Постанова

від 18.04.2024 по справі 757/33809/20-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №757/33809/20 Головуючий в суді І інстанції Чередніченко Н. П.

Провадження № 22-ц/824/7414/2024 Доповідач в суді ІІ інстанції Мельник Я. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Мельника Я.С.,

суддів: Матвієнко Ю.О., Гуля В.В.,

за участі секретаря Медведчук Д.Ю.,

розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 грудня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1» Голосіївського району міста Києва, третя особа: Директор Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1» Голосіївського району міста Києва ОСОБА_6 про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом, який обґрунтовувала тим, що наказом № 81-ОС від 21.03.2014 року її було прийнято на роботу на посаду старшого інспектора відділу кадрів КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1» Голосіївського району міста Києва.

Наказом № 75-ОС від 08.07.2020 року її було звільнено із займаної посади, в зв`язку із прогулом на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Позивач вказувала, що зазначений наказ було прийнято без погодження із профспілковою організацією, а також копію наказу та трудову книжку їй не було вручено.

Вважає, що її звільнення відбулось із суттєвим порушенням вимог закону, в період перебування на лікарняному та причини для звільнення не відповідають дійсності.

Так, позивач вказує, що із актами від 22.01.2020 р., від 27.03.2020 р., від 30.04.2020 р., та від 29.05.2020 р. вона ознайомлена не була, їй не пропонували надати пояснення і, що встановлений законом строк для притягнення її до відповідальності з часу виявлення дисциплінарних проступків сплинув, а відтак наявні підстави для скасування зазначеного наказу про звільнення, поновлення її на роботі та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 20 грудня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Обґрунтовує доводи апеляційної скарги тим, що судом першої інстанції не враховано, що вона є викривачем в розумінні Закону України «Про запобігання корупції», а тому з моменту набуття нею статусу викривача, вона здобула певний імунітет, а саме її, згідно ч.1 ст. 534 цього Закону, не може бути звільнено чи примушено до звільнення.

Вважає, що акти про її відсутність на роботі, на які посилається суд в своєму рішенні є неналежними та недостовірними доказами у розумінні ст. 77 та ст.79 ЦПК України, а саме такими, що не містять інформацію щодо предмета доказування і на підставі них не можливо встановити дійсні обставини справи.

Зазначає також, що вона була відсутня на робочому місці з поважних причин, про що свідчить листок непрацездатності серії АДІ1І № 396161 виданий 08.07.2020 року, а у всі інші дні, які не пов`язані з лікарняним, вона перебувала на робочому місці.

Від відповідача та третьої особи надійшли відзиви на апеляційну скаргу, в яких вони заперечують проти її доводів та просять залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України,суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що в ході розгляду справи неправомірність звільнення позивача не знайшла свого об`єктивного підтвердження, а також не встановлено правових підстав для її поновлення на роботі та доказів затримки виплати розрахунку при звільненні позивача.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 21.03.2014 року працювала на посаді старшого інспектора відділу кадрів КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1» Голосіївського району міста Києва.

Відповідно до акту про передачу документів від 22.01.2020 року, були передані документи начальнику відділу кадрів ОСОБА_2 , в т.ч. трудові книжки 213 шт. - 9 книжок були відсутні ( ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та виписаний дублікат трудової книжки на ОСОБА_5 без печаток та підписів) (а.с. 60 т1).

Відповідно до акту про перевірку трудових книжок від 27.01.2020 року, було встановлено, що в присутності комісії було відкрито сейф, перераховані трудові книжки та виявлено відсутність трудових книжок ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , та виписаного дублікату трудової книжки на ОСОБА_5 (а.с.61 т1)

Виявлений факт було доведено до відома директора КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1» Голосіївського району міста Києва, про що свідчить копія доповідної записки (а.с.62 т1).

Актами від 27.03.2020 року, від 30.04.2020 року, від 29.05.2020 року, 30.06.2020 року було зафіксовано відсутність на робочому місці старшого інспектора відділу кадрів ОСОБА_1 починаючи із лютого 2020 року (а.с.63-66 т1)

Із копій зазначених актів вбачається, що ОСОБА_1 була відсутня на роботі без поважних причин та належного повідомлення про це керівництва.

Крім того, факт відсутності позивача на роботі засвідчують копії табелів обліку робочого часу, які наявні в матеріалах справи (а.с.72-81 т1).

Наказом директора КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1» Голосіївського району міста Києва від 01.07.2020 року № 76, в зв`язку із тривалою відсутністю та ненаданням документів, які б засвідчували причину відсутності на роботі старшого інспектора відділу кадрів ОСОБА_1 , було створено комісію для засвідчення факту перебування на теперішній час вдома (в зв`язку із хворобою) чи на стаціонарному лікуванні старшого інспектора відділу кадрів ОСОБА_1 (а.с.70 т1).

Наказом директора КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1» Голосіївського району міста Києва від 07.07.2020 року № 77, в зв`язку із тривалою відсутністю та ненаданням документів, які б засвідчували причину відсутності на роботі старшого інспектора відділу кадрів ОСОБА_1, було створено комісію для засвідчення факту перебування на теперішній час вдома (в зв`язку із хворобою) чи на стаціонарному лікуванні старшого інспектора відділу кадрів ОСОБА_1 (а.с. 71 т1).

01.07.2020 р. та 07.07.2020 р. директор КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1» Голосіївського району міста Києва звернувся до голови профспілкового комітету КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1» Голосіївського району міста Києва із листом про погодження звільнення ОСОБА_1 із займаної посади на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України (а.с.85,86 т1).

Актом від 03.07.2020 року та протоколом № 6 засідання профспілкового комітету КНП «ЦПМСД № 1» від 03.07.2020 р., - було зафіксовано неявку ОСОБА_1 на засідання профкому КНП «ЦПМСД № 1», та відкладено засідання на 07.07.2020 р (а.с.87-89 т1).

Актом від 07.07.2020 року було зафіксовано відсутність на роботі старшого інспектора відділу кадрів ОСОБА_1 із 13.03.2020 р. по 07.07.2020 р., а також зазначено про те, що комісія, прибувши за місцем проживання ОСОБА_1 встановила, що, остання, відмовилась від надання будь-яких пояснень щодо відсутності на роботі, від отримання наказів відмовилась (а.с.68, 69 т1).

Відповідно до листа Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві № 4256-6, було встановлено, що листки непрацездатності на ім`я ОСОБА_1 були видані КНП «ЦПМСД № 2»: серії АДШ № 257937 терміном 7 днів із 28.01.2020 р. по 03.02.2020 р. - обґрунтовано; серії АДШ № 259008 терміном 10 днів із 03.03.2020 р. по 12.03.2020 р. - необґрунтовано за весь період. Крім того, листок непрацездатності на ім`я ОСОБА_1 серії АДШ № 266171 терміном на 28 днів із 04.02.2020 р. по 02.03.2020 р. був виданий ДП «Медбуд» ПрАТ «НК «Київміськбуд» обґрунтовано (а.с. 82 т1).

Доказів поважності неявки на робоче місце в інші дні, які не охоплювались перебування позивача на лікарняному, матеріали справи не містять, та стороною позивача суду надано не було.

Відповідно до протоколу № 7 засідання профспілкового комітету КНП «ЦПМСД № 1» від 07.07.2020 року, було вирішено надати згоду на звільнення старшого інспектора відділу кадрів ОСОБА_1 з огляду на тривалий час відсутності на роботі без поважних причин, не ненаданням відповідних документів, які б засвідчували її відсутність на робочому місці із поважних причин (а.с.90-92 т1).

Наказом директора Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1» Голосіївського району міста Києва № 75-ОС від 08.07.2020 року, ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади, в зв`язку із прогулом на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (а.с.23 т1).

З тексту зазначеного наказу вбачається, що підставою для звільнення були: акт від 07.07.2020 р., акт від 01.07.2020 р., акт від 30.06.2020 р., акт від 29.05.2020 р., акт від 30.04.2020 р., акт від 27.03.2020 р., акт від 22.01.2020 р., висновки комісії РДА.

Відповідно до копії листка непрацездатності серії АДШ № 396161, ОСОБА_1 перебувала на лікарняному із 08.07.2020 р. по 11.07.2020 р (а.с.27 т1).

Місцевим судом належним чином встановлено, що доказів того, що позивачем було повідомлено відповідача про перебування з 08.07.2020 року на лікарняному, матеріали справи не містять.

09.07.2020 року було складено акт про направлення на месенджер (вайбер) номеру телефону ОСОБА_1 лист повідомлення Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1» Голосіївського району міста Києва про звільнення позивача із займаної посади із 08.07.2020 року, а також запропоновано позивачу прийти для ознайомлення із наказом та надати трудову книжку для внесення даних про звільнення. Крім того, зазначений лист було направлено ОСОБА_1 поштою 09.07.2020 року, та, відповідно до копії поштового повідомлення отримано нею особисто 21.07.2020 року (а.с.98-100 т1).

Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем у випадках прогулу (у тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин (пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП України).

Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом).

Законодавством не визначено перелік поважних причин відсутності на роботі, тому, вирішуючи це питання щодо працівника на роботі, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати докази із числа передбачених ЦПК України.

Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які виключають вину працівника.

Разом із цим відповідно до сталої судової практики у такій категорії спорів, причину відсутності працівника на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником, зокрема: пожежа, повінь (інші стихійні лиха); аварії або простій на транспорті; виконання громадянського обов`язку (надання допомоги особам, потерпілим від нещасного випадку, порятунок державного або приватного майна при пожежі, стихійному лиху); догляд за захворілим зненацька членом родини; відсутність на роботі з дозволу безпосереднього керівника; відсутність за станом здоров`я. Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази (постанови Верховного Суду від 22 грудня 2023 року у справі № 756/8875/21, від 27 листопада 2023 року у справі № 486/78/23, від 05 жовтня 2023 року у справі № 671/2022/22, від 20 вересня 2023 року у справі № 309/399/22.

Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника. При цьому власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня.

Зазначені висновки викладено у постанові Верховного Суду від 13 грудня 2023 року у справі № 621/2124/22.

Судом першої інстанції належним чином встановлено, що наявні у справі докази свідчать про те, що ОСОБА_1 із лютого 2020 року тривалий час була відсутня на роботі без попередження та погодження з керівництвом роботодавця про таку відсутність та без надання доказів на підтвердження поважності неприбуття на роботу, окрім днів які охоплювались перебуванням позивача на лікарняному, тобто в період із 28.01.2020 р. по 03.02.2020 р., а також в період із 04.02.2020 р. по 02.03.2020 р.

Доказів поважності неприбуття на роботу в інші робочі дні позивачем суду надано не було, як і не було надано доказів належного повідомлення керівництва підприємства про відсутність на робочому місці із поважних причин, в тому числі і 08.07.2020 року, а також не надано нею і належних доказів неможливості прибуття із 21.07.2020 року по 04.08.2020 року до відповідача та ознайомлення із зазначеним наказом про звільнення та невидачі відповідачем їй трудової книжки з огляду на наявність складеного відповідачем акту про відсутність на підприємстві трудової книжки позивача через фактичну не передачу нею зазначеного документу начальнику відділу кадрів.

Таким чином, перевіривши матеріали справи в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність передбачених законом підстав для задоволення позову, з огляду на те, що ОСОБА_1 не надала належних, допустимих, достовірних доказів, які були б достатніми для висновку щодо неправомірності її звільнення та наявності правових підстав для поновлення її на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не враховано, що вона є викривачем в розумінні Закону України «Про запобігання корупції», а тому її, згідно ч.1 ст. 534 цього Закону, не може бути звільнено чи примушено до звільнення оцінюються колегією суддів критично, з огляду на таке.

Законом України «Про запобігання корупції» визначено, що викривач - фізична особа, яка за наявності переконання, що інформація є достовірною, повідомила про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень цього Закону, вчинених іншою особою, якщо така інформація стала їй відома у зв`язку з її трудовою, професійною, господарською, громадською, науковою діяльністю, проходженням нею служби чи навчання або її участю у передбачених законодавством процедурах, які є обов`язковими для початку такої діяльності, проходження служби чи навчання;

Статтею 53 цього Закону визначено, що викривачі, їх близькі особи перебувають під захистом держави.

Стаття 534 Закону України «Про запобігання корупції» передбачає, що викривачу, його близьким особам не може бути відмовлено у прийнятті на роботу, їх не може бути звільнено чи примушено до звільнення, притягнуто до дисциплінарної відповідальності чи піддано з боку керівника або роботодавця іншим негативним заходам впливу (переведення, атестація, зміна умов праці, відмова у призначенні на вищу посаду, зменшення заробітної плати тощо) або загрозі таких заходів впливу у зв`язку з повідомленням про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень цього Закону.

Верховний Суд у постанові від 02 серпня 2023 року у справі № 420/13302/20 зазначає, що з огляду на положення цієї статті для надання викривачу державних гарантій захисту, вказані дії суб`єкта владних повноважень (звільнення, притягнення до дисциплінарної відповідальності) повинні бути вчинені саме у зв`язку з повідомленням викривачем про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень цього Закону. Закон не містить положень щодо того, що викривач не може бути звільнений за інших обставин, у тому числі і у разі вчинення ним дисциплінарного проступку.

Колегія суддів вважає безпідставними доводи позивача про те, що її звільнення безпосередньо пов`язано із повідомленням нею про можливі факти корупційного правопорушення, з огляду на те, що з матеріалів справи вбачається, що у рамках кримінального провадження №42019100000000083 від 04.02.2019 за ознаками ч.5 ст. 191 КК України, ОСОБА_1 подавала до Слідчого управління Національної поліції України ГУНП у м. Києві та Прокуратури м. Києва заяву та скаргу від 22.04.2020 року щодо допиту та захисту її в якості свідка у кримінальній справі, які було розглянуто в порядку Закону України «Про звернення громадян», а тому, колегія суддів вважає, що позивачем не доведено належними доказами, що вона набула статусу викривача корупційних діянь.

Таким чином, оскільки у даній справі оспорювані накази відповідача про звільнення позивача мотивовані саме її прогулом, а нею не доведено наявності статусу викривача, то колегія суддів вражає, що і відсутні правові підстави для застосування щодо неї державного захисту як до викривача.

Твердження апелянта про те, що акти про відсутність на роботі, на які посилається суд в своєму рішенні є неналежними та недостовірними доказами у розумінні ст. 77 та ст.79 ЦПК України, відхиляються колегією суддів, з огляду на те, що вказані акти складено колективно та засвідчено підписами інших працівників, зафіксовано в Журналі реєстрації актів фіксації порушень трудової дисципліни та вони узгоджуються з іншими матеріалами справи.

Твердження апелянта про відсутність її пояснень з приводу актів про відсутність, оцінюються колегією суддів критично, позаяк саме позивач не вжила всіх можливих заходів, щоб повідомити роботодавця про причини своєї відсутності, в тому числі і надісланням поштового повідомлення.

Таким чином, вказані доводи апелянта зводяться лише до незгоди з висновками суду першої інстанції та власної оцінки наявних у матеріалів справи доказів, належна оцінка яким надана місцевим судом, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга та зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції були допущені такі порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст. 376 ЦПК України, могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 374, 375 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 грудня 2023 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: Судді: