Постанова

від 08.12.2023 по справі 921/130/23

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" грудня 2023 р. Справа №921/130/23

м. Львів

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М.,

суддів: Бонк Т.Б.,

Якімець Г.Г.

в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи

розглянув апеляційну скаргу Державної екологічної інспекції у Тернопільській області б/н від 20.09.2023

на рішення Господарського суду Тернопільської області від 29.08.2023, суддя: Андрусик Н.О., м. Тернопіль, повний текст рішення складено та підписано 08.09.2023

за позовом Державної екологічної інспекції у Тернопільській області, м.Тернопіль

до відповідача Комунального підприємства "Об`єднання парків культури і відпочинку м. Тернополя", м.Тернопіль

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Управління культури і мистецтв Тернопільської міської ради, м.Тернопіль

про відшкодування шкоди,

В С Т А Н О В И В:

короткий зміст позовних вимог

22.03.2023 в Господарський суд Тернопільської області звернулася Державна екологічна інспекція у Тернопільській області з позовом до Комунального підприємства "Об`єднання парків культури і відпочинку м. Тернополя" (надалі КП "Об`єднання парків культури і відпочинку м. Тернополя") про стягнення 195 422,15 грн. шкоди завданої державі в результаті порушення вимог природоохоронного законодавства.

Вказаний позов мотивовано тим, що внаслідок проведення державною екологічною інспекцією обстеження земельної ділянки за кадастровим номером 6110100000:12:001:0028, пл. 19,3 кв.м, що знаходиться в парку "СОПІЛЬЧЕ" (колишня назва "ТОПІЛЬЧЕ") у м. Тернополі, за результатами якого складено акт обстеження від 24.04.2020, виявлено факт засмічення земельної ділянки сухим листям, загальною площею 19,3 м2, висотою 1,5 м, а також встановлено витік невідомої речовини з прибережної захисної смуги у чотирьох місцях по рельєфу з подальшим потраплянням у р. Серет, внаслідок чого навколишньому природному середовищу завдано шкоду в розмірі 195 422,15 грн.

Правовою підставою позову позивач зазначає ст. 1166 ЦК України, ст. 68, 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та ст. 42 Закону України «Про благоустрій населених пунктів».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 29.08.2023 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що позивачем у справі не доведено достовірними та достатніми доказами обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог, у зв`язку з чим, судом встановлено відсутність у діяннях відповідача в сукупності всіх ознак, що становлять юридичний склад цивільного правопорушення, а отже, відсутні підстави для задоволення позову.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області від 29.08.2023 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити, в зв`язку з порушенням норм матеріального та процесуального права, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими.

Узагальнені доводи особи, що подала апеляційну скаргу

В обґрунтування доводів апеляційної скарги Державна екологічна інспекція у Тернопільській області посилається на те, що судом першої інстанції невірно надано правову оцінку обставинам справи та наданим доказам.

Вважає, що дії відповідача призвели до засмічення (псування) земель та факт засмічення земельної ділянки є достатньою підставою для відшкодування шкоди.

Посилається на те, що судом першої інстанції помилково не взято до уваги те, що відповідач допустив засмічення земельної ділянки відходами рослинного походження, що підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення №004192 за фактом порушення ч.1 ст.35 Закону України "Про охорону землі" (порушення вимог щодо поводження з відходами шляхом засмічення, площею 19,3м2) та протоколом про адміністративне правопорушення №004191, відповідно до ст.82 ч.1 КУпАП за фактом порушення п. "ї" ч.1 ст.17, ст.33 Закону України "Про відходи" (порушення вимог щодо поводження з відходами шляхом засмічення площі 19,3м2), які відповідачем не оскаржувалися.

Узагальнені доводи та заперечення відповідача

У відзиві на апеляційну скаргу, КП "Об`єднання парків культури і відпочинку м. Тернополя", просить залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В обгрунтування доводів відзиву на апеляційну скаргу, відповідач посилається на те, що в акті обстеження від 20.04.2020 відсутні докази, які б підтверджували, що розміщені відходи рослинного походження на обстежуваній земельній ділянці в гідропарку "СОПІЛЬЧЕ" в м.Тернополі призвели до забруднення (псування) ґрунту, зокрема відсутні матеріали ґрунтових досліджень, акти відбору проб та протоколи вимірювань, а також не встановлено відповідними доказами, що таке розміщення призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища.

Посилається на те, що всупереч вимогам п. 3.3 Методики факт забруднення (засмічення) земельної ділянки оформлено позивачем не актом перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства, а актом обстеження земельної ділянки, що не є тотожним.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 09.10.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державної екологічної інспекції у Тернопільській області б/н від 20.09.2023 на рішення Господарського суду Тернопільської області від 29.08.2023 у справі № 921/130/23 та ухвалено здійснювати розгляд справи № 921/130/23 в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Частиною 1 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Відповідно до ч. 10 ст. 270 ГПК України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ст. 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм процесуального та матеріального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини

Відповідно до відомостей з державного реєстру речових прав щодо об`єкта нерухомого майна № 328578494 від 10.04.2023, № 328578275 від 10.04.2023, встановлено, що земельна ділянка, площею 57,0804га за кадастровим номером 6110100000:12:001:0028 належить до комунальної власності Тернопільської міської ради, відноситься до земель рекреаційного призначення.

Судами встановлено, що з 21.11.2013 право постійного користування цією земельною ділянкою (номер запису про інше речове право 3759331) належало Управлінню культури і мистецтв Тернопільської міської ради. Це речове право було припинено 22.02.2021 на підставі рішення Тернопільської міської ради №8/3/82 від 29.01.2021 з одночасною реєстрацією права постійного користування земельною ділянкою за Управлінням житлово-комунального господарства Тернопільської міської ради (запис про інше речове право №40709633).

За змістом п. 1.5 статуту КП «Об`єднання парків культури і відпочинку міста Тернополя» затвердженого рішенням Тернопільської міської ради №7/7/179 від 21.04.2016 (надалі статут), підприємство є природоохоронним рекреаційним комплексом, юридичною особою зі всіма правами та обов`язками, що встановлюються чинним законодавством України та визначеними статутом.

Відповідно до п. 2.1 статуту, КП «Об`єднання парків культури і відпочинку міста Тернополя» засноване Тернопільською міською радою з метою забезпечення дозвілля, відпочинку, розваг, задоволення культурних потреб різних верств населення, реалізації прав громадян на доступ до культурних цінностей, розвиток художньої і технічної творчості, збереження природно-заповідного фонду. Дана мета досягається, зокрема шляхом організації культурно-масових заходів по організації відпочинку та змістовного дозвілля населення, здійснення контролю за дотриманням правил використання природно-заповідного фонду, складання протоколів про адміністративні правопорушення, що вчинені фізичними та юридичними особами, винними у нанесенні збитків природно-заповідного фонду згідно чинного законодавства.

Згідно з п.1.2, п. 5.1. статуту координацію діяльності КП «Об`єднання парків культури і відпочинку міста Тернополя», його управління здійснює безпосередньо Управління культури і мистецтв Тернопільської міської ради.

Майно КП «Об`єднання парків культури і відпочинку міста Тернополя» є власністю Тернопільської міської ради і закріплене за ним на праві повного господарського відання. КП «Об`єднання парків культури і відпочинку міста Тернополя» користується, володіє і розпоряджається цим майном згідно чинного законодавства за погодженням із Засновником або Уповноваженим органом (п.3.1 статуту).

Згідно з п.4.3 статуту, КП «Об`єднання парків культури і відпочинку міста Тернополя» виконує норми і вимоги щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.

Постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2017 №275 затверджено Положення про Державну екологічну інспекцію України, відповідно до якого Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Держекоінспекція здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Згідно з ч. 1 Розділу І Положення "Про державну екологічну інспекцію у Тернопільській області", затвердженого Наказом Державної екологічної інспекції України №125 від 28.04.2020 (надалі Положення), Державна екологічна інспекція у Тернопільській області (далі - Інспекція) є територіальним органом Державної екологічної інспекції України та їй підпорядковується.

Основними завданнями Інспекції є реалізація повноважень Державної екологічної інспекції України у межах відповідної території, зокрема Тернопільської області.

Відповідно до п. 3 ч. 2 розділу ІІ Положення інспекція здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їх повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами нерезидентами вимог законодавства про охорону, раціональне використання вод та відтворення водних ресурсів.

24.04.2020 комісією в складі державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища у Тернопільській області Галицького С.В., державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища у Тернопільській області Білана О.А., державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища у Тернопільській області Галаван О.Я., за участю заступника керівника КП «Об`єднання парків культури і відпочинку м.Тернополя» - Дячуна Т.В. проведено обстеження земельної ділянки за кадастровим номером 6110100000:12:001:0028, що знаходиться у гідропарку «Сопільче» (колишня назва «Топільче») (м.Тернопіль) зі сторони вул.Дружба, на час якого встановлено факт засмічення невідомими особами земельної ділянки сухим листям, загальною площею 19,3м2, висотою 1,5м, про що складено акт обстеження.

Також в акті обстеження зазначено, що комісією встановлено витік невідомої речовини з прибережної захисної смуги у чотирьох місцях по рельєфу з подальшим потраплянням у р.Серет, що спричинило забруднення земельної ділянки площами 15м2 (3х5), 2м2 (1х2), 2м2 (1х2), 2м2 (1х2); всього, площею 21м2; відібрано зразки грунту.

Як стверджує позивач, розміщення відходів рослинного походження на території гідропарку "ТОПІЛЬЧЕ" ("СОПІЛЬЧЕ") призвело до засмічення території земельної ділянки, площею 19,3м2 з кадастровим номером 6110100000:12:001:0028 у місті Тернопіль, чим заподіяно шкоду навколишньому природному середовищу на суму 195 422,15 грн.

На переконання Інспекції, правопорушення у сфері природоохоронного законодавства допущено з вини КП «Об`єднання парків культури і відпочинку міста Тернополя» через неналежне виконання підприємством своїх статутних обов`язків, а тому з метою досудового врегулювання спору, Інспекцією пред`явлено відповідачу претензію за №1/2-2-11-3940 від 28.10.2020 про відшкодування збитків державі внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства, на яку відповідач надав відповідь №628/04 від 17.11.2020, в якій зазначено про те, що скоєне правопорушення вчинено невідомими особами, розшуком яких займалися правоохоронні органи, однак винних у скоєнні правопорушення не виявлено.

При винесенні постанови колегія суддів виходила з наступного.

Згідно ст. 66 Конституції України кожен зобов`язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.

Відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються, зокрема Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища", Законом України "Про охорону земель", а також Земельним кодексом України.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Статтею 40 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" передбачено, що використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обов`язкових екологічних вимог.

У пункті "е" частини 1 статті 41 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" до економічних заходів забезпечення охорони навколишнього природного середовища, віднесено такі як відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Приписами ч.4 ст.68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлено, що підприємства, установи, організації та громадяни України, а також іноземні юридичні та фізичні особи та особи без громадянства зобов`язані відшкодувати шкоду, завдану внаслідок порушення вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

За змістом ч. 1 ст. 69 цього Закону шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Відповідно до статті 56 Закону України "Про охорону земель", юридичні і фізичні особи, винні в порушенні законодавства України про охорону земель, несуть відповідальність згідно із законом. Застосування заходів дисциплінарної, цивільно-правової, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від відшкодування шкоди, заподіяної земельним ресурсам. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства України про охорону земель, підлягає відшкодуванню в повному обсязі.

Згідно положень статті 55 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", розміщення відходів дозволяється лише за наявності спеціального дозволу на визначених місцевими радами територіях у межах установлених лімітів з додержанням санітарних і екологічних норм способом, що забезпечує можливість їх подальшого використання як вторинної сировини і безпеку для навколишнього природного середовища та здоров`я людей.

Частиною 2 статті 46 Закону України "Про охорону земель" закріплено, що на підприємства, установи, організації, а також громадян, діяльність яких пов`язана з накопиченням відходів, покладено обов`язок забезпечувати своєчасне вивезення відходів на спеціальні об`єкти, що використовуються для їх збирання, зберігання, оброблення, утилізації, видалення, знешкодження і захоронення.

Згідно з приписами статті 43 Закону України "Про відходи", підприємства, установи, організації та громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про відходи, в порядку і розмірах, встановлених законодавством України.

Відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Згідно з ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частиною 1 статті 1166 Цивільного кодексу України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як:

а) неправомірність поведінки особи: неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії;

б) наявність шкоди, зокрема, втрату або пошкодження майна потерпілого. При цьому, шкода - це не тільки обов`язкова умова, але і міра відповідальності, оскільки за загальним правилом статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі;

в) причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди;

г) вину завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

Наявність всіх зазначених умов є обов`язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

При цьому, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою полягає у тому, що наслідки у вигляді шкоди настають лише в результаті неправомірної поведінки відповідача, і є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки тієї особи, яка заподіяла шкоду.

За таких обставин саме на позивача покладається обов`язок довести обґрунтованість своїх вимог, а саме, наявність шкоди, протиправність поведінки того, хто заподіяв шкоду, та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою, і для настання цивільно-правової відповідальності відповідача за заподіяння матеріальної шкоди позивачеві необхідно довести наявність усієї сукупності вищезазначених ознак складу цивільного правопорушення, які необхідні для відшкодування шкоди в порядку ст. 1172 ЦК України, тоді як відсутність хоча б однієї з цих ознак виключає настання відповідальності. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди.

Як вбачається з матеріалів справи, в обгрунтування позовних вимог позивач посилається на обставини неналежного поводження відповідачем з відходами з допущенням псування земельної ділянки внаслідок її засмічення листям, тобто відходами рослинного походження, так і на розрахунок відшкодування збитків, що заподіяні навколишньому природному середовищу внаслідок засмічення (псування) земельної ділянки відходами рослинного походження, відповідно до Методики визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища №171 від 27.10.1997 (надалі Методика).

Обговорюючи доводи апеляційної скарги щодо наявності в діях відповідача вини в заподіянні шкоди навколишньому природному середовищу колегія суддів зазначає наступне.

Позовні вимоги заявлено до КП «Об`єднання парків культури і відпочинку міста Тернополя» як особи, котра здійснює утримання парку в належному стані та, відповідно, внаслідок бездіяльності якої допущено правопорушення.

Відповідно до листа виконавчого комітету Тернопільської міської ради за №70/2-1-1-04 від 06.01.2023 одним із предметів діяльності КП «Об`єднання парків культури і відпочинку міста Тернополя», відповідно до діючого Статуту, є утримання парків міста Тернополя.

За змістом листа Управління культури і мистецтв Тернопільської міської ради за №1184/2-1-1-04 від 16.06.2023, станом на дату виявлення порушення охороною зелених насаджень, утримання їх в належному стані, прибиранням, обкошуванням, зрізкою та обрізкою дерев на території гідропарку "СОПІЛЬЧЕ" займалося КП «Об`єднання парків культури і відпочинку міста Тернополя».

Згідно з ст.13 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» до об`єктів благоустрою населених пунктів належать, зокрема: парки (гідропарки, лугопарки, лісопарки, парки культури та відпочинку, парки - пам`ятки садово-паркового мистецтва, спортивні, дитячі, історичні, національні, меморіальні та інші), рекреаційні зони, сади, сквери та майданчики.

Частиною 1 статті 16 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» передбачено, що на об`єктах благоустрою забороняється, зокрема: самовільно висаджувати та знищувати дерева, кущі тощо; вивозити і звалювати в невідведених для цього місцях відходи, траву, гілки, деревину, листя, сніг; складувати будівельні матеріали, конструкції, обладнання за межами будівельних майданчиків тощо.

Згідно з ч.1 ст.42 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» до відповідальності за порушення законодавства у сфері благоустрою населених пунктів притягаються особи, винні, зокрема у порушенні встановлених державних стандартів, норм і правил у сфері благоустрою населених пунктів; порушенні правил благоустрою територій населених пунктів; порушенні режиму використання і охорони територій та об`єктів рекреаційного призначення; забрудненні (засміченні) території населеного пункту.

Притягнення осіб, винних у порушенні законодавства у сфері благоустрою населених пунктів до відповідальності, передбаченої законом не звільняє їх від обов`язку відшкодування шкоди, завданої внаслідок порушення вимог цього законодавства. Шкода, завдана внаслідок порушення законодавства з питань благоустрою населених пунктів, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення незалежно від сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів у розмірах, які визначаються на підставі затверджених у встановленому порядку такс, методик, розрахунків щодо обрахування шкоди. Відсутність таких такс, методик, розрахунків не може бути підставою для відмови у відшкодуванні шкоди. У такому разі шкода компенсується за фактичними витратами, затвердженими в установленому порядку рішенням органу місцевого самоврядування, на облаштування одного квадратного метра території міста або базової вартості одного квадратного метра землі на відновлення порушеного стану об`єкта благоустрою або довкілля (ч.ч. 3, 4 ст. 42 Закону України «Про благоустрій населених пунктів»).

Згідно зі ст. 1172 Цивільного кодексу України, юридична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків. Підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду.

Порядок розрахунку розмірів відшкодування шкоди суб`єктами господарювання та фізичними особами в процесі їх діяльності через забруднення земель хімічними речовинами, їх засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами встановлює Методика визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства, затверджена наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища №171 від 27.10.1997, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.05.1998 за №285/2725 в редакції наказу Мінприроди від 04.04.2007 №149, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.04.2007 за № 422/13689 (далі - Методика).

Зазначена Методика застосовується під час встановлення розмірів шкоди від забруднення (засмічення) земель будь-якого цільового призначення, що сталося внаслідок несанкціонованих (непередбачених проектами, дозволами) скидів (викидів) речовин, сполук і матеріалів, внаслідок порушення норм екологічної безпеки у разі зберігання, транспортування та проведення вантажно-розвантажувальних робіт, використання пестицидів і агрохімікатів, токсичних речовин, виробничих і побутових відходів; самовільного розміщення промислових, побутових та інших відходів (п. 1.3 Методики).

Згідно з підпунктом 3.1 Методики, землі вважаються забрудненими, якщо в їх складі виявлені негативні кількісні або якісні зміни, що сталися в результаті господарської діяльності чи впливу інших чинників. При цьому зміни можуть бути зумовлені не тільки появою в зоні аерації нових шкодочинних речовин, яких раніше не було, а і збільшенням вмісту речовин, що перевищує їх граничнодопустиму концентрацію, які характерні для складу незабрудненого ґрунту або у порівнянні з даними агрохімічного паспорта (для земель сільськогосподарського призначення).

У відповідності до п.п. 3.2 Методики, землі вважаються засміченими, якщо на відкритому ґрунті наявні сторонні предмети і матеріали, сміття без відповідних дозволів, що призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища. Відповідно до п.п. 3.3. Методики, факти забруднення (засмічення) земель встановлюються уповноваженими особами, які здійснюють державний контроль за додержанням вимог природоохоронного законодавства шляхом оформлення актів перевірок, протоколів про адміністративне правопорушення та інших матеріалів, що підтверджують факт забруднення та засмічення земель.

Підпунктом 3.4 Методики передбачено, що визначення обсягу забруднення земельних ресурсів у кожному випадку є самостійним завданням через різноманітність геоморфологічних, геологічних та гідрологічних умов. За наявності інформації про кількість (об`єм, маса) забруднюючої речовини, яка проникла у певний шар землі, визначаються площа, глибина проникнення.

За приписами пп. 3.4.1 Методики, якщо за зовнішніми ознаками забруднення земельної ділянки неможливо встановити площу забруднення чи глибину проникнення, ці параметри визначають за підпунктом 3.6. цієї Методики. Відповідно до п. 3.6. Методики у випадках коли обсяг забруднення не може бути визначено відповідно до підпункту 3.4 цієї Методики, визначення обсягу забруднення земельних ресурсів здійснюється із застосуванням інструментально-лабораторного контролю, а у разі необхідності із залученням спеціалізованих організацій.

При виявленні засмічення визначаються на місці обсяги засмічення відходами та інші показники, які необхідні для визначення розмірів шкоди (пп. 3.5 Методики).

Об`єм відходів (куб.м), що спричинили засмічення, встановлюють за об`ємними характеристиками цього засмічення через добуток площі засмічення земельної ділянки та товщини шару цих відходів. Товщину шару відходів ділянки визначають вимірюванням (пп. 3.5.1 Методики).

Абзацами 2 та 11 ст. 1 Закону України "Про відходи" визначено, що відходи - це будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення; утилізація відходів - використання відходів як вторинних матеріальних чи енергетичних ресурсів.

Тобто, відповідно до приписів природоохоронного законодавства, умовою кваліфікації такого правопорушення, як засмічення земель, що є підставою для настання відповідальності та відшкодування шкоди, спричиненої таким засміченням, є доведення факту виявлення на відкритому ґрунті сторонніх предметів і матеріалів, сміття без відповідних дозволів, що призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища, прямого чи опосередкованого шкідливого впливу на здоров`я людини.

За таких обставин, сам факт наявності відходів рослинного походження не є достатнім для того, щоб вважати землю засміченою і як наслідок виникнення обов`язку відшкодувати шкоду. Обов`язковою ознакою засмічення є таке засмічення земель, що призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища. Відтак, для наявності підстав щодо покладення на відповідача відповідальності за засмічення земель, позивачу необхідно встановити факт того, що таке засмічення призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.04.2018 у справі №904/6886/17 , від 25.10.2018 в справі №905/31/17, які в силу вимог ч. 4 ст. 236 ГПК України враховано апеляційним господарським судом.

Згідно з ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України).

Проте, в акті обстеження від 20.04.2020 та в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували, що розміщені відходи рослинного походження на обстежуваній земельній ділянці у парку "СОПІЛЬЧЕ" в м.Тернополі призвели до забруднення (псування) ґрунту, зокрема відсутні матеріали ґрунтових досліджень, акти відбору проб та протоколи вимірювань, а також не встановлено відповідними доказами, що таке розміщення призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища.

Таким чином, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що сам факт наявності сміття рослинного походження (сухого листя) на земельній ділянці не є достатнім для того, щоб вважати цю земельну ділянку засміченою і як наслідок виникнення обов`язку відшкодувати шкоду.

З огляду на наведене спростовуються доводи апеляційної скарги про те, що факт засмічення земельної ділянки є достатньою підставою для відшкодування шкоди.

Разом з тим, апеляційний господарський суд зазначає, що в обгрунтування позовних вимог позивач посилається також на те, що актом огляду встановлено витік невідомої речовини з прибережної захисної смуги у чотирьох місцях по рельєфу з подальшим потраплянням у р. Серет. Проте, розрахунок відшкодування збитків (в розмірі 195 422,15 грн., який складено відповідно до Методики) здійснено лише щодо збитків заподіяних навколишньому природному середовищу внаслідок засмічення (псування) земельної ділянки відходами рослинного походження.

Інші доводи, в тому числі притягнення посадових осіб до адміністративної відповідальності та сплата ними штрафів не є в даному випадку, підставою для притягнення юридичної особи -відповідача до відшкодування майнової шкоди за відсутності встановлення факту засмічення, що призвело б або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища, прямого чи опосередкованого шкідливого впливу на здоров`я людини.

З огляду на викладене апеляційний господарський суд погоджується з висновоками місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позовних вимог у зв`язку з тим, що позивачем не доведено достовірними та достатніми доказами обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог, у зв`язку з чим, судом встановлено відсутність у діяннях відповідача в сукупності всіх ознак, що становлять юридичний склад цивільного правопорушення, а отже, відсутні підстави для задоволення позову

Доводи відзиву на апеляційну скаргу про те, що в акті обстеження від 20.04.2020 відсутні докази, які б підтверджували, що розміщені відходи рослинного походження на обстежуваній земельній ділянці в гідропарку "СОПІЛЬЧЕ" в м.Тернополі призвели до забруднення (псування) ґрунту, а також про те, що в матеріалах справи відсутні матеріали ґрунтових досліджень, акти відбору проб та протоколи вимірювань, а також не встановлено відповідними доказами, що таке розміщення призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища знайшли своє підтвердження та відповідають встановленим обставинам в справі.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

З огляду на наведене, аргументи, викладені відповідачем у відзиві на апеляційну скаргу про заперечення доводів апеляційної скарги є такими, що відповідають встановленим обставинам по справі.

Апелянтом не спростовано наведених висновків суду першої інстанції, які тягли б за собою наслідки у вигляді скасування прийнятого судового рішення та не доведено неправильного застосування норм процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені місцевим господарським судом обставин по справі та його правильні висновки, а тому апеляційна скарга Державної екологічної інспекції у Тернопільській області підлягає залишенню без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1-3 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 2 ст. 123 ГПК України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, порядок сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються Законом України «Про судовий збір».

Враховуючи залишення апеляційної скарги без задоволення, апеляційний господарський суд дійшов до висновку про покладення на апелянта судового збору в розмірі 4 396,50 грн., який сплачений згідно з платіжною інструкцією за № 365 від 13.09.2023.

Керуючись ст. ст. 236, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу Державної екологічної інспекції у Тернопільській області б/н від 20.09.2023 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Тернопільської області від 29.08.2023 у справі № 921/130/23 залишити без змін.

Судовий збір в розмірі 4 396,50 грн. покласти на апелянта.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України.

Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Головуючий-суддя Бойко С.М.

Судді Бонк Т.Б.

Якімець Г.Г.