Окрема думка

від 04.12.2023 по справі 904/6760/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

судді Кондратової І.Д.

на ухвалу колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04 грудня 2023 року у cправі №904/6760/21

Короткий виклад історії справи

1. Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 18.11.2021, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 07.09.2022, задовольнив позов ОСОБА_1 , стягнув солідарно з Товариства, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ТОВ "Торговий дім "Метизи" на користь ОСОБА_1 суму коштів у розмірі 1 706 470,15 грн, яка включають в себе 542 988,95 грн матеріальних збитків, 1 040215,27 грн інфляційних втрат, 123 265,93 грн три проценти річних.

2. ТОВ "Холдінг Компанія "Інтермет" подало касаційну скаргу Верховного Суду.

3. Верховний Суд ухвалою від 30.08.2023 закрив касаційне провадження за касаційної скаргою ТОВ "Холдінг Компанія "Інтермет" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.11.2021 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 07.09.2022 у справі №904/6760/21, оскільки Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові у справі №904/10956/16 запропонувала способи захисту, які поновлять порушені корпоративні права ОСОБА_1 в судовому порядку, а останній обрав один із таких запропонованих способів, а саме - подав позов про стягнення збитків до самого товариства та його учасників, і суди попередніх інстанцій, застосувавши визначений Великою Палатою Верховного Суду та обраний позивачем спосіб захисту, ухвалили судові рішення відповідно до такого висновку. Визначена підстава (неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм права, передбачених частина статті 96 та статті 1166 ЦК України, та відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 287 ГПК)) не знайшла своє підтвердження. Оскільки висновки щодо застосування норми права, які викладені у постанові Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними, суд касаційної інстанції закривив касаційне провадження за касаційною скаргою в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частиною другою статті 287 ГПК, згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 цього Кодексу.

4. 19.09.2023 ОСОБА_3 , який не був присутній під час касаційного розгляду справи, через систему Електронний суд звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.11.2021 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 07.09.2022, у якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

5. Верховний Суд ухвалою від 16.10.2023 касаційну скаргу залишив без руху, оскільки скаржник пропустив строк на касаційне оскарження, а наведені ним підстави для поновлення процесуального строку визнаються неповажними; відмовив у задоволенні клопотання про звільнення його від сплати судового збору або зменшення розмір судового збору за її подання до одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

6. Суд надав скаржнику десятиденний строк для усунення недоліків: надати документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку та розмірі; навести інші підстави для поновлення строку.

7. 30.10.2023 від ОСОБА_3 через систему "Електронний суд" надійшло також клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження та про долучення доказів сплати судового збору, до якого скаржник надав квитанцію від 27.10.2023 про сплату судового збору у розмірі 40 955,28 грн.

8. У клопотанні, зокрема, зазначає:

- скаржник виїхав за кордон в березні 2022 року внаслідок військової агресії російської федерації, оскільки мешкав у місті Запоріжжі, яке піддавалося масованим артилерійським та ракетним обстрілам, що є загальновідомою обставиною; факт виїзду і неповернення в Україну скаржник підтверджував копією закордонного паспорту з усіма його сторінками; перебуваючи за кордоном скаржник не мав доступу до веб-порталу судової влади та не міг бути обізнаним про розгляд справи та ухвалення оскаржуваного рішення; скаржник не брав участі в розгляді справи в суді апеляційної інстанції та не отримував копію постанови Центрального апеляційного господарського суду від 07.09.2022; про її ухвалення скаржник вперше дізнався 16.09.2023 з пред`явленої ОСОБА_2 вимоги в порядку регресу; неможливість виконання скаржником за кордоном обов`язку дотримуватися процесуальних строків, передбачених ГПК, зумовлена тим, що через виїзд в евакуацію він з поважних причин не отримував кореспонденцію, яка йому не надсилалася апеляційним господарським судом;

- недоречним є посилання на висновки, викладені у постановах Верховного Суду, зокрема, від 13.01.2020 у справі №910/22873/17, від 14.08.2020 у справі №904/2584/19, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20, від 20.07.2021 у справі №916/1178/20; Верховний Суд в ухвалі від 03.04.2023 у цій справі встановив, що відправка вихідної поштової кореспонденції Центральним апеляційним господарським судом з 25.05.2022 не здійснювалася, а, відповідно, копія оскаржуваної постанови скаржнику рекомендованим листом не направлялася; Верховний Суд про це не вказав, пославшись лише на факти неотримання відповідачем іншої судової кореспонденції за адресою реєстрації, що не має відношення до вручення оскаржуваного судового рішення; встановлене судом неотримання кореспонденції до березня 2022 року хоча формально і є доказом належного повідомлення, проте свідчить про необізнаність скаржника про розгляд цієї справи;

- ОСОБА_3 , не знаючи про існування цієї справи, не міг добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки; недоречним є посилання на висновки, що містяться у постановах Верховного Суду від 09.06.2020 у справі №910/3980/16, від 24.02.2021 у справі №916/160/20, від 05.07.2022 у справі №914/1804/18 та рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 04.12.1995 у справі "Ciricosta and Viola v. Italy" (заява №19753/92);

- ОСОБА_3 досі формально зареєстрований в Україні за цією адресою; разом з тим суд не вказав, що поряд із зазначеною адресою реєстрації, скаржник вказав адресу перебування, де фактично проживає за кордоном: Spain, 04600, Huercal OVERA c. Granada 8. 1E; суд, знаючи вказану адресу за кордоном, не направив йому копію ухвали від 16.10.2023 за цією адресою;

- у рішенні ЄСПЛ від 19.10.2023 у справі "Будвест, ТОВ проти України" вказано, що національні суди можуть пересвідчитися, що їхні повістки чи інші документи надійшли сторонам достатньо завчасно, і, у відповідних випадках, зафіксувати свої висновки в тексті рішення; якщо судові документи не будуть належним чином вручені учаснику судового процесу, він чи вона можуть бути позбавлені можливості захищати себе під час провадження;

- якщо недотримання строків на касаційне оскарження було зумовлене діями (бездіяльністю) суду апеляційної інстанції, зокрема ненаправленням належним чином у передбачений законом спосіб копії ухвали особі, яка брала участь у справі, проте не була присутня в судовому засіданні, то ця обставина може бути підставою для поновлення строку на касаційне оскарження за заявою особи, яка оскаржує судове рішення (постанови Верховного Суду України від 13.07.2016 у справі №3-774гс16, від 15.10.2013 у справі №21-240а13, від 23.02.2016 у справі №826/104/115, у справі №6-1619цс17);

- з початком воєнного стану позивач не мав доступу до інформації про стан розгляду справи та до судових рішень (у період воєнного стану доступ до ЄДРСР та сервісу "Стан розгляду справ" було тимчасово призупинено) і не знав, що його відновлено, оскільки воєнний стан та військова агресія досі тривають;

- день належного вручення копії судового рішення може бути встановлений виключно з відповідної відмітки на поштовому повідомленні, або розписки про отримання копії судового рішення (постанова Верховного Суду від 02.08.2021 у справі №914/1191/20); оприлюднення судового рішення в ЄДРСР не прирівняно до дня вручення судового рішення та не свідчить про виконання судом вимог ст.242 ГПК щодо вручення скаржнику оскаржуваного судового рішення, про яке останній дізнався вперше 16.09.2023;

- касаційна скарга була подана на третій день після того, як скаржник вперше довідався про оскаржуване судове рішення; фактично касаційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня, коли скаржник довідався про оскаржувану постанову суду;

- наведені причини об`єктивно та незалежно від волі скаржника перешкоджали йому своєчасно дізнатися про оскаржуване судове рішення та подати на нього касаційну скаргу, а також свідчать про добросовісність дій скаржника, що не повинно обмежувати його право на доступ до правосуддя;

- про фундаментальність значення цієї справи для судової та правозахисної практики свідчить те, що однією з підстав касаційного оскарження є відсутність правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

9. Верховний Суд ухвалою від 04.12.2023 відмовив ОСОБА_3 в задоволенні клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.11.2021 та постанови Центрального апеляційного господарського суду від 07.09.2022 у справі №904/6760/21, тому відмовив у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою.

10. Я не погоджуюсь з відмовою у відкритті касаційного провадження та оцінкою поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження, тому на підставі частини третьої статті 34 ГПК України висловлюю окрему думку, яку полягає в наступному.

СУТЬ ОКРЕМОЇ ДУМКИ

11. Відповідно до статті 288 ГПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

12. Постанова суду апеляційної інстанції ухвалена 07.09.2022, повний текст складено та підписано 19.09.2022, а отже останнім днем касаційного оскарження вказаної постанови було 10.10.2022.

13. Скаржник звернувся 19.09.2023, тобто після закінчення строку, встановленого у частині першій статті 288 ГПК України.

14. Частина друга цієї статті учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

15. Окрім того, частина четверта статті 293 ГПК України визначає, що незалежно від поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у разі, якщо касаційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків:

1) подання касаційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки;

2) пропуску строку на касаційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

16. Порядок розгляду касаційної скарги, що надійшла до суду касаційної інстанції після закінчення розгляду касаційної скарги іншої особи врегульовано у статті 305 ГПК України. Зокрема, Якщо касаційна скарга надійшла до суду касаційної інстанції після закінчення касаційного розгляду справи і особа, яка подала скаргу, не була присутня під час касаційного розгляду справи, суд касаційної інстанції розглядає відповідну скаргу за правилами цієї глави (частина перша). Суд касаційної інстанції розглядає скаргу, вказану в частині першій цієї статті, в межах доводів, які не розглядалися під час касаційного розгляду справи за касаційною скаргою іншої особи (частина четверта).

17. На мою думку, при вирішенні питання про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень слід було виходити з такого:

1) частина друга статті 288 ГПК України імперативно визначає право сторони на поновлення строків протягом двадцяти днів з дня вручення судового рішення, що визначається за правилами частини шостою статті 242 ГПК України. Закон не пов`язує обчислення цього строку з днем, коли сторона могла б чи мала ознайомитися з судовим рішенням;

2) суд апеляційної інстанції не виконував свій обов`язок і не надсилав скаржнику копію постанови скаржникові у порядку стаття 242 ГПК України, що підтверджується матеріалами справи. Обставини надсилання скаржнику процесуальних документів судом першої інстанції в 2021 році і їх повернення з причини "за закінченням терміну зберігання" жодним чином не впливають на необхідність повідомлення сторони про розгляд справи в суді апеляційної інстанції. Такі обставини можуть бути підставою для теоретичного висновку, що і в 2022 році скаржник скоріш за все не отримував би ці документи. Водночас таке припущення у будь-якому разі не впливає на вирішення питання про поновлення строку, оскільки відповідно до висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.12.2018 у справі № 752/11896/17, повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення "за закінченням терміну зберігання" не є доказом належного інформування сторони про час і місце розгляду справи. Окрім того, повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення "за закінченням терміну зберігання" не свідчить про відмову сторони від одержання повістки чи про її незнаходження за адресою, повідомленою суду. У пункті 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 461/10610/13-ц (провадження № 14-108цс19) також міститься висновок про те, що повернення відправлення до суду з вказівкою причини повернення "за закінченням терміну зберігання" не є доказом належного інформування сторони про час і місце розгляду справи.

3) повномасштабне вторгнення військ рф на територію України та введення воєнного стану 24 лютого 2022 року є загальновідомим фактом. Воєнний стан регулярно продовжується у зв`язку з тим, що агресія проти нашої країни триває. В умовах військових дій та регулярних обстрілів мирних міст України рф є постійний ризик втрати життя людиною в Україні через що частина громадян з небезпечних регіонів шукали прихисток в інших містах України або виїхали за кордон з міркувань безпеки. Скаржник в березні 2022 року, тобто до початку розгляду справи в суді апеляційної інстанції виїхав за кордон з причин, що пов`язані з введенням воєнного стану;

4) судовий розгляд в суді апеляційної інстанції тривав з 18 квітня 2022 року по 19 вересня 2022 року. Скаржник не брав участі у справі, докази його повідомлення про розгляд справи відсутні. Про існування постанови суду апеляційної інстанції, що оскаржується, за його твердженням дізнався лише 16 вересня 2023 року після отримання вимоги від ОСОБА_2 , яка виконала рішення суду. Обставин того, що скаржник отримав копію судового рішення чи ознайомився з ним, не встановлено;

5) причісний річний строк з дня складення повного тексту судового рішення, встановлений у частині четвертій статті 293 ГПК України, не сплив. Навіть, якщо такий строк сплив би - у справі відсутні докази повідомлення скаржника;

6) скаржник не був присутній під час касаційного розгляду справи. Верховний Суд не ухвалював постанову за касаційною скаргою іншої особи, а закрив касаційне провадження.

18. Загальні принципи щодо доступу до суду наведені в рішенні у справі "Зубач проти Хорватії" [ВП] (Zubac v. Croatia) [GC], заява № 40160/12, пункти 76 - 82, від 05 квітня 2018 року). Зокрема, Суд повторює, що право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням; вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ за своєю природою потребує регулювання з боку держави, яке може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб. Встановлюючи такі правила, Договірні держави користуються певною свободою розсуду. Хоча остаточне рішення щодо дотримання вимог Конвенції залишається за Судом, до його завдань не входить заміна оцінки національних органів влади будь-якою іншою оцінкою того, що може бути кращою стратегією у цій сфері. Проте встановлені обмеження не повинні звужувати наданий особам доступ у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть цього права була підірвана. Крім того, обмеження буде несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету та якщо немає розумної пропорційності між застосованими засобами та метою, якої прагнуть досягти (див. згадане рішення у справі "Зубац проти Хорватії" (Zubac v. Croatia), пункт 78).

19. Водночас ЄСПЛ встановив, що коли строк для оскарження поновлюється після спливу значного періоду часу без жодної потреби у виправленні серйозних судових помилок чи недоліків правосуддя, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності. Тоді як вирішення питання про будь-яке поновлення строку на оскарження відноситься саме до повноважень національних судів, такі повноваження не є необмеженими. У кожній справі національні суди мають перевірити, чи є підстави для поновлення строку на оскарження виправданими, а також обґрунтувати своє рішення про поновлення строку (див., наприклад, згадане рішення у справі "Пономарьов проти України" (Ponomaryov v. Ukraine), пункт 41 та рішення у справі "Устименко проти України" (Ustimenko v. Ukraine), заява № 32053/13, пункт 47, від 29 жовтня 2015 року). Це не означає, що у цій справі для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції національний суд користується необмеженою свободою розсуду, розглядаючи питання про відновлення провадження за поданою із запізненням касаційною скаргою заступника. Суд повинен був застосовувати відповідні процесуальні норми згідно з принципом юридичної визначеності (див., наприклад, рішення у справі "Дія 97" проти України" (Diya 97 v. Ukraine), заява № 19164/04, пункт 47, від 21 жовтня 2010 року з подальшими посиланнями).

20. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України (стаття 12-2 Закон України "Про правовий режим воєнного стану").

21. ГПК України та закони України на момент розгляду справи в суді апеляційної інстанції не визначали інший (особливий) порядок повідомлення учасників справи, так і інший порядок обчислення строків, протягом якого скаржник має право на поновлення строків (цей момент пов`язаний з моментом вручення в розумінні статті 242 ГПК України). Водночас закон і не визначає, що такі строки автоматично повновлюються чи продовжується внаслідок у період дії в Україні воєнного стану (для порівняння строки позовної давності продовжені відповідно до пункту 19 розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України).

22. Судова практика виходить з того, що саме по собі введення воєнного стану на території всієї держави, який продовжений (і на теперішній час), без посилання на конкретні обставини, які були об`єктивно непереборними, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили або ускладнили можливість саме позивачу своєчасному зверненню до суду у визначений законом строк, не може бути безумовною підставою для поновлення строку (постанова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 03 листопада 2022 року в справі № 560/15534/21, постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24 березня 2023 року в справі № 570/2653/21; постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 листопада 2023 року в справі № 913/225/22).

23. Водночас Верховний Суд також вказує, що протягом дії воєнного стану суворе застосування судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами - може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду (постанова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29 вересня 2022 року в справі № 500/1912/22).

24. У цій справі немає сумніву, що відмова у відкритті у відкритті касаційного провадження становила обмеження права скаржника на доступ до суду касаційної інстанції у розумінні статті пункту 1 статті 6 Конвенції.

25. На мою думку за конкретних обставин цієї справи таке обмеження не узгоджується з вимогами закону - частини другої статті 288 ГПК України щодо права скаржника на поновлення строку з протягом двадцяти днів з дня вручення йому судового рішення, що оскаржується. Не можна вважати застосування судом правило обчислення такого строку передбачуваним для скаржника, беручи до уваги відповідне законодавство та судову практику щодо правила обрахунку строку.

26. За практикою ЄСПЛ доступність, чіткість і передбачуваність положень законодавства та практики, зокрема правил щодо форми, строків подання і строків давності, забезпечують ефективність права на доступ до суду (див. загальні принципи та посилання на практику в рішенні у справі "Петко Петков проти Болгарії" (Petko Petkov v. Bulgaria), заява № 2834/06, пункт 32, від 19 лютого 2013 року). Загалом відсутність чіткості правових положень не є проблемою, якщо така відсутність компенсується усталеною прецедентною практикою, яка була опублікована, доступна та достатньо точна, щоб дозволити заявнику (за необхідності, з допомогою кваліфікованої консультації) визначити, які кроки він повинен вжити (див. Caсete de Goсi v. Spain, № 55782/00, § 41, ECHR 2002-VIII).

27. Щодо тверджень Верховного Суду у цій справі про можливість самостійно ознайомитись із судовим рішенням у ЄДРСР за допомогою VPN, то за усталеною практикою Верховного Суду оприлюднення судового рішення не скасовує обов`язок суду видати копії судових рішень учасникам справи або надіслати їм такі копії у встановленому законом порядку (відповідний правовий висновок міститься у пункті 43 постанови Верховного Суду від 02.08.2021 у справі №914/1191/20, у постанові від 11.08.2020 у справі №404/4551/19, від 28.10.2021 у справі № 904/2584/18 та інші), тому така обставина не визнавалась як підстава для визнання неповажними причини пропуску строку.

28. У контексті зазначеного, на мою думку, за обставин цієї справи застосування касаційним судом процесуальних обмежень не було чітким та передбачуваним для скаржника, а отже, не відповідало принципу юридичної визначеності. Ніщо у його поведінці не може виправдати покладення на нього тягаря наслідків цієї невизначеності, навіть, якщо брати до уваги те, що до березня 2022 року він не отримував процесуальні ухвали суду першої інстанції з причини "за закінченням строку зберігання".

29. З огляду на викладене, вважає, що у суду касаційної інстанції були всі підстави для поновлення строку касаційного оскарження судового рішення.

Суддя І. Кондратова