Постанова

від 13.12.2023 по справі 910/12904/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/12904/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І. С. - головуючого, Багай Н. О., Зуєва В. А.,

секретар судового засідання - Корнієнко О. В.,

за участю представників:

Офісу Генерального прокурора - Ющенко М. А.,

Міністерства оборони України - Полтєва Є. О.,

Товариства з обмеженою

відповідальністю «Авіа Оіл» - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.09.2023 (у складі колегії суддів: Євсіков О. О. (головуючий), Алданова С. О., Корсак В. А.)

у справі № 910/12904/22

за позовом Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіа Оіл»

про стягнення 4 127 616,02 грн,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2022 року Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Центрального регіону (нині Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Центрального регіону) в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіа Оіл» (далі - ТОВ «Авіа Оіл») про стягнення 4 127 616, 02 грн штрафних санкцій, з яких: 2 971 883,53 грн - пеня, 1 155 732,49 грн - штраф.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням ТОВ «Авіа Оіл» зобов`язань за договором про постачання для державних потреб нафти та дистилятів (09130000-9) (авіаційний гас) для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) від 10.09.2021 № 286/1/21/23 в частині строків постачання продукції.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.03.2023 позов задоволено. Стягнуто з ТОВ «Авіа Оіл» на користь Міністерства оборони України 2 971 883,53 грн пені та 1 155 732,49 грн штрафу. Стягнуто з ТОВ «Авіа Оіл» на користь прокуратури 61 914,24 грн судового збору.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.09.2023 рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2023 скасовано. Прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення 2 922 352,14 грн пені та 1 155 732,49 грн штрафу. Закрито провадження у справі в частині вимог про стягнення 49 531,39 грн пені. Стягнуто з Міністерства оборони України на користь ТОВ «Авіа Оіл» 92 871,36 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції, у жовтні 2023 року Заступник керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.09.2023 скасувати, а рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2023 залишити в силі.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Берднік І. С. - головуючий, Зуєв В. А., Случ О. В. від 16.10.2023 відкрито касаційне провадження у справі № 910/12904/22 за касаційною скаргою Заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.09.2023 з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України; касаційну скаргу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 06.12.2023.

ТОВ «Авіа Оіл» у відзиві на касаційну скаргу, поданому через підсистему «Електронний суд», зазначає про законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, та безпідставність доводів, викладених у касаційній скарзі, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Міністерство оборони України у відзиві на касаційну скаргу, поданому через підсистему «Електронний суд», погоджується з доводами касаційної скарги, вважає, що суд першої інстанції при прийняті судового рішення про задоволення позову правильно застосував норми матеріального та процесуального права, тому просить касаційну скаргу задовольнити, постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Заступником керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону засобами підсистеми «Електронний суд» подано заперечення на відзив ТОВ «Авіа Оіл».

У судовому засідання 06.12.2023 оголошено перерву у справі № 910/12904/22 за касаційною скаргою Заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону до 13.12.2023.

11.12.2023 до Верховного Суду надійшла заява ТОВ «Авіа Оіл», подана через підсистему «Електронний суд», про розгляд касаційної скарги без участі його представника.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.12.2023 у зв`язку з перебуванням судді Случа О. В. у відпустці справу № 910/12904/22 передано на розгляд складу колегії суддів Касаційного господарського суду: Берднік І. С. - головуючий, Багай Н. О., Зуєв В. А.

ТОВ «Авіа Оіл» у судове засідання 13.12.2023 свого представника не направило.

Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК України.

Так, за змістом частини 1 і пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Ураховуючи положення статті 202 ГПК України, наявність відомостей про повідомлення ТОВ «Авіа Оіл» про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, а також заяви ТОВ «Авіа Оіл» про розгляд касаційної скарги без участі його представника, та те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком учасника справи, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представника ТОВ «Авіа Оіл».

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників Офісу Генерального прокурора, Міністерства оборони України, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами спрощених торгів із застосуванням електронної системи закупівель № UA- 2021-08-05-011485-а (лот №5), 10.09.2021 між Міністерством оборони України (замовник) та ТОВ «Авіа Оіл» (постачальник) укладено договір про постачання для державних потреб нафти та дистилятів (09130000-9) (авіаційний гас) для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) №286/1/21/23, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується постачити у 2021 році нафту і дистиляти (091130000- - (авіаційний гас) (лот 5(09131000-6) авіаційний гас (паливо для реактивних двигунів РТ та або паливо ТС-1 для реактивних двигунів та / або паливо авіаційне для газотурбінних двигунів Джет А-1), а саме: паливо авіаційне для газотурбінних двигунів Джет А-1 (далі - продукція) для потреб Міністерства оборони України згідно специфікації, а замовник забезпечити приймання продукції та її оплату в асортименті, кількості, у строки і за цінами згідно з специфікацією:

- до 29.10.2021 (включно) - 1 200,0 тонн, ціна за одиницю (без ПДВ) - 20 276,35 грн, загальна вартість продукції (без ПДВ) - 24 331 620,00 грн;

- до 10.12.2021 (включно) - 680,0 тонн, ціна за одиницю (без ПДВ) - 20 276,35 грн, загальна вартість продукції (без ПДВ) - 13 787 918,00 грн;

Загальна вартість продукції з податком на додану вартість (ПДВ) складає 45 743 445,60 грн (пункт 1.1 договору у редакції додаткової угоди № 1 від 10.09.2021).

Відповідно до пункту 3.1 договору (у редакції додаткової угоді № 1 від 10.09.2021) ціна договору становить без ПДВ 38 119 538,00 грн, крім того ПДВ 7 623 907,60 грн. Ціна договору, що підлягає оплаті, становить 45 743 445,60 грн, у тому числі ПДВ та вартість вантажних робіт в місцях завантаження і транспортні витрати.

Розрахунок за фактично постачену продукцію здійснюється протягом 30 календарних днів (за умови надходження бюджетних коштів на рахунок Міністерства оборони України за даним кодом видатків) з дати надання постачальником до Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України належним чином оформлених документів, передбачених цим договором, але не пізніше ніж за п`ять робочих днів до закінчення поточного бюджетного року (пункт 4.1 договору).

У пункті 5.2 договору передбачено, що постачання продукції одержувачам замовника здійснює постачальник виключно за номенклатурою, у кількостях, в строки та за адресами, що зазначені в рознарядках Міністерства оборони України.

Договір вважається виконаним за умови постачання не менше 99% продукції (пункт 5.5 договору).

У пункті 6.1 договору передбачено обов`язки замовника, зокрема, замовник зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати вартість постаченої продукції протягом 30 календарних днів (за умов надходження бюджетних коштів на рахунок Міністерства оборони України за даним кодом видатків) з дати надання постачальником замовнику належним чином оформлених документів, передбачених договором (підпункт 6.1.1).

Відповідно до підпункту 6.2.5 пункту 6.2 договору у разі порушення постачальником порядку постачання продукції, її номенклатури, кількості, якості (визначається чинними стандартами, технічними умовами, іншою нормативно-технічною документацією тощо), строків, які визначені у специфікації та/або рознарядці, або дострокової відмови постачальника від подальшого виконання умов даного договору, замовник в односторонньому порядку має право:

- на відшкодування збитків, понесених Міністерством оборони України в результаті таких дій постачальника;

- відмовитися від прийняття подальшого виконання зобов`язань постачальником за цим договором;

- відмовитися від встановлення на майбутнє господарських відносин з постачальником;

- достроково розірвати договір, повідомивши письмово про це постачальника.

Застосування зазначених оперативно-господарських санкцій не позбавляє замовника права вимагати від постачальника сплати штрафних санкцій та відшкодування збитків за неналежне виконання цього договору.

Згідно з пунктом 6.3 договору постачальник зобов`язаний, зокрема, забезпечити постачання продукції у строки, встановлені договором; забезпечити постачання продукції згідно зі специфікацією та якість якої відповідає умовам, установленим розділом ІІ договору (підпункти 6.3.1, 6.3.2 договору).

У підпункті 7.3.2 пункту 7.3 договору сторони погодили, що за порушення строків постачання продукції постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% вартості продукції, з якої допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості.

Нарахування неустойки (пеня, штраф) здійснюється замовником, починаючи з наступного дня від кінцевої дати постачання товару, визначеної договором, до моменту надходження (постачання) товару, визначеного актом приймання-передачі, з урахуванням такого:

- при постачанні залізничним транспортом (залізнична станція призначення), документом що підтверджує поставку товару є належним чином оформлена залізнична накладна з відміткою про надходження товару;

- при постачанні автомобільним транспортом (бази, склади замовника, одержувача) датою постачання товару є дата, що зазначена у акті приймання-передачі товару (графа надходження).

Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2021, а в частині проведення розрахунків - до їх завершення. Після закінчення терміну дії договору коригування зобов`язань здійснюється на підставі підписаних обома сторонами актів звіряння (пункт 10.1 договору).

Після закінчення терміну дії договору продукція, визначена в п. 1.1, не підлягає постачанню замовнику та не буде прийнята одержувачем замовника за цим договором (пункт 10.2 договору).

Згідно з рознарядкою на постачання ТОВ «Авіа Оіл» палива авіаційного для газотурбінних двигунів Джет А-1, ДСТУ 4796:2007 (додаток № 12.2 до договору від 10.09.2021 № 286/1/21/23), сторони договору погодили одержувачів замовника, кількість, строки та адреси постачання.

Судом апеляційної інстанції установлено, що за першим терміном постачання (до 29.10.2021) відповідач поставив пального у кількості 1 201,440 тонни із запланованих 1 200,00 тонн, що підтверджується: актами прийому-передачі продукції від 02.11.2021 № 240, від 22.11.2021 № 317, від 22.11.2021 № 268, від 22.11.2021 № 285; видатковими накладними від 07.10.2021 № РН-395, від 20.10.2021 № РН-400, від 27.10.2021 № РН-413, від 26.10.2021 № РН-416; актами приймання-передачі від 31.10.2021 № 81, від 29.10.2021 № 85, від 27.10.2021 № 1, від 26.10.2021 № 87; повідомленнями-підтвердженнями від 23.10.2021 №81, від 29.10.2021 № 86, від 02.11.2021 №463, від 01.11.2021 № 88.

18.11.2021 ТОВ «Авіа Оіл» звернулось до Міністерства оборони України (лист № 14) з пропозицією та обґрунтуванням необхідності зміни ціни договору. У листі ТОВ «Авіа Оіл» зазначило, що станом на 17.11.2021 поставило Міністерству оборони України 1 201,440 тонни продукції, але у зв`язку з різким та істотним зростанням ціни на продукцію за договором більш ніж на 10%, просило розглянути питання про збільшення ціни за одиницю товару до 10% шляхом зменшення обсягів закупівлі та не змінюючи суму договору, або на підставі абзацу 3 пункту 8.4 договору розірвати договір у зв`язку з неконтрольованими перешкодами, які відбулися поза контролем сторін та виникли після укладення договору.

У відповіді на зазначений лист Міністерство оборони України повідомило ТОВ «Авіа Оіл» (лист від 25.11.2021 № 286/6327), що відповідачем виконано умови договору за першим терміном постачання (до 29.10.2021) у кількості 1 201,440 тонни із запланованих 1 200,00 тонн, залишок до постачання становить 678,560 тонни (до 10.12.2021); запропонувало дотримуватись умов договору та здійснити постачання у повному обсязі, у визначені терміни і у відповідній якості.

29.11.2021 ТОВ «Авіа Оіл» листом № 14 звернулось до Міністерства оборони України з пропозицією про розірвання договору за взаємною згодою сторін шляхом укладення додаткової угоди щодо підтвердження обсягу постаченої продукції без застосування до нього будь-яких санкції, включаючи підпункт 11.1.3 договору. ТОВ «Авіа Оіл» зазначило, що стрімке зростанням ціни на продукцію порушує його майнові інтереси та є перешкодою, яка заважає сумлінно виконати зобов`язання. До зазначеного листа було додано додаткову угоду (2 примірники).

Судом апеляційної інстанції установлено, що ТОВ «Авіа Оіл» у строк до 10.12.2021 не здійснило постачання замовнику залишку продукції - 678,560 тонни.

14.12.2021 Міністерство оборони України листом № 286/9/6756 повідомило відповідача, що станом на 14.12.2021 за умовами договору термін постачання продукції сплив; за першим терміном (до 29.10.2021) постачання авіаційного гасу здійснено у повному обсязі. Також, Міністерство оборони України повідомило, що відповідно до підпункту 6.2.5 договору відмовляється від прийняття подальшого виконання зобов`язань постачальником та про дострокове розірвання договору. Разом з тим, застосування зазначених оперативно-господарських санкцій не позбавляє замовника права вимагати від постачальника сплати штрафних санкцій та відшкодування збитків за неналежне виконання договору.

Надалі, Міністерство оборони України звернулось до ТОВ «Авіа Оіл» з претензією (лист від 17.12.2021 № 286/9/6851), у якій, посилаючись на прострочення відповідачем терміну поставки продукції на 3 дні, просило сплатити пеню у розмірі 49 531,39 грн.

У відповіді на претензію ТОВ «Авіа Оіл» повідомило Міністерство оборони України (лист від 13.01.2022 № 12), що пред`явлення претензії є передчасним, а її розгляд буде доцільним після розгляду поданого відповідачем до суду позову про розірвання договору.

Прокурор в особі Міністерства оборони України, звертаючись до суду з позовними вимогами про стягнення 4 127 616, 02 грн штрафних санкцій, з яких: 2 971 883,53 грн - пеня, 1 155 732,49 грн - штраф, обґрунтував їх неналежним виконанням ТОВ «Авіа Оіл» зобов`язань за договором про постачання для державних потреб нафти та дистилятів (09130000-9) (авіаційний гас) для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) від 10.09.2021 №286/1/21/23 в частині строків постачання продукції, що відповідно до умов договору є підставою для нарахування пені і штрафу.

Суд першої інстанції, встановивши порушення ТОВ «Авіа Оіл» строків поставки товару та перевіривши наданий позивачем розрахунок пені за період з 11.12.2021 по 11.06.2022 (180 днів) та штрафу за прострочення поставки товару більше 30 днів, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для стягнення з відповідача штрафних санкцій у розмірі 4 127 616, 02 грн (2 971 883,53 грн - пеня, 1 155 732,49 грн - штраф).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове рішення, суд апеляційної інстанції, встановивши, що у зв`язку з порушенням відповідачем строків постачання продукції Міністерство оборони України застосувало оперативно-господарські санкції передбачені умовами договору: відмовилось від прийняття подальшого виконання зобов`язань постачальником за договором та достроково з 14.12.2021 розірвало договір в односторонньому поряду, та врахувавши положення пункту 10.2 договору, дійшов висновку, що прострочення терміну постачання продукції склало 3 дні, а тому позовні вимоги про стягнення пені за 180 днів та штрафу за більше 30 днів прострочення поставки товару є необґрунтованими та задоволенню не підлягають. При цьому, суд апеляційної інстанції перевіривши наданий позивачем розрахунок пені за 3 дні прострочення та встановивши, що ТОВ «Авіа Оіл» сплатило позивачу пеню за 3 дні прострочення у сумі 49 531,39 грн, закрив провадження у справі в частині стягнення 49 531,39 грн пені на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України.

У поданій касаційній скарзі прокурор зазначає, що судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні неправильно застосовано норми статей 526, 530, 631, 670, 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 86, 231, 232, 236, 237 Господарського кодексу України (далі - ГК України), законів України «Про публічні закупівлі», «Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони», без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 916/804/17, від 10.09.2020 у справі № 916/1777/19, від 05.09.2019 у справі № 910/1338/19, від 14.08.2018 у справі № 910/496/18, від 21.02.2018 у справі № 910/14628/17, від 13.06.2018 у справі № 910/17259/17, від 15.08.2018 у справі № 910/21804/17, від 22.05.2019 у справі № 904/1782/18.

За доводами касаційної скарги, судом апеляційної інстанції невірно встановлено, що договір було припинено 14.12.2021 за волевиявленням Міністерства оборони України у зв`язку з чим припинився обов`язок відповідача з постачання продукції за договором, а тому необґрунтованим є висновок про неможливість виникнення прострочення з виконання такого обов`язку після 14.12.2021 по червень 2022 року. При цьому, встановивши, що у зв`язку з порушення відповідачем умов договору, замовник застосував оперативно-господарські санкції, передбачені підпунктом 6.2.5 договору, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги порядок їх застосування, передбачений підпунктом 7.3.2 договору.

Також скаржник у касаційній скарзі послався на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм статей 236, 237 ГК України у подібних правовідносинах, що є підставою для подання касаційної скарги відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши постанову суду апеляційної інстанції у межах доводів і вимог касаційної скарги, виходить із такого.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина 2 статті 509 ЦК України).

Частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Згідно з частиною 1 статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається (стаття 525 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами частини 1 статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (частина 1).

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2).

За змістом статей 662, 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу, у строк, встановлений договором.

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як установлено судом апеляційної інстанції, за умовами договору постачальник мав постачити паливо: до 29.10.2021 (включно) - 1200,0 тонн, загальною вартістю продукції (без ПДВ) - 24 331 620,00 грн та до 10.12.2021 (включно) - 680,0 тонн, загальною вартістю продукції (без ПДВ) - 13 787 918,00 грн;

Узгоджену до постачання у строк до 29.10.2021 кількість палива ТОВ «Авіа Оіл» поставило у повному обсязі - 1 201,440 тонн із запланованих 1200,00 тонн.

Залишок продукції 678,56 тонни у строк до 10.12.2021 ТОВ «Авіа Оіл» замовнику не поставило.

Отже, судом апеляційної інстанції установлено, що відповідач свого обов`язку з постачання продукції у визначений строк не виконав, допустивши прострочення виконання зобов`язання, такі дії відповідача є порушенням договірних зобов`язань, що є підставою для застосування встановленої законом або договором відповідальності.

Згідно з частиною 1 статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини 1, 2 статті 217 ГК України).

Відповідно до статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).

Частиною 6 статті 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

За порушення господарських зобов`язань до суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть застосовуватися оперативно-господарські санкції - заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов`язання, що використовуються самими сторонами зобов`язання в односторонньому порядку. До суб`єкта, який порушив господарське зобов`язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором. Оперативно-господарські санкції застосовуються незалежно від вини суб`єкта, який порушив господарське зобов`язання (стаття 235 ГПК України).

Статтею 236 ГК України встановлено види оперативно-господарських санкцій (частина 1). При цьому цей перелік оперативно-господарських санкцій, не є вичерпним; сторони можуть передбачити у договорі також інші оперативно-господарські санкції (частина 2).

Підставою для застосування оперативно-господарських санкцій є факт порушення господарського зобов`язання другою стороною. Оперативно-господарські санкції можуть застосовуватися одночасно з відшкодуванням збитків та стягненням штрафних санкцій (частини 1, 3 статті 237 ГК України).

Судом апеляційної інстанції установлено, що за умовами договору, за порушення строків постачання продукції постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% вартості продукції, з якої допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості (підпункт 7.3.2 договору).

Також, відповідно до підпункту 6.2.5 пункту у разі порушення постачальником порядку постачання продукції, її номенклатури, кількості, якості (визначається чинними стандартами, технічними умовами, іншою нормативно-технічною документацією тощо), строків, які визначені у специфікації та/або рознарядці, або дострокової відмови постачальника від подальшого виконання умов даного договору, замовник в односторонньому порядку має право: на відшкодування збитків, понесених Міністерством оборони України в результаті таких дій постачальника; відмовитися від прийняття подальшого виконання зобов`язань постачальником за цим договором; відмовитися від встановлення на майбутнє господарських відносин з постачальником; достроково розірвати договір, повідомивши письмово про це постачальника.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, Міністерство оборони України листом від 14.12.2021 № 286/9/6756 (відповідь на лист відповідача лист від 29.11.2021 №14) повідомило ТОВ «Авіа Оіл», що відповідно до підпункту 6.2.5 договору відмовляється від прийняття подальшого виконання зобов`язань постачальником та про дострокове розірвання договору.

Відповідно до пункту 10.2 договору після закінчення терміну дії договору продукція, визначена в п. 1.1, не підлягає постачанню замовнику та не буде прийнята одержувачем замовника за цим договором

Ураховуючи викладене, правомірним є висновок суду апеляційної інстанції про те, що застосувавши оперативно-господарські санкції відповідно до підпункту 6.2.5 договору, а саме, відмовившись від прийняття подальшого виконання зобов`язань постачальником та достроково з 14.12.2021 розірвавши договір, Міністерство оборони України унеможливило виконання відповідачем зобов`язань за договором в силу положень пункту 10.2 договору, а тому прострочення виконання цих зобов`язань після 14.12.2021 не могло виникнути.

Таким чином, встановивши, що термін прострочення відповідачем виконання зобов`язань з постачання залишку продукції становить 3 дні, суд апеляційної інстанції перевірив розрахунок позивача за цей період прострочення, та врахувавши оплату відповідачем пені у відповідному розмірі (платіжна інструкція від 19.04.2023 № 6356 на суму 49 531,39 грн), дійшов правомірного висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі в цій частині у зв`язку із відсутністю предмету спору, що відповідає приписам пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України та правовим позиціям Верховного Суду.

Крім того, погодившись з висновком суду апеляційної інстанції Верховний Суд зауважує, що особа, яка включила ту або іншу умову у договір (у справі, що розглядається, - Міністерство оборони України), повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою (такі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 910/9525/19, від 10.12.2019 у справі № 910/878/19).

Обґрунтовуючи у поданій касаційній скарзі наявність підстави касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, прокурор вказав на неправильне застосування судом апеляційної інстанції при вирішенні спору норми статей 526, 530, 631, 670, 712 ЦК України, статей 86, 231, 232, 236, 237 ГК України, законів України «Про публічні закупівлі», «Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони», без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 916/804/17, від 10.09.2020 у справі № 916/1777/19, від 05.09.2019 у справі № 910/1338/19, від 14.08.2018 у справі № 910/496/18, від 21.02.2018 у справі № 910/14628/17, від 13.06.2018 у справі № 910/17259/17, від 15.08.2018 у справі № 910/21804/17, від 22.05.2019 у справі № 904/1782/18.

Так, однією з підстав касаційного оскарження судових рішень, відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зі змісту зазначеної норми права випливає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається. Тобто застосування правового висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду, залежить від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі за результатом оцінки поданих сторонами доказів. При цьому встановлені судом фактичні обставини у кожній справі можуть бути різними.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Так, у справі № 916/1777/19 (постанова від 10.09.2020) за позовом про стягнення заборгованості, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, Верховний Суд, переглядаючи постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені за період прострочення грошового зобов`язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано, дійшов висновку про помилковість висновків суду апеляційної інстанції, оскільки сторони погодивши у договорі, що штрафні санкції нараховуються протягом усього періоду порушення, врегулювали свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд, а тому стягнення пені за період прострочення грошового зобов`язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано, є обґрунтованим.

У справі № 910/12904/22, що розглядається, судом апеляційної інстанції встановлено, що період прострочення виконання зобов`язань за договором становить 3 дні. При цьому, питання щодо стягнення пені за період прострочення грошового зобов`язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано, не було предметом розгляду у цій справі.

Посилання скаржника у касаційній скарзі на постанови Верховного Суду від 05.09.2019 у справі № 910/1338/19, від 14.08.2018 у справі № 910/496/18, від 21.02.2018 у справі № 910/14628/17, від 13.06.2018 у справі № 910/17259/17, від 15.08.2018 у справі № 910/21804/17, від 22.05.2019 у справі № 904/1782/18 не приймаються судом касаційної інстанції до уваги, оскільки предметом розгляду у зазначених справах були позовні вимоги про внесення змін до договорів, укладених за державним замовленням, однак у справі № 910/12904/22, що розглядається, предметом розгляду є позовні вимоги про стягнення штрафних санкцій (пені і штрафу).

Отже, аналіз висновків, зроблених у оскаржуваному судовому рішенні у справі № 910/12904/22, у якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 10.09.2020 у справі № 916/1777/19 від 05.09.2019 у справі № 910/1338/19, від 14.08.2018 у справі № 910/496/18, від 21.02.2018 у справі № 910/14628/17, від 13.06.2018 у справі № 910/17259/17, від 15.08.2018 у справі № 910/21804/17, від 22.05.2019 у справі № 904/1782/18, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, оскільки правовідносини у зазначених справах та у справі, що розглядається, не є подібними, враховуючи відмінні фактичні обставини, зміст спірних правовідносин та правове регулювання.

У постанові Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 916/804/17, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, зроблено висновок, що оперативно-господарські санкції застосовуються стороною, яка потерпіла від правопорушення у позасудовому порядку та без попереднього пред`явлення претензії порушнику зобов`язання; порядок застосування сторонами конкретних оперативно-господарських санкцій визначається договором.

У справі № 910/12904/22, що розглядається, судом апеляційної інстанції встановлено, що у зв`язку з порушенням відповідачем строків виконання зобов`язань за договором Міністерство оборони України, скористалось своїм правом та застосувало оперативно-господарські санкції, передбачені підпунктом 6.2.5 договору, а саме: відмовилось від прийняття подальшого виконання зобов`язань постачальником та достроково розірвало договір, про що письмово повідомило відповідача.

Таким чином, наведені судом апеляційної інстанції висновки не суперечать правовому висновку, викладеному у зазначеній скаржником у касаційній скарзі постанові Верховного Суду.

Доводи скаржника про те, що суд апеляційної інстанції встановивши, що Міністерство оборони України застосувало оперативно-господарські санкції передбачені підпунктом 6.2.5 договору, не взяв до уваги порядок їх застосування передбачений підпунктом 7.3.2 договору, відхиляються судом касаційної інстанції, оскільки за умовами договору порядок застосування оперативно-господарських санкцій визначено саме підпунктом 6.2.5 договору, тоді як підпункт 7.3.2 договору встановлює порядок нарахування іншого виду господарських санкцій - штрафних санкцій (неустойка, штраф, пеня), що і було враховано судом апеляційної інстанції при вирішенні спору.

Зважаючи на викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.

Також, однією із підстав касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції у справі № 910/12904/22, що розглядається, прокурор зазначає пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

У поданій касаційній скарзі прокурор зазначає про необхідність формування висновку Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах положень статей 236, 237 ГК України.

При цьому, скаржник, зазначаючи норми права, щодо яких, на його думку, необхідним є формування висновку Верховного Суду, не конкретизував (з посиланням на особливості фактичних обставин справи) змісту правовідносин, в яких висновок щодо застосування цих норм відсутній, та не вказав, яким чином ці норми мають бути застосовані до спірних правовідносин, а також не обґрунтував необхідність формування такого висновку щодо застосування цих норм для правильного вирішення спору у подібних правовідносинах.

З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що у справі, яка розглядається, відсутні підстави для формування висновків Верховного Суду із зазначених скаржником питань, оскільки скаржник не довів необхідності їх формування.

Отже, підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів касаційної скарги, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції - без змін.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.09.2023 у справі № 910/12904/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. С. Берднік

Судді: Н. О. Багай

В. А. Зуєв