Постанова

від 13.12.2023 по справі 180/1048/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/9750/23 Справа № 180/1048/22 Суддя у 1-й інстанції - Кондус Л. А. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.

Категорія 23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2023 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді Петешенкової М.Ю.,

суддів Городничої В.С., Максюти Ж.І.,

при секретарі - Шавкун Л.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 11 вересня 2023 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Агро-Хліб" про визнання договору оренди землі недійсним та зобов`язання повернути земельну ділянку,-

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вищевказаним позовом посилаючись на те, що на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ДП № 9063817, є власницею земельної ділянки з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 10.49 га, кадастровий номер 1225487500:01:001:0020, яка розташована на території Новокиївської сільської ради Томаківського району Дніпропетровської області.

04 січня 2011 року між нею та ТОВ ВКФ «Агро-Хліб був укладений договір оренди землі № 20/323 на вказану земельну ділянку, строком на 10 років, тобто термін дії договору припинено 01 листопада 2021 року.

30 серпня 2021 року вона проінформувала відповідача про розірвання договору у зв`язку із закінченням строку його дії, з 01 листопада 2021 року.

17 грудня 2021 року товариство надіслало їй листа, у якому повідомило про існування укладеної між ними додаткової угоди від 26 грудня 2017 року про внесення змін до договору оренди землі від 25 листопада 2011 року, з доданою до нього копією додаткової угоди.

Надалі їй стало відомо, що 13 серпня 2018 року за ТОВ ВКФ «Агро-Хліб» зареєстровано право оренди вказаної земельної ділянки, строком дії договору 01 листопада 2021 року та з правом пролонгації.

Позивач зазначає, що надана копія додаткової угоди не містить основних істотних умов договору оренди землі, таких як: строк на який укладено договір оренди, порядок і умови передачі земельної ділянки в оренду та розміру орендної плати, що є достатньою підставою для визнання договору недійсним.

На підставі викладеного, просила визнати недійсною додатку угоду до договору оренди землі та повернути земельну ділянку.

Рішенням Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 11 вересня 2023 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано безпідставністю та недоведеністю порушення прав позивача.

Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідно до змісту внесених додатковою угодою змін до договору оренди землі, орендарю надано право за власним волевиявленням визначити строки оплати орендної плати, що в свою унеможливлює встановити якою буде відповідальність товариства за порушення строків оплати орендної плати, та виключає можливу відповідальність товариства за порушення умов договору, що у свою чергу є окремою обставиною, яка порушує істотні умови договору оренди у розумінні положень ст. 15 ЗУ Про оренду землі, на що суд першої інстанції належної уваги не звернув, та помилкового дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду без змін, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 10.49 га, кадастровий номер 1225487500:01:001:0020, що розташована на території Новокиївської сільської ради Томаківського району Дніпропетровської області.

Сторони у справі, 04 січня 2011 року уклали договір оренди землі № 20/323, за умовами якого позивач передала в оренду відповідачу строком на 10 років належну їй земельну ділянку, площею 10.49 га, що розташована на території Новокиївської сільської ради Томаківського району Дніпропетровської області та призначена для ведення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, зареєстрований у відділі Держкомзему у Томаківському районі про, що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 25 листопада 2011 року № 122540004001933.

26 грудня 2017 року ОСОБА_1 та ТОВ ВКФ «Агро-Хліб уклади додаткову угоду до договору оренди землі, відповідно до якої договір укладено на 25 років.

Право оренди вказаної земельної ділянки за ТОВ ВКФ «Агро-Хліб» на підставі договору оренди землі та додаткової угоди до договору оренди землі, зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 13 серпня 2018 року.

Предметом спору у цій справі є визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною з підстав відсутності істотних умов, передбачених ст. 15 ЗУ Про оренду землі- строку на який укладено договір оренди, порядок і умови передачі земельної ділянки в оренду та розміру орендної плати.

Положеннями частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частино та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною четвертою статті 124ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Згідно з частиною другою статті 792ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі».

Згідно зі статтею 13Закону України«Про орендуземлі» договір оренди

землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до статті 15Закону України«Про орендуземлі» (у редакції, чинній на час укладення оскаржуваної угоди) істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін

у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею є підставою для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 20 вересня 2021 року у справі № 506/132/20 (провадження № 61-10304св21).

Відповідно до частин першої, другої статті 21Закону України«Про орендуземлі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Статтею 152ЗК України визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані із позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, у тому числі, шляхом визнання угоди недійсною.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України, частиною першою статті 15ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення вимог або відмову в їх задоволенні.

У справі про визнання недійсним договору оренди землі з підстав відсутності в ньому істотних умов, передбачених частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі», суд повинен установити: чи дійсно порушуються права орендодавця, у зв`язку з відсутністю в договорі таких умов, передбачених статтею 15 указаного Закону, визначити істотність цих умов, а також з`ясувати, у чому саме полягає порушення його законних прав.

Встановивши наявність в змісті оспорюваної додаткової угоди до договору оренди землі істотних умов, передбачених статтею 15 Закону України «Про оренду землі», та виходячи з положень цієї додаткової угоди, яка відповідає вимогам законодавства та не порушує права власника земельної ділянки, суд першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у визнання додаткової угоди недійсною з зобов`язанням повернення земельної ділянки.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про відсутність у додатковій угоді до договору оренди землі кількох істотних умов, передбачених статтею 15 Закону України «Про оренду землі», оскільки орендодавець таорендар врегулювалиу спірнійугоді своївідносини навласний розсуд,як цепередбачено статтею6ЦК України,виклавши істотні умови щодо строку договору оренди, визначення порядку і умов передачі земельної ділянки в оренду та розміру орендної плати.

Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини в справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно ст. 141 ЦПК України, судові витрати, у зв`язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 11 вересня 2023 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: М.Ю. Петешенкова

Судді: В.С. Городнича

Ж.І. Максюта