Окрема думка

від 29.11.2023 по справі 906/308/20

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА (збіжна)

судді Великої Палати Верховного Суду Банаська О. О.

щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 906/308/20 (провадження № 12-58гс23)

І. ПІДСТАВИ ДЛЯ ВИСЛОВЛЕННЯ ОКРЕМОЇ ДУМКИ

1. Із висновками Великої Палати Верховного Суду про скасування ухвали апеляційного суду та направлення справи для продовження розгляду загалом погоджуюся, проте вважаю, що за результатами розгляду цієї справи суд касаційної інстанції мав ініціювати вирішення Пленумом Верховного Суду питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності положень пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір».

ІІ. ІСТОРІЯ СПРАВИ

(1) Короткий зміст та підстави заявлених вимог

1. Акціонерне товариство «Укрсиббанк» (далі - АТ «Укрсиббанк», позивач)звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом до голови ліквідаційної комісії Товариства з обмеженою відповідальністю «Промоптторг» (далі - ТОВ «Промоптторг») ОСОБА_1 (далі - скаржник, відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю «Новотекс-М»

(далі - ТОВ «Новотекс-М»), у якому просило солідарно стягнути 104 175,42 дол. США (що станом на 18 березня 2020 року еквівалентно 2 818 632,67 грн) заборгованості та 2 442,62 грн пені, а також 42 316,13 грн судового збору та

7 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням загальних зборів

учасників ТОВ «Промоптторг» (засновником і єдиним учасником якого є

ТОВ «Новотекс-М») від 14 листопада 2016 року вирішено, зокрема, припинити

ТОВ «Промоптторг» шляхом його ліквідації в добровільному порядку відповідно до чинного законодавства України; уповноважено ліквідатора товариства ОСОБА_1 організувати виконання прийнятих на цих загальних зборах учасників товариства рішень та наділено його повноваженнями керівника (директора) товариства відповідно до установчих документів товариства і чинного законодавства України та визначити, що рішення в ліквідаційній процедурі приймаються ліквідатором одноособово з усіх питань; затвердити порядок проведення ліквідаційної процедури товариства протягом двох місяців з дати офіційного оприлюднення відомостей щодо припинення товариства з наведеним переліком заходів.

3. Позивач стверджував, що відповідачі несуть солідарну відповідальність перед кредитором, адже зазначене вище рішення прийнято всупереч положенням частини першої статті 95 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», оскільки в ліквідованого товариства на той час була наявна кредитна заборгованість перед АТ «Укрсиббанк» і невиконане рішення Господарського суду міста Києва від 19 липня 2016 року у справі № 910/8301/16, не здійснено заходів щодо задоволення вимог кредитора АТ «Укрсиббанк», а саме не направлено відповідну заяву до суду про порушення справи про банкрутство

ТОВ «Промоптторг», чим порушено порядок його ліквідації.

(2) Рух справи у судах попередніх інстанцій

4. Господарський суд Житомирської області рішенням від 24 травня 2023 року задовольнив позов частково, стягнув з ОСОБА_1 104 175,42 дол. США (що станом на 18 березня 2020 року еквівалентно 2 818 632,67 грн), 2 442,62 грн пені, 42 316,13 грн витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви. У частині вимог до ТОВ «Новотекс-М» відмовив.

5. 26 червня 2023 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якій просив скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 24 травня 2023 року та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

6. Окрім того, скаржник просив звільнити його від сплати судового збору в розмірі 63 474,20 грн у зв`язку з тим, що судовий збір, який підлягає сплаті за подання апеляційної скарги, перевищує 5 відсотків його річного доходу. На підтвердження зазначеного ОСОБА_1 надав довідку про доходи за 2022 рік, видану Державним підприємством «Житомирський бронетанковий завод» майстру виробництва - ОСОБА_1 .

7. Північно-західний апеляційний господарський суд ухвалою від 17 липня

2023 року відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору, апеляційну скаргу залишив без руху та встановив скаржнику десятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме надання суду доказів сплати судового збору.

8. Апеляційний суд зазначив, що встановлений статтею 8 Закону України від

08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон України «Про судовий збір») перелік умов для звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору є вичерпним та поширюється лише на фізичних осіб - позивачів, тоді як ОСОБА_1 є відповідачем.

9. 20 липня 2023 року на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від ОСОБА_1 надійшло клопотання про звільнення від сплати судового збору. Клопотання обґрунтовано тим, що майновий стан скаржника не дозволяє йому сплатити судовий збір в розмірі 63 474,20 грн.

На думку скаржника, вживаючи в Законі України «Про судовий збір» термін «сторона», законодавець мав на увазі як позивача, так і відповідача. Окрім того, звертав увагу, що ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11 жовтня 2021 року звільнено

ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання касаційної скарги на підставі частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір».

(3) Короткий зміст оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції

10. Північно-західний апеляційний господарський суд ухвалою від 26 липня 2023 року у справі № 906/308/20 відмовив у задоволенні клопотання

ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору; не прийняв до розгляду та повернув апеляційну скаргу ОСОБА_1 .

11. Мотивуючи відмову у звільненні від сплати судового збору ОСОБА_1 , як відповідача у цій справі, апеляційний господарський суд послався на пункти 1 та 2 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір», відповідно до яких питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб можуть застосовуватися лише до позивачів - фізичних осіб, котрі перебувають у такому фінансовому стані, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру їх річного доходу, та до позивачів, що мають певний соціальний статус: є військовослужбовцями, батьками, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокими матерями (батьками), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; особами, які діють в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.

12. Ураховуючи, що ОСОБА_1 не усунув виявлених апеляційним судом недоліків апеляційної скарги впродовж установленого строку, Північно-західний апеляційний господарський суд повернув ОСОБА_1 апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Житомирської області від 24 травня 2023 року у справі № 906/308/20.

(4) Короткий зміст касаційної скарги

13. У касаційній скарзі на ухвалу Північно-західного апеляційного господарського суду від 26 липня 2023 року у справі № 906/308/20 ОСОБА_1 , обґрунтовуючи наявність підстав для звільнення його від сплати судового збору, послався на статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та зазначив, зокрема, що розмір судового збору, який не враховує фінансове становище сторони, розцінюється як такий, що обмежує право на доступ до правосуддя (справа «Георгел і Георгета Стоїческу проти Румунії», рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) від 26 липня 2011 року). Сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету (справа «Креуз проти Польщі», рішення ЄСПЛ від 19 червня

2001 року).

(5) Підстави передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

14. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 25 вересня 2023 року передав справу № 906/308/20 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) задля забезпечення сталості та єдності судової практики, пославшись на існування різного підходу до застосування касаційними судами господарської та цивільної юрисдикцій пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір». Зокрема, за правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постановах від 25 березня 2021 року у справі № 912/3514/20, від 20 серпня 2020 року, у справі № 910/6421/19 та інших зазначені норми поширюються виключно на фізичних осіб, які є позивачами у справі, та не застосовуються до фізичних осіб - відповідачів, натомість за висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеним у постанові від 21 вересня 2022 року у справі № 303/7754/21, такі норми з урахуванням практики ЄСПЛ можуть бути застосовані за аналогією закону до іншої сторони спору, тобто до фізичної особи - відповідача.

(6) Короткий зміст постанови Великої Палати Верховного Суду

15. 29 листопада 2023 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову, якою задовольнила касаційну скаргу ОСОБА_1 , скасувала ухвалу Північно-західного апеляційного господарського суду від 26 липня 2023 року про повернення апеляційної скарги та направила справу № 906/308/20 до Північно-західного апеляційного господарського суду для продовження розгляду.

16. Мотивуючи цю постанову суд послався зокрема на статті 22, 55, 129 Конституції України, статтю 6 Конвенції, практику ЄСПЛ та виснував, зокрема, що незастосування до фізичної особи положень пункту 1 частини першої

статті 8 Закону України «Про судовий збір» з тих підстав, що така особа є відповідачем, може порушити право особи на справедливий суд (стаття 6 Конвенції). Зазначене також не відповідає ряду конституційних засад та основних засад господарського процесу: принципам рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункти 1, 8 частини другої статті 129 Конституції України); рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення права на апеляційний перегляд справи; забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках (пункти 2, 8, 9 частини третьої статті 2 ГПК України).

17. Отже, положення пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» можуть бути застосовані до відповідача - фізичної особи за наявності відповідної підстави, визначеної зазначеною нормою.

18. Відмова у звільненні від сплати судового збору з тих підстав, що така особа є відповідачем, без дослідження судом доказів, якими відповідач обґрунтовує наявність підстав для застосування пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір», завдає шкоди самій суті права відповідача на доступ до суду.

19. Тож, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що немає підстав для відступу від правового висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеного у постанові від 21 вересня 2022 року у справі № 303/7754/21 та відступила від правового висновку, викладеного Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, зокрема, у постанові від 25 березня 2021 року у справі

№ 912/3514/20 щодо застосування пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» лише до фізичних осіб, які є позивачами у справі.

ІІІ. СУТЬ ОКРЕМОЇ ДУМКИ

20. З висновками Великої Палати Верховного Суду загалом погоджуюся, проте вважаю, що касаційна інстанція у цій справі не повною мірою виконала завдання, покладені на суд статтею 11 ГПК України, а тому на підставі частини третьої статті 34 ГПК України висловлюю окрему думку щодо прийнятої постанови з огляду на таке.

21. Стаття 8 Конституції України закріплює визнання та дію принципу верховенства права і роз`яснює його зміст наступним чином: а) як найвищу юридичну силу Конституції України, яка передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй; б) як пряму дію норм Основного Закону країни, що передбачає гарантування звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України.

22. Таким чином, сучасне розуміння права та правозастосування передбачає визнання людини найвищою соціальною цінністю, а забезпечення прав і свобод людини і громадянина - головною метою державної влади, яка реалізує свою компетенцію в межах Конституції та законів України.

23. Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (частина перша статті 2 ГПК України).

24. Законодавство, яке застосовуються судом наведене у статті 3 ГПК України, частиною першою якої визначено, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

25. У судовому розгляді предметом правозастосування насамперед виступає закон, що регулює спірні відносини (чи відносини іншого виду провадження), - провідний вид нормативного акта як джерела правового регулювання відносин в Україні як системі континентального права. Ймовірні колізії між приписами законів та нормами (зазвичай нормами-принципами або нормами приписами) Конституції України, стають передумовами практичної потреби у застосуванні норм Конституції як норм прямої дії.

26. Так, частиною шостою статті 11 ГПК України передбачено, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

27. Таким чином у господарському судочинстві закріплений принцип прямої дії норм Конституції, що є фундаментом доктрини прямої дії конституційних норм в українському конституційному та інших галузях права.

28. Аналогічні гарантії передбачені частиною шостою статті 10 Цивільного процесуального кодексу України та частиною четвертою статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України.

29. Тому, на мою думку, аналізуючи можливість зменшення розміру судового збору або звільнення від його сплати відповідачів - фізичних осіб згідно з пунктом 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір», що передбачає таку можливість тільки для позивачів залежно від розміру річного їх доходу, Велика Палата Верховного Суду мала першочергово спиратися на конституційні гарантії реалізації та захисту прав і свобод людини, зокрема щодо рівності громадян/сторін у реалізації права на суд.

30. Відповідно до статті 21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

31. Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (стаття 22 Конституції України).

32. Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

33. Конституційний Суд України у рішенні від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 24 Конституції України (справа про рівність сторін судового процесу) виснував, що гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод. У правовій державі звернення до суду є універсальним механізмом захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб (абзац п`ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

34. У статті 55 Конституції України закріплений фундаментальний принцип судового захисту порушених прав людини і громадянина, процесуальний аспект реалізації якого у судочинстві неодноразово досліджувався Конституційним Судом України

35. Засада рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом забезпечує гарантії доступності правосуддя та реалізації права на судовий захист, закріпленого в частині першій статті 55 Конституції України. Ця засада є похідною від загального принципу рівності громадян перед законом, визначеного частиною першою статті 24 Основного Закону України, і стосується, зокрема, сфери судочинства. Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом передбачає єдиний правовий режим, який забезпечує реалізацію їхніх процесуальних прав (абзац перший підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України

від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

36. Відповідно до пунктів 1, 8 частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

37. У пункті 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012 сформульовано висновок про те, що положення статті 24 Конституції України стосовно рівності громадян у конституційних правах, свободах та перед законом у взаємозв`язку з положеннями частини першої статті 55, пункту 2 частини третьої статті 129 Основного Закону України щодо захисту судом прав і свобод людини і громадянина та рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом треба розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства, має гарантовані державою рівні права на захист прав і свобод у судовому порядку та на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку у судах усіх юрисдикцій, спеціалізацій та інстанцій, у тому числі й особа, яка засуджена і відбуває кримінальне покарання в установах виконання покарань.

38. Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Воно гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов`язковими для всіх форм судочинства та судових інстанцій, зокрема забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (пункт 8 частини третьої статті 129). Конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом, гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи в касаційному порядку, яке має бути забезпечене, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження (абзаци перший, третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року

№ 11-рп/2012).

39. Зазначені конституційні приписи знайшли своє втілення у відповідних нормах процесуального законодавства.

40. Зокрема за змістом пунктів 2, 8, 9 частини третьої статті 2, частини першої статті 7 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення права на апеляційний перегляд справи; забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках.

41. За наведеного, як наголосив суд касаційної інстанції, відмова у звільненні від сплати судового збору за подання апеляційної скарги виключно з тієї підстави, що ОСОБА_1 є відповідачем у цій справі, без дослідження доказів, наданих відповідачем на підтвердження неможливості сплати ним судового збору, завдає шкоди самій суті права ОСОБА_1 на доступ до суду. Така відмова фактично позбавила ОСОБА_1 права на справедливий суд.

42. При цьому немає жодного розумного пояснення, чому фізична особа - відповідач, оскаржуючи судові рішення в апеляційному або касаційному порядку, не може бути звільнена від сплати судового збору за умови, коли розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу відповідача - фізичної особи за попередній календарний рік, у той час як позивач за таких самих умов може бути звільнений від сплати судового збору як при поданні позовної заяви, так і при подальшому оскарженні судових рішень в апеляційному та касаційному порядку.

43. Зазначені висновки касаційного суду кореспондують позиції Конституційного Суду України у рішенні від 28 листопада 2013 року

№ 12-рп/2013 про те, що гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду. Отже, сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів є складовою доступу до правосуддя, який є елементом права особи на судовий захист, гарантованого статтею 55 Конституції України. (речення перше абзацу третього, абзац четвертий підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини).

44. Отже, очевидно, що ця справа стосувалася насамперед питання допустимості існування згідно з пунктом 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» умовних переваг позивача-фізичної особи у доступі до суду (елементом якого є право на оскарження судового рішення) через можливість відстрочення/розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати, якщо розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу такого позивача за попередній календарний рік, на відміну від відповідача-фізичної особи в аналогічній ситуації.

45. На моє переконання вирішення цього питання неможливе у інший спосіб, окрім застосування принципу верховенства права та конституційних гарантій рівності сторін, отже в контексті цієї справи Велика Палата Верховного Суду не мала оминути питання чи не суперечить Конституції України припис пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір».

46. Суспільні відносини, з огляду на постійний розвиток та мінливість, потребують якісного вчасного правового регулювання, а у разі конфлікту (невідповідності) або прогалини в правовому регулюванні вимагають від суду замість нього застосувати конституційні приписи при вирішенні спору та дискваліфікувати законодавчі норми, які суперечать Конституції у конкретній справі.

47. Таким чином, суди, розглядаючи справу, мають витлумачити акти в такий спосіб, щоб узгодити їх з Конституцією України, а у разі протиріччя, яке не може бути у жодний спосіб узгоджене з Конституцією України, - відмовлятися від їхнього застосування і застосовувати норми Конституції як норми прямої дії.

48. При цьому усунення колізій тлумачення норм права, втілених у правових позиціях Верховного Суду (який уповноважений застосовувати норми Основного Закону України як норм прямої дії, тобто здійснювати по суті проміжний конституційний контроль і фактично дискваліфікувати норми законів у конкретній справі) та юридичними позиціями Конституційного Суду України (який у своїй юрисдикційній діяльності звертається до тлумачення норм законів України під кутом встановлення конституційності їх змісту із дискваліфікацією норми закону загалом, і рішення якого є обов`язковими згідно із статтею 1512 Конституції України) є основним завданням Верховного Суду як найвищого суду у системі судоустрою через динамічне тлумачення змісту конкретного припису закону субсидіарно із нормами найвищої юридичної сили - нормами Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та практики Європейського суду з прав людини.

49. Задовольняючи касаційну скаргу ОСОБА_1 у постанові 29 листопада

2023 року Велика Палата Верховного Суду серед іншого дійшла висновків, що незастосування до фізичної особи положень пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» з тих підстав, що така особа є відповідачем, може порушити право особи на справедливий суд (стаття 6 Конвенції). Зазначене також не відповідає ряду конституційних засад та основних засад господарського процесу: принципам рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункти 1, 8 частини другої статті 129 Конституції України); рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення права на апеляційний перегляд справи; забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках (пункти 2, 8, 9 частини третьої статті 2 ГПК України).

50. Отже, суд касаційної інстанції за результатами розгляду справи

№ 906/308/20 фактично встановив, що припис пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» суперечить положенням Конституції України, тому мав сприяти гармонізації відповідних норм цього Закону в межах компетенції визначеної процесуальним законом.

51. Відповідно до частини шостої статті 11 ГПК України якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

52. У такому випадку суд після ухвалення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України (абзац другий зазначеної норми).

53. За змістом статті 11 ГПК України припис стосовно ініціювання судом за певних обставин вирішення питання щодо конституційності закону чи іншого правового акта є імперативним.

54. Отже, вважаю, що Великій Палаті Верховного Суду за результатами касаційного перегляду ухвали апеляційного суду належало не тільки застосувати норми Конституції України як норми прямої дії, але й однозначно констатувати у судовому рішенні суперечності між приписом пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» та положеннями Конституції України щодо гарантій рівності людей (громадян, сторін) у здійсненні ними своїх прав, зокрема в аспекті реалізації права на доступ до суду, що було встановлено у цій справі.

ІV. ВИСНОВКИ

55. Саме тому, на мою думку, за результатами розгляду цієї справи на підставі частини шостої статті 11 ГПК України Велика Палата Верховного Суду мала ініціювати вирішення Пленумом Верховного Суду питання стосовно звернення до Конституційного Суду України з поданням щодо конституційності положень пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір».

Суддя О. О. Банасько