Постанова

від 19.12.2023 по справі 227/1664/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/9262/23 Справа № 227/1664/23 Суддя у 1-й інстанції - Левченко А.М. Суддя у 2-й інстанції - Тимченко О. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2023 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :

головуючого судді - Тимченко О.О.,

суддів - Зубакової В.П.,Остапенко В.О.,

за участю: секретаря судового засідання Юрченко Г.О.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Товариство зобмеженою відповідальністю «Корум Шахтспецбуд»,

розглянувши у відкритомусудовому засіданнів приміщенніДніпровського апеляційногосуду вм.Кривий РігДніпропетровськоїобласті цивільну справу № 227/1664/23 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю«Корум Шахтспецбуд», про визнання незаконним наказу про зупинення нарахування середнього заробітку, зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 ,

на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 24 серпня 2023 року, повний текст рішення складено 29 серпня 2023 року (суддя Левченко А.М.),

В С Т А Н О В И В:

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

У липні 2023 року позивач звернувся до суду з зазначеним позовом, в обґрунтування з жовтня 2020 року по 21 вересня 2021 року працював прохідником в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Корум Шахтспецбуд». 02 вересня 2021 року між Міністерством оборони України та ним, було укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового, сержантського та старшинського складу. Оскільки зміни до частини 3 статті 119 КЗпП України були внесені з 19 липня 2022 року та вилучено словосполучення «і середній заробіток», а він підписав контракт до набрання цією нормою законної сили, тому оскаржуваний наказ відповідача від 19 липня 2022 року щодо припинення виплати середнього заробітку військовослужбовцям на час дії особливого періоду є незаконним, оскільки Закон не має зворотної дії в часі, прийняття більш пізнього закону погіршує становище позивача та цей закон поширює свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чинності. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

Частиною 2 статті 31 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що громадяни України для виконання обов`язків, пов`язаних із взяттям на військовий облік, призовом або прийняттям на військову службу, а також особи, які направляються відповідними районними (міськими) територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, Центральним управлінням або регіональним органом Служби безпеки України, відповідним підрозділом Служби зовнішньої розвідки України на медичний огляд (медичне обстеження в амбулаторних чи стаціонарних умовах), лікування, звільняються від роботи на час, необхідний для виконання зазначених обов`язків та перебування в лікувальному закладі охорони здоров`я, із збереженням за ними місця роботи, займаної посади і середньої заробітної плати.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, коли нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться в спеціальному законі.

З урахуванням уточнення предмета позову, просить суд скасувати наказ № 32/1-Од від 19.07.2022 року про припинення нарахування середнього заробітку ОСОБА_1 , що виданий ТОВ «Корум Шахтспецбуд». Зобов`язати ТОВ «Корум Шахтспецбуд» нарахувати та виплатити середній заробіток з 19 липня 2022 року ОСОБА_1 .

КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Рішенням Добропільського міськрайонногосуду Донецькоїобласті від24серпня 2023рокуу задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Судове рішення мотивоване тим, що з моменту набрання чинності Законом №2352-ІХ не вбачається правових підстав для продовження виплати роботодавцем середньої заробітної плати працівникам, які були призвані на військову службу до дня набрання чинності Законом. законодавець компенсував скасування збереження середньомісячної заробітної плати одночасним збільшенням грошового забезпечення військовослужбовцям за місцем проходження служби. Зважаючи на викладені норми закону, правові позиції Конституційного Суду України, посилання позивача на те, що оскаржуваний наказ відповідача суперечитьКонституції України, є помилковими. Положення частини 3статті 119 КзПП України, у частині збереження за позивачем середнього заробітку на час перебування на військовій службі поширювалися на останнього до 19 липня 2022 року, тобто до дня набрання чинностіЗаконом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин». Припинення відповідачем нарахування та виплати середнього заробітку позивачу було спрямовано на приведення трудових правовідносин з позивачем у відповідність до вимог Закону. Беручи до уваги вищевикладене, у задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі. Що стосується клопотання представника позивача щодо звернення з мотивованою ухвалою до Верховного Суду, у якій порушити перед Конституційним Судом України питання про відповідність Конституції України Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» щодо оптимізації трудових відносин від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ, суд зазначає наступне. Згідно частини 6 статті 10 ЦПК України, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечитьКонституції України,суд незастосовує такийзакон чиінший правовийакт,а застосовуєнорми КонституціїУкраїни якнорми прямоїдії. У такому випадку суд після ухвалення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України. Підстав для застосування судом частини 6 статті 10 ЦПК України у цій справі не встановлено.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНИХ СКАРГ

В апеляційній скарзі, поданій до апеляційного суду, представник позивача посилається на те, що рішення суду першої інстанції постановлено з неповним з`ясуванням обставин справи , не застосуванням норм права які підлягали застосуванню, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позовному вимог у повному обсязі.

УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що суд першої інстанції формально поставився до розгляду клопотання про звернення з мотивованою ухвалою до Верховного Суду України щодо порушення питання перед Конституційним Судом України про відповідність Конституції України Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» щодо оптимізації трудових відносин від 01 липня 2022 року 2352-ІХ. В результаті чого у задоволені клопотання відмовив. Так, дійсно у випадку коли правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон, а застосовує норми Конституції України як прямої дії. Втрата нормативно-правовим актом (або його частиною) чинності не тотожна його неконституційності. Неправильним є обґрунтування змін з посиланням на фінансове становище держави. Закон № 2352 може застосовуватись лише на перспективу (тобто до працівників, які будуть призвані після набрання ним чинності), тоді як на призваних у момент, коли діяла попередня редакція статті і 119 КЗпП, він не пораює. Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що позивач на службі у ЗСУ за контрактом, а не за призовом.

УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ІНШІХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Відзив на апеляційні скарги до суду апеляційної інстанції не надходив.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Представник позивача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав,просив її задовольнити.

Представник ТОВ «Корум Шахтспецбуд» в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином .

Суд ухвалив, розглядати справу у відсутність сторін, які не з`явились, оскільки відповідно до положень частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Судом першої інстанції встановлено, що 06 жовтня 2020 року на підставі наказу № 415-К виданого Товариством з обмеженою відповідальністю «Корум Шахтспецбуд», ОСОБА_1 було прийнято прохідником 5 розряду бригади № 1 дільниці гірничо-прохідницьких робіт № 3 Департаменту будівельних та гірничих робіт з повним робочим днем під землею, з 07 жовтня 2020 року за безстроковим трудовим договором.

02 вересня 2021 року між Міністерством оборони України в особі командира військової частини з одного боку та громадянином України ОСОБА_1 з іншого боку, було укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового, сержантського та старшинського складу.

Цей контракт є строковим та укладається відповідно до строків, установлених законодавством, за погодженням сторін на 3 (три) роки (п.3 контракту).

На підставі наказу № 481-к від 06 вересня 2021 року виданого Товариством з обмеженою відповідальністю «Корум Шахтспецбуд», позивача увільнено від роботи з 02 вересня 2021 року на період військової служби за контрактом із збереженням місця роботи, посади та середнього заробітку.

Згідно долученого до матеріалів справи реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування «Індивідуальні відомості про застраховану особу» ОСОБА_1 (форма ОК-5), дата формування виписки 28 червня 2023 року, за період з жовтня 2020 року по липень 2022 року (включно) наявні відомості щодо нарахованої заробітної плати (доходу) застрахованої особи, що враховується для розрахунку страхових виплат та страхового стажу (страховик товариство з обмеженою відповідальністю «Корум Шахтспецбуд», код ЄДРПОУ 36103076).

Наказом директора товариства з обмеженою відповідальністю «Корум Шахтспецбуд» № 32/1-ОД від 19 липня 2022 року «Про припинення нарахування середнього заробітку» у зв`язку зі змінами, внесеними до частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України Законом України«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-ІХвід 01 липня 2022 року, з 19 липня 2022 року припинено нарахування та виплату середнього заробітку на весь час військової служби під час мобілізації, на особливий період співробітникам ТОВ «Корум Шахтспецбуд», які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період (додаток до наказу № 1), зокрема ОСОБА_1 .

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Згідно із статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , задоволенню не підлягають.

МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА

Відповідно до частин 1, 3 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою, другою п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції зазначив, що з моменту набрання чинності Законом №2352-ІХ не вбачається правових підстав для продовження виплати роботодавцем середньої заробітної плати працівникам, які були призвані на військову службу до дня набрання чинності Законом. законодавець компенсував скасування збереження середньомісячної заробітної плати одночасним збільшенням грошового забезпечення військовослужбовцям за місцем проходження служби. Зважаючи на викладені норми закону, правові позиції Конституційного Суду України, посилання позивача на те, що оскаржуваний наказ відповідача суперечитьКонституції України, є помилковими. Положення частини 3 статті 119 КзПП України, у частині збереження за позивачем середнього заробітку на час перебування на військовій службі поширювалися на останнього до 19 липня 2022 року, тобто до дня набрання чинностіЗаконом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин». Припинення відповідачем нарахування та виплати середнього заробітку позивачу було спрямовано на приведення трудових правовідносин з позивачем у відповідність до вимог Закону. Беручи до уваги вищевикладене, у задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі. Що стосується клопотання представника позивача щодо звернення з мотивованою ухвалою до Верховного Суду, у якій порушити перед Конституційним Судом України питання про відповідність Конституції України Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» щодо оптимізації трудових відносин від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ, суд зазначає наступне. Згідно частини 6 статті 10 ЦПК України, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечитьКонституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.У такому випадку суд після ухвалення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України. Підстав для застосування судом частини 6 статті 10 ЦПК України у цій справі не встановлено.

Такі висновки суду першої інстанції є правильними та такими, що ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Згідно із статтею 24 Конституції України гарантується рівність конституційних прав і свобод та рівність всіх громадян перед законом.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробітті з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Стаття 48 Конституції України передбачає, що кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Відповідно до частин 1 - 3 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ (Закон №2232- XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби.

Статтею 2 Закону №2232-XII встановлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Згідно із частиною 2 статті 39 Закону № 2232-ХІІ громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою-четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України «Про освіту».

Частиною 3 статті 119 КЗпП України (у редакції, що діяла до 19 липня 2022 року) передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову служб; військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову.

Гарантії щодо збереження за працівником місця роботи (посади) та середнього заробітку на підприємстві, в установі, організації, установлені згідно з указаними нормами, є безумовними.

Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 522/4116/19 (провадження № 61-10763св20), від 12 квітня 2021 року у справі № 265/8076/19 (провадження № 61-11989св20), від 09 листопада 2021 року у справі № 278/843/20 (провадження № 61-14229св20).

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX внесено зміни та у частині третій статті 119 КЗпП України слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», прийнятий Верховною Радою України 01 липня 2022 року, набрав чинності 19 липня 2022 року, а отже з 19 липня 2022 року частина 3 статті 119 КЗпП України діє в наступній редакції: за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відтак, компенсація з бюджету середнього заробітку на підприємстві (в установі/організації), де особи працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності, здійснюється по 18 липня 2022 року включно, тобто до набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року.

Водночас, з 19 липня 2022 року правові підстави для збереження середнього заробітку за працівником, призваним на військову службу, відсутні.

Відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

За загальним правилом норма права діє щодо відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто до правовідносин застосовується той закон, під час дії якого вони настали.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів висловлював Конституційний Суд України.

Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп, від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Законом України № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, у частині 3 статті 119 КЗпП внесено зміни, а саме слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».

Тобто, відповідно до частини 3 статті 119 КЗпП України, починаючи з 19 липня 2022 року за працівниками, які призвані на військову службу зберігається місце роботи і посада, проте не зберігається середній заробіток.

Враховуючи вищенаведений принцип, до спірних відносин підлягає застосуванню частина третя статті 119 КЗпП України в редакції з 19 липня 2022 року, адже останні мають місце в період часу після набрання чинності вказаною нормою права.

Відповідно до примітки до статті 4 Закону України «Про Раду Національної безпеки та оборони України» кризовою ситуацією вважається крайнє загострення протиріч, гостра дестабілізація становища в будь-якій сфері діяльності, регіоні, країні.

На час укладення позивачем контракту набрало чинності рішення Ради Національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України», яке введено в дію Указом Президента України від 02 березня 2014 року № 189/2014 та яким констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Отже, на час укладення контракту з позивачем існувала кризова ситуація, що загрожувала національній безпеці України, а невідкладні заходи, запроваджені рішенням РНБО України щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України вимагали, крім іншого, проведення часткової мобілізації, з початком якої, настав особливий період.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 30 липня 2021 року у справі № 369/13776/19 (провадження № 61-191св21).

З положень зазначених норм законів вбачається, що гарантії, передбачені частинами третьою, четвертою статті 119 КЗпП України, надаються не тільки особам, які були призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, але і особам, які були прийняті на військовуслужбу законтрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці чи настання особливого періоду.

Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17 (провадження № 61-609апп19), в постановах Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 466/10419/19 (провадження № 61-12135св21), від 08 грудня 2021 року у справі № 545/1415/20 (провадження № 61-9971св21).

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Конституційний Суд України у пункті 2.3. Рішення від 22 травня 2018 року №5-р/2018 сформулював юридичну позицію, відповідно до якої: на думку Конституційного Суду України, держава виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов`язана з обов`язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю.

У пункті 3 вказаного рішення зазначено, що Верховна Рада України, виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей держави та з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, має змогу запроваджувати, змінювати, скасовувати або поновлювати такі пільги, оскільки вони не мають фундаментального характеру, а отже, не можуть розглядатися як конституційні права, свободи та гарантії їх реалізації.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» також констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмупдсон проти Ісландії» від 12 жовтня 2004 року.

Разом з тим, Урядом прийнято постанову від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Пунктом 1 вказаної постанови передбачається установити, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно (крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Таким чином, законодавець компенсував скасування збереження середньомісячної заробітної плати одночасним збільшенням грошового забезпечення військовослужбовцям за місцем проходження служби.

Зважаючи на викладені норми закону, правові позиції Конституційного Суду України та Європейського суду, посилання позивача на те, що оскаржуваний наказ звужує його права і свободи та об`єктивно призводить до погіршення становища, є неспроможними.

Враховуючи, що Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №3252 не визначено особливостей застосування норм частини третьої статті 119 КЗпП України, то з дня набрання чинності Законом № 3252 за працівниками, призваними (прийнятими) на військову службу до дня набрання чинності Законом №2352-ІХ, слід зберігати лише місце роботи (посаду).

На цей час Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-ІХ є чинним та обов`язковим до виконання та не містить положень щодо його застосування лише до осіб, які призвані після набрання ним чинності.

Мінекономіки у листі від 28 липня 2022 року №2498/4/4.1-ЗВ-22а з посиланням на Закон №2352-ІХ та оновлену редакцію частини третьої статті 119 КЗпП вказувало про те, що за працівниками, призваними (прийнятими) на військову службу як до 19 липня 2022 року, так і після цієї дати, передбачено обов`язок збереження лише місця роботи і посади.

Таким чином, з моменту набрання чинності Законом № 2352-ІХ не вбачається правових підстав для продовження виплати роботодавцем середньої заробітної плати працівникам, які були призвані на військову службу до дня набрання чинності Законом.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів зазначає, що позивач ОСОБА_1 має право на застосування гарантій, передбачених статтею 39 Закону № 2232-XII та статтею 119 КЗпП України, в зв`язку з чим за ним до 19 липня 2022 року зберігалося місце роботи (посада) та середній заробіток на підприємстві, а з 19 липня 2022 року лише місце роботи (посада).

Тобто, починаючи з 19 липня 2022 року держава взяла на себе обов`язок з виплати щомісячного забезпечення військовослужбовців Збройних сил України та мобілізованим працівникам (зокрема, тим, що перебувають на військовій службі за контрактом) та при цьому зняла цей обов`язок з роботодавців.

До 19 липня 2022 року роботодавець виконав свої зобов`язання перед ОСОБА_1 , здійснюючи виплату середнього заробітку щомісячно.

Вимоги позивача, в інтересах якого діє ОСОБА_2 ,про скасування наказу № 32/1-Од від 19 липня 2022 року про припинення нарахування середнього заробітку ОСОБА_1 та зобов`язання ТОВ «Корум Шахтспецбуд»нарахувати тавиплатити середнійзаробіток з19липня 2022року ОСОБА_1 ,колегія суддіввважаєбезпідставними та такими, що не відповідають вимогам закону.

Щодо клопотання представника позивача ОСОБА_2 про звернення з мотивованою ухвалою до Верховного Суду, у якій порушити перед Конституційним Судом України питання про відповідність Конституції України Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» щодо оптимізації трудових відносин від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зістаттею 8Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції гарантується.

Суддяздійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципомверховенства права.

Верховенство права один із основних критеріїв конституційності законів.

Відповідно до частини 6 статті 10 ЦПК України, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечитьКонституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

У такому випадку суд після ухвалення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України.

При перегляді рішення суду першої інстанції, судом апеляційної інстанції не встановлено підстав для задоволення клопотання представника позивача, у зв`язку з чим колегія суддів погоджується із висновками суду про відмову у задоволенні вказаного клопотання.

З врахуванням зазначеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, судом надано належну оцінку наданим сторонами спору доказам, а також доводам учасників справи щодо предмету спору.

Доводи, викладені в апеляційні скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог статті 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обв`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що вказане рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНИХ СКАРГ

Згідно із статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для скасування судового рішення в межах доводів та вимог апеляційних скарг відсутні, а тому апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки, апеляційні скарги залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 24 серпня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О.О.Тимченко

Судді В.П. Зубакова

В.О. Остапенко

Повний текст судового рішення складено 19 грудня 2023 року.

Головуючий О.О. Тимченко