Рішення

від 19.12.2023 по справі 303/9879/23

МУКАЧІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2023 року м. Мукачево Справа №303/9879/23

2/303/1510/23

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

в складі: головуючого судді Кость В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в місті Мукачево цивільну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Санаторний комплекс «Деренівська Купіль»

до відповідача ОСОБА_1

про стягнення матеріальних збитків,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Санаторний комплекс «Деренівська Купіль» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення з неї суми 39394,67 грн. завданої шкоди, внаслідок дорожньо транспортної пригоди (ДТП).

Позовні вимоги обґрунтовуються доводами про наявність права на відшкодування шкоди, пов`язаної з пошкодженням належного позивачу транспортного засобу марки «Fiat Doblo», державний номерний знак НОМЕР_1 (надалі - Автомобіль), внаслідок ДТП, яка мала місце 21.04.2023 року о 15.40 год. на 780 км автодороги М-06 в с. Ракошино, за участю водія ОСОБА_1 , цивільно-правова відповідальність якої була застрахована у ПАТ «Страхова компанія «УСГ» (надалі Страхова компанія).

Як на підставу для задоволення позову товариство посилається на те, що страховою компанією, в якій була застрахована цивільно правова відповідальність відповідача перед третіми особами, було відшкодовано суму 43815,33 грн. матеріальних збитків, в межах ліміту страхового відшкодування, однак ці кошти не покрили повністю витрати на відновлення пошкодженого транспортного засобу позивача.

У зв`язку з тим, що відповідач не надав пропозицій щодо можливості проведення ремонту та купівлі запчастин, позивач власним коштом оплатив вартість такого ремонту.

Оскільки, відповідач добровільно не відшкодував понесені позивачем матеріальні збитки, що становлять різницю між фактичною шкодою та страховою виплатою, позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права.

На виконання приписів частини шостої ст. 187 Цивільного процесуального кодексу України, суд встановив зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача та виконав свій процесуальний обов`язок, надіславши на цю адресу копію ухвали про відкриття провадження по справі разом з позовною заявою та додатками до неї.

Відповідач відзив на позовну заяву не подала.

На підставі ухвали суду від 3 листопада 2023 року відкрито провадження у справі та визначено проведення її розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та за наявними у ній матеріалами, тому справа розглядається судом без фактичної присутності у судовому засіданні учасників судового процесу, тобто з урахуванням особливостей, регламентованих статтею 279 Цивільного процесуального кодексу України.

Дослідивши подані по справі доказові матеріали, суд констатує наступне.

Фактичні обставини дорожньотранспортної пригоди мали місце 21.04.2023 о 15.40 год. на 780 км автодороги М-06 в с. Ракошино Мукачівського району за участю автомобілів «Fiat Doblo», державний номерний знак НОМЕР_1 , власником якого є позивач та «Ford Kuga» державний номерний знак НОМЕР_2 , яким керувала ОСОБА_1 .

Позивач є власником Автомобіля, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу (а.с.5).

На підтвердження обставин щодо вчинення відповідачем ДТП, позивачем додано до позовної заяви копію постанови Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 11.05.2023 по справі №303/3814/23 з ЄДРСР , яка не містить інформації про особи учасників ДТП та іншої істотної інформації (а.с. 17-19). Водночас, отримані з ЄДРСР судові рішення є належними текстами, які можуть використовуватися судом при здійсненні судочинства. Поряд з цим, суд за необхідності має право і можливість перевірити зміст наданих в такий спосіб рішень, оскільки володіє повним доступом до ЄДРСР (частина п`ята ст.263Цивільного процесуальногокодексу України та частина п`ята ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Як вбачається з постанови Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 11.05.2023 по справі №303/3814/23, ОСОБА_1 у судовому засіданні за фактом вчинення ДТП свою вину визнала.

Відповідно до частини шостої статті 82 Цивільного процесуального кодексу України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Позивач не заперечує того факту, що Страхова компанія на підставі протоколу-узгодження про розмір страхового відшкодування від 18.05.2023, виплатила ТОВ «Санаторний комплекс«Деренівська Купіль» страхове відшкодування у сумі 43815,33 грн.

В межах розгляду даної судової справи, уповноважений представник позивача просить стягнути з відповідача суму за предметом позову в якості матеріальних збитків, що становлять різницю між фактичною шкодою та страховою виплатою, яка складає 39394,67 грн.

Приймаючи до уваги вищевказані фактичні обставини справи, суд виходить з того, що згідно з положеннями ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під способом захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається уст.16Цивільного кодексуУкраїни .

За змістомп.8частини другоїст.16Цивільного кодексуУкраїни,способом захиступорушеного праває відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Згідно з положеннями частини першої ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно достатті 1194 Цивільного кодексу Україниособа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Разом з тим, у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченомуЗаконом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»(надалі - Закон) порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених устатті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.

Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором абоустраховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Спеціальні норми Закону України "Про обов?язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обмежують розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (пункт 22.1 статті 22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29); відповідно до пунктів 32.4, 32.7 статті 32 страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, пов?язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; згідно з пунктом 12.1 статті 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Положеннями статті 29 цього Закону передбачено, що у зв?язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов?язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Отже, обов`язок з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність,покладено на страховика винної особи у межах, встановлених цим Законом та договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Разом з тим, порядок відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність встановлено статтею 1194 Цивільного кодексу України, за змістом якої особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов?язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Таким чином, Страхова компанія як страховик відповідальності винної у ДТП особи, на підставі спеціальної норми статті 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" повинна здійснювати відшкодування витрат, пов`язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, а різницю між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу на підставі статті 1194 Цивільного Кодексу України відшкодовує особа, яка завдала збитків ( ОСОБА_1 ) (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.03.2017 зі справи № 910/3650/16 та зі справи № 910/32969/15).

Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик (в даному випадку ПАТ «Страхова Компанія «УСГ») на випадок виникнення деліктного зобов`язання взяло на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника (в даному випадку ОСОБА_1 поліс №ЕР-210982033).

Фактичні дані по справі свідчать про те, що на момент вчинення ДТП у винної особи був у наявності дійсний страховий поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР-210982033, виданий ПАТ «Страхова Компанія «УСГ». Саме він був зазначений в протоколі-узгодженні про розмір страхового відшкодування (а.с. 10).

Водночас, матеріали справи не містять інформації щодо ліміту відповідальності Страхової компанії за полісом № ЕР-210982033.

Поряд з цим, відповідно до п. 22.1. ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», при настанні страхового випадку, страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Визначальною обставиною при цьому є те, що відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Покладення обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів») (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц, провадження № 14-316цс18, з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17, провадження № 14-95цс20).

У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення із винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).

Вказаний висновок наведений також і Верховним Судом, зокрема, в постанові від 22 квітня 2021 року у справі № 759/7787/18 (провадження № 61-10773св20).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц (провадження № 14-27цс21) зазначено, що «…Велика Палата Верховного Суду послідовно наголошує, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик, та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми, а у випадку, зазначеному у пункті 80 цієї постанови - винною особою».

Якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов`язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов`язку згідно зі статтею 1194 Цивільного кодексу України щодо відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.

Аналізуючи фактичні обставини справи на предмет їх відповідності наведеним нормам законодавства, слід дійти висновку, що законодавство у страхових правовідносинах передбачає здійснення прав та обов`язків з дотриманням принципу добросовісності всіма учасниками цих правовідносин і не дотримання цього принципу може мати наслідком відмову в захисті порушеного права. А отже,розмір матеріальногозбитку принастанні страховоговипадку повиненбути підтвердженийналежним засобомдоказування,зокрема,звітом (актом)про оцінкумайна,який повиненвідповідати вимогамЗакону України«Про оцінкумайна,майнових правта професійнуоціночну діяльність»та Методикитоварознавчої експертизита оцінкиколісних транспортнихзасобів,затвердженої наказомМіністерства юстиціїУкраїни,Фонду державногомайна Українивід 24листопада 2003року №142/2092 зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за №1074/8395 (з відповідним змінами) (надалі - Методика).

Саме такі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 753/21177/16-ц.

Пунктом 2.4 Методики передбачено, що вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування колісного транспортного засобу (далі КТЗ), з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).

Крім того, розмір шкоди, збитку, завданий пошкодженням транспортного засобу в результаті ДТП, у правовідносинах, які пов`язуються з відшкодуванням потерпілому шкоди із застосуванням механізму обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, може підтверджуватися такимналежним, допустимим, достовірним і достатнім доказом як аварійний сертифікат.

У разі заперечення відповідної оцінки шкоди (збитку), зробленої страховиком чи на його замовлення, належним у розумінні ст.ст. 76-80 Цивільного процесуального кодексу Українидоказом у цивільній справі може слугувати висновок відповідної (автотоварознавчої, комплексної) судової експертизи, який, рівно як і оцінка страховика, оцінюється в такому разі за правилами ст.89, ст.110, ст.263 Цивільного процесуального кодексу України.

Водночас, судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження розміру вартості збитків, заподіяних власнику автомобіля внаслідок його пошкодження в ДТП, оскільки визначення розміру матеріального збитку має ключове значення для наступного страхового відшкодування і власне для майбутніх розрахунків між потерпілим, страховиком і заподіювачем шкоди.

Як вбачається з листа ТОВ «Санаторний комплекс «Деренівська Купіль» від 15.05.2023 №25-02, одразу після ДТП, Автомобіль було доставлено до сервісного центру ТОВ «Форвард Автоцентр», де його огляд було проведено аварійним комісаром поверхнево, що не давало змоги зафіксувати всі пошкодження. У зв`язку з чим, позивач просив ПАТ «Страхову компанію «УСГ» провести повторний детальний огляд пошкодженого внаслідок ДТП Автомобіля та переглянути розмір страхового відшкодування (а.с. 9).

В подальшому, на підставі протоколу-узгодження від 18.05.2023 року, позивач погодився на визначений Страховою компанією розмір страхового відшкодування та прийняв його добровільно, при цьому жодних фактичних даних, на підставі яких визначалася сума такого страхового відшкодування суду не надано. Поряд з цим, у тексті позовної заяви зазначено, що Страхова компанія переглянула розмір страхового відшкодування не проводячи повторний огляд.

Таким чином, позивач не долучив до позову жодного документу щодо оцінки збитків страховиком та фактично погодився з розміром страхового відшкодування.

Водночас, позивач не був позбавлений права та можливості ставити питання про страхове відшкодування за правилами, які передбачають повне дослідження технічного стану пошкодженого автомобіля, оцінку страховиком установленим порядком розміру матеріального збитку (шкоди), завданого пошкодженням автомобіля, мав право висловити свою незгоду з такою оцінкою, встановлювати розмір матеріального збитку (шкоди) експертним шляхом тощо.

Натомість, зазначені обставини мають істотне значення, оскільки встановлення на стадії вирішення питання про страхове відшкодування реального обсягу і характеру пошкоджень автомобіля, а відтак і розміру матеріального збитку (шкоди) прямо впливає на розмір страхового відшкодування та, відповідно, на обсяг прав і обов`язків усіх трьох учасників цих правовідносин (позивача, відповідача та ПАТ «Страхова компанія «УСГ»).

Відповідний обсяг ремонтних робіт, придбання нових запасних частин, заміна яких пов`язана саме з ДТП, пов`язані з цим витрати та розмір матеріальної шкоди (збитку) і сума, належна до стягнення з відповідача, повинні доводитися в належний процесуальний спосіб, яким у справі, що розглядається, є проведення відповідної судової експертизи. Самі по собі рахунки (а.с.7, 12, 14) акт виконаних робіт (а.с. 15) платіжні інструкції (а.с. 13, 16) про оплату запчастин, ремонтних робіт, що були надані суду, не є достатніми доказами для встановлення обставин, що підлягають доказуванню при розгляді такої категорії справ, та можуть оцінюватися в сукупності з іншими доказами, за обставинами справи передусім із висновком судової експертизи.

Поряд з цим, позивач не заявляв клопотання про призначення судової експертизи для встановлення обставин, що мають істотне значення в справі.

Відповідно до частин першої, шостої та сьомої статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви в добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим кодексом.

При цьому, саме на позивача покладено обов`язок довести факт дійсного порушення його прав, яке, на його думку, полягає в завданні матеріальної шкоди його транспортному засобу.

За таких обставин, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити у зв`язку з його недоведеністю та необґрунтованістю.

При цьому, Європейський суд з прав людини зауважує на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

На підставі частин першої, другої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, судові витрати підлягають віднесенню на позивача.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 8, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 2, 3, 10, 12, 13, 18, 76-81, 263-265, 279, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області,

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні позовних вимог відмовити.

2. Судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в сумі 2684,00 гривень покласти на позивача.

3. Рішеннясуду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

4. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

5. Позивач: товариство з обмеженою відповідальністю «Санаторний комплекс «Деренівська Купіль», 89442, с.Нижнє Солотвино Ужгородського району, код ЄДРПОУ 01597841.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Суддя В.В. Кость