Постанова

від 15.12.2023 по справі 380/12348/22

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 380/12348/22

адміністративне провадження № К/990/27558/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Рибачука А.І., судді Стародуба О.П., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до виконавчого комітету Львівської міської ради, Львівської міської ради,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: Середня загальноосвітня школа № 98 міста Львова, Громадська організація «Кращий Сихів»

про визнання дій протиправними

за касаційною скаргою виконавчого комітету Львівської міської ради

на рішення Львівського окружного адміністративного суду у складі судді Гулика А.Г. від 8 березня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Іщук Л.П., Обрізка І.М., Шинкар Т.І. від 5 липня 2023 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У вересні 2022 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до виконавчого комітету Львівської міської ради (далі - виконком Львівської міськради, відповідач 1) та Львівської міської ради (далі - Львівська міськрада, відповідач 2), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення виконкому Львівської міськради «Про заходи безпеки навколо території ЗСШ № 98» № 758 від 30 серпня 2022 року (далі - рішення № 758);

- визнати протиправним та скасувати рішення міської комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій Львівської міськради, оформлене протоколом позапланового засідання № 17 від 31 серпня 2022 року (далі - протокол № 17);

- визнати протиправним та скасувати рішення міської комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій Львівської міськради, оформлене протоколом позапланового засідання № 19 від 7 вересня 2022 року (далі - протокол № 19).

2. Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю рішення № 758 та протоколу № 17, у яких викладено висновок про необхідність скасування наказу директора Департаменту містобудування від 1 липня 2013 року № 197 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на проектування та будівництво громадянином ОСОБА_1 торгового комплексу на АДРЕСА_1 зі знесенням будівлі кафе». У протоколі № 17 йдеться про те, що ситуацію, яка виникла у АДРЕСА_1 , необхідно визнати небезпечною та такою, що потребує вжиття невідкладних заходів реагування. З цих підстав припинено електропостачання та водопостачання споруди, перекрито доступ позивача до неї та зобов`язано його зупинити будівельні роботи і демонтувати протягом двох днів споруду за адресою: АДРЕСА_1 .

3. Позивач зазначає, що за існуючого правового регулювання, встановленого частиною восьмою статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», скасування містобудівних умов та обмежень (далі - МУО) може відбуватись у двох випадках: 1) добровільно, тобто за заявою замовника (в межах спірних правовідносин такої заяви не було і така заява не покладена в основу (підставу) прийнятого рішення № 758); 2) у судовому порядку (в межах спірних правовідносин жодного судового рішення про скасування виданих позивачу МУО не приймалось, підставою прийнятого рішення № 758 не є відповідне судове рішення). Позивач вважає, що саме по собі недотримання вимог частини восьмої статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» є самостійною та достатньою підставою для визнання рішення № 758 протиправним та його скасування.

4. Крім того, позивач звертає увагу, що постановою Галицького районного суду міста Львова від 26 квітня 2017 року у справі № 461/488/16-а визнано протиправним та скасовано рішення виконкому Львівської міськради № 501 від 10 липня 2014 року, яким було скасовано наказ директора Департаменту містобудування від 1 липня 2013 року № 197 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на проектування та будівництво громадянином ОСОБА_1 торгового комплексу на АДРЕСА_1 зі знесенням будівлі кафе» (пунктом 1 рішення № 758 також скасовується вказаний наказ). Тобто, можливість скасування виданих позивачу МУО на підставі рішення виконкому Львівської міськради вже була предметом судового розгляду.

5. Стосовно такої підстави прийняття рішення № 758, як розміщення земельної ділянки у зоні Р-3 - рекреаційні зони озеленених територій загального користування, відповідно до Плану зонування території Сихівського району, затвердженого ухвалою Львівської міськради від 18 вересня 2014 року № 3840, позивач зазначає, що договором оренди земельної ділянки від 12 квітня 2010 року встановлено:

- у пункті 16: цільове призначення земельної ділянки (категорія земельної ділянки згідно зі статтею 19 Земельного кодексу України) землі житлової та громадської забудови, категорія земельної ділянки за функціональним призначенням землі комерційного призначення;

- у пункті 26: на орендовану земельну ділянку встановлено обмеження (обтяження) та інші права третіх осіб, зокрема, згідно з висновком управління архітектури про наявність містобудівельних обмежень щодо користування земельною ділянкою від 29 січня 2009 року № 5-14026/2401.

У зазначеному висновку вказано про те, що земельна ділянка: 1) має цільове призначення - землі громадської забудови; 2) має функціональне призначення - землі комерційного призначення; 3) розміщена поза межами червоних ліній АДРЕСА_1.

6. Також позивач критично оцінює лист Сихівської районної адміністрації від 18 серпня 2022 року № 4-34-21717 та звернення ЗСШ № 98 від 17 серпня 2022 року № 2-10507-34-34 як підставу для прийняття спірного рішення № 758, оскільки у зверненні ЗСШ № 98 директор висловлює стурбованість щодо «зведення багатоповерхової споруди із скла у Сквері Гідності», що має негативний вплив на забезпечення освітнього процесу та збереження життя й здоров`я учасників такого. Водночас, орендована позивачем земельна ділянка та земельна ділянка, на якій розташований «Сквер Гідності», є суміжними та не накладаються одна на одну. Більше того, такий лист, на думку позивача, не може бути підставою для скасування МУО.

7. Позивач вважає, що вирішення питань щодо припинення електропостачання, водопостачання, обмеження доступу до територій та зупинення будівельних робіт та демонтажу споруди виходять за межі повноважень, наданих міській комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій Львівської міськради. Тобто, протокол № 17 був прийнятий поза межами наданих повноважень відповідної комісії, а також на виконання очевидно протиправного рішення № 758, що свідчить про порушення статті 19 Конституції України та Положення про міську комісію з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій Львівської міської ради. При цьому, за текстом спірного протоколу № 17 не розкриваються підстави для проведення відповідного виїзного засідання комісії, а так само суть надзвичайності ситуації, яка потребувала такого негайного реагування та прийняття рішень. Крім того, для позивача залишається незрозумілим суть «небезпечної ситуації», а так само існування законодавчих підстав для встановлення такої. Зазначає, що ні Положенням про міську комісію з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій Львівської міської ради, ні Кодексом цивільного захисту України таке поняття не передбачене.

8. Позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасування протоколу № 19 обґрунтовані тим, що вказаний протокол за своїм змістом дублює положення протоколу № 17, а відтак, є протиправним з тих самих підстав.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

9. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 8 березня 2023 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 5 липня 2023 року, позов задоволено.

10. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що рішення № 758 відповідач 1 прийняв без достатніх правових підстав, передбачених статтею 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», та поза межами своїх повноважень.

11. Стосовно спірних протоколів суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що такі спрямовані на порушення права позивача на мирне володіння майном, як особи, що на законних підставах розпоряджається відповідною земельною ділянкою та є власником об`єкта будівництва, розміщеного на такій земельній ділянці.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

12. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, виконком Львівської міськради звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволені позову.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

13. У касаційній скарзі зазначається, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням пунктів 2 та 3 частини другої статті 52 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», внаслідок чого, на думку скаржника, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли необґрунтованого висновку про відсутність у виконкому Львівської міськради повноважень щодо скасування наказу директора Департаменту містобудування Львівської міськради від 1 липня 2013 року «Про затвердження містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на проектування та будівництво громадянином ОСОБА_1 торгового комплексу на АДРЕСА_1 зі знесенням будівлі кафе» як підпорядкованого йому органу.

14. Крім того, скаржник вказує на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій правових висновків Верховного Суду щодо застосування норм права, що викладені у постановах від 15 липня 2020 року у справі № 344/8546/15, від 30 квітня 2021 року у справі № 607/3781/16-а та від 20 вересня 2021 року у справі № 522/15872/15-а, відповідно до яких відповідні відділи, управління та інші виконавчі органи ради, в тому числі орган з питань містобудування та архітектури, є підпорядкованими виконавчому комітету міської ради, який має право змінювати або скасовувати акти цих органів.

15. Від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу виконкому Львівської міськради, в якому зазначається, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими, а наведені у касаційній скарзі відповідача 1 доводи не ґрунтуються на фактичних обставинах справи. Позивач також наголошує, що правові висновки Верховного Суду, на які посилається скаржник, викладені в інших спірних правовідносинах та не можуть бути застосовними для вирішення цієї справи.

З огляду на таке, позивач просить залишити касаційну скаргу виконкому Львівської міськради без задоволення, а судові рішення - без змін.

16. Від інших учасників справи відзиву на касаційну скаргу виконкому Львівської міськради не надходило, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку. Копія ухвали Верховного Суду від 28 серпня 2023 року про відкриття касаційного провадження відповідно до повідомлення про вручення поштового відправлення № 0102938292148 була отримана ЗСШ № 98 4 вересня 2023 року. Громадській організації «Кращий Сихів» вказана ухвала була направлена 31 серпня 2023 року, проте не була отримана та повернута за закінченням строку зберігання.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

17. Касаційну скаргу подано 8 серпня 2023 року.

18. Ухвалою Верховного Суду від 28 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 380/12348/22, витребувано матеріали адміністративної справи та надано сторонам строк для подання відзиву на касаційну скаргу виконкому Львівської міськради.

19. Учасники справи письмових клопотань до суду касаційної інстанції не подавали.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

20. Судами попередніх інстанцій встановлено на підставі наявних у матеріалах справи доказів, що 6 листопада 2008 року на підставі договору купівлі-продажу будівлі кафе ФОП ОСОБА_1 придбана будівля кафе під літ «А-1» площею 82,7 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .

21. 12 квітня 2010 року між ФОП ОСОБА_1 та Львівською міськрадою укладено договір оренди землі, а саме земельної ділянки на АДРЕСА_1 (кад.№ 4610136800:07:004:0045) строком на 10 років до 28 січня 2020 року.

22. Рішенням Господарського суду Львівської області від 28 квітня 2021 року задоволена позовна заява ФОП ОСОБА_1 у справі № 914/894/20 та визнано поновленим договір оренди землі та визнано укладеною додаткову угоди до договору оренди землі (рішення набрало законної сили 10 серпня 2021 року).

23. 1 липня 2013 року позивач отримав МУО забудови земельної ділянки на проектування та будівництво торгового комплексу на АДРЕСА_1 із знесенням будівлі кафе на підставі наказу Департаменту містобудування Львівської міськради № 197 від 1 липня 2013 року.

24. 3 лютого 2014 року ФОП ОСОБА_1 отримав позитивний висновок ДП «Укрдержбудекспертиза» на підставі експертного звіту № 14-0020-14 щодо «Будівництва торгового комплексу на АДРЕСА_1 із знесенням будівлі кафе».

25. 28 квітня 2014 року ФОП ОСОБА_1 отримав дозвіл Сихівської райадміністрації Львівської міськради № 29 на тимчасове порушення благоустрою при виконанні робіт із влаштування будівельного майданчика.

26. 15 травня 2014 року призупинено дію дозволу № 29 від 28 квітня 2014 року на підставі розпорядження Сихівської райадміністрації Львівської міськради № 197 (визнано протиправним та скасовано постановою Сихівського районного суду міста Львова від 20 березня 2015 року у справі № 464/5545/14-а (набрала законної сили).

27. 3 червня 2014 року Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області № ЛВ083141540603 зареєстровано декларацію про початок виконання будівельних робіт «Будівництво торгового комплексу на АДРЕСА_1 зі знесенням будівлі кафе у м. Львові».

28. 10 липня 2014 року скасовано наказ Департаменту містобудування Львівської міськради № 197 від 1 липня 2013 року щодо затвердження МУО на підставі рішення виконкому Львівської міськради № 501.

29. Постановою Галицького районного суду міста Львова від 26 квітня 2017 року у справі № 461/488/16-а визнано протиправним та скасовано рішення виконкому Львівської міськради № 501 від 10 липня 2014 року (постанова набрала законної сили 6 травня 2017 року).

30. 6 вересня 2019 року ФОП ОСОБА_1 отримав позитивний висновок «Укрдержбудекспертиза» на підставі експертного звіту № 14-1739-19 щодо «Будівництва торгового комплексу на АДРЕСА_1 із знесенням будівлі кафе» у зв`язку із коригуванням робочого проекту.

31. 31 серпня 2022 року ОСОБА_1 зареєстрував право власності на об`єкт незавершеного будівництва торгового комплексу літ. Б-2 (22% готовності), що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

32. Виконавчий комітет Львівської міськради прийняв рішення «Про заходи безпеки навколо території ЗСШ № 98» № 758 від 30 серпня 2022 року, згідно з яким «відповідно до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», Земельного кодексу України, керуючись статтею 52 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», враховуючи розміщення земельної ділянки у зоні Р-3 - рекреаційні зони озеленених територій загального користування, відповідно до Плану зонування території Сихівського району, затвердженого ухвалою міської ради від 18 вересня 2014 року № 3840, листа Сихівської районної адміністрації від 18 серпня 2022 року № 4-34-21717, звернення СЗШ № 98 від 17 серпня 2022 року № 2-10507-34-34, вирішив:

1. Скасувати наказ директора Департаменту містобудування «Про затвердження містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на проектування та будівництво громадянином ОСОБА_1 торгового комплексу на АДРЕСА_1 зі знесенням будівлі кафе» від 1 липня 2013 року № 197.

2. Департаменту містобудування повідомити Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області та Сихівську районну адміністрацію про скасування наказу директора Департаменту містобудування від 1 липня 2013 року № 197.

3. Сихівській районній адміністрації невідкладно винести на розгляд міської комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій питання про ситуацію, яка виникла щодо проведення будівельних робіт на АДРЕСА_1.

33. На виконання вказаного рішення виконкому Львівської міськради 31 серпня 2022 року № 758 на позаплановому засіданні міської комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій Львівської міськради прийнято рішення, оформлене протоколом позапланового засідання № 17 від 31 серпня 2022 року, а саме:

1. Ситуацію, що виникла у АДРЕСА_1 визнати небезпечною та такою, що потребує вжиття невідкладних заходів реагування.

2. Начальнику Львівських міських електричних мереж приватного акціонерного товариства «Львівобленерго» (О. Григлевичу) припинити електропостачання до споруди у АДРЕСА_1.

3. Директору ЛМКП «Львівводоканал» (Д. Ваньковичу) припинити водопостачання до споруди у АДРЕСА_1.

4. Голові Сихівської районної адміністрації Львівської міськради (Г. Гладяк) спільно з ШРП та іншими підрядними організаціями вжити заходів щодо унеможливлення доступу до території будівництва у АДРЕСА_1 та вжити заходів щодо демонтажу.

5. ФОП ОСОБА_1 зупинити будівельні роботи і демонтувати протягом двох днів споруду за адресою: АДРЕСА_1 .

6. Контроль за виконанням рішення міської комісії покласти на заступника міського голови з містобудування (Л. Зубача).

34. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 2 вересня 2022 року вжито заходів забезпечення позову до відкриття провадження у справі, а саме - зупинено дію рішення виконкому Львівської міськради «Про заходи безпеки навколо території ЗСШ № 98» № 758 від 30 серпня 2022 року та рішення міської комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій Львівської міської ради, оформленого протоколом позапланового засідання № 17 від 31 серпня 2022 року, до набрання законної сили відповідним судовим рішенням.

35. Комісією з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій Львівської міської ради складено новий протокол № 19 від 7 вересня 2022 року, який за своїм змістом дублює попередній протокол комісії № 17 від 31 серпня 2022 року.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

36. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

37. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

38. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

39. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

40. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Львівського окружного адміністративного суду від 8 березня 2023 року та постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 5 липня 2023 року відповідають, а вимоги касаційної скарги є неприйнятними, з огляду на наступне.

41. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

42. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували положення пунктів 2 та 3 частини другої статті 52 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», у зв`язку з неврахуванням правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 15 липня 2020 року у справі № 344/8546/15, від 30 квітня 2021 року у справі № 607/3781/16-а та від 20 вересня 2021 року у справі № 522/15872/15-а.

43. Неправильність застосування вищевказаних норм права судами попередніх інстанцій скаржник вбачає у тому, що суди не застосували для вирішення спірних правовідносин пункти 2 та 3 частини другої статті 52 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», які уповноважують виконком ради самостійно змінювати або скасовувати акти підпорядкованих йому відділів, управлінь, інших виконавчих органів ради, а також їх посадових осіб.

44. Надаючи правову оцінку доводам касаційної скарги та перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, колегія суддів виходить з такого.

45. Відповідно до статті 7 Конституції України в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.

46. Статтею 140 Основного Закону України передбачено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

47. Відповідно до Європейської хартії місцевого самоврядування (ратифікована відповідно до Закону України від 15 липня 1997 року № 452/97-ВР):

місцеве самоврядування означає право і спроможність органів місцевого самоврядування в межах закону здійснювати регулювання та управління суттєвою часткою публічних справ, під власну відповідальність, в інтересах місцевого населення (частина перша статті 3);

органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене зі сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу (частина друга статті 4);

повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, мають бути повними і виключними; вони не можуть скасовуватися чи обмежуватися іншим центральним або регіональним органом, якщо це не передбачено законом (частина четверта статті 4);

органи місцевого самоврядування мають право використовувати засоби правового захисту для забезпечення вільного здійснення своїх повноважень і вимагати поваги до принципів місцевого самоврядування, які закріплені в конституції чи національному законодавстві (стаття 11).

48. Аналогічні за суттю гарантії місцевого самоврядування також містяться у Всесвітній декларації місцевого самоврядування (прийнята XXVII Конгресом Міжнародного союзу місцевої влади (International Union of Local Authorities; IULA) 26 вересня 1985 р. у м. Ріо-де-Жанейро (Бразилія), а також Європейській Хартії міст (Charte urbaine europeenne) (прийнята Постійною конференцією місцевих і регіональних органів влади Європи Ради Європи (Congress of Local and Regional Authorities; CLRA) 18 березня 1992 р. у м. Страсбург (Франція).

49. Крім того, згідно із зобов`язаннями, які взяті відповідно до статей 4, 6 та 14 Угоди про Асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (ратифікована згідно із Законом України № 1678-VII від 16 вересня 2014 року), Україна прагне зміцнення поваги до демократичних принципів, верховенства права та доброго врядування; забезпечує стабільність і дієвість демократичних інституцій; гарантує права людини і основоположні свободи, а також дбає про зміцнення судової влади та підвищення її ефективності.

50. Згідно із статтею 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та Законів України.

51. Згідно із частиною першою статті 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

52. Відповідно до пунктів 2 та 3 частини другої статті 52 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчий комітет ради координує діяльність відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідної територіальної громади, заслуховує звіти про роботу їх керівників; має право змінювати або скасовувати акти підпорядкованих йому відділів, управлінь, інших виконавчих органів ради, а також їх посадових осіб.

53. Згідно із пунктом 16 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: скасування актів виконавчих органів ради, які не відповідають Конституції чи законам України, іншим актам законодавства, рішенням відповідної ради, прийнятим у межах її повноважень.

54. Відповідно до пункту 7 ухвали Львівської міськради від 8 липня 2021 року № 1081 «Про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради» до повноважень виконавчого комітету належить скасування, прийняття рішень про втрату чинності або зміну актів виконавчих органів міської ради, а також їхніх посадових осіб.

55. Рішенням виконкому Львівської міськради від 22 липня 2022 року № 566 затверджено Положення про Департамент містобудування Львівської міської ради, згідно з пунктами 1.1 та 1.2 якого Департамент містобудування Львівської міськради є виконавчим органом Львівської міськради, що утворено відповідно до ухвали міської ради від 4 лютого 2021 року № 32 «Про затвердження структури виконавчих органів Львівської міської ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів» та відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Департамент є підзвітним і підконтрольним міській раді, виконавчому комітету міської ради, Львівському міському голові та підпорядкований заступнику міського голови з містобудування.

56. Відповідно до підпунктів 2.1.1 та 2.1.2 пункту 2.1 Положення про Департамент містобудування Львівської міськради до завдань Департаменту віднесено, зокрема здійснення у межах діючого законодавства України організаційно-функціональних повноважень з метою задоволення потреб та інтересів Львівської міської територіальної громади у сфері містобудування, архітектури, земельних відносин, екології, ландшафтного планування та благоустрою; реалізація політики міської ради у сфері містобудування, екології, благоустрою, розробки та виконання містобудівних та екологічних програм.

57. Згідно з підпунктами 5.1.2 та 5.1.9 пункту 5.1 Положення про Департамент містобудування для реалізації завдань та виконання повноважень, передбачених цим Положенням, іншими нормативними актами, Департамент наділений правом, зокрема здійснювати контроль, проводити перевірки, інспекції та аналітичну роботу з питань, які належать до його компетенції; звертатися до суду у порядку, встановленому законодавством України, у тому числі з позовними заявами про визнання незаконними актів органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальної громади, а також повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

58. Зі змісту вищенаведених норм права вбачається, що відповідно до розподілу повноважень між виконавчими органами Львівської міськради Департамент містобудування є виконавчим органом Львівської міськради, підзвітний і підконтрольний міській раді та її виконавчому комітету, на який покладається реалізація завдань у сфері містобудування. З метою реалізації покладених на Департамент завдань, останній уповноважений, зокрема проводити перевірки з питань, віднесених до його компетенції, та звертатися до суду з відповідним позовом.

59. Предметом спору у цій справі є, зокрема рішення виконкому Львівської міськради № 758 від 30 серпня 2022 року, яким скасовано МУО, затверджені наказом директора Департаменту містобудування від 1 липня 2013 року № 197.

60. Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позов у частині визнання протиправним та скасування вказаного рішення, виходили з того, що у виконкому Львівської міськради відсутні повноваження щодо самостійного скасування рішення Департаменту містобудування.

61. Колегія суддів погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій, з огляду на таке.

62. Спеціальним нормативно-правовим актом, що визначає правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів та спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів є Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

63. Відповідно до частини восьмої статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» скасування містобудівних умов та обмежень здійснюється: за заявою замовника або за рішенням суду.

У разі скасування за рішенням суду містобудівних умов та обмежень посадові особи відповідного уповноваженого органу містобудування та архітектури несуть відповідальність згідно із законом.

64. Отже, за існуючого правового регулювання встановленого частиною восьмою статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», з урахуванням розподілу повноважень між виконавчими органами Львівської міськради, визначеного Положенням про Департамент містобудування Львівської міськради, скасування МУО, затверджених наказом директора Департаменту містобудування від 1 липня 2013 року № 197, може здійснюватися добровільно, тобто за заявою замовника, або в судовому порядку. При цьому правом звернення до суду з відповідним позовом у межах реалізації контрольних повноважень у сфері регулювання містобудівної діяльності на території міста Львова наділений Департамент містобудування або орган, якому Департамент є підзвітним та підконтрольним. Однак, повноваженнями щодо самостійного скасування МУО, навіть у разі їх невідповідності вимогам законодавства, ані Департамент містобудування, ані виконком Львівської міськради не наділені, оскільки спеціальним законом у спірних правовідносинах є саме Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності», норми якого мають пріоритет перед положеннями Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

65. Схожий правовий висновок викладено, зокрема у постанові Верховного Суду від 1 травня 2023 року у справі № 420/1471/21.

66. Як встановлено судами попередніх інстанцій та не є спірним у цій справі, у межах спірних правовідносин судового рішення про скасування виданих позивачу МУО не приймалось; останній також не звертався з відповідною заявою щодо скасування таких МУО, відтак суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність у виконкому Львівської міськради правових підстав, які передбачені частиною восьмою статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», для скасування МУО, виданих позивачу на проектування та будівництво торгового комплексу на АДРЕСА_1 зі знесенням будівлі кафе.

67. Суд не приймає до уваги посилання скаржника на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 15 липня 2020 року у справі № 344/8546/15, від 30 квітня 2021 року у справі № 607/3781/16-а та від 20 вересня 2021 року у справі № 522/15872/15-а, оскільки у цих справах предметом спору були, зокрема рішення органу місцевого самоврядування про скасування МУО, ухвалені у 2015 та 2016 роках, тобто до набрання чинності Законом від 17 жовтня 2019 року № 199-IX, яким внесено зміни до частини восьмої статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» шляхом виключення абзацу п`ятого цієї частини.

При цьому до набрання чинності Законом від 17 жовтня 2019 року № 199-IX та на момент виникнення спірних правовідносин у вищезазначених справах скасування МУО здійснювалося на підставі заяви замовника та судового рішення, а також головними інспекторами будівельного нагляду в порядку здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду у разі невідповідності містобудівних умов та обмежень містобудівному законодавству, містобудівній документації на місцевому рівні, будівельним нормам, стандартам і правилам.

68. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про необхідність задоволення позову у частині визнання протиправним та скасування рішення виконкому Львівської міськради № 758 від 30 серпня 2022 року.

69. Стосовно висновків судів попередніх інстанцій про неправомірність прийняття міською комісією з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій Львівської міськради протоколу № 17 від 31 серпня 2022 року та протоколу № 19 від 7 вересня 2022 року, якими вирішено обмежити доступ позивача до об`єкта будівництва, припинити електропостачання до споруди у АДРЕСА_1 та здійснити демонтаж цієї будівлі, колегія суддів зазначає таке.

70. Розпорядженням Львівського міського голови № 275 від 30 липня 2015 року затверджено Положення про міську комісію з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій (далі - Положення № 275).

71. Відповідно до пункту 2 Положення № 275 комісія у своїй діяльності керується Конституцією України і законами України, а також указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції України та законів України, актами Кабінету Міністрів України, рішеннями Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій, рішеннями обласної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій, розпорядженнями Львівського міського голови та цим Положенням.

72. У пункті 4 Положення № 275 передбачено повноваження комісії залежно від режиму діяльності: повсякденна (підпункт 4.1), підвищеної готовності (підпункт 4.2), надзвичайної ситуації (підпункт 4.3) та надзвичайного стану (підпункт 4.4).

73. Відповідно до підпункту 4.2.3 пункту 4.2 Положення № 275 комісія відповідно до покладених на неї завдань у режимі підвищеної готовності забезпечує координацію заходів щодо запобігання виникненню надзвичайної ситуації об`єктового і місцевого рівня.

74. Пунктом 5 Положення № 275 визначено повноваження відповідної комісії, зі змісту якого вбачається, що ним не передбачено повноважень комісії щодо: 1) припинення електропостачання (пункт 2 протоколів № 17 та № 19); б) припинення водопостачання (пункт 3 протоколів № 17 та № 19); в) обмеження доступу до територій власника об`єкта (пункт 4 протоколів № 17 та № 19); г) зупинення будівельних робіт та демонтажу споруди (пункт 5 протоколів № 17 та № 19).

75. Як встановлено судами попередніх інстанцій зі змісту спірних протоколів № 17 та № 19, у їх пунктах 1 ситуацію, що виникла на АДРЕСА_1, визнано небезпечною, однак, будь-яких обґрунтувань щодо віднесення ситуації за вказаною адресою до небезпечної, а також необхідність вжиття саме обраних комісією заходів реагування, у спірних протоколах чи будь-яких інших документах не наведено.

76. Згідно з пунктами 24-26 частини першої статті 2 Кодексу цивільного захисту України:

- надзвичайна ситуація - обстановка на окремій території чи суб`єкті господарювання на ній або водному об`єкті, яка характеризується порушенням нормальних умов життєдіяльності населення, спричинена катастрофою, аварією, пожежею, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, застосуванням засобів ураження або іншою небезпечною подією, що призвела (може призвести) до виникнення загрози життю або здоров`ю населення, великої кількості загиблих і постраждалих, завдання значних матеріальних збитків, а також до неможливості проживання населення на такій території чи об`єкті, провадження на ній господарської діяльності;

- небезпечна подія - подія, у тому числі катастрофа, аварія, пожежа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, епіфітотія, яка за своїми наслідками становить загрозу життю або здоров`ю населення чи призводить до завдання матеріальних збитків;

- небезпечний чинник - складова частина небезпечного явища (пожежа, вибух, викидання, загроза викидання небезпечних хімічних, радіоактивних і біологічно небезпечних речовин) або процесу, що характеризується фізичною, хімічною, біологічною чи іншою дією (впливом), перевищенням нормативних показників і створює загрозу життю та/або здоров`ю людини.

Пунктом 11 цієї ж статті визначено, що запобігання виникненню надзвичайних ситуацій - комплекс правових, соціально-економічних, політичних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та інших заходів, спрямованих на регулювання техногенної та природної безпеки, проведення оцінки рівнів ризику, завчасне реагування на загрозу виникнення надзвичайної ситуації на основі даних моніторингу, експертизи, досліджень та прогнозів щодо можливого перебігу подій з метою недопущення їх переростання у надзвичайну ситуацію або пом`якшення її можливих наслідків.

Пунктом 37 частини першої статті 2 Кодексу цивільного захисту України передбачено, що реагування на надзвичайні ситуації та ліквідація їх наслідків - скоординовані дії суб`єктів забезпечення цивільного захисту, що здійснюються відповідно до планів реагування на надзвичайні ситуації, уточнених в умовах конкретного виду та рівня надзвичайної ситуації, і полягають в організації робіт з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації, припинення дії або впливу небезпечних факторів, викликаних нею, рятування населення і майна, локалізації зони надзвичайної ситуації, а також ліквідації або мінімізації її наслідків, які становлять загрозу життю або здоров`ю населення, заподіяння шкоди території, навколишньому природному середовищу або майну.

77. Отже, з вищенаведених положень Кодексу цивільного захисту України вбачається, що вжиття суб`єктами забезпечення цивільного захисту спеціальних заходів запобігання або реагування допускається виключно у випадку настання або виникнення загрози настання надзвичайної ситуації. При цьому надзвичайна або небезпечна ситуація відповідає таким ознакам: 1) характеризується порушенням нормальних умов життєдіяльності населення; 2) є наслідком катастрофи, аварії, пожежі, стихійного лиха, епідемії, епізоотії, епіфітотії, застосування засобів ураження або іншою небезпечною подією; 3) призвела або може призвести до виникнення загрози життю або здоров`ю населення, великої кількості загиблих і постраждалих, завдання значних матеріальних збитків, а також до неможливості проживання населення на такій території чи об`єкті, провадження на ній господарської діяльності.

78. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачі не надали будь-яких доказів на підтвердження того, що ситуація, яка склалася на АДРЕСА_1 у місті Львові, відповідає вищенаведеним ознакам надзвичайної або небезпечної ситуації, а також не довели необхідності, з огляду на мету попередження або реагування на небезпечну ситуацію, вжиття заходів у вигляді втручання у право власності позивача.

79. На цій підставі колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що спірні протоколи міської комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій Львівської міськради № 17 від 31 серпня 2022 року та № 19 від 7 вересня 2022 року не відповідають критеріям правомірності, визначеним, зокрема, частиною другою статті 2 КАС України, а тому є протиправними та підлягають скасуванню.

80. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що посилання виконкому Львівської міськради на те, що позивачем порушуються вимоги законодавства про благоустрій населення, оскільки його дозвіл на тимчасове порушення благоустрою вичерпав свою дію, а також на те, що розміщення спірного об`єкта на вказаній території не узгоджується з положеннями містобудівної документації тощо, свідчить про необхідність вжиття заходів, визначених Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», зокрема статтею 41 щодо проведення архітектурно-будівельного контролю, а також статтею 29 щодо звернення до суду з позовом про скасування МУО у разі, якщо відповідні порушення підтвердяться під час перевірки.

81. Розглядаючи цю справу у касаційному порядку, колегія суддів враховує, що згідно зі статей 3 та 4 Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (ратифіковано згідно із Законом № 1678-VII від 16 вересня 2014 року) зміцнення поваги до демократичних принципів, верховенства права та доброго (належного) врядування, прав людини та основоположних свобод відносяться до головних ціннісних орієнтирів для взаємовідносин між Сторонами

82. Конституцією України та КАС України прямо передбачений обов`язок суб`єктів владних повноважень дотримуватися принципу належного урядування, відповідно, адміністративні суди під час розгляду та вирішення спорів, що виникають у сфері публічно-правових відносин, мають перевіряти дотримання цього принципу у всіх його аспектах з урахуванням конкретних обставин справи. Фактичне застосування принципу належного урядування є своєрідним «маркером» того як в Україні гарантуються статті 1, 3, 6, 8, 19, 55, 56, 124 Конституції України, а суди застосовують частину другу статті 2 КАС України та статті 3 і 4 Угоди про асоціацію з ЄС.

83. Колегія суддів також враховує практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у контексті дотримання принципу належного урядування.

84. Зокрема, у рішенні у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ вказав на те, що принцип «належного урядування», зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків (заява № 29979/04, пункт 70).

85. Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), пункт 74).

86. У постанові Верховного Суду від 28 лютого 2020 року у справі № П/811/1015/16 наголошено, що принцип належного урядування має надзвичайно важливе значення для забезпечення правовладдя в Україні. Неухильне дотримання основних складових принципу належного урядування забезпечує прийняття суб`єктами владних повноважень легітимних, справедливих та досконалих рішень. Крім того, принцип належного урядування підкреслює те, що між людиною та державою повинні бути вибудовані саме публічно-сервісні відносини, у яких інституції та процеси служать всім членам суспільства.

87. Колегія суддів у цій справі також враховує, що відповідно до юридичної позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 року, верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема в закони, які за змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. При цьому справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

88. Як зазначено в Рішенні Конституційного Суду України від 13 червня 2019 року № 5-р/2019, Конституція України містить низку фундаментальних положень щодо здійснення державної влади, передбачених статтями 3, 5, 6, 8, 19 Основного Закону. Названі конституційні приписи перебувають у взаємозв`язку, відображають фундаментальне положення конституціоналізму щодо необхідності обмеження державної влади з метою забезпечення прав і свобод людини та зобов`язують наділених державною владою суб`єктів діяти виключно відповідно до усталених Конституцією України цілей їх утворення.

89. Тому, коли йдеться про реалізацію компетенції у межах дискреції суб`єктом владних повноважень, такі суб`єкти зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

90. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

91. Цей висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що міститься, зокрема у постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 826/16495/17, від 8 липня 2021 року у справі № 160/674/19, від 19 серпня 2021 року у справі № 464/7343/17, від 21 вересня 2021 року у справі № 420/4649/19, від 17 листопада 2021 року у справі № 160/11647/19, від 23 листопада 2021 року у справі № 420/6285/20, від 24 листопада 2021 року у справі № 420/998/21 та від 9 лютого 2022 року у справі № 260/863/19.

92. У справі, що розглядається, виконком Львівської міськради та Львівська міськрада не дотрималися встановленої статтями 29 та 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» процедури скасування МУО, виявлення та належного реагування на порушення містобудівного законодавства позивачем у разі, якщо такі порушення підтвердяться під час проведення перевірки або будуть зафіксовані іншим визначеним цим Законом способам, а тому ухвалили спірні рішення поза межами повноважень, визначених законом.

93. На підставі вищезазначеного, колегія суддів доходить висновку, що доводи скаржника про неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень пунктів 2 та 3 частини другої статті 52 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та необхідність врахування правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 15 липня 2020 року у справі № 344/8546/15, від 30 квітня 2021 року у справі № 607/3781/16-а та від 20 вересня 2021 року у справі № 522/15872/15-а, не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду справи.

94. Касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки судів першої та апеляційної інстанцій. У ній також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судів попередніх інстанцій та щодо яких не наведено мотивів відхилення відповідного аргументу.

95. Оскільки колегія суддів не вбачає неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає такі рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

96. Суд враховує також положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), у якому, між іншим, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою, і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою ЄСПЛ очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, які може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

97. Важливо наголосити, що низка рішень ЄСПЛ дійсно містить, розвиває та удосконалює підхід до обґрунтованості (мотивованості) судових рішень.

98. ЄСПЛ наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує національні суди обґрунтовувати свої рішення (рішення у справі «Якущенко проти України», заява № 57706/10, пункт 28). До того ж, принцип належного здійснення правосуддя також передбачає, що судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони ґрунтуються (рішення у справах «Garcнa Ruiz v. Spain» [GC] (заява №30544/96, пункт 26), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23), «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58), «Бендерський проти України» (заява N 22750/02, пункт 42)).

99. Крім того, у пункті 60 рішення «Helle v. Finland» (заява №20772/92) ЄСПЛ наголосив також і на тому, що суд обов`язково повинен мотивувати рішення, а не просто погоджуватися з висновками рішення суду попередньої інстанції. Вмотивованість рішення можна досягти або шляхом використання мотивів суду попередньої інстанції, або шляхом наведення власних мотивів щодо розгляду аргументів та істотних питань у справі.

100. Також у пункті 71 рішення у справі «Peleki v. Greece» (заява № 69291/12) ЄСПЛ нагадав, що рішення суду може бути визначене як «довільне» з точки зору порушення справедливого судового розгляду лише в тому випадку, якщо воно позбавлене мотивувань або якщо зазначені ним мотиви ґрунтуються на порушенні закону, допущеного національним судом, що призводить до «заперечення справедливості» (рішення у справі «Moreira Ferreira v. Portugal» (no 2), заява № 19867/12, пункт 85). З цього також випливає, що зобов`язання судових органів мотивувати свої рішення передбачає, що сторона судового розгляду може очікувати конкретної та чіткої відповіді на аргументи, що є визначальними для результату судового провадження.

101. До того ж, у пункті 80 рішення у справі «Perez v. France» (заява № 47287/99) ЄСПЛ зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних і ефективних (рішення у справі «Artico v. Italy», заява № 6694/74, пункт 33), це право можна вважати ефективним тільки в тому випадку, якщо зауваження були дійсно «заслухані», тобто належним чином враховані судом, який розглядає справу. Отже, дія статті 6 Конвенції полягає в тому, щоб, серед іншого, зобов`язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами у справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належності до справи (рішення у справі «Van de Hurk v. the Netherlands», заява № 16034/90, пункт 59).

102. Однак, варто наголосити, що в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні, ЄСПЛ також неодноразово зазначав, зокрема у рішенні «Garcia Ruiz v. Spain» [GC] (заява №30544/96, пункт 26) про те, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте вказаний підхід не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (рішення у справах «Van de Hurk v. the Netherlands» (заява № 16034/90, пункт 61), «Шкіря проти України» (заява № 30850/11, пункт 43). Водночас, у вказаному рішенні Суд звертає увагу на те, що ступінь застосування обов`язку викладати мотиви може варіюватися залежно від характеру рішення і повинно визначатися у світлі обставин кожної справи.

103. Подібних висновків щодо необхідності дотримання вказаного зобов`язання виключно з огляду на обставини справи ЄСПЛ дійшов також у рішеннях «Ruiz Torija v. Spain» (заява №18390/91, пункт 29), «Higgins and others v. France» (заява № 20124/92, пункт 42), «Бендерський проти України» (заява № 22750/02, пункт 42) та «Трофимчук проти України» (заява № 4241/03, пункт 54).

104. Так, у пункті 54 рішення «Трофимчук проти України» (заява № 4241/03) ЄСПЛ зазначив, що не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявника, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими.

105. Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто вмотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка ухвалює рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

106. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

107. Оскільки суд касаційної інстанції залишає без змін рішення судів попередніх інстанцій, то у силу статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу виконавчого комітету Львівської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 8 березня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 5 липня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді: А.І. Рибачук

О.П. Стародуб