Постанова

від 06.12.2023 по справі 909/227/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2023 року

м. Київ

cправа № 909/227/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Рогач Л. І. - головуюча, Волковицька Н. О., Мачульський Г. М.,

за участю секретаря судового засідання - Салівонського С. П.,

представників учасників справи:

Івано-Франківської міської ради - Бахур Н. В.,

Приватного сільськогосподарського підприємства "Карпати" - Манченко О. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Івано-Франківської міської ради

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 06.06.2023

(Шкіндер П. А.)

та постанову Західного апеляційного господарського суду від 03.10.2023

(судді Якімець Г. Г., Бойко С. М., Бонк Т. Б.)

у справі за позовом Івано-Франківської міської ради

до Приватного сільськогосподарського підприємства "Карпати"

про розірвання договору оренди земельної ділянки.

ВСТАНОВИВ:

1. Історія справи

1.1. Івано-Франківська міська рада (далі - Рада, позивач) звернулася до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Приватного сільськогосподарського підприємства "Карпати" (далі - ПСП "Карпати", відповідач), в якому просила розірвати договір оренди земельної ділянки від 21.09.2006, укладений Тисменицькою районною державною адміністрацією (далі - Адміністрація) та відповідачем.

1.2. Позивач обґрунтував позов тим, що у відповідності до пункту 24 Розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України Раді передано у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності. Сторони договору у пункті 40 передбачили можливість розірвати договір у разі переходу права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, проте ПСП "Карпати" відмовляється у добровільному порядку виконати вимоги нового власника, який набув право власності внаслідок передачі земельної ділянки з державної у комунальну власність.

Крім іншого, позивач зазначив у позові про несплату відповідачем належним чином орендної плати, кваліфікуючи це як істотне порушення умов договору оренди землі.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

2.1. Адміністрація (орендодавець) та ПСП "Карпати" (орендар) 21.09.2006 уклали договір оренди землі, за умовами якою орендарю передана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва земельна ділянка площею 50,00 га, яка розташована в с. Підлужжя, (урочище Заборисів, кадастровий номер 2625884200:01:004:0006).

2.2. Відповідно до пункту 39 договору розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається.

2.3. Пунктом 40 договору визначено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря є підставою для зміни умов або розірвання договору.

2.4. 08.12.2020 Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області видало наказ №30-ОТГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність", яким Раді передані у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 572,8593 га, які розташовані за межами населених пунктів Івано-Франківської міської територіальної громади Івано-Франківського району Івано-Франківської області, згідно з актом приймання-передачі. Серед них є і земельна ділянка кадастровий номер 2625884200:01:004:0006, площею 50,0002 га, що перебуває в оренді ПСП "Карпати" (пункт 54 додатку до акта приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 08.12.2020).

2.5. Листом від 06.04.2021 № 1382/01-18/35в Рада повідомила ПСП "Карпати" розрахунковий рахунок для внесення орендної плати, у зв`язку з передачею земельної ділянки у комунальну власність Ради.

2.6. Згідно з інформацією із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка з кадастровим номером 2625884200:01:004:0006 площею 50,00 га перебуває у комунальній власності Ради, 17.01.2023 за ПСП "Карпати" зареєстровано право оренди строком на 49 років, дата закінчення дії договору - 21.09.2055, орендодавець - Рада.

2.7. Рішенням Ради від 18.11.2022 № 200-30 вирішено розірвати договір оренди землі, укладений Адміністрацією та ПСП "Карпати" у зв`язку з переходом права власності на орендовану земельну ділянку до Ради (підстава - пункт 40 договору).

2.8. Листом від 08.12.2022 № 1574/01-І8/18в позивач з посиланням на пункт 40 договору, рішення Ради від 18.11.2022 № 200-30 запропонував відповідачу розірвати договір оренди шляхом підписання угоди про розірвання, примірник якої додано до листа, але відповідач повідомив про неможливість розірвання договору, оскільки це призведе до збитків, знищення майна, посівів, багаторічних насаджень та припинення діяльності сільськогосподарського підприємства.

3. Короткий зміст судових рішень

3.1. Господарський суд Івано-Франківської області рішенням від 06.06.2023 відмовив у задоволенні позову за відсутності порушеного права позивача, застосувавши у спірних правовідносинах правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 920/418/19 щодо застосування частини четвертої статті 32 Закону України «Про оренду землі», за якою право сторони договору звернутися до суду з вимогою про розірвання договору за наявності відповідних умов, передбачених договором чи законом, не є тотожнім праву на таке розірвання, а свідчить про наявність спору про розірвання договору, який підлягає вирішенню судом з урахуванням усіх істотних обставин.

3.2. Суд виходив з того, що дії позивача, направлені на розірвання договору оренди землі за відсутності доказів порушення умов такого договору відповідачем, є такими, що суперечать принципам справедливості, добросовісності, приписам Закону України "Про оренду землі". Відповідач не має нести негативних наслідків у вигляді розірвання договору на вимогу іншої сторони лише у зв`язку з реорганізацією орендодавця. Суд також зазначив, що в матеріалах справи відсутні докази понесення негативних наслідків для позивача у вигляді погіршення стану об?єкта оренди або порушення відповідачем умов договору в частині сплати орендної плати.

3.3. Західний апеляційний господарський суд постановою від 03.10.2023 залишив рішення суду першої інстанції без змін, з тих самих підстав.

3.4. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не дослідив істотні порушення договору, що допускалися відповідачем (систематична несвоєчасна сплата орендної плати, порушення виду використання земельної ділянки), апеляційний суд вказав, що таких підстав позову позивач не наводив, а також під час вирішення спору про розірвання договору з підстав, наведених у позові, суд першої інстанції досліджував добросовісність та належність поведінки кожної з його сторін, вказавши, що докази порушення умов договору відповідачем відсутні.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування

4.1. 30.10.2023 позивач подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 06.06.2023 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 03.10.2023 (повний текст складений 09.10.2023), в якій просить їх скасувати, а позовну заяву задовольнити у повному обсязі.

4.2. Підставою касаційного оскарження скаржник зазначив порушення судами попередніх інстанцій статті 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) щодо презумпції правомірності правочину. На думку скаржника, суди не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 29.06.2021 у справі № 530/1643/16-ц, від 03.02.2020 у справі № 530/1578/16-ц, від 03.08.2020 у справі № 551/1064/16-ц, від 16.06.2021 у справі № 375/278/20 щодо законності позовних вимог про розірвання договорів оренди землі в разі, коли сторони договору передбачили можливість розірвання договору у разі переходу права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України).

4.3. Зазначає, що суди попередніх інстанцій не надали оцінки доказам у справі, які були надані шляхом подання в підготовчому засіданні клопотання про приєднання доказів, що свідчать про використання відповідачем земельної ділянки з порушенням виду використання (закладання багаторічних насаджень замість товарного сільськогосподарського виробництва) та про наявність систематичної несвоєчасної сплати орендної плати (пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України).

4.4. Скаржник також посилається на помилкове застосування судами першої та апеляційної інстанцій у спірних правовідносинах висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08.09.2020 у справі № 920/418/19, оскільки правовідносини у вказаній справі не є подібними правовідносинам, які склалися у цій справі, адже у справі, що розглядається, у відповідача немає нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці.

5. Позиція інших учасників справи

5.1. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити в її задоволенні, а оскаржувані рішення та постанову судів попередніх інстанцій залишити без змін.

6. Позиція Верховного Суду

6.1. Заслухавши суддю-доповідачку, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

6.2. Як встановили суди попередніх інстанцій, земельна ділянка, яка є об`єктом договору оренди землі від 21.09.2006 відповідно до наказу від 08.12.2020 Головного управлінням Держгеокадастру в Івано-Франківській області передана з державної у комунальну власність Ради. Перехід земельної ділянки з державної у комунальну власність відбувся відповідно до постанови Верховної Ради України від 17.07.2020 № 807-ІХ "Про утворення та ліквідацію районів", розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 № 714-р "Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Івано-Франківської області".

6.3. Таким чином, земельна ділянка, яка є предметом спірного договору, була переведена з державної у комунальну власність, а позивач, як орган, уповноважений представляти власника в орендних правовідносинах, незалежно від волевиявлення став її орендодавцем та стороною договору в силу законодавчих приписів.

6.4. Звертаючись до суду з позовом, позивач, посилаючись на частину четверту статті 32 Закону України "Про оренду землі", статтю 651 ЦК України, пункт 40 договору зазначав, що наявні підстави для розірвання договору, оскільки до ради перейшло право власності на орендовану відповідачем земельну ділянку.

6.5. За загальними правилами, викладеними у статті 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

6.6. Стаття 31 Закону України "Про оренду землі", який регулює відносини, пов`язані з орендою землі, визначає перелік випадків, за настання яких припиняється договір оренди землі, і цей перелік не є виключним, адже за частиною другою цієї статті договір оренди припиняється також і в інших випадках, передбачених законом.

6.7. Стаття 32 цього закону регулює припинення договору шляхом його розірвання. За частиною першою цієї статті на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

6.8. За змістом частини шостої статті 32 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній на час звернення з позовом) перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі. Договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, яка передається в оренду для закладання та/або вирощування багаторічних насаджень (плодових, ягідних, горіхоплідних, винограду), не може містити положень про зміну його умов або припинення договору у зв`язку з переходом права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізацією юридичної особи.

6.9. Суди попередніх інстанцій встановили, що за пунктом 40 договору оренди перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря є підставою для зміни умов або розірвання договору і ця обставина під сумнів жодною зі сторін не ставиться.

6.10. Тобто, як умовами договору (пункт 40), так і частиною четвертою статті 32 Закону України "Про оренду землі" передбачено таку підставу для розірвання договору оренди землі як перехід до іншої особи права власності на орендовану земельну ділянку.

6.11. Перехід права власності на орендовану земельну ділянку може відбуватися з підстав, наведених у статті 11 ЦК України, тобто, як на підставі договорів та інших правочинів, так і у зв`язку з іншими юридичними фактами (частина друга статті 11 ЦК України). За частинами третьою, четвертою статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства, з актів органу державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування..

6.12. Загальний порядок передачі земель з державної у комунальну власність визначений статтею 117 ЗК України, відповідно до змісту частини першої якої за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом здійснюється передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки. У рішенні органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність зазначаються кадастровий номер земельної ділянки, її місце розташування, площа, цільове призначення, відомості про обтяження речових прав на земельну ділянку, обмеження у її використанні. На підставі рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність складається акт приймання-передачі такої земельної ділянки. Рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність разом з актом приймання-передачі такої земельної ділянки є підставою для державної реєстрації права власності держави, територіальної громади на неї.

6.13. Кабінет Міністрів України розпорядженням від 31.01.2018-р "Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об`єднаних територіальних громад" розпочав процес передачі сільськогосподарських земель за межами населених пунктів у розпорядження таких громад, зобов`язавши Державну службу з питань геодезії, картографії та кадастру, як орган виконавчої влади, який здійснює розпорядження землями державної власності, починаючи з 1 лютого 2018 року, забезпечити формування земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності в межах, визначених перспективним планом формування територій громад, шляхом проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності з подальшою передачею зазначених земельних ділянок у комунальну власність відповідних об`єднаних територіальних громад згідно із статтею 117 Земельного кодексу України.

6.14. Разом з тим, метою забезпечення виконання Указу Президента України від 15.10.2020 № 449/2020 "Про деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин" Кабінет Міністрів України постановою від 16.11.2020 №1113 "Деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин" зобов`язав Державну службу з питань геодезії, картографії та кадастру забезпечити прискорення проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності, передачу з 17.11.2020 земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність відповідно до статті 117 Земельного кодексу України; у разі відмови органів місцевого самоврядування від підписання акта приймання-передачі земельних ділянок, зазначених у підпункті 1 цього пункту, - вжити заходів до включення відповідних земельних ділянок до переліку земельних ділянок, права на які виставляються на земельні торги з урахуванням вимог ЗК України.

Розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.01.2018 № 60 "Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об`єднаних територіальних громад" визнано таким, що втратило чинність.

6.15. Зміна власності земельної ділянки з державної на комунальну відбувалася також у зв`язку зі здійсненням розмежування земель державної та комунальної власності. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» ЗК України було доповнено статтею 148-1, яка врегульовувала перехід права власності на земельні ділянки, що перебувають у користуванні, встановлюючи перехід до нового власника прав та обов`язків попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки.

6.16. За пунктом 24 Розділу Х Перехідних положень ЗК України (у чинній редакції) з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель:

а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук);

б) оборони;

в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення;

г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності;

д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності;

е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

Перехід земельних ділянок із державної власності у комунальну власність згідно з вимогами цього пункту не є підставою для припинення права оренди та інших речових прав, похідних від права власності, на такі земельні ділянки. Внесення змін до договору оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту із зазначенням нового органу, що здійснює розпорядження такою земельною ділянкою, не вимагається і здійснюється лише за згодою сторін договору.

6.17. Реалізація постанови Кабінету Міністрів України від 16.11.2020 № 1113, а також Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» здійснюється на виконання прямого припису нормативного акта.

6.18. Тож Рада набула статусу орендодавця у триваючих правовідносинах оренди разом із належними орендодавцю за договором правами та обов`язками в силу положень актів законодавства, метою якого було забезпечення подальшого здійснення реформ у сфері земельних відносин, отримання територіальними громадами ресурсу, який дозволить покращити інфраструктуру, забезпечить надходження до бюджетів на місцях за умови ефективного та раціонального використання цих земель.

6.19. Перехід права власності на орендовану земельну ділянку для орендодавця цієї земельної ділянки не є сам по собі безумовним правоприпиняючим юридичним фактом, а вказує на відповідну зміну обставин у договірних правовідносинах у зв`язку з таким переходом, порівняно з тими обставинами, за яких укладався договір оренди. Також зміна власника орендованої земельної ділянки сама по собі не свідчить про те, що цим порушується, не визнається чи оспорюється суб`єктивне цивільне право та/або законний інтерес орендодавця як сторони договору оренди.

6.20. Перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, не спричиняє автоматичного припинення спірних договірних правовідносин, а лише створює правову ситуацію, у якій виникає право вимагати судового захисту шляхом розірвання договору у сторони договору, для якої настали відповідні підстави через зміну фактичних обставин.

6.21. Відповідно до частини першої статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійснені цивільних прав особа повинна додержуватись моральних засад суспільства.

6.22. Принципи справедливості, добросовісності та розумності - одні з керівних засад цивільно-правового регулювання суспільних відносин, які визначають характер поведінки учасників з точки зору необхідності сумлінного здійснення ними своїх цивільних прав і виконання цивільних обов`язків, а також права та інтереси інших учасників з метою недопущення їх порушення, закріплення можливості адекватного захисту порушеного права або інтересу.

6.23. Право сторони договору звернутися до суду з вимогою про розірвання договору за наявності відповідних умов, передбачених договором чи законом, не є тотожнім праву на таке розірвання, а свідчить про наявність спору про розірвання договору, який підлягає вирішенню судом з урахуванням усіх істотних обставин.

6.24. Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що тлумачення законодавства судам слід здійснювати системно, враховувати правову природу спірних відносин, загальну спрямованість законодавства та права України в цілому, а результат тлумачення законодавства має бути розумним та справедливим (пункт шостий статті 3 ЦК України); зокрема, законодавство слід тлумачити у відповідності з розумними цілями регулювання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 911/1278/20 (пункт 7.33).

6.25. Наведене вище розуміння закону відповідає і завданням земельного законодавства, і принципам забезпечення гарантій прав на землю та раціонального землекористування (статті 4, 5 ЗК України). Натомість інше розуміння призводило б до ситуації, коли право сторони ініціювати судовий розгляду спору про розірвання договору мало б єдиний безальтернативний результат, тобто, фактично дорівнювало б праву односторонньої відмови від договору, нівелюючи завдання господарського судочинства..

6.26. Розглянувши спір, суди відмовили у позові, вказавши, що дії позивача, направлені на розірвання договору оренди землі за відсутності доказів порушення умов такого договору відповідачем, є такими, що суперечать принципам справедливості, добросовісності, приписам Закону України "Про оренду землі". Суд також зазначив, що в матеріалах справи відсутні докази понесення негативних наслідків для позивача у вигляді погіршення стану об?єкта оренди або порушення відповідачем умов договору в частині сплати орендної плати.

6.27. З огляду на наведене, висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у зазначених скаржником постановах від 29.06.2021 у справі № 530/1643/16-ц, від 03.02.2020 у справі № 530/1578/16-ц, від 03.08.2020 у справі № 551/1064/16-ц, від 16.06.2021 у справі № 375/278/20, оскільки у кожній з наведених скаржником справ питання щодо розірвання договору у разі переходу права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи вирішувалося в конкретному випадку, залежно від встановлених під час розгляду відповідних справ обставин, що зумовили звернення з вимогою про розірвання договору після переходу права власності та їх оцінки у кожному конкретному випадку в межах дискреційних повноважень судів.

6.28. Так, у вказаних скаржником справах суди встановили обставини щодо переходу права приватної власності на орендовану земельну ділянку до іншої фізично особи в порядку спадкування, вимоги про розірвання договору ґрунтувалися на доводах про наступне самостійне чи більш раціональне використання спірної земельної ділянки. Посилання скаржника на викладені у вказаних постановах Верховного Суду висновки фактично спрямовані на переоцінку обставин та доказів у справі, необхідності встановити інші фактичні обставини, відмінні від тих, що встановлені судами, тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з положеннями частини другої статті 300 ГПК України.

6.29. Колегія суддів відхиляє посилання скаржника про помилкове застосування судами першої та апеляційної інстанцій у спірних правовідносинах висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08.09.2020 у справі № 920/418/19. Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові, на висновки в якій обґрунтовано послалися суди попередніх інстанцій виснувала, що "право сторони договору звернутися до суду з вимогою про розірвання договору за наявності відповідних умов, передбачених договором чи законом, не є тотожнім праву на таке розірвання, а свідчить про наявність спору про розірвання договору, який підлягає вирішенню судом з урахуванням усіх істотних обставин" (пункт 6.44 постанови). Даний висновок охоплює правовідносини у цій справі, а тому відсутні підстави вважати, що суди попередніх інстанцій врахували такий висновок всупереч вимогам частини четвертої статті 236 ГПК України.

6.30. Щодо доводів касаційної скарги про процесуальні порушення судів попередніх інстанцій щодо ненадання оцінки доказам у справі, які були надані шляхом подання в підготовчому засіданні клопотання про приєднання доказів, що свідчать про наявність систематичної несвоєчасної сплати орендної плати, колегія зазначає, що відповідно до частини другої статті 651 ЦК України істотне порушення договору стороною, внаслідок якого друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала, укладаючи договір, є самостійною підставою розірвання договору та окремою підставою позовних вимог.

6.31. Також відповідно до частини першої статті 32 Закону України "Про оренду землі" на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельною ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

6.32. Як вбачається з тексту рішення суду першої інстанції, Рада надала клопотання про приєднання доказів у справі (від 24.04.2023 вх. 6268/23), а саме копію листа ГУ ДПС в Івано-Франківській області від 19.04.2023 № 4996/5/09-19-04-01-05, акт обстеження земельної ділянки (від 13.04.2023 № 46 на З аркушах); фотофіксація обстеження земельної ділянки від 13.04.2023 на 10 аркушах; відеофіксація обстеження земельної ділянки від 13.04.2023 та фото фіксація від 13.04.2023 та від 03.02.2023 на 1 БУВ-К - диску; фотофіксація обстеження земельної ділянки від 03.02.2023 на 3 аркушах. Водночас, з описової частини рішення не вбачається, що суд відмовив позивачу у приєднанні до матеріалів справи таких доказів.

6.33. У справі, що розглядається, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, відзначив у судовому рішенні, що представник позивача у судовому засіданні просив розірвати договір оренди з посиланням на підстави, передбачені пунктом 40 договору, а щодо наявності заборгованості по орендній платі вимоги не підтримав.

6.34. Проте зі змісту судових рішень також вбачається, що суди, вирішуючи спір, враховували дотримання сторонами принципу добросовісності у спірних правовідносинах та встановили відсутність доказів порушення відповідачем умов договору в частині сплати орендної плати.

6.35. Що стосується посилання скаржника на те, що суди попередніх інстанцій не надано оцінки доказам у справі щодо використання відповідачем земельної ділянки з порушенням виду використання (закладання багаторічних насаджень замість товарного сільськогосподарського виробництва), то колегія суддів зазначає, що такі доводи не були наведені у позовній заяві. Наведене виключає наявність підстав стверджувати, що судами попередніх інстанцій було порушено норми процесуального права щодо оцінки доказів у справі.

6.36. Таким чином, враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що судами попередніх інстанцій в повній мірі досліджено усі фактичні обставини та надано оцінку доказам у справі щодо наявності підстав для розірвання договору оренди землі в межах підстав позову, визначених позивачем у цій справі, а тому погоджується з висновками судів про відмову у задоволенні позовних вимог.

6.37. Беручи до уваги наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що в ході касаційного розгляду не було виявлено неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, тому і підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень у касаційному провадженні, яке відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України, немає.

7. Висновки Верховного Суду

7.1. Відповідно до частин першої-п`ятої статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

7.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

7.3. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

7.4. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені в касаційній скарзі, не підтвердилися, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

8. Судові витрати

8.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку, передбаченому статтею 129 ГПК України, покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Івано-Франківської міської ради залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 06.06.2023 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 03.10.2023 у справі № 909/227/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуюча Л. Рогач

Судді Н. Волковицька

Г. Мачульський