Рішення

від 20.12.2023 по справі 757/33809/20-ц

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 757/33809/20-ц

Провадження № 2/752/2459/23

РІШЕННЯ

Іменем України

20.12.2023 року Голосіївський районний суд м. Києва

в складі головуючого судді Чередніченко Н.П.

з участю секретаря Литвиненко Ю.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1» Голосіївського району міста Києва, третя особа: ОСОБА_2 про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В:

В серпні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернулась до Печерського районного суду м. Києва із позовом до відповідача КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1» Голосіївського району міста Києва, третя особа: ОСОБА_2 , в якому просила скасувати наказ № 57-ОС «Про припинення трудового договору» від 08.07.2020 року, поновити позивача на роботі на посаді старшого інспектора з кадрів КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1» Голосіївського району міста Києва, а також стягнути із відповідача на користь позивача середній заробіток за весь час затримки розрахунку.

В обґрунтування позову зазначено, що наказом № 81-ОС від 21.03.2014 року ОСОБА_1 було прийнято на роботу на посаду старшого інспектора відділу кадрів КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1» Голосіївського району міста Києва. Наказом № 75-ОС від 08.07.2020 року ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади, в зв`язку із прогулом на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Позивач вказує, що зазначений наказ було прийнято без погодження із профспілковою організацією, а також зазначений наказ та трудову книжку не було вручено позивачу. Остання, вважає, що її звільнення відбулось із суттєвим порушенням вимог закону, в період перебування на лікарняному та причини звільнення не відповідають дійсності. Так, позивач вказує, що із актами від 22.01.2020 р., від 27.03.2020 р., від 30.04.2020 р., та від 29.05.2020 р. вона ознайомлена не була, їй не пропонували надати пояснення та строк для притягнення до відповідальності з часу виявлення дисциплінарних проступків сплинув, а відтак наявні підстави для скасування зазначеного наказу про звільнення, поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Посилаючись на викладене, позивач вимушена звернутись до суду із даним позовом.

Ухвалою судді Печерського районного суду м. Києва від 11.12.2020 року, у справі було відкрито провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку загального позовного провадження.

В січні 2021 року до суду від представника відповідача надійшов відзив на позов, відповідно до якого сторона відповідача просила в задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що звільнення позивача на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України відбулось із дотриманням вимог закону. Так, факти невиходу на роботу були зафіксовані табелем обліку робочого часу та актами про відсутність на роботі від 27.03.2020 р., від 30.04.2020 р., від 29.05.2020 р., від 30.06.2020 р. та від 07.07.2020 р. Позивачу направлявся лист із проханням з`явитись на роботу, надати документи, що засвідчують факт непрацездатності або іншої причини відсутності на роботі, а також попереджено про можливе звільнення позивача із займаної посади за прогул без поважних причин на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України. Листи відповідача були залишені позивачем без належного реагування, в зв`язку з чим наказом від 01.07.2020 року № 76 було створено комісію для встановлення причин відсутності позивача на робочому місці. Представниками відповідача вживались всі можливі заходи щодо інформування позивача, в т.ч. щодо призначеного засідання профспілкового комітету. Однак, позивач відмовилась від дачі пояснень щодо причин відсутності на робочому місці та отримання запрошення на засідання комітету. Отримавши 07.07.2020 року згоду профспілкового комітету, позивача 08.07.2020 року було правомірно звільнено із займаної посади, а також 09.07.2020 року направлено лист із інформацією про звільнення позивача та вказано про необхідність здійснити запис в трудовій книжці, яка на той період часу перебувала у позивача. Наведене свідчить про те, що відповідачем не було порушено вимог закону при звільненні позивача із посади. Затримка у видачі позивачу наказу про її звільнення відбулось не з вини відповідача, а внаслідок дій позивача, а тому відсутні підстави для скасування спірного наказу про звільнення, поновлення позивача на роботі, та виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 28.01.2021 року, справу було передано за підсудністю до Голосіївського районного суду м. Києва.

16.08.2022 року справа надійшла до канцелярії Голосіївського районного суду м. Києва, та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 17.08.2022 року, визначено для розгляду справи головуючого суддю Чередніченко Н.П.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 17.04.2023 року, у справі було закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити з викладених в позові підстав.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, та просив в позові відмовити, посилаючись на підстави, які викладені у відзиві на позов.

Третя особа в судове засідання е з"явилася , судом про дату судового розгляду справи повідомлявся належним чином у встановлених законом порядок. Причина його неявки суду невідома.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, свідків, дослідивши матеріали справи, вважає, що в задоволенні позову слід відмовити за наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Частиною 1 статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Судом встановлено, що із 21.03.2014 року ОСОБА_1 працювала на посаді старшого інспектора відділу кадрів КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1» Голосіївського району міста Києва.

Відповідно до акту про передачу документів від 22.01.2020 року, були передані документи начальнику відділу кадрів ОСОБА_3 , в т.ч. трудові книжки 213 шт. - 9 книжок були відсутні ( ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та виписаний дублікат трудової книжки на ОСОБА_6 без печаток та підписів).

Відповідно до акту про перевірку трудових книжок від 27.01.2020 року, було встановлено, що в присутності комісії було відкрито сейф, перераховані трудові книжки та виявлено відсутність трудових книжок ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , та виписаного дублікату трудової книжки на ОСОБА_6 .

Виявлений факт було доведено до відома директора КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1» Голосіївського району міста Києва, про що свідчить копія доповідної записки.

Актом від 27.03.2020 року було зафіксовано відсутність на робочому місці старшого інспектора відділу кадрів ОСОБА_1 із лютого 2020 р. по 27.03.2020 року.

Актом від 30.04.2020 року було зафіксовано відсутність на робочому місці старшого інспектора відділу кадрів ОСОБА_1 із лютого 2020 р. по 30.04.2020 року.

Актом від 29.05.2020 року було зафіксовано відсутність на робочому місці старшого інспектора відділу кадрів ОСОБА_1 із лютого 2020 р. по 29.05.2020 року.

Актом від 30.06.2020 року було зафіксовано відсутність на робочому місці старшого інспектора відділу кадрів ОСОБА_1 із лютого 2020 р. по 30.06.2020 року.

Із копій зазначених актів вбачається, що ОСОБА_1 була відсутня на роботі без поважних причин та належного повідомлення про це керівництва.

Крім того, факт відсутності позивача на роботі засвідчують копій табелів обліку робочого часу, які наявні в матеріалах справи.

Наказом директора КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1» Голосіївського району міста Києва від 01.07.2020 року № 76, в зв`язку із тривалою відсутністю та ненаданням документів, які б засвідчували причину відсутності на роботі старшого інспектора відділу кадрів ОСОБА_1 , було створено комісію для засвідчення факту перебування на теперішній час вдома (в зв`язку із хворобою) чи на стаціонарному лікуванні старшого інспектора відділу кадрів ОСОБА_1 .

Наказом директора КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1» Голосіївського району міста Києва від 07.07.2020 року № 77, в зв`язку із тривалою відсутністю та ненаданням документів, які б засвідчували причину відсутності на роботі старшого інспектора відділу кадрів ОСОБА_1 , було створено комісію для засвідчення факту перебування на теперішній час вдома (в зв`язку із хворобою) чи на стаціонарному лікуванні старшого інспектора відділу кадрів ОСОБА_1

01.07.2020 р. та 07.07.2020 р. директор КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1» Голосіївського району міста Києва звернувся до голови профспілкового комітету КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1» Голосіївського району міста Києва із листом про погодження звільнення ОСОБА_1 із займаної посади на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України.

В матеріалах справи наявні копії актів, які засвідчують вжиття дій стороною відповідача щодо з`ясування причин тривалої відсутності позивача на робочому місці, а також запрошення позивача на засідання профкому КНП «ЦПМСД № 1».

Актом від 03.07.2020 року та протоколом № 6 засідання профспілкового комітету КНП «ЦПМСД № 1» від 03.07.2020 р., - було зафіксовано неявку ОСОБА_1 на засідання профкому КНП «ЦПМСД № 1», та відкладено засідання на 07.07.2020 р.

Актом від 07.07.2020 року було зафіксовано відсутність на роботі старшого інспектора відділу кадрів ОСОБА_1 із 13.03.2020 р. по 07.07.2020 р., а також зазначено про те, що комісія, прибувши за місцем проживання ОСОБА_1 встановила, що, остання, відмовилась від надання будь-яких пояснень щодо відсутності на роботі, від отримання наказів відмовилась.

Відповідно до листа Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві № 4256-6, було встановлено, що листки непрацездатності на ім`я ОСОБА_1 були видані КНП «ЦПМСД № 2»: серії АДШ № 257937 терміном 7 днів із 28.01.2020 р. по 03.02.2020 р. - обґрунтовано; серії АДШ № 259008 терміном 10 днів із 03.03.2020 р. по 12.03.2020 р. - необґрунтовано за весь період. Крім того, листок непрацездатності на ім`я ОСОБА_1 серії АДШ № 266171 терміеом на 28 днів із 04.02.2020 р. по 02.03.2020 р. був виданий ДП «Медбуд» ПрАТ «НК «Київміськбуд» обґрунтовано.

Доказів поважності неявки на робоче місце в інші дні, які не охоплювались перебування позивача на лікарняному, - матеріали справи не містять, та стороною позивача суду надано не було.

Відповідно до протоколу № 7 засідання профспілкового комітету КНП «ЦПМСД № 1» від 07.07.2020 року, було вирішено надати згоду на звільнення старшого інспектора відділу кадрів ОСОБА_1 з огляду на тривалий час відсутності на роботі без поважних причин, не ненаданням відповідних документів, які б засвідчували її відсутність на робочому місці із поважних причин.

Наказом директора Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1» Голосіївського району міста Києва № 75-ОС від 08.07.2020 року, ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади, в зв`язку із прогулом на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

З тексту зазначеного наказу вбачається, що підставою для звільнення були: акт від 07.07.2020 р., акт від 01.07.2020 р., акт від 30.06.2020 р., акт від 29.05.2020 р., акт від 30.04.2020 р., акт від 27.03.2020 р., акт від 22.01.2020 р., висновки комісії.

Відповідно до копії листка непрацездатності серії АДШ № 396161, ОСОБА_1 перебувала на лікарняному із 08.07.2020 р. по 11.07.2020 р.

Доказів того, що позивачем було повідомлено відповідача про перебування із 08.07.2020 року на лікарняному, матеріали справи не містять.

09.07.2020 року було складено акт про направлення на месенджер (вайбер) номеру телефону ОСОБА_1 лист повідомлення Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1» Голосіївського району міста Києва про звільнення позивача із займаної посади із 08.07.2020 року, а також запропоновано позивачу прийти для ознайомлення із наказом та надати трудову книжку для внесення даних про звільнення.

Крім того, зазначений лист було направлено ОСОБА_1 поштою 09.07.2020 року, та, відповідно до копії поштового повідомлення отримано нею особисто 21.07.2020 р.

Однак, відповідно до копії наказу № 75-ОС від 08.07.2020 року, ОСОБА_1 ознайомилась із цим наказом лише - 04.08.2020 р.

Доказів неможливості прибуття із 21.07.2020 р. по 04.08.2020 р. до відповідача та ознайомлення із зазначеним наказом, позивачем суду надано не було, як і не було надано доказів протиправної невидачі відповідачем позивачу трудової книжки з огляду на наявність акту про відсутність трудової книжки позивача та фактичну не передачу позивачем зазначеного документу начальнику відділу кадрів підприємства.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно зі ст. 139 КЗпП України, працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

За змістом ч. 1 ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення догана; звільнення.

Дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу.

Згідно із п. 4 ст. 129 Конституції України, однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Звертаючись до суду з позовом, позивач вважає своє звільнення на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України незаконним, та таким, що здійснене з порушенням вимог закону, оскільки, вона була відсутня на роботі із поважних причин, перебувала на лікуванні, та в день звільнення їй не було вручено копію наказу та трудову книжку, а також її звільнення не було погоджено у встановленому законом порядку із первинною профспілковою організацією відповідача.

Вирішуючи спір, та перевіряючи доводи позивача та заперечення відповідача, суд приймає до уваги те, що згідно із п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

При цьому в силу норм законодавства для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності. Поважними причинами визначаються такі причини, що виключають вину працівника.

Судом встановлено, що наявні у справі докази свідчать про те, що ОСОБА_1 із лютого 2020 року тривалий час була відсутня на роботі без попередження керівництва про таку відсутність та без надання доказів на підтвердження поважності неприбуття на роботу, окрім днів які охоплювались перебуванням позивача на лікарняному, тобто в період із 28.01.2020 р. по 03.02.2020 р., а також в період із 04.02.2020 р. по 02.03.2020 р.

Доказів поважності неприбуття на роботу в інші робочі дні позивачем суду надано не було, як і не було надано доказів належного повідомлення керівництво підприємства про відсутність на робочому місці із поважних причин, в тому числі і 08.07.2020 р.

Позивач посилається на те, що її звільнення протиправно відбулось в період тимчасової непрацездатності, однак, суд до уваги ці твердження також не приймає, оскільки, позивачем вчергове не було належним чином повідомлено відповідальних осіб відповідача про перебування на лікарняному.

Інших належних та допустимих доказів того, що позивач була відсутня на робочому місці з поважних причин, та що ці обставини були належним чином доведені позивачем роботодавцю до відома, матеріали справи не містять, як і не містять доказів звернення позивача із будь-якими заявами та/або скаргами щодо порушення відповідачем вимог трудового законодавства до відповідного органу держпраці.

Зважаючи на викладене, суд вважає доведеним факт наявності прогулу позивача, тобто, факт її відсутності на робочому місці без поважних причин, а тому відповідач, в силу норм п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України мав повноваження на розірвання укладеного із позивачем трудового договору.

Крім того, слід зазначити, що звільнення позивача із займаної посади на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв`язку з прогулом, проведено відповідачем із дотриманням вимог трудового законодавства, уповноваженим органом, правомірно, та позовні вимоги про скасування наказу про звільнення, а також поновлення на роботі є безпідставними, а відтак задоволенню не підлягають.

При цьому, судом враховується, що відповідач в порядку, визначеному ст. 149 КЗпП України, вжив можливих заходів для того, щоб отримати від порушника трудової дисципліни пояснення, які, остання, надати відмовилась.

Суд приймає до уваги те, що метою отримання власником або уповноваженим ним органом письмових пояснень порушника трудової дисципліни є з`ясування обставин, за яких вчинено проступок для врахування цього поряд з іншими обставинами при обранні виду стягнення, а тому сам по собі факт неотримання власником таких пояснень за відсутності даних про поважність причин вчинення проступку не може бути підставою для визнання рішення про застосування дисциплінарного стягнення незаконним.

Дослідженими в справі доказами встановлено, що відповідачем було створено комісію з метою з`ясування причин відсутності позивача на робочому місці, отримано згоду профспілкового комітету підприємства на звільнення позивача в зв`язку із прогулами, а також після звільнення вжито всіх можливих заходів для повідомлення позивача про звільнення, однак, позивач, ознайомившись із наказом про звільнення, будь-які пояснення з приводу поважності причин відсутності на робочому місці, які б, зокрема, давали підстави для скасування наказу про звільнення, - роботодавцю не повідомила.

Крім того, не заслуговують на увагу доводи сторони позивача про те, що звільнення відбулось незаконно, в зв`язку з відсутністю на це згоди первинної профспілкової організації КНП «ЦПМСД № 1».

Так, відповідно до ч. 1 ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Судом встановлено, що відповідачем було дотримано зазначені вимоги закону та отримано від первинної профспілкової організації КНП «ЦПМСД № 1» згоду на звільнення позивача, а відтак твердження сторони позивача в цій частині спростовуються наявними у справі доказами.

Крім того, статтею 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Враховуючи те, що в ході розгляду справи неправомірність звільнення позивача не знайшла свого об`єктивного підтвердження, не встановлено підстав для її поновлення на роботі, та доказів затримки виплати розрахунку при звільненні позивачем надано не було, суд вважає, що вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є також безпідставними та не підлягають задоволенню.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Крім того, згідно до вимог ч. ч. 1, 5-7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

При цьому, положеннями ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

На переконання суду, належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості позовних вимог стороною позивача суду надано не було, а стороною відповідача, в свою чергу, надано суду достатні докази, які поза розумним сумнівом доводять правомірність дій відповідача при звільненні позивача за прогули без поважних причин.

Суд відмічає, що інші наведені позивачем доводи в обґрунтування своїх позовних вимог не спростовують наведених висновків суду.

Як зазначає Європейський суд з прав людини в своїй усталеній практиці, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що обґрунтування позовних вимог не знайшли свого об`єктивного підтвердження в ході розгляд справи, звільнення позивача із роботи за прогули здійснене правомірно, у відповідності до вимог діючого законодавства, порушень трудових прав позивача при звільненні з боку відповідача судом не встановлено та позивачем не доведено, а відтак суд вважає, що відсутні підстави для скасування оспорюваного наказу, поновлення позивача на роботі, та стягнення середнього заробітку, в зв`язку з чим в задоволенні позову слід відмовити.

Судові витрати, в порядку ст. 141 ЦПК України, слід залишити за позивачем по фактично понесеним.

У відповідності до вимог ст.ст. 133,137,141 ЦПК України підлягають стягненню з позивача на користь відповідача витрати на правничу допомогу в загальному розмірі в сумі 25 000 грн. , оскільки стороною відповідача надані достовірні та належні докази , які підтверджують понесені відповідаечм витрати на правничу допомогу .

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-82, 141, 259, 263- 268, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1» Голосіївського району міста Києва, третя особа: ОСОБА_2 про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - відмовити.

Судові витрати залишити за ОСОБА_1 по фактично понесеним.

Стягнути з ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Вороньки, Бобровицького району, Чернігівської області , проживаючої в АДРЕСА_1 ) на користь Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1» ( код ЄДРПОУ 3845065, м. Київ, вул. Якубовського , 03191) понесені витрати на правничу допомогу в розмірі 25 000 ( двадцять п"ять тисяч) гривень.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Голосіївський районний суд м. Києва.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий Н.П. Чередніченко