Ухвала

від 12.12.2023 по справі 910/20708/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

12 грудня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/20708/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бакуліна С.В. головуючий (доповідач), Кролевець О.А., Студенець В.І.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Фізичної особи-підприємця Баранової Алли Олексіївни

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.10.2023 (головуючий суддя - Коробенко Г.П., судді: Козир Т.П., Кравчук Г.А.)

у справі №910/20708/21

за позовом Фізичної особи-підприємця Баранової Алли Олексіївни

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Галс-К Лтд"</a>,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, ОСОБА_1 ,

про стягнення 1 125 432,15 грн,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Баранова Алла Олексіївна (далі - ФОП Баранова А.О.) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Галс-К Лтд"</a> (далі - ТОВ "Галс-К Лтд") про стягнення 1 125 432,15 грн заборгованості по договору оренди від 01.05.2013 № 01/13, а саме: 960 000 грн - основного боргу за серпень 2020 - листопад 2021, 127 038,84 грн - інфляційних втрат, 38 393,31 грн - 3% річних.

Господарський суд міста Києва рішенням від 25.10.2022 у справі №910/9652/23, позовні вимоги задовольнив повністю. Стягнув з ТОВ "Галс-К Лтд" на користь ФОП Баранової А.О. 960 000 грн основного боргу, 127 038,84 грн інфляційних втрат, 38 393,31 грн, 3% річних, 16 881,48 грн судового збору.

Північний апеляційний господарський суд постановою від 31.10.2023 рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2022 у справі №910/20708/21 скасував. В задоволенні позову відмовив. Стягнув з ФОП Баранової А.О. на користь ТОВ "Галс-К Лтд" витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в розмірі 25 322,22 грн. Матеріали справи №910/20708/21 повернув Господарському суду міста Києва.

ФОП Баранова А.О. звернулася 21.11.2023 (згідно зі штампом на поштовому конверті) до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить: (1) звільнити ФОП Баранову А.О. від сплати судового збору за подання цієї касаційної скарги; (2) зупинити дію постанови Північного апеляційного господарського суду від 31.10.2023 року у справі №910/20708/21 до закінчення її перегляду в касаційному порядку; (3) скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.10.2023 та залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2022 року у справі №910/20708/21.

Перевіривши касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

Частиною другою статті 6 та частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

За приписами пункту 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Предметом позову у цій справі є стягнення грошових коштів на загальну суму 1 125 432,15 грн, що становить менше п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Колегія суддів звертає увагу скаржника, що у пункті 2 частини третьої статті 287 ГПК унормовано випадки, за умови доведення скаржником наявності яких наведенням відповідних цим випадкам обставин, судове рішення у справі з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, може бути предметом касаційного оскарження.

Як убачається з касаційної скарги, ФОП Баранова А.О. підставою касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції вказує на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, дана справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для неї, а також зазначає про те що вона позбавлена можливості спростувати обставини, неправомірно встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи (підпункти "а", "б" та "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК). Також скаржниця зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК) та про відсутність висновків Верховного Суду стосовно застосування статей 184, 759, 760, 761 Цивільного кодексу України (пункт 3 частини другої статті 287 ГПК).

У поданій касаційній скарзі скаржниця не наводить аргументів, що спір у справі стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки мотиви скаржниці, викладені у касаційній скарзі, зводяться до висловлення незгоди з прийнятим судовим рішенням.

Фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики може мати спірне правове питання, яке тривалий час неоднаково вирішується судами. При цьому, скаржниця не наводить норму (норми) права стосовно якої (яких) існує неоднозначна правозастосовча практика судів.

Зазначення скаржницею того, що ця справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для позивачки, яка подає касаційну скаргу, оскільки вона позбавлена права на орендну плату, а ці кошти були основним джерелом забезпечення її сім`ї, за оцінкою колегії суддів, ґрунтуються на обставинах, які не свідчать про таку їх унікальну особливість для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, тобто охоплення тих потреб суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства.

Зазначення у скарзі, що висновки суду у цій справі можуть бути покладені в основу рішення у справі №910/9652/23, колегія суддів не бере до уваги, адже: (1) висновки суду не є преюдиційними обставинами, (2) скаржниця не зазначає які саме встановлені у цій справі обставини вона позбавлена можливості спростувати у іншій справі, а лише прогнозує можливість врахування правових висновків.

Отже колегія суддів виходить із того, що скаржниця не доводить того, що вона позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскаржуваним судовим рішенням, при розгляді іншої справи, оскільки наявність інших спорів не доводить неоднакового застосування судами одних і тих самих норм матеріального права під час ухвалення оскаржуванних судових рішень; застосування чи незастосування преюдиційних обставин, встановлених у рішенні суду в іншій справі, є правом суду та вирішується ним на власний розсуд з огляду на обставини та наявні у справі докази, які є предметом судового розгляду.

Незгода із судовим рішенням не свідчить про винятковість справи, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржниці внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання відповідних наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача/відповідача є звичайним передбачуваним процесом.

Касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати суд у необхідності переглянути зміст рішення, ухваленого судом апеляційної інстанції, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішення суду тільки через те, що таке рішення скаржниця вважає незаконним.

Щодо посилань скаржниці на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, відсутність висновку стосовно застосування норм права у подібних правовідносинах, то колегія суддів відзначає, що вони є саме підставами касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1 та 3 частини другої статті 287 ГПК, втім, не є доводами, які у розумінні підпунктів "а" - "г" пункту 2 частини 3 статті 287 цього Кодексу, підтверджують наявність випадку/випадків, який/які дає/дають право вважати судові рішення такими, що підлягають касаційному оскарженню.

Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23 жовтня 1996 року "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

За змістом статті 7 ГПК правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.

Відповідно до частини першої статті 46 цього Кодексу сторони користуються рівними процесуальними правами.

На підставі наведеного надання стороні будь-яких переваг, зважаючи на сферу її діяльності, правовий статус, предмет спірних відносин, призведе до порушення одної з основних засад господарського судочинства - рівності учасників судового процесу перед законом і судом.

З огляду на відсутність належного обґрунтування наявності обставин, передбачених підпунктами "а", "б" та "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК, Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ФОП Баранової А.О. на постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.10.2023 у справі №910/20708/21 на підставі пункту 1 частини першої статті 293 ГПК, оскільки вона подана на судове рішення, яке не підлягає касаційному оскарженню.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 12, 163, 234, 235, 287, 293 ГПК, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця Баранової Алли Олексіївни на постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.10.2023 у справі №910/20708/21.

2. Копії ухвали надіслати учасникам справи.

3. Касаційну скаргу надіслати скаржниці разом з доданими до неї матеріалами. Копію касаційної скарги залишити у Верховному Суді.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий С. В. Бакуліна

Судді О. А. Кролевець

В. І. Студенець