Постанова

від 09.09.2024 по справі 227/1664/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

09 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 227/1664/23

провадження № 61-940св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Корум Шахтспецбуд»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 24 серпня 2023 року у складі судді Левченко А. М. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року в складі колегії суддів: Тимченко О. О., Зубакової В. П., Остапенко В. О. у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Корум Шахтспецбуд» про визнання незаконним наказу про зупинення нарахування середнього заробітку, зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Корум Шахтспецбуд» (далі - ТОВ «Корум Шахтспецбуд») про визнання незаконним наказу про зупинення нарахування середнього заробітку, зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток.

На обґрунтування позову зазначав, що з жовтня 2020 року до 21 вересня 2021 року працював прохідником у ТОВ «Корум Шахтспецбуд». 02 вересня 2021 року між ним і Міністерством оборони України укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового, сержантського та старшинського складу.

Оскільки зміни до частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) були внесені з 19 липня 2022 року та вилучено словосполучення «і середній заробіток», а він підписав контракт до набрання цією нормою законної сили, то оскаржуваний наказ відповідача від 19 липня 2022 року щодо припинення виплати середнього заробітку військовослужбовцям на час дії особливого періоду є незаконним, тому що Закон не має зворотної дії в часі, прийняття більш пізнього закону погіршує становище позивача та цей закон поширює свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чинності. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

У частині другій статті 31 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що громадяни України для виконання обов`язків, пов`язаних із взяттям на військовий облік, призовом або прийняттям на військову службу, а також особи, які направляються відповідними районними (міськими) територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, Центральним управлінням або регіональним органом Служби безпеки України, відповідним підрозділом Служби зовнішньої розвідки України на медичний огляд (медичне обстеження в амбулаторних чи стаціонарних умовах), лікування, звільняються від роботи на час, необхідний для виконання зазначених обов`язків та перебування в лікувальному закладі охорони здоров`я, із збереженням за ними місця роботи, займаної посади і середньої заробітної плати.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, коли нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться в спеціальному законі.

З урахуванням уточнення предмета позову ОСОБА_1 просив суд скасувати наказ ТОВ «Корум Шахтспецбуд» від 19 липня 2022 року № 32/1-Од про припинення нарахування середнього заробітку ОСОБА_1 ,. Зобов`язати ТОВ «Корум Шахтспецбуд» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток з 19 липня 2022 року.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 24 серпня 2023 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, мотивоване тим, що з моменту набрання чинності Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-ІХ) немає правових підстав для продовження виплати роботодавцем середньої заробітної плати працівникам, які були призвані на військову службу до дня набрання чинності цим Законом. Скасування збереження середньомісячної заробітної плати компенсовано одночасним збільшенням грошового забезпечення військовослужбовцям за місцем проходження служби. Зважаючи на викладені норми закону, правові позиції Конституційного Суду України, посилання позивача на те, що оскаржуваний наказ відповідача суперечить Конституції України, є помилковими. Норми частини третьої статті 119 КЗпП України щодо збереження за позивачем середнього заробітку на час перебування на військовій службі поширювалися на нього до 19 липня 2022 року, тобто до дня набрання чинності Законом № 2352-IX.

Припинення відповідачем нарахування та виплати середнього заробітку позивачу спрямоване на приведення трудових правовідносин з позивачем у відповідність із вимогами Закону № 2352-ІХ.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

16 січня 2024 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень представник заявника зазначає порушення судами норм процесуального права, оскільки суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Встановлено, що 06 жовтня 2020 року на підставі наказу ТОВ «Корум Шахтспецбуд» № 415-К ОСОБА_1 прийнято прохідником 5 розряду бригади № 1 дільниці гірничо-прохідницьких робіт № 3 Департаменту будівельних та гірничих робіт з повним робочим днем під землею, з 07 жовтня 2020 року за безстроковим трудовим договором.

02 вересня 2021 року між Міністерством оборони України в особі командира військової частини, з одного боку, та громадянином України ОСОБА_1 , з іншого боку, укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового, сержантського та старшинського складу.

Цей контракт є строковим та укладається відповідно до строків, установлених законодавством, за погодженням сторін на 3 (три) роки (пункт 3 контракту).

На підставі наказу ТОВ «Корум Шахтспецбуд» від 06 вересня 2021 року № 481-к позивача увільнено від роботи з 02 вересня 2021 року на період військової служби за контрактом із збереженням місця роботи, посади та середнього заробітку.

Згідно з долученим до матеріалів справи реєстром застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування «Індивідуальні відомості про застраховану особу» щодо ОСОБА_1 (форма ОК-5), дата формування виписки 28 червня 2023 року, за період з жовтня 2020 року до липня 2022 року (включно) наявні відомості щодо нарахованої заробітної плати (доходу) застрахованої особи, що враховується для розрахунку страхових виплат та страхового стажу (страховик - ТОВ «Корум Шахтспецбуд», код ЄДРПОУ 36103076).

Наказом директора ТОВ «Корум Шахтспецбуд» від 19 липня 2022 року № 32/1-ОД «Про припинення нарахування середнього заробітку» у зв`язку зі змінами, внесеними до частини третьої статті 119 КЗпП України Законом України № 2352-ІХ, з 19 липня 2022 року припинено нарахування та виплату середнього заробітку на весь час військової служби під час мобілізації, на особливий період співробітникам ТОВ «Корум Шахтспецбуд», які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період (додаток № 1 до наказу), зокрема, ОСОБА_1 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців регулюються законами України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію «Про військовий обов`язок та військову службу», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», указами Президента України та іншими підзаконними актами.

Відповідно до частин першої-третьої статті 1 Закону України від 25 березня

1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби. Статтею 2 Закону №2232-XII встановлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

У листі Міністерства оборони України від 01 жовтня 2015 року № 322/2/8417 «Щодо особливого періоду» зазначено, що особливий період в Україні настав із 17 березня 2014 року на підставі Указу Президента України № 303/2014 та триває, а його скасування буде здійснено окремим Указом Президента України «Про демобілізацію» після стабілізації ситуації на Сході України.

Саме з періоду оголошення Президентом України часткової мобілізації

(17 березня 2014 року) відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» пов`язане настання особливого періоду, який закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування у умовах мирного часу.

Такий правовий висновок Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17.

24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 на всій території України із 05 години 30 хвилин строком на 30 діб введено воєнний стан, який у подальшому неодноразово продовжувався та триває зараз.

Статтею 65 Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.

Так, згідно з КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

У главі VII Закону № 2232-ХІІ врегульовано особливості призову під час мобілізації.

Згідно з частиною другою статті 39 Закону громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими, зокрема частиною третьою статті

119 КЗпП України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України «Про освіту», частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України «Про фахову передвищу освіту», частиною другою статті 46 Закону України «Про вищу освіту».

У частині третій статті 119 КЗпП України (у редакції, що діяла до 19 липня 2022 року) передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову служб; військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову.

Згідно із Законом № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, у частині третій статті 119 КЗпП України слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».

Таким чином, із набранням чинності Законом № 2352-IX відбулись зміни у регулюванні трудових відносин за участю працівників, призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом. Тобто з 19 липня 2022 року роботодавець звільнений від обов`язку збереження середнього заробітку за працівниками, призваними на військову службу, зі збереженням за цими працівниками лише місця роботи і посади.

Отже, обов`язок роботодавця щодо збереження за такими категоріями працівників середнього заробітку був передбачений включно до дня, що передує дню набрання чинності Законом № 2352-IX (18 липня 2022 року). З 19 липня 2022 року правових підстав для збереження середнього заробітку за таким працівником немає.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Аналогічне положення закріплене в статті 21 КЗпП України, відповідно до якої роботодавець зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату за виконану ним роботу, визначену трудовою угодою.

Позивач у цій справі не виконує роботу, визначену трудовим договором між ним та відповідачем, унаслідок прийняття на військову службу, а отримує грошове забезпечення військовослужбовця в установленому законом розмірі.

Звільнивши з 19 липня 2022 року роботодавців від обов`язку виплачувати щомісячне забезпечення мобілізованим працівникам, 28 лютого 2022 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», згідно з якою компенсував скасування збереження середньомісячної заробітної плати одночасним збільшенням грошового забезпечення військовослужбовцям за місцем проходження служби.

Враховуючи наведене та з огляду на те, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX немає правових підстав для збереження середньої заробітної плати, зокрема, тим працівникам, що перебувають на військовій службі за контрактом, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позовних вимог.

Висновки судів відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до норм процесуального закону, та узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані.

Доводи касаційної скарги про те, що Закон № 2352-IX може застосовуватись лише на перспективу (тобто до працівників, які будуть призвані після набрання ним чинності), водночас на призваних у момент, коли діяла попередня редакція статті 119 КЗпП України, він не поширюється, колегія суддів відхиляє.

Згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Враховуючи наведений принцип, до спірних відносин підлягає застосуванню частина третя статті 119 КЗпП України в редакції з 19 липня 2022 року, адже такі відносини тривають в період часу після набрання чинності вказаною нормою права.

Відповідно до частини другої статті першої Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (зі змінами, внесеними Законом № 2352-IX) на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина передбачених статтями 43, 44 Конституції України.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 у справі за конституційними поданнями 49 народних депутатів України, 53 народних депутатів України і 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 розділу VII «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік», передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно із частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Конституційний Суд України у пункті 2.3 Рішення від 22 травня 2018 року

№ 5-р/2018 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 12 розділу I Закону України від 28 грудня 2014 року № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» сформулював висновок, відповідно до якого держава, виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей, має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов`язана з обов`язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю.

У пункті 3 вказаного рішення зазначено, що Верховна Рада України, виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей держави та з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, має змогу запроваджувати, змінювати, скасовувати або поновлювати такі пільги, оскільки вони не мають фундаментального характеру, а отже, не можуть розглядатися як конституційні права, свободи та гарантії їх реалізації.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» також констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду від 12 жовтня 2004 року у справі «Кйартан Асмупдсон проти Ісландії».

Оскільки норми частини третьої статті 119 КЗпП України щодо збереження за позивачем середнього заробітку на час перебування на військовій службі поширювалися на нього до 19 липня 2022 року, тобто до дня набрання чинності Законом № 2352-ІХ, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що відповідач не порушив норми статті 58 Конституції України та ЦК України щодо незворотності дії закону в часі та правомірно припинив нарахування і виплати середнього заробітку позивачу з 19 липня 2022 року.

Зокрема, починаючи з 19 липня 2022 року відповідач позбавлений обов`язку зберігати за позивачем середній заробіток, оскільки відповідні норми з частини третьої статті 119 КЗпП України виключені. Припинення відповідачем нарахування та виплати середнього заробітку позивачу було спрямовано на приведення трудових правовідносин з позивачем у відповідність до вимог Закону № 2352-ІХ».

Зважаючи на викладені норми закону, правові позиції Конституційного Суду України та Європейського суду, посилання позивача на те, що припинення виплати середнього заробітку звужує його права і свободи та призводить до погіршення становища внаслідок застосування положень Закону № 2352-ІХ, є необґрунтованими.

Аналогічні висновки зроблені у постановах Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 753/12209/22, від 06 вересня 2023 року у справі № 204/10983/22 (провадження № 61-11200св23), від 14 вересня 2023 року у справі № 332/1195/23 (провадження № 61-11828св23), від 14 вересня 2023 року у справі № 754/5488/22 (провадження № 61-6588св23), від 18 жовтня 2023 року у справі № 639/3086/22 (провадження № 61-7027св23), від 01 листопада 2023 року у справі № 642/959/23 (провадження № 61-10909св23), від22 листопада 2023 року у справі № 711/5198/22 (провадження № 61-2999св23), від 08 грудня 2023 року у справі № 638/5055/22 (провадження № 61-8486св23), від 08 лютого 2023 року у справі № 242/1792/22 (провадження № 61-9889св23) та інших.

Переглянувши в касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, з урахуванням неможливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав уважати, що суди порушили норми матеріального чи процесуального права, то касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення - залишенню без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, оскільки підстав для скасування судових рішень немає.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки в задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає.

Щодо заявленого клопотання

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 також просить подати до Конституційного Суду України відповідне звернення про відповідність Конституції України положень Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» щодо оптимізації трудових відносин.

Вивчивши заявлене клопотання, колегія суддів дійшла висновку, що таке клопотання слід залишити без розгляду з таких підстав.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 46 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Пленум Верховного Суду приймає рішення про звернення до Конституційного Суду України з питань конституційності законів та інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції України. Згідно з нормами вказаного Закону окремі колегії суддів відповідних судових палат Верховного Суду не наділені повноваженнями щодо вирішення питання про звернення до Конституційного Суду України з відповідними поданнями.

Оскільки відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» колегія суддів судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не має повноважень вирішувати питання про звернення до Конституційного Суду України з питань конституційності законів, клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про звернення до Конституційного Суду України слід залишити без розгляду.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , про звернення до Конституційного Суду України залишити без розгляду.

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 24 серпня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

Є. В. Коротенко

М. Є. Червинська