції з одержання товару від підприємства ФГ "Агро Світ" та ТОВ "Мега-Торгбуд" без реального їх постачання. Вказані дії умисні, оскільки були створені умови для заниження суми ПДВ через використання схеми ухилення від сплати податків. Вина платника полягає у тому, що він міг дотриматися правил і норм, визначених Кодексом, однак вказаного не здійснив та не виконав свого податкового обов`язку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 27.01.2022 позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення форми "Р" від 20.10.2021 № 0153320705, яким ТОВ "Дніпромлин" збільшено суму грошового зобов`язання за платежем - податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 1722252,50грн, з яких: 1 377 802,00 грн за податковими зобов`язаннями, 344450,50грн за штрафними (фінансовими) санкціями; стягнуто з ГУ ДПС у Дніпропетровській області на користь ТО "Дніпромлин" 25 833,79 грн судового збору.

Рішення мотивовано тим, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов`язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару (робіт, послуг) та дотримання ними вимог податкового законодавства. Навіть у разі, якщо контрагент не виконав своїх зобов`язань зі сплати податків, інших передбачених чинним законодавством обов`язків по веденню власної діяльності тощо, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Законодавство України не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету.

Суд зазначив, що фактично єдиною підставою для висновку податкового органу про "безтоварність" спірних операцій слугували певні дефекти в наданих позивачем первинно-бухгалтерських документах, а також відсутність товарно-транспортних накладних та сертифікатів відповідності ТМЦ, які були предметом спірних операцій.

В контексті наведених обґрунтувань судом зазначено, що певні недоліки первинних документів, складених за результатами проведених господарських операцій, не тягнуть за собою втрату ними статусу належних первинних документів. Такі документи є належними і в тому разі, якщо вони заповнені з окремими недоліками, проте, як у спірному випадку, містять достатні дані про зміст господарських операцій, а також підтверджують їх фактичне здійснення.

Товарно-транспортна накладна призначена виключно для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом. Оскільки транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, то за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання позивачем у власній господарській діяльності, неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може свідчити про відсутність реальних господарських операцій та бути єдиною підставою для позбавлення платника податку права на отримання податкового кредиту з податку на додану вартість.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 05.06.2023 апеляційну скаргу ГУ ДПС України у Дніпропетровській області залишено без задоволення, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.01.2022 у справі № 904/5858/20 (904/8863/21) залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду про наявність підстав для скасування оскарженого позивачем податкового повідомлення-рішення, зазначивши, що спірні господарські операції є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій, а висновки відповідача про допущення позивачем порушень податкового законодавства у періоді, що перевірявся, не підтверджені належними доказами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ГУ ДПС у Дніпропетровській області подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.01.2022 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05.06.2023 у справі №904/5858/20 (904/8863/21), ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ТОВ "Дніпромлин" відмовити повністю.

Касаційна скарга подана на підставі частини 1, 4 статті 287 ГПК України в частині неправильного застосування судами попередніх інстанцій п.п. 14.1.181 14.1 статті 14, п.198.2, п.198.3, п.198.6 статті 198 Податкового кодексу України, статті 1, пункту 2 статті З, статті 4, статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та статей 6, 241 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідач зазначає, що судами першої та апеляційної інстанції не були враховані висновки щодо застосування вищезазначених норм права у подібних правовідносинах, що викладені у постанові Верховного Суду від 24.05.2019 у справі № 816/4537/14 щодо застосування норм статті 198 Податкового кодексу України.

Скаржник доводить, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами було допущене неправильне тлумачення норм пунктів 198.2, 198.3,198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не було взято до уваги, що докази неможливості реального виконання господарських операцій (відсутність достатньої кількості працівників, основних засобів, неможливість встановлення походження товару, наявність кримінальних проваджень по ланцюгу постачання товарів, робіт та послуг, невідповідність між наданими паперовими носіями за формою первинних та бухгалтерських документів до перевірки та даними АІС «Податковий блок» тощо) детально викладено в акті перевірки та додатках до нього, відзиві на адміністративний позов.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

ТОВ «Дніпромлин» подало відзив на касаційну скаргу, в якому не погоджується з її доводами, просить відмовити у задоволені касаційної скарги та залишити рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.01.2022 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05.06.2023 без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до вимог частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Предметом касаційного перегляду є рішення та постанова судів першої та апеляційної інстанції в спорі за позовом ТОВ "Дніпромлин" (боржника) до ГУ ДПС України у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Цей спір розглядався господарськими судами попередніх інстанцій в межах справи № 904/5858/20 про банкрутство ТОВ "Дніпромлин" відповідно до положень статті 7 КУзПБ.

Згідно з положеннями частин 1, 2 статті 7 КУзПБ господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості тощо. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до ГПК України.

На дату прийняття рішення судом першої інстанції у цій справі була актуальна правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові 21.09.2021 у справі № 905/2030/19 щодо юрисдикції таких спорів, а саме, у правовідносинах щодо визначення розміру податкових зобов`язань боржника у справі про банкрутство шляхом оскарження рішення податкового органу переважному застосуванню з 21 жовтня 2019 року підлягають норми статті 7 КУзПБ. Велика Палата Верховного Суду послалася також на те, що з прийняттям КУзПБ законодавець відніс до юрисдикції господарського суду у справі про банкрутство як розгляд спорів боржника з конкурсними кредиторами, так і розгляд його спорів з поточними кредиторами (частина друга статті 7, абзац третій частини восьмої статті 45 КУзПБ), на відміну від попереднього регулювання Законом № 2343-XII та іншими процесуальними кодексами України.

Водночас, у постанові від 13.04.2023 у справі № 320/12137/20 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, які викладені у постанові від 21.09.2021 у справі № 905/2030/19.

Відступаючи від висновків, викладених у постанові від 21.09.2021 у справі №905/2030/19, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вимоги платника податку (в тому числі й після відкриття провадження у справі про банкрутство та визнання його банкрутом з відкриттям щодо нього ліквідаційної процедури) про стягнення з контролюючого органу на користь позивача пені на суму бюджетної заборгованості з ПДВ згідно з пунктом 200.23 статті 200 ПК України, інфляційних втрат та річних процентів за характером і змістом відносин пов`язані саме з наявністю заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ, що унормовано приписами ПК України. Такі позовні вимоги стосуються насамперед перевірки законності дій суб`єкта владних повноважень, а при вирішенні спору про стягнення з бюджету пені, інфляційних втрат та річних процентів перед судом обов`язково постає питання щодо суми заборгованості з ПДВ, строк сплати такої заборгованості та тривалість прострочення. Наведене свідчить про публічно-правовий характер такого спору, а тому цей спір підлягає розгляду саме за правилами адміністративного судочинства.

Зазначена правова позиція в подальшому підтримана Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 01.11.2023 у справі № 908/129/22 (908/1333/22), предметом спору у якій було визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень.

У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду зазначила, що спеціалізація є основним критерієм розподілу юрисдикцій і, власне, причиною створення судів різних юрисдикцій, бо нівелювання юрисдикційних критеріїв (у тому числі їх змішування в залежності від обставин конкретної справи, майнового стану особи, мети чи стадії її звернення до суду) призводить до розгляду однакових за своєю юридичною природою спорів різними судами, плутанини у визначенні належного суду, і, зрештою, - порушення принципів верховенства права і правової визначеності, що є прямим порушенням означеної вище норми Конституції України.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття суд, встановлений законом включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання всіх правил юрисдикції та підсудності.

Правила визначення юрисдикції регламентуються виключно базовими процесуальними кодексами - ГПК України, ЦПК України, КАС України, а не будь-якими іншими кодифікованими актами, у тому числі з процедурних питань.

Головним критерієм розмежування адміністративної та господарської судових юрисдикцій є предмет спору та зміст спірних правовідносин.

При вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин, а суб`єкт владних повноважень у цих правовідносинах реалізує свої владні управлінські функції.

Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Приписами статей 2, 4 та 19 КАС України визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні та в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції й може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин відповідну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт має виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тобто, якщо спір виник у сфері публічно-правових відносин, це виключає розгляд справи в порядку господарського судочинства.

До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до статті 1 Податкового кодексу України (далі - ПК України) цей Кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

У цих правовідносинах контролюючий орган здійснює владні управлінські функції, а тому є суб`єктом владних повноважень відповідно до пункту 14.1.241 статті 14 ПК України в значенні, визначеному КАС України.

Відповідно до пункту 14.1.7 статті 14 ПК України оскарження рішень контролюючих органів - оскарження платником податку податкового повідомлення-рішення про визначення сум грошового зобов`язання платника податків або будь-якого рішення контролюючого органу в порядку і строки, які встановлені цим Кодексом за процедурами адміністративного оскарження, або в судовому порядку.

Таким чином, особливості порядку та процедури розгляду податкових спорів у межах адміністративної юрисдикції, визначеної КАС України, регламентуються ПК України.

Водночас, Господарський процесуальний кодексу України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах (стаття 1 ГПК України).

Справи, що відносяться до господарської юрисдикції, наведені в статті 20 ГПК України, серед яких, зокрема, є справи про банкрутство як одна з категорії спорів, що підсудні господарським судам.

Так, у пункті 8 частини першої статті 20 ГПК України закріплена спеціальна юридична норма, відповідно до якої до справ, що належать до юрисдикції господарських судів, входять справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, зокрема:

- справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати;

- поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника,

- за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України.

Зазначена правова норма визначає вичерпний перелік спорів, що підсудні господарським судам у межах розгляду справ про банкрутство та справ у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, та містить виняток щодо поширення юрисдикції господарських судів на певні спори (податкові спори) у межах цієї категорії справ, а саме про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України.

Особливості порядку та процедури розгляду справ про банкрутство в межах господарської юрисдикції, визначеної ГПК України, регламентуються Кодексом України з процедур банкрутства (далі КузПБ).

При цьому КУзПБ не можна розглядати з точки зору розширення господарської юрисдикції на певні категорії спорів, щодо яких встановлено виняток пунктом 8 частини першої статті 20 ГПК України, що розглядаються у межах справ про банкрутство, оскільки саме ГПК України визначається юрисдикція господарських справ, КУзПБ встановлюється не юрисдикція справ, а особливості порядку та процедури розгляду лише певної категорії спорів у межах господарської юрисдикції, визначеної статтею 20 ГПК України.

Згідно з преамбулою КУзПБ цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

Відповідно до статті 1 КУзПБ банкрутством є визнана господарським судом нездатність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедури санації та реструктуризації і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Кодексом, грошові вимоги кредиторів інакше, ніж через застосування ліквідаційної процедури або процедури погашення боргів боржника; боржником для цілей цього Кодексу є юридична особа або фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, неспроможна виконати свої грошові зобов`язання, строк виконання яких настав.

Отже, банкрутством як різновидом процедур, що здійснюються в межах спеціалізації господарського судочинства, є судова процедура, яка регламентує правовідносини, що виникають внаслідок нездатності боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів через процедури санації чи ліквідації, які визначені КУзПБ, введеним у дію з 21.10.2019.

Цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи, передбачаючи ряд процесуальних норм, які регулюють порядок здійснення судочинства в цих процедурах (відкриття провадження у справі про банкрутство, види судових рішень у банкрутстві та порядок їх оскарження тощо).

Статтею 7 КУзПБ визначено порядок розгляду спорів, стороною в яких є боржник.

Відповідно до частини першої статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Так само як особливості розгляду податкових спорів у межах адміністративної юрисдикції, визначеної КАС України, регламентуються ПК України, особливості порядку та процедури розгляду справ про банкрутство в межах господарської юрисдикції, визначеної ГПК України, регламентуються КУзПБ.

Згідно із частиною другою статті 7 КУзПБ господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Вказана текстуальна конструкція статті 7 КУзПБ свідчить на користь того, що законодавець, маючи на меті віднести до юрисдикції господарських судів певні категорії спорів, як-то стягнення заробітної плати, поновлення на роботі, окремо про це детально зазначив та виокремив такі спори. При цьому у статті жодним чином не виокремлено податкових спорів, що виникають з податкових відносин та врегульовані ПК України.

Зазначення у статті 7 КУзПБ всі майнові спори є широким поняттям та жодним чином не свідчить, що цей Кодекс розширює господарську юрисдикцію за межі юрисдикції, визначеної ГПК України.

Відсутність у КУзПБ застереження про невиключення з розгляду в межах процедури банкрутства спорів з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, що виникають з податкових правовідносин, не визначає їх підсудність господарським судам, оскільки такі застереження містяться в пункті 8 частини першої статті 20 ГПК України, яка визначає юрисдикцію господарських судів, у тому числі щодо справ про банкрутство.

Отже, юрисдикцію судів щодо розгляду тих чи інших спорів встановлюють лише процесуальні кодекси (ГПК України, КАС України, ЦПК України). Зі змісту статті 7 КУзПБ слід дійти висновку, що така не встановлює особливостей, за яких адміністративні спори, що виникають з податкових відносин, віднесено до юрисдикції господарських судів у межах процедури банкрутства.

При цьому ПК України регулює особливості порядку та процедуру розгляду спорів, що здійснюються в межах спеціалізації адміністративного судочинства, -спорів, що виникають з податкових правовідносин, у тому числі спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України.

Натомість, КУзПБ регулює окрему судову процедуру, що здійснюється в межах спеціалізації господарського судочинства, - банкрутство, яка регламентує правовідносини, що виникають внаслідок нездатності боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів через процедури санації чи ліквідації, які визначені спеціальним КУзПБ.

Іншими словами, КУзПБ та ПК України є кодексами з консолідованими нормами права, тобто є спеціальними в частині розгляду окремого виду господарських спорів (про банкрутство), які розглядаються господарським судом за правилами ГПК України з урахуванням особливостей, визначених КУзПБ, та відповідно окремого виду адміністративних спорів (податкових спорів), які розглядаються адміністративним судом за правилами КАС України з урахуванням особливостей, визначених ПК України.

Висновки щодо визначення адміністративної юрисдикції при розгляді спорів, що виникають з податкових правовідносин, ґрунтуються також на тому, що вимоги платника податку (у тому числі й після відкриття провадження у справі про банкрутство та визнання його банкрутом з відкриттям щодо нього ліквідаційної процедури) щодо правомірності рішень, дій чи бездіяльності контролюючого органу стосуються насамперед перевірки законності дій суб`єкта владних повноважень, що свідчить про публічно-правовий характер такого спору, в якому суб`єкт владних повноважень реалізує свої владно-управлінські функції, а тому цей спір віднесено до розгляду саме за правилами адміністративного судочинства.

На підтвердження такого висновку ЄСПЛ у рішенні від 12.07.2001 у справі Феррадзіні проти Італії (Ferrazzini v. Italy), заява № 44759/98, вказав, що податкові питання і досі становлять частину основного пакета прерогатив державних органів. При цьому відносини між платником податків та податковим органом і далі мають переважно публічний характер. Суд вважає, що податкові спори виходять за межі сфери цивільних прав та обов`язків, незважаючи на матеріальні наслідки, які вони обов`язково створюють для платника податків (пункт 29).

Відтак, правові позиції Великої Палати Верховного Суду щодо визначення юрисдикції податкових спорів, стороною в яких є платник податків щодо якого порушено справу про банкрутство, викладені у постановах від 13.04.2023 у справі №320/12137/20 і від 01.11.2023 у справі №908/129/22(908/1333/22), підлягають врахуванню за вимогами частини 4 статті 300 ГПК України.

Враховуючи наведені висновки Великої Палати Верховного Суду щодо визначення підсудності спорів, які виникають з податкових правовідносин судам адміністративної юрисдикції, колегія суддів вважає, що оскільки у справі, що розглядається, позовні вимоги стосуються перевірки законності дій суб`єкта владних повноважень, тому суть спору про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень свідчить про публічно-правовий характер такого спору та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Пункт 5 частини першої статті 308 ГПК України визначає, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі.

За змістом частини першої статті 313 ГПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20 - 23 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Оскільки господарськими судами помилково розглянуто по суті цю справу, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, судові рішення попередніх інстанцій скасувати, а провадження у справі закрити.

При цьому суд вважає за необхідне роз`яснити позивачу, що розгляд цієї справи віднесено до компетенції суду адміністративної юрисдикції.

Колегія суддів також вважає необхідним звернути увагу на приписи частини четвертої статті 313 ГПК України згідно яких, у разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 231 цього Кодексу суд за заявою позивача постановляє в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків закриття провадження щодо кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, чи передачі справи частково на новий розгляд або для продовження розгляду. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.

Отже, позивачеві роз`яснюється його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи до відповідного суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи.

Судові витрати

Відповідно до приписів пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі закриття провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях. Такого клопотання у справі не заявлено.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 313, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.01.2022 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05.06.2023 у справі № 904/5858/20(904/8863/21) скасувати, провадження у справі закрити.

3. Роз`яснити позивачу, що в разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України суд за його заявою вправі постановити в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя Огороднік К.М.

Судді

Жуков С.В.

Пєсков В.Г.