Постанова

від 20.12.2023 по справі 183/1522/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7261/23 Справа № 183/1522/21 Суддя у 1-й інстанції - Сорока О. В. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2023 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого Пищиди М.М.

суддів Ткаченко І.Ю., Деркач Н.М.

за участю секретаря судового засідання Лопакової А.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 травня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Ерудітус-Агро», третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Агроальянс» про розірвання договору про встановлення емфітевзису,-

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до фермерського господарства «Ерудітус-Агро», третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Агроальянс» про розірвання договору про встановлення емфітевзису.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що вона являється власником земельної ділянки з кадастровим номером 1223255600:02:013:0098, площею 4,5900 га, розташованої на території Губиниської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області, яка належить їй на праві приватної власності на підставі Державного акту серії ДП № 037996 від 06.12.2004 року, виданого за розпорядженням № 1489 від 30.10.2003 року Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області.

05 лютого 2010 року зазначену земельну ділянку позивачка надала в оренду ТОВ «Агроальянс», з яким був укладений договір оренди землі. За умовами договору оренди, земельна ділянка з кадастровим номером 1223255600:02:013:0098, площею 4,5900 га надавалася строком на 5 років, після закінчення зазначеного строку договору оренди, за відсутністю письмових заперечень, Договір підлягав поновленню на той самий строк і на тих саме умовах. Отже, оскільки сторони Договору не повідомляли про намір припинити договір оренди, на її думку Договір оренди вважається продовженим на той самий строк.

Також позивачка зазначає, що 09 лютого 2015 року дізналася, що між нею та ФГ «Ерудітус-Агро» був укладений договір про встановлення емфітевзису, посвідчений та зареєстрований приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Аляб`євою Я.С., відповідно до умов якого, вона, як власник земельної ділянки сільськогосподарського призначення, передає відповідачу право цільового користування та володіння земельної ділянки площею 4,5900 га, за кадастровим номером 1223255600:02:013:0098, що розташована на території Губинської селищної ради Новомосковського р-н Дніпропетровської області.

Також, відповідно до п.2.1 цього Договору, передача емфітевтичного права за весь термін дії Договору, відбувається за 50000 грн., з яких відповідач сплатить їй 5000 грн. протягом 10 робочих днів після підписання цього Договору, а решту сплатить по закінченню дії Договору, тобто через 99 років, відповідно до п.2.3 цього договору. Проте, позивачка наполягає на тому, що у зв`язку з її похилим віком (на момент укладення зазначеного договору їй було 65 років), вона не знає на яких документах вона ставила свій особистий підпис та не пам`ятає отримання 5000 грн. від відповідача.

Отже, оскільки дійти взаємної згоди щодо розірвання Договору емфітевзису з відповідачем не вдалося, вона вимушена звернутися до суду з цим позовом для захисту своїх прав та відновленню принципу верховенства права у договірних відносинах, що склалися між нею та ФГ «Ерудітус-Агро».

Враховуючи зазначене, з урахуванням уточнених позовних вимог, позивачка просила суд розірвати договір про встановлення емфітевзису від 09 лютого 2015 року, укладений між ОСОБА_1 та Фермерським господарством «Ерудітус-Агро», зареєстрований 09 лютого 2015 року, посвідчений та зареєстрований приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Аляб`євою Я.С., номер запису в д.р. 8657071.

- визнати недійсним пункти 5.1., 5.2. та 6.4. договору про встановлення емфітевзису від 09 лютого 2015 року, укладений між ОСОБА_1 та Фермерським господарством «Ерудітус-Агро», зареєстрований 09 лютого 2015 року, посвідчений та зареєстрований приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Аляб`євою Я.С.

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 травня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Ерудітус-Агро», третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Агроальянс» про розірвання договору про встановлення емфітевзису відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що при винесенні рішення судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності, на підставі Державного акту серії ДП № 037996 від 06.12.2004 року, за розпорядженням виданим Новомосковською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області № 1489, є власником земельної ділянки з кадастровим номером 1223255600:02:013:0098, площею 4,5900 га, розташованої на території Губиниської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області, це також підтверджується витягом з державного земельного кадастру про земельну ділянку /а.с.12-17/.

05.02.2010 року відділом Державного земельного кадастру у Новомосковському районі було зареєстровано договір оренди земельної ділянки за кадастровим номером 1223255600:02:013:0098, площею 4,5900 га., який належить позивачці на праві приватної власності, строком на 5 років, який закінчився 06.02.2015 року.

09 лютого 2015 року між ОСОБА_1 та фермерським господарством «Ерудітус-Агро» був укладений договір про встановлення емфітевзису, який посвідчений та зареєстрований приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Аляб`євою Я.С., що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права індексний номер 33331466 .

За умовами вказаного договору емфітевзису ОСОБА_1 (Власник) на 99 років (п.2.3 договору) передає Фермерському господарству «Ерудітус-Агро» (Емфітевт) право цивільного користування та володіння земельною ділянкою з кадастровим номером 1223255600:02:013:0098, площею 4,5900 га. (п.1.1 договору).

Пунктом 2.1 вищезазначеного договору емфітевзису, визначено, що плата за весь термін дії Договору, встановлений п.2.3. відбувається за 50,000 грн., з яких 5000 грн. протягом 10 робочих днів після підписання договору Емфітевт сплатить Власнику, решту суми сплатить по закінченню дії цього договору.

Відповідно до пункту 2.2 Власник підтверджує свою згоду з сумою оплати і відсутністю будь-яких претензій фінансового характеру.

Відповідно до п.1.4. цього договору земельна ділянка є спільною сумісною власністю подружжя, заява другого з подружжя про згоду на відчуження додана до архіву нотаріуса.

Також, цим договором Власник гарантував, що на момент укладення договору земельної ділянка або її частина не перебуває під арештом чи забороною, щодо неї не ведуться судові спори, вона не заставлена, у податковій заставі не перебуває, відносно неї не укладено будь-яких договорів щодо відчуження чи щодо користування з іншими особами, жодні треті особи не мають право на земельну ділянку (п.1.5 договору) .

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості та безпідставності.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до частин першої-другої статті 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (далі - землекористувач). Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті.

Згідно зі статтею 410 ЦК України землекористувач має право користуватися земельною ділянкою в повному обсязі, відповідно до договору. Землекористувач зобов`язаний вносити плату за користування земельною ділянкою, а також інші платежі, встановлені законом та ефективно використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення, підвищувати її родючість, застосовувати природоохоронні технології виробництва, утримуватися від дій, які можуть призвести до погіршення екологічної ситуації.

Підстави припинення емфітевзису визначені в статті 412 ЦК України та частині шостій статті 120-1 ЗК України.

Так, право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб припиняються у разі: поєднання в одній особі власника земельної ділянки та землекористувача; спливу строку, на який було надано право користування; викупу земельної ділянки у зв`язку із суспільною необхідністю. Право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб може бути припинене за рішенням суду в інших випадках, встановлених законом.

Отже, перелік підстав для припинення емфітевзису, є невичерпним, оскільки закон може передбачати інші підстави припинення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Такими є загальні підстави припинення речових прав, які можуть застосовуватись до емфітевзису, зокрема: загибель об`єкта емфітевтичного права фактичного характеру; визнання недійсним або розірвання договору; відмова від договору або його припинення за взаємною згодою сторін; конфіскація земельної ділянки.

Відповідно до статті 16 ЦК України розірвання порушеного договору є способом захисту цивільних прав, оскільки розірвання порушеного договору спрямоване на припинення правовідношення у такому договорі.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За правилами статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).Частиною першою статті 611 ЦК України визначено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Отже, істотним є таке порушення, що тягне за собою для іншої сторони неможливість досягнення мети договору, тобто, вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, слід встановити: наявність істотного порушення договору та шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може полягати в реальних збитках і (або) упущеній вигоді; її розмірі, а також чи є істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що вона змогла отримати.

Відповідно до частин першої-другої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Водночас частина друга статті 13 ЦК України встановлює загальне правило, що при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Таким чином, частина друга статті 651 ЦК України дозволяє розірвання договору лише тоді, коли порушується істотний характер, оскільки має дотримуватися принцип пропорційності порушення і відповідальності.

Із вказаного вбачається, що для встановлення можливості розірвання спірного договору необхідно визначити чи були допущені відповідачем саме істотні порушення умов такого договору, чи наявна шкода і її розмір внаслідок дій (бездіяльності), а також співвіднести очікуваний результат від укладеного договору та фактичні обставини внаслідок неналежного його виконання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 29 жовтня 2019 року в справі № 911/2755/18.

Цивільний кодекс України не встановлює істотних умов для договору емфітевзису, тому при укладенні цього договору треба виходити з загальноприйнятих істотних умов для договорів - предмет, ціна та строк дії (стаття 638 ЦК України).

Убачається, що спірний договір емфітевзису містить істотні умови договору про його предмет, ціну та строк дії, які відповідачем порушено не було.

Що стосується питання оплати за користування земельною ділянкою, то її розмір, форма, умови, порядок та строки її виплати також визначаються на розсуд сторін (ч.2 ст.409 ЦК України).

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що договір емфітевзису від 09 лютого 2015 року є таким, що укладений на законних підставах, відповідно до вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства, та відсутності правових підстав для його розірвання у межах заявлених позивачем вимог.

Із огляду на викладене, оскільки на час вчинення оскаржуваного правочину (09 лютого 2015 року) законодавцем не було обмежено строк користування земельною ділянкою приватної власності 50 роками, наступні зміни законодавства не є підставою для визнання правочину недійсним.

Отже, переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні позову, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, порушення судом норм матеріального та процесуального права при його ухваленні, на переконання апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Що стосується судових витрат понесених апелянтом, то колегія суддів їх не переглядає, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 травня 2023 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до чинного законодавства.

Судді: